Теоретичне підґрунтя дослідження інституту багатопартійності

         Катерина Меркотан, кандидат політичних наук, головний консультант Українського центру політичного менеджменту

         К 329.05

         Статтю присвячено вивченню теоретичних напрацювань щодо становлення та функціонування політичних партій і багатопартійності з метою їх подальшого переосмислення та вдосконалення.

         Ключові слова: політична партія, багатопартійність, демократичні трансформації, теорія партій і партійних систем.

         Статья посвящена изучению теоретических наработок, касающихся становления и функционирования политических партий и многопартийности с целью их дальнейшего переосмысления и усовершенствования.

         Ключевые слова: политическая партия, многопартийность, демократические трансформации, теория партий и партийных систем.

        Article deals with researching theoretical sources of multipartyship formation and function. Main goal of this analyzing - further recomprehension and  improving  existing party and party systems  theories.

        Key woods: political  party,  multipartyship, democratic transformations, theory of parties and  party systems.

Незалежно від політичної організації сучасних суспільств, партії завжди відігравали провідну роль у боротьбі  за владу. Демократичні і навіть тоталітарні суспільства зазвичай створювали свою власну модель партійних відносин, формуючи систему відповідних політичних об'єднань.

Кожна країна вибудовує національні схеми політичного процесу, демонструючи подекуди унікальні комбінації міжпартійної конкуренції, виборчих блоків чи партійної розбудови в цілому. Не є винятком і Україна, де за часів незалежності простежується суттєва динаміка партійних трансформацій. Разом з тим, українська багатопартійність лише формується, а відтак потребує ґрунтовного теоретичного інструментарію. Це вимагає системного аналізу джерелознавчої бази функціонування багатопартійності як з огляду ефективного використання напрацювань  зарубіжних дослідників, так і для окреслення тенденцій політологічних досліджень в  Україні.

Варто зауважити, що політичні партії були і залишаються об'єктом дослідження науковців різних країн. Відтак спочатку виокремимо наукові напрямки, що сприяли розробці проблеми багатопартійності. Йдеться про філософське осмислення сутності партій, їх ролі в політичній системі. Праці Платона, Аристотеля, Н. Макіавеллі, Т. Аквінського, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегеля, А. Токвіля, М. Вебера, Г. Маркузе та ін. слугують суттєвим теоретичним підґрунтям для вивчення партійних особливостей різних історичних епох та типів суспільств.

           Іншим важливим напрямком слід вважати теорію партій та партійних систем (М. Дюверже, Дж. Сарторі, М. Острогорський, Р. Міхельс, С. Ліпсет, С. Роккан,  С. Нойманн, Дж. Лапаломбара, О. Кіркхаймер,   К. Джанда, Г. Алмонд). Дослідження названих авторів стали теоретичним надбанням політичної науки. Це - своєрідна класика партології. Сюди ж можна віднести й деякі роботи Р. Даля, К. Поппера, Д. Істона, А. Лейпхарта, П. Бурдьє, які здебільшого розкривають функціонування політичних партій в умовах демократичних трансформацій. Ці роботи набувають сьогодні особливої актуальності, зважаючи на демократичні перетворення в більшості країн світу. Результатом таких змін стали реформи електоральних процесів, збільшення кількості референдумів, тенденція до відкритості в діяльності урядів та появи нових форм політичної участі. На думку Р. Далтона і Б. Сейна, за сучасних умов відбуваються наймасштабніші демократичні зміни як у самому суспільстві, так і в понятті демократії.  Нова демократична політика суттєво впливає на якість участі громадян в політичних процесах [1]. Для нас цікавими є дослідження з проблем демократичної партійної розбудови в постсоціалістичних країнах (роботи С. Хантінгтона, Дж. Ішиями,  Т. Карозерса,  К. Форстнера, Ф. Шміттера, В. Васовича, П. Льюїса).

          Різні аспекти розвитку політичних партій привертають увагу сучасних вітчизняних дослідників. Зокрема, проблеми впливу партій на розвиток парламентаризму знаходимо в роботах О. Гараня, Ю. Ганжурова, М. Головатого, А. Пахарєва, В. Кафарського. Роль політичних партій у виборчих процесах досліджується М. Рибачуком, Л. Шкляром, О. Петровим, Л. Кочубей,  Ю. Шведою, І. Поліщуком,  О. Дергачовим. Партії у системі владних відносин, у структурах громадянського суспільства та політичної системи,  - ці та інші питання знаходимо в працях Ф. Рудича, М. Примуша, І. Варзара, М. Михальченка, О. Толпиго, В. Бортнікова, Ю. Останця та ін.

 Без сумніву,  вагомим здобутком у вивченні проблем багатопартійності стають  порівняльні дослідження партій та партійних систем різних країн. Вони допомагають виявити спільні та відмінні ознаки у їх розвитку, зрозуміти специфіку їх трансформацій. Суттєвим теоретичним підґрунтям порівняльних політичних досліджень є, зокрема, однойменний американський журнал («Comparative Political Studies»), який протягом кількох десятиліть слугує своєрідним форумом для політологів з різних країн. Публікації 2007-2010 рр. свідчать про актуальність досліджень з проблем партійної розбудови. Науковці (Д. Студлар, С. Фінк, Г. Пауел, В. Детрей, Р. Ханклі та ін.) переймаються проблемами сучасної методології вивчення багатопартійності; міжпартійної конкуренції; партійного контролю в парламентських і президентських республіках; впливу партійної політики на суспільні процеси, у тому числі демократичні трансформації [2-4].

Порівняльна політологія має також важливе значення з огляду аналізу формування багатопартійності в сучасних європейських країнах. Ряд дослідників (Г. Кічхелт, Т. Карл, Ф. Шміттер, С.Хенкін, Н. Коровіцина) вказують на суттєві зміни, що відбуваються в партійному середовищі, внаслідок чого  багатопартійність набуває нових якісних ознак. Йдеться про формування інтегрованих ідеологій, зростання кількості протестного електорату, посилення ролі інститутів громадянського суспільства тощо. Такі тенденції знайшли своє відображення в роботах науковців, які досліджують європейські партійні системи (А.Форстнер, Й. Тезінг, С. Хікс, Р. Кабешев, В. Любін, Б. Гейз, Б. Хейнделз). Відомий «Європейський журнал політичних досліджень» (European Journal of Political Research) постійно друкує теоретичні та прикладні матеріали з питань розбудови багатопартійності в країнах Європи. У публікаціях 2007-2010 рр. знаходимо висвітлення сучасних проблем  теорії багатопартійності, місця та ролі партій у системі політичних інститутів, співвідношення парламентаризму та багатопартійності, формування коаліційних урядів (Р. Кац, М. Спірова, Р.К. Карті, П.Думонт, Л. Педерсон, А. Відтфельт, П. Б. Монтерсен та ін.) [5].

Окремий напрямок - це дослідження впливу демократичних трансформацій на розвиток багатопартійності  країн  Центральної та Східної Європи. Дослідники (О. Нідермайєр, В. Веселовські, Х. Штайнер, Ф. Шміттер, П. Льюїс,  М. Даудерштадт, Г. Голосов, А. Кулик) аналізують досвід трансформації європейських партійних систем, враховуючи загальні тенденції розвитку сучасних політичних партій; особливості становлення багатопартійності в зазначеному  регіоні, а також специфіку двох трансформаційних етапів - демонтажу автократичних режимів та оформлення нових політичних структур. Вчені (Г. Феен, Т.Костелескі) відзначають проблему ідеологічної ідентифікації трансформованих або новоутворених партій і, як наслідок, труднощі їх класифікації.

Українські дослідники  (Ф. Рудич, М. Примуш, Л. Дунаєва, О. Романюк, О. Фісун) також приділяють значну увагу постсоціалістичним перетворенням, зважаючи на їх необхідність  в Україні, у тому числі і в партійній царині. Разом з тим, на сьогодні відчувається брак досліджень, пов'язаних з аналізом доцільності та ефективності застосування в Україні зарубіжного досвіду функціонування багатопартійності.

Зрозуміло, класичні концепції допомагають розкрити сутність та особливості багатопартійності. Водночас сучасний розвиток політичних партій не завжди узгоджується з традиційними теоріями. Виникає ряд запитань, на які намагаються відповісти сучасні дослідники, а саме: як змінюється сутність партій зі зміною політичного режиму? якою є роль сучасних політичних партій? як впливають демократичні процеси на політичні партії? Така ситуація призводить до перегляду традиційних підходів щодо класифікації політичних партій. Зокрема, В. А. да Сільва у статті "Закони Дюверже: між соціальним та інституційним детермінізмом" переглядає теорію Дюверже в рамках дискусії про ефекти впливу електоральних систем на кількість політичних партій. Автор наголошує на недопущенні абсолютизації електоральних норм, поруч з якими функціонують й інші (соціальні, економічні тощо), які впливають на розвиток партій [6].  Ніби продовжуючи розмисли В. А. да Сільви, В. Кларк і М. Гольдер, незважаючи на те, що зазвичай закони Дюверже пов'язують з інституційним підходом щодо партійних систем, стверджують, що, за  Дюверже, соціальний тиск є рушійною силою для збільшення кількості партій. Електоральні інститути важливі лише тому, що визначають наскільки вплив суспільства трансформується в політичні партії.

Спроби створення нової класифікації партій пов'язані зі змінами в   виборчих системах, міжпарламентських відносинах, соціальній базі політичних партій. Поряд з традиційними масовими і кадровими партіями,  з'являються так звані електоральні партії, картельні партії тощо (Р. Кац, П.Меір, Р. Гантер, Л. Даймонд, К. Деттербек, С. Волинець).

Ряд авторів (Ч. Ліндблом, Р. Лінч, П. Деклан, Д. Морріс, О. Морозова, Г. Пушкарьова) вказує на застосування економічних категорій при формуванні концепції сучасних партій. Йдеться про маркетинговий підхід до політичних явищ, тобто розкриття їх сутності за допомогою понять ринку, попиту, пропозиції, товару. Партії розглядаються як політичний товар, пропонується новий тип - кастомізовані партії. В даному випадку підкреслюється роль впровадження ринкових механізмів у електоральні процеси. Разом з тим, гіпотезу про кастомізацію партій можна розглядати  і як маркетингову пропозицію щодо посилення конкурентних засад політичних партій [7].  Базуючись на концепції взаємодії політики і ринку, Ч. Ліндблом  оперує поняттям поліархії як системи узгодженого багатовладдя, варіантами якого є практично всі сучасні демократичні держави [8]. Зіставлення поліархії з авторитарними режимами дозволило вченому продемонструвати важливість налагодження системного діалогу між владою та ринковими структурами для досягнення стабільного розвитку країн.

У вітчизняних дослідженнях також простежується тенденція до застосування маркетингового підходу у вивченні процесів партійної розбудови. Доцільність використання такого підходу відзначається В. Бебиком, В. Полтораком, С. Шубіним, А. Купцовим, Е. Золотухіним. Щоправда, існують певні труднощі з описом та аналізом політичного ринку України, на якому сьогодні майже немає постачальників політичного товару з багаторічною репутацією, натомість пропозицій для пересічного громадянина занадто багато. Кількісне розмаїття політичних партій України (173) спричиняє ситуацію надмірних можливостей вибору, за якої поведінка покупця перестає базуватися на відрефлексованій мотивації. За таких обставин актуалізується потреба у розробці сприятливих механізмів структурування політичних партій, створення усталених правил взаємодії партій між собою, з їх електоратом, із державою.

Явище багатопартійності - відносно нова ознака політичної системи України. Власне і дослідження багатопартійності вимірюються роками існування незалежної української держави. Тому перші роботи, починаючи з 1991 року, торкалися радше не питань багатопартійності як такої, а проблем партійної розбудови взагалі. Так у працях (1992-1997 рр.) В. Кременя, А. Білоуса,  О.Гараня, Ф. Рудича, В.Якушика, О. Корнієвського висвітлюються процеси переходу від монопартійності до багатопартійності, аналізуються партійні спектри, окреслюються тенденції розвитку політичних партій України. Зокрема, колективна монографія «Політичні партії України» стала фактично першою спробою дослідження еволюції партійної системи України [9]. Автори узагальнили теоретико-методологічні підходи до аналізу існуючих на той час політичних партій України, систематизували їх за ідеологічним критерієм, опираючись на програмові засади партій.

Зі збільшенням кількості партій виникала потреба в інформації про них. Актуальними стали довідкові видання на кшталт «Політичні партії України». Як правило, в них йшлося про керівництво партії, її адресу, дату реєстрації, іноді історичну довідку та витяги з програми або статуту політичної партії. 

Зрозуміло, що така інформація потрібна, але її недостатньо для ґрунтовного аналізу розвитку партій. В цьому плані дещо відрізняються видання Центральної виборчої комісії, в яких поряд із загальною інформацією подається аналітичний матеріал про їх участь у виборах та референдумах. Так, інформаційно-довідкове видання ЦВК «Політичні партії в Україні» (2005 р.) дає можливість не лише отримати відомості про партії, а й слугує базою для подальшого аналізу політичної активності, форми участі та рівня електоральної підтримки політичних партій, порівняти та виявити прогалини законодавства про партії та їх участь у виборчих процесах.

Окремо варто відзначити довідник «Політичні партії України», підготовлений і виданий Українським центром політичного менеджменту [10]. Це - тритомне видання з  повними текстами програм і статутів політичних партій України, аналітичними матеріалами про розвиток сучасних партій. З огляду на те, що партії зазвичай не тиражують свої програми та статути для масового читача, довідник слугує суттєвим підґрунтям для дослідників, хто переймається ідеологічними та організаційними засадами партійної розбудови. Зрештою, наведені довідкові видання можуть бути використані як інформаційна база для теоретичного дослідження розвитку процесів багатопартійності.

Разом з тим, для виявлення особливостей української багатопартійності, більш важливими є наукові джерела. Так, починаючи з 1990 р., з'являються роботи українських науковців (М. Примуш, А. Пахарєв, Ф. Барановський, С. Телешун, Е. Афонін та ін.) з проблем багатопартійності. На перших етапах партійної розбудови зазначена проблематика аналізується в поняттях демократичних перетворень, спроб структуризації політичних інститутів, обґрунтування необхідності побудови багатопартійної системи в Україні. Через певну неврегульованість діяльності партій, значна увага приділяється правовим аспектам їх функціонування. Так, В. Ковальчук у статті "Проблеми формування багатопартійної системи в України: конституційно-правовий аспект" розглядає питання конституціалізації та законодавчої інституціалізації політичних партій, проблеми унормування членства в партіях, державного фінансування, юридичної відповідальності партій [11].

Партійна розбудова в Україні є предметом дослідження і зарубіжних вчених. Приміром, британський політолог Т. Кузьо, зазначаючи проблеми української багатопартійності, виходить з аналізу України як „гібридної держави" зі змагальним авторитарним режимом. Йдеться про поєднання залишків старої радянської системи з новими економічними та політичними інститутами, а саме: утримання монопольного контролю центристами (провладні партії); нетерпимість до опозиції; недотримання правових норм тощо  [12]. Власне проблемами впливу політичного режиму на розвиток багатопартійності переймаються і вітчизняні дослідники (В. Полохало, Л. Гонюкова, В. Паламарчук, Ю. Мацієвський, О. Романюк). Вони вказують на слабкість партійних структур та міжпартійних комунікацій, на протистояння гілок влади, на внутрішньополітичні конфлікти, нездатність політичних еліт конструктивно співпрацювати в сучасних політичних умовах.

Суттєвим внеском у наукове осмислення багатопартійності стають дослідження з проблем теорії функціонування політичних партій. Зокрема, Ю. Шведа у книзі «Теорія політичних партій і партійних систем» здійснює спробу комплексного дослідження політичних партій у їх історичному розвитку, розкриває основні закономірності їх функціонування, а також етапи становлення теорії політичних партій. Дане дослідження цінне ще й тим, що подає як теорію політичних партій, так і теорію партійних систем. Водночас на сьогодні в Україні відчувається брак системних досліджень у царині багатопартійності. Втім це видається актуальним з огляду кількості існуючих партій та перспектив їх подальшого розвитку.

Теоретичного осмислення вимагає також і проблема ідеологічної ідентифікації сучасних політичних партій. Свої дослідження у цьому напрямку здійснюють В. Якушик, М. Недюха, О. Висоцький, Є. Перегуда, О. Чувардинський, В. Федорченко та ін. Слід зазначити, що в дослідженнях перших років незалежності та формування багатопартійності увага науковців зосереджувалася на сутності власне ідеологічних принципів, аналізі ідеологічних засад зарубіжних партій і окресленні ідеологічних позицій українських партій. Так, автори книги "Політичні партії України" під редакцією В. Якушика наголошують, що політичні ідеології можуть розглядатися як певна система цінностей. Базовими цінностями, на яких ґрунтується певна політико-ідеологічна типологія, виступають:  пріоритет суспільних інтересів або держави;  відношення до власності (колективної або приватної); моністичний чи плюралістичний підхід до визначення ідеології (існування однопартійної або багатопартійної системи) тощо [9]. Звичайно, така схема є дещо умовною, але вона дає змогу наочно змалювати розташування найвпливовіших політичних ідеологій в певній ціннісній площині, визначити місце  партії в політичному спектрі суспільства.

На сьогодні проблема ідеологічної ідентифікації політичних партій є актуальною з огляду формування нової світоглядної парадигми українського суспільства, у тому числі нових політичних цінностей. Така ситуація обумовлена змінами в усіх сферах суспільного життя, процесом утвердження демократичних цінностей. На такому ґрунті, як зазначає М. Рибачук, кількість політичних партій постійно зростає, хоча за ними не стоїть ані стабільного електорату, ані потужної партійної структури [13, с. 43]. Зрештою, розмитість ідеологічних орієнтирів, складність пошуку світоглядних зв'язків між загальнонаціональними цінностями та цінностями певних соціальних груп утруднює їх політичну соціалізацію та ідентифікацію. Отже, виникає потреба дослідження сучасних ідеологій, їх класифікації, прогнозування ідеологічного майбутнього партій.

Джерела свідчать про зростання інтересу науковців до проблем участі політичних партій у виборчих процесах. Із запровадженням в Україні пропорційної системи виборів (2006 р.) актуалізується проблема кристалізації партійної системи України в бік позбавлення її від баласту віртуальних структур та лідерів, які не беруть реальної участі в політиці, а якщо й беруть, то не мають попиту на електоральному ринку [14, с. 42]. Такі неординарні процеси спонукають вітчизняну політичну науку більше уваги приділяти вивченню політичних партій як суб'єктів електорального процесу, прогнозуванню шляхів розвитку  партійної системи.

Крім того, такі дослідження є на разі актуальними через  наявність в Україні поки що формальної партійної системи, яка складається з офіційно зареєстрованих політичних партій. При цьому існує так звана „виборча" партійна система, яку утворюють політичні партії та за які голосує електорат. У зв'язку з цим спостерігається тенденція до створення партій нового типу - „технологічних" або „електоральних проектів", діяльність яких ґрунтується переважно на виборчих технологіях та здебільшого припиняється із закінченням виборчого процесу. Таке тлумачення партійної системи створює підстави для використання теоретичних джерел з проблем виборчих технологій. Застосування останніх вносить корективи в розуміння сутності багатопартійності. Зокрема, поширення інформаційних технологій (праці Г. Почепцова, Л. Кочубей, А. Сіленко) створює певний віртуальний простір політики, формує віртуальні іміджі партій.

Необхідність формування дієвої партійної системи обґрунтовується в роботах В. Фесенка, М. Обушного, Ф. Барановського, В. Бортнікова, О. Логвиненка. Науковці вказують на особливості партійного середовища України, а саме високий рівень його фрагментарності та регіоналізації. Крім того, партійне структурування обумовлено не ідеологічними засадами, а особистістю партійного лідера. За таких обставин зростає лише персональна легітимність (за класифікацією Д. Істона). Слабкою ж залишається структурна та ідеологічна легітимність. Все це тісно переплітається з проблемою легітимності влади з огляду на законодавчі зміни щодо перерозподілу повноважень гілок влади.

Теоретичного осмислення потребує і проблема політичного реформування в частині змін, що впливають на партійні трансформації та відбиваються на процесах багатопартійності. Різні аспекти цієї проблеми досліджуються А. Пахарєвим, Л. Гонюковою, М. Михальченком, В. Паламарчуком, О. Новаковою, О. Кіндратець, В. Місюрою та ін.

Проблеми політичного реформування, розвитку та функціонування партій є одним із пріоритетних напрямків досліджень провідних наукових установ України, зокрема Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України, Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень. Найбільше уваги приділяється питанням формування української політичної нації; розбудови українського парламентаризму; участі партій у виборчих процесах; ролі та місця партій у органах влади тощо. Так, експерти Національного інституту стратегічних досліджень зазначають, що центральним моментом політичної реформи визначається суттєве розширення повноважень і відповідальності парламенту. Це висуває вимогу досягнення відповідного рівня політичної структуризації представницьких органів, насамперед парламенту. Політичні партії повинні належним чином реалізувати функції народу як єдиного джерела влади в Україні, ефективно здійснювати їх через органи державної влади. Як випливає  з аналітичної доповіді "Удосконалення конституційно-правових механізмів дострокового припинення депутатських повноважень в Україні", підготовленої відділом стратегій розвитку політичної системи Національного інституту стратегічних досліджень, в Україні склалася ситуація, коли фактично відсутня процедура дострокового позбавлення представницького мандата для депутатів різного рівня. Називаються щонайменше дві причини такого стану речей. «По-перше, це збереження у Законі України «Про статус депутатів місцевих рад» деяких елементів (н-д, доручення виборців та звіти депутатів перед виборцями) класичного імперативного мандата, що діяв за радянських часів. По-друге, це внесення до законодавства України у 2003, 2004 та 2007 рр. змін, якими була здійснена не дуже вдала спроба запровадження так званого імперативного мандата» [15].

Все це свідчить про актуальність теоретичних розробок стосовно парламентської діяльності партій, про необхідність посилення уваги до вивчення механізмів формування ефективної парламентської більшості, вироблення виваженої коаліційної політики, налагодження дієвої взаємодії між парламентом і урядом, посилення відповідальності партійних фракцій за рішення, які ними ухвалюються тощо.

Позитивною тенденцією можна вважати й те, що дослідженням партійної розбудови переймаються не лише політологи, а й соціологи, завдяки яким проблеми формування української багатопартійності підтверджуються соціологічними даними. Політичні уподобання громадян, рівень довіри до партій та їх парламентської діяльності, оцінка ідеологічних засад, електоральні настрої, прогнозування перспектив розвитку багатопартійності - ці та інші питання досліджуються Є. Головахою, О. Вишняком, А. Горбачиком, Е. Афоніним, О. Петровим,  О. Балакірєвою та ін. Водночас  участь України у міжнародних порівняльних моніторингових дослідженнях, як-то «Європейське соціальне дослідження» дає змогу порівнювати розвиток багатопартійності та ставлення до неї в різних країнах.

Порівняльні дослідження є важливими також з огляду врахування позитивного чи негативного досвіду партійної розбудови  та демократичних трансформацій. Так, доктор соціологічних наук Е. Афонін у статті «Всевладдя політичних партій як загроза демократизації держави» застерігає щодо небезпеки злиття бізнесових та партійних структур. «За таких обставин дострокові парламентські вибори не тільки не сприятимуть подоланню нинішньої кризи, але й можуть загострити її, оскільки обраний спосіб виходу з кризи не усуває причин, що її породили - зловживання політичною та економічною свободою олігархічними угрупованнями та політичними партіями великого капіталу» [16, с. 53-54].

Власне і самі політологи апелюють до соціологічних даних для визначення перспектив розвитку багатопартійності. У статті «Третя республіка»: державний устрій та ідеологія»  доктор політичних наук В. Бебик та його співавтори, на підставі результатів дослідження громадської думки, проведеного Центром політичних комунікацій Міжнародного університету розвитку людини  «Україна»  та Всеукраїнською асоціацією політичних наук, роблять прогнозні оцінки щодо подальшого розвитку держави, у тому числі і партійної системи [17].  

Аналізу проблем функціонування політичних партій та розвитку багатопартійності приділяють увагу не лише державні інституції. Чимало  аналітичних центрів (Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, Український інститут соціальних досліджень, Український незалежний центр політичних досліджень, Український центр політичного менеджменту тощо) проводять дослідження з метою вияву особливостей і тенденцій розвитку партійних структур. Отримані  дані зазвичай слугують підтвердженням чи спростуванням для  ґрунтовних теоретичних розробок.

Отже, проблема якісної розбудови української багатопартійності потребує постійної уваги науковців з огляду динамічних змін в сучасному партійному середовищі. Як і раніше, актуальним залишається теоретичне узагальнення та комплексний політологічний аналіз ключових проблем  розвитку багатопартійності, зокрема: обґрунтування доцільності та ефективності застосування в Україні зарубіжного досвіду функціонування багатопартійності; дослідження впливу демократичних трансформацій на розвиток  партій і партійних систем; теоретичне осмислення проблеми політичного реформування в частині змін, що впливають на партійні трансформації та відбиваються на процесах багатопартійності; окреслення тенденцій розвитку та перспектив вітчизняної багатопартійності.