Бібліотечні міфи інформаційного суспільства

         Тетяна Колесникова, директор науковоотехнічної бібліотеки Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна
         УДК 316.77 + 02 : 004

      Стаття присвячена аналізу ситуації щодо процесів міфотворення та виокремленню в різні групи сучасних бібліотечнооінформаційних міфів. Розглянуто питання репродукції міфів бібліотечної сфери як явища соціальної комунікації, що не тільки відображає дійсність, але й має можливість конструювати її.

        Ключові слова: бібліотечнооінформаційний міф, міфотворення, магічне ім'я, архетип, соціальна комунікація, бібліотечна інтеграція, інформатизація бібліотек, бібліотека ВНЗ.

      Статья посвящена анализу ситуации в процессах создания мифов и выделению в разные группы современных библиотечнооинформационных мифов. Рассмотрены вопросы репродукции мифов библиотечной сферы как явления социальной коммуникации, не только отображающее действительность, но и имеющее возможность ее конструировать.

      Ключевые слова: библиотечнооинформации онный миф, создание мифов, магическое имя, архетип, социальная коммуникация, библиотечная интеграция, информатизация библиотек, библиотека ВУЗа.

         This article analyzes the situation in the processes of creation myths and the allocation of different groups of modern library and information myths. The problems of reproduction myths library sphere, as the pheenomenon of social communication, not only showing the reality, but also has the possibility of its design.

        Key words: Library and Information myth,  creation myths, magical name, archetype, social communication, library integration, computerization of libraries, library of higher educational institution ( university).

Актуальність цієї теми пов'язана з появою нової моделі регуляції та трансляції соціального досвіду - інформаційних електронних ресурсів. Зі зміною ролі інформації в житті соціуму, появою новітньої тріади понять: інформація - комунікація - управління, змінюється і роль бібліотек. Бібліотека стає базовою соціально - комунікаційною структурою, яка концентрує комунікаційну культуру суспільства і забезпечує комунікаційні процеси з використанням документів, інформації і знань [1, с. 51]. Це потребує значного переосмислення наших уявлень щодо сутності історикоокультурних та освітньо - наукових традицій бібліотечної діяльності в суспільстві.

Розглядаючи бібліотечні міфи як феномен, що протягом історичного розвитку змінюється, можна відзначити істотний вплив на них відомих «інформаційних революцій», які докорінно змінювали суспільство. Найвідоміші революції, в основі яких лежали чотири епохальних відкриття - винаходи мови, писемності, друкарства та новітніх інформаційних технологій [2], - стали підґрунтям для визначення усних, письмових, документних та електронних форм регуляції та трансляції соціального досвіду.

Комп'ютерна фаза розвитку комунікативних технологій радикально трансформує механізм відтворення нових міфів, і вони набувають принципово нових форм існування. В трансформованому мультикомунікативному просторі виникає ефект гіпертекстуальності нового міфу; він починає існувати в «розподіленій» формі між багатьма трансляторами та інформаційнми каналами [3].

Водночас, з точки зору філософії та соціології, репродукція міфів як явище соціальної комунікації не тільки відображає дійсність, але й має можливість конструювати її. У вивченні процесів міфотворення в комунікативному просторі накопичено значний науковий наробок, пов'язаний з працями У. Еко, В. О. Ільганаєвої, М. Колесникової, В. П. Леонова, М. МаккЛюена, С. Г. Матліної, А. В. Соколова, Т. Філіппової, А. Т. Щедріна та ін. У своїх дослідженнях автори розглядають ресурсну та соціокультурну концепції інформаційного середовища як важливе методологічне підґрунтя дослідження буття міфів у просторі соціальних комунікацій, аналізують трансформацію механізму відтворення нових міфів у різних фазах комунікативних технологій, відмічають виникнення ефекту гіпертекстуальності нових міфів. Водночас слід відмітити недостатню розробленість цієї теми українськими фахівцями в області бібліотечної справи. Відсутність комплексного дослідження еволюції виникнення та сучасного стану бібліотечнооінформаційних міфів на українському підґрунті визначають актуальність розвитку цієї проблеми.

Метою цього дослідження є аналіз ситуації щодо процесів міфотворення та узагальнення сучасних бібліотечнооінформаційних міфів.

Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати наступні завдання:

- провести контенттаналіз праць вчених та практиків бібліотечнооінформаційної справи

з теми дослідження;

- виокремити та охарактеризувати окремі бібліотечно - інформаційні міфи.

Міф - поняття неоднозначне. Давні греки міфом (грец. mythos - переказ, легенда) називали розповіді про богів, обожнених героїв, історичні події, явища природи, створення та устрій космосу тощо [4, с. 533]. У сучасній повсякденній мові міфами називають вигадані, недостовірні заяви, які необгрунтовано претендують на істинність та правдивість; це те, у що можна вірити, але воно не обов'язково буде правдою. Або, іншими словами, міфи фіксують у масовій свідомості інформацію передусім інтуїтивного, а не емпіричного, заснованого на чуттєвому досвіді походження. Ця інформація має сакральний характер, є гарантом стабільності соціуму і джерелом знання про генезу буття. Наукова ж свідомість оцінює міфологію як необхідне і природне духовне супроводження будььякого суспільства, що виконує важливі соціальні місії.

Міфотворення в різних формах є важливою частиною розвитку духовної культури. Ці процеси є універсальними за своїм характером; вони діють і в архаїчному суспільстві, і в епоху цивілізації. Комунікативний аналіз культури відкриває можливість побачити залежність її глобальних змін від засобів передачі та фіксації інформації, від якісних змін у просторі соціальних комунікацій; він дозволяє виявити як суттєві елементи механізму відтворення міфологічних уявлень про світ, так і його еволюцію як суперечного цілого.

Народившись під час усної фази інформаційного обміну, передаючись вербально (тобто, словесно) з покоління в покоління, міф, як утілений в слові містичний символ, синтез знання, віри і вигадок, гіперактивно поширюється в наші дні. Комп'ютерна фаза розвитку комунікаційних технологій радикально трансформу вала механізм відтворювання нових міфів. У сучасному соціокомунікативному просторі на індивідуальну свідомість насунулась і продовжує наступати некерована інформаційна лавина - ЗМІ, Інтернет, мобільний зв'язок тощо. Доступність інформації та практично миттєве її поширення різними інформаційними каналами веде до виникнення ефекту гіпертекстуальності нового міфу [3]. Враховуючи те, що міф пов'язаний з реальною дійсністю і тому є джерелом знання, містичні якості міфу не засвідчуються здоровим глуздом, тому він потребує лише віри. Тобто, міфу довіряють тому, що він володіє силою художньої вигадки.  

В залежності від цільового призначення міфи поділяють на політичні, релігійні, соціальні, професійні тощо.

Безумовно, бібліотечні міфи слід відносити до професійних.

Для актуалізації міфу необхідно в масовій свідомості затвердити магічне ім'я, або сюжетний архетип. Архетип - це первісні уявлення, первинний образ фантазії, форма без змісту, що її актуалізують зовнішні обставини [5, с. 500] або «засвидетельствованная языковая форма, исходная для позднейших продолжений и последующего развития» [1, с. 42]. Наприклад, для етнічних сюжетних архетипів характерними є: для грузина - виноградна лоза, гори, хижі птахи, кинджал, шашлик; для японця - сакура, море, схід сонця, гори, кімоно; для араба - пустеля, сонце, верблюди, джерело; для голландця - море, кораблі, вітряки, тюльпани; для українця - мати, земля, річки, поля, сонце, кургани, сокіл, калина тощо.

Якщо розглядати сучасний професійний бібліотечний міф, то важливо окреслити його своєрідні архетипи, які як магічне ім'я (незваа жаючи на зовсім мізерний час) вже дещо затвердились в свідомості суспільства. Це можуть бути, наприклад, електронна бібліографія, автоматизована книговидача, електронний каталог, медіаресурси, бібліотечно - інформаційні корпорації, віртуальна довідка, інформаційна культура, гіпертекст та ін. На думку авторки, саме з ними пов'язана актуалізація міфів, притаманних інформатизації суспільства. Привабливість та деяка чарівність цих міфів, оточених таємничим та захоплюючим ореолом розуму, пізнання та культури в тому, що вони експлуатують таке величезне та багатообіцяюче науково - технічне  досягнення, як інформаційно - комп'ютерні комунікації.

Загальні властивості міфічного мислення (невід'єднаність людини і світу, прагнення до ладу у соціумі та в душі людини, пояснення сутності об'єктів через історію їх творення тощо) дозволяють вважати найбільш поширеними як в суспільстві взагалі, так зокрема і в бібліотечній спільноті наступні міфи:

- Міф про чудо інформатизації. Цей міф конструює особливий склад мислення і є своєрідним «магічним кристалом» (за висловом О. С. Пушкіна), який створює для нас проекцію майбутнього. Магічний кристал яскраво висвітлює деякі деталі, а інші, навпаки, завоо дить у тінь чи робить їх зовсім невидимими [6, с. 29-30]. Сюжет міфу в тому, що інформатизація, яка характеризується комп'ютеризацію, автоматизацію, розвитком телекомунікацій та засобів зв'язку, дозволить вирішити всі проблеми. Як тільки ми впровадимо нові бібліотечні технології, то отримаємо розв'язання всіх проблемних питань: держава визнає необхідність пріоритетного розвитку бібліотек в суспільстві, посилить їх фінансування, бібліотеки перетворяться в інформаційні центри на базі суцільної комп'ютеризації, вони зможуть опосередковано впливати на покращання ситуації в державі, тоді і і підвищиться статус професії бібліотекаря, зміниться на краще матеріальне становище працівників тощо. Тобто, має місце фетишизація можливостей комп'ютера та Інтернет [7].

Наприклад, створена для нас «магічним кристалом» та проекція майбутнього, яка яскраво сяє, це сюжет про те, що автоматизація значно скоротить матеріальні затрати, час, суттєво покращить якість обслуговування читачів та ін. В тіні ж залишаються неймовірні труднощі, пов'язані з перехідним періодом бібліотек від аналогових класичних до автоматизованих. Саме в цей час бібліотеки переживають робочі навантаження на кожного працівника вдвічі більші, а матеріальні витрати на машинний парк, охоронні системи, витратні матеріали, програмне забезпечення, послуги комп'ютерних фахівців і лінгвістів ні з чим і порівняти. Для всіх вже є очевидним і те, що управління великими цифровими фондами - процес складніший та дорожчий, ніж управління порівняльними друкованими фондами. Необхідно додати до цього і психологічні стреси бібліотекарів, пов'язані як взагалі зі зміною стереотипів, так зокрема і з професійними проблемами (необхідність удосконалення навичок комп'ютерного користувача, підвищення вимог до професійної компетенції, інформаційна безпека фондів тощо). На цьому фоні ті бібліотеки, які вже запровадили автоматизацію всіх або майже всіх бібліотечних процесів та технологій, дійсно виглядають міфічними, легендарними.

- Міф «Доступ до Інтернету зробить бібліотеки непотрібними суспільству». Він пов'язаний із сюжетом сучасної еволюції бібліотек і вимагає відповіді «Чи вічна бібліотека?». Зараз чітко виділяються три шляхи їх розвитку: технократичний, гуманітарний та технократично - гуманітарний. Перший передбачає бачення бібліотек як об'єктів технічної дії і притаманний електронним бібліотекам, другий - бере в розрахунок орієнтацію на вплив можливих наслідків дій людини на її розвиток і належить класичним аналоговим бібліотекам. Третій суміщує два попередніх і за рівнем інформатии зації належить до автоматизованих аналогових бібліотек.

Переважна більшість бібліотек ВНЗ України та інших держав СНД, великі університетські бібліотеки Європи та світу обрали саме третій шлях розвитку.

Бібліотеки невеликих університетів США, в яких немає вузької спеціалізації бібліотекарів, еволюціонують за технократичним шляхом. За даними дослідження OCLC 2005 р. 84% студентів починали роботу над своїми науковими проектами з пошуку інформації на найпопулярніших сайтах Інтернеттсистем [8]. У січні 2008 року на замовлення Британської бібліотеки було проведене дослідження серед англомовних студентів із розвинених країн Заходу, яке розвіяло багато міфів про взаємини молодих людей з новими технологіями, але отримало докази того, що вже 89% студентів університетських коледжів розпочинають дослідження зі звичайних пошукових систем, і майже всі вони задовольняються результатами такого пошуку [9]. Але така тенденція починає захоплювати і вчених ВНЗ, які все менший час витрачають на роботу в бібліотеці і все більший інформаційний ресурс отримують зі Всесвітнього павутиння. Врахувавши це, ректори невеликих ВНЗ США під гаслом «Університети повинні прагнути стати краще, ніж Google», проводять об'єднання бібліотек з інформаційноотехнічними службами. З підвищенням вимог до фахівців, які володіють і технічними, і бібліотечними знаннями, значно підвищилась їх зарплата та соціальний статус. Але досить велика частина бібліотекарів вимушена залишати ці заклади, не витримавши вимог до рівня володіння комп'ютером [8].

Безумовно, вибір шляхів розвитку бібліотек- право закладів освіти. «Плюси» і «мінуси» є в кожній з тенденцій, але головне - позитивність інноваційних змін в бібліотеках на шляху до суспільства знань.

А чи бачать самі студенти в майбутньому бібліотеку? Соціологічне опитування «Сучасна бібліотека ВНЗ очима студентів», проведене серед студентства десяти вищих закладів освіти Дніпропетровська в березні 2009 р. [10], дозволило розвіяти деякі міфи щодо відносин «студент як користувач» та «бібліотека як канал комунікації». Обробка та аналіз інформації дали наступні результати:

1) Так зване «ділове читання», яке є складовою освітнього та дослідницького процесів, беззаперечно займає лідируючі позиції. Читання для сучасної молоді все більше втрачає статус естетичного задоволення та перетворюється на засіб отримання інформації. А раціоналізм студента як користувача інформації диктує впровадження нових форм бібліотечних послуг, які дозволять конкретні дані надати швидко і в повному обсязі. І саме таке надання інформації, причому не тільки бібліографічної, а й повних текстів, зумовлює необхідність взаємовигідного об'єднання зусиль для реалізації корпоративних проектів. Бібліотеки якомога швидше повинні включитися в процес створення загальнодоступного навчальноонаукового інформаційного забезпечення для інноваційного розвитку держави;

2) рейтинг традиційних джерел інформування (алфавітного та систематичного каталогів) знизився, найбільш затребуваними елементами довідковооінформаційної системи бібліотеки сучасні студенти вважають (в порядку ранжування): 1. доступ до мережі Інтернет; 2. електронний каталог; 3. алфавітний каталог; 4. систематичний каталог; 5. бібліографічні посібники, покажчики, РЖ; 6. бази даних; 7. дні інформації, виставки нових надходжень.

Застосування сучасних інформаційних технологій змінило стандарти бібліотечної роботи взагалі і довідковообібліографічного обслуговування читачів зокрема. Змінилась стратегія пошуку інформації, значно розширився доступ до інформаційних джерел. Сьогодні користувачі бібліотек можуть здійснювати пошук інформації, використовуючи як традиційний довідково -  бібліографічний апарат, так і електронний каталог, бази даних тощо. Таким чином, підтверджується робоча гіпотеза про те, що «Студенти позитивно сприймають проведення трансформаційних системних змін в бібліотеках».

3) впровадження інноваційних технологій в практику обслуговування читачів дозволило їм самим найбільш ефективно брати участь в інформаційному процесі, використовуючи як локальний, так і віддалений доступ до різних баз даних. Але поки що для достатньо великої кількості книгозбірень ВНЗ це не є нормою.  

Дані дослідження підтверджують робочі гіпотези про те, що «Друковані видання залишаються найбільш затребуваними джерелами інформації для сучасного студента» та «Студентство є диференційованим за технологічним рівнем інформаційної культури, який в цілому є недостатнім». Але треба зазначити, що ще одна з робочих гіпотез про те, що рівень інформаційної культури молоді залежить від профілю ВНЗ (технічного або гуманітарного), виявилась тільки міфом і не знайшла підтвердження. Для переважної більшості опитуваної аудиторії дніпропетровських студентів робота з електронною інформацією є цікавою та звичною.

4) на, деякою мірою, провокаційне питання  «Чи вважаєте Ви, що вільний доступ до мережі

Інтернет зробить бібліотеки непотрібними для закладів освіти» переважна більшість опитуваних дала відповідь «не згоден» (62 %), частково погоджуються з питанням 32,3 %. Прикро, що 5,3 % респондентів вже не бачать в майбутньому такої соціальної інституції як бібліотека. Результати дослідження підтвердили робочу гіпотезу про те, що «Збільшення ролі електронних документів не змінює кардинально головної функції бібліотек як гарантів загальнодоступної інформації».

- Міф про «покоління Google», яке не хоче читати. В недалекому минулому був міф про «СРСР, як найбільш читаючу в світі державу». Міфи сьогодення - «Криза читання», «Комп'ютер витіснив читання», «Ділове читання переважає вільне» тощо. Всі вони пов'язані з міфом про «покоління Google», про молодь, яка народилась після 90 - х років минулого століття і яка вже зараз складає основний контингент наших студентів.

Термін «покоління Google» отримав широке розповсюдження в усьому світі. Це визначення з'явилось для ідентифікації користувачів, за плечима яких немає домережевого існування. Безумовно, це покоління, яке з дитинства долучається до інноваційних технологій, демонструє досить високий рівень комп'ютерної грамотності, але має низький рівень інформаційної культури. Глобальна мережа розвинула такі негативні риси молоді, як неуважність і небажання витрачати час на обдумування знайдених в Інтернеті даних. І це покоління віддає перевагу візуальній інформації у порівнянні з текстовою [11].

На щастя, цей факт поки що не стосується сфери навчання і науки. Бо зараз в Україні спостерігається «бум» вузівських бібліотек, пов'язаний зі збільшенням (до 50 %) часу для самостійної роботи студентів в процесі навчання у відповідності з вимогами Болонського процесу. Але аналіз результатів соціологічного опитування студентів - «покоління Google» Дніпропетровська [10] - лише частково підтвердив одну із гіпотез - «Читання, обумовлене навчальною діяльністю студентів, завжди займає провідне місце в структурі інформаційних потреб молоді різних курсів і спеціальностей». Дані свідчать про те, що «Читання, як необхідна умова навчання» знаходиться на третьому місці.  

Водночас, власні спостереження, досвід колег та аналіз читацьких формулярів дозволяють стверджувати, що вже зараз студенти ВНЗ (молодь, що навчається на філологічних та історичних факультетах, до уваги не беремо) стали менше читати художню та науково - популярну літературу. Тобто, поширена в суспільстві інформація про те, що літературні уподобання все менше становлять одну з форм проведення студентського дозвілля, вже не є міфом, бо це - реальність.

- Міф «Моя хата скраю, або бібліотечна інтеграція в Україні ще не актуальна». Сюжет цього міфу спирається на деякі ментальні риси українців (обережність, повільність, індивідуалізм, консерватизм) [12] та відображає досить стереотипну поведінку частини бібліотек ВНЗ України щодо відмови взагалі або дуже повільної реалізації доповнення концепції володіння інформаційними ресурсами сучасною концепцією доступу до них. Маючи унікальні колекції галузевих та політематичних друкованих видань, сформованих, в основному, за радянських часів, бібліотечна спільнота окремих закладів освіти недостатньо серйозно ставиться як взагалі до питання виникнення нових функцій бібліотеки - інформаційного посередника інавігатора в інформаційному просторі, так, зокрема, і до питання щодо комплексу проблем, які останнім часом з'явилися в сфері комплектування вітчизняною і зарубіжною літературою. Такими проблемами, наприклад, є: посилення бюджетних обмежень; зниження купівельної спроможності гривні і долара на глобальному ринку; зростання числа наукових публікацій, в тому числі і в електронному форматі; зміни в методах досліджень, які утворюють зростання потреб в матеріалах на іноземних мовах; недостатня наявність стійких інфраструктур, що забезпечують постійний доступ до інформаційних ресурсів. Галузі знань стають все більш різноманітними, вимоги до них збільшуються, а традиційні моделі в бібліотеках вишів з комплектування та збереження літератури

культурного, історичного та наукового характеру, жорстко орієнтовані на регіон та галузь, починають старіти. Таким чином, окрема взята бібліотека стає не в змозі в повному обсязі задовольнити інформаційні потреби користувачів. Якісно новий виток їх розвитку на основі використання новітніх інформаційних і мерее жевих технологій стає можливим лише в результаті накопичення комунікативного потенціалу інформаційноокомунікаційної взаємодії бібліотек, який полягає в їх активній корпоративній діяльності.

Недалекоглядність зі сторони керівництва окремих бібліотек можна засвідчити на прикладі Дніпропетровської області, де з 24 бібліотек ВНЗ III-IV рівня акредитації тільки 2 книгозбірні (Дніпропетровського національного університету та Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту) об'єднали свої зусилля з обласною універсальною науковою бібліотекою щодо створення регіональної корпоративної бібліотечно - інформаційної  системи. На першому етапі інформаційно - комунікаційної взаємодії члени корпорації займаються інтеграцією еересурсів (аналітичний опис статей з періодичних видань) та електронною доставкою документів. З часом планується вирішення інших комунікативних стратегій в різних сферах професійної бібліотечної діяльності.

На жаль, на усталення цього міфу впливає той факт, що в Україні досі немає координаційного, методичного та консультаційного центру з питань корпоратизації, тому в державі діяльність зі створення бібліотечних корпорацій характеризується переважно ситуативним підходом. Тобто, існує проблемна ситуація, яка полягає у відсутності системного підходу до процесу формування бібліотечнооінформаційй них об'єднань як бібліотек ВНЗ, так в регіоні та державі в цілому. І тільки створення гнучкого механізму управління процесами комунікаційної взаємодії дозволить вирішити питання ефективної участі бібліотек у виконанні спільних завдань, зміцнить їх інформаційні, технологічні, соціокультурні, науково - методичні зв'язки, сприятиме виникненню нових моделей, напрямів та засобів бібліотечної інтеграції.

Авторка вважає, що модифікація міфу «Моя хата скраю або бібліотечна інтеграція в Україні ще не актуальна» повинна відбуватися: по - перше, через зміну стереотипної бібліотечної свідомості завдяки активним контактам з відмінною від неї дійсністю та через інтенсивне засвоєння нової інформації; поодруге, усталенням бібліотечної практики, заснованої на впровадженні новітніх засобів і технологій, в тому числі і в управлінській діяльності - запровадження проектного управління. Проектне управління дозволить урегулювати питання відповідальь ності за зміни в діяльності бібліотек - учасниць корпоративного проекту, розподілу конкретних повноважень між ними та узгодження їх дій, формування мотивації партнерських відносин та відповідальності за пакет міжфункціональних завдань.

- Міф про зникнення бібліотечної професії. За словами професора А. В. Соколова, зараз, коли соціальний престиж бібліотечної професії небезпечно впав і їй грозить депопуляція, саме міфологія може стати одним із рятівних засобів її виживання [13].

У радянські часи героїчні міфи про «маршалов книжных» та «професію, високо піднятою Жовтнем», про щире серце бібліотекаря, який є душею будььякої справи, мали, в основному, просвітницький характер. Вони активно культивувались письменниками, журналістами, офіційними особами на чолі з Н. К. Крупською. Розквіт бібліотечної міфології прийшовся на післявоєнні 50 - 60 рр., коли бібліотечна професія була особливо багата на молодих, самовідданих, оптимістичних ентузіастів. Весь радянський період червоною ниткою міфології проходила захопленість, безкорисливість, душевність, духовність служителів Книги. Тобто, героїзація та поетизація, як необхідні складові професійної міфології, неодмінно були присутні.

З середини 70 - х років на побутовому рівні цінності просвітництва, гуманізму та прогресу, які завжди надихали героїв бібліотечних міфів, були майже загублені. Образ бібліотекаря сприймався як «сіренька миша, що сліпо охороняє книжкові скарби» або як людина «далекая от жизни, невзрачная, поглощенная лишь чтением, сортировкой и расстановкой книг» [14].

Формула «Тиха, скромна професія бібліотекар» була свідомо спущена «зверху» як виправдання неповажного відношення влади до нашої сфери діяльності. За результатами Всесоюзної науковоодослідної роботи «Библиотечная профессия: современное состояние и перспективы» (1988 р.) А. В. Соколов констатує: «Прекрасно - душная инфантильность, доверчивая покорность и непритязательность выглядят сегодня как типичная социальноопсихологическая черта совокупного библиотекаря» [15, с. 271]. Але далі він відмічає також наявність і двох протилежних соціальноопсихологічних груп: «группы агрессивных нигилистов, не верящих в изменения к лучшему, и группы разумных оптимистов, отдающих себе отчет в негативных тенденциях и готовых им противостоять» [Там само].

Під впливом нових умов, коли стало важливим не тільки мати у себе в бібліотеці первинну інформацію, але й знати, де вона знаходиться і як її отримати, якісно змінився бібліотекарпрофесіонал. Сучасному бібліотекарю притаманні риси постачальника, творця, охоронця та носія інформації і знань. А це - інтелектуальність, активна позиція, інтерес до нового, комунікабельність, інтелігентність, технократизм (в хорошому розумінні), мобільність, вміння швидко реагувати, наполегливість, креативність, бажання самому сприяти підвищенню престижу професії. І ще - незважаючи на те, що і в подальшому гуманітарна складова бібліотечної професії буде беззаперечною, визнаним фактом є те, що сьогодні кордони між діяльністю бібліотекарів та ІТТфахівців починають потроху розмиватися. Тобто, професія бібліотекаря формується сьогодні як гуманітарна по суті і технологічна за засобами реалізації. Тому зараз постійно зі сторони активістів - професіоналів піднімаються питання щодо розширення спектру бібліотечних професій, пропонуються посади - бібліотекар з електронних есурсів, бібліограффаналітик, фахівець з метаданих, медіатекар, менеджер інформаційно - бібліотечної  сфери, бібліограффексперт міжнародних ІПС, технолог автоматизованих бібліотечних систем, бібліотерапевт тощо [16, с. 36]. Ці трохи таємничі і привабливі назви також є елементом міфотворення.  

Таким чином, результатом проведеного дослідження стало досягнення поставленої мети щодо аналізу ситуації, пов'язаною з процесами міфотворення, та узагальнення сучасних бібліотечнооінформаційних міфів. Це дозволяє зробити наступні висновки:

1. Міфологічний вакуум спотворює професійну свідомість. Втрата професійної міфології означає втрату привабливості професії та приниження професійного самопізнання.

2. Сучасні процеси міфотворення, пов'язані з інформатизацією бібліотек, яка означає їх насиченість технічними новинками та багатим інформаційним ресурсом, в тому числі і книгами в електронному форматі, не знищують книжкову культуру, а лише переводять її на іншій рівень сприйняття, більш відповідний реаліям інформаційного суспільства. Тим самим вони дають змогу бібліотекам гармонійно існувати в життєвому просторі «покоління Google».

3. Загальні властивості міфічного мислення (невід'єднаність людини і світу, прагнення до ладу у соціумі та в душі людини, пояснення сутт ності об'єктів через історію їх творення тощо) дозволяють вважати найбільш поширеними як в суспільстві взагалі, так, зокрема, і в бібліотечній спільноті міфи:

- Міф про чудо інформатизації;

- Міф «Доступ до Інтернет зробить бібліотеки не потрібними суспільству»;

- Міф про «покоління Google», яке не хоче читати;

- Міф «Моя хата скраю, або бібліотечна інтеграція в Україні ще не актуальна»;

- Міф про зникнення бібліотечної професії.

4. Модифікації міфів повинна відбуватися: по - перше, через зміну стереотипної бібліотечної свідомості завдяки активним контактам з відмінною від неї дійсністю та через інтенсивне засвоєння нової інформації; поодруге, через усталену бібліотечну практику, засновану на активному впровадженні новітніх засобів і технологій.

5. Розвиток бібліотечної міфології, яка віддзеркалюючи реальність, поосвоєму «замінює» її, дозволяє виділити таку тенденцію розвитку бібліотеки, як персоналізація. Персоналізація проявляє себе досить різноманітно: наївною вірою у винятковість професії бібліотекаря, яка втілює інтелектуальне начало та високу мораль; фетишизацією можливостей комп'ютера та Інтернету, освоєння яких нібито дозволить вирішити більшість професійних проблем; набуттям імені як символу та бренду, що сприяє самоідентифікації бібліотеки і, таким чином, зумовлює стратегію її розвитку.

6. Актуалізація привабливих та дещо чарівних міфів, притаманних інформатизації бібліотек, багато в чому залежить від самої бібліотечної спільноти. Втілені в слові, озвучені мрії про фантастичне майбутнє бібліотечнооінформаційної справи, активне позиціювання бібліотеки не тільки як інформаційного центру, а і як території позитиву, призведуть до реалізації, на перший погляд, недосяжних перспектив.

Репродукція міфів як явище соціальної комунікації не тільки відображає дійсність, але й має можливість конструювати її. Доведеним є факт того, що під час криз та незгод творча думка сягає неймовірних висот. Згадаймо, те, що донедавна ми вважали утопією, зараз є реальністю. Тому і сьогодні, і в майбутньому розвиток бібліотечнооінформаційної міфології, підтримуючи в актуальному стані соціальну пам'ять та сприяючи розвитку гуманістичних, когнітивних механізмів соціального інтелекту, допомагає виконанню головних місій соціальних комунікацій.