Конструювання цілісного механізму політичної відповідальності української політичної еліти

                Тетяна Неприцька, здобувач кафедри політичних наук Національного педагогічного ніверситету імені М. П. Драгоманова

УДК 300.3

                 У статті досліджується сутність політичної відповідальності політичної еліти українського суспільства, визначаються її основні складові, як параметри, що можуть стати основою конструювання цілісного механізму політичної відповідальності.

Ключові слова: політична еліта, політична відповідальність, ефективний механізм відповідальності.

В статье исследуется сущность политической ответственности политической элиты украинского общества, определяются ее основные составляющие, как параметры, которые могут стать основой конструирования целостного механизма политической ответственности.

Ключевые слова: политическая элита, политическая ответственность, эффективный механизм ответственности.

Essence of political responsibility of political elite of Ukrainian society is probed in the article, determined it basic constituents, as parameters which can become basis of constructing of integral mechanism of political responsibility.

Keywords: political elites, political responsibility, effective mechanism of responsibility.

Проблема створення ефективного механізму політичної відповідальності та контролю за діяльністю владної політичної еліти сьогодні не втрачає своєї актуальності особливо стосовно вищих органів влади, які здійснюють основні функції держави. Відповідальність є категорією аксіології, тобто цінністю, явищем, що не повинно залишати людину байдужою та вимушує її діяти певним чином.

Однак, за відносно короткий історичний період розвитку України, як незалежної держави, у нашому суспільстві і вітчизняному політикумі ще не встигли сформуватися і утвердитися сталі політичні норми і традиції, які, як відомо, відіграють важливу роль у будь - якій демократичній політичній системі. Через це на практиці часто зустрічаються деформації загальноприйнятих у світі демократичних норм та правил, а ключові конституційні принципи, що закладені в основу політичної системи України, не діють або діють частково.

При цьому, політична відповідальність визначається загалом, як відповідальність політиків перед суспільством, на відміну від конституційної відповідальності, яка визначається, як відповідальність політиків перед політиками. Таке розмежування, з одного боку, створює умови для системного і взаємопов'язаного розвитку інститутів політичної і конституційної відповідальності, а з іншого - забезпечує випереджаючий розвитокінститутів громадянського суспільства, яким у системі політичної відповідальності відводиться ключова роль. В умовах становлення демократичного суспільства в Україні роль останнього чинника набуває особливого значення.

Окремі аспекти політичної відповідальності в Україні висвітлювалися в роботах В. Баркова, Д. Видріна, В. Макаренка, Г. Почепцова, М. Примуша, І. Рейтаровича, О. Сушинського, В. Трипольского, В. Шевчука та інших.

Проблемам політичної відповідальності, визначення окремих рівнів їх дії присвячена книга М. Самуйліка. Теоретична цінність її безсумнівна, але зміни в політичній системі України, що відбулися з часу її написання, обумовлюють потребу подальших досліджень. У роботі В. Токовенко [1] досліджувалися загальні чинники, що впливають на ефективність взаємодії політичного керівництва і державного управління.

В цілому конструктивні параметри саме конституційної відповідальності визначаються досить конкретно. Так, В. Полевий (2) до складу механізму конституційної відповідальності включає такі елементи:

- сукупність правових норм, що визначають конституційно - правовий статус політичної партії (серед цих норм особливе місце займають ті, які встановлюють функціональні обов'язки партій, невиконання яких є підставою для застосування санкцій);

- правові норми, які визначають форми протиправної діяльності партій:

- державні органи, які здійснюють контроль за діяльністю політичних партій з метою своєчасного реагування на протиправні дії останніх;

- нормативно визначена процесуальна форма розгляду справ про відповідальність політичних партій;

- органи правосуддя, до компетенції яких входить здійснення конституційного правосуддя в його широкому розумінні (тобто не лише контроль за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України).

Однак, стосовно параметрів механізму саме політичної відповідальності - складніше. Це внаслідок того, що її розуміння знаходиться по за правовим примусом. Як зазначає український дослідник О. Сушинський, на відміну від правової відповідальності, підстави якої чітко встановлені законодавством, власне політична відповідальність є суб'єктивною [3 с. 322]. Саме проблема взаємодії чинників політичної відповідальності у сфері формування її механізму в Україні вивчена на даний час дуже мало. Водночас у країні на практиці сформована ситуація, за якої у районній раді політичні рішення має можливість приймати, наприклад «Свобода», в обласній - Партія Регіонів, у Верховній Раді та уряді - БЮТ. За таких умов говорити про створення ефективного механізму політичної відповідальності фактично сенсу немає.

Отже, виходячи з актуальності теми і ступеня її наукового дослідження, в даній статті автор ставить за мету визначення деяких конструктивних параметрів механізму політичної відповідальності владної української політичної еліти.

Слід, на наш погляд, відразу розпочати з того, що основними чинниками, які обумовили зниження ефективності механізму політичної відповідальності владної еліти в Україні, є наявність у суб'єктів політичного процесу таких якостей, які не дозволяють їм ефективно брати участь у роботі відповідних механізмів; номінальність функціонування певних політичних інститутів та механізмів (зокрема тих, що забезпечують артикуляцію інтересів та політичну відповідальність); збереження, а часом і поява в українській політичній системі нових, недемократичних за своєю суттю інститутів та практик.

Тому, по - перше, в основу політичноївідповідальності, на наш погляд, з необхідністю слід ставити такі поняття, як «мораль», «совість», «честь». Саме тому, що мораль і політика є тісно пов'язаними між собою явищами, вони не можуть діяти ізольовано, не порушуючи цілісності один одного. Отже, відповідальність політика є органічно пов'язаною із реалізацією моральної відповідальності. І це є закономірним, оскільки дії політичного керівника повинні мати моральну основу і визначатися вирішальною мірою моральними принципами. Однак, моральна норма засобами примусу не забезпечується. Моральна відповідальність (нажаль) не вносить змін у майнове, правове і політичне становище владної еліти, до якої вона адресується, не закріплює свою негативну оцінку яким - небудь реальним покаранням.

До речі, на відміну від України, законодавство багатьох країн світу містить ряд суспільно важливих морально - політичних зобов'язань, яким повинен відповідати політичний діяч протягом усього терміну перебування на посаді (Литва, Естонія, Болгарія, Польща [4].

Так, наприклад, незважаючи на певну декларативність, присяга, що дається Прем'єр - міністром та міністрами перед вступом на посаду своєму народові, за всіх обставин дотримуватись Конституції й інших законів, має велике суспільно - політичне значення. Це зобов'язання є одним із ключових елементів легітимності уряду, невід'ємною умовою довіри народу до виконавчої влади і важливим моральним обмеженням для державного політичного діяча, якщо він опиниться перед спокусою порушити ті або інші правові норми.

Українське ж законодавство, на жаль, містить вимогу прийняття присяги фактично лише до Президента України. На нашу думку, це спричинюється відсутністю спеціальних нормативно - правових актів, які б регулювали правовий статус Кабінету Міністрів та центральних органів виконавчої влади. Хоча доцільніше було б, на наш погляд, такий обов'язок закріпити у Конституції України з огляду на принциповість та базовий характер присяги, як такої.

По - друге, категорії «совість» і «честь» також повинні становити суб'єктивну складову відповідальності владної політичної еліти. Водночас потрібно зауважити, що моральний обов'язок не завжди виконується в результаті внутрішнього спонукання і переконання. У практичній площині моральна відповідальність, як об'єктивна реальність, частіше локалізується і діє у вигляді суспільної думки. Суспільна думка проявляється у вигляді суспільних відносин щодо оцінки діяльності політичних партій, їх лідерів, роботи Верховної Ради, державного апарату, його керівників тощо.

На нашу думку, слід погодитися із І. Черленяком [5], що подібний феномен слід розглядати в двох смислових аспектах: а) політична відповідальність вищої партійної еліти за ефективність, доцільність та відповідність їхніх практичних дій політичним обіцянкам (про що йтиметься в наступному підрозділі дослідження); б) політична відповідальність політичних партій, їх територіальних організацій перед державою та перед суспільством за дотримання процедур партійної демократії та законів.

У сучасних умовах партії й, відповідно, вища партійна еліта стають реальними чинниками державного управління. Тому, на наш погляд, повинні створюватися механізми збалансування виняткової ролі партій. Повинні існувати норми, інститути, процедури забезпечення конструктивного ставлення партій та вищої партійної еліти до інтересів розвитку суспільства і до функцій політичного керівництва. Навіть у державах з традиціями демократичного устрою необхідно боротися за забезпечення своїх прав контролю над партіями та вищою партійною елітою. Тому одним з вагомих інститутів контролю й повинен стати інститут відповідальності владної політичної еліти перед суспільством.

Створення механізму відповідальності за політичну діяльність необхідне для впливу на систему діяльнісної мотивації політичних партій та представників вищої партійної еліти. У зв'язку з цим хотілося б звернути увагу на те, які форми відповідальності політичної еліти перед виборцями передбачає діюча в Україні модель системи виборів.

З прийняттям нової редакції закону України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 року, що на корені знищила механізми зворотного зв'язку між депутатами і виборцями, говорити про відповідальність зовсім не доводиться - це поняття винесли за дужки політичного життя.

По - перше, українці в абсолютній своїй більшості виявилися поза процесом складання партійних списків; по - друге, закрита форма бюлетеня позбавила їх можливості виразити свою персональну перевагу тому або іншому кандидатові. Ці, на перший погляд, технічні деталі, однак, мають досить вирішальне значення в контексті питання про політичну відповідальність. Адже кандидати, розуміючи, що їхнє обрання або переобрання залежить, насамперед, від черговості місця в списку, приречені давати обітниці вірності перед партійним керівництвом, а не перед виборцями. Той же механізм спрацьовує і стосовно відповідальності: почувати і нести її вони будуть у першу чергу перед тими, відкого залежить їхнє політичне майбутнє. Більш того, подібний взаємозв'язок впливає не тільки на характер взаємин між депутатами і громадянами, але і диктує відповідні моделі поведінки представників владної еліти як у самій партії, так і в парламенті. Але це вже питання не стільки про відповідальність, скільки про співвідношення рівнів партійної дисципліни і внутрішньо - партійної демократії.

Тут лише варто відмітити, що наївно було б розраховувати на персональну відповідальність там, де «делегування народного суверенітету» у частині владних повноважень відбувається на підставі організаційного, тобто партійного принципу. На жаль, більшість представників владної політичної еліти «бачать себе» у політичній діяльності, а не політичну діяльність для суспільства «бачать у собі». Саме примітивні мотивації «прописати» себе якнайдовше у політичній грі, отримати посаду, забезпечити «дахом» свій бізнес та розширити його за рахунок неправомірних преференцій через процедуру лобіювання - були й залишаються важливими мотивами діяльності, стимуляторами виходу на орбіту політичної діяльності. Як чітко визначає прислів'я: «Немає такого кандидата, який би не мріяв стати депутатом». З цим, на жаль, складно не погодитися. У цьому зв'язку суспільству слід запитати, а громадськості відповісти: яку ціну сплачує суспільство за дію чинних політичних правил?; яку ціну сплачує суспільство за діяльність представників вищої владної еліти?; якою є роль політичної еліти та її політичної діяльності у формуванні демократичного еволюційного процесу?

Ми спостерігаємо, що сьогодні Україна опинилася в небезпечному становищі, коли запекла політична боротьба ведеться між дуже вузькими політичними угрупованнями з дедалі більшим абстрагуванням від інтересів, потреб, запитів переважної частини суспільства. Народ здебільшого споглядає події у владних верхах як цирково - театральне видовище, яке дуже мало впливає на суспільну практику. Тому безвідповідальність влади, сенс існування якої визначається необхідністю впорядковувати належним чином суспільну життєдіяльність, робить суспільство нечутливимдо зовнішніх і внутрішніх загроз демократичному розвиткові української державності та їй самій.

Ми повинні усвідомити: доти, поки не буде забезпечений ефективний механізм відповідальності влади перед громадянами, ми ніколи не станемо соціальною і правовою державою, і влада, бюрократія буде працювати для себе, а не для людей. Ми поки що не маємо такого конкретного механізму, який би змушував владу прислухатися до інтересів людей та реагувати на ці інтереси.

Так, наприклад, у нас є вибори, але на них не обирають міністра соціальної політики чи Прем'єр - міністра. Обирають Президента, але він не є главою виконавчої влади, не керує урядом. Депутати теж обираються, але прямого впливу на реалізацію державної політики також не мають, вони пишуть закони. А потім ці закони, навіть якщо вони гарні, все одно не виконуються. А якщо і виконуються, то тільки в тій частині, що не суперечить інтересам бюрократії.

Політична відповідальність може мати досить широкий спектр значень. Але механізм реалізації майже для жодної ділянки спектра політичної відповідальності в Україні також не встановлений. У цьому, на наш погляд, полягає, зокрема, причина серій невдалих кроків на оперативному, тактичному та стратегічному інтервалах за історію новітньої української держави. У цьому слід шукати, на наш погляд, причину відставання України в цивілізаційних показниках розвитку.

Як організувати дієвий механізм відповідальності влади перед суспільством? Чи треба для цього винаходити якийсь український спосіб? Власне, будь - яка нова влада в Україні починає своє існування, спираючись на здорові моральні основи. Як - то: «Щойно я склав Присягу Президента України. Що я відчував, тримаючи руку на Святому Пересопницькому Євангелії? Відповідальність (виділено мною - Т. Н.) і смиренність. Перед народом України...» [6]. Сьогодні ж фактичне скасування політреформи поверне Президенту мало не монархічну - і цілком легальну - владу над усією управлінською вертикаллю і прокуратурою [7]. Але відповідальність є ціною будь - якої влади, незалежно від того, притаманна їй велич чи духовна мізерія. Закон тут простий: чим більше влади, тим більше відповідальності. І цю відповідальність стає дедалі важче, а потім і геть неможливо «спихнути» на опозицію або зовнішніх ворогів та «об'єктивні причини». Саме тягар відповідальності за погіршення соціально - економічного становища в Україні коштував президентського крісла Ю. Тимошенко, яка відверто переважала свого опонента в царині публічної політики.

Чесність, насамперед, є передумовою для становлення ефективної влади, яка заслуговує на довіру. Ефективні владні інститути передбачають відповідальність перед своїми громадянами, що включає звітування і використання зворотних механізмів зв'язку із суспільством.

Однак дуже скоро владі й доведеться чесно відповідати за: зрослі цифри в нових платіжках за послуги ЖКГ, які восени прийшли людям; два послідовніпідвищення цін на газ для населення; подорожчання хліба та інших продуктів харчування; неминучу інфляцію, яка прийде після тимчасового спекулятивного зміцнення гривні; непідвищення зарплат і пенсій бюджетникам і підвищення пенсійного віку для жінок, прописані в меморандумі уряду та МВФ; непроведення вкрай необхідних соціально - економічних реформ тощо. Це далеко не все, лише основне з того, за що доведеться відповідати.

Вважаємо, що слід, насамперед, звернути пильну увагу на наявний досвід, накопичений європейськими країнами. Там депутати національного рівня, як правило, не займаються проблемами своїх виборчих округів, місцевими проблемами займаються депутати місцевого самоврядування. А от національними проблемами займаються представники політичних сил, тобто партій, за програми яких голосували виборці на виборах. А партія (або коаліція партій), що перемогла на виборах, виконуючи свою програму, визначає політику виконавчої влади і несе за це відповідальність перед виборцями. Таким чином, населення по ланцюжку впливає на виконавчу владу, задає їй програму дій. Якщо уряд буде ігнорувати інтереси людей, що його сформували, то голосувати на виборах за партії вони не будуть.

У зв'язку із цим, конструювання цілісної системи політичної відповідальності української владної політичної еліти, як і будь - якого іншого суб'єкта суспільних відносин, на наш погляд, передбачає комплексне використання всіх заходів соціальної відповідальності - етичних, моральних, політичних, юридичних та ін. Примат тих чи інших заходів відповідальності, їх здатність замінювати та доповнювати один одного залежить від сфери суспільних відносин, у якій діють суб'єкти відповідальності, від специфіки їхньої діяльності, а також від мети, що досягається шляхом застосування відповідальності.

З іншого боку, роль політичної еліти на відповідальному етапі забезпечення функціонування влади найбільш важлива. Особливо, коли кредит довіри і рівень очікувань кращих змін у суспільстві надзвичайно високий. Маючи переважно те ж саме коріння, що і переможена політична еліта (в її складі переважають представники великогоі середнього бізнесу, для яких основний сенс діяльності - захист цього бізнесу політичними методами), нова політична еліта, на нашу думку, просто вимушена була керуватися у своїй діяльності демократичними нормами і цінностями, серед яких - політична відповідальність. Але її реальна наповненість була б можливою за умов трансформації революційної громадянської активності в контроль над владою та співпрацю з владою. На жаль, цього не відбулося.

Отже, важливою реальною умовою для створення основ конструювання цілісного механізму політичної відповідальності як політичної цінності між політичною елітою і українським суспільством є:

- висока активність громадськості;

- велика залежність нової правлячої політичної еліти від громадянського суспільства, якому ця еліта зобов'язана перемогою;

- глобальні світові зміни, що створюють шанс стати людині і метою і визначальним чинником водночас;

- форма публічних звітів новою владою;

- особлива прихильність вищих посадових осіб (Президента України, Прем'єр - міністра тощо) до морально - етичних критеріїв політичної діяльності та намагання їм слідувати у виконанні своїх повноважень.

Тільки розвиток реальних форм політичної відповідальності може забезпечити достатній для розвитку суспільства рівень активності громадськості та політичних структур. Наявність указаних умов сприяє в Україні конструктивній співпраці політичної еліти і громадянського суспільства, що зможе в перспективі стати запорукою стабілізації української політичної системи. Однак, головним ми вважаємо те, що політична відповідальність повинна стати національною цінністю, усвідомленою народом та офіційно вираженою.