Протестна активність як складова політичної участі

                Ганна Куницька, аспірантка кафедри політології Волинського національного університету ім. Лесі Українки

УДК : 324: 316. 485. 22

Стаття присвячена аналізу теоретичних засад та якісних характеристик протестної політичної участі українських громадян у процесі демократичної трансформації суспільства. Предметом аналізу є наукові розвідки вітчизняних та зарубіжних учених, дані соціологічних досліджень українських соціологів.

Ключові слова. Україна, демократія, вибори, протестна активність, політична участь.

Статья посвящена анализу теоретических основ и качественных характеристик протестного политического участия украинских граждан в процессе демократической трансформации общества. Предметом анализа являются научные

разведки отечественных и зарубежных ученых, данные социологических исследований украинских социологов.

Ключевые слова: Украина, демократия, выборы, протестная активность, политическое участие.

The article is dedicated to the analysis of theoretical backgrounds and qualitative characteristics of protecstive political participation of Ukrainian citizens in the process of democratic transformation of society. The subject of analysis lies in the scientific data of native and foreign scientists, the data of sociological investigations .

Key words: Ukraine, democracy, elections, protecstive activity, political participation.

Одним з найважливіших чинників, який дозволяє свідчити про існування стабільної

демократії, є ставлення до нового режиму з боку громадян. Критеріями такої оцінки слугують також певний рівень розвитку в суспільстві демократичної політичної культури, форми поведінки, які відповідають демократичним вимогам. Своєю чергою, збереження чи занепад демократії залежать від ставлення людей до влади. Воно може проявлятися в латентних формах, що не несе безпосередньої загрози режиму, або в акціях, які виходять за межі конвенційної участі - у недозволених формах політичного протесту і насильства, спрямованих на зміну режиму.

Метою статті є аналіз теоретичних засад і практики протестної активності громадян України на сучасному етапі.

Певною цілеспрямованістю у цьому напрямі вирізняються наукові розвідки насамперед соціологів: І. Бекешкіної, Є. Головахи, Є. Клюєнка, О. Куценко, Н. Паніної О. Стегнія, а також дослідників інших спеціальностей: В. Бортнікова, В. Бурдяк, А. Колодій, М. Обушного, О. Резніка, А. Романенка, Н. Ротар, В. Цвиха, К. Черкашин, Ю. Шведи та ін.

Демократичні перетворення в Україні на початку перехідного періоду, поступово були загальмовані, так і не досягнувши кінцевого результату - розбудови консолідованої демократії. Серйозну трансформацію переживає й партійна система України. Саме тому більшість партій, рухів, об'єднань можна віднести до певного (лівого чи правого) спектра лише за назвою. Фактично ж майже всі вони належать до прагматичного табору, використовуючи ідеологічні гасла з розрахунку на політичну кон'юнктуру. Політичні симпатії нинішньої молоді вимагають новітніх перспективних політичних векторів. Тут проглядаються витоки кризи політичної участі, а тому зростає роль політичної мобілізації. Штучне втягнення громадян у політику, може викликати неприродне збільшення руйнівних форм політичної участі в тому разі, коли зростання політичних вимог випереджає процеси інституціаналізації політичної системи [7, с. 121]. Відрізняють конвенційну і неконвенційну політичну участь. Конвенційна політична поведінка будується у співвідношенні з нормами права чи традиціями, які регулюють участь людей в політиці при даному режимі. Неконвенційна політична поведінка порушує ці норми і проявляється в прямій колективній дії, обминаючи систему представлення інтересів, залишаючись водночас у межах закону. Тут слід зауважити, що політичний протест не слід протиставляти конвенційній або неконвенційній поведінці, тому що відповідно до демократичних норм людина має право на протест. Інша справа, коли протестні форми супроводжуються насильницькими діями, які жодними законами не передбачені. Таким чином, політичну дію, яка порушує останню умову, слід відносити до політичного насильства. Конвенційна, протестна і насильницька форми політичної участі становлять своєрідну ієрархію політичних дій. До неконвенційних акцій входять: підписання петицій і законні мітинги, демонстрації і страйки. До акцій протесту відносять голосування проти певних кандидатів, мітинги, демонстрації і страйки. Перекриття ж вуличного руху без дозволу влади, захоплення територій підприємств або приміщень органів влади, враховуючи небезпечний характер таких дій, можна віднести до політичного насильства.

Специфіка перебігу подій в Україні трансформаційного періоду багато в чому визначається зверненням громадян до латентних форм політичного протесту - електоральних. Термінологічно поняття протестної електоральної участі потребує використання поняття «протестний електорат», що в широкому розумінні є тією частиною громадян, яка висловлює свою незгоду з утвореними формами «панування - підкорення» як політичного, так економічного і соціального [6, с. 150]. Потрібно відзначити, що важливість її аналізу полягає у здатності електорального протесту до перетворення з латентних форм (свідома відмова від голосування на загальнонаціональних та місцевих виборах; голосування проти всіх; голосування за явних аутсайдерів виборчого марафону) на активні. З окреслених латентних форм електорального протесту достатньо потужним інформативним потенціалом володіє голосування проти всіх (не підтримую жодного кандидата) [6, с. 148].

Практика зарубіжного виборчого законодавства визначає протестну електоральну активність як принциповий механізм контролю дійсності та чесності вибору. Наприклад, у Польщі законодавчо визнано три групи суб'єктів виборчого протесту - виборці, що були внесені до списку виборців; комітети виборців, що висувають кандидатів; виборчі комісії різного рівня, які мають право в судовому порядку оскаржувати факти порушень положень виборчих законів та здійснення злочинів проти виборів [9, с. 84]. Таким чином, європейський досвід показує, що протестна активність регламентується законом.

У більшості демократичних країн варіант відповіді у виборчих бюлетенях: «не підтримую жодного кандидата» - не використовується, оскільки передбачається, що в даному разі громадянин просто не йде на вибори. В Україні цей варіант голосування є для громадян можливістю висловити власне невдоволення не лише процедурою проведення виборів, а й свого ставлення до владної еліти. Водночас таке голосування є індикатором суспільних настроїв. Кількість виборців, які не підтримують жодного кандидата, залежить від політичної ситуації, характеру протікання виборчого процесу, ставлення до конкретних інститутів і політичних сил і зменується із зниженням рівня політичної активності виборців.

Окрім протестного голосування, ще однією з форм політичної участі, що набуває характеру соціального протесту, є відхід, тобто свідома відмова від активної суспільно - політичної позиції. За висновками українських соціологів О. Іваненка і В. Казакова, який вони зробили у 2003 році, в Україні склалися досить стійкі і постійно відтворювані умови для масового залучення населення до такої форми соціального конфлікту й соціального протесту, як відхід. Формуванню такої моделі поведінки, на думку дослідників, сприяла ситуація недовіри переважної більшості населення до основних органів державної влади, брак політичних ідеалів, які заслуговували б підтримки. Порівнявши показники моніторингів, що використовували дані вчені у 2003 й показники 2006 року, маємо: Президенту у 2003 році «зовсім не довіряли» - 33,6%, а у 2006 - 19,9%. «Цілком довіряли» - 1,7 і 5,6%. Верховній Раді у 2003 -«зовсім не довіряли» - 30,8%, у 2006 - 18,7%.«Цілком довіряли» - 0,8 і 1,6%. Уряду у 2003 році «зовсім не довіряли» - 29,6%, у 2006 - 18,8%. «Цілком довіряли» - 0,9 і 2,1%. Тобто спостерігається зростання довіри з боку громадян до цих інститутів влади. Отже, у 2006 році відтворення такого явища, як відхід, дещо зменшилося, з'являються ознаки більш свідомої та широкої участі громадян у політиці [1, с. 334].

На думку С. Хантінгтона, основну загрозу новим режимам, «третій хвилі» демократизації у світі, включаючи посткомуністичні країни, становлять низька ефективність - економічна і адміністративна; низька легітимність режимів і неефективність влади підкріпляють і доповнюють одна одну [7, с. 116]. Вказані тенденції повною мірою спостерігаються й в Україні. Нагромадження певної «критичної маси» невирішених питань, суперечностей, соціального незадоволення, моральної деградації, а також криза духовності здатні провокувати громадян до використання більш активних форм протестної активності. Одним із таких проявів трансформації невдоволення функціонуванням політичного режиму стала «помаранчева революція» [2, с. 8]. Як відомо, рушійною силою революції як у Києві, так і в регіонах була молодь. Однією з найважливіших особливостей зростання політичної активності молоді на сучасному етапі є підвищення інтересу до політики, ширша її участь у політичному житті своєї країни. Це й не дивно, оскільки молодь - найбільш динамічна верства, яка тонко відчуває політичну «температуру» суспільства, більш темпераментно реагує на соціальну несправедливість і обман. Зокрема, в Західній Європі часто організовуються багатотисячні кампанії протестів, демонстрації на захист миру, антиядерні, екологічні рухи. І все це робиться численними групами активістів молодіжних організацій. Підіймаючи громадську свідомість, досягаючи час від часу успіхів, ці рухи стають джерелом структурних змін у суспільстві, подальший розвиток яких важко передбачити.

Політична суб'єктність молодіжних об'єднань найбільш ефективно реалізується через активну участь у конкретних політичних акціях, насамперед протестного (неконвенційного) характеру. Адже вони діють не в абстрактному політичному просторі, а в конкретному перехідному суспільстві з його специфічними українськими особливостями. Показовим у цьому відношенні є молодіжне об'єднання «Пора», яке виникло й ефективно діяло в період кризи політичної системи України 2004-2005 років. «Пора» завдяки активній позиції молодих людей навіть за відсутності статусу зареєстрованого об'єднання перетворилося на впливову молодіжну громадсько - політичну силу. Дане об'єднання виникло не на порожньому місці, а мало вагомих попередників. Його діяльність - логічне продовження цілої низки молодіжних протестних рухів, від «революції на граніті» та голодування активістів «Студентського братства» на початку 90 - х років. «Пора» стала ефективним радикальним крилом широкого опозиційного руху.

Особливістю українського суспільства є те, що низькі показники політичної участі у конвенціональних формах не спричинили поширення неконвенціональних форм громадсько - політичної активності населення. Виокремлення шляхом факторного аналізу стильових ознак політичної участі дало змогу соціологам виявити чотири форми політичних стилів активного населення України: «активне контактування», «обмежена демонстративність», «дієвий нонконформизм» та «радикальна демонстративність». Серед населення України більш поширеними є ті форми громадсько - політичних практик, якпов'язані з передвиборчими кампаніями. Натомість протестні практики іншого характеру, зокрема економічного, суттєвого поширення не набули (табл. 1).

Готовність до соціального протесту розглядається як наявний рівень здатності пересічних громадян впливати на перебіг політичного процесу. Показовим у цьому відношенні є приклад Донецька, де було проведено опитування, проведене Центром політологічних досліджень у лютому 2009 року*. Дослідження показало, що дев'ять із десяти мешканців Донецька відчули на собі вплив економічної кризи, при чому майже половина мешканців вважає, що причиною стала не глобальна криза, а внутрішні фактори. 48% опитаних вважають, що знайти вихід з кризи допоможуть масові акції протесту, а 47% донеччан готові брати в них участь.

На думку явної більшості опитаних, за останні місяці економіка України перейшла у стан кризи (93%). При цьому 91% опитаних відповіли, що особисто на собі відчули вплив економічної кризи. У найбільшій мірі це відобразилось на зростанні цін (42%) нестачі грошей і зниженні рівня життя (19), а також у зменшенні (13) або затримці виплат зарплат і пенсій (10), втраті роботи або неможливості знайти нову (по 6%). При цьому 74% опитаних ніяк не налаштовані реагувати на проблемні явища в економіці країни. Серед інших поширених відповідей на це питання: участь в акціях протесту (6%), необхідність насильницьких дій відносно влади (5%). На пряме запитання «Чи можуть допомогти у подоланні економічної кризи масові акції протесту?» 48% респондентів відповіли, що можуть, і 47% опитаних готові брати у них участь.

Три чверті опитаних вважають, що економічна криза у країні триватиме довго, а 45%, що її головною причиною є не світова економічна криза, а скоріше «внутрішні фактори». Основними винуватцями у виникненні кризових явищ в економіці України останніх місяців частіше всього називали: Уряд (як усі вищі органи влади) (46%), В. Ющенка (21%), Ю. Тимошенко (10%). Більшість опитаних не визначилася з вибором ефективних заходів для виходу з кризи (48%), в інших відповідях панували поради стосовно політичних проблем: зміна Уряду (18%), подолання політичної кризи (8%). Більшість учасників опитування вважає, що за останні місяці рівень злочинності у країні істотно підвищився і ще істотно зросте (75% і 76%), і 14% опитаних сказали, що відчули це на собі.

Особливо відмітимо, що 61% респондентів не змогли назвати політика чи партію, які представляють їхні інтереси. Напередодні президентських виборів 3/4 опитаних були налаштовані голосувати. Серед них 20% ще не визначилися зі своїм вибором, 5% відмовилися відповідати, за кого вони збираються голосувати. Найбільш популярними були В. Янукович (33%), П. Симоненко і А. Яценюк (по 6%), Ю. Тимошенко і Н. Вітренко (по 4%), 10% заявили про те, що збираються голосувати «проти всіх». Лідери антирейтингу «За кого Ви в жодному випадку не проголосуєте?»: В. Ющенко - 58%, Ю. Тимошенко - 44%, В. Янукович - 12%. Рейтинг за підсумками «зважених показників» (різниця прихильників і противників): лідер - В. Янукович (21%), А. Яценюк (6%), П. Симоненко і Н. Вітренко (по 4%), найбільш непопулярні: Ю. Тимошенко (-39%) і В. Ющенко (-57%) [8, с. 1].

Таким чином, протестна активність є механізмом контролю дійсності та чесності вибору. Сама ж готовність до соціального протесту розглядається як наявний рівень здатності пересічних громадян впливати на перебіг політичного процессу в суспільстві, а сучасне українське суспільство перебуває в такому стані, який не можна однозначно негативно або позитивно оцінити з огляду на результати і перспективи демократичного розвитку. Адекватною характеристикою цього

стану є суперечливість результатів реформ і невизначеність перспективи подальшого реформування. Позитивні зрушення, що останніми роками відчувались в оцінках громадян України соціальної ситуації і свого становища в суспільстві, загальмувала світова економічна криза і «шляхи її подолання» українських політичних інститутів.

* Загалом було опитано 405 респондентів. Опитування проводилось в усіх дев'ятьох районах Донецька. Досліджувалась думка мешканців міста старше 18 років. Вибірка є репрезентативною у статево - віковому і територіальному (райони міста) відношеннях. Метод опитування - вуличне експрес - опитування (індивідуальне анонімне інтерв'ю), більшість інтерв'ю були записані на диктофон.. Допустиме статистичне відхилення отриманих результатів ±5%. Більшість інтерв'ю (70%) були проведені 19-20 лютого 2009 року. громадян України соціальної ситуації і свого становища в суспільстві, загальмувала