Генезис поняття «асертивність»

          Ніколаєв Леонід Олегович, аспірант кафедри загальної та практичної психології Державного вищого навчального закладу «Переяслав - Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»
         УДК 159.9.019.4

 

        У статті аналізуються теоретичні підходи до визначення поняття асертивності в різних наукових контекстах та течіях, погляди вітчизняних та зарубіжних науковців.
       Ключові слова: асертивність, впевненість, впевнена поведінка, життєствердження, внутрішня стійкість, особистісна характеристика, адаптивність, високий рівень самоконтролю, стабільність, стійкість, соціалізація.

 

        В статье анализируются теоретические подходы к определению понятия ассертивность в различных научных контекстах и течениях, взгляды отечественных и зарубежных исследователей.
        Ключевые слова: ассертивность, уверенность, уверенное поведение, жизнеутверждение, внутренняя устойчивость, личностная характеристика, адаптивность, высокий уровень самоконтроля, стабильность, устойчивость, социализация.

 

        Genesis of a tern «assertivity». In this article were analyzed theoretical approaches of the definition of a term "assertivity" in different scientific contexts and approaches; views of native and foreign research workers.
         Key words: assertivity, confidence, self-assured behavior, internal firmness, personal characteristic, adaptiveness, high level of self-control, stability, firmness, socialization.

 

        У результаті швидких і радикальних змін у соціальному, політичному й економічному житті нашої країни виявлено дефіцит уваги до складних проблем соціалізації підростаючої особистості. Соціологічні дослідження нерідко показують, що підлітки, як правило, не вміють орієнтуватися в соціальних ситуаціях, визначати особистісні властивості й емоційні стани інших людей, вибирати адекватні способи поведінки та реалізовувати їх у процесі взаємодії; демонструють безкомпромісність у вчинках, а в ряді випадків - нездатність ефективно й адекватно контактувати з соціальним оточенням.
        Відсутність здатності індивіда висовувати та утілювати в життя власні цілі, потреби, бажання, прагнення, інтереси й почуття призводить до підвищеного рівня невдоволення життям, нездатності планувати власне майбутнє, появи соціального страху.
Ідея асертивності передбачає формування в особистості визначеної якості поведінки, завдяки якій вона може володіти спонтанними реакціями, розумним проявом емоцій, вмінням прямо говорити про свої бажання і вимоги, здатна висловлювати власну точку зору, не боїться заперечувати, використовуючи аргументацію, наполягати на своєму в ситуаціях, коли будь-яка аргументація виявляється зайвою; володіти тактиками задоволення справедливих вимог і відмови у відповідь на неприпустимі прагнення таким чином, аби при цьому не порушувалися права інших людей.
        Поняття асертивності перегукується з достатньо розробленим у вітчизняній та зарубіжній психології феноменом як впевненість. Вона передбачає наявність суб'єктивної установки на самого себе, соціальної готовності та здатності адекватно реалізовувати власні прагнення. Впевнена поведінка не означає придушення агресивних почуттів, вона сприяє редукції агресивної поведінки й зникненню приводів для агресії.
        Асертивність є складним утворенням, що характеризується своєрідністю структури, змістовними й практично-дієвими якісними характеристиками. Цілеспрямовано формувати асертивну поведінку в підлітків можна комплексно, залучаючи різні соціальні інститути: сім'ю, дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні й спеціалізовані школи, заклади додаткової освіти й виховання. У той же час асертивна поведінка передбачає «неагресивну впевненість».
        Основні цілі розвитку асертивності реалізуються через визначені соціальні ситуації, які формуються в рольовій грі або в реальних умовах.
         В психології термін «асертивність» означає виражати свою думку й безпосередньо показувати свої емоції та поведінку в межах, які не порушують прав і психічної території інших людей, а також власних. Цей термін означає відсутність агресивної поведінки, охорону власних прав у суспільних ситуаціях. Асертивність - це вміння, яке можна набути.
          Методологічною і теоретичною основою дослідження є наукові концепції, що розглядають такі категорії, як «діяльність», «спілкування», «здібності», «поведінка», «впевнена поведінка», «емоції» у філософському (Т.Артемьєва, Г.Батіщев, Л.Буєва, М.Каган), соціально-психологічному (К.Абульханова-Славська, Г.Андреєва, А.Донцов, Я.Коломінській, Б.Ломов), психологічному (Б.Ананьєв, І.Бех, О.Бодальов, Л.Виготський, О.Голубєва, А.Добрович, І.Зимня, Н.Кузьміна, А.Лазарус, О.Леонтьєв, В.Мясищев, К.Платонов, В.Семіченко, А.Солтер, Б.Теплов, С.Рубінштейн, В.Щадріков, П.Якубовски, Т.Яценко), педагогічному (В.Бедерханова, А.Мудрік, Л.Новікова, Є.Міхайлова) аспектах і теорія функціонування педагогічних систем (Н.Кузьміна, А.Деркач, М.Дьяченко, В.Сластьонін).
         Розглядаючи розвиток поняття асертивності в наукових роботах, необхідно зупинитися на описі різних рівнів методологічного аналізу. Беручи до уваги наявність трьох рівнів методологічного аналізу, що існують на сьогоднішній день у різних галузях гуманітарного пізнання (рівень філософської, загальної методології, і конкретно-наукової методології), ми вирішили розпочати опис даної категорії на основі загальнофілософського аналізу.
         Категорія асертивності (впевненості) розглядається в цілому в контексті гносеологічної проблематики і вивчається як один з істотних аспектів знання, яке може придбати людина. Це приводить до одного з чотирьох класичних, відомих в історії науки питань, поставлених ще І.Кантом в роботах, що передували появі психології праці, які пізніше відомий філософ М.Бубер назвав «Некритичне людинознавство ХХ-го сторіччя» - питанню про те, - «що може пізнати людина?» Таким чином, у контексті філософського знання асертивность розглядається як базова впевненість людини у завтрашньому дні. У роботах відомого філософа П.Тілліха, що не апелює безпосередньо до поняття асертивності, присутня думка, яка багато в чому пояснює стан неусвідомлюваної тривоги сучасної людини. Відсутність упевненості в своєму становищі в сьогоденні і майбутньому - основа появи базової невпевненості людини, і як наслідок - розвиток онтологічної тривоги і різних форм невротичного страху. Цікаво відзначити, що згодом дана думка знайде своє підтвердження вже в психологічних теоріях, що пояснюють природу виникнення різного роду невротичних розладів (А.Адлер, З.Фрейд, Д.Абрам, Г-С.Салівен, О.Феніхель, К.Хорні та ін.) [1;3].
        На відміну від поглядів західно-європейських філософів, які розглядають природу асертивності у парадигмі антропоцентризму, вітчизняна дореволюційна філософська традиція ґрунтується на розумінні сутності людини і її впевненості в завтрашньому дні в нерозривному зв'язку останнього з чимось понад неї самої. Проблема впевненості для вітчизняних релігійних філософів немислима без внесення категорії віри. Таким чином проблема впевненості, для таких авторів, як В.Соловйов, Б.Вишеславцев, Н.Бердяєв, Г.Сковорода, І.Франко - це перш за все впевненість у Богові. Виокремлюючи впевненість людини, вітчизняна філософська традиція має на увазі її здатність зберігати у різних умовах свої етичні переконання, особистісні позиції, володіти певною стійкістю до зовнішніх дій, непритаманних її людській природі [4].
         У даному випадку впевненість особистості вони розуміли як деяку етичну стійкість, без якої неможливе будь-яке життєствердження.
         У соціально-психологічних дослідженнях, проведених вітчизняними авторами радянського періоду, існувало декілька методологічних позицій, у рамках яких вивчалася категорія асертивності. Так соціально-психологічне трактування цього поняття в роботах вітчизняних представників концепції спільної діяльності (В.Шадріков, Г.Суходольський, В.Волков, та інші) звертаються до асертивності, як до одного з найважливіших і суттєвих моментів, необхідних для досягнення індивідуально поставленої мети в життєдіяльності колективу або малої групи.
Психологічні механізми впевненості та їх опис, а також аналіз їх функцій, ролі і значущості відомі з робіт таких вітчизняних методологів як А.Барабанщиков В.Забродін та ін [4].
          Дослідженням ролі впевненості при прийнятті життєво-важливих рішень активно займалися такі автори як А.Завалішина, В.Козелецкий та інші [4].
          Асертивність найчастіше виділяється вказаними авторами та іншими представниками соціальної психології управління як професійно-важлива якість керівника. Високий рівень асертивності вказані автори пов'язують часто з тим, що трактується керівником, як досягнення бажаного, як відчуття цілковитої впевненості або описується в літературі з даної проблеми як відчуття впевненості у собі.
         Класик американської психології Уїльям Джеймс відзначав «Отже, аби стати успішним і впевненим, поводьтеся так, ніби ви і справді успішна та впевнена людина, зберіть всю свою волю для досягнення цієї мети, і тоді, прояви невпевненості і неуспішності поступляться місцю поривам успіху і впевненості».
         Асертивність також розуміють у соціально-психологічному контексті класичних проблем спілкування і взаємодії як частину взаємного процесу, який починається з повного усвідомлення учасниками впевненості у процесі, починаючи який, вони часто взагалі не відчувають впевненості, і це створює ряд труднощів.
        Таким чином впевненість - це ще і процес, який супроводжує спільну діяльність, як правило, діяльність, яку її учасники усвідомлюють і трактують для себе як суб'єктивно складну, на яку проектують внутрішній стан усвідомлюють і описують з допомогою таких прикметників як «важко» і «складно». Асертивність (впевненість) таким чином ще розуміють як якість особистості, завдяки якій долаються труднощі у спільній діяльності.
        Асертивність близька за семантикою до понять внутрішньої стійкості особистості, особливо в тих моментах, коли людина не відчуває впевненості у собі та інших, що легко спричиняє негативний вплив на її особистість в цілому. Схожим також є поняття нонконформності, яке виступає одним з конструктів такої інтеграційної когнітивної освіти як соціальний інтелект особи.
         Не відчуваючи впевненості у собі, суб'єкт, який приймає рішення (часто керівник) поступається зовнішньому психологічному впливу, тиску і здатний легко відмовлятися від деяких власних принципів, ідеалів, ціннісних орієнтацій і поглядів, тобто проявляти конформність. Асертивність у той же час супроводжує процес критичності і, таким чином, це багато в чому вказує на когнітивний характер даного психологічного утворення [2].
        У політичних науках наголошується, що впевненість якраз найменше характеризує в цілому представника нашої вітчизни (у минулому радянську людину). Впевненість - це скоріше проблема для суб'єкта пострадянського простору, що ще раз підкреслює актуальність даної тематики і її перспективність. Саме наявність такої риси як впевненість, в цілому пов'язують з досягненням успіху, перемогою, подоланням будь-яких суб'єктивних і об'єктивних труднощів.
        У парадигмі іменованою суб'єктною психофізикою, асертивність розглядається в рамках методологічного підходу як перспективний напрямок і робиться акцент на таких його характеристиках як активність та індивідуальність суб'єкта у процесі вирішення психофізичної задачі.
        Автори, розглядаючи дану проблематику, виділяють когнітивну і особистісну складові впевненості, показники сенсорного і когнітивного виконання. У дослідженнях вітчизняних авторів показані результати, виявлені у ряді робіт, присвячених дослідженням механізмів формування, розвитку особистісної впевненості, набуття навичок впевненості у собі. Найчастіше застосовувалася в дослідженні даного феномену парадигма вивчення «реалізму». Впевненість в даних роботах частіше представлена як особистісна характеристика або її стан.
        У роботах соціальних філософів, політологів і соціологів, що розглядають дану проблематику, акцентується увага на впевненості, як на характеристиці, що визначається вирішальною, домінуючою, особистісною спрямованістю при вирішенні складних індивідуальних і колективних проблем, екзистенціальних, етичних, моральних і соціальних завдань. Підкреслюється інтрапсихічний (внутрішній) аспект цієї властивості (якості) особистості, тобто частіше впевненість розуміється як впевненість у собі. Цю властивість в окремих роботах пов'язують з поняттями, що пояснюють психологічні аспекти влади, впливу, харизми. У той же час ряд авторів вважає за надійний взаємозв'язок таких понять як впевненість і точність, правильність (у схваленні рішень, розгляді проблем тощо).
        Традиції дослідження у зарубіжній, в більшості своїй американській соціальній практичній психології, рясніє зразком величезного числа отриманих результатів досліджень, проведених з проблематики невербальної поведінки у контексті теми асертивності. У вітчизняній літературі початку 90-х років ХХ століття з проблеми активного соціально-психологічного навчання і соціально-психологічного тренінгу (на основі праць Л.Петровської, В.Большакова, Ю.Емельянова, М.Мелібруда та інших), також є ряд робіт, присвячених дослідженню особливостей невербального спілкування у впевнених і невпевнених людей. У вказаних роботах описується специфіка міміки, жестів, пози, постави, ходи й інших компонентів невербального спілкування. Відповідно дана тематика широко розглядається в дослідженнях з технології навчання впевненості і формування високого рівня асертивності. Остання розглядається у контексті таких дефініцій як конфронтація, протистояння, агресія, маніпуляція, активна соціально-психологічна позиція, соціальна роль, стиль керівництва, тактика поведінки під час ведення переговорів тощо. При цьому деякі автори розуміють впевненість як психічний стан людини, називаючи його психологічною характеристикою таких філософсько-релігійних феноменів як віра й істина. Впевненість ставиться за своїм значенням поряд із поняттям «глибокого переконання людини в будь-чому» і є підсумком осмислення і рефлексії людиною власного внутрішнього досвіду [5;6].
        В якості методологічного поняття впевненість використовується в антипсихіатричній онтологічній концепції Р.Лейнга, де йдеться про типології так званої онтологічної упевненої в бутті і онтологічно невпевненій у власному існуванні особистості. Датський психіатр стверджує впевненість як одну з найбільш найважливіших, фундаментальних характеристик людини, що відповідає за психічне збереження і психологічне здоров'я особистості. Впевненості в даній психотерапевтичній теорії надається особливий методологічний статус стержневого інтеграційного особистісного утворення, що відіграє вирішальну роль в екзистенції особистості. Де йдеться про те, що така спочатку онтологічно захищена особистість зустрічатиме всі соціальні, етичні, духовні, біологічні мінливості життя з відчуттям, в основі якого непохитна впевненість у своїй власній реальності та ідентичності, а також в реальності та ідентичності інших людей.
       Таким чином, впевненість виступає базовою, початковою межею, завдяки якій індивід має можливість справлятися з власними проблемами і в цілому розвиватися стверджуючи власне самозвеличення. У своїй роботі про опис різних типів невпевненої особистості Р.Лейнг постулював феноменологічний принцип невтіленого, помилкового «Я», який у результаті призводить до складних клінічних наслідків - психотичних зривів і шизофренії.
        Ряд авторів досліджували в рамках необіхевіоральної парадигми безпосередньо поведінкову складову асертивності і, здійснивши її психологічний аналіз, описуючи зовнішні прояви асертивної поведінки, виділили такі її складові, як «уміння відповідати без затримки», говорити «досить голосно і природним для себе тоном» та інші параметри.
        У деяких працях сучасних російських авторів указується на те, що категорія асертивності схожа за значенням з такими поняттями, як самоствердження, адаптивність, високий рівень самоконтролю, стабільність, стійкість, ствердження себе в соціумі.
         Таким чином можна зробити наступні висновки:
        -  актуально існують альтернативні школи і напрями, які з різних наукових світоглядних позицій описують і досліджують проблему психології впевненості людини, але немає єдиного розуміння суті її цілісної рефлексії;
        -  феномен впевненості досліджується, з одного боку комплексно, з іншого боку, аналізується як особистісна характеристика, і як значуща детермінанта прийняття рішення в когнітивних завданнях;

       -   асертивність різними вітчизняними і зарубіжними авторами розглядається як пізнавальний процес, як функція психіки, як якість особистості, як особливість мотиваційної сфери людини;
         -   асертивність взаємопов'язана з організацією особистості в цілому;
       У наукових роботах стверджується, що потенційно людина володіє різними стратегіями поведінки, одна з яких позначається як - впевнена-невпевнена. В цілому домінування асертивності може розглядатися як критерій віднесення людини до якого-небудь типу. Майбутні дослідження будуть стосуватись емпіричних викладок на виявлення структури асертивності та специфіки асертивної зростаючої поведінки особистості.