Суб’єктний вимір професійного розвитку особистості

         Бабак Костянтин Валерійович, аспірант кафедри загальної психології та психодіагностики Рівненського державного гуманітарного університету
         УДК:159.923:331.54

 

          У статті розглядається особистість студента як суб'єкта професійного розвитку і дається теоретичний аналіз проблеми.
         Ключові слова: професійний розвиток, особистість, суб'єкт, саморозвиток, життєтворчість, самопізнання, рефлексія, адаптація, професійна компетентність, розвиток, професійна діяльність, психологічна готовність, самопобудова, «Я-концепція».

 

         В статье рассматривается личность студента как субъекта профессионального развития и дается теоретический анализ проблемы.
        Ключевые слова: личность, субъект, профессиональное развитие, саморазвитие, жизнетворчество, самопознания, рефлексия, адаптация, профессиональная компетентность, развитие, профессиональная деятельность, психологическая готовность, «Я-концепция».

         The personality of the student as a subject of professional development is considered and theoretical analysis of the problem is given in the article .
         Key words: personality, subject, professional development, self, self-knowledge, reflection, adaptation, professional competence, development, professional activities, psychological readiness, "I-concept.

 

        Дослідження змістових трансформацій процесу становлення особистості упродовж всіх етапів її онтогенезу займало й до сьогодні займає у психології ключове місце, оскільки його результати прямо чи опосередковано наближають до розв'язку однієї з центральних проблем, а саме - проблеми самодетермінації психічної активності людини (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва). Ключове значення досліджуваної проблеми стає очевиднішим за сучасного стану оновлення системи освіти, у напрямку гуманізації і спрямованості її на "особистісний вимір" навчально-виховного процесу, на формування у особистості здатності до самостійного й відповідального вибору власного вектору розвитку.
        Метою цієї публікації є теоретичне обгрунтування суб'єктного підходу до професійного розвитку особистості. В ході наукового анонсування визначимо такі завдання: окреслити теоретичні межі нашого розуміння процесу професійного розвитку особистості; розглянути особливості суб'єктного бачення процесу професійного становлення.
Осмислення проблеми людини як суб'єкта своєї діяльності, який здатен цілеспрямовано реформувати об'єктивну дійсність і здійснювати творчий саморозвиток, представлено у наукових працях Г.О.Балла (2003), М.Й.Боришевського (2001), А.В.Брушлінського (1992), Ж.П.Вірної (2004), Л.М.Карамушки (2004), А.Б.Коваленко (2004), Н.Л.Коломінського (2000), С.Д.Максименка (2001), В.О.Моляко (2002), О.М.Лактіонова (2006), Л.Е.Орбан-Лембрик (2004), М.І.Пірен (2003), Н.І.Пов'якель (2003), В.А.Семиченко (2001), В.О.Татенка (1998), В.В.Третьяченко (1997), Н.В.Чепелєвої (2003), В.Є.Чудновського (1993), В.М.Ямницького (2005) та ін. [ 2 с.3].
         Аналіз суб'єктної природи людини, виконаний в науковій школі С.Л.Рубінштейна, уможливлює розуміння суб'єкта як втілення якісно своєрідного способу самоорганізації, саморегуляції, узгодження зовнішніх і внутрішніх умов активності [2 с.9]. А.В.Брушлінський визначає суб'єкт як «людину на вищому рівні активності, цілісності (системності), автономності, це творець своєї історії, вершитель власного життєвого шляху» [1 с.31]. Глибоке теоретико-емпіричне дослідження людини, розгляд її як полісистемного утворення належить Б.Г.Ананьєву.
У психології та філософії вже склалася певна система структурування суб'єкта, в якій ключову роль відіграють досліджені науковцями феномени суб'єктності: компоненти суб'єктного досвіду (О.К.Осницький), механізми суб'єктності (В.О.Татенко), внутрішні передумови та зовнішні прояви суб'єктності (О.В.Волкова), закономірності розвитку суб'єктності в онтогенезі (К.О.Абульханова-Славська, С.Д.Максименко, В.В.Селіванов, В.О.Татенко), основні атрибутивні характеристики суб'єктності (В.А.Петровський) [2 с.9-10] .
         Суттєвим внеском в теорію і методологію психологічної науки про людину як суб'єкта життєтворчості є розгорнуте визначення В.А.Роменцем психологічної сутності вчинку. К.О.Абульхановою-Славською при створенні концепції особистості як суб'єкта життєвого шляху досліджено взаємозв'язки активності, свідомості та особистісної організації часу. А.В.Брушлінським створено континуально-генетичну концепцію психічного та обґрунтовано положення про його недиз'юнктивність. У низці сучасних досліджень розглядаються питання філогенетичного та онтогенетичного становлення суб'єкта (Л.І.Анциферова, Є.І.Ісаєв, С.Д.Максименко, О.К.Осницький, В.І.Слободчиков, В.В.Селіванов, В.О.Татенко, І.С.Якиманська та ін.).
        Як зазначає В.М.Ямницький в ході розробки концепції життєтворчої активності особистості, суб'єктність виступає системною характеристикою особистості. Її провідними властивостями є: цілісність виявлення активності у взаємодії зі світом, свідомий характер діяльності, самосвідомість та відповідальність як наслідок свободи вибору. У контексті аналізу активності життєтворчості автор наголошує на таких характеристиках суб'єктності, як усвідомлюваність активності (рефлексія), можливість реалізації в пристосувальному (адаптація) або креативному (творчість, пізнання) напрямах, спрямованість на самопізнання та саморозвиток [5 с. 99-104].
          В.М.Ямницьким запропоновано категорію суб'єкта життєтворчості, власної життєтворчої активності. При цьому процес життєтворчості розглядається як цілісна реалізація всіх потенціалів особистості творця, акмеологічним виявом його буття, а під життєтворчою активністю розуміється особливий, інтегральний вид активності особистості, що складає симультанну єдність її адаптивного, продуктивного, суб'єктного та пізнавального типів, і характеризується цілісністю виявлення на предметному, когнітивному, соціальному й духовному рівнях прояву. З таких позицій життєтворча активність розглядається як активність суб'єкта життєтворчості, який свідомо реалізує цільовий або смисловий аспект цілісного буття відповідно до власного творчого задуму [5 с.104].
          Запропонований підхід дозволяє розглядати життєтворчу активність особистості як сполучну ланку, крізь яку, за наявності рефлексії, здійснюється взаємозв'язок між процесами адаптації й творчості на рівні самореалізації (саморозвитку, самоактуалізації) як кінцевої мети адаптаційних процесів, з одного боку, та творчості як інтегральної характеристики життєвої активності - з іншого.
       Як бачимо, у підході, запропонованому В.М.Ямницьким, органічно поєднуються суб'єктно-діяльнісна парадигма та парадигма особистості як суб'єкта життєвого шляху, власної життєтворчості. Зважаючи на це, нам видається доцільним обрати концептуальною основою нашого дослідження теоретико-методологічні здобутки означеної концепції. При цьому процес професійного розвитку розглядається нами як частина життєвого проекту особистості, реалізація якого відбувається на підставі розгортування особистісних, професійних та процесуальних аспектів онтогенетичного розвитку особистості.
         Окресливши таким чином теоретичні межі нашого розуміння професійного розвитку особистості, розглянемо особливості суб'єктного бачення процесу професійного становлення. Необхідно зазначити, що у сучасній психологічній науці спроби наближення до розкриття сутності розвитку суб'єктності професіонала здійснювалися з позицій особистісного (виокремлення та дослідження рис особистості професіонала), діяльнісного (дослідження провідних особливостей та механізмів професіоналізації), процесуального підходу (виокремлення специфічних стадій та відповідних до них особливостей розвитку). Проілюструємо це конкретними дослідженнями.
         Так, грунтуючись на розумінні особистості як суб'єкта соціальних відносин і активної діяльності, Н.Б.Іванцовою (2007) спроектовано чотирикомпонентну професійно обумовлену структуру особистості, яка містить такі компоненти:
         1. Системоутворюючим чинником особистості є спрямованість, яка характе¬ризується системою домінуючих потреб і мотивів. Компонентами професійної спрямованості виступають: мотиви (наміри, інтере¬си, схильності, ідеали), ціннісні орієнтації (сенс праці, заробітна плата, добробут, кваліфікація, кар'єра, соціальне положення та ін.), професійна позиція (відношення до професії, установки, очікування і готовність до професійного розвитку), соціально-професійний статус. На різних стадіях становлення ці компонен¬ти мають різний психологічний зміст, обумовлений характером провідної діяльності і рівнем професійного розвитку особистості.
        2. Професійна компетентність. Під професійною компетентністю авторка розуміє сукупність професійних знань, умінь, а також способи виконання професійної діяльності. Основними ком-понентами професійної компетентності є:
          • персональна компетентність - здібність до постійного професійного зростання і підвищення кваліфікації, а також реалізації себе в професійній праці;
         • спеціальна компетентність - підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, уміння вирішу¬вати типові професійні задачі і оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно набувати нових знань і умінь за фахом;
         • соціально-правова компетентність - знання і уміння в галузі взаємодії з суспільними інститутами і людьми, а також во¬лодіння прийомами професійного спілкування і поведінки;
        • аутокомпетентність - адекватне уявлення про свої соціально-професійні характеристики і володіння технологіями подолання професійних деструкцій;
        • екстремальна професійна компетентність - здатність діяти в умовах, що раптово ускладнилися, під час аварій, порушень технологіч¬них процесів.
        За даними дослідження функціонального розвитку професійної компе¬тентності, на початкових стадіях професійного ста¬новлення фахівця має місце відносна автономність цього проце¬су, на стадії самостійного виконання професійної діяльності ком¬петентність все більше об'єднується з професійно важливими якостями. Основними рівнями професійної компетентності су¬б'єкта діяльності стають навчена професійна підготовленість, професійний досвід і професіоналізм.
         3. Розвиток та інтеграція особистісних якостей в процесі професійного становлення призводять до формування системи професійно важливих якостей. У процесі засвоєння і виконання діяльності пси¬хологічні якості поступово професіоналізуються, утворюючи самостійну підструктуру.
         Професійно важливі якості - це психологічні якості особистості, що визначають продуктивність (продуктивність, якість, результативність та ін.) діяльності. Вони багатофункціональні, разом з тим, кожна професія має свій ансамбль цих якостей.
У найзагальнішому випадку можна виділити наступні профе¬сійно важливі якості: спостережливість, образну, рухову та інші види пам'яті, технічне мислення, просторову уяву, уважність, емоційну стійкість, рішучість, витривалість, пластичність, наполегливість, цілеспрямованість, дисциплінованість, самоконтроль та ін.
         4. Професійно значущі психофізіологічні властивості. Розвиток цих властивостей відбувається вже в ході освоєння дія¬льності. В процесі професіоналізації одні психофізіологічні влас-тивості визначають розвиток професійно важливих якостей, інші, професіоналізуючнсь, набувають самостійного значення. До цієї підструктури відносяться такі якості, як зорово-рухова координація, окомір, нейротизм, екстраверсія, реактивність, енергетизм та ін.
         У дослідженнях В.Д.Шадрикова та його учнів показано, що в процесі професіоналізації особистості утворюються інтеграційні ансамблі (симптомокомплекси) якостей. Компонентний склад професійно обумовлених ансамблів постійно змінюється, поси¬люються кореляційні зв'язки. Проте, для кожної професії існують відносно стійкі ансамблі професійних характеристик. У зарубіжній професійній педагогіці вони зведені в ранг ключових кваліфікацій, до яких відносяться: абстрактне теоретичне мислення; здатність до планування складних технологічних про¬цесів; креативність, прогностичні здібності, здатність до самостійного ухвалення рішень, комунікативні здібності, здібність до сумісної праці і співпраці, надійність, працездатність, відповідальність та ін.
         Згідно Н.Б.Іванцової, в процесі професійного становлення зміст означених підструктур змінюється, відбувається інтеграція компонентів усередині кожної з них. Відбувається розвиток складних професійно обумовлених констеляцій, що інтегрують компоненти різних підструктур, це призводить до утворення ключових кваліфікацій. Останні забезпечують конкурентоспроможність, професійну мобільність, продуктивність професійної діяльності, сприяють професійному зростанню, підвищенню кваліфікації і розвитку кар'єри фахівця. Залежно від переважаючих професійно важливих компонентів у структурі ключових кваліфікацій вони можуть бути віднесені до виділених чотирьох підструктур особистості [3 с.24-28].
        Н.Ю.Волянюк (2006) запропоновано концепцію суб'єкта професійної діяльності. Дослідниця розглядає такі показники суб'єктності професіонала: професійна самосвідомість, психологічна готовність, базові орієнтації життєдіяльності, рефлексія, здатність до організації часу життя та активність [2с.11-12].
        Дослідниця пропонує умовно виокремити механізми, що визначають динаміку й спрямованість професійного розвитку: сутнісного самопокладання, самопобудови, самовизначення та самореалізації. Механізм сутнісного самопокладання передбачає насамперед спроможність суб'єкта проникати всередину власної системи рушійних сил, мотивів, підпорядковувати різні мотиваційні тенденції задля творення нового й унікального у собі й світі. Механізм самопобудови тісно пов'язаний із першим, адже виявляє себе у формуванні професійних устремлінь суб'єкта, які завершують процес актуалізації потреб і передбачають визначення того, що може цю потребу задовольнити. Загалом, самопобудова має цільовий характер і пов'язана із уявленням суб'єкта про мету і сенс як професійної діяльності, так і життя в цілому. Механізм самовизначення або індивідуальний спосіб організації діяльності покликаний функціонально забезпечувати оптимальне співвіднесення процесів цілепокладання і знаходження засобів, з одного боку, із ймовірнісною динамікою умов їх реалізації, з іншого. Наступний механізм розвитку суб'єктності професіонала - самореалізація, яка передбачає безперервний розвиток творчого потенціалу суб'єкта, максимальну реалізацію всіх його можливостей, розвиток адекватної та гнучкої здорової "Я-концепції".
Серед умов розвитку суб'єкта спортивно-педагогічної діяльності виділяються: психічні ресурси людини, свобода і відповідальність за власний розвиток, існування "інтроекта", ідеально значущого іншого [2 с.12].
       В контексті нашого дослідження досить інформативним видається дослідження Ю.В.Суховершиною (2006) студента як суб'єкта особистісно-професійного розвитку. Відповідно до цього підходу авторкою пропонується наступна послідовність етапів становлення і розвитку суб'єктності позиції студентів:
        І етап (об'єктна, "нульова" стадія суб'єктного розвитку студента) - формування навичок самопізнання, розвиток рефлексивних і емпатійних здібностей, навчання прийомів володіння собою, розвиток здібності до професійної інтерпретації життєвих обставин, позитивного ухвалення полісуб'єктних взаємодій в освітньому середовищі; стимулювання всіх форм самостійності і активності в учбовому процесі, альтернативних способів вирішення життєвих і професійних проблем.
         ІІ етап (об'єкт-суб'єктна стадія) - оволодіння основами суб'єктної життєтворчості. На цьому етапі створюється інформаційно-суб'єктний фон, актуалізується пізнавальна рефлексія, відбувається оволодіння цінностями і сенсами учбово-професійної діяльності, розвивається уміння створювати індивідуальні проекти життєвого шляху, фрагменти професійної діяльності, посилюється потреба в особистій і професійній самореалізації.
       ІІІ етап (суб'єкт-об'єктна стадія) - формування готовності студентів до самостійної постановки і професійного вирішення теоретико-прикладних завдань, проектної культури, що трансформує відношення до власної життєдіяльності взагалі і до учбової праці зокрема.
Особливе значення надається розвитку регулятивних механізмів діяльності, поведінки і спілкування, розширенню індивідуальних способів творчого самовираження в освітньому процесі. Стимулюються пошук самобутнього почерку професійної діяльності, авторство в створенні власних моделей майбутньої діяльності.
       IV етап (власне суб'єктна стадія) - практична реалізація індивідуальних програм особистісно-професійного саморозвитку; здійснення необхідної корекції, самоаналіз учбово-професійних і життєвих досягнень, "точок зростання"; актуалізація потреби самоудосконалення; посилення ролі професійно орієнтованих знань, підвищення їх статусного значення не тільки в особовому, але і в суто професійному плані. На цьому етапі активно доформовується і розгортається суб'єктна позиція фахівця як система його поглядів і установок відносно власного життєвого і професійного шляху [4 c.29-31].
      Отже, репрезентація різноспрямованих підходів до дослідження суб'єктності професійного розвитку засвідчує важливість та переконливість наукових здобутків, отриманих в межах кожного з них. Водночас спостерігається перетин смислових просторів, певна умовність та штучність такої диференціації. Ми вважаємо, що обрання в якості теоретичного підґрунтя меж положень концепції розвитку життєтворчої активності В.М.Ямницького дозволяє нам висунути ідею інтегративного підходу до професійного розвитку особистості. Його особливістю є уявлення про одночасний характер розгортання особистісних, професійних та процесуальних аспектів онтогенетичного розвитку особистості та набуття статусу суб'єкта власної життєтворчої активності. Означений підхід створює передумови для подальшого емпіричного дослідження психологічних особливостей професійного розвитку особистості на етапі первинної професіоналізації.