Етапи розвитку політичного центризму в Україні

Зроблено спробу етапізувати процес становлення

 політичного центризму в сучасній Україні.

Визначено специфічні особливості кожного з пропонованих

 етапів та проведено аналіз ключових моментів розвитку

партій центристського ідеологічного спрямування в Україні.

Ключові слова: політична партія, партійна система, політичний центризм, політична ідеологія.

Упродовж останніх років Україна може позиціонуватись як країна у стані перманентних виборів. Бурхливий кількісний розвиток вітчизняних політичних партій сьогодні переходить у більш якісну площину. Тому зміст партійних платформ потребує оновлення. І знову українські партійні лідери звертаються до ідеології політичного центризму.

Перші партії центристського ідеологічного спрямування виникають в Україні ще на початку 90 - х рр. ХХ ст. Потім на хвилі вибуху партійного будівництва безліч політичних партій починають позиціонувати себе як центристські. Таким чином, проблема етапізації їхнього становлення стає актуальною темою для наукового пошуку.

Сучасні автори у своїх дослідженнях звертають увагу на певну розробленість проблематики політичного центризму. Так, у західній політологічній науці увагу розробці феномену «партійних систем» в цілому приділяли М. Дюверже, Дж. Сарторі, С. Ліпсет, С. Роккан, Р. Міхельс та ін. Серед російських дослідників політичного центризму можна відзначити В. Громова, О. Жукову, С. Рогачова, В. Ільїна, О. Соловйова та ін. У вітчизняній політологічній думці розробкою досліджень даної проблеми займаються В. Литвин, І. Кирилюк, С. Гавриш, В. Семиноженко, А. Пахарєв та ін. Найбільш повна характеристика української багатопартійності подана у працях О. Бойка, М. Обушного, М. Примуша та Ю. Шведи, в яких аналізуються стартові умови та специфіка етапів партійного розвитку, роботах О. Новакової щодо проблем модернізації партійної системи сучасної України та А. Білоуса, який розглядає питання взаємозв'язку виборчої та партійної системи з точки зору порівняльного підходу. Але, попри безліч досліджень феномену політичного ценризму, залишається недостатньо висвітленою проблема його становлення на українських теренах, тому основним дослідницьким завданням цієї статті є спроба етапізувати розвиток політичних партій центристського ідеологічного спрямування в Україні.

Кінець XX століття увійде в історію як час початку становлення багатопартійної системи в Україні. Виникнення партій у нашій країні пов'язано з формуванням громадських організацій і рухів, метою яких є участь у системі управління суспільством та покладання на себе відповідальності за результати цієї діяльності.

Основну перепону на шляху до багатопартійності, якою була партія тоталітарного типу, що не могла і не хотіла перетворюватись на одну із багатьох парламентських партій, було зламано. Але до створення ефективної партійної системи сучасного типу Україні належить пройти ще чималу дорогу. Важливу роль у становленні демократичної партійної системи відіграє принцип плюралізму, багатоманітності. Тобто у новій партійній ситемі повинні бути представлені партії різних напрямів - ліві, праві, центристські. Отже, поряд із становленням партійної системи в Україні відбувалося затвердження свого місця в політичному спектрі українських партій центру.

Можна запропонувати таку періодизацію становлення політичного центризму в сучасній Україні. Перший період, який умовно кваліфікуємо як його зародження, хронологічно охоплює відтинок часу від утворення перших центристських партій (осінь 1989 р.) до юридичного узаконення самостійного статусу України (1 грудня 1991 р.).

За цей період виникло декілька партій центристського спрямування. Першою офіційною зареєстрованою політичною партією була Українська республіканська партія (УРП). Першою ліберально - демократичною партією стала Партія демократичного відродження України (ПДВУ). Першою партією соціал - демократичного спрямування стала Соціал - демократична партія України (СДПУ), створена у травні 1990 р. У вересні 1990 р. заявила про себе Партія зелених України (ПЗУ).

На першому етапі становлення багатопартійності ідеологічні засади всіх партій були подібні між собою, їхні програми складались із декларативних гасел, спрямованих до всього народу. Вони демонстрували схожість підходів до державотворення, соціально - економічного устрою суспільства, релігійних, культурологічних та екологічних питань, обстоювали ідеї парламентської демократії та приватної власності, суверенітет України.

Джерелом формування центристських партій стали дві тенденції у громадсько - політичному розвитку радянського суспільства в другій половині 80-х рр. Перша тенденція виявлялась у тому, що всередині КПРС виникли політичні сили, які прагнули докорінної перебудови й реформування суспільства та всіх його інституцій на основі широкої демократизації. Ці політичні угруповання спершу пройшли шлях ідейно - політичної консолідації в лавах комуністичної партії на основі утворення своїх власних платформ, а вже потім - остаточне відокремлення від КПРС і створення самостійних політичних партій.

Інші політичні партії формувались із колишніх підпільних і напівпідпільних опозиційних сил, які в умовах демократизації суспільства та поширення гласності отримали реальну можливість не тільки легалізуватися, а й оформлятися в політичні організації й об єднання. Вже на початку 1991 р. в тодішньому Радянському Союзі і, зокрема, в Україні, здебільшого сформувалась багатопартійність, з явилися десятки, сотні і навіть тисячі громадсько - політичних організацій та об єднань, які прагнули бути незалежними від державного та партійного контролю. В Україні цей процес перебігав найбільш активно, а за кількістю політичних угруповань, які різко протистояли КПРС, він був значно ширшим, ніж загалом у СРСР.

Найвизначнішим, з погляду творення партій, став період після виборів 1990 р. - перших альтернативних виборів до законодавчого органу України. На жаль, жодна з новостворених центристських партій не увійшла до парламенту. Рух був головною опозиційною силою до КПРС, завдяки чому він дістав можливість створити парламентську опозицію - Народну Раду. Можна стверджувати, що процесу формування політичних партій передував процес внутрішньої диференціації Руху, кристалізації в його межах угруповань різної ідейно - політичної орієнтації. У цей період сформувалися такі напрями центристських партій:

1. Загальнодемократичний, що пізніше диференціювався на проросійські орієнтовані реформаторські сили і прихильників національно - державної незалежності.

2. Націонал6демократичний, що пізніше еволюціонував у напрямі національної демократії або прагматичного центризму.

Отже, на даному етапі сформувався політичний спектр, що відображав усі теоретично і практично можливі позиції: від крайньо лівих до крайньо правих. Чільне місце посіли партії центристської орієнтації, хоча їхні позиції та вплив у цей період були вельми слабкими. Отже, умовно цей етап можна назвати етапом зародження політичного центризму в Україні.

Після серпневих подій 1991 р., коли незалежність Української держави була не лише проголошена 24 серпня, а й підтверджена референдумом і виборами Президента України 1 грудня, коли Президія Верховної Ради України прийняла постанову про заборону КПУ, розстановка сил у парламенті і країні загалом кардинально змінилася. Політична система України, і, зокрема, її складова частина - партійна система - вступили в новий, другий етап свого розвитку.

Розвиток центризму можна пов'язувати також із виступом у лютому 1991 р. М. С. Горбачова, в якому він розвинув ідеї центризму. У виступі було вказано на те, що поляризація політичних сил пов'язана з протистоянням, з конфліктами. Але такі дії можуть послабити, навіть припинити скоординовані дії, що здійснюються водночас по трьох напрямах - активізації практичних заходів щодо виходу з економічної кризи; невідкладного підписання нового Союзного договору; створення стійкої політичної коаліції центристських сил [1].

Другий період (з грудня 1991 до кінця 1997 р.) умовно можна назвати етапом становлення партій центру. Саме в цей період - у 1993 році - Президент України Л. Кравчук звертається до ідеї центризму, створення перед виборами 1994 р. якщо не блоку чи союзу, то принаймні співпраці політичних сил на засадах центризму. Реалізація інтеграційної моделі розвитку України, наголошував він, передбачає орієнтацію на політичні сили центристського характеру, що дасть змогу забезпечити еволюційний характер розвитку суспільства, уникнути конфронтаційності дій різних політичних сил, сприяти компромісу різних гілок влади, згуртуванню різних гілок суспільства. Але насправді відбувалися протилежні процеси. Замість інтеграції на засадах центризму в політичних партіях, які зробили багато для досягнення незалежності України, пробудження національної самосвідомості та духовного відродження держави, після референдуму та виборів першого Президента розпочалися процеси розколу і появи ідейних розбіжностей. Загалом можна виділити ряд спільних рис, які були властиві саме цьому періоду. Отже, це:

- розширення спектра центристських партій;

- посилення розколів і дроблення політичних сил;

- активізація процесу створення місцевих партійних відділень і осередків;

- підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази;

- зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;

- періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу (ця тенденція особливо була помітною в період виборчих кампаній 1994 та 1998 рр.).

Так, 1992 рік став кризовим для багатьох партій національно - демократичного спрямування. У травні 1992 р. стався перший розкол в Українській республіканській партії, а в 1997 р. -другий. Унаслідок неодноразових розколів та розходжень виникло п'ять партій християнського напряму: Українська християнсько - демократична партія, Християнсько - демократична партія України, Республіканська християнська партія, Християнсько - народний союз та Християнсько ліберальний союз, які репрезентували правий центр (базований у своїй діяльності на принципах неоконсерватизму), але всі вони були нечисленними і невпливовими у суспільстві.

У жовтні 1997 р. відбувся установчий з'їзд партії «Реформи і порядок» (ПРП), яка об'єднала відомих економістів, підприємців. Наприкінці 1993 р. було організовано Всеукраїнське об єднання «Громада». У грудні 1994 р. виникла партія «Міжрегіональний блок реформ», а на початку 1996 р. була створена Народно - демократична партія (НДП), яка претендувала на роль впливової центристської сили України ( у1999 р. напередодні президентських виборів НДП очолив В. Пустовойтенко). Названі партії представляють уже безпосередньо «центр» і як ідеологічну основу використовують лібералізм.

У 1996 р. на політичну арену вийшла Соціал - демократична партія України (об'єднана), яка виникла внаслідок розколу СДПУ. Певний час ця партія залишалася нечисленною і непомітною в Україні. Однак напередодні парламентських виборів в партію прийшли відомі підприємці й політики, розширився кількісний склад, змінилося її керівництво. Новим лідером СДПУ(о) став В. Медведчук, а сама партія згодом отримала неофіційний статус «партії влади». Таким чином, було сформовано лівоцентристське крило, а, отже, в Україні на даному етапі вже була представлено усю поліваріантність проявів політичного центризму. Але більшість цих партій залишалася малочисленними, з аморфними організаційними структурами, без чітких програм. За рівнем інституціоналізації вони часто були протопартіями, а за своїм потенціалом  впливом на суспільство і владу уподібнювались до груп тиску або гуртків за інтересами.  політології це явище дістало назву «дрібнопартійність» [2].

Початок третього періоду становлення політичного центризму пов'язаний із подальшим розвитком державотворчих процесів в Україні, прийняттям нової Конституції в червні 1996 р. й парламентськими виборами 1998 р. - першими мажоритарно - пропорційними виборами, коли половину народних депутатів України було обрано на багатопартійній основі. Серед партій, які увійшли до парламенту, слід виділити центристську ПЗУ (вона отримала 5,4% голосів виборців) [3].

Партія зелених України (ПЗУ) на парламентських виборах за партійними списками зайняла четверте місце, оскільки їй вдалося створити виграшний «позапартійний» імідж і вдало зіграти на негативному ставленні населення до політики. Для багатьох виборців підтримка ПЗУ стала своєрідним актом протесту проти політики як керівництва країни, так і традиційних політичних партій (так зване протестне голосу6вання). Також до Верховної Ради з центристського «табору» увійшли: СДПУ(о), отримавши 4,02% голосів виборців, НДП - з 5% та «Громада» - 4,67% голосів виборців [5].

Вибори 2002 р. показали більшу прихильність виборців до партій, які пропонують центристський шлях розвитку. За результатами цих виборів до Верховної Ради України пройшли такі центристські партії, як Блок В. Ющенка «Наша Україна», Блок «За єдину Україну», СДПУ (о). Вибори, що відбулися у 2006 р., підтвердили таку тенденцію: до Верховної Ради увійшли депутати від наступних п'яти партій (блоків): Партія регіонів (186 мандатів), Блок Юлії Тимошенко (129 мандатів), Блок «Наша Україна» (81 мандат), Соціалістична партія України (33 мандати), Комуністична партія України (21 мандат) - [6]. Згідно з результатами позачергових виборів до Верховної Ради України у 2007 р. до парламенту пройшли такі політичні партії та блоки: Партія Регіонів (34,37%), БЮТ (30,71%), НУ - НС (14,15%), КПУ (5,39%), Блок Литвина (3,96%) [7]. Таким чином, порівняно з парламентськими виборами 2002 року простежується збільшення кількості голосів виборців, що голосують за партій центристського напрямку.

Отже, особливість процесу формування політичного центризму в Україні полягає в тому, що його вихід на державний рівень передує його становленню, тобто повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо. Спектр центристських партій в Україні є типовим зразком мультипартійної системи, притаманної перехідним суспільствам, тобто суспільствам молодої демократії. Звідси - нерозвинутість  незрілість партійної системи України та політичного центризму. Отже, як результат виділення основних етапів розвитку політичного центризму в Україні можна дійти таких висновків: попри певну періодизацію, політичний центризм в Україні вже пройшов стадію зародження, але перебуває ще на стадії становлення. Мабуть, наступним періодом запровадження цінностей центризму в українському політичному просторі стане час після можливих парламентських виборів 2008 р. Тоді вже можна буде побачити, чи продовжено в Україні процес затвердження в політичній практиці принципів і основних постулатів політичного центризму. І власне тоді можна буде говорити про вдосконалення функціонування політичних партій центристської орієнтації.

Сделана попытка этапизировать процесс становления политического центризма

в современной Украине. Определены специфические особенности каждого из предлагаемых

этапов и проведен анализ ключевых моментов развития партий центристского

идеологического направления в Украине