Інституалізація досліджень і аналізу освітньої політики як міждисциплінарного напряму

        Валерій Пономаренко, здобувач кафедри соціально-політичних дисциплін  Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

          УДК 351.851

        Проаналізовано процес інституалізації досліджень та аналізу освітньої політики у вітчизняному суспільствознавстві.

        Ключові слова: інституалізація, дослідження, освітня політика, аналіз політики.

Проанализировано процесс институализации исследований и анализа образовательной политики в отечественном обществоведении.

        Ключевые слова: институализация, исследование, образовательная политика, анализ политики.

The article presents an analysis of the process of institutalisation of research and education policy analysis in the Ukrainian Social Science.

        Key words: institualisation, research, education policy, policy analysis.

        Українські дослідники, вивчаючи проблеми освітньої політики, констатували, що в результаті «активних міждисциплінарних розвідок в царині взаємодії політики і освіти» [7, 95] почав виокремлюватись цілком самостійний напрям в науках про суспільство. Проблематика освітньої політики є об'єктом уваги багатьох наукових дисциплін. Освіту вивчають представники соціальної філософії, філософії освіти, соціології освіти, порівняльної педагогіки (освіти). Політика - об'єкт уваги філософії політики, соціології політики, політичної науки (Political Science) та науки про політику (Policy Science). Відповідно, нам потрібно показати процес інституціоналізації досліджень та аналізу освітньої політики саме в контексті зазначених наук, а також виявити напрями та характер взаємодії між ними.

Інституційна організація суспільних наук має, як правило, наступні форми:

        •      академічні установи (науково-дослідницькі центри, наукові інститути тощо);

        •      пропедевтико-освітні системи (університети, коледжі, інститути);

        •      державні структури (інформаційно-аналітичні центри, консультативні ради);

        •      громадські організації (академії, асоціації, консорціуми, союзи).

       До цього переліку можна додати ще різного роду постійно діючи семінари та періодичні конференції, симпозіуми, робочі зустрічі, а також наукові видання та міжнародні донорські організації та фонди [30, 36-37].

       Серед академічних установ, що досліджують проблеми освіти, незаперечне лідерство належить Академії педагогічних наук України (АПН України). Ця «вища галузева державна наукова установа» була створена у 1992 році [1, 16-17]. Серед мережі інститутів, які об'єднує АПН України, особлива роль у дослідженні освітньої політики та порівняльної освіти належить інститутам педагогіки, педагогічної освіти і освіти дорослих, Центральному інституту післядипломної освіти та його філіалів. Особливо слід наголосити на значенні створення у 1999 році «нового інститут Академії педагогічних наук України - Інституту вищої освіти». Формування цього науково-дослідницького закладу, - як зазначав президент АПН України В. Кремень, - «є виявом державного піклування про наукову підтримку вищої школи, якої вона не мала в минулому» [18, 10].

Науковці Академії зробили значний внесок в обґрунтування цілей і змісту першого етапу освітньої реформи 1992-1995 р.р., спрямованої на формування основ національної загальноосвітньої школи. Розробки та здобутки українських науковців знайшли своє втілення у положеннях державної програми «Освіта. Україна ХХІ століття». На другому етапі «освітніх змін», що веде «відлік від указу Президента України, датованого листопадом 1995 р.» [3, 6], зусилля науковців АПН України спрямовувались на обґрунтування конкретних кроків, засобів та шляхів їх реалізації. Етапним періодом у науковій діяльності співробітників установ Академії можна вважати їх активну участь у розробці «Національної доктрини розвитку освіти у ХХІ столітті». Із її прийняттям у 2002 р. почався третій етап реформ в українській освіті.

Академічній рівень досліджень освітніх проблем представлений також відповідними університетським кафедрами, перш за все, у національних педагогічних університетах. В залежності від наявних можливостей та регіональної специфіки має місце певна спеціалізація. Наприклад, кафедра соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, цілком у відповідності із своєю назвою зосереджує свої зусилля на дослідженні теоретичних, світоглядницьких та методологічних аспектів сучасної політичної «освітології».

Політика, як соціальне явище, є об'єктом уваги з боку представників філософії політики,соціології політики, політичної науки та науки про політику. В Україні інституційний розвиток цих наук відбувається в тих же організаційних формах, що і дослідження освітньої проблематики. Фундаментальні дослідження здійснюються переважно в системі Національної академії наук України. Це, насамперед, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України. Навесні 2004 р. в Інституту філософії ім. Г. Сковороди створено робочу групу з філософії політики, що складається з чотирьох дослідників [25, 41].

Політична проблематика розробляється також в науково-дослідних галузевих інститутах. Це насамперед Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України (РНБОУ), Інститут стратегічних досліджень при РНБОУ, Інститут проблем національної безпеки, Національна академія Служби безпеки України, Національна академія державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, Національна академія оборони України, Національна дипломатична академія. Зрозуміло, що питання освітньої політики є об'єктом уваги зазначених інституцій лише під певним кутом зору і розглядається в контексті її головної та «вузької» [11, 237] тематичної спрямованості.

Важливу роль у дослідженні питань освітньої політики відіграють науковці Національної академії державного управління при Президентові України, заснованої у 1995 році. У 2003 р. у її складі було утворено спеціалізований науковий підрозді - Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування (ІПДУМС). Для діяльності Академії характерним є органічне поєднання дослідницької та аналітичної діяльності. На відміну від інститутів, що входять до складу НАН України, які займаються практично тільки дослідницькою діяльністю, розробкою фундаментальних проблем суспільної теорії та практики. Взагалі для галузевих науково-дослідних інститутів, як і для Академії державного управління, притаманна чітка орієнтація на аналітичне забезпечення діяльності головних державних інституцій України.

На початку 90-х років минулого століття «виникає новий за вітчизняних умов тип наукових інституцій, що займаються дослідженням проблем політики й напрацюванням практичних рекомендацій - громадські науково-дослідницькі й аналітичні центри» [25, 47]. Вважається, що ці центри незалежні і формально нікому не підпорядковуються, самостійно визначають тематику і спрямованість своїх досліджень, шукають кошти на їх проведення. Однак, існує точка зору, не позбавлена сенсу, що в нашій країні «досі не існує об'єктивного підґрунтя для функціонування українських незалежних (як від внутрішнього, так і зовнішнього капіталу) аналітичних центрів як впливового інституту громадянського суспільства. Це пов'язано з цілою низкою різнопланових ... причин. Відсутність впливового інституту Think tanks в Україні повністю відповідає наявному стану справ» [6, 87]. На відсутність ринку аналітичних послуг в освіті і на монопольне становище державних дослідницьких структур вказували у 2000 р. фахівці Міжнародного центру перспективних досліджень [13, 50]. І все ж, незважаючи на наявність певних проблем у роботі вже існуючих аналітичних центрів, вони відіграють досить важливу роль у формуванні сфери досліджень та аналізу освітньої політики. Перш за все, слід назвати Міжнародний фонд «Відродження», який працює в Україні із 1990 року.

Освітні проекти в діяльності Міжнародного фонду «Відродження», а також Інституту освітньої політики (Будапешт) займають важливе місце в їх діяльності в Україні. Вони брали найактивнішу участь в розробці Національної доктрини розвитку освіти у ХХІ столітті, фінансували діяльність «Лабораторії наукового перекладу», разом із Видавництвом Соломії Павличко «Основи» забезпечували переклад і видання праць відомих західних фахівців в сфері досліджень та аналізу освітньої політики.

Міжнародний фонд «Відродження» став одним із головних ініціаторів впровадження у національне наукове середовище основ одного із напрямів нової науки - аналізу суспільної (державної) політики (Policy Analisis) - аналізу освітньої політики (Education Policy Analysis). Ця діяльність здійснювалась у співпраці із вченими, що репрезентували, перш за все, Національну академію державного управління при Президенті України та Школу політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська Академія», а також аналітичних центрів, зокрема, Міжнародний центр перспективних досліджень. Це знайшло своє відображення в цілому ряді публікацій, що з'явились в кінці 90-х р.р. ХХ століття та на початку нового століття [2, 80; 9].

Досить послідовно теоретичні напрацювання з аналізу політики та аналізу освітньої політики намагались реалізувати на практиці науковці та аналітики Міжнародного центру перспективних досліджень, який було засновано у 1994 р. за ініціативи Інституту відкритого суспільства (Будапешт). У 1998-1999 р.р. Міжнародний центр перспективних досліджень провів серію семінарів з обговорень «стратегій розвитку освіти міста Львова, як складової загальнодержавної освітньої політики» [13, 3]. Досвід аналітиків Міжнародного центру перспективних досліджень було враховано в розробці схожих проектів у Львові [31, 48], а також у Івано-Франківську та Тернополі у 2000 році [22, 2].

Позитивною особливістю реалізації зазначених проектів було те, що науковці вперше заговорили про можливість розробки та здійснення освітньої політики на місцевому рівні. Адже за радянських часів політикою зазвичай вважався «загальнодержавний процес, що спрямовується і керується вищими органами державної влади, посадовими особами тощо» [24, 86]. Завдяки реалізації зазначених проектів, як і деяких інших, спрямованих на впровадження в практику суспільного (державного) управління аналізу політики, почався складний процес «децентралізації та демонополізації» поняття «політика». З'явились поняття «регіональна політика», «політика місцевих влади», «місцева політика» тощо. Політика вже не розглядалась виключно як прерогатива виключно державних органів, хоча як зазначає С. Рябов, рецидиви минулого остаточно неподолані і досі [25, 27].

Намагання вивести громадян, громади, як зазначається в літературі, за рамки публічної політики є проявом «інституційної пам'яті» - адміністративної спадщини старих часів та підсвідомого бажання з боку чиновництва, політиків відновити її практику в сучасних умовах [24, 87]. Один із доказів цього - наявна нормативна база, яка тяжіє до визначення пріоритетного становища центральних органів управління заміст розвитку партнерських відносин між усіма зацікавленими сторонами політичного процесу - місцевим самоврядуванням, громадськими та політичними організаціями, незалежними науковими центрами тощо. В умовах «переходу до демократії», за умов «політичної непевності» цілком можлива ситуація, коли «виконавча гілка влади легко повертається до старого - персоналізму та клієнталізму, покладаючи на них функції всемогутності. Проте, водночас, такій уряд, через його нездатність ефективно врегулювати національне життя, сприймається населенням, як імпотентний» [8, 12].

Увесь спектр проблем «переходу» України до демократії вивчає Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Розумкова, створений у 2001 році. Його аналітики, спираючись на Аналітичну доповідь запропонували у 2004 р. цілу низку пропозицій щодо заходів, які могли б, з їхньої точки зору, «зупинити розвиток несприятливих тенденцій (принаймні мінімізувати їх), сприяти покращенню ситуації» [28, 33, 35] в сфері освіти.

Питання освітньої політики тією чи іншою мірою заявлять про себе в діяльності і інших аналітичних та науково-дослідницьких центрів. Серед них: CASE Україна - Центр соціально-економічних досліджень, Соціально-гуманітарний консорціум (СГК) «Генеза», Інститут політики, Інститут реформ та інші. Досить активно працює Фонд Кондрада Аденауера. Метою Фонду є виявлення та аналіз трендів та елементів політичних, соціальних та економічних змін на ранній стадії розвитку. Сприянню демократичним перетворенням та інтеграції України в європейські структури підпорядкована діяльність в Україні Фонду імені Фрідріха Еберта, який працює в нашій країні з липня 1993 року [6, 89].

Справжнім проривом у формуванні сфери досліджень та аналізу освітньої політики можна вважати підготовку тексту Національної доктрини розвитку освітив ХХІ столітті. Хоча існує також досить критична точка зору на цю подію, яку зокрема Г.Касьянов назвав широкомасштабною суспільною містифікацією [15, 10]. Ми згодні, що для подібного висновку практика реалізації проекту надала чимало підстав, зокрема з точки зору відповідності отриманих результатів затраченим зусиллям та коштам. Разом із тим, якщо говорити про внесок учасників проекту в подальший розвиток досліджень та аналізу розвитку освітньої політики, то успіхи у цій справі незаперечні.

Слід зазначити, що цілий ряд речей в рамках проекту відбувались в України практично вперше. Насамперед, слід звернути увагу на масштаби проекту, на важливість цілей, які необхідно було досягнути в процесі його реалізації. В єдиній команді працювали замовники та виконавці проекту, вітчизняні та зарубіжні фахівці, представники державних структур, бізнесу, навчальних закладів, громадських організацій, аналітичних центрів та засобів масової інформації.

Важливою подією, з точки зору інтенсифікації досліджень та аналізу освітньої політики в Україні, була співпраця українських та зарубіжних експертів. Адже, за виключенням деяких вчених, українська освітянська спільнота була недостатньої поінформована про сучасні світові тенденції в освітній політиці, про стан наукових розробок у цій сфері в провідних країнах світу, а також країнах Центральної Європи. Хоча деякі вітчизняні аналітичні центри почали впроваджувати аналіз політики у свою діяльність, загалом він, як справедливо зауважив П. Радо, «був відсутньою ланкою в процесі вироблення політики» [32, 38] в Україні. В процесі роботи над документами проекту його учасники чимало попрацювали в напрямку популяризації серед вітчизняних освітян загальних уявлень про  аналіз політики та його значення в процесі вироблення та впровадження освітньої політики. Зокрема, Т.Тімор на одному із міжнародних семінарів в рамках проекту (12 вересня 2001 р.) провів презентацію на тему: «Аналіз політики - що це і чому ми це робимо?» Квінтесенцією його виступу була теза - «аналіз політики - це метод розв'язання стратегічних проблем у системний спосіб» [23, 101-112].

У команду міжнародних експертів входили відомі та визнані у світовому науковому середовищі фахівці: Т. Тімор, професор Університету Каліфорнії у Берклі та Ріверсайді (США); П. Радо, заступник директора Інституту освітньої політики в Інституті Відкритого Суспільства (Будапешт, Угорщина); П. Дарваш, голова освітнього відділу Світового банку; Я. Коварович, консультант Центру освітньої політики у Карловому університеті (Прага, Чехія) та Радник заступника міністра освіти Чехії; Є. Вишневський, консультант, член команді OECD з питань освіти у Литві (Польща); П. Згага, професор факультету освіти університету Любляни, директор Центру освітніх політичних студій (Словенія) [23, 15-17].

        Спільна робота усіх зацікавлених сторін в процесі розробки Національної доктрини розвитку освіти у ХХІ столітті мала одним із своїх результатів інтенсифікацію наукових розвідок у царині освітньої політики. Безумовно, ініціаторами цього процесу були безпосередньо учасники проекту. Свідченням цьому є зокрема захист у 2003 р. кандидатської дисертації на тему: «Освітня політика в трансформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз» В. Гальпєріною, яка працювала програмним асистентом в проекті ПРООН «Інновація та оновлення освіти задля покращення добробуту та зниження рівня бідності». Іванюк І., яка мала безпосереднє відношення до роботи освітніх проектів Міжнародного фонду «Відродження», підготувала навчальний посібник, який став по суті першим такого роду виданням в Україні [14]. Нікітін В., який очолював в рамках проекту дослідницьку групу «Рівний доступ до якісної освіти», видав у 2004 р. книгу, у якій розглядаються актуальні питання освітньої політики [21]. З цієї проблематики у вітчизняних часописах з'явився ряд статей [17, 11-13; 26; 27], розділів у монографіях [12, 9-44; 16, 107]. Визначення освітньої політики знайшли своє місце в довідкових виданнях [4, 78; 5, 112]. В деяких вищих навчальних закладах почали викладати навчальні курси з освітньої політики, зокрема у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова для магістрів за спеціальністю 8.000005 «Педагогіка вищої школи» [20, 88-94].

Узагальнені результати роботи проекту ПРООН «Інновація та оновлення освіти для покращення добробуту та зниження рівня бідності» знайшли своє відображення у підсумковому політичному документі [29, 296]. Його логічним продовженням став наступний проект ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний-рівному». Його мета - підтримка дій уряду «зі створення платформи для успішного становлення національної системи моніторингу якості освіти» [19, 6]. В червня 2004 р. спільно з Міністерством освіти і науки України, АПН України та Науково-методичним центром середньої освіти Міністерства освіти і науки України було організовано установчий семінар «Моніторинг якості освіти як інструмент освітньої політики», що став важливим координаційним заходом для тих, хто підтримує та бере активну участь у розбудові національної моніторингової системи. Також, 13 липня 2005 р. відбулась ще одна презентація результатів реалізації проекту.

Таким чином, є досить підстав стверджувати, що процес інституціоналізації досліджень та аналізу освітньої політики набрав в Україні досить виразних ознак. Головною проблемою, з нашої точки зору, є посилення координації між представниками різних галузей науки про суспільство у дослідженні зазначеного феномену.