Українська національна ідея в умовах глобалізації

Кочура Наталія Миколаївна, доцент кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (м. Київ).

УДК 316.75 (477)

Автор зосереджує увагу на проблемі формування національної ідеї як  символічного капіталу й відгуку на виклики глобалізованого сьогодення. З огляду на це в роботі аналізується концепт «Творення хліба». На його основі пропонується філософсько-поетична композиція національної ідеї (національний бренд), що відображає певні світоглядно-ціннісні традиції українського народу.

Ключові слова: українська національна ідея, глобалізація, «цивілізаційна клітина», духовні цінності, концепт «Творити Хліб».

Автор сосредотачивает внимание на проблеме формулирования национальной идеи, как символического капитала и отклика на вызовы глобализированной современности. Исходя из этого, в работе анализируется понятие «Творить Хлеб». На его основе предлагается философско-поэтическая композиция национальной идеи, которая отражает определенные мировоззренческо-ценностные традиции украинского народа.

Ключевые слова: украинская национальная идея, глобализация, «цивилизационная клетка», духовные ценности, концепт «Творить Хлеб».

The article is devoted to the formation of philosophical and poetic composition of the Ukrainian national idea on the basis of national outlook. The author analyzed concept "To create Bread", as valuable image, the idea, symbolical answer to global calls of modern civilization.

Key words: the Ukrainian national idea, globalization, «cell of a civilization», cultural wealth, concept «To create Bread».

У своїй праці «Зіткнення цивілізацій» директор національного інституту стратегій при Гарвардському університеті С. Хантінгтон зазначає, що в майбутньому насамперед культура буде визначати контури найважливіших меж на світовій мапі та джерела можливих конфліктів. Разом з тим  вчений підкреслює, що нація-держава все-таки залишиться головним діючим суб'єктом у міжнародних справах 21 сторіччя, а зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики [6]. Означена теза, очевидно, є актуальною і для української держави-нації, адже частина вітчизняних науковців і політиків говорить про те, що Україна - це одвічний простір зіткнення різних цивілізаційних світів. Варто сказати, що в наші дні така думка частіше використовується під час загострення політичної боротьби. Бажання утвердити її як аксіому має деколи виразну політичну мотивацію.

Між тим, складна гетероціннісна цивілізаційна архітектура сучасної України є не лише чинником, що ускладнює проходження процесів консолідації і національно-культурного поступу, а й висуває можливості для знаходження адекватних відповідей - відгуків на духовні, екологічні, економічні та політичні виклики, які поставила перед людством епоха глобалізації з її домінантами споживацького світовідношення, уніфікацією культурного простору, плюралізму і конформізму як ідеологічних настанов і самоцінностей.

Зазначені глобалізаційно-цивілізаційні обставини є сприятливими для виникнення передумов творення на історичних києво-руських землях нової «цивілізаційної клітини», яка ввібрала б діалектичні протиріччя строкатого ціннісно-смислового Універсуму, синтезуючи на осмисленій ідейно-символічній платформі засади гармонійного буття людей.

Занурюючись в історичне минуле варто сказати, що праукраїнські землі ще за часів розквіту Трипільської хліборобської культури були тією територією, де формувались адекватні відповіді на виклики Універсуму, що слугувало в подальшому творенню нових «цивілізаційних клітин» (згідно концепції А. Тойнбі: «виклик - відгук»).

Своєрідним прикладом моделювання таких клітин, як зазначає сучасний філософ Сергій Борисович Кримський, був процес перетворення степу - з простору для кочівників - у переоране поле, річки -  із зони перешкоди набігам - у транспортні артерії, околиць міст і сіл - у хутори. Феномен «українського поля» став свідченням рідкісної перемоги осілої цивілізації над натиском степу, коли на передній план поступово висувалася опозиція не «місто-степ», а «місто-хутір». Останній символізує трансформацію степової стихії в обжитий куток особисто відвойованої природи [4, с. 82-83].

У процесі зростання науково-технічного й економічного рівня розвитку цивілізації, що супроводжувався подальшим відвойовуванням у природи засобів до комфортнішого існування людей, все актуальнішими стають такі світоглядно-ціннісні опозиції, як: «глобальне-національне», «споживання-творення», «духовність-нігілізм». У сучасну епоху такі зіставлення актуалізують методологічне бачення, що пов'язане з перетворенням минулого України в національно-культурні символи, які водночас окреслюють смисли майбутнього держави, її шлях у суперечливому глобалізованому світі.

               На перехідному етапі розвитку України, коли символічний капітал влади є розпорошеним і десакралізованим унаслідок етапних ціннісних біфуркацій, актуальним капіталом постає Національна Ідея - піднесена і сформульована як архетипний образ-символ, що сповна розкриває індивідуальність спільноти, яка витворена і збережена в процесі культурно-історичного розвитку.

               У цьому зв'язку зупинимось на символічному характері ціннісного образу, який, на противагу гносеологічному образу, де домінує раціональний момент, несе в собі значне емоційно-психологічне навантаження, є конкретно-чуттєвим і сприймається не стільки розумом, скільки  почуттями, серцем, хвилює, збуджує і викликає широку гаму емоцій та естетичних почуттів. Зважаючи на це, можна говорити про нерозривну єдність, сплав «емоція - образ». В свою чергу, символ - це умовне означення якогось явища, або поняття іншим на основі подібності з метою стисло й яскраво передати певну ідею [5, с. 381]. Взятий в аспекті своєї знаковості символ, власне, і є образом. Від предметного образу він відрізняється прозорістю: смисл «просвічує» крізь нього як смислова глибина, смислова перспектива. Саме «прозорість» предмета, явища чи ідеї властива ціннісному   образу [1, с. 607].

               Будучи своєрідним смисловим узагальненням, ціннісний образ поєднує в собі загальне, одиничне й особливе. Цим особливим, є насамперед, форма образу, його обрамлення, зумовлені особливостями менталітету, національною специфікою світобачення. Тому ціннісні образи органічно пов'язані зі світоглядом, набувають для нього сакрального значення, стають святинями, наприклад: земля-годувальниця, мати-берегиня, рідна мова, народна пісня та ін.

Варто також зазначити, що етико-психологічний характер ціннісного образу містить у собі вагомий гуманізуючий, виховний та орієнтуючий, та відповідно консолідуючий потенціал. Через образи-символи природи, видатних історичних постатей, явищ культури відбувається безпосередній зв'язок особистості з Батьківщиною, етносом, нацією, її традиціями; викликаючи естетичне хвилювання, ціннісні образи закріплюють у пам'яті сприйняте й відображене міцніше і глибше, ніж виражене засобами раціонального пізнання, їх роль є особливою у формуванні національної пам'яті та консолідації українського суспільства.

В контексті роботи над композицією Української Національної Ідеї як символічного капіталу держави-нації і світового українства, котрий має бути спрямований на пошук відповідей на вищевказані виклики, закономірним і природнім є звернення до символу, метафори, «образу-сенсу»,  виражених, зокрема, у понятті -  «ТВОРИТИ ХЛІБ».

«ТВОРИТИ» - змістовно вміщує в себе більше ніж працювати, вирощувати,  будувати і є певним синонімом поняття «НАРОДЖУВАТИ».

Стрімка популяризація ідеології споживання в глобалізованому світі спричиняє загрозливий соціально-екологічний диферент цивілізаційного корабля. За таких обставин національна ідея, вибудувана на пріоритетах творення, покликана забезпечити на сучасному етапі соціокультурне балансування української нації  в бурхливих «водах» боротьби за виживання.

Питання курсу постає невід'ємним наступним завданням, і очевидно  пов'язане з вибором світоглядно-ціннісних орієнтацій, які дають спільноті поштовх до гармонійного розвитку. В цьому контексті доцільним є звернення до поняття ХЛІБ, в якому покладено для українського народу глибокий символічний зміст, що  органічно поєднує його традиції і, можливо, приховані відповіді на духовно-матеріальні виклики глобалізованого сьогодення.

Погляд на вищезазначене поняття через систему координат духовних цінностей дозволяє бачити в ньому значно більше, ніж продукт повсякденного харчування чи географічний ландшафт. Підґрунтям такого образу-символу є морально-етичні й естетичні цінності які перебувають в основі людської поведінки.

З огляду на це зазначимо, що  цінностям, як світоглядному підґрунтю культури сучасна політична практика відводить одне з важливих місць розвитку суспільства і держави.

Зокрема, до спільних неподільних універсальних європейських цінностей апелюють практично всі політичні документи Євросоюзу. Цінності, як важливий фактор політики враховує стратегія національної безпеки США. Цінності суспільств  називають  підставами для пошуку власних подальших шляхів розвитку лідери Росії, Китаю, Індії. Це дозволяє стверджувати те, що системи цінностей, їх сумісність чи несумісність значною мірою визначатимуть полюси як тяжіння так і відштовхування в глобалізованому 21 сторіччі, становитимуть підґрунтя ідентичності та безпеки спільнот.

Для того, щоб окреслити коло цінностей, яке символізує собою поняття «ХЛІБ», необхідне звернення до наших давніх історичних джерел і глибинних народних звичаїв та традицій. Такий підхід є закономірним і природнім, адже як зазначав зі своєї сторони, наприклад, європейський прем'єр-міністр Гордон Браун: для того, щоб відчувати себе в безпеці у світі що розвивається  людям необхідні глибокі корені, які власне дають уявлення про національну ідентичність, що творена спільними     цінностями.

Отже, ХЛІБ маніфестує братерство, свободу, рівність, єднання людей  які визнають загальнолюдські моральні цінності. Для українського народу, як і для деяких інших спільнот - це в той самий час і символ долучення до основних життєвих цінностей - здоров'я, благополуччя, достатку. З давніх-давен Хліб для українства є також знаком дружби, приязні, довіри, продовження сімейного роду, миру,  самого життя.

Важливо додати, що за християнською традицією Хліб означає  основні смисли буття, символ єднання всіх християн.

Територія сучасної України є простором, де зародилася і потужно розвивалась найдавніша на планеті хліборобська цивілізація оріїв-аріїв [2]. Відтак, у одвічних психічних структурах - архетипах закладено в українців благоговіння перед Землею, її плодами, отже, перед Хлібом - в цьому полягає природна основа ідеї-образу нації, чинник як гуманітарної, так і політичної безпеки держави. Разом з тим, кожен громадянин України,  працюючи на своїй ниві, творить Хліб духовний, матеріальний, естетичний - і в цьому полягає практичність та толерантність ідеї-образу нації як політичної спільноти.

В сучасний час потужних глобалізаційних тенденцій образ «ТВОРЕННЯ ХЛІБА» може розумітися як одна зі світоглядно-ціннісних домінантних настанов - не збиватись зі шляху творення головних цінностей, не розмінювати головне на другорядне, творити хліб духовний, матеріальний у мирі з Богом, а також, як писав поет і пророк Тарас Григорович Шевченко -  йти власним шляхом,  шукати своєї правди.  Доля світу, як зі своєї сторони відзначав філософ-екзистенціаліст  М. Хайдегер, дає про себе знати  в поезії, тому, проводячи паралелі, можемо сказати, що доля України, дає про себе знати в українській поезії. Зважаючи на це, композиція ідеї-образу нації, її екзистенція - те що перетворює народ в неповторну особистість-націю, може бути представлена, зокрема, у наступній поетичній формі:

«НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ

         В УКРАЇНІ -

                  ТВОРИТИ ХЛІБ

                                          ОДВІКУ

                                                   І ДОНИНІ» [3, с. 154].

Подальше осмислення багатоаспектних морально-етичних, естетичних, екологічних, економічних, суспільно-історичних значень, закладених, зокрема, в ідеї-образі «Творення Хліба», може бути кроком до знаходження відповідей на запитання щодо подальших шляхів консолідації української нації, визначення її стратегічних орієнтирів, формування відгуків на актуальні виклики глобалізованого сьогодення в дусі національного світобачення, світорозуміння та світовідчуття, які водночас не суперечать загальнолюдським уявленням, нормам і цінностям.