Віртуальні співтовариства як нова форма суспільної самоорганізації

      Стаття присвячена аналізу різних точок зору щодо понять: «віртуальне суспільство», «соціальні мережі», з'ясування питань щодо ролі Інтернету в процесах, створення соціального капіталу у віртуальних співтовариствах.

Актуальність статті грунтується на тому, що віртуальні мережні співтовариства - це те, що в соціальному плані відрізняє Інтернет і аналогічні цифрові мережі від інших засобів масової комунікації - таких як телефон, телеграф, радіомовлення, телебачення тощо. Мета статті - визначити сутність поняття «віртуальні співтовариства» та їх роль як нової форми суспільної самоорганізації в інформаційному суспільстві.

Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання: проаналізувати наявні точки зору щодо поняття віртуального суспільства; з'ясувати, що являють собою соціальні мережі, виявити роль Інтернету в процесі створення соціального капіталу у віртуальних співтовариствах.

Означена проблематика розглядається у працях Г. Рейнгольда, Б. Веллмана, Б. Берковіц, Ш. Рафаели, Г. Равида, В. Сороки, С. Бондаренка, С. Туронка та ін.

Характеризуючи комунітарний потенціал Інтернету, С. Туронок розрізняє 1) інструментальну роль Інтернет - технологій, що відкривають нові можливості відродження реальних громад, і 2) «віртуальні громади», які не мають аналогів у реальному світі, що зароджується й розвивається виключно в межах кіберпростору [1, 60].

Деякі дослідники є прихильниками застосування Інтернет - технологій як практичний й ефективний інструмент громадянської освіти та суспільної ініціативи. Інші ж, більш радикально налаштовані дослідники вважають, що Інтернет здатний у принципі змінити структуру та форми суспільної самоорганізації, замінити застарілі, географічно обмежені громади новими, віртуальними громадами, які переборюють традиційні обмеження часу, простору, державних кордонів, мовних перешкод тощо (при цьому однак, звертається увага на відсутність соціальної солідарності в подібних громадах, а також на дух соліпсизму, породжуваний віртуальною реальністю, що стримують процес общинного будівництва [1, 60-61]). С. Туронок виокремлює низку факторів, які обмежують комунітарні перспективи «віртуальної громади».

Отже, це:

- анонімність (найважливіший атрибут Інтернет - комунікацій), що за самою своєю природою є несприятливим середовищем для виникнення таких общинних якостей, як взаємодовіра, взаємоповага, взаємовідповідальність;

- соціальний тиск - невловимий нормативний ресурс спілкування віч - на - віч, що відіграє найважливішу роль у розвитку соціальної солідарності та відповідальності членів реальної громади; механізми «прагнення до заохочення» й «уникання осуду», що лежать в основі цього ефекту, не мають прямого зв'язку зі змістом інформаційного обміну між індивідами і мають значною мірою ірраціональний характер;

- абсолютна легкість зміни кола спілкування, нестабільність взаємозв'язків, плинністьперсонального складу яких має природні географічні, інституціональні обмеження.

Як пише С. Туронок, якості ці не те щоб повністю відсутні в Мережному просторі, але їх дефіцит відчувається досить гостро саме в тих віртуальних громадах, які не мають реальних взаємозв'язків поза Інтернетом. Вони присутні достатньою мірою в тих реальних співтовариствах, які використовують мережні технології як додатковий засіб комунікації: наукові, професійні співтовариства, групи друзів тощо. [1, 61].

Чому користувачі Інтернету вступають у віртуальні співтовариства? Очевидно, що користувачі, орієнтовані на вирішення практичних проблем, розглядають вступ у віртуальне мережне співтовариство як можливість перебувати в інформаційному середовищі разом з акторами, компетентними у відповідній проблематиці. Як писав Г. Рейнгольд, «Віртуальні суспільства автоматично не виникнуть і не виростуть через те, що власники ресурсу просто додадуть форум або кімнату для бесіди на відповідній сторінці всесвітньої павутини. Зусилля, які привертають увагу людей і стимулюють їхнє бажання брати участь у дискусіях у кіберпросторі, повинні бути націлені насамперед на те, щоб об'єднати людей. Кваліфіковане сприяння, добре продумані суспільні контакти, соціальні механізми й матеріали мультимедіа для знайомства з новинками у використанні медіа - це і є «суспільна інфраструктура», необхідна для успіху в побудові віртуального співтовариства, тепер, коли інструментальні засоби стали доступними» [2].

Останнім часом у науковій літературі багато приділяється уваги позитивній ролі Інтернету в процесі створення соціального капіталу у віртуальних співтовариствах. У зв'язку з цим стає логічним проаналізувати поняття «соціальні мережі», що стало популярним.

Як вважають Б. Веллман і Б. Берковіц, соціальна мережа - це множинність членів суспільної системи, а також сукупність зв'язків між ними. Поведінка індивідів, включених у мережу, визначається радше структурним тиском, ніж особистими установками [3].

Соціальні мережі задають обсяги інформації, необхідні й доступні індивідам при прийнятті рішень. При цьому мережі різної щільності порізному впливають на політичну поведінку. Чим «густіша» горизонтальна мережа (що об'єднує індивідів із приблизно рівними ресурсами і статусом), тим політично однорідніший її склад. Розріджені горизонтальні мережі зазвичай більш гетерогенні в соціальних і політичних відносинах. У них легше знаходять притулок неконвенціональні політичні погляди і норми поведінки [4].

У групах, об'єднаних щільними соціальними мережами, важливу роль відіграють персональні контакти. Персональний вплив проникає глиб ше, ніж безособистісний, і навіть якщо інформація, отримана в ході такого контакту, викликає опір (оскільки розходиться із поглядами реципієнта), зломити цей опір при безпосередньому спілкуванні набагато простіше, ніж через ЗМІ [5].

Включеність у соціальні мережі змушує людей прислухатися до чужої думки й підкорятися чинним нормам, у чому, власне, і проявляється солідарність із групою. У процесі соціалізації групові норми настільки глибоко засвоюються індивідом, що вже не здаються йому чимось нав'язаним ззовні.

Як відомо, в результаті ускладнення суспільної поведінки збільшуються інформаційні потреби людей. Інформація перетворюється на масовий продукт. Зростаючу потребу в інформації починають відчувати не тільки керівники, але й мільйони громадян. Це пов'язано з децентралізацією (підвищенням ступеня свободи індивідуумів, соціальних груп і регіонів) сучасного суспільства, коли найважливіші рішення про свою поведінку індивідууми й організації приймають самостійно, незалежно від центральної влади.

Як вважає Е. Поппер, така самостійність є характерною рисою відкритого суспільства, яку можна використовувати для його визначення. Децентралізація поступово переростає в масову «демократію участі», основу якої становить численний середній клас, який пред'являє, через свою численність, основний попит на релевантну інформацію [6]. Таким чином, дослідники дійшли необхідності вивчення особливостей інформаційного середовища й когнітивних здібностей виборця. Природно, що роль інформації в прийнятті рішень політичними акторами ніколи не ставилася під сумнів, водночас стала зрозумілою важливість вивчення механізмів інформаційного впливу.

На думку Ш. Рафаели, Г. Равида, В. Сороки, соціальні мережі є істотним елементом віртуального соціального капіталу: «Ми стверджуємо, що читання та реєстрація у форумі створюють соціальну систему, всі учасники якої, і активні, і пасивні, здобувають соціальний капітал шляхом одержання доступу до потрібної інформації, а також вивчаючи соціальні норми, прийняті у віртуальному співтоваристві й за допомогою знайомства з активними учасниками [7]. Як вважають дослідники, віртуальний соціальний капітал співтовариства - це «сукупність особливостей соціальної системи, створеної в результаті діяльності віртуального співтовариства, що призводить до розвитку загальних соціальних норм і правил, які допомагають взаємовигідному співробітництву». Р. Патнем думає, що «За аналогією з фізичним і людським капіталом, втіленим у знаряддях праці та навчанні, які підвищують індивідуальну продуктивність, «соціальний капітал» утримується в таких елементах громадської організації, як соціальні мережі, соціальні норми й довіра (networks, norms and trust), що створює умови для координації й кооперації заради взаємної вигоди» [8].

Інформаційно - комунікаційні технології, впливаючи майже на всі сфери громадського життя, сприяли розвитку й становленню нових форм співтовариства - віртуального, он-лайн, співтовариств віртуального простору або кіберпростору, де користувачі різних телекомунікаційних мереж здійснюють соціальні комунікації. Термін «кіберпростір» був уперше запропонований американським письменником Вільямом Гібсоном в 1984 р. у романі «Neuromancer» [9]. Термін описує віртуальний простір, у якому циркулюють електронні дані й здійснюються процеси електронної комунікації. На думку німецького дослідника Оскара Шмідтке, кіберпростір - це «сфера машинних процесів комунікації, в якій комунікаційні процеси здійснюються настільки незалежно, що комуніканти звільнені від необхідності зустрічатися фізично» [10].

Як результат цього в кіберпросторі сформувалися співтовариства людей, які живуть, наприклад, на відстані один від одного, але об'єднані спільними інтересами. Ці співтовариства виникають і зникають, стають потенційними або знову актуалізуються. На місці структур, що розпадаються, виникають нові групи й структури, які утворюються на різних підставах та відрізняються за ступенем згуртованості, стійкості, тривалості існування. Індивіди (користувачі Інтернету), які входять до них, об'єднані загальними настроями, поглядами, ставленням до тих або інших соціальних інститутів. Виникаючи спонтанно, а іноді під впливом тих або інших лідерів, а, можливо, й різних структур, зокрема органів влади, ці віртуальні співтовариства не обмежуються лише спілкуванням. Вони змінюють вигляд соціальних і політичних дебатів за досить широким колом питань. Поряд із цим, використовуючи методологію флешмобів (спонтанно виникаючих з використанням інформаційних технологій тимчасових об'єднань людей) і перетворюючись на співтовариства дії та розвитку, вони чинять часом істотний вплив на соціально - політичні процеси.

Як пише відомий дослідник віртуальних співтовариств С. Бондаренко, «Соціальна система кіберпростору видається системою зв'язків між соціальними суб'єктами, до яких належать віртуальні мережні співтовариства, окремі користувачі та групи користувачів, які самовизначаються через відносини один до одного (зокрема й через відносини до контенту, представленого в кіберпросторі). Соціальна система кіберпростору має свою структуру, що не визначається через характеристики окремих користувачів. Ця структура детермінована процесами створення, поширення, споживання інформації, нормами мережної етики та процедурами взаємодії з офлайновими структурами» [11].

Інформаційні технології та насамперед Мережа наділила віртуальні співтовариства широкими можливостями. По суті поряд із традиційним простором сформувався віртуальний простір людської життєдіяльності. Проникаючи в усі сфери людської активності, віртуальні співтовариства, які ще кілька років тому існували у вигляді віртуальних форумів і представляли всього лише «дискусійні зали», перетворились у цей час на реальні осередки людської життєдіяльності. Грунтуючись навколо спеціалізованих порталів, ці співтовариства по - новому «організовують» дедалі більшу кількість різних сторін життя людини. Що ж таке «віртуальне співтовариство?

Термін «віртуальне співтовариство» введений у 1993 р. Говардом Рейнгольдом - американським дослідником соціальних відносин у Мережі - у книзі «Vіrtual Communіty». Цей твір є одним із найбільш часто цитованих і авторитетних видань з віртуальних співтовариств, і Говард Рейнгольд вважається одним з найбільш видатних експертів у цій галузі знання. У своїй книзі Рейнгольд обговорює різні приклади комунікацій між членами соціальних груп на базі електронних розсилань, новинних списків, багатокористувацьких співтовариств тощо.

Г. Рейнгольд дає таке визначення віртуальним співтовариствам: «Віртуальні співтовариства є соціальними об'єднаннями, які виростають із Мережі, коли група людей, відчуваючи необхідні людські емоції, підтримує відкрите обговорення досить довго для того щоб сформувати мережу особистих відносин у кіберпросторі» [11]. Г. Рейнгольд стверджує, що віртуальні співтовариства мають як схожі, так і відмінні риси від фізичних співтовариств. На його думку, в міру занурення у віртуальне середовище, віртуальне співтовариство міцно улаштувалося в його реальному світі. Ці два світи - віртуальний і реальний - впливали й збагачували один одного. Він вважає, що однієї технічної можливості контактувати один з одним за допомогою комп'ютера недостатньо для створення співтовариства. Автор аналізує систему WELL, що заснована в 1986 році в Каліфорнії (США) і є однією з перших, яка здійснила функціонування віртуальних співтовариств не тільки в теорії, а й на практиці. Використовуючи терміни «третього місця» Рея Олденберга, Г. Рейнгольд говорить, що WELL можна сприймати як маленьку пивну по сусідству. Почуття включення у WELL нагадує почуття, що виникає при відвідуванні кафе, пабу, спільної кімнати - того місця, де є можливість, якщо хочеться, послухати чиюсь думку чи приєднатись до бесіди [12]. Р. Олденберг називає зручні простори для існування співтовариств «третім місцем». «Треті місця» існують на нейтральній території й слугують для підтримки своїх гостей в однаковому соціальному стані [13].

Подальшого розвитку поняття віртуального співтовариства набуло в наукових працях багатьох учених - теоретиків віртуального або кіберпросторового співтовариства. Популярність поняття «віртуальне співтовариство» у наукових колах пояснюється його актуальністю для сучасного суспільства. У дослідженнях Джонуса, Хайфорнвайте, Лоудера, Рейнгольда, Шулера, Дуттона, Ренінгера, Шумара, Вулгара репрезентовані нові ідеї, аналізується усталена концепція, що необхідна для перегляду поняття співтовариства. Однак загальновизнане визначення віртуального співтовариства та кіберпростору поки що в науковій літературі відсутнє.

У традиційному розумінні, на думку К. Поупла, співтовариство являє собою «місце теплоти, близькості та соціальної єдності» [14]. У такому визначенні співтовариства зроблений акцент на стабільності.

Дж. Джоунг вважає, що віртуальне співтовариство схоже на місто розваг Лас - Вегас. Там люди знаходять духовне споріднення. «Якщо ми оберемо віртуальне співтовариство, яке заохочує виховання та навчання, то у важкі часи це співтовариство може простягнути віртуальну руку допомоги і підтримки. Байдуже, де ти живеш, завжди є впевненість віртуально зустріти людей, які розділяють із тобою твої інтереси та цінності. Однак автор дивиться на віртуальні співтовариства скептично й не хотів би там жити [15].

Вплив тимчасового фактора на побудову віртуального співтовариства вивчається Дж. Лапаче том, який вважає, що час є критичним чинником у житті віртуального суспільства. Автор обговорює співвідношення між фізичним і віртуальним співтовариством і можливість для учасників стати настільки залученими у віртуальне співтовариство, що може спостерігатися втрата контакту з реальним фізичним світом. Учасники можуть втратити контакти з родиною і друзями. Коли учасники віртуальних співтовариств самоізолюються від фізичного співтовариства, їхня участь у віртуальному співтоваристві стає менш цінною у зв'язку зі зростаючою обмеженістю їхнього досвіду. Дж. Лапачет робить висновок, що віртуальні співтовариства є доброчинними в соціальному змісті, тому що надають можливість форуму для обговорення за інтересами, яке важко знайти іншим шляхом. Вони також дають людям змогу зустрітися фізично, щоб продовжити дискусію традиційним способом [16].

Стівен Г. Джоунс вважає, що віртуальні співтовариства - це безперечні соціальні простори, в яких люди ще зустрічаються віч -на -віч, але вже з визначеними по - іншому поняттями «зустрічаються» і «особою». Як вважає Стівен Г. Джоунс, у фізичних співтовариствах «поняття простору більше розумілося як простір, який сприяє створенню соціальних відносин, а не як місце, що виникає завдяки соціальним відносинам». Але поширення інформаційних комунікаційних технологій і їхнє застосування в повсякденному житті змінило поняття співтовариства. Автор задається питаннями про те, як може індивідуальність, непорівнювана за величиною зі співтовариством, підтримувати своє існування? Ким ми є в режимі он - лайн? Яка природа повідомлень окремих учасників до віртуальних співтовариств? Чи є соціальний актор у кіберпросторі мас - медіа мас - медіатором, суспільною фігурою або приватною ангажованою особою в замкнутих просторових взаєминах? Стівен Г. Джоунс стверджує, що зв'язок між віртуальними співтовариствами та соціальними й політичними світами, частиною яких є користувачі, досить невизначений, на кшталт зв'язку, що існує між рекламою і споживачем або між телебаченням і ефективністю його впливу. Стівен Г. Джоунс пише, що комунікація «буде здійснюватися за допомогою електронних шляхів, чого не в змозі були зробити цементні дороги» [17]. Отже, інформаційні комунікаційні технології сприятимуть більш ефективному соціальному спілкуванню.

Отже, можна зробити висновок, що нова форма співтовариства, яку часто називають віртуальною, кіберпростором, он - лайн, цифровою або електронною, підкреслює мобільність і трансформує традиційне розуміння місця розташування у створенні співтовариства.

     Статья посвящена анализу различных точек зрения на понятия: виртуальное общество, «социальные сети», уяснению вопросов, касающихся роли Интернета в процесах создания социального капитала в виртуальных сообществах.