Громадські формування у галузі політики пам’яті сучасної України

УДК 316.75

Діяльність громадських формувань є важливою передумовою побудови стабільної розвиненої демократії. У статті розглядаються ті з них, що виступають суб'єктами політики пам'яті у сучасній Україні.

Ключові слова: громадські ініціативи, громадські формування, політика пам'яті.

Деятельность общественных формирований является важной предпосылкой построения стабильной развитой демократии. В статье рассматриваются те из них, которые выступают субъектами политики памяти в современной Украине.

Ключевые слова: общественные инициативы, общественные формирования, политика памяти.

The activity of the civil associations is very important to build the stable developed democracy. In article are determine those civil associations, which are the subjects of the modern Ukrainian memory policy.

Key words: public initiatives, civil association, policy of memory.

               У цій статті пропонуємо поглянути на громадянське суспільство з точки зору його спроможності на підтримку вже існуючих або творення альтернативних уявлень і оцінок минулого. Відтак громадські ініціативи розглядаються як фактори впливу на державну політику пам'яті, що організовується низкою індивідів, груп, організацій. З однієї сторони, такий вплив може мати конструктивний характер взаємного узгодження, кореляції, прийняття спільних спогадів. З іншого боку, такі ініціативи можуть загрожувати посяганням на сталий існуючий історичний наратив нації, породжуючи низку дезінтегративних суспільних конфліктів.

              З огляду на значну актуальність цієї проблеми для сучасного суспільно-політичного життя України нами поставлено завдання дослідити вітчизняний спектр громадських формувань з метою виявлення в ньому таких, що виступають суб'єктами творення політики пам'яті. Дослідження громадянського суспільства в Україні вже містять серйозні теоретичні напрацювання, серед яких варто згадати роботи О. Бабкіної, В. Бебика, Г. Зеленько, А. Колодій, М. Обушного, Ф. Рудича, С. Рябова, В. Степаненка. В ряді наукових розвідок, присвячених політиці пам'яті, до питання суб'єктів її творення звертається зокрема Л. Чупрій, аналізуючи інтерпретації історичних подій політичними партіями сучасної України [9]. Втім цими працями майже не охоплений сегмент громадських організацій, що беруть участь у формуванні вітчизняного простору суспільної пам'яті. Відносно новою для сучасної політичної науки є також запропонована у цій статті їх класифікація.

                     Політика пам'яті є складним процесом взаємодії, у якій стикаються різні рівні суспільної пам'яті: особиста, родова, соціальна, інституційна. Цілком природно вона містить у собі ряд протиріч та конфліктів. «Різні зацікавленні групи, політичні партії чи держави створюють собі  ресурси пам'яті і залучають до свого репертуару дій історизуальні стратегії для того, щоб «повернути в ужиток» образи «болісних» минувшин у своїх поточних політичних іграх. Ці мобілізаційні процеси стикаються зі стихійною тенденцією до примирення, що прослідковується з боку громадянського суспільства (наприклад, з боку неформальних угрупувань і неурядових організацій), або ж диктується національними і міжнародними інституціям», - підкреслює французький дослідник Ж. Мінк [2, 37]. Тож політика пам'яті покликана до взаємного погодження та прийняття різних інтересів. У позитивному розумінні вона виступає результатом постійного діалогу, спілкування, дискусій, переговорів, взаємних компромісів людей, що є невід'ємним атрибутом громадянського суспільства. «Громадянське суспільство - це рівень розвитку суспільства, яке стає домінуючим соціальним, економічним, а у разі необхідності - й політичним актором, - вважає український політолог Г. Зеленько. Подібна якість суспільства можлива лише за умови наявності повного набору громадських організацій, створених «знизу» та легітимних інструментів, які у своїй взаємодії забезпечують доступ суспільства до формування державної політики та політичних рішень, які тим самим спрямовуються на захист множинності інтересів цих організацій» [3, 44].

                    Громадські ініціативи у галузі політики пам'яті є формою діяльності громадян, заснованою на колективній самоорганізації з метою захисту інтересів у сфері розуміння та інтерпретації спільного історичного минулого. Найчастіше такі ініціативи є локальними, обмеженими в часі, вузько націленими. Проте, погоджуючись з думкою Г. Зеленько, зазначимо - задля того, щоб бути ефективною, громадська ініціатива має бути об'єднаною і концентрованою, завдяки чому відбувається утворення громадських асоціацій. Найорганічнішим утворенням громадянського суспільства вважаються неполітичні об'єднання громадян [3, 47]. Організовані громадські групи виступають посередником між індивідом і державою, надають громадянам сили і підтримки, посилюють можливості громадян впливати на рішення держави та місцевих громад. Український соціолог І. Бекешкіна підкреслює, що діяльність у громадських об'єднаннях формує важливі якості громадянської причетності та відповідальності, розширює простір «Я» до спорідненого «Ми», розширює комунікативні можливості [7, 382].

Детально проаналізувавши єдиний реєстр громадських формувань Міністерства юстиції України [2], а також дослідивши програмні документи окремих громадських об'єднань, нами було здійснено спробу виділити та класифікувати ті з них, що безпосередньо приймають участь у творенні простору політики пам'яті. За своїми цілями такі громадські формування, діяльність яких більшою чи меншою мірою пов'язана зі знаннями чи/та оцінками окремих подій історичного минулого, можна умовно розділити на три групи. Нижче розглянемо детальніше кожну з них.

                   1.     Громадські формування, організовані живими очевидцями, учасниками чи постраждалими від певних подій у минулому, або в пам'ять про жертви трагічних історичних реалій. Як влучно зауважує Ж. Мінк, досвід показує, що реактивація історичних конфліктів завжди можлива, попри різні форми їхнього розв'язання в минулому. Історія переносить себе у сьогодення, відбувається мобілізація різних учасників дій, постраждалих груп населення або інших знедолених груп, про яких забули в післяконфліктних угодах, або змусили мовчати [2, 37].

                  До таких суб'єктів політики пам'яті відносимо організації колишніх в'язнів концтаборів та репресованих. Станом на 4.06.2009 р. за даними Міністерства юстиції України було зареєстровано 6 подібних громадських організацій (Всеукраїнське товариство політичних в'язнів і репресованих; Українська спілка в'язнів - жертв нацизму; Українське товариство колишніх каторжників у Німеччині 1941-45 р.р.; Міжнародна спілка колишніх малолітніх в'язнів фашизму; Українська організація борців антифашистського опору (колишніх політичних в'язнів фашистських концтаборів); Всеукраїнська асоціація євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів).

                  Гострі політичні дискусії виникають зазвичай також навколо питань, пов'язаних з минулими війнами. Активну участь у обговореннях приймають організації постраждалих та учасників тих подій. У єдиному реєстрі громадських формувань Міністерства юстиції України знаходимо 8 подібних організацій: Міжнародна українська спілка учасників війни; Організація ветеранів України; Організація солдатських матерів України; Українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів інтернаціоналістів); Українська Асоціація "Відлуння війни"; Міжнародна асоціація ветеранів підрозділів антитерору "АЛЬФА"; Міжнародна громадська організації взаємодопомоги "Діти другої світової війни"; Спілка учасників бойових дій (воїнів-інтернаціоналістів) військово-повітряних сил України; Всеукраїнська громадська організація Всеукраїнське Об'єднання "Діти війни - України".

                  Окремо виділимо у цій групі громадські формування етнічних меншин, що свого часу зазнали насильної депортації та вигнання з рідних земель. Серед них Конгрес Українців Холмщини і Підляшшя, Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнське Товариство Лемківщина". Голова останнього, О. Венгринович, у програмному зверненні відмічає: «До цього часу ніхто не вибачився перед нами за цю трагедію, не відшкодовано моральні і матеріальні кривди... Історія депортації, митарства, відношення влади до переселенців, причини депортації, відповідальність за трагічні долі тисяч краян - вимагає нових досліджень, поглядів та стверджень... Метою нашого Товариства є сприяння етнічному відродженню Лемківщини, дослідженню, розвитку і популяризації самобутньої культури лемків (русинів), їх традицій і звичаїв, духовності та захист спільних інтересів краян» [5]. Тож подібні організації є дієвими учасниками  простору пам'яті суспільства.

                   Також до цієї групи громадських формувань віднесемо ті, що об'єднують небайдужих до наслідків значних екологічних катастроф минулого, спричинених політичною недбалістю. Так, в ім'я збереження суспільної пам'яті про жертви Чорнобиля, а також на захист інтересів постраждалих від його наслідків в Україні діє 23 громадські формування. Серед них Українське товариство "Діти Чорнобиля"; Всеукраїнська громадська організація інвалідів "Союз. Чорнобиль. Україна"; Українська Асоціація "Чорнобиль" органів та військ МВС; Міжнародна Асоціація "SOS-Чорнобиль"; Міжнародна організація "Союз. Чорнобиль"; Міжнародне громадське об"єднання жертв Чорнобильської катастрофи "Відгомін Чорнобилю"; Всеукраїнське об'єднання інвалідів Чорнобиля і війни "Відродження України"; Український фонд "Жінки Чорнобиля"; Всеукраїнська громадська організація "Спілка інвалідів-учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС"; Всеукраїнська громадська організація інвалідів Чорнобильської катастрофи "Чорнобиль. Єдність" та інші.

               2. Громадські формування, чия діяльність спрямована на охорону та відтворення окремих традицій, збережених суспільною пам'яттю. Учасникам цих рухів властива ностальгія за певним суспільно-політичним режимом, державним устроєм чи формою правління, що залишилися в минулому, а відтак і прагнення до повернення окремих його елементів чи цілковите його відродження. У арсеналі засобів діяльності таких організацій провідне місце займають історичні реконструкції та моделювання, театралізовані відтворення певних явищ чи подій минулого.

                Так, наприкінці 80-х рр. XX ст. інтерес до свого минулого та генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні спричинили виникнення козацьких громадських утворень. Зараз козацькі громади в Україні діють у формі громадських організацій національно-патріотичного спрямування, яких у єдиному реєстрі громадських формувань Міністерства юстиції України наразі налічується 34 (Українське козацтво; Спілка козацьких організацій України; Спілка козаків України "Військо Запорізьке"; Міжнародна оборонно-патріотична організація "Козацтво України"; Всеукраїнське об'єднання громадян "Спадкоємці Богдана Хмельницького"; Міжнародна Козацька Спілка; Міжнародна Асоціація Соборне Козацтво України "Січ"; Всеукраїнська дитяча громадська організація "Козаченьки"; Міжнародна козацька спілка "Українське Гетьманське військо"; Міжнародний Союз Козаків "Запорозька Січ"; міжнародні громадські організації "Міжнародний комітет Всеукраїнського козацтва", "Вірне Козацтво", "Собор козаків "Добриня". "Гвардія українського козацтва", Міжнародний Союз Козаків "Козацтво Запорозьке імені Отамана Близнюка", Українське козацтво «Вічна Січ», "Українське верховне козацтво", "Міжнародний Союз Козацтва", "Міжнародна Академія Козацтва", "Козацтво Запорозьке", "Козацтво", "Міжнародна Спілка Козацьких Військ України та Зарубіжжя", "Всевелике Військо Донське", "Союз козачих формувань"; Міжнародна наукова громадська організація "Народна Академія Українського козацтва"; всеукраїнські громадські організації "Всеукраїнське козацьке військо", "Козаче братерство "Світанок", "Велике Козацьке Коло", "Всеукраїнське Гетьманське Козацтво імені Івана Богуна", "Всеукраїнська Федерація козацького двобою", "Українське Реєстрове Козацтво", "Козацька територіальна оборона", "Відродження Запорізького козацтва", "Козацтво Нової України"; Всеукраїнська Спілка об'єднань громадян "Рада козацьких товариств України". Незважаючи на таку строкатість формувань, за своїми програмними цілями козацькі громадські організації в Україні доволі близькі. Приміром, серед завдань Українського Реєстрового Козацтва є: взаємодія з органами влади щодо формування державної політики у сфері духовного, економічного, соціального та військового будівництва держави на історичних, патріотичних, господарських і культурних традиціях українського козацтва; сприяння відновленню й розвитку на звичаєвих засадах українського козацтва, діяльності та способу життя українського народу, відродженню й розвитку козацької господарської діяльності; створення козацьких січей, паланок і поселень як осередків відродження та розвитку традиційних козацьких форм самоврядування; сприяння підготовці молоді до військової служби; патріотичне виховання нового покоління в дусі українського козацького лицарства, української національної ідеї, відданості рідному українському народові й українській Землі-Матері; сприяння відбудові українських козацьких церков і монастирів, козацьких могил, створення нових пам'яток культури в пам'ять про козацьке лицарство та славу українського народу тощо [6].

              Крім козацьких формувань до зазначеної групи можемо віднести світські військово-духовні організації, рицарські ордени (Міжнародна організація "Лицарський орден Архистратига Михаїла", Міжнародна громадська організація "Суверенний Рицарський Орден Христа Спасителя"). До відродження найрізноманітніших історичних традицій закликають і такі громадські формування, як Всеукраїнська громадська організація "Товариство Нестора Махна" Гуляй-Поле"; громадська організація "Союз гетьманців-державників"; Всеукраїнська громадська організація "Дворянство України"; Міжнародна громадська організація "Княжий Собор"; громадська організація "Союз Християнського відродження України"; громадська організація "Вітчизна - Русь"; Міжнародна громадська організація "День хрещення Русі".

У громадському просторі України функціонують також формування, що пропагують повернення традицій комуністичного минулого (Український республіканський комітет захисту імені та справи В. І. Леніна; Ленінська комуністична спілка молоді України; Всеукраїнська громадська дитяча організація "Всеукраїнська піонерська організація ім. В. І. Леніна").

             В часи радянської диктатури дві України - внутрішня і екзильна - виробляли кожна свою власну пам'ять про трагічні події. Відтак сьогодні специфічну нішу в полі суспільно-політичного життя незалежної України займають громадські організації, привнесені з екзилії (приміром, Всеукраїнське братство ОУН-УПА ім. генерала Романа Шухевича - Тараса Чупринки). Діяльність таких об'єднань була свого часу суворо заборонена тоталітарним політичним режимом та мала змогу розгортатись лише за «залізною завісою». Відновлюючи свою роботу на Батьківщині, представники подібних громадських утворень не лише повертають суспільству насильницьки втрачену колективну пам'ять, але й привносять нові зразки громадських ініціатив західного типу. З іншого боку, вони часом досить відсторонені від специфіки реального політичного життя суспільства, не здатні прийняти та осягнути набутого в часи їх відсутності досвіду країни, іноді займають радикальні позиції. До таких організацій варто також віднести щойно відроджені на пострадянському просторі скаутські дитячі та молодіжні об'єднання, які безпосередньо впливають на становлення громадянської культури молодого покоління. Такі організації, зареєстровані вже у незалежній Україні (приміром, Національна скаутська організація України «Пласт», Всеукраїнська організація «Січ», Спілка української молоді), перейняли свої найменування та відповідні патріотичні традиції виховання молоді від своїх історичних попередників, заснованих в буремні роки українського національно-визвольного руху.

              3.  Наукові та культурно-освітні організації, діяльність яких націлена на вивчення та популяризацію знань про минуле, дослідження та відкриття досі невідомих сторінок історії. Судження та оцінки історичних подій, висловлені членами таких формувань, можуть користуватися значним авторитетом у суспільстві, оскільки сприймаються як незалежні та фахові.

Тією чи іншою мірою до цих формувань віднесемо наступні 10 організацій, зареєстрованих Міністерством юстиції України: Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство "Меморіал" ім. В. Стуса; Всеукраїнська громадська організація "Український інститут воєнної історії"; Міжнародна громадська організація "Міжнародний центр соціально-історичних досліджень "Спектр"; Українська академія історичних наук; Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Т. Шевченка; Українське товариство охорони пам'яток історії та культури; Український національний комітет Міжнародної Ради з питань пам'яток і визначних місць; Всеукраїнське наукове та професійне товариство ім. Миколи Міхновського; Всеукраїнська громадська організація "Український центр вивчення історії Голокосту"; Всеукраїнська громадська організація "Інститут відтворення історії".

            Безумовно, аналіз єдиного реєстру громадських формувань України, здійснений у цій статті, не розкриває повною мірою картину діяльності громадських об'єднань у галузі політики пам'яті. За назвами таких формувань не завжди можна передбачити інтерпретацію ними певних історичних подій у дискурсивних практиках. За відомостями різних експертів, лише 10-20% зареєстрованих Міністерством юстиції України громадських об'єднань є реально діючими [3; 4; 8]. Крім того, погодимось з думкою О. Чувардинського, котрий вважає, що якість громадянського суспільства визначається не тільки кількістю громадських об'єднань, а й їхньою дієвістю, можливістю впливати на прийняття рішень у державі [8, 100]. Не менш важливим показником є також ступінь охоплення ними населення країни.

Втім, специфіка політики пам'яті стає більш зрозумілою, коли відомо, хто її здійснює та на що вона спрямована, тобто визначені її суб'єкти і об'єкти у кожній конкретній ситуації. Здійснений аналіз дозволяє окреслити реальних чи, принаймні, потенційних учасників творення простору суспільної пам'яті зі сторони активної української громадськості. Результати дослідження приводять до висновку, що спектр таких суб'єктів доволі широкий, часом громадські формування подібного типу займають прямо протилежні суспільно-політичні позиції відносно окремих історичних питань. Відтак у громадському житті України віднайшли своїх прихильників та водночас співіснують організації репресованих комуністичним режимом та його реабілітатори, захисники монархічно-державницьких та анархічних традицій. Далеко не всі болісні сторінки історії знайшли відгук у громадськості аж до створення організованих інституцій. Як показують результати кількісного аналізу, найбільше число громадських формувань складають ті, що не конфліктують з офіційним історичним наративом держави - приміром, група козацьких громад. Проте така ситуація пояснюється не лише державною фінансовою підтримкою, але й внутрішнім розколом в сучаснійю козацькій старшині.

            Отже, аналіз єдиного реєстру громадських формувань Міністерства юстиції України дозволив загалом визначити групи громадсько-активних, колективних, організованих суб'єктів політики пам'яті, здатних до історичних інтерпретації, критичних або суб'єктивних оцінок подій минулого. Серед них наукові та культурно-освітні організації, діяльність яких націлена на вивчення та популяризацію знань про минуле; громадські формування, чия діяльність спрямована на охорону та відтворення окремих традицій, збережених суспільною пам'яттю; громадські організації очевидців, учасників та постраждалих від певних подій минулого. Детальне ознайомлення з програмними документами та практиками цих об'єднань у подальших дослідженнях суттєво збагатить майбутні теоретичні напрацювання політичної науки.