Віктимологія як проблема психологічного аналізу

         Бутиріна Олена Миколаївна,  викладач Новокаховськогo гуманітарного інститут ВНЗ ВМУРоЛ „Україна", член УСП
         УДК 159.98

        Досліджено проблему віктимних якостей особистості та передумов їх виникнення. Здійснено аналіз феномену „жертва", що є важливим з точки зору розуміння криміногенної та соціальної ситуації у суспільстві, зростанні злочинності та терористичних дій, насильства в сім'ї та прихованих формах насильства.
        Ключові слова: жертва, постраждалий, терористичні дії, жертвувати, насильство, сім'я.

        Исследовано проблему виктимных качеств личности и условий их возникновения. Осуществлен анализ феномена „жертва", что является важным с точки зрения понимания криминогенной и социальной ситуации в обществе, увеличения преступности и террористических действий, насилия в семье и скрытых форм насилия.
        Ключевые слова: жертва, пострадавший, террористические действия, жертвовать, насилие, семья.

       The article deals with the problem of victim features of the personality and the prerequisite of their appearance. The analysis of the "victim" phenomenen is made, and this is important considering criminal and social situation in society, the uprising of the criminality and terrorism actions, violence in families and hidden firms of violence.
        Key words: victim, sufferer, terrorism actions, to sacrifice, violence, family.

        Постановка проблеми. Україна, на сучасному етапі свого розвитку, переживає глибоку соціальну кризу, а в її межах і стан все більшої криміналізації багатьох сфер життєдіяльності, як на рівні масових явищ, так і на індивідуальному рівні. Наслідком такої негативної ситуації є погіршення контролю з боку держави над злочинністю (від її індивідуальних проявів до терористичних), зниження життєвого рівня багатьох сімей, погіршення положення дітей внаслідок послаблення соціальної інфраструктури. Тільки розробка, на базі основних принципів віктимології, дієвих заходів та їх впровадження у практику дозволять виправити, з часом, складну ситуацію.
        Стан вивчення проблеми. Віктимологічна проблематика завжди викликала зацікавленість і привертала увагу багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених в області психологічного аналізу, кримінального права, кримінального процесу. Серед них можна виділити праці Є. Бафія, Б. С. Братуся, Д. В. Ольшанського, І. Г. Малкіної - Пих, Л. Хейя, А. Фройда. С. В. Землюкова, Д. В. Ривмана та ін. Проте віктимологічним аспектам організації профілактики та запобігання прецедентів було приділено недостатньо уваги.
        Завдання і методика досліджень. Завданням дослідження стало визначення основних видів віктимології, як науки, а також формування ряду нових положень щодо поліпшення як криміногенної ситуації, так і оздоровлення стосунків батьків і дітей. Під час виконання поставленого завдання були використані діалектичний і монографічний методи, а також було застосовано системний підхід при здійсненні групування жертв злочинів.
         Результати досліджень. На сьогоднішній день віктимологія представляє собою комплексне вивчення осіб, що знаходяться у кризовому стані (жертви злочинів, стихійних катаклізмів, катастроф, економічного і політичного відчуження, біженці, жертви деструктивних культів, аддиктивної поведінки, сімейного насильства та ін.) і засобах допомоги таким жертвам. У роботах багатьох вітчизняних віктимологів віктимність, у найбільш узагальненому вигляді характеризується, як системна універсальна якість організованої матерії опинятися жертвою у певних конкретно-історичних умовах [3,5].
         Віктимність можна розглядати, як:
        • певне, функціонально залежне від злочинності, явище;
        • образ дій певної особи;
        • індивідуальну (описуючу потенційну можливість особи стати чи ставати жертвою злочину);
        • видову (що характеризує жертв певних груп злочинів);
        • групову (визначену рольовими, соціальними, демографічними, біофізичними якостями та характеристиками жертв злочинів);
       • масову (як наявність реальної чи потенційної можливості для визначення певної соціальної групи ставати жертвою злочинів або зловживанням владою);
        • характерологічну та поведінкову особливість жертви злочину.
        Деякі вчені виділяють два конституційних типа віктимності: особистісну (як об'єктивно існуючу в людини якість, що виражена у суб'єктивній схильності деяких індивідів, в силу сформованих у них сукупності психічних якостей, ставати жертвами певного виду злочинів в умовах, коли вони мали реальну і очевидну, для буденної свідомості, можливість уникнути цього) і рольову (як об'єктивно існуючу у реальних умовах життєдіяльності характеристику деяких соціальних ролей, що будуть виражені у небезпеці для осіб, їх виконуючих, незалежно від особистісних якостей опинитися під загрозою певного роду злочинних посягань лише в силу виконання такого роду обов'язків) [4, с.25-26].
        Виникає питання, а як же особистісні риси, що призводять людину до вибору таких соціальних ролей? Як вважав відомий вчений - психолог Єжи Бафія, жертву злочину слід розглядати, як фактор, що генетично та динамічно впливає на злочинність [1]. Взаємозв'язок між злочином та жертвою невідворотно призводить до певних наслідків (спричиненій жертві та системі втраті, шкоді). Відомо, що далеко не всі люди опиняються у числі жертв терористичних актів. Д. В. Ольшанський, досліджуючи віктимологію терору зазначав, що: „є незрозуміла, загадкова особа „жертовність", поки що недостатньо вивчена наукою" [6]. На жаль віктимологія поки зосереджена в основному на вивченні жертв кримінальних злочинів, сексуальних зґвалтувань, та насильства. Часті терористичні акти активізують дослідження в області психології жертв терору, але такі дослідження пов'язані з певними труднощами. По-перше мало хто із жертв терактів залишається живим і достатньо вцілілим, щоб мати бажання згадувати і аналізувати травматичні події. А по-друге дослідження мають справу вже з посттравматичним синдромом, а не з вивченням потенційної віктимності до настання травмуючи подій.
        І.Г. Малкіна - Пих своїй книзі „Справочник практического психолога. Психология поведения жертви" розглядає особливості жертв деструктивних культів, жертв алкогольної, наркотичної, комп'ютерної та ігрової залежності, психологію так званих „латентних" і рикошетних жертв, осіб, які мають „синдром вижившого" [5]. Наведений довідник, на сьогодні, є найбільш повним практичним посібником, у якому наведені не тільки класифікації та теорії дослідження психології жертв, а й викладені практичні тренінгові заняття для роботи практичних психологів з різними категоріями віктимних осіб, з метою їх реабілітації та запобіганню переходу з латентної форми віктимності у реалізовану.
       Узагальнюючи класифікації віктимології можна видокремити реалізованих та потенційних жертв. В силу цього, в залежності від характеристики мотивації ведучої віктимної активності є можливим виділити наступні жертви злочинів:
        1. Імпульсивна жертва, що характеризується підсвідомим почуттям страху, загальмованістю реакцій та раціонального мислення на напади зловмисника (феномен Авеля).
        2. Жертва з утілітарно-ситуативною активністю. Добровільні потерпілі. Рецидивні, „застрягаючі" жертви, які через свою діяльність, статус, необачність в ситуаціях, що потребують уваги та концентрації, опиняються у небезпеці.
        3. Установча жертва. Агресивна жертва, „ходяча бомба", істероїд, що викликає нападника провокуючою поведінкою на агресивні дії [7].
        4. Рациональна жертва. Жертва-провокатор, що сама створює ситуацию здійснення злочину і сама потрапляє в цю пастку.
       5. Жертва з ретристською активністю. Пасивний провокатор, який всіма своїми зовнішніми показниками, стилем життя, підвищеною доступністю та тривожністю підштовхує злодіїв до скоєння злочинів [3, с. 14].
       Теоретичні засади психології жертви базуються на психоаналітичних здобутках у структурному вивченні особистості. Нарцисичний дефіцит призводить до потягу самоствердження, заповнення особистості почуттям самоцінності через відношення оточуючих осіб. Звідси виникнення залежностей, аддикцій, потягу до самоствердження чи навпаки підвищеного бажання безпеки.
        „Мортідо" - виявляє свої права, шукає виходу, підштовхує до прихованого суїциду. З точки зору психоаналізу витіснений потяг до смерті, або страх смерті підштовхує людину до її пошуку. Недостатньо сформоване відчуття самоцінності, унікальності та цілісності у людини, причиною якого стає дефіцитарні відносини матері до дитини у перші дні появи її на світ; не тільки оральна фіксація, а й недостатній сеттінг взагалі, та й сам проблемний перебіг вагітності - ось фактори які провокують подальше загравання майбутньої жертви зі смертю [2].
Працюючи над дослідженням психології жертв шкільного насильства, дітей, які стоять на внутрішньо шкільному обліку, як порушники поведінки, схильні до агресивних дій, участі в бійках, та є жертвами конфліктів, нами були виявлені та підтверджені основні результати досліджень узагальнених рис і типів віктимної особистості.
        Виявилось, що усі проблемні діти (22 учня різного віку) мають несприятливі сімейні обставини для формування здорової самооцінки, структури незалежної особистості, навичок ассертивного спілкування. Саме несформованість цих якостей призводить до потерпання від знущань однолітків, конфліктів з вчителями, формування аддикцій. Дослідження особистості за допомогою тесту Вартегга виявляє порушення самосприйняття; у 70 % сформоване уявне - self, негативне відношення до заборон, агресивне, або навпаки інтроективне переживання фрустрацій, здатність до особистого зростання та досягень має обмежений характер. Один хлопчик 11 років, який є постійним об'єктом знущань однолітків, зобразив у 3 квадраті тесту сходи, на них людину, а зверху сходів - суддю з молотком і пояснив, що це сходи до суду на якому розглядаються його вчинки. Потім в ході індивідуальної роботи виявилось, що батько кожен день влаштовує „розбори поведінки" і „присуджує" покарання.
        Робота з батьками зазначених категорій дітей виявляє негативні типи сімейних стосунків. Гіперконтроль, агресивність батьків, або потурально-відсторонений стиль виховання; порушення у світогляді, структурі особистості самих батьків, стають причиною порушень у дітей. Один з батьків про свою 8-ми річну доньку говорить: „Вона несправжня, завжди намагається здатися не такою, як є насправді - театрально всміхається до мене, видумує якісь досягнення, завжди бреше". Дівчинка не отримує підтримки і від матері, в сім'ї ще 2 дітей, молодших за неї, покарання дівчинка отримує за себе і своїх менших сестер. Страх покарання спонукає до брехні, брехня - до ще більшого покарання. Батьки та матері, які допускають жорстокі покарання своїх дітей аргументують свої дії тим, що їх теж карали у дитинстві. Причому не тільки тілесні покарання є травмуючими і тягнуть за собою схильність дитини до жорстокості з одного боку, та потрапляння у принижуючі ситуації з іншого. Емоційна депривація, яку полюбляють застосовувати в вигляді покарання рафіновано-культурні матері, призводить до не менш травмуючих наслідків, ніж відкрито-агресивне відношення до дитини. Грубість та зневажливість у відношенні до невпевнених у собі підлітків, насильство в Інтернеті, старання довести до сліз вчителів - ось наслідки порушень у системі сімейного виховання. У свою чергу, є певний тип вчителів, що стають жертвами знущань з боку учнів. Це вчителі, які з дитинства були об'єктами насмішок, емоційно виснажені з багаторічним досвідом роботи та почуттям незадоволеності від неї, відсутністю значних професійних досягнень, тобто такі, що є жертвами професійної деформації особистості, емоційного вигорання.
       Інтроекція злочинця та ілюзія вибору в ситуаціях насильства є захисними механізмами психіки. Але ж „інроектований злочинець" спонукає до жорстоких дій. Так поводяться зі слабшими девіантні підлітки, батьки та матері зі своїми дітьми, учні можуть довести вчителя до сліз глузуючи та демонструючи зневагу. Ілюзія влади та ідентифікація із кривдником дозволяють заповнити дефіцитарний отвір у самосвідомості, „виправдовують" злочинні дії, дають відчуття контролю над реальністю та волею іншої людини - саме це є ознаками незрілою психіки [9, c.127]. Саме процес дозрівання психіки, подолання дитячих комплексів, регресивних захисних механізмів є метою роботи з потенційними жертвами та жертвами побутових форм насильства. В цьому і є мета психоаналітично орієнтованих методів терапії, корекційно-розвивальної роботи з дітьми та підлітками. Так, при роботі методом „символ драми" можливо подолати віктимні нахили особистості дитини при роботі з образами. Уявляючи, в символічній формі, фігуру агресора дитина має можливість нагодувати та перегодувати загрожуючий інтроект, і таким чином позбавитись від страху перед ним, від тривоги, яка сигналізує оточуючим про віктимність особистості. Проводячи роботу з образами, дитина чи підліток насичує свою особистість тими якостями, які він не отримав від спілкування з батьками, заповнюючи дефіцит у структурі особистості первинним нарцисичним складом. Таким чином формується здорова особистість, долаються структурні дефекти і дефіцит, схильність до делінквенцій і аддикцій. От тільки процес такої терапії копіткий і довготривалий. Проблема мотивації до змін у світогляді, стереотипах поведінки та знаходження у сімейному середовищі, яке є формуючим віктимні схильності, перешкоджає превентивній корекції у потенційних жертв. На консультацію приходять вже тоді, як стали об'єктами знущань, або насильства, і то не завжди і не всі. Є випадки коли дитина не повідомляє про домашнє насильство, бо розраховує отримати певну винагороду (поїздку у літній табір, новий телефон, і таке ін.)
       В ході психотерапії, психоаналізу часто виникає необхідність усвідомлення відмови від стереотипів, емоційної залежності від деструктивних відносин. Усвідомлена відмова від значимого є ознакою сформованої особистості. Для того, щоб розвиватись людині потрібно залишати те, що заважає її розвитку, навіть якщо вона відчуває значну прив'язаність до цього. Саме через усвідомлення залежності і відбувається звільнення. Свобода безпристрасність, незалежність від бажань може бути досягнута через добровільну відмову від бажання контролювати та володіти чимось чи кимсь. Тільки позбавляючись залежності людина спроможна рухатись далі [8, 9].
        Чи не є потреба до звільнення від емоційно-психологічного брухту детермінантою віктимності? Чи є різниця між жертовністю та віктимністю? Що ж спонукає людину до жертовності? „Стокгольмський синдром" та залежності є продукцією яких саме компенсацій та перенесень? Ідея добровільної жертви є іншим полюсом втрати рівноваги, або яких-небудь цінностей душевного, фізичного або матеріального плану? Коли в психіці людини формується уявлення про необхідність добровільної відмови від будь чого, і чи не є проявлена, рецидивна віктимність покаранням за те, що добровільної, усвідомленої відмови в житті людини не сталось? Причому покарання це людина створює собі самостійно, під впливом несвідомого відчуття провини, невідомо за що, може за якісь дитячі помилки. Саме процес аналізу, доведення до усвідомлення кожною потенційною чи реальної жертвою процесів, індивідуальних рушійних сил, які спонукають до віктимної поведінки, стає ефективною профілактикою ревіктимізації.
        Різниця між усвідомленням та залежністю можливо визначає чи буде досягнуто нову якість особистості. Здатність до усвідомлення є умовою розвитку здорової, незалежної особистості. Нездатність призводить до різноманітних ситуацій втрат, травм, образ, насильства. Страждання є оплатою за зміни. Причому страждання може бути обмежене лише психологічним планом, в тому випадку, якщо людина здатна розвиватись та зростати і приносить добровільну жертву, позбавляючись від того дорогого, що не пускає вперед. Збочення у структурі особистості викривляють розуміння жертви настільки, що потреба до страждання стає реальною і замість „алхімічного" внутрішнього перетворення відбувається реальне, травмуюче.
        Право отримувати те, за що ти заплатив, спонукає до явного вимагання переваг та компенсацій жертвами катастроф і терористичних актів, або прихованого, деструктивного переживання права отримувати привілеї, компенсації та соромом їх отримати у жертв зґвалтувань та нападів. Жертви домашнього насильства, які приносять себе у жертву, отримують деяку винагороду у вигляді незначного тимчасового поліпшення відносин; співзалежні - віддаючи емоційну напругу, особистісну свободу - отримують ілюзії контролю відносин, нарцисичні прогладжування своєї значущості. Отож, в узагальненому вигляді, жертвами люди платять за право просити те, чого вони хочуть і не знають та не вміють отримати бажане за допомогою інших засобів. Аналізуючи процеси, які існують у суспільстві та пресі, думки, що висловлюються з цього приводу ми зтикаємось з „осудженням жертви" у випадках домашнього насильства, зґвалтувань та людей асоціальної поведінки, які стають жертвами нападів. Цей феномен перешкоджає зазначеним категоріям звертатися за допомогою, на відміну від жертв природних катаклізмів, терористичних актів та воєнних дій. Припускається різниця у віктимному профілі цих категорій. А між тим, з жертвами природних та техногенних катастроф, терористичних та воєнних дій не проводилась попередня психодіагностична робота з дослідження особистих якостей і ми маємо справу лише з результатами роботи з полегшення ПТСР, тобто вже із зміненою травматичними переживаннями особистістю.
        Висновки та перспективи подальших досліджень. Наведені у статті результати теоретичного і практичного аналізу основних наукових проблем сучасної віктимології є перспективним напрямом соціально - правових досліджень, що з часом забезпечать підвищення ефективності контролю над злочинністю. Отже, можна говорити про те, що масштабні дослідження в області віктимології ще попереду. Узагальнив і проаналізував погляди вітчизняних та зарубіжних вчених, нами було сформовано ряд нових положень щодо поліпшення не тільки криміногенної ситуації, а й оздоровлення стосунків батьків і дітей, що у майбутньому відобразиться на формуванні особистості незалежних, ассертивних членів суспільства.