Національні й загальнолюдські засади розвитку гуманістичної моралі громадянського суспільства

                Олексій Івченко, кандидат економічних наук, професор НПУ імені М. П. Драгоманова

Розглядаються моральні пріоритети громадянського суспільства крізь призму утвердження національних і загальнолюдських засад розвитку гуманістичної моралі.

Ключові поняття: громадянське суспільство, мораль, гуманістична мораль, моральні цінності, освіта, виховання.

Рассматриваются моральные приоритеты гражданского общества через призму утверждения национальных и общечеловеческих принципов развития гуманистической морали.

Ключевые понятия: гражданское общество, мораль, гуманистическая мораль, нравственные ценности, образование, воспитание.

Moral priorities of civil society are considered through prism of consolidation of national and universal principles of development of humanistic morality.

Key concepts: civil society, morality, humanistic morality, moral values, education, upbringing.

Важливим моментом становлення гуманістичної моралі громадянського суспільства в Україні є співвідношення в ній національних і загальнолюдських пріоритетів. У цьому плані необхідно відмітити, що українська культура і суспільна думка завжди мала під собою гуманістичне підґрунтя. У зв'язку з цим у світі, що глобалізується, для нашого суспільства важливо не втратити той гуманістичний антропологічний потенціал, який несе в своїй архітектоніці й архетипічності наша національна культура. Принципи сімейної традиційної етики, естетичного сприйняття навколишньої дійсності, небайдужого ставлення до страждань іншого, релігійної православної моралі та інші необхідно методами громадського просвітництва, мистецького пропагування і освітянського переконання зберігати і використовувати з метою встановлення гуманістичних моральних орієнтирів громадянського суспільства.

У глобальному світі, в якому засобами інформаційного впливу людині нав'язуються ціннісні принципи споживацтва, важливим завданням при побудові демократичного суспільства є збереження національних пріоритетів при виробленні і утвердженні суспільної і особистісної моралі. За твердженнями науковців, що займаються проблемами функціонування громадянського суспільства, його ефективна діяльність неможлива без національно - аксіологічного підґрунтя. Національна самосвідомість є не просто важливою, а й необхідною умовою становлення і розвитку громадянського суспільства в тій чи іншій країні. «Національність - необхідний інгредієнт, а можливо й передумова існування громадянського суспільства. Турбота про власну націю підсилює турботу про загальне благо. Вона ж підтримує відданість традиціям» [1, 99]. Таким чином, національно - культурна ідентичність стає своєрідним єднальним елементом, який переконує особистість, що її належність до певної культурно - історичної спільності є причиною для саморозвитку та гордості за себе і власний народ. Наприкінці другого десятиліття незалежності ми можемо спостерігати спад національно - центричних настроїв в українському суспільстві, що, в свою чергу, призводить і до зниження громадянської активності, участі і спільності. Тому сьогодні як ніколи відродження національної ідеї є на часі, адже лише на її основі можна вилаштовувати аксіологічне підґрунтя для створення громадянського суспільства. Європейський досвід показує, що лише на основі чіткої національної ідентичності можна формувати стійкі моральні принципи громадянської дії, інакше державницька номенклатурна машина легко знищує роздрібнені громадські потуги, які не об'єднуються чітким вольовим поривом та ідеєю.

Важливим моментом, який має значний потенціал морально - етичного національно - громадянського становлення, є утвердження і беззаперечна культурна цінність національної мови. Саме мовне питання, яке протягом усіх років незалежності постає достатньо гостро, несе в собі моральне навантаження, як елемент ціннісного об'єднання нації навколо національних культурних цінностей.

Нагальною потребою є формування нових, морально - етично обґрунтованих конструктивних синтезів у політиці та культурі, підґрунтям яких є взаємодія принципів національно - унікального та соціально - універсального характеру. «В Україні для цього є серйозна основа. Передусім, це страх перед комуністичним минулим, який штовхає до активного пошуку демократичних альтернатив, а також традиції демократичного минулого України, відсутність прецедентів деспотії, клерикалізму та фундаменталізму. Власне, йдеться про орієнтації на західний тип політичної та правової української ментальності» [2, 100]. Історично українська нація перебуває між двома центрами культурного і цивілізаційного тяжіння: авторитарного штибу російського євразійства і європейською демократичною традицією з її чітко вираженими громадянськими чеснотами і активним, ефективним громадянським суспільством. Вибір між двома цими центрами, безумовно, зачіпає будь - які ціннісні орієнтири майбутнього розвитку нашого суспільства, в тому числі і морально - громадянський. Цінності західного способу життя, як показує досвід, активно сприяють формуванню елементів громадянського суспільства, а також є підґрунтям моральних чеснот, що визначають громадянина як активного суб'єкта соціальної діяльності і як творчу, самостверджувальну особистість.

Водночас, на нинішньому етапі розвитку цивілізації, коли ми увійшли в інформаційну стадію розвитку світу, що глобалізується, необхідно пам'ятати про ті ризики, які виникають у такій ситуації щодо морально - ціннісної незалежності особистості і аксіологічної самобутності національних суспільств. Збереження національної ідентичності в глобальному інформаційному світі є досить складним завданням, здійснення якого можливе лише за умови ефективного функціонування громадянського суспільства на стабільній основі ціннісних національних пріоритетів. Суспільства, які перебувають на трансформаційному етапі розвитку і у яких ще не сформовані остаточно інститути і механізми громадянського суспільства, переживають стан постійної небезпеки національного нівелювання. Як показує практика, державні органи, перебуваючи у стані постійної гонитви за тимчасовими політичними дивідендами, не здійснюють ефективного захисту національних цінностей від глобальних інформаційних впливів. Це здатне робити лише високорозвинуте громадянське суспільство, одним із моральних переконань членів якого є впевненість у необхідності національної самоідентифікації. «В сучасних умовах потужна трансляція змістового наповнення домінуючої - західної - масової культури набуває глобального характеру, заповнює світовий інформаційний простір, вільно перетинаючи державні кордони, не питаючи ані народи, ані уряди про бажаність її присутності у національних інформаційних просторах окремих держав, регіонів і навіть континентів. Вона стає реальною загрозою державному і національному суверенітету, деформуючи і руйнуючи національні культури» [3, 84]. Тому перед українським суспільством стоїть складне завдання щодо захисту власної культурно - ціннісної ідентичності від глобальних інформаційно - споживацьких впливів. Тим складніше це завдання стає за умов несформованих морально - ціннісних основ громадянського суспільства. У зв'язку з цим, актуалізується проблема теоретичної розробки і практичного впровадження аксіологічного базису вибудовування національного суспільства на основі громадянських цінностей.

Іншим важливим завданням, яке виконує громадянське суспільство на основі міцного морально - аксіологічного підґрунтя, є самоствердження нації, народу, країни як рівноправного партнера на глобальній міжнародній арені. Країна сприймається у світовому просторі, насамперед, не завдяки її розміру, територіальному розташуванню, геополітичному чи виробничо - промисловому потенціалу тощо, а завдяки тому, на основі яких моральних і громадянських цінностей відбувається розвиток національної культури і демократичного самоврядування. «Епоха постмодерну обумовила виникнення нових інституціональних утворень, які регулюють соціальні відносини в суспільстві, та пробудила інтерес до проблем громадянського суспільства. Динаміка соціально - культурних змін привела до появи сітьових соціальних структур, збільшенню ролі інформаційних ресурсів та культурних контекстів суспільного життя. В умовах соціальних трансформацій в Україні проблеми формування та розвитку громадянського суспільства набувають особливого значення, визначаючи країни в глобалізуючому світі. Невід'ємним елементом громадянського суспільства є громадянська культура, яка носить системоутворюючий характер та де термінує як конфігурацію громадянського суспільства, так і швидкість соціально - культурних процесів у ньому. Ступінь зрілості громадянської культури позиціонує суспільство не лише відносно державних та інших політичних інститутів, але і в системі взаємовідносин різних суспільств на світовій арені. Носіями громадянської культури виступають різні соціальні верстви, соціально - демографічні групи, причому особливості первинної та вторинної соціалізації тих або інших соціальних груп, в особливості соціальновікових - молоді, середнього і старшого покоління - відрізняються» [4, 102]. Для національного самоутвердження в сучасному світовому співтоваристві Україні необхідне науково - теоретичне осмислення феномену громадянської культури, можливості його безпосереднього емпіричного дослідження в динаміці соціальних змін. Необхідно зазначити, що саме від змін у сфері культури, які зумовлюють становлення громадянського суспільства, залежить якість здійснення перетворень та їх стійкість. Формування громадянської культури - це суперечливий і тривалий процес, але воно є ключем, який дає змогу запрацювати громадянському суспільству й демократії. Забезпечення цілісного підходу у формуванні громадянської культури молоді створить фундамент для розвитку в них благородних громадянських рис: відданості українській нації, відповідальності перед державою і суспільством, мужності у подоланні соціальних труднощів, активності в досягненні громадянських ідеалів, відчуття необхідної спільності тощо.

Консолідуюча дія громадянського суспільства пов'язана як з впливом громадської участі представників різних етнокультурних спільнот в одних і тих самих організаціях, партіях, спілках, так і з їх перехресною взаємодією. «Усвідомлення членами громад своїх специфічних інтересів доповнюється розумінням, що існують інтереси інших груп, а також ширші, загальнонаціональні інтереси, від якого залежить розвиток усього суспільства, у тому числі й цих громад. Формується новий тип політичної культури населення, яка набуває рис, що характеризуються в теорії громадянського суспільства як громадянські чесноти (civic virtues). Це - довіра й здатність до кооперації, це - схильність до солідарних дій на користь суспільства; це - громадянська участь (залученість до певного виду громадської роботи); це здатність усвідомити, що кожен несе свою частку відповідальності за стан справ у суспільстві» [5, 110]. Консенсус щодо культурного стрижня громадянської нації й основних засад прийнятної для всіх національної ідеї також може виробитися тільки в осередках громадянського суспільства, яке є основою формування відносин міжетнічної довіри й толерантності. У зв'язку з цим необхідно на всіх рівнях освітньої і виховної діяльності доносити до молоді, а також до людей інших вікових груп, ідею необхідності закріплення на рівні суспільної свідомості особистісного потягу до набуття і опанування громадянських чеснот, що перелічені вище. Більше того, прагнення до громадянського виховання і освіти повинно стати одним із головних морально - ціннісних орієнтирів людини нового, національно - свідомого і гуманістично спрямованого громадянського суспільства.

Розвиток національної системи громадянської освіти і виховання, завданням якої є утвердження моральних пріоритетів людини громадянського суспільства, є завданням самих структур, інститутів, організацій громадянського суспільства. Тобто тут ми зустрічаємося з проблемою своєрідного герменевтичного кола, коли від наявності складової частини залежить наявність цілого, а від наявності цілого залежить наявність його складових частин. Дійсно, це є однією з найскладніших проблем тих суспільств, які розвиваються в напрямку демократії не природним шляхом багатовікового утвердження моральних пріоритетів громадянського суспільства, а за випереджаючою моделлю. У зв'язку з цим, ми повинні насамперед усвідомити, що лише глибоке особистісне переживання і переконання в цінності громадянських чеснот може дати нам змогу подолати проблему замкнутого кола і вивести нашу національну спільноту на новий щабель розвитку. Таке усвідомлення може прийти лише за умови активізації громадянської просвітницької діяльності, метою якої стане переконання більшості громадян у тому, що лише на основі, з одного боку, особистісної творчості і активності, а з іншого - завдяки почуттю спільності і взаємопідтримки, стане можливим побудова національного громадянського суспільства. Завданнями національного та громадянського виховання, що може сприяти такій меті, є:

1) формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу, визнання духовної єдності поколінь і спільності культурної спадщини, виховання почуттів патріотизму, відданості в служінні батьківщині;

2) утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість;

3) усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянської відповідальності;

4) вміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства, захищати й підтримувати закони та права людини, бути обізнаним зі способами соціального захисту;

5) формування політичної та правової культури, виховання поваги до Конституції України, державної символіки, законодавства, державної мови;

6) виховання негативного ставлення до будь - яких форм насильства, активне запобігання виявленню деструктивного націоналізму, шовінізму, фашизму, месіанських настроїв тощо [6, 85 - 86].

Таким чином, необхідно підкреслити принциповий теоретичний момент, в якому стверджуватимемо те, що розвинуте і ефективне громадянське суспільство може бути створене лише на основі аксіологічного поєднання загальнолюдських і національно - особливих моральних принципів. Лише за умови національної природи ціннісного підґрунтя розвитку громадянське суспільство зможе ефективно діяти в умовах постійного агресивного тиску глобальної інформаційно - споживацької цивілізації. Підкреслимо, що за таких обставин особливого значення набуває процес національно - патріотичного виховання, який стає необхідною умовою формування громадянського суспільства.

Однією з актуальних проблем, які постають перед сучасним українським суспільством у культурно - світоглядному відношенні, є утвердження, розвиток і трансформація відносно нових умов християнської моралі. Релігійні принципи обґрунтування аксіологічної основи морального життя людини активно витіснялися протягом тривалого періоду існування тоталітарної системи. Несприятливі умови розвитку християнської моралі складаються і в світі, який глобалізується. Процеси інформаційної цивілізації продукують принципи фрагментованості і світоглядної подрібненості людської свідомості, тоді як релігійні світоглядні системи характеризуються своєю цілісністю й інтегративною здатністю щодо світобачення.

Християнське світобачення і християнська мораль, з іншого боку, мають глибокі традиції і коріння на теренах України. Це дозволяє сподіватися на те, що при формуванні громадянського суспільства населення України зможе використати той гуманістичний та інтегративний потенціал, який несуть у собі християнські основи моралі. Більше того, деякі дослідники стверджують, що саме від перспектив утвердження християнської моралі в нашій країні залежить майбутнє утвердження громадянського суспільства і правової держави. «Вихід із сьогоднішньої кризи в Україні потребує наявності нових етико - релігійних вартостей, зміни особистісної налаштованості, поведінки та суспільних структур» [7, 89]. Ціннісно - етичні основи християнського віровчення завжди мали соціально - громадське навантаження. Християнство, в різних формах і традиціях, завжди ставило собі за мету формування певної соціальної спільності одновірців, влаштування їхнього співжиття на основі принципів, які є дуже близькими з принципами громадянського суспільства: взаємодопомога, відповідальність, відчуття спільності, активна позиція щодо боротьби з різними проявами соціального зла, розвиток творчої особистості, яка повинна сприяти розвиткові спільноти, членом якої вона є, тощо. Християнство в українській (і загалом православній) традиції виконувало функцію об'єднання громади, стираючи майнові, станові, вікові та інші особливості членів громади, об'єднуючи їх у певну спільність, яка здатна мобілізувати ресурси для виконання загальнозначущих завдань. Окрім того, саме християнство встановлювало правила поведінки в традиційній українській громаді. У зв'язку з усім переліченим вище, необхідно дуже уважно поставитися до вивчення громадянського потенціалу становлення і утвердження християнської моралі, до використання інтегративних і ціннісних можливостей християнства, які здатні долати певні негативні моменти, що визначають політичне і соціальне життя спільноти, яка перебуває на трансформаційній стадії розвитку.

Дуже важливою характеристикою християнського світогляду, яка може сприяти подоланню негативних морально - етичних наслідків тривалого періоду панування тоталітарної системи, є принцип творчої сутності людської особистості. Людина, покладаючись на встановлені принципи моральної поведінки, самостійно обирає шлях утвердження добра, зокрема в стосунках зі своїми ближніми. Встановлення громадянської моралі безпосередньо залежить від принципу активності людської особистості. Громадянин повинен бути небайдужим і відповідальним щодо тих процесів, які відбуваються у спільноті, до якої він належить. Саме це стверджується у християнських принципах моралі. «За християнським світоглядом людина існує у ситуації втраченого раю, який їй несила повернути у житті поцейбічному. Та проте вона відповідає за гідність своєї поведінки у цьому світі й свої старання, спрямовані на те, щоб світ не перетворився на пекло. Вирізняючись з - поміж інших світоглядів принципом особистості, що відповідає теїстичному розумінню Бога, християнство не визнає пасивного людського існування, де зайві поняття людинолюбства і справедливості» (В. Соловйов) [8, 104]. Таким чином, принципи громадянської активності і гідності, гуманізму і справедливості, які є основою міцного громадянського суспільства, можуть бути швидше сприйняті українським суспільством, якщо будуть мати християнське світоглядно - етичне обґрунтування, зважаючи на достатньо високу довіру населення до морального авторитету церкви.

Деякі дослідники прямо пов'язують перспективи відродження християнського світобачення в Україні з виходом із соціальної та політикоправової кризи. А коріння цієї кризи вбачають саме в тривалому періоді розриву між формуванням моральних цінностей суспільства і релігійними настановами. Саме церква вбачається в таких теоріях центральним елементом об'єднання громади і суспільства навколо основних моральних орієнтирів, а особистість громадянського характеру може народжуватися лише на основі ґрунтовної етико - релігійної роботи. Так, О. Слободян, описуючи взаємозалежність релігії і суспільної моралі, стверджує: «Традиція Церкви - єдиний locus (місце), в якому можлива зустріч факту й цінності, людини й світу. Якщо свідомість людини вивести за межі Церкви, тобто за межі вічності, будь - яка цивілізація деградує і гине. Історичний час без Морального часу не існує» [9, 314]. Таким чином, у суспільстві з глибокими світоглядними релігійними традиціями завжди необхідно пам'ятати про значний громадянсько - моральний вплив церкви на вибудовування аксіологічної матриці суспільної поведінки.

Окрім того, у зв'язку з розглядом проблеми відносин церкви й громадянського суспільства в галузі формування моральних пріоритетів людини і громади маємо відмітити позитивний вплив релігійно - церковного вчення на такий елемент громадянського суспільства й соціальне об'єднання, як сім'я, що є надзвичайно актуальним для сучасної України. «Церква завжди опікується соціальним здоров'ям суспільства й сім'ї, духовним вихованням батьків; прагне підтримувати злагоду і соціальну відповідальність між членами родини, втримати подружжя від насильства, соціальних девіацій та розлучень, спрямувати розвиток кожного сімейного осередку на засадах колективізму» [10, 258]. Важливою є роль церкви в процесі суспільного вирішення проблем, які стосуються сучасних проблем сім'ї, її цілісності і морального здоров'я. Необхідно пам'ятати, що саме релігійні організації, підтримуючи і пропагуючи ціннісні пріоритети сімейного морального виховання, сприяють первинному розвитку громадянського суспільства, адже саме сім'я є початковим етапом усвідомлення людиною цінності спільних зусиль і суспільної моралі.

Зрештою, необхідно підкреслити світогляднофілософську основу релігійного бачення особистості, як творчого і єднального, інтегративного елементу суспільства. Саме християнська релігія здатна безпосередньо і просто доносити до людини, яка перебуває в складному, неоднозначному постмодерному світі, важливість і універсальність таких понять, як добро, справедливість, соціальна спільність і відповідальність, миролюбство, відданість спільній справі, самопожертва заради ідеалу тощо. «У відношенні засад сучасної етики слід особливо зауважити, що постулати поваги до особистості і збереження світу не мають остаточних раціональних коренів. Їх можливо вивести лише із засад віри, гіпостазуючої добро і благодатність буття. Ніхто і ніякий раціональний і онтологічний аргумент не може пояснити, чому людина має опікуватися тим, щоб чинити щодо інших так, як вона бажала б, аби вони чинили щодо неї самої» [8, 109]. Тому, не будучи в змозі остаточно і раціонально обґрунтувати етичні настанови, якими повинен керуватися громадянин, творячи спільне зі своїми ближніми співжиття, сучасні теорії громадянського суспільства при побудові аксіологічних систем, на які спирається поняття громадянськість, активно використовують досвід, а також світоглядний, моральний і комунікативний потенціал християнської віри. У зв'язку з цим ми повинні теоретично актуалізовувати питання становлення і утвердження в сучасних умовах християнської моралі та її впливу на створення і розвиток громадянського суспільства в нашій країні.