Становлення інформаційного суспільства

      Досліджено проблеми і перспективи становлення інформаційного суспільства, котре формується як певний соціальний організм, що функціонуватиме на основі інших, не традиційних принципах організації та засобах діяльності; в якому політична, соціально6економічна сфери тісно пов'язані з науковими знаннями і способами використання інформації.

Постановка проблеми та її розробленість.

Вивчаючи загальні закономірності розвитку суспільних систем, зазначимо, що у вітчизняній суспільно - політичній літературі бракує робіт щодо ґрунтовних наукових досліджень становлення та функціонування інформаційного суспільства.

Більшість авторів, звертаючись до проблематики інформаційного суспільства, роблять основний акцент на інформаційних технологіях, які передують інформаційному суспільству, випускаючи з поля зору світоглядний зміст цього

етапу розвитку людства. Саме тому, з урахуванням вимог сучасного розвитку новітніх технологій, вкрай необхідною є активізація теоретичних і прикладних досліджень з проблем сучасної парадигми функціонування інформаційного суспільства.

Актуальність дослідження проблем соціально - політичних та економічних особливостей інформаційного суспільства зумовлюється тим, що сьогодні в Україні воно ще не перетворилась на самостійний напрям наукової діяльності.

Метою цієї статті є системний аналіз сучасних тенденцій формування інформаційного суспільства та розроблення на їх основі єдиного інформаційно - культурного простору як необхідної умови політичного та духовного єднання населення України.

Виклад основного матеріалу. Широке впровадження досягнень науково - технічного прогресу в усі соціально - економічні і виробничі процеси зумовило переведення інформації у розряд політичних категорій. Процес цей об'єктивно - суб'єктивний, оскільки, по - перше, відбувається посилення ролі інформації як у житті людей, так і в процесах прийняття державних управлінських рішень. По - друге, спостерігаються якісно - кількісні зміни інформаційних потреб суспільства, збільшення частки людських ресурсів у роботі з інформацією, що підтверджує реальність побудови інформаційної економіки. По - третє, інформація вносить низку суттєвих змін у характер розроблення стратегії розбудови державності. Головною формою соціального надбання стають не стільки матеріальні елементи виробництва, скільки накопичення знань і корисної інформації.

Ціла низка держав світу вже прийняла свої національні програми входження в епоху панування інформаційних технологій. Однак їхні розробники випускають з поля зору світоглядний зміст цього етапу розвитку людства, роблячи основний акцент на інформаційних технологіях, які передують інформаційному суспільству.

Проте термін «інформація» в сучасній науці має вельми широке поле визначень. Наприклад, Н. Вінер вважає інформацію як визначення змісту, отриманого від зовнішнього світу в процесі пристосування до нього. У. Ешбі, вбачає, що інформація - це передача різноманіття, яке може мати певний вплив на подальший розвиток подій, вчинків, шляхів розв'язання завдань; А. Моль визначає її як міру складності структур або вірогідність. Л. Бриллюен інформацію пов'язав з ентропією, визначивши її як протилежність невпорядкованості. К. Штейнбух стверджує: «Те, що ми спостерігаємо як духовні функції людини, і є отримання, переробка, збереження та передача інформації» [1, 37]. Акаде мік А. Колмогоров розглядає інформацію як першооснову нових перспективних галузей науки та техніки, пов'язуючи це з передачею інформаційних функцій від людини до машин у найширших масштабах.

Тобто інформацію розуміють у двох аспектах: як форма відображення, що пов'язана з самокерованими системами, і як аспект, сторона відображення, що може передаватися, ставати об'єктивованою [2, 35-38].

Інформаційне суспільство як соціологічна та футурологічна концепція, де основним фактором суспільного розвитку є виробництво та використання науково - технічної та іншої інформації, виникає у 80-ті роки у зв'язку з мікроелектронною революцією. Основу теорії інформаційного суспільства заклали Д. Белл, Т. Стоуньєр, А. Турен, У. Дайзард, А. Тоффлер. Саме в їхніх фундаментальних працях 1970-1980-х рр. було окреслено основні риси концепції інформаційного суспільства, яка змінила концепцію індустріального та постіндустріального суспільства. Вона базована на передумовах того, що інформатика та інформаційна технологія виступають засобом зміни соціальної структури суспільства, продуктивних сил й утворення цілісної індустрії інформації [3, 57-58].

Поряд із терміном «інформаційне суспільство» у міжнародній практиці вживається також термін «цифровий розрив», чи «цифрова нерівність»: убачається нерівномірний доступ до інформаційно$комунікаційних технологій, інформаційне домінування одних країн над одними, що є серйозною перешкодою на шляху створення стійкого глобалізаційного інформаційного суспільства. Крім зазначених, є ще низка назв цього типу організації соціального життя людини - таких, як постбуржуазне, суперіндустріальне, постцивілізаційне тощо. А. Тоффлер, [4] наприклад, називає це суспільством «третьої хвилі», або «електронним будинком»; у межах котеджної цивілізації виокремлюють теорію Г. Мак - Люена «глобального села». Існують теорії, що пропагують становлення екорозумної цивілізації перехід від техноцентризму (природа як майстерня) до екологізму (природа як храм), спрямовані на збереження навколишнього середовища, та теорія цивілізації дозвілля. Автори останньої пропагують самовираження особистості, вільний час і дозвілля, приватне життя. Виокремлюють також такі назви цивілізації майбутнього, як кібернетична, технотронна, суспільство мереж та ін.

Новий етап у дослідженні соціально - політичних та економічних особливостей інформаційного суспільства пов'язаний з ім'ям М. Кастельса. Відправною точкою його побудов є глобальна економіка та міжнародні фінансові ринки. Дотримуючись думки, що сама природа інформації дає їй змогу легко долати будь - які перешкоди і кордони, М. Кастельс характеризує інформаційну еру як епоху глобалізації. При цьому мережеві структури є водночас і засобом, і продуктом глобалізації суспільства. «Саме мережі, - як вважає М. Кастельс, становлять нову соціальну морфологію наших суспільств, а поширення «мережевої» логіки значною мірою позначається на ході та результаті процесів, пов'язаних із виробництвом, повсякденним життям, культурою і владою» [5]. Отже, за М. Кастельсом, влада за структуру виявляється сильнішою структури влади, а її найважливішим джерелом є приналежність до тієї чи іншої мережі вкупі з динамікою розвитку одних мереж стосовно інших.

Сучасні дослідники пропонують покласти в основу поняття «інформаційне суспільство» уявлення про «колективний інтелект» («колективний розум») як системну властивість сукупності індивідуальних розумів людей, здатних обмінюватись інформацією, формувати загальне світорозуміння, колективну пам'ять і приймати колективні рішення [6].

 «Ми вступаємо у XXI століття, - пише М. Мойсеєв, цивілізація якого буде пронизана електронікою подібно до того, як організм пронизаний нервовими волокнами. [7, с. 198].

Вираз «інформаційне суспільство» у Д. Белла - це нова назва для постіндустріального суспільства, яка підкреслює основу визначення соціальної структури інформацію. Інформаційне суспільство в його трактуванні має всі основні характеристики постіндустріального суспільства (економіка послуг, центральна роль теоретичного знання, орієнтація на майбутнє й зумовлені нею моделі управління, розвиток нової інтелектуальної технології). Однак, якщо становлення постіндустріального суспільства пов'язувалося з виробництвом електронно - обчислювальної техніки, то в становленні інформаційного суспільства великого значення надається конвергенції електронно - обчислювальної техніки з технікою засобів зв'язку. Дослідивши соціальні межі інформаційного суспільства, Д. Белл зробив висновок, що «в наступному (ХХІст.-прим. авт.) столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для засобів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуває становлення нового соціального укладу, що ґрунтується на телекомунікаціях» [8].

Проте більшість дослідників сприймає термін «інформаційне суспільство», хоч між ними й є певні розбіжності щодо інтерпретації особливостей цього нового суспільства. Й. Масуда твердить, що, на відміну від туманного терміна «індустріальне суспільство», поняття «інформаційне суспільство» надає можливість глибше охарактеризувати й структуру цього майбутнього суспільства [9]. Професор Токійського технологічного інституту Ю. Хаяші визначав його як суспільство, в якому процес комп'ютеризації дає людям доступ до надійних джерел інформації, рятує їх від рутинної роботи, забезпечує високий рівень автоматизації виробництва:«Виробництво інформаційного продукту, а не продукту матеріального буде рушійною силою освіти та розвитку суспільства» [10].

Концепція Д. Белла зазнала критики з боку французької соціологічної школи, яка запропонувала розглядати інформаційне суспільство в ширшому контексті. На думку представників цієї школи, інформаційна революція, поширюючись на всі сфери життєдіяльності людини, дає змогу кожному усвідомити колективні обмеження, викликає появу суспільства досконалого планування, де центр одержує від кожної підсистеми достовірну інформацію про локальні переваги, згідно з якими розробляється загальна програма дій. Дж. Нейсбітт вважає термін «постіндустріальне суспільство» невдалим: «Ми завжди називаємо ери чи рухи «пост» або «непро», якщо не знаємо, як їх назвати» [11].

 Прихильники цієї концепції говорять про формування єдиної інформаційної єдності людської цивілізації, де реалізовано вільний доступ кожної особи до всіх інформаційних ресурсів. Домінуючими стають гуманістичні принципи управління суспільством, базовані на прозорості влади, загальному доступі до інформації, демократичності прийняття суспільних рішень. Природно, що є й негативні явища, серед яких слід назвати зайвий («зомбувальний») вплив на суспільство засобів масової інформації (особливо реклами); небажане втручання в приватне життя людей і організацій на базі інформаційних технологій (наприклад, «хакерство» через Інтернет); складність адаптації до середовища інформаційного суспільства; небезпеку розриву між «інформаційною елітою» (людьми, що розробляють інформаційні технології) і простими споживачами.

Порівняння «технократичного підходу» Д. Белла з соціологічним підходом французької школи підводить до висновку, що в першому випадку базовою концепцією є ринкова (ліберальна) концепція, а в другому - соціально-культурна. В інформаційному суспільстві, за Д. Беллом, інформація керує поведінкою виробників і споживачів; згідно з французькою школою - задовольняє соціальні та культурні потреби. У першому випадку побудова суспільства ґрунтується на ієрархічній структурі, у другому - організація базована на добровільності та пріоритеті особистих прав. Влада заснована на інформації про локальні підсистеми. Вона «прозора» для демократичних інститутів. Якщо в першому випадку сутність інформації економічна, то в другому - комунікаційна [8].

У наукових працях О. Тоффлера, Дж. Нейсбітта, Й. Масуда визначені параметри інформаційного суспільства, які передбачають розрив із попереднім типом суспільних відносин. За прогнозами цих авторів, безпосереднім результатом розвитку інформаційного сектора виробництва будуть зміни в соціальній структурі суспільства, мотивах діяльності людей, появі нової життєвої філософії чи навіть нової концепції технологій. Прихильники цієї концепції інформаційного суспільства дають такі характерні ознаки, що визначають його структуру:

- найвищою цінністю, основним продуктом виробництва і основним товаром стає інформація;

- вища влада в суспільстві поступово переходитиме до інформаційної еліти;

- класова структура суспільства зникає і поступається місцем елітарно - масовій структурі;

- дедалі більша частина населення охоплюється сферою інформаційної діяльності та обслуговування;

- впровадження комп'ютерів і роботів створює велику кількість «зайвих людей», однак інформаційне суспільство пропонує таку переорієнтацію соціальних пріоритетів, які знімають цю напруженість;

- радикальні зміни відбуваються в культурі, системі соціальних зв'язків, сімейно - побутових відносинах, організації влади і соціальній психології;

- інформація повинна сприяти гуманізації суспільства на основі створення умов для підвищення поінформованості, зростання суспільного добробуту, поліпшення всіх форм співробітництва, ліквідації мовних і культурних бар'єрів.

Слід зауважити, що не всі дослідники погоджуються з такими параметрами інформаційного суспільства. Деякі з них виділяють інші його ознаки й характерні риси, пропонують інші варіанти його переорієнтації, інші шляхи становлення, але загалом названі ознаки досить повно відображають спрямованість змін і напрямок розвитку майбутнього суспільного порядку.

Звичайно, інформаційний обмін існував і в інших суспільствах. Але його другорядне значення пояснювалося порівняно невеликим обсягом інформації, що циркулювала в суспільстві та низькою швидкістю здійснення інформаційного обміну, що зумовлювалася можливостями засобів передачі інформаційних повідомлень, переважно обмежуючись біологічними можливостями [2, 31-35].

На думку прихильників теорії інформаційного суспільства, нині маємо зовсім нове суспіль ство, для якого характерними є процеси, що відрізняються від тих, які мали місце на попередніх фазах розвитку суспільств навіть у ХХ ст. Унаслідок розвитку інформаційних технологій на зміну централізації приходить регіоналізація, ієрархізації й бюрократизації - демократизація, концентрації - розукрупнення, стандартизації - індивідуалізація. В 1970 - ті роки під впливом науково - технічної революції в індустріально розвинутих країнах розпочався перехід до нових форм організації праці, змінюється її характер, система суспільних відносин, модифікується вся сфера економічних зв'язків, створюються передумови для перебудови всього матеріального та духовного життя суспільства [12].

Й. Масуда зробив спробу оцінити суспільство, котре формується як певний соціальний організм, що функціонуватиме на основі інших, не традиційних, принципах організації та засобах діяльності. Механізмом, здатним у майбутньому забезпечити баланс інтересів, він вважає демократію участі, що замінить демократію парламентських систем. На його думку, технологічна база для створення такої демократії вже існує. Це розвиток інформаційної мережі, можливість копіювання прогресивних політичних моделей і наявність зворотного зв'язку, що дає змогу враховувати думку не тільки більшості, але й меншості. При здійсненні політики цими засобами зворотний зв'язок і акумулювання думок повторюватимуться доти, доки не буде досягнуто згоди. Тим самим, з одного боку, буде забезпечено баланс переваг і недоліків політичного рішення, що приймається, а з іншого враховуватиметься думка меншості [9].

На цій основі, вважає Й. Масуда, можливе створення ідейної форми суспільних відносин: «Майбутнє інформаційне суспільство стане безкласовим суспільством, вільним від панівної влади. Ядром суспільства будуть добровільні товариства» [9]. Вчений вважає, що підгрунтя для такого суспільства закладається вже нині. При цьому він вказує на існування різних вільних об'єднань, спільнот, комун, які останнім часом стали досить поширеними. Саме в них, на його думку, створюються нові форми відносин між індивідом і групою. У такому суспільстві домінуюче становище правлячої верхівки бюрократичної організації зникає. Нова соціальна система представлятиме «поліцентровану» систему, що функціонує на принципах взаємозв'язку, а не згідно з монополізованою владою центру. Цей взаємозв'язок означає, що індивід і група об'єднані однією метою, що на зміну егоїстичним інтересам прийде спільний інтерес, прагнення до спільної мети.

Інформаційний сектор виробництва стане вирішальним у майбутньому, а це означає, що переважатиме тип виробництва, спрямований на забезпечення населення інформаційними послугами. Тому досить часто концепції «інформаційного суспільства» являють собою визначену модель прогнозування розвитку суспільства. Так, концепція формування інформаційного суспільства в Росії (1999) проголосила «неминучість входження Росії у світове інформаційне співтовариство [13]. Основні напрями формування інформаційного суспільства пов'язані зі створенням розвинутого інформаційного середовища суспільства як сукупності техніко - технологічних, соціально - політичних, економічних і соціально - культурних компонентів, факторів і умов, за яких інформація і знання стають реальним та ефективним ресурсом соціальноекономічного та духовного розвитку країни.

Отже, інформаційне суспільство - це суспільство, в якому політична, соціально - економічна сфери тісно пов'язані з науковими знаннями та способами використання інформації для економічного та духовного розвитку країни. Існують й інші визначення інформаційного суспільства. Так, концепція інформаційного суспільства, за визначенням С. Нора й А. Минка, - це «цілком ринкове суспільство, в якому освіта й інформація зроблять кожну людину такою, що усвідомлюватиме колективні обмеження, і суспільство удосконаленого планування, де центр одержує від кожної одиниці базису правдиві повідомлення про її цілі та переваги і відповідно з цим формує власну структуру та позицію. Інформація й участь в управлінні розвиваються в єдиному процесі» [14]. Його основними критеріями є:

- технологічний - інформаційна технологія використовується у сферах виробництва, управлінні, побуті; соціальний - інформація виступає як важливий стимулятор поліпшення якості життя, формується і утверджується «інформаційна свідомість» при широкому доступі до інформації;

- економічний - інформація виступає як економічний ресурс; політичний - інформація стимулює політичні процеси;

- культурний - визнання культурної цінності інформації сприяє утвердженню інформаційних цінностей в інтересах розвитку окремого індивіда і суспільства загалом.

Інформаційний чинник при цьому виступає важливим інструментом політичної мобілізації. Підтвердженням цього може слугувати те, що 1991 р. в США витрати на придбання інформації й інформаційних технологій дорівнювали 112 млрд дол. і стали більшими за витрати на придбання виробничих технологій і основних фондів (107 млрд дол.). В 1995 р. в американській економіці близько 75% доданої вартості в промисловості отримувалось із використанням інформації. Розвиток інформаційних технологій став значною мірою визначати економічний потенціал держави в сучасних умовах і істотно впливати на його стан у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі. Обсяг ринку комунікаційних послуг країн, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку, 1995 р. склав 395 млрд дол. США (41% припадає на США), а ринку послуг з опрацювання даних 95 млрд дол. (75% контролюють США) [15].

Інформаційне суспільство, таким чином, виступає водночас і продуктом національного розвитку, і результатом глобалізації. Це, в свою чергу, змушує визначати оптимальну модель розвитку інформаційного суспільства, яка б враховувала національну специфіку, особливості сучасного етапу суспільного розвитку та тенденції загальноцивілізаційного процесу.

Теоретик інформаційного суспільства Ф. Ферраротті вирізняє п'ять можливих варіантів майбутнього суспільства.

1. Суспільство - мурашник. Цей тип суспільства характеризується надмірно високим рівнем урбанізації й демографічним вибухом. Це постурбаністичне суспільство, в ньому немає міст із властивою їм концентричною структурою, що робить місто комуною, спільнотою, подоланою протилежністю, а разом з нею й економічний обмін між містом і селом. Зростає почуття самотності й занедбаності, результатом чого стають злочинність, агресивність, клаустрофобія.

2. Поліцентричне суспільство, характеризується «смертю великого індустріального міста» і появою безлічі дрібних центрів, що виконують основну функцію міста - надання послуг. Конкурентні відносини між працівниками сягають рівня, який важко витримати. Більшість шукає розради в алкоголі або в інших компенсаційних засобах. У результаті - руйнування родини, алкоголізм, зростання наркоманії, спад рівня життя.

3. Диференційований гігантизм. Це той тип майбутнього, який М. Маклюен назвав «глобальним селом». Застосування електроніки й ЗМІ уможливлює створення соціального середовища із суперечливими, на перший погляд, характеристиками: децентралізацією й розосередженням, з одного боку, та щільною комунікацією та солідарністю - з іншого. Диференційований гігантизм виникає як результат некоординованих технократичних рішень. Суспільство, що сформувалося внаслідок цього, буде результатом спонтанної експансії переважаючих технічних і економічних сил, монопольного володіння знанням, технічними й фінансовими можливостями, формальної демократії та бюрократичного колективізму. Це перемога техніки, що із засобу стала метою, її значущість стала тотальною й неконтрольованою.

4. Корпоративне суспільство. Високий рівень технологій може породити в межах цього суспільства такі типи організаційних і політичних зв'язків, які приведуть до мультивалентного, багатовимірного суспільства. Воно буде водночас децентралізованим та інтегрованим, а завдяки інформаційним технологіям - гомогенним, тобто таким, що володіє загальною культурною орієнтацією, у якому природна соціальність індивіда розкривається й найбільше реалізується.

5. Суспільство «нової усної культури», що характеризується спонтанною експресивністю. Індивідуальна культура вмирає, на зміну їй приходить культура групова. Таке суспільство може стати суспільством інфантилів, людей безвідповідальних, що звикли до групової, неперсональної відповідальності [16].

Природно, що прогнозувати майбутні зміни - річ вельми ризикована. Тому до деяких суджень західних соціологів слід ставитися з обережністю. І все ж ряд загальних моментів майбутнього суспільства вже проглядається. Зокрема, узагальнену модель змін, які виявились у ході розвитку інформаційної революції, описав У. Дайзард, виокремивши три сфери, в яких наслідки інформатизації безпосередньо даються взнаки. Це становлення основних економічних галузей виробництва та розподіл інформації, розширення номенклатури інформаційних послуг для інших галузей промисловості й уряду; створення широкої мережі інформаційних засобів на споживчому рівні [17].

Особливу увагу У. Дайзард приділив третій сфері змін, де йдеться про масове впровадження інформаційних послуг. Завдяки цьому відкривається привабливі перспективи, які стимулюють пошук нових моделей суспільного розвитку. Зокрема, вже одна можливість здійснення «безперервної освіти» або передача рутинної нетворчої роботи системі комп'ютерів відкриває перспективу різкого прискорення у сфері науково - технічної творчості. Виникає ситуація «розділеного інтелекту», коли географічно розкидані термінали можуть працювати як незалежно від інших систем, так і на базі двобічного чи багатобічного зв'язку. Разом з тим внаслідок особливої складності цей процес вимагає нового розуміння відносин між технологією, економікою та соціальними потребами. У. Дайзард зазначає, що: «політика у сфері інформації й комунікації пов'язана з фундаментальними проблемами людської особистості та її цінностями. Думати тут треба не стільки про конкретні програми й методики, скільки про загальну систему, у межах якої інформація впливає на плюралістичне суспільство» [17].

В Україні предметне поле досліджень у межах проблематики «інформаційне суспільство» тільки формується. За останні роки сформувалися такі фактори соціально$економічного, науково - технічного і культурного розвитку, які можна розглядати як передумови переходу до інформаційного суспільства. Проте ще не остаточно визначені теоретико - методологічні підстави таких досліджень з урахуванням української специфіки. Україна з 46 - мільонним населенням має один із найвищих у світі індексів освіченості (98%), що створює великі потенційні можливості. Також в Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів і послуг. Ще однією передумовою переходу України до інформаційного суспільства стало те, що сьогодні Україна стала невід'ємною частиною світового політичного і економічного співтовариства, у прямому і переносному сенсі приєднана до зовнішнього світу кабельними і супутниковими каналами зв'язку.

Отже, процеси інформатизації, комп'ютеризації та розвитку телекомунікацій дали можливість створити серйозні передумови переходу до інформаційного суспільства, інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство. Головними з них є такі: інформація стає важливим ресурсом політичного, соціально - економічного, технологічного і культурного розвитку, масштаби її використання можна порівнювати з традиційними ресурсами. Швидко зростає кількість електронно - обчислювальних машин, сайтів в Інтернеті, прискореними темпами йде розвиток систем і засобів телекомунікації. Збільшується кількість корпоративних інформаційних мереж і число абонентів світових відкритих мереж, розширюється національна мережа зв'язку, успішно здійснюється телефонізація країни, ширшає ринок засобів мобільного зв'язку. Значною мірою інформатизовані такі галузі, як банківська сфера, державне управління тощо. Водночас важливо здійснити такі заходи щодо підвищенню рівня доступу населення України до інформаційно - комунікаційних технологій:

- забезпечити підключення на базі інформаційно - комунікаційних технологій сіл, навчальних закладів усіх рівнів; науково - дослідних центрів, бібліотек, закладів культури, охорони здоров'я, державних установ, структури місцевого самоврядування забезпечити web - сайтами й адресами електронної пошти;

- внести зміни у програми шкіл та вищих навчальних закладів з метою ознайомлення з проблемами, що визначені інформаційним суспільством та його національними особливостями;

- забезпечити доступ до інформаційно - комунікаційних технологій у межах досяжності для всього населення України [12].

На жаль, в Україні ці питання поки що вийшли лише на теоретичний рівень. Використання ж матеріальних і духовних благ інформаційної цивілізації могло б забезпечити населенню України гідне життя, економічне процвітання та необхідні умови для вільного розвитку особистості. Досвід людства свідчить, що духовні цінності та суспільна мораль є надзвичайно важливими чинниками формування інформаційного суспільства. Тому серед українських інтелектуалів і досі «тривають пошуки можливих зразків або корелятів західноєвропейської демократії (громадянського суспільства і правової держави), взагалі норм цивілізованого та впорядкованого суспільного життя» [18].

Прагматичний розрахунок і моральний імператив - дві невід'ємні складові сучасної системи цінностей. Тому світогляд, який будується на твердих моральних принципах, є безальтернативною умовою української модернізації. Розширення духовних та інтелектуальних горизонтів сприятиме впровадженню в суспільне життя нових соціально$економічних, політичних та культурних реалій, досягненню змін, які можна розглядати як мирну революцію, подоланню елементів плебейськості та провінційності в українській ментальності [19; 20; 21].

Певна річ, щоб дати відповідь на запитання про характер і зміст цих змін, потрібно добре знати анатомію суспільства, в якому ми живемо, структуру влади, характер відносин держави і суспільства, динаміку суспільних настроїв. Вивчати наше суспільство непросто, оскільки воно й досі значною мірою перебуває в суперечливому стані, в ньому строкато переплелося старе й нове, власне і запозичене. Разом з тим гостро відчувається потреба в широких соціальних теоретичних розробках й узагальненнях, які були б адекватними реальному стану сучасного етапу суспільних відносин. Здійснювані в Україні реформи якраз покликані забезпечити умови для того, щоб вийти на завершальний, а не початковий виток розвитку постіндустріального суспільства [22].

Україні потрібно докласти чимало зусиль для входження в товариство технологічно й економічно розвинутих країн на правах повноцінного учасника світового цивілізаційного розвитку зі збереженням політичної незалежності, національної самобутності культурної традиції. Але це можливо лише за умови побудови розвиненого громадянського суспільства і правової держави. Оскільки інформація стає суспільним ресурсом розвитку, інтеграція України у світове інформаційне співтовариство забезпечить істотне поліпшення якості життя населення й соціально - політичну стабілізацію суспільства та держави.

Хоча Верховною Радою України і прийнята 1998 року «Національна програма інформатизації», але результати реалізації її незначні: не розроблена стратегія інформаційного розвитку України, не визначена державна політика розвитку телекомунікацій тощо. В Україні немає власної дієвої концепції інформаційної політики. Крім того, просування України в напрямі до інформаційного суспільства повинно розглядатися як об'єктивний процес, а не як якась нова прогресивна ідеологія, яку необхідно довести до широких мас населення. Адже очевидно, що між ідеологією інформаційного суспільства та національно - культурних традицій існує протиріччя, яке усвідомлюють розробники ідеології інформаційного суспільства, але не виносять на обговорення в суспільстві.

Увага має бути зосереджена на формуванні та розвитку єдиного інформаційно - культурного простору як необхідної умови політичного та духовного об'єднання населення України і входження країни у світове інформаційне співтовариство як рівноправного партнера; розширенні міжнародного наукового і культурного співробітництва; удосконаленні та розвитку системи інформаційного законодавства і механізмів його реалізації; удосконаленні та розвитку системи поширення масової інформації та формуванні суспільно - політичного клімату в країні, сприятливого для переходу до інформаційного суспільства, зокрема на забезпеченні особистої і суспільної безпеки в інформаційній сфері, запобіганні загрозам інформаційного тероризму й інформаційних війн.

У цьому контексті першочерговими завданнями слід вважати:

-  формування загальнодержавної Програми переходу України до інформаційного суспільства;

- розроблення Концепції нормативно - правового переходу, що є основою державного впливу на цей процес. Концепція повинна визначати основні напрямки і завдання вдосконалення діючої системи інформаційного законодавства, зокрема в царині авторських і суміжних прав, охорони інтелектуальної власності;

- пріоритетний розвиток діючих і створення нових спеціалізованих мережних структур і технологій, побудованих на основі міжнародних стандартів;

- організацію і розгортання широкої суспільно - політичної пропагандистської підтримки процесу переходу країни до інформаційного суспільства.

Бурхливий розвиток інформаційно - комунікаційних технологій, конвергенція комп'ютерних систем і мереж, комунікацій різних видів і форм зумовлюють перебудову не лише інформаційної і телекомунікаційної політики, але й усіх сфер життєдіяльності суспільства. У контексті того, що в інформаційному суспільстві зберігається національна самобутність і культурні традиції, однак при цьому кардинально змінюється спосіб життя більшої частини населення, соціально - психологічна модель поводження людей і суспільства загалом, постає питання: як ці взаємозаперечні явища сполучаються і наскільки ідеологія інформаційного суспільства сумісна, або ж, навпаки, несумісна з національними духовними й культурними традиціями України?

З огляду на це, формування політичної культури в умовах становлення інформаційного суспільства має будуватися з урахуванням сучасної інформаційної політики держави. Цей процес, з позицій формування адекватної політичної культури суспільства, має передбачати, що:

- визначальним фактором громадського життя стає інформація;

- рівень знань, а не власність постає визначальним фактором соціальної диференціації;

- інфраструктурою інформаційного суспільства є комп'ютерна техніка.

Зважаючи на сучасні тенденції зростання ролі та обсягів інформації, інформаційний простір будь - якої держави відображає рівень розвитку та перспективи становлення інформаційного суспільства. Тим часом потрібно виділяти головні ідеї, які визначали б систему цінностей суспільства, що існують сьогодні незалежно від інформації. «У традиційному суспільстві, що модернізується, побудованому на ідеологічних виправданнях діяльності, інформація ніяк не могла претендувати на ту роль, яку відіграє тепер» [23]. У сучасну ж епоху інформація служить обґрунтуванням або виправданням дій, вона є комунікацією, що спонукає до дії. «У наш час засоби масової інформації стають «світською релігією», яка значною мірою заміняє загальну історію, національну культуру, створює наше уявлення про дійсність». При цьому інформаційне середовище, що раніше виступало як зовнішній фактор щодо людини та її духовного світу, сьогодні навіть стає «компонентом соціальної й індивідуальної свідомості» [24].

Тенденції глобальних перетворень істотно змінюють і політичні процеси. Лідерство стає дедалі персоніфікованішим, а шлях до влади лежить через створення іміджу - політичні діячі втягуються в гру, що проводиться самими ЗМІ та через них. «Залежність від мови засобів масової інформації, що мають під собою електронну основу, приводить до подальших наслідків для характеристик, організацій і цілей політичних процесів, політичних діячів і політичних інститутів. В остаточному підсумку, влада, яку мають мережі засобів масової інформації, посідає друге місце після влади, втіленої в структурі та мові цих мереж» [25].

Отже, йде об'єктивний процес формування і становлення інформаційного суспільства, в якому інформаційна діяльність (влада) буде основою економічного процвітання і благополуччя на основі впровадження в усі сфери людського буття інформаційних технологій.

Забезпечення переходу України до нового етапу розвитку можливо за таких умов: модернізація інфокомунікаційної структури; розвиток інформаційних, телекомунікаційних технологій; ефективне формування і використання національних інформаційних ресурсів і забезпечення широкого доступу до них; забезпечення громадян суспільно значущою інформацією, розвиток незалежних засобів масової інформації; створення необхідної правової бази побудови інформаційного суспільства.

      В статье исследовано проблемы и перспективы становления информационного общества, которое формируется как определенный социальный организм и функционирует не на традиционной основе, принципах организации  и средствах деятельности. В нем политическая, социально6политические сферы тесно связаны с научными знаниями и способами применения информации.