Стратегії соціальної адаптації та рівні економіко#психологічної адаптації особистості

        У статті надано характеристику поняття процесу адаптації з позицій як зарубіжних, так і вітчизняних авторів. Розглянуто питання соціальної адаптації та її особливостей. Надано характеристику економіко-психологічній адаптації. Вивчено можливі стратегії адаптації особистості до ринкового середовища. Розглянуто рівні адаптованості особистості до ринкових умов з позицій різних авторів.
        Ключові слова: процес адаптації, соціальна адаптація, економіко-психологічна адаптація, стратегії адаптації, адаптивність, ступені адаптивності, адаптаційні ресурси.

        В статье охарактеризовано понятие процесса адаптации с позиции отечественных и зарубежных авторов. Расскрыт вопрос социальной адаптации и ее особенностей. Охарактеризовано економико-психологическую адаптацию. Изучены возможности стратегий адаптации личности к рыночной среде. Рассмотрены уровни адаптированности личности к рыночным условиям с позиции разных авторов.
        Ключевые слова: процесс адаптации, социальная адаптация, економико-психологическая адаптация, стратегии адаптации, адаптивность, ступени адаптивности, адаптационные ресурсы.

        The article characterises the concept of the adaptation process from the standpoint of foreign and domestic authors. The problem of social adaptation and its features is shown. Characteristics of economic-psychological adaptation are given. Possibilities of the strategy adaptation to market relations are studied. Levels of adaptations to market conditions from the point of view different scholars have considered.
        Key words: adaptation, social adaptation, economic and psychological adaptation, adaptation strategies, adaptivity, adaptability, adaptive resources.

         Постанова проблеми. Трансформація суспільних відносин у вітчизняному просторі змушує по-новому будувати своє життя практично всім верствам і групам населення, що визначає комплекс проблем різного характеру і сили дії. Серед цього комплексу проблем (соціально-економічних, психологічних, соціотехнічних, культурологічних) особливе місце посідає проблема адаптації до економічних змін, що відбуваються в суспільстві.
         У вітчизняній психологічній науці сьогодні існує ціла низка серйозних робіт з проблеми адаптації особистості до нових економічних умов. Здебільшого дані дослідження охоплюють один або кілька аспектів адаптаційного процесу (найбільше робіт присвячено, зокрема, актуальним питанням професійної (виробничої) адаптації). Однак цього недостатньо, адже існує нагальна потреба у комплексному підході, який би враховував особистісні характеристики адаптанта, вимоги життєвої ситуації, чинники соціалізації і соціокультурні впливи, пов'язані з макросередовищем.
        Предметом дослідження є стратегії соціальної адаптації та рівні економіко-психологічної адаптації особистості в умовах ринкової економіки.
         Мета дослідження - виявити стратегії соціальної адаптації та рівні економіко-психологічної адаптації особистості в умовах ринкового середовища.
         Виходячи з поставленої мети, дослідження передбачає вирішення наступних завдань:
         1. Провести теоретичний аналіз поняття «процес адаптації» у сучасній науковій психологічній літературі.
         2. Охарактеризувати стратегії соціальної адаптації особистості.
         3. Проаналізувати рівні економіко-психологічної адаптації особистості в ринкових умовах.
         4. Виявити взаємозв′язок рівнів адаптації з індивідуально-психологічними особливостями особистості.
        Методи дослідження: теоретичний та науковий аналіз вітчизняних і зарубіжних психологічних наукових джерел.

        Основний текст
        В умовах інтенсивних соціальних змін останнього десятиліття, характерними для яких є високий рівень непередбачуваності, коли людина часто стикається з новими для неї ситуаціями і обставинами, роль адаптаційних процесів у психіці людини значно підвищується -1, с.89.
        Адаптація (від лат. аdaptare - пристосовуватися) означає пристосування систем, що самореалізуються, до умов середовища, яке змінюється.
         Адаптацію в широкому смислі трактують як:
         процес пристосування індивідних і особистісних якостей до життя і діяльності людини в умовах існування, що змінилися (Д. Теджфел, А.В. Сіомичев);
         процес активної взаємодії особистості і середовища (Т.І. Рогнинська);
         процес взаємодії особистості з оточуючим середовищем, який веде, в залежності від ступеня активності особистості, до перетворення середовища відповідно до потреб, цінностей та ідеалів особистості або до переваги залежності особистості від середовища (Дж. Тернер, А.Л. Мацкевіч);
       зміни, що супроводжують на рівні психічної регуляції процес активного пристосування індивіда до нових умов життєдіяльності (В.Г. Бушурова);
         процес, що є цілісною реакцією особистості на складні зміни життя і діяльності (А.Л. Робалде).
        Багато дослідників вважають, що провідною характеристикою, яка впливає на протікання процесу адаптації, є емоційна стабільність - нестабільність (Абульханова-Славська К.А., С.В. Овдей, А.А. Алдашева, Ф.Б. Березін, В.Ю. Селін). Одностайно підкреслюється значення активності особистості (Деркач A.A., Кузьміна Н.В., С.В. Овдей, Т.А. Кухарєва, А.А. Алдашева, А.В. Сіомічев, А.І. Георгієва, А.Л. Мацкевич, Ф.Б. Березін).
         Існує дві точки зору щодо процесу соціальної адаптації . Одна з них розглядає адаптацію як пасивний процес пристосування суб'єкта до вимог суспільства, у тому числі ціною жертв з боку особистості. Друга, сучасна точка зору, яка бере свій початок з робіт швейцарського психолога Ж. Піаже та англійського соціолога Р. Мертона, розглядає адаптацію як двосторонній процес та результат зустрічної активності суб'єкта і соціального середовища, внаслідок чого відбувається пристосування до умов у новій життєвій ситуації.
         Соціальна адаптація - це процес і результат активного пристосування людини до нового соціального середовища. Найбільш загальне визначення цієї категорії дав американський соціолог і соціальний психолог Ф. Гіддінгс, а саме, він визначив соціальну адаптацію як процес досягнення відповідності людини вимогам соціального середовища, а порушення цієї відповідності - дезадаптацією 1, с. 90c.
         Дослідники Гільбух Ю.З., Мєдвєдєв В.І., Сапов A.C., Солодков А.І., Бобров Ю.М. констатують, що соціальна адаптація - це інтегративний показник стану людини, що відображає її можливості щодо виконання певних біосоціальних функцій, а саме:
        - адекватне сприймання дійсності і власного організму;
        - адекватна система відносин і спілкування з оточуючими, здібності до праці, навчання, до організації дозвілля і відпочинку;
        - мінливість (адаптивність, гнучкість) поведінки відповідно до рольових очікувань інших людей.
        Феномен соціальної адаптації є складним і багатоаспектним. Він стосується характеристик як певних психологічних станів, процесів та їх результатів, так і особистісних властивостей людини.
        Соціальна адаптація пов'язана з емоційністю, психічною стійкістю, темпераментом й іншими подібними характеристиками, вона включає не тільки емоційну складову, але й когнітивну та конативну.
        Стратегії соціальної адаптації можуть бути визначеними за багатьма параметрами. В.В.Москаленко поділяє думку тих авторів, які пропонують розрізняти стратегії соціальної адаптації не за критерієм «активний - пасивний», а за критерієм спрямованості вектора активності, бо ні про який пасивний процес адаптації не може бути й мови [2, с. 221]. Конформне, пасивне прийняття вимог, норм, установок і цінностей соціального середовища без включення активного процесу самозміни, самокорекції і саморозвитку - це завжди не адаптація, а дезадаптація. Це практично завжди (лише з різною ступінню вираженості) переживання дискомфорту, незадоволеності, відчуття власної малості і, можливо, неповноцінності. Істинна адаптація - це завжди активний процес: чи це є активна зміна соціального середовища або активна зміна себе. Причому ця активна зміна себе, залишаючись процесом адаптації (пристосування) і вирішуючи задачі адаптації, може відбуватись як «процес розвитку особистості» [2, с. 210].
         Рівень адаптивності, згідно зі М. Снайдером, визначається тим «джерелом інформації», яким індивід користується в управлінні своєю поведінкою. Термін «джерело інформації» відображає в концепції М.Снайдера екстернальність або інтернальність в оцінці власної поведінки: як еталон для порівняння й оцінювання може виступати або поведінка іншої людини або його оцінка, або власна думка, стан чи установка. Особи з високою адаптивністю спираються на інформацію про ситуативну адекватність тієї або іншої поведінки, а особи з низькою адаптивністю враховують власний внутрішній стан, свої установки й схильності. Для тих, хто має високі показники адаптивності, характерні активність, гнучкість, уміння пристосовуватися до ситуації, товариськість. Індивіди з низькою адаптивністю мало стурбовані адекватністю своєї поведінки, своєю емоційною експресією й не звертають уваги на нюанси поведінки інших людей.
          Використовуючи концепцію М. Снайдера, російський психолог О.Г. Посипанов [2, с. 210] визначив три типи різних стратегій соціальної адаптації, в основі яких він вбачає особливий механізм організації певної поведінки: «адаптивність - конформність», «адаптивність - лабільність» і «адаптивність - креативність».
          У різних соціальних ситуаціях будуть виявлятися різні властивості, і адаптація буде досягатися різними способами. У кожного індивідума рівень сформованості виділених стратегій буде різним, що зумовить різницю в їхніх проявах у кожній конкретній ситуації. Тому до однієї ситуації кожен індивідум буде адаптуватися по-своєму.
          Ці стратегії соціальної адаптації формуються у людини послідовно в процесі життя і використовуються в різних ситуаціях.
         Виділені О.Г. Посипановим типи стратегій соціальної адаптації особистості характеризують можливості людини тим або іншим способом пристосовуватися до соціальної взаємодії. У різних ситуаціях це пристосування буде відбуватися за рахунок різних механізмів й, відповідно, у різній мірі успішно. Тому адаптивність як загальна характеристика можливостей соціальної адаптації особистості повинна враховувати використання всіх типів стратегій соціальної адаптації.
        Соціально-психологічна адаптація має нині чимало особливостей. На думку Ю. Швалба, в умовах соціальної стабільності (планова економіка) зміни обумовлюються активністю самих людей. Особливості ж теперішньої системи полягають у тому, що трансформаційні зміни перевищують індивідуальні можливості управління та контролю 2, с. 212.
         У сучасному українському соціальному просторі одночасно існують цінності ринкової орієнтації, а також цінності, пов'язані з архетипами старого суспільства. У багатьох випадках таку суперечність можна побачити на прикладі сучасної сім'ї, коли її розглядати як взаємодію і взаємостосунки трьох поколінь, що мають різні системи цінностей і настановлень щодо сучасної соціально-економічної реальності. Представники найстаршого покоління не змогли пройти ресоціалізації. Покоління дорослих проходить активний етап ресоціалізаціїї, переборення радянських, відродження національних та активного впливу західних традицій. Покоління дітей виросло в період становлення ринкової економіки. Для них ринкові цінності стали нормою. Сучасна молодь є носієм оновлених в широкому розумінні економічних цінностей, які втілюються в оновлену систему економічної інституції.
        Л. В. Корель вважає, що в різко змінних соціальних середовищах (а українська ситуація саме така) люди, перш за все, поведінкою реагують на зміни, тоді як соціальні установки, стереотипи і цінності зберігаються ще відносно довгий час [5, с. 26]. У той же час в ситуаціях, коли економічні перетворення, крім усього іншого, привели до різкого падіння життєвого рівня, кінцевою метою адаптивної поведінки виступає досягнення певного матеріального положення, здатного забезпечити задоволення насущних фізіологічних і соціальних потреб.
        Економічна поведінка людини суттєво впливає на соціальну адаптацію особистості. Економіко-психологічна адаптація - це істотна частина адаптації людини як суб'єкта господарювання на ринку (виробника, споживача, об'єкта економічної політики). Вона розглядається як частина соціальної адаптації, що являє собою адаптацію суб'єкта господарювання до економічних умов, що динамічно змінюються, і проявляється в бідності чи матеріальному благополуччі, тобто в економічному статусі і якості життя людини, в її очікуваннях і ставленні до економічних реформ, ринку, грошей

        Звичайно, спектр цілей адаптивної поведінки різних соціальних шарів суспільства набагато ширший. Це і реалізація своїх здібностей, умінь і бажання більш повно використовувати можливості», що відкрилися, для задоволення потреб, які швидко ростуть, і прагнення випробувати себе, потреба в ризику. Разом з тим мета економічною адаптації - досягнення певного матеріального статусу в кризовій ситуації, у період його різких коливань, є універсальним, характерним для абсолютної більшості населення. Виходячи з такого розуміння економічної адаптації, О.С. Готлібом були виділені дві типоутворюючі ознаки економічної адаптації:
        1. Наявність (або відсутність) конкретних форм адаптивної поведінки: пошук іншої постійної роботи; пошук роботи за сумісництвом, підробок; спроба відкриття своєї справи; здобування освіти для нової професії; зміна професії; розширення своїх службових обов'язків, взяття «на себе» роботи інших (підвищення інтенсивності праці на робочому місці).
Готліб О.С. вважає, що фіксувати потрібно тільки наявність або відсутність перерахованих практик незалежно від їх результативності: шукав роботу (але не обов'язково знайшов); робив спроби відкрити свою справу (але не обов'язково відкрив її). На погляд О.С Готліба, саме спроби «відповісти» на «виклики середовища», поведінково реагувати на його зміни безвідносно до результату цих спроб є ознаками економічної адаптації.
       2. Рівень матеріальної забезпеченості в її суб'єктивній формі: повністю забезпечені; забезпечені майже повністю; більш-менш забезпечені; малозабезпечені; що бідують.
         Вибір суб'єктивної оцінки людьми свого матеріального положення, а не його об'єктивного стану (рівень доходів на одного члена сім'ї) як ознака певного типу має принциповий характер. Річ не лише в тому, що вимірювання матеріального положення в опитах через об'єктивний показник не завжди дає достовірну інформацію. Справа в іншому - тільки сприйняття свого матеріального положення як оптимального, такого, що відповідає певному рівню запитів і домагань (або неоптимального, не відповідного запитам індивіда), виступає певним результатом, своєрідною віхою, якоюсь крапкою, що фіксує перебування індивіда на шляху його адаптації до соціально-економічного середовища, що змінюється. Саме оцінка свого матеріального положення, ступінь задоволення власних запитів і домагань, а також уявлення про соціальну норму виступає, як правило, стимулюючою ситуацією, що спонукає людину до подальших дій на ринку праці, у власній організації і так далі.
       Дослідження адаптації особистості до нових економічних умов О.Дейнеки виявило взаємозв'язок адаптації з індивідуально-психологічними особливостями особистості. О. Дейнека розглядає якості, характерні для представників різних соціальних груп, що перебувають по різні сторони шкали «адаптованість - дезадаптованість» до ринкових умов, а також особистісні особливості суб'єктивно адаптованих до ринку людей.
        У результаті було виявлено пріоритетні якості, що сприяють адаптованості особистості: енергійність; стресостійкість; уміння навчатися; саморегуляція й активність; гнучкість характеру (здатність у різних життєвих обставинах виявляти різні риси характеру), що відповідає ринковій орієнтації; виразні вольові якості; прикладний інтелект; високий рівень розвитку пам'яті та уваги; вираженість мотиву досягнення; перевага спрямованості на справу, а не на спілкування.
        Універсальними для всіх економічно успішних людей (тобто задоволених доходом, активних суб'єктів господарювання) вважаються якості, які можна назвати ядром адаптації: енергетичні якості - активність; мотиваційно-вольові - цілеспрямованість, наполегливість, самостійність; гнучкість і мобільність.
         Їх важливо враховувати для прогнозування успішності й адаптованості до ринку.
        М. Шабанова вважає, що адаптаційний процес може носити творчий, добровільний або вимушений і навіть руйнівний характер. Показником позитивної адаптації прийнято вважати успішну підтримку прибуткового і соціального статусу сім'ї та індивіда. Регресивна, руйнівна адаптація свідчить про те, що індивід або група більше втрачають, чим отримують.
        Відповідно до типології, представленої М. Шабановою, добровільна творча адаптація має місце тоді, коли знов сформовані способи життєдіяльності й нові цінності не протирічать раніше сформованій системі цінностей. Вимушена адаптація відбувається у випадку, якщо цілі і методи перетворень не відповідають уявленням й установкам індивіда, але є такими, що задовольняють життєво важливі плани, й зрештою, включаються в перетворення. Темпи і ступінь адаптації до ринку різних соціально-демографічних груп неоднакова. Класифікація груп населення за ступенем адаптивності визначається, перш за все, соціально-демографічними, професійно-освітніми й суб'єктивно-психологічними характеристиками особистості, завдяки яким індивід може (або не може) реалізувати ту або іншу адаптаційну стратегію.
         Особи з високим ступенем адаптивності - це переважно молоді люди, що володіють високим професійним статусом, затребувані в нових умовах, такі, що знайшли свою нішу в ринковій економіці, що формується. Індивіди з середнім ступенем адаптації, як правило, не мають особливих можливостей включитися в нові економічні відносини і лише під тиском життєвих обставин поступово вписуються в нові умови господарювання. Особи із слабким ступенем адаптації - це переважно люди літнього віку, вони відчувають незадоволеність й непристосованість до нового життя.
         Люди з середнім ступенем адаптації в основному представляють вимушену активну адаптацію (індивід прагне змінити середовище, але це йому виявляється не під силу). Носії слабкого ступеня адаптивності проявляють вимушену пасивну адаптацію (індивід вважає нове кращим за старе)

         Адаптивні можливості різних молодих людей не є однаковими. Це визначається низкою як суб'єктивних чинників, так і об'єктивних умов. Цей перелік факторів та умов є досить великим. Л.В. Корель зробила спробу їх класифікувати, розділивши всю сукупність факторів на три групи. Першу групу склали соціально-психологічні фактори (потреби та інтереси адаптанта, його риси характеру, установки, цінності та ціннісні орієнтації), другу - статусні (рівень освіченості адаптанта, рівень матеріальної забезпеченості, стан здоров'я, стать і вік адаптанта), третю - соцієтальні фактори (економічна ситуація в країні, державна молодіжна політика, система шкільної та вищої освіти, особливості ринку праці).
         Дослідження Пачковського Ю. Ф. підтверджує доцільність використання трирівневого підходу до розподілу факторів та умов адаптації. Однак, він вважає, що фактори бажано було б розглядати на особистісному, поведінковому та соціальному рівнях.
        Особистісний рівень визначається факторами індивідуально-психологічного та статусного характеру. Його формують такі чинники, як: індивідуально-психологічні характеристики адаптанта; потреби, інтереси, соціальні установки та цінності особистості; професійно-ділові якості; знання та навички адаптанта; соціально-демографічні характеристики адаптанта; статус адаптанта у суспільстві та рівень його матеріальної забезпеченості.
        Даний рівень регулюючих чинників визначає потенційну здатність молодої людини до засвоєння (успішного чи неуспішного) вимог зовнішнього середовища (виробничого, економічного чи соціального тощо). Ця здатність значною мірою опосередковується рисами характеру адаптанта, його професійною спрямованістю, потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями, умотивованістю.
        Поведінковий рівень визначається процесами співставлення наявних особистісних можливостей та ресурсів з вимогами ситуації ,що склалася на момент адаптації. Значною мірою цей рівень знаходиться під впливом когнітивних процесів та уявних чи реальних моделей поведінки. За своєю природою поведінковий рівень є ситуативним. Його, окрім ситуації, формують такі фактори, як: рольові очікування адаптанта щодо власного місця в системі виробничих і професійних відносин; стратегія життєвого (професійного) шляху особистості; моделі трудової, економічної поведінки (наявні й можливі); системи дій і засобів, підпорядкованих досягненню мети (потенційній успішності адаптації).
        Соціальний рівень формує адаптивне середовище, умови адаптації. Соціальні чинники й умови є фоновими й супроводжують як особистість, так і її поведінку протягом не лише всього адаптивного процесу, але й усієї життєдіяльності. Соціальний рівень адаптації включає три групи регулюючих факторів, серед них: фактори групової підтримки адаптанта (наприклад, з боку сім'ї, друзів, референтних груп тощо); інституціональні фактори, пов'язані з ефективністю функціонування систем шкільної та післяшкільної, зокрема вищої освіти, з наявністю у суспільстві інституцій (наприклад, центрів професійної перепідготовки населення, соціальної реабілітації та ін.), здатних забезпечити професійну та психологічну підтримку адаптанта; соцієтальні фактори, серед яких особливої уваги заслуговують: економічне становище в країні і особливості ринку праці, наявність молодіжної політики в державі; задіяність чітких норм, критеріїв, взірців оцінки адаптивного процесу та культурологічних традицій адаптації; ментальність соціуму, його відкритість до інноваційних процесів.
         У ході дослідження було з'ясовано наступне:
        1. Останнім часом з'явилися нові обставини, що змушують розширити поняття про механізми й спрямованість адаптації. Одні з них пов'язані з соціальною роллю, що змінилася, і питомою вагою інформаційного фактора. На сьогодні існує безліч різних визначень поняття адаптації. Вихідним є положення про взаємодію організму з зовнішнім середовищем і детермінованість реакцій організму в процесі цієї взаємодії.
        2. Соціальна адаптація - це процес і результат активного пристосування людини до нового соціального середовища.
       3. Економіко-психологічна адаптація розглядається як частина соціальної адаптації, що являє собою адаптацію суб'єкта господарювання до економічних умов.
       4. Розуміння адаптації як активного процесу означає можливість використання індивідом інтеріоризованих економічних цінностей в певних соціально-економічних ситуаціях для реалізації своїх цілей і прагнень.
        5. Вищу цінність в економіці демократичного суспільства мають такі якості людини, як почуття власної гідності і незалежності, особиста відповідальність за свою долю, самостійний вибір життєвого шляху і досягнення щастя, рішимість забезпечити собі життя та існування власною працею бажання самоутвердитися у житті. Розум, талант та здібності стають найціннішими економічними ресурсами, активно жадаються суспільством.
        6. Поширеним є визначення двох типів стратегій соціальної адаптації: стратегії, які характеризуються перевагою активного впливу на соціальне середовище і стратегії, які визначаються пасивним, конформним прийняттям цілей і ціннісних орієнтацій групи.
         7. Виявляється три ступеня адаптивності - високий, середній та слабкийступені адаптивності особистості.