Науково - педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу: структурно - компонентний аналіз

      Федірчик Тетяна Дмитрівна, Кандидат педагогічних наук,  доцент кафедри педагогіки та методики початкової освіти, заступник декана факультету педагогіки, психології та соціальної роботи з навчально-методичної роботи  Чернівецького національного університету  Ім.. Юрія Федьковича

УДК 378

У статті розкрито сутність науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи; здійснено структурно-компонентний аналіз професійної діяльності педагога вищого навчального заклад; виокремлено та охарактеризовано основні напрями науково-педагогічної діяльності викладача.

        Ключові слова: педагогічна діяльність, структура професійної діяльності педагога, компоненти науково-педагогічної діяльності викладача.

В статье раскрыто сущность научно-педагогический деятельности преподавателя высшей школы; осуществлено структурно-компонентный анализ профессиональной деятельности педагога высшей школы; выделено и охарактеризировано основные направления научно-педагогической деятельности преподавателя.

        Ключевые слова: педагогическая деятельность, структура профессиональной деятельности педагога, компоненты научно-педагогической деятельности преподавателя.

        The essence of the high school teachers scientific and pedagogical work is described, the structural and componentional analysis of the high school teacher professional practice is carried out, main directions of the teacher's scientific-pedagogical activity are pointed out and described in this article.

         Key words: educational activities, the structure of the professional practice of the high school teacher, the components of the teachers' scientific-pedagogical activity.

         Постановка проблеми у загальному вигляді. Формування особистості студента, як майбутнього фахівця будь-якої галузі народного господарства, значною, і досить часто визначальною мірою, залежить від педагога, який його навчає та виховує. Діяльність педагога протягом багатьох століть, перш за все, відрізнялася тим, що він навчав. Однак, на даний час, в результаті науково-технічного прогресу, знання своєї дисципліни перестало бути основною ознакою кваліфікації викладача, оскільки обізнаність тих, хто навчається, іноді може бути вищою від тієї, якою володіє педагог. Тому професійні знання є обов'язковою умовою професійності педагога. З іншого боку, педагога минулого відрізняло ще й те, що він був єдиним джерелом знань. Функція інформатора й зараз залишається змістовою стороною діяльності викладача, але крім шляху „педагог-студент", знання до студента доходять за допомогою різних засобів (книги, журнали, газети, радіо, телебачення тощо). Отже, роль самого педагога та вимоги до нього змінилися, що вимагає від нього постійного удосконалення, творчості, пошуку нових підходів до формування особистості студента як майбутнього фахівця. Вища школа, відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, проголошена «рушійною силою побудови громадянського суспільства, яка повинна забезпечити фундаментальну наукову та професійну підготовку майбутніх фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх інтересів та здібностей», що в свою чергу вимагає розвитку та удосконалення педагогічного професіоналізму науково-педагогічних кадрів. Отже, актуальною проблемою на сучасному етапі розвитку системи освіти, зокрема вищої, є вивчення структури професійної діяльності педагога вищої школи, яка є моделлю підготовки магістрантів та молодих викладачів до науково-педагогічної діяльності на високих рівнях професіоналізму, що в свою чергу є умовою ефективного формування студента як майбутнього фахівця.

         Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Дослідження педагогічної діяльності та її структури стало предметом аналізу багатьох педагогів і психологів. Аналіз стану розробки даної проблеми показав, що різні підходи до педагогічної діяльності та її структури розкриті в роботах А.М. Алексюка, Ю.К. Бабанського, В.П. Беспалька, В.М. Галузинського, І.А. Зязюна, В.А. Казакова, Н.В. Кухарєва, Н.В. Кузьміної, Н.Г. Печенюк, В.А. Сластьоніна, Ф.П. Тонких, І.Ф. Харламова та інших, однак більшість учених, розкриваючи структуру педагогічної діяльності викладача, не враховували особливості діяльності у різних ланках освіти.

        Формулювання цілей статті. Метою даної публікації є розкриття сутності науково-педагогічної діяльності викладача та здійснення її структурно-компонентного аналізу як однієї з умов ефективного професійного формування особистості студента.

        Виклад основного матеріалу дослідження. Сутність педагогічної професії проявляється в діяльності, яку забезпечують її представники і яка називається педагогічною. За тлумаченням сучасного словника з педагогіки, автором якого є Є.С. Рапацевич, „педагогічна діяльність - це особливий вид суспільно-корисної діяльності дорослих людей, яка свідомо спрямована на підготовку підростаючого покоління до самостійної діяльності у відповідності з економічними, політичними, моральними і естетичними цілями" [1, с. 576].

Даний вид діяльності здійснюють не лише педагоги, а й батьки громадські організації, засоби масової інформації тощо, однак, у першому разі - це професійна діяльність, а в другому - загальнопедагогічна, якою може займатись кожна людина, здійснюючи самоосвіту, самовиховання чи виховуючи власних дітей.

Педагогічна діяльність, як професійна діяльність, має місце в спеціально організованих для цього суспільством освітніх закладах (дитячих садках, школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих закладах освіти). Мета даної діяльності пов'язана з реалізацією мети виховання, яка і сьогодні багатьма розглядається як загальнолюдський ідеал гармонійно розвиненої особистості. Ця загальна стратегічна мета досягається вирішенням конкретизованих завдань навчання і виховання за різними напрямами, які здійснюються через компоненти структури педагогічної діяльності педагога.

В цілому структура педагогічної діяльності включає в себе велику кількість різних елементів, водночас більшість дослідників намагається згрупувати і скомпонувати їх, виділивши компоненти та аспекти педагогічної діяльності, які її складають.

Під структурою розуміють сукупність стійких зв'язків між множиною компонентів об'єкта, що забезпечують його цілісність. Таке визначення структури дозволяє проаналізувати педагогічну діяльність з точки зору її побудови і основних компонентів, що входять в дану структуру [2, с. 680].

Аналіз досліджень вчених дозволяє стверджувати, що існують різні підходи до розуміння структури професійної діяльності педагога. Так, наприклад, В.А. Козаков в організаційно-психологічну структуру педагогічної діяльності включає дві групи елементів: організаційні (суб'єкт, процес, предмет, умови, продукт) і соціально-психологічні (мета, мотив, засоби, спосіб, результат). І.А. Зязюн з позиції педагогічної майстерності стверджує, що здійснюючи рефлексивне керівництво розвитком учнів, учитель має бути здатним керувати собою і через себе - всіма компонентами педагогічної діяльності (мета, суб'єкт, об'єкт, засоби, результат), тобто виділяє п'ять організаційних компонентів педагогічної діяльності.

Розповсюдженою і загальновизнаною є психологічна структура діяльності педагога, яка запропонована вченою Н.В. Кузьміною, де вона виділяє чотири основні компоненти педагогічної діяльності, які відображають структуру навчально-виховного процесу: конструктивний, організаторський, комунікативний, дослідницький (гностичний). Водночас, на думку вченої, наявність кожного компонента у педагогічній діяльності вимагає від педагога спеціальних знань, умінь і навичок [3, с. 95].

Дану структуру й зміст педагогічної діяльності, в основному, підтримують багато вчених, аналогічно, виділяючи в структурі діяльності педагога чотири компоненти, більш суттєву увагу звертають на комплексний характер їх вияву.

Відомий вчений-дидакт Ю.К. Бабанський, розглядаючи структуру навчального процесу, виділяє в ньому шість основних компонентів педагогічної діяльності: цільовий, стимулуючо-мотиваційний, операційно-діяльнісний, контрольно-регулівний, оцінювально-результативний .

Аналізуючи структуру педагогічної діяльності за Ю.К. Бабанським, ми повністю поділяємо думку В.М. Галузинського, М.Б. Євтуха, А.В. Скрипченка та інших вчених, які підтримали дану класифікацію і акцентували увагу на тому, що в кожен компонент професійної діяльності педагога, в їх внутрішню основу вноситься творчий елемент, який відображає, в більшості, комбінування методів і засобів навчання та вибір форм його організації [4, с. 107].

Неабиякий інтерес викликає думка Н.В. Кухарєва про набір умінь, якими повинен вміти користуватися педагог у своїй діяльності. До них входять: діяльність з конструювання інформації (конструктивний компонент); залучення тих, хто навчається до корисного для них виду діяльності (організаторський компонент); забезпечення зустрічних бажань вчитися (стимулючо-мотиваційний компонент); створення здорового мікроклімату в навчальному процесі (комунікативний компонент); здійсненню зворотнього зв'язку (комунікативно-дослідницький компонент). Поряд з цим, вчений виділяє ще й спеціальні уміння: когнітивно-моделюючі і конструктивно-моделюючі [5, с. 91-94].

       Враховуючи основні функції педагогічного процесу, досить широко і чітко структуру педагогічної діяльності пропонує І.Ф. Харламов, включаючи до неї основні види діяльності педагога: а) діагностична; б) орієнтаційно-прогностична; в) конструктивно-проектувальна; г) інформаційно-пояснювальна; д) організаторська; е) комунікативно-стимулююча; ж) аналітико-оцінювальна; з) дослідницько-творча. Вчений вважає, що оволодіння означеними видами педагогічної діяльності допоможе педагогу піднятися на вершину педагогічної майстерності [6, с. 247].

Цікавими, на наш погляд, є твердження О.О. Абдулліної, яка наголошує на тому, що діяльність педагога на сучасному етапі розвитку суспільства набирає цілісного характеру. Властивість цілісності його праці проявляється, по-перше, в реалізації основної функції - формуванні всебічно розвиненої, гармонійної особистості; по-друге, в комплексному підході до виховання підростаючого покоління, який забезпечує єдність напрямів змісту виховання; по-третє, в співдружності педагогічних, учнівських, батьківських і трудових колективів, взаємодії навчальних закладів, сім'ї і суспільства у вихованні; по-четверте, в гармонійному поєднанні різних видів його діяльності (навчальної, виховної, суспільної, методичної, освітньої) [7, с. 18].

Окрім розглянутих нами найбільш поширених структур діяльності педагога досліджували педагоги та психологи, беручи до уваги ознаки професійної діяльності педагога. Так, Ю.В. Котєлова виділяє такі професійно важливі ознаки педагогічної діяльності: психологічні здібності сенсорної, мислительної, моторної діяльності, - і потім: увагу, пам'ять, емоційно-вольову сферу та особливості особистості, а В.Д. Шадриков у психологічну систему діяльності включає такі цікаві блоки: мотиви професійної діяльності; програми діяльності; інформаційні основи діяльності; прийняття рішень і підсистеми професійно важливих якостей.

Аспектний підхід до структури педагогічної діяльності з єдиних методологічних позицій розглядається в монографії М.Н. Катханова, В.В. Карпова і Н.Г. Свиридової [8, с. 7-8]. Автори стверджують, що в даний час, коли на перший план виступають вимоги підготовки педагога з новим мисленням, педагога-творця, дослідника, його підготовку не можна розглядати лише з утилітарної, професійної точки зору. Тому, говорячи про викладача з новим мисленням, необхідно знову і знову повернутися до філософського, соціально-морального, професійного й методологічного аспектів підготовки викладача.

Такий підхід, на наш погляд, значно розширює й доповнює можливості аналізу структури професійної діяльності педагога в нових умовах розвитку системи освіти України, дозволяє поглянути на педагога не лише як на носія знань, але й духовних начал, як на людину, що формує людські душі; даний підхід дає можливість показати пріоритет гуманізації, гуманітаризації, інтелекту та фундаменталізації в підготовці педагогів з новим мисленням.

Розглянемо ці аспекти. Філософський аспект дозволяє педагогу бачити перспективу розвитку суспільства і на цій основі будувати свою професійну діяльність. Такий підхід до побудови системи освіти педагога у вищому навчальному закладі створює сприятливі умови для формування майбутнього фахівця з новим мисленням.

Соціально-моральний аспект пов'язаний з підготовкою викладача як творця та носія високих гуманістичних традицій. Відповідно до гуманізації освіти, перспектив її розвитку, висуваються нові завдання у діяльності педагога з новим мисленням.

 Професійний аспект визначає відповідність викладача сучасному науковому, педагогічному рівням, які необхідні для власної компетентно-інтелектуальної діяльності в навчальному закладі.

 Методологічний аспект розкриває мету, завдання й методологію діяльності педагога, що базується на прогресивній концепції вищої освіти, на засвоєнні новітніх технологій навчання, що існують у вітчизняній та зарубіжній практиці викладання.

 Організаційно-структурний аспект полягає в розробці найбільш результативних форм науково-педагогічної діяльності. Зокрема, це стосується критичного аналізу підготовки до професійної, самостійної науково-педагогічної діяльності в системі неперервної освіти.

 Таким чином, аспектний аналіз педагогічної діяльності дає можливість оцінити структуру педагогічної діяльності з оновленої точки зору, побачити перспективи розвитку вимог до даного виду діяльності, переваги тих чи інших вимог і положень до фундаменталізації, гуманізації, інтелектуалізації, наукового підходу до викладача.

 Цікавим, на наш погляд, є розгляд цієї проблеми В.М. Вергасовим, що суттєво розширює спектр підходів до аналізу педагогічної діяльності. Обґрунтовуючи принципи підходу до кількісних критеріїв оцінки педагогічної діяльності, вчений, спираючись на фундаментальні принципи поділу складного фактора на складові частини, що запропоновані Р. Кіні та Х. Райфою, поділив педагогічну діяльність на три великих сфери: навчально-методичну, наукову і суспільно-виховну.

Враховуючи вагомість кожної сфери діяльності педагога, В.М. Вергасов керується запропонованими Р. Кіні та Х. Райфою принципами і намагається в структурі педагогічної діяльності виділити її провідну, основну ланку [9, с. 87].

Підтримуючи ідею В.М. Вергасова про використання сферного і внутрішньосферного аналізу структури педагогічної діяльності, яка близька за змістом до методу аналогій В.А.Козакова, вбачаємо в цьому підході достатньо переконливий шлях виявлення в кожній сфері діяльності педагога рівнів ієрархії для різних факторів, які впливають на кожну сферу діяльності, враховуючи розроблені автором «вагомі коефіцієнти». У своїй монографії В.М. Вергасов, використовуючи авторський підхід, і на основі виведених ним формул стверджує, що наукова сфера діяльності в структурі професійної діяльності сучасного педагога суттєво визначає її ефективність. Водночас ефективність педагогічної діяльності автор ставить у залежність від повноти задоволеності педагога кожною сферою діяльності, виділяючи «наукову сферу його діяльності як суттєву».

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі, за М.М. Фіцулою, - це діяльність спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну , суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства [10, с. 45].

Відповідно викладач вищої школи має відповідати ширшим вимогам, які передбачають, на думку А.І. Кузьмінського, сформованість різних видів компетентності, а саме: професійної, педагогічної, соціально-економічної, комунікативної [11, с. 137].

Компонентами структури педагогічної діяльності, за Н.В. Кузьміною та З.Ф. Єсарєвою, є, як зазначалося вище, гностичний, конструктивний, організаторський і комунікативний. Спробуємо розкритим їх враховуючи специфіку педагогічної діяльності у вищій школі, яка передбачає навчальну (викладацьку), виховну, методичну та науково-дослідницьку роботу, оскільки, як зазначають С.Д. Рєзнік та О.А. Вдовіна, в процесі науково-педагогічної діяльності викладач вирішує завдання навчання, виховання і розвитку студентів, що й визначає основні функції діяльності педагога вищої школи [12, с. 11].

Гностичний компонент передбачає систему знань та умінь викладача, які спрямовані насамперед на реалізацію пізнавальної діяльності, що є основою його професійної діяльності. Зокрема даний компонент пронизує дослідницьку діяльність викладача, оскільки спрямований на діагностування, аналіз, самоаналіз результатів власної педагогічної діяльності, навчально-виховного процесу, рівня навчальних досягнень студентів. Даний компонент є стрижнем всіх інших компонентів, оскільки впливає на рівень творчості при здійсненні викладачем всієї педагогічної діяльності.

Конструктивний компонент педагогічної діяльності викладача вищої школи забезпечує реалізацію таких важливих завдань у діяльності педагога як: структурування курсів, які він читає, підбір конкретного навчального матеріалу до теми, вибір методів, форм, прийомів, які є найефективнішими для конкретної ситуації, планування навчальної, виховної та дослідницької роботи.

Організаторський компонент слугує упорядкуванню, самоорганізації власної педагогічної діяльності, процесу навчання та виховання студентів. Наявність організаторських здібностей дозволяє вести успішну, ініціативну, повноцінну діяльність, яка в основному дає позитивні результати. Цікавим є факт, що організаторські здібності, на відміну від гностичних та конструктивних, з віком знижуються. Відповідно доцільним, на нашу думку є залучення молодих педагогів-науковців до педагогічної діяльності у вищих навчальних закладах.

Комунікативний компонент є важливим при здійсненні різних видів педагогічної діяльності викладача вищої школи, адже від рівня комунікативності, стилю спілкування залежить легкість встановлення контактів з студентами, викладачами-колегами, адміністрацією. Комунікативні здібності викладача допомагають не лише у передачі навчальної інформації студентам, але й активізації їх навчально-пізнавальної діяльності, налагодженні наукових контактів з іншими науковцями, а також у викладенні різних наукових положень, поглядів, думок з досліджуваної наукової проблеми у власних публікаціях.

Діяльність викладача вищого навчального закладу включає декілька рівносильних складових: викладацька (навчальна), виховна, науково-методична діяльності.

Розглянемо кожну з них. Під викладанням більшість вчених розуміють діяльність педагога в процесі навчання, що полягає в постановці перед тими, хто навчається, пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою студентів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Процес викладання на сучасному етапі змінив своє значення. Це пояснюється тим, що колись під викладанням розуміли передачу інформації від педагога до студента, де викладач відігравав функцію інформатора. Сьогодні від процесу викладання вимагають взаємодії, співпраці, співробітництва між педагогом і тим, хто навчається, що в свою чергу висуває перед педагогом завдання використання нових форм, методів, прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Не менш важливою і складною частиною педагогічної діяльності є виховна робота викладача, яка вимагає підбір змісту з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості молодих людей та студентського колективу. Для реалізації змісту виховання педагог зобов'язаний володіти уміннями добирати форми, методи, прийоми виховної роботи, що імпонували б тим, кого виховують. Даний вид діяльності реалізується при виконанні обов'язків куратора студентської академічної групи, а також при викладанні навчальних дисциплін та при проведенні індивідуальної роботи зі студентами.

Оскільки, всі вчені сходяться на думці, що будь-який педагог зобов'язаний працювати на творчому рівні, враховуючи вікові та індивідуальні особливості студентів, прогнозуючи та аналізуючи результати їх навчально-пізнавальної діяльності та власної педагогічної діяльності, то одним із видів роботи педагога є постійне дослідження педагогічного процесу, його елементів та компонентів, що є основою науково-методичної роботи. Крім названих видів роботи науково-методична діяльність передбачає дослідження наукової проблеми з дисертаційної теми, видання науково-методичної продукції.

       Висновки. На підставі здійсненого аналізу педагогічної діяльності можна стверджувати, що:

- педагогічна діяльність викладача вищої школи - це особливий вид діяльності, об'єктом якої є людина з притаманними їй якостями. Основна особливість, що вирізняє її з-поміж інших видів діяльності, полягає в тому, що вона формує інші види діяльності та спрямована на формування професійних знань, умінь і навичок майбутніх фахівців;

- педагогічна діяльність викладача вищої школи - це розумова, творча діяльність, яка постійно розвивається; вона персоніфікована й високо відповідальна, оскільки від рівня фахівців залежить розвиток економіки та народного господарства держави; має велике нервове навантаження на особистість, яка бере в ній участь;

- педагогічна діяльність викладача вищої школи - це розв'язання безкінечної кількості педагогічних задач, кожна з яких передбачає усвідомлення кінцевої мети діяльності, способів її досягнення шляхом розв'язання багатьох стратегічних і тактичних завдань професійного навчання, виховання та розвитку, які співвідносяться між собою і розв'язуються впродовж навчальної та позанавчальної діяльності студентів;

- професійна діяльність педагога вищої школи включає цілу низку компонентів, які вимагають від нього певних визначених знань, умінь і навичок для стимулювання пізнавального інтересу студентів і лише творчий підхід дозволяє реалізувати вміння для найвищого рівня їх розвитку.

Цілісний підхід до реалізації всіх компонентів дозволить наблизити педагогічну діяльність викладача до такої, що розвивається, а це буде сприяти формуванню педагога-дослідника, педагога-майстра.