Професійний розвиток особистості в контексті психології життєтворчості

         Ямницький Вадим Маркович,  доктор психологічних наук,
         професор Рівненського державного гуманітарного університету
         УДК 159.923

        Проблема професійного розвитку особистості знаходиться на перетині двох визначальних напрямів сучасної психологічної науки - психології розвитку та психології життєвого шляху особистості, і цілком обґрунтовано посідає особливе місце серед інших психологічних досліджень. Особливістю означеної проблематики є: врахування онтогенетичних закономірностей розвитку особистості, - що складає її процесуальний аспект; розуміння того факту, що етап професіоналізації особистості безпосередньо пов'язаний із побудовою власного життєвого проекту, вибору спрямованості власної життєвої активності, - що складає змістовний, сутнісний аспект проблеми. В цьому контексті проблема професійного розвитку перетинається з психологічним простором життєтворчості особистості, дослідження якого останнім часом набирають все більшої актуальності як у вітчизняній психологічній науці, так і у світовій психології.
        Різноманітні аспекти професійного розвитку особистості виступили предметом наукових досліджень як вітчизняних (Б.О. Федоришин, В.О. Моляко, Є.О. Мілерян, П.С. Перепелиця, Г.О. Балл, К.К. Платонов, К.М. Гуревич та ін.), так і зарубіжних вчених (Д. Супер, Д. Міллер, Л. Бандура, Й. Лінгарт, С. Балей, К. Чарнецкі та ін.).
        Так, сутність, етапи і закономірності процесу професіоналізації розглядаються у межах психологічної теорії діяльності (О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, В.Д. Шадріков, Г.О. Балл, В.О. Моляко та ін.); психологічної теорії професійного становлення (А.А. Бодальов, Ю.М. Забродін, Т.В. Кудрявцев, А.К. Марков, В.А. Бодров, Н.С. Пряжников, С.Н. Чистякова, Є.О. Климов, Е.Ф. Зеєр, Л.М. Мітіна та ін.); психологічної теорії особистості (Б.Г. Ананьев, О.Г. Асмолов, Б.Ф. Ломов, Е.О. Клімов, Н.Н. Нечаєв, Г.В. Суходольський та ін.). Необхідність продуктивного розв'язання задач професіоналізації знайшла своє відображення в низці досліджень вітчизняних психологів: наукові уявлення про особистість професіонала й закономірності його становлення (В.А. Бодров, К.М. Гуревич, Є.О. Климов, Г.В. Ложкін, Б.Ф. Ломов, А.К. Маркова, В.Д. Шадріков та ін.); проблеми ефективності професійної діяльності (І.А. Зязюн, В.П. Казміренко та ін.), загальні засади розвитку професійної культури суб'єкта діяльності (Г.О. Балл, С.Д. Максименко, В.В. Рибалка та ін.) тощо.
Найвідоміші вітчизняні концепції професійного розвитку та психології професіоналізму (О.О. Бодальов, Є.О. Клімов, Н.В. Кузьміна, О.К. Маркова, Л.М. Мітіна, В.О. Моляко, Н.А. Побірченко, Н.І. Пов'якель, О.О. Реан, А.В. Фурман, В.Д. Шадріков та ін.) переконливо доводять, що як особистість загалом, так і її пізнавальні процеси формуються саме у процесі професійного розвитку, здійснення професійної діяльності, розв'язання специфічних професійних завдань.
       Метою даної публікації є теоретико-методологічний аналіз проблеми професійного розвитку особистості з позицій психології життєтворчості, обгрунтування інтегративного підходу як концептуальної парадигми її дослідження.
За даними досліджень сучасних психологів (Н.Е. Касаткина, В.А. Поляков, С.Н. Чистякова та ін.), існує нерозривний зв'язок між професійним розвитком і онтогенетичним розвитком особистості, а також її професійним самовизначенням [3, с. 27]. Особистісний розвиток є невіддільним від професійного - в основі кожного лежить принцип саморозвитку, що детермінує здатність особистості перетворювати власну життєдіяльність на предмет практичного втілення, що призводить до вищої форми життєдіяльності - творчої самореалізації, і у підсумку - життєтворчості [3, с. 22]. Як зазначає Е.Ф. Зеєр, у межах часового підходу професійне становлення практично повністю співпадає з онтогенезою людини, якщо розглядати онтогенезу як життя індивіда з дня народження до старості. Отже, є всі підстави вважати професійне становлення процесом, який пронизує все життя людини [2, с. 251].
        Інший сучасний психологічний напрям - акмеологія (А.А. Деркач, В.Е. Чудновський, А.А. Бодальов, Г.А. Вайзер, Е.Е. Вахромов, Н.Л. Карпова, А.В. Суворов та ін.) також розглядає в єдності процеси професійного і особистісного розвитку і вказує шляхи досягнення професійної майстерності на підставі реалізації творчого потенціалу особистості [4].
        Є.Ф. Зеєр вказує на визначальну роль власної активності в процесі професійного становлення особистості. Згідно уявлень вченого, професійне становлення - це процес прогресивної зміни під впливом соціальних впливів, професійної діяльності і власної активності, спрямованої на самовдосконалення і самоздійснення, продуктивний процес розвитку і саморозвитку особи, засвоєння і самопроєктування професійно орієнтованих видів діяльності, визначення свого місця в світі професій, реалізація себе в професії і самоактуалізація власного потенціалу задля досягнення вершин професіоналізму. Схожу позицію в ході дослідження трансформацій мотиваційної сфери особистості в період професійного становлення демонструє О.М. Плющ, який зазначає: професійне становлення пов'язане з характером стрижневих властивостей особистості, що включають й особливості професійного самовизначення. Перетворення життя індивіда на предмет його свідомої творчої діяльності підкреслює особливе значення суб'єктивних передумов його життєтворчості [1, с. 3]. За суб'єктного підходу, що підкреслює активність самої людини у визначенні життєвого шляху, процес професійного становлення доцільно розглядати як формування професійного самовизначення, в якому відображається ступінь зрілості особистості. Мотиваційна структура набуває при цьому відповідності із структурою мотиваційної сфери фахівців певної галузі [1, с. 5]. На початкових стадіях професійне становлення особистості детерміновано зовнішніми обставинами. Чинниками подальшого розвитку виступають її внутрішнє середовище, власна активність. Перетворення життя індивіда на предмет його свідомої творчої діяльності підкреслює особливе значення суб'єктивних передумов його життєтворчості [1, с. 7].
Отже, як засвідчують результати проведеного теоретичного аналізу, у сучасних психологічних дослідженнях професійний розвиток особистості на будь-яких етапах професійного становлення розглядається у безпосередньому зв'язку з її особистісним розвитком. При цьому домінуючим методологічним підґрунтям виступає суб'єктно-діяльнісна парадигма, основним методологічним принципом якої є визнання активної ролі людини в реалізації своїх відносин з навколишнім світом (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьев, О.В. Брушлінський, А.А. Бодальов, Б.Ф. Ломов, О.М. Леонтьєв, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, Ю.М. Забродін та ін.). Бачення дослідниками активної та творчої ролі особистості у побудові власного життєвого проекту, важлива роль в якому належить професійній самореалізації, набуття статусу суб'єктності, дозволяє перевести прикладні аспекти дослідження особливостей професіоналізації у площину життєтворчості, розвитку життєтворчої активності.
         Суттєвим внеском в теорію і методологію психологічної науки про людину як суб'єкта життєтворчості виступає розгорнуте визначення В.А. Роменцем психологічної сутності вчинку. К.О. Абульхановою-Славською при створенні концепції особистості як суб'єкта життєвого шляху досліджено взаємозв'язки активності, свідомості та особистісної організації часу. А.В. Брушлінським створено континуально-генетичну концепцію психічного та обґрунтовано положення про його недиз'юнктивність. У низці сучасних досліджень розглядаються питання філогенетичного та онтогенетичного становлення суб'єкта (Л.І. Анциферова, Є.І. Ісаєв, С.Д. Максименко, О.К. Осницький, В.І. Слободчиков, В.В. Селіванов, В.О. Татенко, І.С. Якиманська та ін.).
          Означені дослідження певною мірою співвідносяться з нашими дослідженнями категорії життєтворчої активності особистості [5].
         Згідно положень запропонованої нами концепції, параметр суб'єктності виступає системною характеристикою особистості. Її провідними властивостями є: цілісність виявлення активності у взаємодії зі світом, свідомий характер діяльності, самосвідомість та відповідальність як наслідок свободи вибору. У контексті аналізу активності життєтворчості ми наголошуємо на таких характеристиках суб'єктності, як усвідомлюваність активності (рефлексія), можливість реалізації в пристосувальному (адаптація) або креативному (творчість, пізнання) напрямах, спрямованість на самопізнання та саморозвиток [5, с. 99-104].
Нами запропоновано та обґрунтовано також категорію суб'єкта життєтворчості, власної життєтворчої активності. При цьому процес життєтворчості розглядається як цілісна реалізація всіх потенціалів особистості творця, акмеологічним виявом його буття, а під життєтворчою активністю розуміється особливий, інтегральний вид активності особистості, що складає симультанну єдність її адаптивного, продуктивного, суб'єктного та пізнавального типів, і характеризується цілісністю виявлення на предметному, когнітивному, соціальному й духовному рівнях прояву. З таких позицій життєтворча активність розглядається як активність суб'єкта життєтворчості, який свідомо реалізує цільовий або смисловий аспект цілісного буття відповідно до власного творчого задуму [5, с. 104].
          Запропонований підхід дозволяє розглядати життєтворчу активність особистості як сполучну ланку, крізь яку, за наявності рефлексії, здійснюється взаємозв'язок між процесами адаптації й творчості на рівні самореалізації (саморозвитку, самоактуалізації) як кінцевої мети адаптаційних процесів, з одного боку, та творчості як інтегральної характеристики життєвої активності - з іншого.
          Як бачимо, у такому підході органічно поєднуються суб'єктно-діяльнісна парадигма та парадигма особистості як суб'єкта життєвого шляху, власної життєтворчості. Зважаючи на це, теоретико-методологічні здобутки концепції життєтворчості можуть виступати межами розуміння механізмів професійного розвитку особистості. При цьому процес професійного розвитку ми пропонуємо розглядати як частину життєвого проекту, реалізація якого відбувається на підставі розгортання особистісних, професійних та процесуальних аспектів онтогенетичного розвитку особистості. Як засвідчують результати досліджень, співвідношення між аспектами в процесі професійного розвитку носить складний, нелінійний характер. За даними теоретичного аналізу, на етапі вибору професії домінуючим вважається онтогенетичний аспект, зміст якого складають індивідні особливості розвитку (задатки, здібності, психофізіологічні особливості), на етапі первинної професіоналізації провідним виступає особистісний (комплекс особистісних характеристик), і на стадії професіоналізації - професійний (комплекс професійних ЗУН та професійно важливих якостей, що забезпечують успішність діяльності) [2, с. 104].
        Підведемо підсумки. Репрезентація різноспрямованих підходів до дослідження суб'єктності професійного розвитку особистості засвідчує важливість та переконливість наукових здобутків, отриманих в межах кожного з них. Водночас спостерігається перетин смислових просторів, певна умовність та штучність такої диференціації. Натомість обрання в якості теоретичного підґрунтя положень концепції розвитку життєтворчої активності дозволяє висунути ідею інтегративного підходу до професійного розвитку особистості. Його особливістю є уявлення про симультанний характер розгортання особистісних, професійних та процесуальних аспектів онтогенетичного розвитку особистості та набуття статусу суб'єкта власної життєтворчої активності. При цьому професійний аспект є проекцією завдань розвитку, що формуються на підставі психофізіологічних змін та особистісних новоутворень, на соціальну ситуацію розвитку, зміст якої полягає у набутті статусу суб'єкта професійної діяльності.
         Описаний вище контекст бачення професійного розвитку особистості створює концептуальне підґрунтя для теоретичного та передумови для подальшого практичного дослідження проблеми у понятійному просторі психології життєтворчості.