Проблеми маніпуляції свідомістю в політичних процесах: сучасний досвід

         Слюсаренко Еліна Сергіївна, аспірантка кафедри глобалістики, політології та паблік рилейшнз Університету «Україна»

 УДК 321

  В статті розглядаються технології та інструментарій проведення політичних кампаній. Визначаються складові різноманітних маніпуляційних технологій, що впливають на масову свідомість електорату.

         Ключові слова: політичні процеси та технології, вибори, масова свідомість, суб'єкт політичного процесу, інформаційний привід, манiпулювання масовою свiдомiстю, соцiальнi міфи.

 В статье рассматриваются технологии и инструментарий проведения политических компаний. Определяются составляющие разнообразных манипулятивных технологий, что влияють на массовое сознание электорату.

       Ключевые слова: политические процессы и технологии, выборы, массовое сознание, субъект политического процесса, информационный повод, манипулирование массовым сознанием, социальные мифы.

         Technologies and toolware the leadthrough of political campaigns are examined in the article. The constituents of various manipulation technologies which influence on mass consciousness of electorate are determined.

        Key words: political processes and technologies, elections, mass consciousness, subject of political process, informative occasion, manipulation, social myths, mass consciousness.

        Постановка проблеми. Характеризуючи використання маніпуляційних технологій в політичних процесах варто зазначити, що всі виборчі технології, які застосовуються у ході виборчої кампанії, незалежно від того, вважають їх спеціалісти чистими чи брудними, базуються на маніпуляції свідомістю виборця.

Відомо, що сама політична система намагається регулювати процес управління людьми настільки, наскільки це можливо. Фізичний примус в демократичних суспільствах є малоефективним. Тому виникла ціла "індустрія" технологій, яка за допомогою ідеологічних механізмів дозволяє управляти свідомістю людей.

Можна констатувати, що всі виборчі технології, які застосовуються у ході виборчої кампанії, незалежно від того, вважають їх спеціалісти чистими чи брудними, базуються на маніпуляції свідомістю виборця.

       Одним з найбільш важливих та впливових інструментів проведення політичних кампаній є використання різноманітних технологій що впливають на масову свідомість громадян, це надає суб'єктам політичного процесу широкі можливості для маніпуляцій з електоратом. Політична реклама є невід'ємною частиною маніпуляційних технологій, яку суб'єкти політичного процесу використовують з метою впливу на громадську думку. Виконуючи інформаційну та пропагандистську функції, політична реклама впливає на зміст та якість соціальних цінностей, традицій і норм, які регулюють політичні відносини. Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на які вона здійснює вплив, визначає стан політичної культури у суспільстві [1].

"Маніпуляція" походить від латинського слова "manipulare", яке означає - "керувати", "надавати допомогу".

 Маніпуляція - це вихідний, базовий варіант взаємодії при якому один учасник змушує інших учасників діяти в його інтересах та за його програмою так, що це не розпізнається іншими та не викликає в них опору.

         Але повинні існувати й певні обставини, які сприятимуть успішному маніпулюванню. Саме тому маніпуляції завжди проявляють себе в маніпуляційних ситуаціях. Така ситуація ще називається психологічною, бо являє собою збіг намірів людини та можливостей. Щодо намірів, треба зазначити, що вони визначаються маніпулятором для імплантації і називаються "маніпуляційними". І звичайно, реалізація такого наміру веде до дій, які називаються маніпуляційним впливом, саме про який і йде мова [2].

         Маніпуляція - це програмування думок і прагнень мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таку їхню поведінку, яка конче потрібна власникам засобів маніпуляції . Очевидно, що цей термін підходить так само і під поняття "політичної реклами", тому варто підкреслити, що, говорячи "маніпуляція", ми описуємо загалом негативні аспекти рекламування - не просто приховані, але такі що приховано порушують природні права людей, втручаються в їхню психіку. Проте, маніпуляція - це не насильство, це - метод представницької демократії ("тиран наказує, а не маніпулює"). Ідея маніпуляції якраз і полягає в тому, щоб фактичне нав'язування думки виглядало зовні як власне бажання людей. Між іншим, на цьому ґрунтується один із закидів демократичним режимам - у створенні таких методів управління людьми, які набагато важче виявити і викорінити, ніж звичайний деспотизм. Існують різні методи маніпуляційних технологій, ось декілька з них:

1) створення позитивних установок виборців на "політичний товар";

2) трансформація інформаційного потоку (брехня, замовчування, створення інформаційного шуму тощо);

3) в особливу групу виділяють використання підсвідомих і підпорогових інформаційних стимулів різних модальностей: аудиальних, візуальних, тактильних та інших.

Технологіями маніпулювання свідомістю називають послідовну сукупність методів, прийомів і засобів маніпуляційного впливу, метою якого є спонукання суб'єкта до заздалегідь визначеного вирішення певного завдання. Грамотний вибір технологій дозволяє маніпулятору домагатися запланованих результатів шляхом формування в масовій свідомості найбільш прийнятних для себе суспільних та дієвих алгоритмів.

Існує досить великий набір методів маніпуляційного впливу, заснованих на психології сприйняття людини [3].

Метод "унеможливлення фрагментації" базується на поданні інформації нерозчленованим цілісним потоком, через який вловити якусь певну тенденцію виявляється досить складно й аналітику, а відтак для масового споживача інформації це стає взагалі практично нездійсненним завданням. Найяскравішим прикладом методу унеможливлення фрагментації може слугувати прийом "Білий шум": зниження якості сприйняття фактів унаслідок подачі такої кількості новин, що людина відмовляється їх класифікувати. "Шум" може виникати й через подання суперечливих коментарів та протилежних оцінок, котрі не спираються на будь-які точні дані чи незаперечні факти, що можуть бути перевірені. "Шум" також може створюватися за допомогою "захаращення" фактів складними теоретичними викладками, хаотичними інтерпретаціями.

Метод "обмеженого консенсусу точок зору" полягає в тому, що точка зору, цілком підтримувана суспільною думкою, не відкидається, навіть якщо вона не влаштовує маніпуляторів. Тут робота ведеться поволі: за основу беруться вже наявні точки зору, які поетапно "конвертуються" під прийнятні для маніпулятора.

Метод "відволікання уваги", або метод "копченого оселедця" (red herring). Як відомо, аби збити собаку зі сліду, достатньо протягти через цей слід копчений оселедець. Звідси бере свій початок і винайдений пропагандистами прийом. Застосовується цей метод для того, щоб відвернути увагу аудиторії від важливої, але невигідної маніпуляторам інформації за допомогою подання іншої інформації в максимально сенсаційній формі. У такий спосіб створюється відволікаюча емоційна домінанта [4].

А такий метод, як "створення фактів" полягає в ланцюговому з'єднанні реальних фактів, що дійсно мали місце, з вигаданими правдоподібними і неправдоподібними подіями. Щойно сумніви аудиторії щодо фактів другої категорії будуть розв'язані, вона без вагань повірить й у факти третьої категорії. Крім того, варто мати на увазі, що факти можна створювати й у буквальному значенні - створюючи, як це прийнято говорити сьогодні, "інформаційний привід".

Метод "об'єктивного підходу" - це уміле винайдення фактів і "майстерному" їх коментуванні шляхом долучення або виключення деяких маловідомих фактів. У цей спосіб можна не тільки "виявити" неіснуючу тенденцію, але й "запустити" її в масову свідомість як справжню. Вплив цього методу названо "ефектом Едипа".

        Метод "історичних аналогій" вельми вигідний у багатьох аспектах. По-перше, пропагандист отримує змогу підлеститися до аудиторії, апелюючи до її ерудованості: "Адже ви пам'ятаєте, що..." По-друге, в історії й справді можна підібрати приклади чи не на всі випадки життя. Цей метод до того ж допомагає в конструюванні "історичних" метафор, котрі програмують об'єкт впливу, а також і потрібних "історичних міфів", що використовуються в стратегічній перспективі.

Метод "міфів", основою будь-якого манiпулювання масовою свiдомiстю є соцiальний мiф - твердження чи iдеї, якi сприймаються переважно на вipy, без будь-якого критичного осмислення. Для укорiнення соцiальних мiфiв технологiя манiпулювання передбачає використання багатого арсеналу конкретних методiв впливу на свiдомiсть людей. До них вiдноситься пряме пiдтасування фактiв, замовчування небажаної iнформацiї, поширення брехнi i наклепу, а також бiльш тонкi, рафiнованi засоби: напiвправда (коли з метою забезпечити довiру аудиторiї об'єктивно i докладно висвiтлюються конкретні, малозначущi факти i одночасно замовчуються бiльш важливi або ж подається загально хибна iнтерпретацiя подiй), навiшування ярликiв (для компрометацiї i вiдторгнення слухачами осiб чи iдей їм без доказiв навiшується ярлик фашиста, iмперiалiста чи "червоного"). Ще один приклад симуляцiї масової демократiї - витiснення апеляцiї до суспiльної свiдомостi за допомогою манiпуляцiй експертiв з рейтингами. Рейтинги на основi вибiркового опитування, коли респондент вибирає мiж варiантами суджень самого експерта - це лише модель реальної думки мас, яку експерти нiбито "оживляють". І подiбнiсть моделi стає полiтично дiєвим засобом, як фактор полiтичних рiшень. Наведемо кiлька прикладiв:

Навiть США, якi так пишаються тим, що буцiмто в їх суспiльствi немає iдеологiї мають i пiдтримують свої соцiальнi мiфи, визначенi  Г. Шиллером:

        -       про iндивiдуальну свободу i особистий вибiр громадян;

        -       про нейтралiтет основних полiтичних iнститутiв: конгресу, суддiв, 3МІ, зокрема, тощо;

        -       про незмiнно егоїстичну природу людини, її егоїзм i схильнiсть до споживацтва;

        -       про вiдсутнiсть в суспiльствi соцiальних конфлiктiв, експлуатацiї i гноблення;

        -       про плюралiзм 3MI, якi насправдi контролююються великими рекламодавцями i урядом [5].

Метод "закидання брудом" полягає в підборі таких епітетів і такої лексики, що дають предмету розмови жорстко негативну етичну оцінку. Цей метод зараховується до числа найгрубіших пропагандистських прийомів, проте частіше від інших використовується в сучасній політично-інформаційній боротьбі. За допомогою цього методу образ "клієнта" перетворюється на суцільне "втілення зла" і під таким соусом і визріває в масовій свідомості.

Метод "маніпулювання семантичною структурою висловлювань" полягає в ретельному доборі слів, які викликають або позитивні, або ж негативні асоціації, й поєднанні їх у такий спосіб, що зумовлює "потрібний" ракурс сприйняття інформації.

Метод "використання чуток", інакше кажучи, інформації "агенції новин ОБК" (Одна Баба Казала). Багато людей надають набагато більше значення повідомленій пошепки новині, ніж новині, оприлюдненій відкрито. Людина, котрій передали таку новину, хоча б і через ЗМІ, з певним "змовницьким" виглядом, вважає, що стала власником унікальної інформації - тож сам цей факт сприяє її самоствердженню. Цей трюк частенько використовується в різного роду "розслідуваннях" у ЗМІ під грифом "Цілком таємно" тощо. Загалом, уся ця обстановка таємничості та втаємничення веде до міцного закріплення в пам'яті такого повідомлення. Відтак, повідомляючи "новину пошепки", ЗМІ досягає найвищої ефективності в подачі інформації, а водночас знімає із себе відповідальність за її достовірність. Та й навіть подання новини у вигляді спростування "потаємної новини" ("Чутка про те, що такий-то знаний діяч - злодій, не підтвердилася") сприяє тому, щоб у масовій свідомості відклалося щось зворотне. Тут діє принцип очікуваного обману: адже якщо люди балакають, значить, це неспроста.

Метод "дезінформація" - досить грубий, але завжди ефективний прийом маніпулювання масовою свідомістю. Сила його в тім, що дезінформація викидається зазвичай у момент прийняття якогось важливого рішення, тож коли з'ясується правда, мета дезінформування вже буде досягнута. Як правило, спростування дезінформації у більшості випадків залишається непоміченим і вже не впливає на сформовані за допомогою неправди соціально-психологічні установки.

Метод "витік (скидання) секретної інформації", отриманої нібито з надійних, але "анонімних джерел", організується частіше за все для того, щоб провести зондаж суспільної думки з того або іншого питання. У разі отримання негативної реакції, суспільна думка піддається посиленій додатковій обробці, аби підготувати її до "належного" сприйняття запланованої політичної акції. А якщо ж реакція виявляється докорінно негативною, то завжди є можливість "спростувати" сенсаційну інформацію, оголосивши її "вигадками журналістів" [6].

В арсеналі маніпуляторів існує ще багато різних трюків. Проте, говорячи про маніпулювання, варто мати на увазі, що маніпуляційні технології можуть застосовуватися не тільки свідомо, тобто з певною "зловмисною" метою, але й цілком ненавмисно. Особливо хибують на це журналісти, створюючи міфи про "героїв нашого часу". Так, наприклад, в описах кандидата, якого підтримує журналіст (або ЗМІ), незалежно від видання і регіону обов'язково фігурує практично один і той же "джентльменський" набір ознак і рис, що відсилає нас не більш не менш як до міфологізованих образів. Для цього найчастіше використовуються такі стереотипи:

         -      доброта, людяність, увага до людей ("людяний і привабливий");

         -      близькість до народу, простота, розуміння народних сподівань ("не святий, але простий", "не боїться йти в народ");

         -      чесність, щирість, прямота, вміння визнавати помилки і робити з них висновки;

         -      сильний характер, залізна воля, цілеспрямованість, напористість, уміння мобілізуватися в критичний момент;

         -      досвід, передбачуваність учинків, вірність ідеалам і принципам ("знаєш, чого чекати від нього в майбутньому");

         -      працездатність, чудові фізичні дані ("високий, красивий, ладний", "міцний, рішучий", "у прекрасній формі", "богатир").

Що стосується негативних характеристик людей, котрі прагнуть до політичної діяльності, то й вони достатньо стереотипні: жадібність, владолюбство, нестриманість, брутальність, належність до "інших" (представник некорінної національності, виходець з іншого міста або регіону, має інше соціальне походження, "не таку" зовнішність і т. ін.).

Маніпулювання, безперечно, є повсякденним явищем, оскільки не існує групи людей чи корпорацій засобів масової комунікації, які б ніколи не вдавалися до маніпулювання. З іншого боку, не кожен знає про те, де починається і де закінчується маніпуляційний вплив, а тому, частіше стає мовчазною жертвою, чи, в найкращому випадку, спостерігачем в ситуації порушення психологічної безпеки, ініціатор якого залишається за фокусом спостереження [7].

Висновок: Характеристика засобів маніпуляції, наведених в цій статті є одною з спроб комплексного вивчення методів та технологій маніпуляційного впливу, який використовується в сучасних політичних процесах з метою маніпуляції масовою свідомістю. Обрана проблематика на українському та російському інформаційному просторі залишається недостатньо дослідженою.