Модель сучасної політичної партії

        Аналізуються причини змін організаційної структури та функціональних завдань політичної партії у сучасному світі. Розглядається методика моделювання та критерії для створення моделі політичної партії. Пропонується модель сучасної політичної партії.
          Ключові слова: політична партія, модель, трансформація, організаційна структура.

       Анализируются причины изменения организационной структуры и функциональных заданий в современном мире. Рассматривается методика моделирования и критерии создания модели политической партии. предлагается модель современной политической партии.
          Ключевые слова: политическая партия, модель, трансформация, организационная структура.

          Analyzed the reasons of changes of the organizational structure and functional tasks of political party in a modern world. Examined a method of modeling and criteria for creation of a political party. Offered a model of modern political party.
           Key words: political party, model, transformation, organizational structure.

           Постановка проблеми. У політичних системах, де демократичні структури тільки починають з'являтись і демократичні процедури ще не стали нормою, проблема полягає у з'ясуванні завдань, які мають виконувати політичні партії. Йдеться про суспільства, де розуміння та підтримка населенням демократії ще слабка, де ідеї відступають на другий план за норми і правила, а самі правила (закони) пишуться відповідно до потреб пануючої групи. Визначення ролі та функцій політичних партій в системах, що перебувають у процесі трансформації, є важливими для окреслення моделі сучасної політичної партії, що відповідає своїм завданням у сучасному світі і Україні, зокрема.
         Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання проблеми, що розглядається. Методологія моделювання організації як системи базується на концепції структурно-функціонального аналізу Т.Парсонса, Р.Мертона, загальній теорії систем Л.Берталанфі, Л.Раппопорта. Різноманітні аспекти моделювання політичних партій досліджуються російськими науковцями Б.Ісаєвим, Л.Сморгуновим.
        Невирішені раніше складові частини загальної проблеми полягають у необхідності проаналізувати умови зміни сучасної моделі політичної партії з метою з'ясування чинників, що впливають на її дієвість.
          Мета статті полягає в створенні моделі сучасної політичної партії на базі системного та структурно-функціонального аналізу.
         Викладення основного змісту. Політичні партії, як правило, зорієнтовані на владу, отже, організовують населення (електорат) на боротьбу за її завоювання, створюють структури та виховують активістів для завоювання та утримання влади. Ця найсуттєвіша характеристика політичної партії є визначальною для її організаційної структури та окреслення пріоритетності здійснення функцій. Саме тому, зміна у владних відносинах (особливо коли ці зміни носять системний характер) змушують змінюватись і самі партії. Разом з тим, політичні партії відіграють важливу роль у житті суспільства - забезпечують інституціоналізацію політичної участі громадян, зменшують стихійні форми соціально-політичної активності, мобілізують широкі народні маси на виконання запропонованої ними програми суспільного розвитку, формуючи необхідні для цього навички та якості.
         Що спонукає партії змінюватись? Сьогодні знижується зацікавленість громадян роботою в партіях. Цей феномен отримав назву „ерозія партій", що проявляється у скороченні числа членів та прихильників політичних партій. Так, у 2007 р. в Австрії працювали в політичних партіях 9,1 % громадян, на Кіпрі - 10,3%, у Швейцарії - 6%, а в Швеції - 5%, в Україні - 4%, що більше ніж у Угорщині (2,4%), Польщі (1,7%), Росії (2,9%) [1, c.20].
        Тобто, проблема полягає у тому, що в партіях працює менше 10% (у гіршому випадку - 2%) населення країни, але вони (партії) претендують на всенародну підтримку. У країнах стабільної демократії знижується роль політичних партій як головного каналу політичної участі громадян, оскільки вони все меншою мірою формують політико-ідеологічні ідентичності. Так, рівень довіри до політичних партій у Швейцарії не більше 12% на кінець ХХ ст., хоча там сформовані ефективні моделі політичної участі громадян та функціонують елементи прямої демократії [2, c.28].
         З іншого боку, з'явились інститути громадянського суспільства, що дають змогу громадянам ефективно виражати свої інтереси. Політичні партії все більше концентруються на здобутті влади, перетворюючись на владну структуру. Вони, у випадку використання демократичних відкритих процедур, привносять цивілізовану, легітимну змагальність у владний процес.
         Електоральна поведінка виборців сьогодні стає не передбачуваною, тобто вони віддають свій голос то одній, то іншій партії залежно від її спрямованості на вирішення важливого для виборця питання. Це явище отримало назву „проблемної мобілізації". Усе це робить старі форми політичної партії недієвими.
        Науковці вбачають причину цього явища в розширенні освіти, збільшенні соціальної та географічної мобільності населення, перетворення телебачення на головне джерело інформації, виникнення нових методів комунікації. „Ерозія партій" безпосередньо пов'язана з розчаруванням громадян у традиційній політиці та нездатністю сучасних партійних систем відповісти на виклики постіндустріального суспільства. Традиційно політичним партіям найбільше довіряють у Данії, Нідерландах, Фінляндії, Швейцарії, Швеції, тобто, у країнах, де державна влада, яку формують партії, забезпечує гідні умови життя своїм громадянам, а відповідно є легітимною та ефективною.
         Реалії суспільного життя висувають нові вимоги до політичних партій, на які вони не можуть не реагувати. Під тиском цих обставин змінюється внутрішня структура і життя самої партії. На перший план виходять завдання роботи партійних активістів у громадянському суспільстві, артикуляція інтересів громадян. Зв'язки між партіями і громадянським суспільством мають бути взаємовигідними. Сьогодні політичні партії мають тісні зв'язки як з державною владою, так і з громадянським суспільством. Отже, на нашу думку, модель сучасної політичної партії має відповідати вимогам здійснення якісної комунікації у суспільстві.
        Термін „модель" Д.Гелд пропонує використовувати стосовно теоретичної конструкції, створеної для виявлення та пояснення головних елементів форми та структури співвідношень, що лежать в її основі. Модель це складна схема концептів та узагальнень щодо аспектів політичної царини та її ключових умов закріплення [3, c.166]. За допомогою моделювання описується структура, відтворюються властивості та тенденції розвитку досліджуваного об'єкта, що дозволяє адекватно оцінити стан системи, робити правильні прогнози та приймати обґрунтовані рішення. „Суть моделювання зводиться до побудови моделі, обґрунтування методу її дослідження, проведення дослідження моделі за допомогою обґрунтованого метода і перенесення отриманих результатів на реальні об'єкти які заміняються моделями" [4, c.89]. Моделювання - це систематизований спосіб бачення варіантів майбутнього.
        М.Дюверже вніс до теорії партій приклад моделювання. Розробив послідовну типологію політичних партій, що базувалася на загальній структурі партій і на такому розподілі: з одного боку - партії керівних кадрів, з другого - партії мас. Згодом ця типології партій була розширена іншими науковцями. До партій нового покоління належать і всеохоплюючі, і електорально-професійні, і харизматичні, і медіа-партії, і клієнтельні, і картельні, і партії-підприємства [5, c.170-189].
        Моделі партій можуть засновуватись на різних критеріях, зокрема: історична, що базується на визначенні місця та ролі партії в історичному процесі (Н.Мак'явеллі, Дж.Брайс, М.Вебер). Структурна модель виникла у наслідок зміни внутріпартійної організації під впливом участі у владі (Дж.Брайс, М.Острогорський, Р.Михельс). Функціональна модель бере свій початок від теорії Т.Гобса, який дивився на державу як на організм, а партії мали відігравати роль м'яз у цьому організмі. Механічна модель наголошує на тому, що партія є механізмом, що рухається від громадянського суспільства до держави і тим самим підтримує в робочому стані державу-суспільство (Т.Джеферсон). Різновидом функціональної моделі, наряду з механічною є кібернетична, відповідно до якої партії створюють альтернативний державі зворотний зв'язок з громадянським суспільством з метою стабілізації системи. На думку Б.Ісаєва, найперспективнішою є модель „партії-дерева". Партія уявляється живим автономним організмом, що об'єднує суспільство та державу. Для вивчення розбіжностей у суспільстві, впливу різних політичних партій, їх владу та авторитет використовують модель „партії-актора"[6, c.53-58]. Різноманітність досліджуваних моделей визначається дослідницькими підходами і не вичерпується перерахованими. Кожна з них має сильні та слабкі сторони, але вони дають можливість проаналізувати партії в контексті суспільства та держави у певний період їх розвитку.
         Більшість дослідників схильні вважати, що партійна криза скоріше пов'язана з оновленням типу партій, а не руйнацією партії як такої. П.Меєр пов'язує кризу з організаційною відсталістю партій при виконанні ними своїх функцій, а не зі зміною самих функцій [7, c.144-151]. К. фон Бейме також звертає увагу на функціональну діяльність політичних партій. Він наголошує, що політичні партії у сучасних умовах не можуть повною мірою виконувати свої функції, так як з'явилися інші організації, що їх виконують [8, c.307-308].
Політичні партії проявили себе як інститут, що легко сприймає нові настрої в політиці та змінюється, відповідно ним. Так, Т.Погунтке, аналізуючи емпіричні дані про 78 партій з 11 країн (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Великобританія) дійшов парадоксального висновку, що кадрові партії мають сильніший організаційний зв'язок ніж масові. Хоча на початку ХХ ст. вважалося навпаки. Крім того дослідник з'ясував, що процеси соціальної модернізації посилили роль партій у суспільстві, а відповідно і їх вплив на державне управління [9, c.155].
         Експерти відзначають, як і ринкова модель економіки, так і партійна модель демократії, заснована на плюралізмі політичних сил та конкурентній боротьбі за державну владу, є більш фундаментальними цінностями сучасного світу, ніж уявлялося раніше. Але та модель партії, що склалася більше ста років тому, тобто модель масової ідеологічної партії індустріального суспільства, нині переживає серйозну кризу. Застаріли традиційні уявлення про функціональне та організаційне призначення політичних партій. Змінилося співвідношення партійних функцій, частину яких взяли на себе сучасні ЗМІ і громадські організації. Міняється співвідношення між партіями і громадянським суспільством, між партіями і групами інтересів, між партіями і рядовими виборцями, між партіями і урядами.
         Закономірно, що кінець ХХ ст. позначився появою нових типів політичної партії. Правова інституціоналізація та конституціоналізація партій вплинула на модифікацію їх типу та створення картельних партій, що мають відчутну підтримку з боку держави. Такі партії більше нагадують механізм розподілу державних посад між професійними політиками. Зникає відмінність між членом партії та її симпатиком. Збільшується державне фінансування їх діяльності. Змінюються відносини між лідером та рядовим партійцем. Посилюється самостійність регіональних лідерів та їх вплив на політику центру. Отже, сьогодні партії перетворюються на групи лідерів, що конкурують за можливість посісти державні посади, але для цього вони мають нести відповідальність як персональну, за діяльність уряду, так і колективну [10, c.147]. Про що забувають українські політики. Тобто українські партії будуються з метою отримати все від суспільства і держави і не дати нічого йому на взаємин.
         У 80-ті р. ХХ ст. з'явився ще один тип партії (пост сучасної) - рухівський, що взяв за зразок організаційну структуру та діяльність соціальних рухів (наприклад, „зелені" у Німеччині). Сьогодні партії рухівського типу складають фракцію у Європарламенті. Цим партіям притаманні такі риси як: відкритість; прозорість прийняття рішень та партійного життя; відсутність постійного партійного лідера та постійного членства; ротація парламентарів; створення тільки первинних організацій, що відмовляються від об'єднання в єдиний федеральний союз; децентралізація механізму прийняття рішень; заборона поєднувати партійні та парламентські посади жорсткий контроль знизу тощо.
         Отже, партії відрізняється за внутрішньопартійним розподілом влади та організацією процесу прийняття рішень.
         Окремі російські політики та політологи вважають, що місце масових об'єднань політично активних громадян посідають нечисленні команди професійних політиків та обслуговуючі їх інтелектуальні штаби, здатні формувати замовлення мас-медіа і PR-агенствам і порівнюють партії нового типу з футбольними командами, що викликають симпатії мільйонів вболівальників [11, c.23]. Відповідно, ці угрупування висловлюють інтереси уже не великих суспільних груп, а суто корпоративні. Подібна ситуація і в Україні.
         Отже, вимоги сьогодення суттєво змінили організаційну структуру політичних партій, їх функціональну спрямованість та форми політичної діяльності. На думку В.Бебика, парадигму сучасної партії утворюють такі параметри:
          1. Інституціоналізація, або місце і роль партії у сучасній політичній системі.
          2. Статус в уряді, представленість в органах влади.
          3. Соціальна база (мається на увазі не клас, а стани, прошарки, групи, конфесії, етноси, окремі громадяни).
          4. Політичні орієнтації (настанови) стосовно форм власності, ролі держави, прав громадян тощо.
          5. Мета функціонування (суперництво на виборах, підрив політичної системи, підтримка владної еліти).
          6. Структурна незалежність (кадрові та фінансові джерела, зв'язки з вітчизняними та зарубіжними партіями).
          7. Внутрішня організація (структура, ієрархічні зв'язки, географія впливу, ступінь централізованості, інтенсивність пропаганди тощо).
          8. Рівень згуртованості, активності членів партії, регулярність їх діяльності, дисципліна, дотримання доктрини та ін. [12, c.205].
          На нашу думку, чинниками парадигми сучасної політичної партії є: ідея, лідер, організаційна структура, ресурси, соціальна підтримка.
         В.Гельман вважає, що на визначення місця політичних партій у політичній науці та у житті суспільства впливають такі фактори як загальні закономірності розвитку політичної науки у конкретній державі та стан і характер розвитку самих партій [13].
Зміни моделі політичних партій у Західній Європі та інших регіонах світу пов'язані зі зміною характеру демократичного режиму, вважає Л.Сморгунов. Це твердження випливає з того, що політичним партіям та їх взаємовідносинам належить пріоритетне місце у визначенні механізму політичної участі, особливостей діяльності держави, вибору різноманітних політичних курсів тощо. Адже недарма критерієм класифікації демократичних політичних систем виступають особливості партійних відносин.
        Сучасні українські політичні реалії багато у чому визначаються соціальною структурою суспільства. Низька громадсько-політична активність населення, елітарний характер політичних партій і політичного процесу в цілому, неефективність механізмів оформлення та представлення інтересів соціальних груп і прошарків, превалювання тіньових форм у відносинах між різними політичними силами - усі ці явища багато в чому зумовлюються соціальними чинниками.
        Сьогодні в Україні існує підгрунття для будівництва сучасних політичних партій: команди досвідчених політиків, розвинені мас-медіа, динамічні PR-структури, відповідне законодавче регулювання. До цих умов необхідно ще мати час на підготовку суспільної думки, культивування політичної культури, розвиток партійних механізмів і громадянської активності.
         Сучасна конкуренція, що протиставляє одна одній різні політичні партії є швидше змаганням соціальним, ніж ідеологічним. Політична конкуренція відтворює те, що П.Бурдьє називає головним конфліктом, в якому представникам матеріально забезпечених панівних класів протистоять претенденти, які мають переважно культурний капітал [14, c.80-87].
В усіх плюралістичних демократіях спостерігається формування єдиного політичного поля діяльності, що охоплює виборців, політичні партії, групи інтересу, інтегрує їх за певними правилами і логікою.
         М.Вебер був одним із перших соціологів, який вказав на заміну політичних партій у сучасну епоху політичними підприємствами. Ця зміна викликана внутрішньою диференціацією в державі й стимулюється встановленням парла¬ментських режимів та появою мирної і легальної конкуренції за завоювання влади [15, c.707-735].
         У сучасних умовах політичні партії стали інститутом, за допомогою якого здійснюється управління суспільством, державне управління. Партії допомагають формувати уряд, а за парламентської форми правління цей уряд можна назвати „партійним". Партії частково наділяють державне управління стабільністю та єдністю, особливо при однопартійних урядах. Навіть партійні коаліції, як показує світова практика, швидше доходять згоди, ніж уряди індивідів, кожен з яких зі своїм баченням та потребами і пріоритетами.
         Партії створюють тісний зв'язок між двома гілками влади: законодавчою і виконавчою. За парламентської форми правління сам парламент і формує уряд, і відправляє його у відставку у випадку неефективної державницької діяльності. За президентської форми правління партії також мають вплив на законодавчу владу.
          Крім того, партії виконують важливу опозиційну функцію, що сприяє ефективній діяльності уряду та стабілізації ситуації в країні, оскільки центр ваги переноситься з фізичного протистояння на дискусії у парламентському колі. Це розширює і легітимізує політичну дискусію в суспільстві, а відповідно, легітимізує і державну владу. Увага зосереджується на суспільних проблемах, що сприяє ефективній державній політиці та ефективному державному управлінні в цілому.
         Отже, для виконання цих важливих завдань потрібна нова модель партії, де будуть переосмисленні її функції та організаційні основи (Рис.1.1.).         

          Висновки. Якщо змінюється парадигма державного управління і основний наголос переноситься на надання послуг, то і змінюються акценти у функціонуванні політичних партій. На перший план виходить комунікативна функція, що забезпечує зв'язок держави з громадянами. Отже, вимоги сьогодення суттєво змінили організаційну структуру політичних партій, їх функціональну спрямованість та форми політичної діяльності.
          Перспективи подальших досліджень полягають в удосконаленні сучасної моделі політичної партії.