Основні підходи до трактування поняття «політичний режим»

УДК 321.01

У статті досліджуються різні підходи до визначення поняття «політичний режим», труднощі, з якими  стикаються вчені при його дослідженні, значення політичного режиму як характеристики рівня розвитку демократизму в країні. Виділяються основні критерії та підходи для аналізу цього поняття в новітній західній політичній науці. Виявляються основні структурні елементи політичного режиму в сучасних суспільствах.

Ключові слова: політичний режим, критерії аналізу політичного режиму, державний режим, форма державного правління, форма державного устрою.

В статье исследуются разные подходы к определению понятия «политический режим», сложности, с которыми сталкиваются ученые при его исследовании, значение политического режима как характеристика уровня развития демократии в стране. Выделяются основне структурне элементы политического режима в современных обществах.

Ключевые слова: политический режим, критерии анализа понятия «политический режим», государственный режим, форма государственного правления, форма государственного устройства.

The article is focused attention on the determination of concept «Political regime», difficulties into which scientists run at their research, value of the political regime as a characteristic of the level of democracy development in a country. The main structure elements of the political regime which selected in modern societies.

Key words: political regime, the criteria of the analysis of political regime, state regime, form of state rule, form of the political system.  

У статті ставиться мета окреслити сучасні підходи до розуміння поняття «політичний режим» як одного з базових понять політології.  Саме тлумачення цього терміна передбачає певну систему типологізації нових політичних режимів, системне визначення характеристик політичної системи, оцінювання перспектив розвитку конкретної країни.

Упродовж розвитку історії політичної думки тривають суперечки навколо питання визначення поняття «політичний режим».

Політичний режим (франц. regime, від лат. regimen - управління) є одним з базисних понять політології. Порівняно з такими категоріями, як «форма державного правління» і «форма державного устрою», поняття «політичний режим» є найменш визначеним. Значною мірою це пов'язано із близькістю понять, із тим, що одні й ті самі явища і процеси політичного життя стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма державного правління, а стосовно іншого - як політичний режим. Так, під президентським режимом в одних випадках мають на увазі політичний режим, а в інших - президентсько-республіканську форму державного правління, під парламентським режимом також розуміють і політичний режим, і форму правління. Такий підхід, який не розмежовує форму державного правління і політичний режим, по суті, знімає питання про ступінь демократизму держави. Форма правління сама по собі може нічого не говорити про ступінь демократизму держави.

Поняття „політичний режим" є одним із загальноприйнятих у сучасній політології. Ця наукова категорія, що характеризує способи, форми, засоби й методи реалізації політичної влади, сприяючи адекватному оцінюванню сутності держави, оскільки в межах однієї форми правління на різних етапах її розвитку політичне життя може суттєво видозмінюватись і за характером, і за змістом. Суспільство і держава можуть бути відкритими, закритими, проміжними; демократичними, тоталітарними й авторитарними; воєнізованими, громадянськими і змішаними тощо. Усе це детермінує суттєві відмінності у взаєминах між особистістю, суспільством і державою в різних країнах, що, зрештою, позначається на своєрідності політичного режиму. Отже, політичний режим тісніше й безпосередніше пов'язаний із сутністю держави, ніж інші її форми.

У зарубіжній літературі  поняття політичного режиму розкривали через такі характеристики, як наявність чи відсутність урядової опозиції (Ж. Бюрдо); політичні свободи і вільні вибори (М. Дюверже); чисельність партій (К. Левенштейн); взаємовідносини центральних органів (Е. Хамауї). Перелічені ознаки уточнюють властивості політичного режиму, але не даючи його обсяжного опису, є, по суті, одиничними.

Існує думка, що найбільші можливості у дослідженні політичного режиму надає теоретична позиція, представлена у поглядах таких авторів, як Ж. Ладріер, Н. Ботана. Вони пов'язують поняття політичного режиму з системою влади в суспільстві. Із цього можна припустити, по-перше, що політичний режим не можна прив'язувати до форм державності. Це змістовна, а не формально-юридична характеристика. Влада, однотипна за своїм змістом, може здійснюватись у найрізноманітніших формах. По-друге, що політичний режим характеризує не лише діяльність держави. Він описує всі прояви політичного владарювання, включаючи здійснення влади суб'єктами, що не входять до структури держави (партії, релігійні інститут та ін.), формально нерегульовану владу. По-третє, що режим не можна зводити до проявів диктатури і панування, оскільки далеко не всюди влада сконцентрована в єдиному диктаторському центрі. Не завжди її здійснюють виключно авторитарними методами. Використання влади не обмежене цілями панування, оскільки вона спрямована і на досягнення суспільної вигоди.

Політичний режим - це властивість нації, визначальний ступінь концентрації чи характер розподілу влади, умови її формування й підтримки в суспільній свідомості, а також межі застосування і поширення влади на суспільні відносини, на людину (1, с. 231).

Точніше кажучи, політичний режим дає можливість визначити, хто є справжнім владарем у країні, скільки їх, чи вони співпрацюють чи ворогують, до якого часу володар може розраховувати на підкорення йому, яка частина життєдіяльності суспільства підпорядкована політичній владі.

Із цього визначення випливає, що політичний режим не можна вважати  виключно предметом порівняльного державознавства. Влада взагалі і державна влада - явища, що не збігаються. Влада фундаментальна і присутня в будь-якому суспільстві людей, а державно-правові інститути - вторинні. Обмежуючись вивченням держави, неможливо осягнути сутнісну систему влади, політичний режим. Політична влада не обмежена діяльністю держави, але саме держава історично створювалась як центральний інститут і механізм влади.

Суттєвими властивостями політичного режиму слід назвати  характеристики правового статусу особистості; ставлення суб'єкта влади до суспільства та до меншості, що входить до його складу; ступінь централізації управління територіями.

В інформаційній мережі Internet політичний режим як (від лат. regimen - управління) визначається спосіб функціонування політичної системи, характерні способи и методи здійснення влади  (ido.edu.ru/ffec/polit/gloss.html). інше визначення: політичний (державний) режим - це технологія реалізації державної влади.

Аналіз різновидів політичних режимів та їх особливостей безумовно збагатив масив характеристик цього явища. Дослідження багатьох учених дають змогу окреслити еволюцію розуміння терміна «політичний режим» і стають поштовхом для подальших наукових розробок, відповідних сучасному розвитку суспільства.

У форматі наукових досліджень вивчалось багато питань стосовно структури, функціонування та еволюції авторитарних політичних режимів, проте очевидно, що поле для наукових досліджень і сьогодні лишається достатньо широким.

Звертаючись до сучасної західної політичної думки, неважко помітити доволі жвавий інтерес до цієї проблематики. Спробуємо проілюструвати це на конкретних висловах деяких зарубіжних дослідників.

Крістіан Англейд і Карлос Фортін [5, с. 19] пишуть: «З одного боку, держава визначається переважно комбінацією пропорції домінуючого класу чи фракції класів на іншу частину суспільства... З іншого боку, держава - набір інститутів і персоналій, через які правлячий клас ... виражений... Держава в усталеному розумінні часто трактується як «режим», таким чином робиться наголос на формальних структурах  політичної влади -  парламенті (законодавчій владі), виконавчій, судовій владі, але в тому числі й також механізмах посередництва між зазначеними структурами і громадянами, виключно партійній системі... Форми режиму включають всі варіанти демократичних аранжувань (конституційна монархія, республіка, президентська республіка, парламентська система, багатопартійність і т. д.) - так само як і політично взаємозаперечні режими: авторитарний, фашистський, корпоративістський тощо».

Пітер Калверт [6, с. 18] зазначає: «Режим - це ім'я, що зазвичай надається уряду чи послідовності урядів, коли енергетичні вітальні сили в державі, по суті, залишаються в руках однієї і тієї ж соціальної групи».

Фернандо Кардозо [7, с. 22] наголошує: «Важливим постає питання розрізнення понять політичного режиму та поняття держави. Під поняттям «політичний режим» я маю на увазі формальні правила, що пов'язують головні політичні інститути (законодавчу владу до виконавчої, виконавчу до судової влади, до партійної системи, до них разом), так само як і результат політичної природи зв'язків між громадянами та правителями (демократичний, олігархічний, тоталітарний чи будь-який інший). Визначення поняття «держава» є складним питанням, але в ньому є певний ступінь згоди в тому, який на найвищому рівні абстракції поняття держави посилається на базовий альянс, основний «договір переваги», що укладається між соціальними класами чи групами домінуючих класів і норм, що гарантує їх домінування над підпорядкованими стратами».

Рут Берніс Колієр і Девід Колієр [8, с. 14] зазначають: «Політичний режим включає  «формальну та неформальну структуру державних та урядових ролей і процесів. Режим включає метод виділення урядових та представницьких зборів (вибір, вдалий хід, рішення, в межах війська тощо), формальні та неформальні механізми представництва та зразки (методів) репресій. Режим зазвичай вирізняється певним колом специфічних «священиків» - тих, хто обіймає державні та урядові посади, політичної коаліції, що підтримує цих «священиків» і державну політику, яку вони впроваджують (за винятком, звичайно, полісів, які безпосередньо визначають і перероблюють політичний режим)».

Роберт Фішмен [9, с. 35] висловився так: «Режим може бути думкою (ідеєю) формальної та неформальної організації центру політичної влади і його стосунків з більш широким колом суспільства. Режим визначає той, хто має доступ до політичної влади і які їх стосунки з тими, хто не включений до владної згоди».

Мануель Гарретон [10, с. 16] має таку думку: «Політичний режим включає "встановлене посередництво між державою та суспільством, яке вирішує проблему управління суспільством через взаємовідносини між людьми та Державою, форми представництва та участі, системи вирішення конфліктів та забезпечення потреб».

Хеліо Джагуарібе [11, с. 13] зауважує: «Режим влади аналітично відрізняється від політичного режиму...». Політичний режим визначає  «структуру та функції уряду, яка влада повинна бути обрана та як їй надалі діяти». Але «Режим влади... буде завжди... формою й умовою політичного режиму», для «політичного режиму, базованого, явно чи приховано, на режимі влади, що визначає, хто може і хто не може утримувати владу, як і для чого». Тому «режим влади, (який) виражає режими цінностей та систему представництва даного суспільства... визначає політичний режим, що є нічим іншим як політичною маніфестацією, з сильними ідеологічними забарвленнями і (усвідомлено чи ні) фальсифікаціями, в законних термінах, панівного режиму влади».

Стефані Лоусон [12, с. 7] додержується такої думки: «Режим... визначає не лише метод, в якому уряди сформовані і реалізують свої функції, а й основу їх законності - так само як і протяжності, до якої їм надано можливість розвивати свої повноваження. У підсумку режими втілюють норми та принципи політичної організації держави, що встановлюються за правилами і процедурами, у межах яких діють уряди».

Скотт Мейнверінг [13, с. 2] вказує: «Режим... - ширше поняття, ніж уряд, він посилається на правила (формальні чи неформальні), що керують взаємодією головних акторів у державному будівництві. Поняття режиму включає інституціоналізацію, тобто ідею, згідно з якою такі правила широко розуміються та приймаються і за якого актори відповідно вибудовують за певним зразком свою особисту поведінку".

Майкл Манн [14, с. 19] зазначає: «Режим є «альянсом акторів ідеологічної, економічної, військової домінанти, що координується правителями держави».

Джульєрмо О'Доннелл і Філіпп Шміттер (15, с. 14) пишуть: «Під режимом або політичним режимом ми розуміємо "ансамбль зразків, явних чи ні, що визначають форми та канали доступу до головних урядових позицій, характеристики акторів, хто загальновизнаний і хто виключений з такого доступу, і ресурсів чи стратегій, що вони можуть звикнути отримувати доступ. Це обов'язково включає інституціоналізацію, тобто зразки, що визначають даний режим, повинні бути досить відомими, застосовними на практиці та прийняті, як мінімум, тими, хто ці ж зразки визначає як учасник процесу. Там, де режим фактично існує, реальна чи потенційна незгода навряд чи загрожує цим зразкам, з причини її слабкої організації чи взагалі її відсутності, маніпуляційної політизації чи відкритих репресій».

Т. Пемпел [16, с. 12] вказує: «Режими являють собою соціальний порядок і (включають - Н.Д.) своєрідну „сплавку" між державними інститутами і специфічними сегментами соціально-економічного зразка... Коротко кажучи, політичний режим буде визначений соціальною коаліцією, за якої відпочиває держава, формальними повноваженнями цієї Держави та інституціоналізацією й упередженням державної політики як результат».

Філіпп Шміттер і Террі Лінн Карл [17, с. 6] додержуються такої думки: «Режим чи система управління - це ансамбль зразків, що визначають методи доступу до головних державних суспільних установ; характеристики акторів, що будуть допущені чи виключені з цього доступу; і правила, яких додержують в процесі прийняття обов'язкових публічних рішень. Для того, щоб цей ансамбль працював належним чином; він має бути інституціоналізованим певним чином, так би мовити, різні зразки повинні бути відомі, випробувані на практиці, і прийняті більшістю, якщо не всіма, політичними акторами. Дедалі частіше превалюючим механізмом інституціоналізації постає записане тіло законів, що підтримується писаною конституцією, хоча багато політичних норм можуть мати неформальну, продиктовану розумом, чи традиційну основу».

Лоуренс Уайтхед [18, с. 11] пропонує таке визначення: «Термін „політичний режим" означає певний набір інститутів і «правил гри», що регулює доступ та використання, позиції органів державної влади в конкретному суспільстві».

М. Юрій виокремлює функціональний і динамічний аспекти політичної системи, як дескриптивні елементи політичної сфери, що розкриваються в політичному режимі. Політичний режим, на його думку (у загальному плані), - це сукупність методів і законів здійснення політичної влади. Дослідження політичного режиму дають змогу скласти реальне уявлення про реалізацію політичної влади, ступінь свободи і правове становище особистості в конкретній країні в певний історичний період часу. Дослідник приділяє увагу еволюції політичного режиму у радянську епоху - йдеться, зокрема, про політичний режим кінця 80-х pоків (так звану епоху застою, що асоціюється з іменем Л. Брежнєва) і передусім режим, що встановлений в 30-х pp ХХ ст. Дослідник, зрештою,окреслює такий свій підхід до  трактувань політичного режиму:

1. Інституціональний (політико-правовий) підхід ототожнює політичний режим з формами правління і державного устрою, він акцентує увагу на формально-юридичних характеристиках, а саме на особливостях поділу державної влади і співвідношення між гілками влади, на типах урядових структур.

Простежується тенденція ототожнення політичного режиму з формою правління. Однобокість подібічність підходу полягає в тому, що реальна практика реалізації влади може виявляти суперечності із закріпленими у конституціях нормами, а сам політичний режим виражати ширше явище, ніж форма правління. Проголошена республіканська форма правління ще не означає встановлення реальної демократії, про що свідчать приклади СРСР і Німеччини 30-х pp. Разом з тим європейські конституційні монархії розглядаються як класичні прояви ліберальної демократії.

2. Соціологічний підхід робить акцент на характері відносин між державою і суспільством, які склалися реально і необов'язково відповідно до продиктованих конституцією та іншими правовими актами норм політичної поведінки. У межах цього підходу звертається увага на соціальні обгрунтування влади, групи тиску, взаємовідносини еліт і народу.

3. Широке трактування політичного режиму виходить за межі суто політико-правового або тільки соціологічного аналізу і розглядає його через співвідношення кількох компонентів, що дає змогу відрізняти одні типи політичних режимів від інших.

Найчастіше до структурних елементів політичного режиму включають:

·       політичні структури державної влади, їх реальний статус і роль у суспільстві;

·       методи здійснення державної влади: яким методам управління і панування віддається перевага - прямим чи непрямим, насильницьким чи методам переконання;

·       реальний рівень свобод людини, обсяг її прав;

·       методи вироблення політичних рішень;

·       способи врегулювання конфліктів;

·       плюралізм, зокрема наявність чи відсутність легальної (нелегальної) опозиції;

·       конфігурацію партійної системи: однопартійні чи багатопартійні системи;

·       ідеологію і те місце, яке відводиться їй у мобілізації суспільства;

·       форми ставлення населення до політичної участі (політична пасивність, мобілізована або автономна участь);

·       тип легітимності: харизматична, традиційна, раціонально-легальна, ідеологічна тощо;

·       структурованість правлячої еліти: ступінь її згуртованості, відкритість і закритість, канали рекрутування;

·       ступінь розвитку інститутів громадянського суспільства, основні форми взаємодії держави та громадянського суспільства;

·       характер політичного лідерства (відкритість, закритість, авторитарний, ліберальний стилі управління);

·       ступінь свободи ЗМІ (наявність незалежних ЗМІ, вільний доступ до інформації);

·       розподіл повноважень між основними гілками влади (злиття всіх гілок влади, домінування виконавчої влади тощо);

·       роль виборів у політичному житті суспільства.

Режим вказує на соціальну природу влади: які групи панівного класу перебувають при владі, на підтримку яких соціальних верств опирається влада.

Вищеперелічені ознаки служать критеріями для виділення різних типів політичних режимів. Спектр політичних режимів сучасного світу розкривається в таких поняттях, як демократія, авторитаризм і тоталітаризм. При визначенні сутності режиму акцент ставиться на протиставленні держави, з одного боку, і громадянського суспільства - з іншого. Характер взаємовідносин визначається силою або слабкістю громадянського суспільства. В умовах демократії суспільство має важелі впливу на владу включно до заміни на чергових виборах. У недемократичних режимах держава контролює і регламентує громадянське суспільство повністю (тоталітаризм) або частково (авторитаризм). Більшість дослідників трактують тоталітаризм як злиття держави з громадянським суспільством, що практично ставить під сумнів саму можливість існування останнього.

За В. Кременем, політичний режим - це концентрована характеристика системи, що функціонує з позицій конкретно-історичних принципів її легітимності.

Теоретична категорія «політичний режим» існувала лише в науці про державу і право в тісному взаємозв'язку з категоріями: форма правління, форма державного устрою. В державно-правовій науці політичний режим розглядається як сукупність засобів і методів у здійсненні державної влади. В політичній науці поняття політичного режиму дуже тісно пов'язано з поняттям „політична система" і розглядається тільки у зв'язку з особливостями розвитку та функціонування політичних систем, хоча співвідношення понять в політичній науці має істотні розбіжності. Інколи політичний режим і політичну систему розглядають як синоніми. Іноді поняття політичного режиму взагалі не викремлюється. Іноді поняття „політична система" і „політичний режим" розводять доволі далеко один від одного. Дати універсальне визначення політичного режиму досить складно. Зробимо спробу це зробити. Отже, політичний режим - це спосіб функціонування та взаємозв'язку основних елементів політичної системи суспільства.

Як уже зазначалось, поняття політичний режим - одне з ключових понять у політології.  Визначення цього поняття завжди викликало дискусії у вчених, і досі воно вважається найменш визначеним порівняно з поняттями форми державного правління і форми державного устрою. Значною мірою це пов'язано з близькістю понять, з тим, що одні й ті самі явища і процеси політичного життя стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма державного правління, а чогось іншого - як політичний режим.

Форма правління визначається відносинами між центральними органами держави, а політичний режим - характером цих відносин, здійснення державної влади загалом, насамперед у демократизмі цього процесу.

Політичний режим визначається як система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади.

Політичний режим більшою мірою стосується змісту державної влади, ніж форми державного правління чи форми державного устрою. Проте єдина за своєю сутністю і змістом державна влада може здійснюватись різними методами і засобами. Відмінності між цими методами і засобами визначають різновиди політичних режимів, які стосовно державної влади виступають саме формою, а не змістом.

Підбиваючи певні підсумки з наведеного, вбачаємо сслушним говорити про пожвавлення інтересу західних дослідників політичної науки до трактування поняття «політичний режим». Потужні глобалізаційні процеси у світі спричинюють стрімку зміну в усіх сферах суспільного життя загалом і в політичній зокрема. Дедалі важчим стає визначити тип політичного режиму конкретної країни, спрогнозувати шлях її розвитку, окреслити майбутні зовнішньополітичні дії. Виникають різноманітні гібридні форми політичних режимів, перелік яких уже давно не обмежується демократичним, авторитарним чи тоталітарним. Проблема типологізації політичних режимів набуває дедалі більших ускладнень через нашарування та виникнення нових пластів у визначенні самого поняття політичного режиму.

Здобутки вітчизняної політичної думки ставлять певний акцент у визначенні вказаного поняття на взаємозв'язок елементів політичної системи суспільства, його характер та особливостях підпорядкування.

Сучасні західні вчені політичної науки ставлять за мету дослідити природу та характер такого взаємозв'язку, вони роблять акцент на своєрідній «сплавці» державних інститутів та соціально-економічної сфери, до того ж чітко прослідковується вплив соціологічних наук на розвиток політології. Такий підхід дає можливість сконцентрувати увагу на специфічних особливостях та причинах встановлення конкретного політичного режиму у конкретному суспільстві, виявити сам шлях еволюції політичного режиму під впливом соціальних факторів. Називаючи політичний режим «альянсом» та «коаліцією», західні дослідники акцентують увагу на динамічності розвитку самого явища політичного режиму, відсутності статики у взаємодії політичної системи та суспільства. Цей взаємозв'язок постає розвитком живого організму, який еволюціонує під впливом соціально-економічних факторів, постійно виявляючи нові особливості та характеристики.