Психологічні чинники політичної ідентифікації студентів у процесі формування політичної свідомості

УДК 159.9:32

Розкрито психологічні чинники формування політичної ідентичності, з'ясовано ставлення студентської молоді до держави у процесі політичного самовизначення.

Ключові слова: політична свідомість, національна ідентичність, політичність, політичне прагнення, політичне самовизначення.

Раскрыты психологические факторы политической идентичности, виявлено отношение студенческой молодежи к государству в процессе политического самоопределения.

Ключевые слова: политическое сознание, национальная идентичность, политичность, политическое стремление, политическое самоопределение.

The psychological factors of political identity, the relation of student youth to state in process of the political self - determination are considered in the article

Key words: political consciousness, national identity, political aspiration, political self - determination.

Значної актуальності у час трансформаційних перетворень набуває втрата у частини українського народу ідентичності зі своєю країною, відчуття власної причетності до соціально - політичних процесів, що є ознаками появи глобальної соціально - політичної, економічної та ціннісно - культурної кризи в Україні. Про кризу ідентичності в умовах глибоких динамічних соціально - культурних і політичних змін українського суспільства говорять не тільки політологи, а й соціологи, психологи та управлінці. Особливе значення дана проблематика має для молоді, яка стоїть перед вибором орієнтирів свого подальшого самоствердження, особливо політичної участі, політичної діяльності.

Політичну ідентифікацію прийнято розглядати як процес самоототожнення індивіда з політичним лідером, групою, якою може бути партія, політичним рухом, зразком політичної поведінки, політичною роллю.

Ідентифікація розгортається на основі завершених ідентифікаційних процесів, серед яких Ентоні Д. Сміт виділив родову і статеву, місцеву і регіональну, соціоекономічну і релігійну, етнічну та національну ідентифікації. Саме ці ідентифікаційні процеси допомагають людині збагнути свою сутність, спираючись на окреслену ідентичність, не бути манкуртом при такому високому рівні професійної освіти молоді, яка має місце в Україні, та яку не використовують ефективно в політико - управлінських інституціях українського суспільства, яке трансформується на демократичних засадах.

Мета дослідження - виявити та охарактериз

увати психологічні чинники, які є основою політичної ідентифікації студентської молоді. Для досягнення мети дослідження нами було проведено опитування за авторським питальником «Молодь у суспільно - політичному житті України». Дослідження проводилось протягом грудня 2009 року на базі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Київського національного університету культури і мистецтв. Усього в дослідженні взяло участь 160 студентів 2 - 4 - х курсів.

Перш за все визначимо етимологію поняття «чинник».

Чинник - це умова, рушійна сила, причина будь - якого процесу, що визначає його характер або одну із основних рис; фактор [4]. Звідси випливає, що процес формування політичної свідомості зумовлюють психологічні умови політичної ідентифікації студентської молоді.

Для того щоб зрозуміти, про які умови йтиметься, звернемося до структури політичної свідомості. Політична свідомість у своїй структурі охоплює такі компоненти: політичні знання, політичні цінності, політичну інформацію, політичні оцінки, політичні переживання тощо.

Дослідження політичної свідомості методами політичної психології характеризується прагненням об'єднати аналіз її соціально - політичного змісту (потреби, інтереси, орієнтації, установки та ін.), оцінюючи політичну свідомість на основі даних, які стосуються інформованості особистості щодо політики, характеру її світогляду, системи цінностей [8, с. 56].

На індивідуальному рівні політична свідомість трактується як властивість і здатність «політичної людини», спроможної певним чином сприймати політику, більш - менш точно її оцінювати і відповідно цілеспрямовано діяти в політичному житті. Аналіз механізмів, які керують функціонуванням політичної свідомості на цьому рівні, дозволяє виділити в ньому два блоки компонентів. Це мотиваційні складові (політичні потреби, цінності, установки, почуття і емоції) та пізнавальні (знання, інформованість, інтерес до політики, переконання) складові [8, с. 58].

Процес політичної ідентифікації важко уявити без політичного інтересу та політичного мислення, які і входять до структури політичної свідомості. Якщо політичний інтерес відображає рівень зацікавленості та включеності особи в політичне життя, то політичне мислення - це форма свідомого відображення людиною процесів і явищ навколишньої політичної реальності у вигляді суджень, висновків, рішень та умовиводів. Системоутворюючою функцією політичного мислення є відображення політичної реальності як особливої діяльності [8, с. 74].

Політичне мислення відрізняється від буденного політичною спрямованістю, власною специфікою та рядом особливостей, наявність яких пояснюється характером стосунків між «політичною людиною» і тією політичною реальністю, яка протистоїть їй як об'єкт.

Якщо звичайні предмети можливо дослідити практично, безпосередньо виявивши їхні властивості і якості, то в політиці предмет мислення і мислячий суб'єкт розділені соціальною дистанцією, яка виключає таке вивчення. І дійсно, виборцю важко об'єктивно вивчити кандидата, за якого він голосує, не спостерігаючи за ним у роботі. Про професійні риси і характер дій кандидата залишається робити висновок із його слів, жестів, стилю поведінки [1, с. 65]. Як наслідок, на основі подібних спостережень виникають політичні уявлення, без яких політичне мислення практично не можливе.

Найбільш характерне означення політичних уявлень можна дати, скориставшись визначенням соціальних уявлень, які пропонує відомий психолог Серж Московічі. Політичні уявлення - складна багаторівнева система уявлень представників соціальних груп про політичні дії, ідеї та цінності. Політичні уявлення виконують двоєдине завдання: по_перше, допомогти людям (групам людей) орієнтуватися в політичному світі та впливати на нього; а по_друге, забезпечити членам суспільства можливість спілкуватися через опанування певного «коду» для соціально - політичних обмінів, найменування і класифіка ції різних аспектів політичного життя, індивідуальної та групової історії [7].

Зміст політичного мислення визначається цілями, цінностями, визначеними політичною свідомістю і політичною культурою, що ведуть до засвоєння людиною нового феномену - політичності.

Політичність - це невід'ємна якість особистості, як біологічність, фізіологічність, соціальність. Ще Аристотель у свій час назвав людину політичною твариною, маючи на увазі громадянсько - політичні якості, властиві особистості.

Політичність особистості формується низкою соціально - політичних та психологічних передумов. Такими, зокрема, є:

- потреби орієнтації в інформації, знання про ймовірність настання певних політичних подій, час і місце їхньої появи, ступінь небезпеки;

- інтерес до різних політичних процесів у суспільстві;

- уявлення про політичний устрій суспільства;

- реагування на політико - управлінські процеси в суспільстві;

- відчуття прагнень інших людей щодо політичного керівництва певним політиком;

- потреби уникнути керування власною поведінкою політичним маніпулюванням.

Політичність - це здатність людини сприймати, засвоювати політику, реагувати на її вияви, виробляти адекватну лінію поведінки. Політичні явища зачіпають обидві сфери особистості: раціональну та емоційну. Відтак політичність включає в себе розуміння політики, знання, ставлення, сприймання, відчуття політики. Політичність до певної міри властива переважній більшості людей, а не лише тим, хто входить до якоїсь партії, є активістом громадсько - політичного життя [11, с. 39].

Політичність найчастіше відображає рівень зацікавленості політичними процесами в державі, суспільстві тощо. Однак слід мати на увазі, що неучасть у політиці ще не означає аполітичності особистості, особистість може мати власну позицію щодо політичних реалій. Так, на запитання: «Чи цікавитеся ви політичною ситуацією в Україні?» із 160 опитаних студентів вищезгаданих університетів 65% відповіли - намагаюся бути поінформованим, ,8% - цікавлюся, коли це мене стосується, 13,1% - зовсім не цікавлюся, 3,8% - цікавлюсь і беру активну участь. Розподіл політичного інтересу проявився таким чином (див. рис. 1.).

Отже, як видно з рис. 1, загальний рівень інтересу до політики у молоді значно переважає відсутність інтересу до неї. І хоча так званих «активістів», тобто тих, хто цікавиться і бере активну участь у політичному житті країни, відсоток незначний (усього 3,8% респондентів), найбільше серед опитаних тих, хто намагається бути поінформованим про стан політичних справ у державі (65%). Це свідчить про небайдужість молодого покоління до подій державотворення, до соціально - політичної ситуації, що склалася і продовжує реалізуватися в Україні. Однак низька активність (13,1%) пояснюється ще недостатньо сформованим політичним осередком серед студентів.

Якість політичності вимірюється інформаційною обізнаністю, довірою та участю в політиці. Найвищим виявом політичності особистості є громадянськість, тобто свідоме активнее включення у процеси політичної життєдіяльності суспільства.

Особливо актуальним процес формування громадянської позиції залишається для молоді, яка стоїть на порозі самовизначення, вибору власної життєвої позиції, що згодом стала б фундаментальною основою їхньої участі у трансформаційних перетвореннях в сучасному українському у суспільстві.

Чимало авторів у своїх працях торкаються даної проблеми, зокрема, М. Пірен, В. Москаленко, Ю. Шаргородський, В. Васютинський, М. Слюсаревський, Н. Дембицька, Т. Поснова та ін., наукові праці яких присвячені проблемам психології особистості та громадянської позиції людини; етнополітичним процесам державо - творення в Україні; державної політики в галузях сім'ї і молоді; соціальної етики, громадської моралі, громадянських обов'язків; соціальної стратифікації; духовного відродження України та виховання духовності української політичної нації тощо [3; 9].

Наприклад, М. Пірен національні цінності розглядає як базову основу формування державницької національної свідомості, що стосується громадян конкретної держави, їх громадянської позиції. Авторка наголошує, що національне виховання, зокрема виховання патріотизму і громадянськості, є наріжною потребою українського державотворення [10, с. 5].

Щодо національної свідомості дослідники прийшли до висновку, що одні лише теоретичні уявлення про свідомість не розкривають її сутності. Так, М.Мамардашвілі вважає, що свідомість не підлягає теоретизації, а на думку Є. Ісаєва та В. Слободчикова, свідомість інтегрує багатоманітні явища людської діяльності у дійсно цілісний спосіб буття, що робить людину людиною [13].

Свідомість, зокрема і політична свідомість особистості, характеризується такими психологічними особливостями:

- здатністю акумулювати знання про навколишній світ на основі пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви);

- чітким закріпленням у свідомості суб'єкта, тобто розрізнення «Я» і «не - Я людини;

- забезпеченням цілеспрямованої діяльності людини - свідомість формує мету діяльності;

- наявністю у її складі певного ставлення у почуттях до когось або чогось.

У системі ідеологічних цінностей важливе місце поряд із політичним, належить національному інтересу. Національний інтерес відображає фундаментальні цінності та прагнення народу, які зумовлюються конкретною соціально - політичною ситуацією, що складається в державі та за її межами. Це означає, що національно - державні інтереси України є об'єктивним фактором, зумовленим усією сукупністю її життєвих потреб. Їхній зміст визначає, якою має бути ідеологічна політика держави, щоб її цілісність та добробут громадян були надійно забезпечені та захищені.

На процес ідентифікації суттєвий, а нерідко й вирішальний вплив справляють сформовані ідентичності, зокрема, політична, етнічна, релігійна, економічна, інформаційна. Проте політична ідентифікація є мінливим утворенням, яке може несподівано трансформуватись, залежно від соціально - політичних факторів впливу у суспільстві.

Політична реальність наших днів дає приклади, коли активісти певної партії легко і безболісно змінюють свої політичні уподобання, прихильності та орієнтації, стають «незламними борцями» за інші політичні ідеали. За радянської влади мала місце політична псевдоідентичність, бо механізми формування її мали примусовий характер, так званий «ідентифікуючий примус загального» - визнання КПРС та її марксистсько - ленінської ідеології. Насправді, політична ідентичність не повинна бути примусовою, індивід завжди повинен мати можливість для власного вільного вибору, можливість диференціації та автономії. Вона формується на свободі, ідеологічному плюралізмі у демократичних суспільствах і цього вимагає процесс стійкого розвитку суспільства, щоб особистість самостійно здійснювала свій політичний вибір.

Політична ідентифікація особистості формується з урахуванням змін, що відбулися в результаті розпаду імперій та національного відродження. В сучасних умовах ознаки і рівні національної ідеї трансформуються, суттєво змінюють свою значущість та свої пріоритети. Вони нерідко набувають певного забарвлення, поповнюються новими елементами (спільність історичної долі, національні цінності, національний престиж тощо). Тому необхідно передусім врахувати, що ті поняття, які існують сьогодні, відображають різні рівні існування національної ідеї.

Національні інтереси можна поділити на внутрішні та зовнішні, виходячи із концепції національної безпеки.

До внутрішніх національних інтересів відносять:

- створення громадянського суспільства;

- гарантування конституційного ладу;

- створення соціально - орієнтованої ринкової економіки;

- розвиток науково - технологічного та інтелектуального потенціалу;

- створення ефективної системи національної безпеки;

- охорона та забезпечення фізичного та психічного здоров'я нації;

- забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;

- розвиток української політичної нації.

Національні інтереси відображають саму суть політичної ідентифікації суспільства, а такі психологічні чинники, як почуття, віра, відповідальність, переконання, ставлення, усвідомлення себе громадянином своєї держави позначають сутність їхнього вираження.

Одним із таких індикаторів відображення національних інтересів є ставлення до державної символіки. Так на запитання: «Яке ваше ставлення до державної символіки: Прапора, Герба, Гімну України?» 72,5% опитаних студентів відповіли - шанобливе, вони відповідають моїм переконанням, знаю Гімн, виконую його на урочистостях, 14,4% - шанобливе, але Гімн не знаю, 5,6% респондентів виразили байдуже ставлення до державної символіки і 6,9% обрали інший варіант відповіді (рис. 2).

Отож, як видно, уже починаючи з таких моментів, як виконання державного Гімну, вшанування державного Прапора та Герба, відбувається зародження у свідомості молодих людей поваги до національної ідеї, виховання цієї ідеї як базової внутрішньої цінності державотворення. Візьмемо до прикладу вшанування Прапора України, коли в День Прапора, як політичного символу держави, на честь 19 - ї річниці незалежності всі області України проводили День Прапора. Це надзвичайно важливий момент для виховання громадянської позиції, психологічний чинник формування національної та політичної ідентифікації особистості, перш за все молоді - майбутнього України.

До зовнішніх національно - політичних інтересів слід віднести такі: - налагодження і формування рівноправних та взаємовигідних соціально - політичних відносин з усіма державами, інтегрування в європейське і світове співтовариство;

- забезпечення суверенітету, територіальної недоторканості, політичної та економічної незалежності;

- розширення інтеграційних процесів (з безумовним урахуванням національних інтересів) у всіх сферах суспільно - політичної діяльності держави;

- забезпечення ефективних заходів боротьби з організованою злочинністю та корупцією, нейтралізація факторів, які спричиняють криміналізацію суспільства;

- забезпечення ефективної співпраці та зовнішньополітичних відносин як завдання глобального значення, яке вимагає об'єднання зусиль усіх держав світу тощо.

Дані положення зможуть зреалізуватися в процесі політичного керівництва державою, узгодженістю між гілками влади, а також завдяки єдиній стратегії суспільної єдності. Досить неоднорідно розподілилися пріоритети студентської молоді, коли вони давали відповідь на запитання: «Яким ви бачите шлях розвитку українського суспільства?». Серед наведених варіантів відповіді 48,1% опитаних зазначили, що майбутнє нашої держави - у складі Європейського Союзу, 28,1% респондентів вбачають подальший розвиток України як самостійної держави поза будь - якими об'єднаннями держав. 15% відповіли, що розвиток України надалі повинен відбуватися в союзі із Росією і Білорусією як єдиній державі, і лише 8,8% опитаних студентів не обрали жоден із цих варіантів (рис. 3).

Обирати вектор суспільно - політичного розвитку, звичайно, на даному етапі належить правлячій політико - управлінській еліті українського суспільства, проте саме за розумінням сьогоднішньої молоді - майбутня підтримка відповідного вектора, адже через 20 років молодь сьогодення, цілком ймовірно, і буде тією самою правлячою політико - управлінською елітою в Україні.

Отже, політико - ідеологічними засадами української національної безпеки повинні бути: утвердження в суспільній свідомості ідеї стабільного суспільно - політичного розвитку. Варто зауважити, що в масовій політичній свідомості громадян української держави має місце реальна загроза ототожнення цінностей ринкової економіки та демократичного суспільства з бідністю. А це не є природовідповідним політичній ідеології демократичного суспільства прагненням громадян України мати вільну, багату країну для людей, а не можновладців.

Тому соціально - політичним наповненням демократичних перетворень українського суспільства мало б бути:

- утвердження в політичній свідомості ідеї стабільного суспільного розвитку;

- формування та закріплення у суспільній свідомості національної та культурної ідентичності України як держави, яка є складовою європейського історичного та культурного процесу;

- пошук консенсусу і злагоди між різними суспільними прошарками та представниками еліти у суспільстві в плані - куди ми йдемо, чи йдемо до демократичного суспільства європейського типу з українською специфікою (так би мало бути);

- усвідомлення усіма, що Україна повинна стати державою з високим рівнем захисту прав людини тощо;

- Створення гідного політичного іміджу України у світі.

Сучасне українське суспільство, як свідчать соціально - політичні та психологічні дослідження, почало еволюціонувати від моделі соціально зорієнтованої психіки до моделі психічного самопочуття, що зорієнтоване на політичні цінності індивідуалізованого, автономного суспільного існування, яке потребує розвинених суб'єктних механізмів життєвої активності - політичної та громадянської позиції кожної окремої людини та суспільного загалу в інтересах державотворення переходу України до демократії та утвердження в українському соціумі принципів і норм громадянського суспільства, високого рівня політичної та правової культури.

Якщо за радянської дійсності домінуючим визнанням смислу людського життя було «служіння ідеалам людства», які пов'язувалися з комунізмом, а також з готовністю до самопожертви заради щастя прийдешніх поколінь, то сьогоднішнє політико - управлінське мислення має бути спрямовано на утвердження гарантів індивідуальної свободи і безпеки, як умова і засіб індивідуального успіху, благополучного життя та суспільного розвитку на демократичних, правових, гуманістичних високодуховних засадах у демократичній державі.

Сьогодні українська соціально - політична наука повинна бути готова дати відповідь на питання про створення соціально - політичних умов та правових засад, які необхідні й достатні для того, щоб кожна конкретна людина та управлінські технології сприяли вирішенню проблеми політичної ідентичності у «посттоталітарному» суспільстві, за якого «людина взагалі» (клас, нація, народ, суспільство) змогла б здійснювати сходження від загально - типового до індивідуально - неповторного, від самотності до самості, тобто досягти рівня автентичного буття, високодуховної життєтворчості в громадянському суспільстві.

Проведене дослідження щодо виокремлення чинників політичної ідентифікації дозволило переконатися в тому, що майбутнє української держави не байдуже сучасній молоді, яка готова відстоювати її інтереси та дбати про процвітання та збереження національної та політичної ідентичності громадян України, мислити політично і позитивно у бік покращення її соціальних та політичних гарантій. У свою чергу, здатність до політичного мислення, політичне сприйняття, політичний інтерес, політична участь, політична емпатія, політична оцінка як психологічні чинники політичної ідентифікації, що притаманні молоді, мусять спрямовувати розвиток суспільства у демократичному напрямі, а суспільнополітичні події, що відбуваються в Україні, повинні відображатися у свідомості молодих людей через призму політичних уявлень демократичного штибу.