Системно - синергетичний підхід у формуванні мотивації учіння студентів в інтегрованому освітньому середовищі

Людмила Сердюк, кандидат психологічних наук, доцент, директор Інституту соціальних технологій Університету «Україна»

УДК 159.923.2

 

Розглядаються особливості мотивації учіння та освітнього середовища з позицій системно – синергетичного підходу

Ключові слова: синергія, синергетичний підхід, принципи синергетики, самоорганізація.

 

Рассматриваются особенности мотивации учебы и образовательной среды с позиций системно – синергетического подхода.

Ключевые слова: синергия, синергетический подход, принципы синергетики, самоорганизация.

 

The features of motivations and educational environment from system – synergsical position are considered in the article.

Key words: synergy, synergy approach, principles of synergy, selforganization.

 

Актуальність вивчення особливостей мотивації до навчання студентів ВНЗ в інтегрованих групах зростає в Україні у зв’язку із збільшенням частки серед вступників до ВНЗ молоді з соматичними хворобами та інвалідністю.

Зокрема, навчанням в одній групі зі студентами, розвиток яких не ускладнений хворобою, особливостями ставлення до своєї хвороби, преморбідними станами та самосприйняттям, психологічними захистами, усвідомлюваними та несвідомими мотивами навчання, життєвими цілями та планами. Така мотивація включає в себе різні спонукання: мотиви, потреби, інтереси, наміри, потяги, цілі, мотиваційні установки чи диспозиції, ціннісні орієнтації, ідеали тощо. Це далеко не закінчений перелік факторів, які у їхніх складних зв’язках та відношеннях складають мотиваційне поле навчання у ВНЗ, зумовлюють успішність засвоєння знань та навичок, професійне становлення та особистісний розвиток майбутнього фахівця.

Найбільш придатною методологічною основою для дослідження особливостей мотивації навчання студентів в інтегрованих групах та ефективного управління нею як процесом, на наш погляд, є методологія системного підходу (П. Анохін, В. Ганзен, Б. Ломов, С. Максименко, В. Мерлін, В. Шадриков та ін.) та застосування методологічних принципів синергетики (В. Буданов, А. Малков, Г. Нестеренко., В. Стєпін та ін.).

Вплив синергетики на соціальне пізнання визначається тим, що вона значно трансформує загальні підходи до розвитку соціуму та дозволяє створити універсальні для різних соціальних наук пояснювальні моделі, які виявляють глибинну спільність соціальних процесів найрізноманітнішої природи як процесів соціальної самоорганізації.

Перебуваючи в цільовому стані, люди, як правило, намагаються уникати синергії, яка переживається як дисонанс, несумісність і протилежність. З іншого боку, в парацільових станах синергія виступає джерелом нашого емоційного збудження. З цієї причини синергія стає частиною повсякденного життя, навіть будучи інституціолізованою в різних прийнятливих способах.

Як відомо, не кожна система підвладна принципам самоорганізації, а тільки та, що володіє відповідними цьому процесу характеристиками. Мотивація як система відповідає цим характеристикам, оскільки вона є: складною системою, тому що має багато елементів і підсистем; відкритою системою, тобто здатною взаємодіяти з оточуючим середовищем; дисипативною системою, тобто може існувати як фізично, так і духовно тільки за умови постійної взаємодії із середовищем; нерівноважною системою — внаслідок існування процесів обміну між самими компонентами у структурі мотивації; нелінійною системою (здатною до самодії). Розвиток таких систем майже не передбачуваний, кількість його варіантів більша, ніж у лінійних систем, бо малі впливи можуть спричинювати дуже значні наслідки і навпаки.

Таким чином, дослідження організації та прогнозування розвитку мотиваційної сфери студентів та мотивації їхнього навчання в інтегрованому освітньому середовищі, питання ефективного включення студентів з інвалідністю до суспільного життя та до навчання у ВНЗ, вивчення психологічних чинників, які сприяють та перешкоджають цьому процесу є надзвичайно актуальною проблемою, яка потребує комплексного розв’язання з урахуванням системної організації та можливості керувати мотваційним процесом на засадах методологічних принципів системного підходу та синергетики і, на цій основі, створювати оптимальні умови організації навчання — перебудови непродуктивних структур особистості, знаходження структурного дефіциту в особистісній організації, знаходження резерву та включення компенсаторних механізмів.

Використання синергетических принципів теорії самоорганізації щодо дослідження процесів розвитку особистості, мотивації поведінки та діяльності має великий евристичний потенціал.

Синергетика (або теорія самоорганізації), маючи спочатку природниче походження, поступово в центр уваги ставить людинознавство. Якщо вести мову про людину, про її пізнавальні та практичні можливості, про будову особистості, про ієрархічні шари свідомості, про історичні шари пам’яті, то всі ці утворення можна розглядати як структури – процеси самоорганізації. Багато синергетичних понять, таких як самоорганізація та балансування на межі хаосу, операціональна закритість, безліч можливих дискретних станів і екзистенціальний вибір у моменти біфуркацій служать тому, щоб осягнути внутрішню складність людської свідомості, процесів розвитку особистості та її структур.

Особливість синергетических ефектів полягає в глибині впливу на психологічні явища. Цей стимулюючий ефект міг би не відбуватися або проявлятися не так сильно, якби впливаючі переживалися кожний окремо, незалежно. Інший ефект, що нерідко виникає, полягає в тому, що характеристики переживаються більш яскраво, ніж якби вони переживалися окремо й незалежно.

В. Буданов [1] описав принципи синергетики, які можуть бути віднесені до онтологічних постулатів.

1. Гомеостатичність. Цей термін може бути використаний при вивченні механізмів інтериоризації та адаптації, що виникають у людини, наприклад, у процесі навчання та самонавчання. У контексті дослідження особистості, яку варто розглядати як складну, динамічну систему, це означає здатність спрямовувати свою поведінку, самонастроюватися та самозмінюватися шляхом запозичення, запам’ятовування і відтворення знань, умінь, норм, поведінкових зразків, необхідних для успішного функціонування.

Механізми гомеостазу забезпечують цілісність системи, що стосовно особистості та мотивації означає підпорядкування всіх елементів структури основній її домінанті.

2. Ієрархічність. Основним змістом структурної ієрархії є складна природа вищих рівнів щодо нижчих.

Розглядаючи мотивацію учіння як багато – рівневий процес, нижчим рівнем (базовим) буде первинна мотивація. Параметри порядку, які характеризують поведінку певної системи на макрорівні, і рух елементів цієї системи на мікрорівні взаємно спричиняються один одним.

На етапі вторинної мотивації своєрідно змінюватиметься ціннісна свідомість. Її динаміка набуватиме коливального характеру, оголюючи два полюси: пов’язані із традиційними моральними цінностями («екзистенціальні цінності») та цінностями — ідеалами суспільства.

Функціонально перша група цінностей виступає регулятором повсякденної практичної діяльності людей, визначаючи їхнє ставлення до соціальних, інституційних факторів суспільства.

3. Нелінійність. Нелінійністю називається властивість системи мати у своїй структурі різні стаціонарні стани, які відповідають різним припустимим законам поведінки цієї системи. Еволюція поведінки і розвитку даного типу систем складна і неоднозначна, тому флуктуації (випадкові зовнішні впливи) можуть викликати відхилення системи від її стаціонарного стану в будь – якому напрямку.

4. Нестійкість містить у собі два попередні принципи — нелінійність і незамкнутість. Стан нестійкості, вибору прийнято називати точками біфуркацій (точки розгалуження можливих шляхів еволюції системи). На життєвому шляху кожної людини дуже багато точок біфуркацій, вибору, усвідомлених і неусвідомлених. Здійснюючи вибір подальшого шляху, суб’єкт вибирає найбільш сприятливий для себе шлях, що водночас є одним із реалізованих у даному середовищі.

5. Динамічна ієрархічність — найважливіша інтегративна ознака системи, ефект цілісності, тобто поява в даної сукупності об’єктів таких властивостей, яких немає в кожного з них окремо.

Це актуалізація знань, умінь, звичок, за допомогою яких людина інтегрується в навколишній світ, і ця актуалізація є результатом колективної взаємодії структуроутворюючих елементів свідомості, продуктом тих зв’язків, які виникають між ними. Тому властивість цілісності показує, що складним системам властива креативність. Свідомість особистості, будучи когнітивною структурою, є цілісною. Вона проявляється спонтанно, непередбачувано та відносно недетерміновано в процесі самоорганізації.

Сучасна ситуація в галузі освіти, безсумнівно, має потребу в осмисленні. Досягнення нової якості освіти можливе при реформі існуючих методів і підходів до навчання та виховання. Як говорив К. Лоренц, родоначальник сучасної еволюційної епістемології, життя є пізнання, а навчитися жити — значить навчитися вчитися. Сьогодні людина, чи то школяр, студент, чи зріла людина, виявляється зануреною у величезні потоки інформації, її захоплює віртуальний світ, часом розмиваючи внутрішні стрижні особистості, підкоряючи впливу реклами, нав’язаним шаблонам «гідного життя».

Розуміючи, що етап навчання у ВНЗ є важливим етапом соціалізації особистості, глибоко пов’язаний із процесами її розвитку, самореалізації, цей етап припускає створення умов для ефективного рішення освітніх завдань.

Період студентства — це період пошуку оптимального сенсу життя. Він ускладнюється тією обставиною, що вибір основної стратегії життя збігається з періодом, коли людина має малий життєвий досвід, мало життєвої мудрості, а освітній процес у школі та ВНЗ не створює належних умов для головного завдання — постановки життєвих цілей та вибору провідної лінії життя. У студентів з інвалідністю особливість етапу навчання у ВНЗ пов’язана із дією багатьох факторів, зумовлених впливом на формування особистості інвалідизиючого дефекту. У результаті чого можуть формуватися неправильні уявлення про себе, свої можливості, здатності і, як наслідок, деформація життєвого сценарію, неадекватний професійний вибір, неефективність процесу професійного становлення, відсутність або перекручування мотивації навчання, життєвих планів, цілей та ін. А, як показано В. Чудновським [3], особливе значення у формуванні й розвитку особистості має орієнтація на віддалені цілі, які, по суті, є сенсом життя.

Синергетика в трансформації цілей освіти, формування і розвитку оптимальної мотивації навчальної діяльності студентів, тим більше студентів з інвалідністю, може бути використана як загальна дослідницька установка, як когнітивна схема дослідження, як метод наукових досліджень і практичної діяльності.

Роль синергетики в трансформації уявлень про мотивацію навчання, цілі та завдання студентського періоду двояка. Мова йде як просинергетичну освіту, поширення синергетичних знань, вивчення законів самоорганізації, так і про побудову синергетичної мотиваційної системи навчання та способів організації самого процесу навчання і виховання. Згідно з синергетичними уявленями при виробленні стратегії освіти зовсім не обов’язково, щоб кожен учасник освітнього процесу мав визначену мету, оскільки ефект самоорганізації може наступити і без постановки мети, тобто можливе «спонтанне виникнення порядку і організації із безпорядку і хаосу» [4]. З точки зору синергетичного світогляду, не правомірно змішувати поняття мети і смислу, оскільки відсутність мети не означає відсутність смислу. Тому смислом стратегії освіти стає не побудова послідовності дій педагога, спрямованих на студента як на об’єкт педагогічних впливів, а створення умов для студента як майбутнього суб’єкта професійної діяльності, створення потужного, духовно збагаченого і різнопланового освітнього середовища кожен учасник якого повинен усвідомлювати не стільки мету освіти, а цінність освіти, і формувати в нього слід не образ майбутньої професії, а образ майбутнього, пов’язаного з професією. Однією з причин наявних на сьогоднішній день суперечностей в освіті є нерівномірність розвитку гносеології та аксіології — теорії пізнання та теорії цінностей [5].

Моделювання освітніх систем з урахуванням синергетичного принципу самоорганізації відкритих систем створює найоптимальніші умови для їхнього осмислення [6]. Синергетична інтерпретація відкритих систем, що розвиваються, до яких належить і система освіти, породжує звернення до нелінійної причинності, що призводить до усвідомлення неможливості аналізу будь – якої еволюційної системи лише на основі емпіричного матеріалу, не знаючи причин і закономірностей, що породжують цей розвиток. З погляду синергетики, всякий еволюційний процес у відкритих системах супроводжується на всіх рівнях взаємопов’язаним рухом, тому в обіг входять такі синергетичні терміни, як «атрактор», «самоорганізація» «біфуркації», «флуктуації» та ін., які сприймаються як на метафоричному, суто інтуїтивному рівні, так і набувають методологічного змісту. Проте методологія синергетики недостатньо розвинута, хоч принципи синергетики сформульовані, але вони не укорінилися як технології когнітивного етапу моделювання.

Зокрема, лише «кільцеве», узгоджене застосування принципів синергетики дозволяє відійти від метафоричного рівня до системно – структурних онтологій, сконфігурувати модель динамічної системи, а побудова моделі завжди пов’язана з побудовою зворотного завдання, що потребує апріорної інформації, відбір якої належить компетенції як теорії, так і практики.