Електоральні розмежування як основа формування соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні

                Юлія Сліпецька, аспірантка кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка

УДК 324: (91)

Здійснено аналіз перебігу президентських виборчих кампаній 2004 та 2010 років, що дав змогу побачити становлення регіонального поділу в електоральних преференціях жителів західних, центральних, а також південно - східних областей України. Автор визначив ключові чинники регіонального розмежування в Україні. Основний акцент зроблено на політичному чиннику, а саме на різних електоральних преференціях у виборців «помаранчевого» та «біло - голубого» поясів.

Ключові слова: соціополітичний поділ, електоральний пояс, виборча кампанія.

Осуществлен анализ хода президентских избирательных кампаний 2004 и 2010 годов, что дал возможность увидеть становление регионального размежевания в электоральных преференциях жителей западных, центральных, а также юго - восточных областях Украины. Автор определил ключевые факторы регионального расмежевания в Украине. Основной акцент сделан на политическом факторе, а именно на различных электоральных преференциях у избирателей «помаранчевого» и «бело - голубого» поясов.

Ключевые слова: социополитическое размежевание, электоральный пояс, избирательная кампания.

In this article the analysis of running president electoral campaigns 2004 and 2010 years, which gave an opportunity to see coming"to"be regional cleavage in electoral preferences of population western and central and also south - east regions of Ukraine, has been provided. The author defined the main factors of regional cleavage in Ukraine. The main stress was made on political factor, exactly on different electoral preferences in voters of «orange» and «white - blue» zone.

Key words: sociopolitical cleavage, electoral zone, electoral campaign.

В Україні від моменту утвердження її незалежності панує думка про її цивілізаційну межовість між Сходом і Заходом. Особливої гостроти дана проблема набула в період «помаранчевої» революції значною мірою завдяки маніпулятивним технологіям. Водночас не можна заперечувати того факту, що в історичному, соціокультурному та політичному плані Україна є гетерогенною країною із значними відмінностями, які транслюються в різні електоральні преференції. Ці електоральні розмежування ми можемо спостерігати під час усіх без винятку виборчих кампаній, починаючи з 1991 року. Особливо яскраво електоральне розмежування ми спостерігаємо протягом двох останніх президентських кампаній 2004 та 2010 років. Відтак предметом нашого дослідження в даній статті виступають електоральні розмежування як відображення соціополітичних поділів на територіальній основі в Україні. Звертаючись до методології, зазначимо, що під територіальною основою соціополітичного поділу ми розуміємо відмінності між групами людей, які склалися за територіальною ознакою і є базою для наступної політичної інституалізації.

Метою даної статті є виявити електоральні розмежування в Україні як підставу для формування соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні.

Поліцивілізаційна модель світу дає чітку, вичерпну відповідь на запитання: «Де закінчується Європа? Європа закінчується там, де закінчується західне християнство і починаються іслам і православ'я» [8, c. 244]. Ці слова С. Гантігтона заставляють нас замислитися над існуванням електорального розмежування між регіонами України.

Як відзначає А. Гальчинський, «наша держава перебуває на межі, по суті, двох світів, двох культур і ментальностей, двох різновекторних цивілізацій, що само собою визначає об'єктивну складність державотворчого процесу, консолідації суспільства»[2].

Так, А. Вільсон вважає, що важливою характерною властивістю України є «серединна основа між українською і російською ідентичностями, котра реально існує, але суперечить логіці державності, яка має консолідувати» [11, c. 31].

Як зазначає український дослідник П. Кір'яков, у російських аналітичних розробках усе виразніше простежується намагання протиставити дві політичні культури, які нібито склалися в Україні, а саме «самостійницьку» західну та «малоросійську» східну. Відтак робиться спроба довести, що рубіж Східної (Центральної) Європи проходить по самій Україні, а тому орієнтація на «західну» геополітичну доктрину загрожує цілісності української держави [10].

А. Марчуков вважає, що цивілізаційний розлом в українському суспільстві проходить не просто за територіальним принципом. Він є, скоріше, «розломом» у світогляді, де «схід» уособлює собою радянську, «православно - слов'янську» свідомість, те, що правильніше було б найменувати «Росією» у широкому значенні цього слова, а «Захід» - національну українську свідомість і національні українські цінності [10].

Говорячи про Україну, слід відзначити, що Україна неоднорідна в культурному, політичному та електоральному аспекті. В політичному плані Україна є державою, що складається із декількох субрегіонів з різною історичною традицією, різними типами політичної культури та специфічною електоральною свідомістю.

Електоральні «розколи» в українському суспільстві не виникають самі по собі. Вони виникають на основі суттєвих ціннісних та інших відмінностей, які існують між україномовними і російськомовними регіонами. Про наявність цих відмінностей свідчать дані соціологічних опитувань. Проте регіональна диференціація в Україні набагато складніша, ніж стереотипізований поділ на Західну та Східну Україну. Адже неможливо не брати до уваги існування ще двох великих регіонів - Центру та Півдня, які характеризуються і спільними, і відмінними рисами із Заходом та Сходом, в той час як Центр має величезний потенціал консолідації й синтезу регіонального розмаїття України. До того ж і Схід, і Захід також регіонально диференціюються, наприклад, на Заході вирізняють ще чотири субрегіони - Галичина, Волинь, Закарпаття та Буковина. Все ж регіональні ідентичності Західної та Східної України найбільш акцентовані, знакові в масовій свідомості, ЗМІ, політичному дискурсі, науковій літературі й найбільше впливали та впливають на суспільно - політичні процеси у сучасній Україні.

Водночас слід наголосити, що більшість науковців сходяться на тому, що Україна складається з чотирьох субрегіонів з різною історичною традицією, різними типами політичної культури і специфічною електоральною свідомістю:

- Західний регіон: Волинська, Закарпатська, Івано - Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецькаобласті;

- Центральний регіон: Київська, Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська, Житомирська, Сумська, Чернігівська області;

- Східний регіон: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області;

- Південний регіон: Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АР Крим.

За національно - патріотичною та мовною складовою в Україні можна виділити два ідеологічних полюси:

- Західний (Львівська, Івано - Франківська, Тернопільська область), який характеризуються абсолютним домінуванням, українського і україномовного населення, націонал - демократичних і націоналістичних ідеологічних орієнтацій.

- Східний (Донецька, Луганська область, АР Крим) - переважно індустріальні регіони, з домінуванням російського і російськомовного населення, проросійських, етатистських політичних і економічних ідеологічних орієнтацій [7, c. 92].

Підставами формування соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні можна назвати:

1) історичний чинник: розвиток українського суспільства в межах різних держав;

2) етнолігвістичний чинник: етнокультурна, мовна гетерогенність українського суспільства;

3) релігійний чинник: конфесійна гетерогенность;

4) економічний чинник: суттєві соціально - економічні розбіжності між регіонами України;

5) зовнішньополітичний чинник: зовнішньо - політичні орієнтації регіонів, питання НАТО;

6)інформаційний чинник: несформованість в Україні єдиного інформаційного простору;

7) політичний чинник: суттєві розбіжності політичної культури між регіонами України, використання суттєвих міжрегіональних розбіжностей у політичних та виборчих технологіях [7, c. 92-97].

Власне політичний чинник, який транслюється у різні електоральні вподобання жителів регіонів України дозволяє виокремити існування в Україні, на думку А. Романюка, двох електоральних поясів - «помаранчевого» та «біло - голубого».

Причому, як відзначає А. Романюк, «спроба окремих ЗМІ та політиків поміняти кольори, за підсумками виборів 2010 року, з помаранчевого на червоний, як відповідник партійному кольору (біло - червоному) лідера БЮТ Ю.Тимошенко, видається некоректною, оскільки, по - перше, первинне «кольорове» маркування виявилось тривалим і витримало випробування парламентськими виборами 2006 та 2007 років; по - друге, формат протистояння первинних кольорів активно використовувався під час президентської виборчої кампанії 2010 року і до нього постійно звертались представники як Ю. Тимошенко, так і В. Януковича; по - третє, голоси «помаранчевих» суттєво розділились особливо під час першого туру і значна частина цих виборців у другому турі голосували не стільки за Ю. Тимошенко, як проти В. Януковича» [6, c. 9].

Відтак, на нашу думку, аналіз президентської виборчої кампанії 2010 року слід розглядати в контексті кампанії 2004 року.

Президентські вибори 2004 р.

В 2004 році відбулися «трьохтурові» президентські вибори, під час яких відбулася так звана «помаранчева» революція. Слід також відзначити, що напередодні першого туру виборів кандидатами у президенти було зареєстровано 24 особи, хоча ще задовго до голосування було зрозуміло, що основна боротьба за пост глави держави розгорнеться між представником влади Прем'єр - міністром України Віктором Януковичем та представником опозиції - Віктором Ющенком.

За підсумками саме цих президентських виборів Україна виявилася поділена на дві частини: ту, де В. Ющенко отримав впевнену перемогу над В. Януковичем - так званий «помаранчевий» електоральний пояс, та ту, де, навпаки, В. Янукович здобув перемогу над В. Ющенком - «біло - голубий» електоральний пояс.

Таблиця 1 - Перелік областей, в яких більшість електоральної підтримки отримав Віктор Ющенко - «помаранчевий» пояс [3]

Електоральна карта підтримки Віктора Ющенка свідчить про його однозначну підтримку у західних та центральних областях України (81% проти 16%).

Таблиця 2 - Перелік областей, в яких більшість електоральної підтримки отримав Віктор Янукович - «білоголубий» пояс [3]

Електоральна карта свідчить, що саме східні та центральні регіони готові віддати свої голоси Віктору Януковичу, причому у співвідношенні 76% проти 19%.

Як ми вже зазначали, виділивши чотири субрегіони - Західний, Центральний, Південний і Східний, ми можемо простежити утвердження електоральних розмежувань в Україні.

Таблиця 3 - Офіційні результати голосування у третьому турі президентських виборів, %

Рисунок 1 - Розподіл голосів за регіонами

Як видно з діаграми (рис.1), серед усіх виборців найбільшу частку голосів за В. Ющенка і найменшу за В. Януковича віддали виборці Західного регіону, а найбільшу частку голосів за В. Януковича і найменшу за В. Ющенка - виборці Східного регіону. Причому відмінності між Західним та Східним регіонами за поширеністю в них прихильності до обох кандидатів - перевага майже на 75 % на користь В. Ющенка у Західному регіоні та майже на 58 % на користь В. Януковича у Східному регіоні - перевершили регіональні відмінності, які спостерігалися на будь - яких попередніх президентських виборах в Україні.

Водночас досить помітно відрізнялися один від одного і суміжні регіони. Так, у Південному регіоні В. Ющенко отримав майже на 10 % більше голосів, ніж у Східному, а в Західному - на 12 % більше, ніж Центральному.

З другого боку, В. Янукович у Центральному регіоні отримав майже на 10% більше, ніж у Західному, а у Східному регіоні - також більше ніж на 10 % більше, ніж у Південному.

Таким чином, за виокремленими регіонами України у розподілі голосів між двома кандидатами спостерігалося стале співвідношення: чим західніше регіон, тим більше виборців голосувало за В. Ющенка і тим менше - за В. Януковича, і навпаки.

Президентські вибори 2010 р.

Президентські вибори 2010 року стали своєрідним генетичним продовженням виборів 2004 року, сприявши утвердженню соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні. Як і в 2004 році, більшість західних та центральних областей проголосували за прозахідного і націонал - орієнтованого кандидата в Президенти Юлію Тимошенко, в той час як східні та південні області - за проросійського Віктора Януковича.

Водночас результати першого туру голосування засвідчили, що значна кількість виборців незадоволена кандидатурами двох головних претендентів на президентське крісло - Януковича і Тимошенко. Можна припустити, що вони трактувались як представники «старої» політичної еліти, які повинні нести відповідальність за незадовільний стан справ у країні, а на зміну їм повинна прийти так звана «нова» еліта. Власне, як засвідчили результати голосування під час першого туру виборів, рівень підтримки так званих «альтернативних» кандидатів (С. Тігіпка, А. Яценюка та А. Гриценка) становив більше 20%.

88

Таблиця 4. - Результати першого туру президентських виборів

Слід відзначити, що електоральний розкол, який утвердився в Україні в 2004 році повторився і в 2010, адже Юлія Тимошенко здобула перемогу абсолютно в тих самих областях і регіонах, що й свого часу Віктор Ющенко у 2004 році.

Таблиця 5 - Перелік областей, в яких більшість електоральної підтримки здобула Юлія Тимошенко - «помаранчевий» електоральний пояс_¹

Як видно із таблиці, рівень підтримки Юлії Тимошенко в 2010 році у традиційно «помаранчевому» поясі в порівнянні з результатом Віктора Ющенка у 2004 році впав у ряді областей, а саме у Волинській, ІваноФранківській, Львівській, Тернопільській, Чернівецькій, Чернігівській. Загалом по Україні електоральні втрати Тимошенко (у порівнянні з Віктором Ющенком в 2004 році) становили 3 526 478 голосів. Така тенденція пояснюється ефектом розчарування політикою та внутрішнім протистоянням у «помаранчевій» команді.

Попри все, найбільший рівень підтримки отримала Юлія Тимошенко в Івано - Франківській (88,89%), Тернопільській (88,39%) та Львівській областях (86,21%),

Таблиця 6 - Перелік областей, в яких більшість електоральної підтримки здобув Віктор Янукович - так званий «білоBголубий» електоральний пояс²

Що стосується Віктора Януковича, незважаючи на те, що рівень його підтримки в традиційно «білоголубому» поясі впав у порівняні з 2004 роком в усіх областях, окрім Одеської - у підсумку він переміг у другому турі Юлію Тимошенко. Це зумовлено тим, що, з одного боку, загалом 2010 рік відзначається вищим рівнем аполітичності та байдужості по всій Україні у порівнянні із сплеском громадської активності у 2004 році. З іншого боку, через масове розчарування політикою так званої «помаранчевої» команди зросла електоральна підтримка Віктора Януковича на Заході та в Центрі у порівнянні з 2004 роком.

Слід відзначити, що в «помаранчевому» поясі найвищий рівень електоральної підтримки В. Януковича зафіксовано в Закарпатській області (41.55%), розрив менше 10% з Тимошенко спостерігався у Житомирській, Кіровоградській та Полтавській областях.

Водночас у «біло - голубому» поясі подібно до 2004 року у 2010 році домінуючою областю за кількістю відданих на підтримку В. Януковича голосів була Донецька - 90,44%. Що стосується розподілу голосів між Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем у другому турі президентських виборів у 2010 році - картина залишилася незмінною: Захід і Центр підтримав Юлію Тимошенко, а Схід і Південь - Віктора Януковича.

Таблиця 7 - Офіційні результати голосування у другому турі президентських виборів у чотирьох регіонах України 2010 р., %

Порівняльний аналіз виборчих кампаній 2004 та 2010 років показав утвердження електорального розмежування. Неможливо не помітити, що електоральна карта 2004 та 2010 року - збігаються (рис. 2).

Рисунок 2 - Порівняння результатів виборчих компаній 2004 та 2010 рр.

При формальному збігу переліку регіонів, які підтримали під час 2004 та 2010 років лідерів «помаранчевих» - В. Ющенка та Ю. Тимошенко і лідера «біло - голубих» В. Януковича, на нашу думку, слід виділити декілька тенденцій. По - перше, кількісно зменшився рівень підтримки лідерів. Порівнюючи результати голосування/підтримки В. Януковича в межах України, слід констатувати, що у 2010 році він не зумів повторити свого результату з 2004 року - зменшення кількості виборців, які його підтримали, становило 367 262 голоси. Перемогу Януковичу на президентських виборах забезпечили, як не парадоксально, протестний електорат в західних і центральних областях, де він набрав від 7,02% в Івано - Франківській області до 41,55% - у Закарпатській.

Рисунок 3 - Електоральна карта президентських виборів 2004-2010 рр.

Як ми вже зазначали, електоральні втрати Ю. Тимошенко були ще більшими, в абсолютних цифрах вона отримала на 3 526 478 голосів менше у 2010 році порівняно з В. Ющенком у 2004 році. Водночас, як і під час президентської кампанії 2004 року, збереглася тенденція, що чим західніше регіон, тим більше виборців голосувало за Юлію Тимошенко і тим менше - за В. Януковича, і навпаки (рис.3).

Висновки. Електоральна географія періоду незалежності України дозволила нам прослідкувати становлення соціополітичного поділу на територіальній основі, в основу якого покладений, за Р. Хербутом, «стабільний стан поляризації політичної спільноти, у межах якої певні суспільні групи надають підтримку конкретним політичним напрямам або політичним структурам, які є представниками цих напрямів, тоді як інші суспільні групи підтримують опозиційні напрями політики, або репрезентуючи їх політичні партії» [5].

Як свідчить політична практика України, найяскравіше регіональні відмінності проявляються під час виборчої кампанії. З одного боку, виборці, а з другого - претенденти своїми діями конституюють політичну географію України. Високий ступінь ідентифікації виборців зі своїм кандидатом свідчить про те, що мети (а нею залишається вища державна влада) було досягнуто кандидатами шляхом накидання та вкорінювання у свідомість людей образу полярних політичних устремлінь, претензій, настанов. Отже, політична структуризація утворюється як результат спільних дій населення та конкуруючих за владу політичних сил, які надали леґітимності наявним культурним й соціально - економічним відмінностям і на їхньому протиставленні вибудували власні виборчі кампанії.

Одним із свідчень формування соціополітичного поділу є відсутність у державі єдиного загальнонаціонального політичного лідера чи політичної сили, які б перемогли не в одному конкретному субрегіоні, а в усій Україні. Кандидати, починаючи від своїх програмних положень, традиційно вже орієнтуються на конкретний регіон, мобілізують усі свої зусилля для досягнення масимального результату в ньому. Крім того, політичні партії та кандидати у президенти доволі часто акцентуютьна маніпулятивних питаннях мови, церкви, зовнішньо - політичної орієнтації, які розділюють, а не об'єднують Україну.

Отже, за роки незалежності конституювалася політична структуризація і стратифікація України, тобто її «політична географія», і це означає, що історико - культурні, економічні та іншого роду відмінності набрали політичної форми й понижені до ролі засобів політичної боротьби за домінування, акцентування на яких стає одним із правил політичної гри.

Як свідчить проведений нами порівняльний аналіз виборчих кампаній 2004-2010 років. Україна перебуває на стадії формування соціально - політичного поділу на територіальній (регіональній) основі, що відображається в кардинально різних електоральних преференціях жителів східних - південних та західних - центральних областей України та в утвердженні двох чітко окреслених електоральних поясів - «помаранчевого» та «біло - голубого».