На порозі соціального вибуху

                 Микола Машовець, кандидат філософських наук, професор кафедри суспільно - політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна», Заслужений працівник культури України

УДК 316.48

У статті аналізується «податково - кодексний» Майдан як форма соціального протесту і захисту підприємницького права. Акцентується увага на уроках громадянського протистояння.

Ключові слова: Майдан, влада, конфронтація, політична ситуація, уроки Майдану.

В статье анализируется «налогово - кодексный» Майдан как форма социального протеста и защиты предпринимательского права. Акцентируется внимание на уроках гражданского противостояния.

Ключевые слова: Майдан, власть, конфронтация, политическая ситуация, уроки Майдана.

In tshis article Public protest on Maydan Plosha (Kyiv) against new edition of Tax Code of Ukraine is analyzed as a form of social protest and protection of the right to entrepreneurship in this article. The lessons of public opposition are outlined in it.

Key words: Maydan, power, confrontation, political situation, the lessons of Maydan protest

Зло - це добро, яке прийшло до влади

М. Жванецький

І знову Майдан... І знову «гаряча» точка в системі прав людини, вщент заповнена головна площа столиці.

Цього разу хвилю людського невдоволення і протесту спровокувало прийняття у Верховній Раді нового Податкового кодексу, що з великим запізненням державні мужі назвали помилкою. Величезна кількість підприємців - представників середнього і малого бізнесу - піднялася й вийшла на вулицю по всій країні на захист своїх економічних свобод, органічних і невідчужуваних від людини прав на гідне життя.

Справедливості в ПК не знайшли і вчені - економісти Всеукраїнського союзу (ВСВЕ), жодна з пропозицій яких щодо системної податкової реформи, справедливого розподілу податкового навантаження, створення оптимальних умов для розвитку підприємництва тощо не була врахована й відображена в урядовому документі. Вчені акцентують увагу на імовірних серйозних негативних наслідках для національної економіки в разі вступу в дію даного кодексу, підкреслюється в заяві ВСВЕ. Дивно, що «напрацювання» М. Бродського і Ко взяті до уваги, а думка фахівців - інтелектуалів проігнорована.

Страйкарі висунули до влади цілком прагматичні вимоги: вето Президента на недолугий ПК; відставка уряду; дострокове припинення повноважень Верховної Ради; єдиний податок; сумарні податкові вилучення не вище 33% прибутків підприємців; взяти до уваги 700 поправок до ПК; п'ятирічні податкові канікули без повернення цензури тощо.

Все частіше лунали заклики протестувальників ігнорувати не лише кодекс, а й усю державну машину, не сплачувати їй податки, не годувати ту владу, яка не хоче прислухатися до їхніх вимог, не дає людям жодної альтернативи для заробітку. Деякі вимоги навіть мали відтінок державного перевороту: наприклад, не підкорятися законам, змінити Конституцію, розхитати фінансову систему чинної влади шляхом зняття заощаджень з банківських рахунків тощо.

Чи варто в цих умовах говорити про грядущу революцію? Деякі історичні аналогії підштовхують до ствердної відповіді на це запитання. Для прикладу, татарбунарське повстання 1924р., коли люди в південній Бессарабії з вилами в руках відстоювали свої свободи у боротьбі з румунським гнітом і непосильними поборами. Або інший приклад: під час гетьманування Івана Мартиновича Брюховецького в Лівобережній Україні (1663-1668) Московське царство вирішило підняти податі (цікава паралель із сьогоденням), і влада отримала одне із найбільших повстань. Сьогодні, до речі, в українському селі оподатковується все: від курки - гуски до огорожі садиби. Наведені приклади - свідоцтво вулканічних властивостей української народної стихії, коли вибух важко передбачити. Ще один історичний факт: предтечею французької буржуазної революції, як відомо, була дружина Людовика XVI Марія - Антуанетта (1755-1793), котра на тривожні повідомлення про голод серед французьких селян відреагувала фразою: якщо у них немає хліба, нехай їдять тістечка! За рішенням суду королева була страчена. Тут ми маємо справу з відстороненням правлячої еліти від потреб народу. І сьогодні ми бачимо, що влада не дуже толерує зі страйкарями, а Президент Янукович навіть назвав дрібних підприємців корупціонерами. Можливість виникнення соціального вибуху значною мірою залежить від визрівання революційної ситуації. Нагадаємо читачеві, у чому полягає суть цього поняття. Революційна ситуація - це комплекс суспільних умов, що передують революції соціальній. Відповідно до матеріалістичної традиції розуміння історії її характеризує наявність певних ознак: 1) криза «верхів»; 2) небажання «низів» жити по - старому; 3) підвищення рівня активності мас, їхня здатність на самостійний виступ.

На нашу думку, революційна ситуація ще не дозріла. У основної маси протестуючих людей домінують економічні цілі і вимоги. Конфронтація, при якій несумісність інтересів влади і мітингувальників стає значною і абсолютною, а розв'язання протиріч між ними можливе тільки шляхом сильного нав'язування волі одних іншим, не наступила. Щоправда, рівновага політичної ситуації дуже хитка і перебуває на рівні взаємного переконання.

Отже, скоріше за все, ми маємо створену владою передреволюційну ситуацію, що підтверджується масовим бойкотом місцевих виборів, різким збільшенням кількості голосуючих «проти всіх», розчаруванням й озлобленням людей як на заході, так і на сході країни, що може призвести до виникнення радикальної та руйнівної ідеології. Адже саме так з'явився нацизм та ісламський радикалізм. «Верхи» ще намагаються управляти по - старому, але «низи» це не сприймають. Додамо до цього всевладдя і безкарність верхівки, безправ'я низів, відсутність рівності громадян перед законом, незацікавленість влади (тому й блокування) в появі середнього класу і громадянського суспільства.

Не можна залишати поза увагою ще одну обставину. Жадоба влади несе бідність та спустошення сотням тисяч окремих людських істот. Наразі готується Трудовий кодекс, де передбачено шестиденний робочий тиждень, дванадцятигодинний робочий день. А за ним підуть Житловий, Сімейний. Це зашморг на шиях людей. І немає сумніву, що все це сформує критичну протестну масу, розширить лави учасників протесту, принесе деморалізацію і занепад у суспільство, знецінювання людини.

Поляризацію думки викликає позиція деяких політиків відносно того, що Майдан - це натовп, який, мовляв, не читав цей кодекс. Такий месидж, зокрема, прозвучав інтелектуально нереспектабельно із вуст нардепа від ПР П. Мельника - ректора Податкового університету в телеефірі 29 листопада поточного року. Не виключається, що саме в Ірпені, де базується цей ВНЗ, народжувався Податковий кодекс - «акт державної мудрості й необхідності». Саме цього дня ним підписаний до друку фоліант - коментарі до Податкового кодексу, редакція якого у багатьох положеннях після відомих акцій і вето Президента звісно стала іншою.

На шпальтах деяких малознаних «всеукраїнських» газет Майдан називають беззаконними, лицемірними, категоричними, неохайними, демонстративно сентиментальними, екстравагантними (химерними) формами суспільного протесту. Чого тут більше: зловорожості чи недоумства? Хай це залишиться на совісті примітивно мислячих авторів.

Майдан - це натовп, це зборище бунтарів, об'єднаних часовим і минущим інтересом тимчасового характеру, як вважає «інтелект - 2» Партії регіонів, один із її бойовиків В. Лук'янов, котрий несподівано став фахівцем - тямухою з питань ПК, енергія кулаків якого пішла в нове русло. Тут ми бачимо елементи конструктивізму, розумний контроль у своїй поведінці, відсутність емоційно - вольових пристрастей, будь - яких проявів соціального екстремізму, розмитих і нестійких інтересів, наявність організуючого начала знання і ясність цілі, високу духовну стійкість, вірність собі в умовах урядового пресингу.

Обмежений обсяг публікації, звісно ж, вмістив лише частину роздумів у розкритті поставленої проблеми. Розширенню уявлень про стан ситуації в Україні, можливу гармонізацію відносин між владною командою і протестувальниками можуть дати уроки Майдану.

Урок перший. Часи «бульдозерної і динамітної» логіки, до якої вдавалася влада, минають. Народ перестав вірити її незграбним рішенням. Президент ветував ПК, апріорі непридатний до втілення, що, безумовно, є перемогою підприємців і здорового глузду. Тож досить робити «експерименти над слов'янською душею!» (О. Забужко). Одночасно на хвилі ейфоріїзгладжуються і певні сумніви щодо спроможності створеної Президентом і урядом робочої групи (саме вони вирішують багато чого в державі) узагальнити, оцінити та внести в ПК нові напрацьовані положення, вилучити з нього все, що пов'язано з податковим терором. Косметичні поправки, що швидкоруч були внесені, не спрацюють. Зате можуть призвести до хаосу і ескалації громадянського протистояння, про що вже попереджають страйкарі.

Урок другий. Непрофесіоналізм уряду - це чинник збудження й пробудження нації. Реформаторська діяльність Партії регіонів сьогодні схожа на організований хаос. Щось наче й робиться, але в сухому залишку - нуль. Немає головного - відчуття змін, зате зашкалюють безсоромна соціальна демагогія, докази, що «жити стало краще, жити стало веселіше». А прірва між життям та проблемами рядових жителів країни й «еліти» що далі поглиблюється. Більш того, перезрілі реформи влаштовувачі щасливого майбутнього України хочуть провести за рахунок нових страждань малозабезпечених, які становлять 80% населення.

Незмінний «Цицерон» ПК М. Чечетов (ми звертаємося тут до персоналістично - історичної аналогії не з позиції адекватності або співмірності розуму, здатності говорити про будь - що і коли завгодно, спираючись на одноклітинне переконання) декларує, що до влади прийшла «єдина серйозна політична сила в Україні». Не тяжко віднайти «коефіцієнт скривлення» (вираз І. Дзюби) в риториці цього регіонального «златоуста». Від таких нісенітниць засоромився б і барон Мюнхгаузен. І допоки в Україні не прийде до влади правлячий клас, прихильний до європейських цінностей, вважає відомий політолог В. Карасьов, в державі реформ не буде. Будуть корупція, дегенеративна демократія, соціальна бідність та державна безпроможність.

Влада, розуміючи, що любові з народом не буде, стала на шлях сіяння страху. Свідчення цьому - побоїще у Верховній Раді 16 грудня поточного року, переслідування опозиції та активістів останнього Майдану.

Урок третій. Майдан показав, що державне керівництво країни остаточно збанкрутіло. Хіба не підтверджує цей висновок нездатність великих і не дуже великих можновладців захистити своїх людей від чиновницького свавілля?

Заводити двигун економічних реформ треба не стартером податкового тиску, а антикорупційним реформуванням державної системи. Ще мудрий Арістотель попереджав: за будь - якого державного устрою найголовніше - облаштувати справу так, щоб посадовим особам неможливо було наживатися.

Урок четвертий. Масова непокора - це інерційний процес. Проте у випадку ігнорування вимог людей щодо поліпшення рівня життя протестний потенціал наростатиме і дозріватиме, що призведе до ідіосинкразії (медичний термін, що означає підвищену чутливість до певних речей або дій), а згодом і до соціального конфлікту. Останній, як відомо, є вищим ступенем розжарювання суперечностей, подолання яких означає усунення старого і виникнення нового. З логічної точки зору часова дистанція не змінює того, що часи перебування Партії регіонів при владі - тимчасове явище і в один прекрасний день піде в минуле.

Урок п'ятий. Влада не може бути недоброчинною. Слово «совість» має бути найбільш уживаним у лексиконі партії влади. Спроби «закручування гайок», наміри «відкручування голів» мають під собою деяку фундаментальну помилку і заслуговують на засудження. Хвороба ПР бути «великою» породжує агресивність цієї політичної сили, її всезнайство, нечутливість до критики, самозамилування, дефіцит конструктивних рішень, нездатність до діалогу. Через це регіони не можуть бути чадолюбивою матір'ю.

І, наcамкінець, урок шостий. Кодекс - лише привід. Причина протестуючого Майдану глибша. Вона у кризі всіх взаємовідносин у суспільстві, у втраті владних важелів, у нездатності влади виконувати свої функції. Загальна втома і зневіра роблять малоймовірним народне повстання. Зате реальним - режим особистої влади Віктора Януковича. Владного вакууму в Україні на буде. Підсумуємо все вищесказане словами Івана Франка: «Так само всі ми знаємо, що й повного громадського щастя, повного, так сказати, раю на землі люди не діб'ються ніколи. Але саме се ще не рація, щоб ми закладали руки і байдужо дивилися, як міцний душить слабого, як багач кривдить та висисає бідного, як одиниці кривдять та руйнують сотки й тисячі людей. Чи буде, чи не буде з того рай на землі, а ми борімося з кожним поодиноким лихом, з кожною поодинокою кривдою та дбаймо заразом не лише про те, аби побороти її в тім однім випадку, але також про те, аби по змозі заткати джерело подібного лиха й на будуче».