Становлення ідентичності особистості в контексті зарубіжної психології

        У статті представлено результати теоретичного аналізу розвитку уявлень про поняття „ідентичність", різні підходи до визначення рівнів, статусів ідентичності особистості та їх співвідношення.
        Ключові слова: ідентичність, особистісна ідентичність, соціальна ідентичність, статуси ідентичності, досягнута ідентичність, мораторій, дострокова ідентичність, дифузна ідентичність, усвідомлювальна та неусвідомлювальна ідентичність.

         В статье представлены результаты теоретического анализа развития представлений о понятии „идентичность", различные подходы к определению уровня, статусов идентичности личности, и их соотношение.
         Ключевые слова: идентичность, личностная идентичность, социальная идентичность, статусы идентичности, достигнута идентичность, мораторий, досрочная идентичность, диффузная идентичность, сознательная и несознательная идентичность.

        The results of theoretical analysis imagine development about concept "identity", different approaches to level defining personal identity statuses and its relation are represented in the article.
        Key words: identity, personal identity, social identity, identity statuses, reached identity, moratorium, pre-term identity, diffusive identity, realized and unrealized identity.

        В умовах сучасного українського суспільства питання про cтановлення особистості, її ціннісно-смислової сфери, навичок цілепокладання та ставлення до свого життя є актуальним та життєвоважливим. Успішне функціонування всіх сфер суспільного життя значною мірою визначається особистісними якостями, здібностями, домаганнями та цінностями конкретної людини, яка здатна протиставляти соціуму свою волю та свої бажання, здатна захистити свої права та здійснювати свідомий життєвий вибір. Тому питання становлення та розвитку особистості, її ідентичності є сьогодні надзвичайно актуальними.
        У сучасних психологічних дослідженнях важливе місце відводиться проблемі вивчення сутності ідентичності особистості. Прикметно, що у науковому обізі й досі існує певна невизначеність поняття „ідентичність". Для прикладу: поняття „Я-образ", „Я-концепція", „самість", „самоактуалізація особистості", - використовуються як синоніми ідентичності.
        Ідентичність (лат. іdenticus - тотожний, однаковий) виявляється у зосередженості людини на собі, в ототожненні її з соціальною групою та оточенням, у визначенні цінності людини та її соціальної ролі [1, с.46].
         Актуальність дослідження особистісної ідентичності визначається необхідністю розуміння психологічних змін у становленні особистості в контексті тенденцій розвитку сучасного суспільства. Завдяки змінам, що відбуваються в сучасному суспільстві, молоді люди мають великий вибір ідеологічних, соціальних та професійних можливостей. Перед психологічною наукою постають нові питання про те, що саме наповнює внутрішній світ сучасної молодої людини, як відбувається становлення її індивідуальності. Зокрема, останнім часом помітно зріс інтерес до вивчення юності як одного з визначальних етапів життєвого шляху. Важливо зрозуміти, які психологічні механізми сприяють становленню активної, гармонійно розвиненої, творчої та діяльної молодої людини.
         Метою нашого дослідження є узагальнення накопиченого в сучасній зарубіжній та вітчизняній психологічній науці досвіду дослідження сутності ідентичності особистості.
         Завданнями розвідки виступають: теоретичний аналіз розвитку уявлень про поняття „ідентичність"; визначення співвідношення видів, рівнів, статусів ідентичності особистості.
        Історія розвитку концепту „ідентичність" пов'язана з розвитком загальнофілософських та психологічних підходів до проблеми становлення індивідуальності людини, пошуку сенсу існування, усвідомлення місця та ролі в соціумі, схожості і відмінності від інших людей.
Аналіз досліджень. У зарубіжній психології існує декілька підходів до проблеми дослідження ідентичності: психоаналітичний (А. Фрейд, Р. Гартман, Е. Еріксон, Дж. Марсія та ін.), символічний інтеракціонізм (Дж. Мід, І. Гофман, Л. Краппман, Ю. Хабермас, Р. Дженкінс та ін.), когнітивний підхід (Х. Теджфел, Дж. Тернер, Р. Брейкуелл. М. Яромовіц та ін.).
        У вітчизняній психологічній науці проблемі становлення ідентичності в різних її аспектах були присвячені роботи К. Абульханової-Славської, І. Кона, І. Чеснікової, В. Століна, Г. Соколової, В. Хомик, Е. Ермолаєвої, Н. Антонової, В.Ядов та ін.
Уперше детальний опис поняття ідентичності був зроблений в роботах американського психоаналітика Е. Еріксона. Він розглядає ідентичність як складне особистісне утворення, що має особистісну тотожність, цілісність (відчуття і усвідомлення себе незмінним незалежно від зміни ситуації і ролі), спадкоємність свого минулого, сьогодення і майбутнього, а також визнання певної межі схожості з іншими людьми при одночасному баченні своєї унікальності і неповторності.
         Е.Еріксон стверджує, що ідентичність індивіда ґрунтується на двох спостереженнях, які існують водночас: відчутті тотожності самому собі та неперервності свого існування в часі і просторі й усвідомленні того факту, що твої тотожність і неперервність визнаються оточуючими [2, с.59].
         Зв'язок між „Я" та соціальним світом відбувається через сполучення минулих ідентифікацій з новими. Ідентичність особистості говорить про те, наскільки вона „іде в ногу" з людьми, які оточують її, та зі своїм психологічним минулим і майбутнім часом. Ідентичність - це не яка-небудь окрема риса чи переконання. Очевидно, ідентичність утворює сукупність вироблених юнаками переконань про себе, які співставляють те, чим вони подібні на інших людей, з тим, чим вони відрізняються від них.
        Еріксон задає ідентичність як багаторівневу структуру. Він розглядає ідентичність в двох аспектах: Его-ідентичність та соціальна ідентичність. Его-ідентичність, передбачає два рівні: індивідний, особистісний. На індивідному рівні - ідентичність визначається як результат усвідомлення і уявлення свого фізичного зовнішнього вигляду та природних задатків. На особистісному рівні ідентичність визначається як відчуття людиною власної неповторності, унікальності свого життєвого досвіду, прагнення до розвитку і реалізації власних здібностей та інтересів. Даний елемент ідентичності є „усвідомлений особистістю досвід власної здатності інтегрувати всі ідентифікації з потягами libido, з розумовими здібностями, набутими в діяльності та з сприятливими можливостями, які запропоновані соціальними ролями".
       Соціальна ідентичність визначається Еріксоном як той особистісний конструкт, який відображає внутрішню солідарність людини з соціальними, груповими ідеалами і стандартами [2, с. 31].
         Соціальну ідентичність Еріксон розмежовує на групову і психосоціальну. Групова ідентичність розглядалася як включеність особистості в різні спільноти, підкріплена суб'єктивним відчуттям внутрішньої єдності зі своїм соціальним оточенням. Психосоціальна ідентичність це те, що дає людині відчуття значущості свого буття в рамках даного соціуму. Стабільність ідентифікації забезпечує здатність людини досягати гармонійного співвідношення між власним уявленням про себе і уявленнями інших, між соціальним і індивідуальним „Я". Але процес адаптації - це динамічний процес, на думку Е. Еріксона, він може супроводжуватися психосоціальною кризою - неминучим етапом на шляху саморозвитку особистості до отримання нової, зрілої ідентичності [2, с.32].
        Становлення ідентичності стає вирішальним моментом в юнацькому віці, як вважає Еріксон, бо це час, коли переконання вміння і бажання повинні примирятися і збігатися із нормами дорослих, тобто належить зробити сумісними індивідуальну ідентичність і соціальну ідентичність. З цієї причини Еріксон описує центральну кризу юності як кризу „ідентичності проти сплутаності ідентичності" [2, с.142]. Альтернатива ідентичності - плутанина ідентичності, яка й призводить до девіатної поведінки і конфліктів.
        Для Еріксона інтегральний процес формування юнацької ідентичності включає в себе більше, ніж індивідуальну особистість. Для того, щоб „викувати" безпечну ідентичність, юнаки повинні улагоджувати свої ідентичності як в індивідуальній, так і соціальній сферах чи встановити ідентичність цих двох ідентичностей [2, с.31]. Ідентичність юнака у соціальній сфері, по суті є процесом, за допомогою якого, суспільство (часто через субкультури) ідентифікує юного індивіда з тим, ким він, само собою, повинен стати. Суспільні способи ідентифікації індивіда згодом більш-менш успішно стикаються з індивідуальними способами ідентифікації. Суспільство інколи може пропонувати юнакові способи зміни, що не дотикаються до його „ідентифікації з собою" [2, с.170].
         Центральна ідея Е.Еріксона полягає в тому, що процеси формування ідентичності кожної особистості залежать від наступних функцій:
        - як ти судиш про інших;
        - як інші судять про тебе;
        - як ти оцінюєш процес оцінних суджень інших;
        - здатність запам'ятовувати соціальні категорії („типології"), якими оперують в культурі, коли висловлюють судження про інших людей.
        Більше того, недостатньо брати до уваги лише один чи два цих елементи, наприклад, як ти судиш про інших, вживаючи важливі для тебе соціальні категорії. Найімовірніше, щоб виробити цілісне відчуття ідентичності, треба водночас враховувати свої власні судження та судження інших людей плюс перспективу суспільства.
         Е. Еріксон стверджував, що ідентичність розвивається впродовж всього життя людини. Цей процес охоплює одночасно диференціацію і інтеграцію різних взаємозв'язаних елементів (ідентифікацій), створюючих для кожної людини універсальну структуру. Диференціація стає все більш змістовною у міру того, як розширюється коло значущих для індивіда осіб.
        Значної уваги заслуговують ідеї Дж. Марсіа, який запропонував інший підхід структурного аналізу ідентичності. Він створив свою концепцію на підставі емпіричних досліджень з підлітками. Дж.Марсіа визначив ідентичність як „структуру его - внутрішню, самотворчу, динамічну організацію потреб, здібностей, переконань і індивідуальної історії". Він висунув припущення, що феноменологічно ідентичність виявляється через „вирішення проблем". Вирішення кожної, навіть незначної життєвої проблеми вносить певний внесок в досягненні ідентичності. У міру схвалення все більш різноманітних рішень відносно себе і своєму житті розвивається структура ідентичності, підвищується усвідомлення своїх сильних і слабких сторін, цілеспрямованості і свідомості свого життя. Дж. Марсіа підкреслює, що розвиток ідентичності може включати багато інших аспектів, але його модель базується саме на аспекті вирішення проблем [3, с.133].
         Дж. Марсія виділив чотири статуси існування особистісної ідентичності.
        Досягнута ідентичність. Цей статус притаманий людині, яка пройшла період кризи і самовизначення та сформувала певну сукупність значимих для неї цілей, цінностей і переконань.
        Мораторій. Цей статус має людина, яка перебуває в стані кризи ідентичності і активно намагається вирішити її, використовуючи різні варіанти. Така людини постійно знаходиться в стані пошуку інформації, яка потрібна для вирішення кризи.
Дострокова (передчасна) ідентичність. Цей статус приписується людині, яка ніколи не переживала стану кризи, але володіє певним набором цілей, цінностей та переконань. Ці елементи формуються відносно рано в житті але не в результаті самостійного пошуку і вибору, а в основному внаслідок ідентифікації з батьками або іншими значимими людьми.
         Дифузна ідентичність. Такий стан ідентичності характерний для людей, які не мають міцних визначених цілей, цінностей і переконань та які не намагаються активно сформувати їх [4, с.2].
          Для побудови статусної моделі ідентичності Дж. Марсія використовує два параметри: наявність чи відсутність кризи - стану пошуку ідентичності; наявність чи відсутність одиниць ідентичності - особистісних цілей, цінностей, переконань [5, с.262].
          А. Ватерман у визначені ідентичності зосереджує увагу на ціннісно-вольовому аспекті. На його думку, ідентичність пов'язана з наявністю чіткого самовизначення, що включає вибір цілей, життєвих цінностей, яким людина слідує впродовж всього життя.
         По-перше, процес формування і існування ідентичності охоплює засоби, за допомогою яких людина ідентифікує, оцінює і відбирає цінності, цілі і переконання, які згодом стануть елементами її ідентичності.
          По-друге, ідентичність неможливо розглядати без врахування змістовної специфіки цілей, цінностей і переконань, які людина вибирає. Кожен елемент ідентичності відноситися до якої-небудь сфери людського життя. А. Ватерман виділяє чотири сфери життя, найбільш значущі для формування ідентичності:
         1. Вибір професії і професійного шляху.
         2. Схвалення і переоцінка релігійних і моральних переконань.
         3. Вироблення політичних поглядів.
         4. Прийняття набору соціальних ролей, включаючи статеві ролі і очікування відносно шлюбу і батьківства [3, с. 134].
        У з'ясуванні поняття „ідентичності" та формування особистісної ідентичності вагомий внесок було зроблено Дж. Мідом. Мід розумів ідентичність особистості як здатність сприймати свою поведінку і життя в цілому як взаємопов'язане, єдине ціле. Він виокремив усвідомлювану і неусвідомлювану ідентичність. Неусвідомлювана ідентичність базується на неусвідомлено прийнятих нормах, звичках. Це прийнятий людиною комплексу очікувань, що передаються від соціальної групи, до якої вона належить. Перехід від неусвідомлюваної до усвідомлюваної ідентичності Дж. Мід пов'язує з розвитком когнітивних процесів і появою рефлексії, коли людина аналізує свою діяльність і поведінку.
        Індивід усвідомлює власну ідентичність лише в тому випадку, коли дивиться на себе очима іншого. Переймаючи роль іншого, людина осмислює саму себе і керує власним процесом комунікації. За допомогою спілкування з іншими людьми створює у себе самої такі ж позиції, які вона бажає бачити у інших або які у них виникають самі, завдяки застосуванню загальних значущих символів.
        Згідно Дж. Міда, людина до тих пір не володіє усвідомлюваною ідентичністю, доки вона не стане для себе об'єктом. Завдяки відношенню з іншими людина отримую уявлення про саму себе та набуває самосвідомості в процесі інтеракції.
        У своїй теорії особливе значення в розвитку ідентичності Дж. Мід надає початковим основним стадіям інтерсуб'єктивної активності: мові, грі та колективній грі.
         Ідеї Дж. Міда про усвідомлювану ідентичність систематизував Л. Краппман. Розглядаючи умови соціальної ситуації, при яких ідентичність залишається підлягаючою зберіганню, він назвав ряд здібностей, необхідних людині для збереження своєї ідентичності в ситуації взаємодії. По Л. Краппману, успіх підтримки ідентичності залежить від наявності здібності до рольового дистанціювання, до емпатії, толерантності до суперечностей. Особливе значення в міжособистісній взаємодії має здібність до успішної презентації своїй ідентичності. Представлення тих, що беруть участь у взаємодії партнерів про значення одних і тих же символів різні, часто суперечливі. Нова інформація, що постійно надходить в процесі взаємодії, повинна перероблятися індивідом так, щоб привести її у відповідність з колишнім накопиченим досвідом [3, с.137].
         Ідеї Дж. Міда були розвинені в концепції І. Гоффмана. Він виділив три види ідентичності:
        1. Соціальна ідентичність як типізація особистості іншими людьми на основі атрибутів соціальної групи, до якої індивід належить.
        2. Особистісна ідентичність, яка будується на основі індивідуальних ознак людини, що включають, по-перше, всі унікальні ознаки людини (наприклад, відбитки пальців), і, по-друге, унікальну комбінацію фактів і дат історії її життя.
        3. Я-ідентичність як суб'єктивне відчуття індивідом своєї життєвої ситуації, своєї безперервності і своєрідності.
Для аналізу взаємодії І.Гоффман вводить поняття знаку. Знак - це будь-яка ознака людини, яка використовується ним в ситуації взаємодії для підкреслення деяких своїх якостей, своєї відмінності від інших [3, c.138].
        У своїй роботі І. Гоффман також розділив поняття актуальної і віртуальної соціальної ідентичності. Актуальна соціальна ідентичність - це типізація особистості на основі атрибутів, які легко доказові, очевидні. Віртуальна соціальна ідентичність - типізація особистості, яку тільки можна передбачити. Вплив людини на інформацію про себе, що йде в соціальне оточення, І. Гоффман називав „політикою ідентичності".
Досить близька до моделі ідентичності І. Гоффмана модель „боротьби ідентичностей" Р. Фогельсона, в якому виділяються 4 види ідентичності:
        1. „Реальна ідентичність" - самозвіт індивіда про себе, його самоопис „Я сьогодні";
        2. „Ідеальна ідентичність" - позитивна ідентичність, до якої індивід прагне і яким бачить себе в ідеалі;
        3. „Негативна ідентичність", яку індивід прагне уникати, яким він не хотів би себе бачити;
        4. „Пред'являюча ідентичність" - сукупність образів, які індивід передає іншим людям, з тим, щоб вплинути на їх оцінку своїй ідентичності.
Згідно Р. Фогельсона, людина прагне наблизити „реальну ідентичність" до „ідеальної" і максимально збільшити дистанцію між „реальною" і „негативною" ідентичністю [3, c. 138].
          Проте на сучасному етапі досліджень більшої актуальності набуває теза про взаємодію та взаємодоповнюваність понять соціальної та особистісної ідентичності. Наприклад, М.Яромовіц запропонувала власне трактування співвідношення цих понять [6, c.137]. Вона розглядає особисту ідентичність як субсистему знань індивіда про себе, котрі формуються при порівнянні себе з членами своєї групи і складаються із комплексу рис, специфічних для Я. Соціальна ідентичність теж розуміється як набір якостей, але тих, які виявлені в ході порівняння представників своєї та "чужої" групи.
        Згідно Яромовіц соціальна ідентичність домінує у тих, у кого високий рівень відмінностей при порівнянні "Ми - Вони" і низький рівень розбіжностей при порівнянні "Я - Ми". Особистісна ідентичність більш притаманна тим, у кого високий рівень відмінностей у випадку порівняння "Я - Ми" і низький - при порівнянні "Ми - Вони". Отже, усвідомлення своєї неповторності здійснюється через пізнання власної особистості та характерологічних якостей і властивостей інших людей.
         Успішна адаптація людини в суспільстві передбачає сформованість і соціальної, і особистої ідентичності, тобто здатності переключати увагу з однієї перспективи на іншу.
        Відтак, ідентичність - це поняття, що відображає унікальність та неповторність особистості, єдність реальної поведінки з прагненнями, переконаннями людини. У переважній більшості досліджень прослідковується два основні аспекти ідентичності: особистісний та соціальний, що відображають усвідомлення власної автономності, унікальності та відчуття приналежності до соціальної групи. Науковці розчленовують поняття ідентичності на складові частини, виділяють різні види ідентичності (соціальна, особистісна, Я-ідентичність, усвідомлювальна, неусвідомлювальна, позитивна, негативна тощо), рівні, статуси в самостійні категорії. При цьому акцент робиться на соціальній обумовленості ідентичності.
         Висновки. Проведена нами розвідка, дає підстави для твердження про те, що процес становлення ідентичності особистості, пов'язаний з процесом адаптації особистості до мінливої соціальної реальності і сам по собі є динамічним процесом, оскільки в ході становлення розвитку особистості її ідентичність піддається постійній перевірці, що веде до виникнення криз особистісного розвитку і виражається в активному осмисленні людиною свого місця в світі, своїх цілей, цінностей, мотивів та переконань, що під силу лише людині, яка наділена системою індивідуально вироблених сенсів і стосунків до самої себе і до соціальної реальності загалом.