Ініціативність як психологічний феномен; різні підходи до його вивчення.

         У статті автор визначає сутність феномену "ініціативність" на основі теоретичного аналізу різних психологічних підходів до його вивчення, визначення основних ознак ініціативності та співвідношення даного терміну із поняттями "ініціатива" та "активність".
         Ключові слова: ініціативність, ініціатива, активність, особистість, тенденція актуалізації.
 

         В статье автор определяет сущность феномена "инициативность" на основе теоретического анализа разных психологических подходов его изучения, определения основных качеств инициативности и соотношения термина с понятиями "инициатива" и "активность".
         Ключевые слова: инициативность, инициатива, активность, тенденция актуализации.
     

         In this article the author gives definition of phenomenon "initiative" on the basis of theoretical analysis of different psychological approaches to the problem, defining its main qualities and correlation between "initiative", "initiation" and "activity".
         Key words: initiative, initiation, activity, personality, actualizing tendency.

        Зміни у суспільстві зумовлюють переосмислення особистісних якостей, що характерні сучасній людині. Описуючи гармонійну, адаптовану до сучасних умов особистість, наділяємо її такими якостями як цілеспрямованість, здатність самостійно приймати рішення та брати за них відповідальність, воля, рішучість, наполегливість, активність, творчість, гнучкість, технологічність тощо. Вона використовує свої здатності у повну силу, актуалізує власний потенціал, тобто є ініціативною. Незважаючи на актуальність проблеми дослідження, означений феномен у сучасній психології розроблений недостатньо.
        Окремі аспекти проблеми розглядалися у дисертаційних дослідженнях В. Байкова, Д. Богоявленської, М. Говорова, С. Зиньківської, Е. Карамової, І. Кезикової, Лінь Яцяна, Л. Оконечникової, І. Плотнієка, О. Погоніної, О. Поддякова, А. Польської, К. Полянської. У психолого-педагогічній літературі проблема вивчення розвитку ініціативності особистості знайшла висвітлення у роботах К. Абульханової-Славської, Л. Виготського, Е. Еріксона, О. Крупнова, С. Рубінштейна. В Україні зазначена проблема досліджувалася Л. Новіковою, Г. Сорокою, О. Старинською, Н. Тертичною, О. Трошкіним та ін.
         Метою статті було розглянути систему поглядів зарубіжних і вітчизняних психологів на поставлену проблему, подати аналіз теоретичних підходів до визначення сутності понять "ініціатива", "ініціативність".
          В Українському Радянському Енциклопедичному Словнику ініціатива (франц. initiative, від лат. initium - початок) - почин; здатність людини до започаткування своїх рішень у різних сферах суспільного життя [15, с. 708].
          Ініціатива визначена Н. Терских як будь-яка початкова дія людини, що виконується в оригінальній, нетрадиційній формі [12].
          Ряд дослідників, такі як К. Абульханова-Славська, Т. Коновалова, О. Погоніна, Н. Тертична та ін., розглядають ініціативу як форму активності особистості. За визначенням К. Абульханової-Славської, ініціатива - це форма активності, якість, котра розвивається у індивіда у більшому чи меншому ступені в залежності від того, наскільки суспільством йому надана свобода і наскільки він приймає суспільну необхідність. Ця форма активності особистості розвивається у суспільному житті та на реальному життєвому шляху. Ініціатива являє собою випереджаючу зовнішні вимоги або зустрічну по відношенню до них вільну активність суб'єкта, котра потім реалізується в інтелектуальній або практичній сферах [1, с. 109]. Н. Тертична стверджує, що ініціатива - це своєрідна форма суб'єктної активності, що виникає в ситуації, коли індивід у своїй діяльності виходить за межі суб'єктивно усвідомленого та об'єктивних вимог цієї діяльності. Рушійною силою і джерелом її розвитку виступає активна діяльність особистості [13].
         На нашу думку, найбільш вдало та лаконічно обгрунтував поняття ініціативи О. Трошкін, - "засіб прояву ініціативності, як особистісної якості, що є складовою фахової діяльності" [14, с. 27].
Основний підхід щодо визначення ініціативності визначає її як якість особистості (О. Борисова, С. Рубінштейн, Н. Терских, О. Трошкін, О. Крупнов і його послідовники).
          О. Трошкін вважає, що ініціативність - це складна якість особистості, у якій виявляється діяльнісний стан людини з її ставленням до цілей, змісту, характеру діяльності та прагненням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення навчально-творчої й професійно-практичної мети [14, c.27].
           Н. Терских визначає Ініціативність як відносно стійку якість особистості, що виражає постійне прагнення людини до ініціації: ініціатива може бути представлена як результат, так і засіб прояву ініціативності [12].
С. Рубінштейн характеризує ініціативність, як вольову якість особистості, "вміння добре і легко братися до справи за власним починанням, не чекаючи на зовнішню стимуляцію" [10, с. 74].
           О. Крупнов та його послідовники В. Байков, С. Зиньківська, Е. Карамова, І. Кезикова, Лінь Яцян, А. Польська розглядають ініціативність як системну якість особистості, що включає взаємодіючі динамічні, емоціональні, регулятивні, цільові, мотиваційні, когнітивні, продуктивні (результативні) і рефлексивні компоненти.
           У деяких педагогічних словниках, зокрема у довідниках О. Скрипченко та С. Гончаренко, ініціативність - (морально-психологічна) риса особистості, яка характеризується здатністю і схильністю до активних і самостійних дій [17, с. 55], [5, с. 145].
На думку Т. Борисової, ініціативність - це інтегральна якість особистості [2, с. 36]; "вироблене у процесі виконання спеціальних вправ вміння ставити перед собою нові задачі та втілювати їх" [2, с. 38].
         Отже, більшість дослідників розглядають ініціативність, як якість особистості. Проте є й інші підходи до визначення даного терміну.
Прихильники іншого підходу К. Абульханова-Славська, О. Леонтьєв, Г. Люблінська, А. Матюшкін, Ю. Палайма, Є. Погоніна, С. Пєтухов, П. Суховейко, В. Юсупов та ін. характеризують ініціативність, як найвищу форму активності.
        К. Полянська вбачає в понятті ініціативності систему мотиваційно-смислових та інструментально-стильових характеристик, що забезпечують стан готовності і постійність спрямувань особистості до процесу ініціації [8, c. 8]. У зарубіжній психології поняття „ініціативність" розглядається залежно від того підходу, яким керується автор у своїх дослідженнях.
         Е. Еріксон стверджував, що ініціатива - це "здатність брати на себе обов'язки, енергійно братися за які-небудь справи чи задачі, щоб рухатися вперед" [19, c. 155]. Якщо ж раніше з'явиться свавілля, почуття вини, то у своїй поведінці індивід буде проявляти непокору або протестуючу незалежність [19, c. 155]. Ерік Еріксон описав схему розвитку людини протягом всього життя, поклавши в основу "епінергетичний принцип" [16, c. 267].
         Аналізуючи наукові здобутки представників гуманістичного напрямку, що перегукуються з проблемою розвитку ініціативності, особливої уваги заслуговують дослідження А. Маслоу та К. Роджерса.
         А. Маслоу у своїх дослідженнях акцентував увагу на важливості самоактуалізації в житті людини.
Науковець ввів поняття Д-життя (дефіцитарне життя) та Б-життя (буттєве або мета-життя).
        Д - життя - це прагнення задовольнити існуючий дефіцит чогось або вимоги оточуючих. Це стиль життя, орієнтований на зниження напруги, гомеостаз та імпульсивне задоволення. Вираз "Живи сьогоднішнім днем, бо завтра може не наступити" зображує позицію Д-орієнтованої людини. А. Маслоу відмічав, що Д-життя перетворює людину у звичайного респондента, який "просто реагує на стимули, на похвалу та покарання, на надзвичайні події, на біль і страх, на вимоги інших людей, на рутинні щоденні події" [16, c. 500].
          Б - життя А. Маслоу визначив як зусилля або порив, коли людина використовує свої здатності у повну силу. Б-образ життя включає у себе найбільш щасливі та хвилюючі моменти людського існування [16, c. 501]. На нашу думку, саме Б-стиль життя, описаний А. Маслоу, характерний ініціативній особистості.
          За теорією К. Роджерса, який продовжує розвивати ідеї А. Маслоу, тенденція актуалізації є основним мотивом у житті людей та полягає у прагненні стати настільки хорошим, наскільки дозволяє належна їм природа [16, с. 571]. Науковець також надає великого значення "свободі" [16, с. 571], вільній діяльності людини, що веде до актуалізації.
За дослідженнями Ричарда Боятзіса та Фабіо Сала ініціатива є однією з компетенцій "емоційного інтелекту" та означає готовність діяти при можливості [18].
          Проаналізувавши теоретичні підходи з проблеми дослідження, можемо зробити висновок, що серед дослідників немає єдиної точки зору щодо визначення понять "ініціатива" та "ініціативність".
          На нашу думку, перш ніж дати власне визначення поняттям "ініціативність" та "ініціатива", необхідно простежити їхнє співвідношення із поняттям активності, проаналізувати ознаки ініціативності.
        У психологічному словнику "активність особистості" розглядається як здатність людини до планомірного і цілеспрямованого перетворення навколишньої дійсності, яка виявляється у наполегливості, принциповості, послідовності у відстоюванні своїх поглядів і дій, нетерпимості до недоліків, енергійності, ініціативності та інших морально-вольових якостях. Активність особистості реалізується в її активній життєвій позиції, яка передбачає відповідальність за свої обов'язки, вимогливе ставлення до себе та інших, колективізм, творчий підхід до діяльності [9, с. 15].
          У нашому дослідженні ми пов'язуємо "ініціативність" з активністю, зокрема надситуативною. "Надситуативна активність" - це активність, яка виявляється у здатності людини піднятися над вимогами ситуації, ставити надвисокі цілі; дає змогу долати зовнішні та внутрішні бар'єри на шляху до мети. Надситуативна активність часто проявляється в творчості, пізнавальній активності, безкорисному ризику тощо [9, c. 15].
           Поняття "ініціативність" та "ініціатива", "ініціативність" та "активність", на нашу думку, мають різні значення, хоча і взаємопов'язані. Поняття "ініціативність" ширше, ніж поняття "ініціатива"; у той же час воно вужче, ніж поняття "активність". Активна особистість ще не є ініціативною, оскільки її діяльність може бути вимушеною. Ініціативна особистість у своїй діяльності проявляє вільну надситуативну активність, творчо підходить до поставленого завдання, яке спрямоване на досягнення певної мети. Поняття "ініціатива" вужче, ніж поняття "ініціативність", оскільки є окремим проявом ініціативності. Проявити ініціативу означає докласти певних вольових зусиль задля досягнення певної мети, на деякий час вийти за межі зовнішніх вимог. Співвідношення понять "ініціатива", "ініціативність", "активність" наочно відображене на рис. 1.           

        Аналізуючи структурно-функціональні ознаки ініціативності, доцільно б було звернутися до дисертаційного дослідження О. Старинської [11, с. 24], де науковець узагальнює філософські та психолого-педагогічні підходи (табл. 1).

Таблиця 1 - Структурно-функціональні ознаки ініціативності

         Наведена таблиця наочно відображує суттєві ознаки ініціативності, але, на нашу думку, вона неповна та може бути доповнена іншими ознаками, які характеризують дану дефініцію.
          Аналіз психологічних досліджень дає можливість виділити основні структурно-функціональні ознаки ініціативності:
         - новаторство у справах;
        - особистісне починання;
        - найвища форма активності;
        - відповідальність за свої ідеї та вчинки;
        - здатність і воля до реалізації запропонованого.
        Отже, на основі аналізу психолого-педагогічної літератури, дано визначення поняттям "ініціативності" та "ініціативи".
          Ініціативність - стала особистісна якість, яка характеризується вільною надситуативною активністю, що спрямована на досягнення конкретних цілей та передбачає вияв рішучості та волі у реалізації запланованого.
          Ініціатива - окремий прояв ініціативності; здатність до активної діяльності, яка випереджає зовнішні вимоги.
         Отже, нами було розглянуто і проаналізовано теоретичні підходи до визначення сутності понять "ініціатива", "ініціативність", дане власне обґрунтування зазначеним термінам, описані особливості їх прояву. Перспективою для подальшої роботи є дослідження онтогенезу розвитку ініціативності особистості; простеження ролі провідної діяльності у формуванні ініціативності; створення психологічної моделі її розвитку.