«Міфічна імперія» та імперська міфологія

                Олег Онопко, бакалавр політології, Донецький національний університет

УДК 316.774:659

У статті представлений погляд автора щодо специфіки імперської політичної міфології. Виділені основні політичні міфи, що властиві імперіям і підкореним ними народам, визначені напрямки імперської міфотворчості, розкрита специфіка імперської міфології в Україні.

Ключові слова: імперія, імперська міфологія, політичний міф, стрижнева держава.

В статье представлен взгляд автора относительно специфики имперской политической мифологии. Выделены основные политические мифы, свойственные империям и покоренным ими народам, определены направления имперского мифотворчества, раскрыта специфика имперской мифологии в Украине.

Ключевые слова: империя, имперская мифология, политический миф, стержневое государство.

The article presents the author's view on the imperial political mythology specifics. The main political myths of the empires and the nations conquered by them are marked, the streams of imperial myth!creating are determined, the specifics of the imperial mythology in Ukraine is revealed.

Key words: empire, imperial mythology, political myth, pivotal state.

Формування багатополюсного світу, що фактично було проголошено у «Мюнхенській промові» В. Путіна, неухильно призводитиме до відродження імперій, основою для якого буде протистояння цивілізацій, описане С. Хантінгтоном на початку 1990х рр. У таких умовах Україні, державі, що лежить безпосередньо на «лінії міжцивілізаційного розлому», може загрожувати глибинний розкол і приєднання її частин до різних імперських центрів. Особливої ролі у цьому процесі набуватиме політична міфологія, яка буде одним із головних гуманітарних інструментів впровадження імперської політики «стрижневими державами» Західної і Слов'яно - Православної цивілізацій.

Проблема специфіки імперських міфів є однією з найменш дослідженних у політичній міфології. Так, частково до неї зверталися російські автори, зокрема В. Мединський [3] та С. КараМурза [2]. Перший зробив достатньо вдалу спробу історико - культурного аналізу міфів і міфологем Російської імперії і Радянського Союзу, другий - побіжно звертав увагу на це питання в контексті так званої «чорної міфології». Американські автори (S. Rendall [8], K. Myers [7]) звертаються до імперської міфології Західного світу. Серед українських публікацій, присвячених цій проблемі, можна виділити роботу О. Нестайка «Великі міфи імперії: втеча від власної ідентичності» [4], в якій жорстко критикується політика Росії, але яка є повністю історичною, а не політико - міфологічною працею.

З огляду на це, автор мав на меті виявити специфіку імперської міфології в цілому, і в Україні зокрема, зосередивши увагу на політичних міфах, що виникли внаслідок перебування українських земель у складі імперій, що належали до різних цивілізацій. Це не тільки б сприяло процесу деміфологізації, але й дозволило б припустити, які політичні міфи можуть виникнути у майбутньому. Виходячи з цього, доцільним було поставити такі завдання: з'ясувати сутність поняття «імперія» і особливості його сучасного розуміння; окреслити основні політичні міфи, що властиві імперіям і підкореним ними країнам; визначити специфіку імперської міфології в Україні.

Складність визначення поняття «імперія» полягає в тому, що в його розумінні існують два головні аспекти: формальний (коли «імперією» називається будь - яка монархія, де голова держави носить титул «імператора») і фактичний (коли сама політика держави має імперський характер, що полягає у експансіонізмі, прагненні гегемонії, централізації влади тощо). Тому не будь - яка держава, що називається імперією, є такою насправді (наприклад, Центрально - Африканська Імперія чи Ефіопія).

На думку С. Пєрєслєгіна [5], імперія - це держава, яку характеризують: - усвідомлена і відрефлексована асоційованість з однією із самостійних геополітичних структур;

- один або кілька етносів, що співвідносять себе з державою;

- хоча б один із цих етносів проявляє пасіонарність у формі пануючої ідеї;

- певне місце держави у світовій системі поділу праці;

- здатність держави сформувати власну унікальну цивілізаційну місію, іншими словами, здатність відповісти на запитання «навіщо вона існує?».

Тобто, імперії притаманні специфічні геополітичні і геокультурні особливості, що визначають її місце у світовій політичній системі. Ключову роль в організації держави як імперії відіграє наявність «ідеї», яка не обов'язково є ідеологією. Так, давні імперії (Китайська, Римська, Візантійська) не мали ідеології, але мали певний загальноімперський світогляд, який визначав їх поведінку у політичному часі і просторі. Сучасні імперії, такі, як Росія, США чи КНР, що свого часу мали домінуючу ідеологію (комунізм і ліберал - демократія), але зараз ідеологія відступає перед цінностями цивілізацій, перед геостратегічними інтересами цих держав, питаннями збереження культурної ідентичності і поширення експансії. І якщо у США і КНР лібералізм і комунізм поки ще є формальним ідеологічним приводом для ведення політики, то в Росії спостерігається відсутність чіткої загальнодержавної ідеології, що змушує її першою підсвідомо шукати нові ідейні підстави для захисту національних інтересів та інтересів своєї цивілізації.

Іншим питанням, актуальним для імперій у цілому, і особливо для сучасних, є проблема геокультурної експансії на сусідні країни і народи, яка проявляється в експорті автохтонних екзотичних уявлень про державу - імперію [1]. Ця експансія в ідеалі повинна призвести до виникнення екзогенних політичних міфів у того народу, на який вона спрямована. Вона має на меті розширення імперського простору не за рахунок застосування сили, а через заволодівання думками людей. Яскравим прикладом вдалої і ефективної геокультурної експансії є вестернізація, зокрема американізація. Проте вдалою можна вважати геокультурну експансію Китаю до Південно - Східної Азії чи Японії - до країн групи «азійських тигрів» (Тайвань, Сингапур, Південна Корея). На просторі Східної Європи геокультурну експансію веде Західна цивілізація (США і ЄС), певну опозицію намагається зробити Слов'яно - Православний світ, що не залишає спроби повернути регіони свого колишнього впливу - насамперед Україну.

Боротьба імперій як «стрижневих держав» - цивілізацій змістилася переважно у гуманітарний простір. Її успіху сприяють кількаспецифічних чинників:

- наявність держав, які історично пов'язані з імперськими центрами культурою, економікою, релігією;

- поширення мережі Інтернет і популярність її серед молоді;

- наявність розвинутих комунікативних технологій;

- доведена ефективність інформаційних війн;

- відносна економічність геокультурної експансії порівняно з військовою;

- відсутність чітких геокультурних орієнтирів у значної кількості держав світу (особливо тих, що виникли на «руїнах» радянської імперії);

- наявність масової культури, що забезпечує тотальний вплив на населення регіонів - об'єкт іекспансії (переважно вигідно для США).

Все це в сукупності сприяє виникненню цілих комплексів політичних міфів, які використовують держави - імперії для поширення свого впливу і впливу своїх цивілізацій. Будь - яка імперія прагне створити ефективну політичну міфологію, яка б відповідала, з одного боку, поставленим завданням, а з іншого, - була б адекватною тим цінностям, традиціям, архетипам поведінки і релігійним нормам, які існують у суспільстві, на яке «націлені» міфи.

У цілому, кажучи про політичні міфи, що пов'язані з імперіями, можна виділити два основні напрямки міфотворчості. Перший - включає в себе створення міфів самими імперіями про себе чи інші держави та народи (наприклад, міфи про «пияк - ірландців» чи «невмілих індусів», що були популярні у вікторіанській Британії); другий - є продуктом міфотворчості інших держав про імперію, як то було із міфом про Австрію, Прусію і Росію як про «жандармів Європи». Причому, одні імперії можуть створювати міфи про інші. Разом обидва напрямки імперської міфотворчості формують узагальнений образ «міфічної імперії», який, на думку автора, можна охарактеризувати як сукупність усіх спільних політичних міфів, що властиві всім імперіям світу (міфи про «зародження», про «історичну місію держави», про «винятковість та особливу роль імперської нації» тощо).

Особливу роль у «міфічній імперії» відіграє абстрактна міфоструктура «ми - вони», яка перетворюється на більш конкретні - «імперський центр - периферія», «домінуюча нація - підкорена нація», «метрополія - колонії» і т. і. Подібне протиставленняє логічним наслідком того, що однією із найважливіших характеристик імперії є висока централізація влади. І врешті - решт, це стає основою для виникнення внутрішньоімперських міфів, де імперія міфологізує «підкорені» народи, а вони, у свою чергу, - імперію.

Можна виділити такі політичні міфи, що складає імперія про себе і про «підкорені» народи:

- міф про «визволення»

«Визволення» є дуже популярним аргументом імперій для розширення свого простору і проведення експансії. Так, США «визволяли» Ірак і Афганістан, до того - балканські народи і в'єтнамців, перед ними Німеччина «визволяла» фольксдойче із Судетів, а СРСР - українців і білорусів зі Східної Польщі, і навіть на початку ХІХ ст. Наполеон «звільнював від абсолютизму» європейські держави. Образ «визволителя» завжди працює у політичному міфі дуже успішно, хоча і часом короткотерміново.

- міф про «об'єднання чи возз'єднання»

Яскравими прикладами цього є політичні міфи про «панславізм», «панамериканізм», «східноазіатську сферу взаємного процвітання» тощо. Метою створення подібних політичних міфів є формування у свідомості підданих імперії почуття єдності та гіперболізації спільних рис (культурних, ментальних, мовних).

- міф про «імперію - захисника»

Імперія постає у ролі єдиної сили, що здатна врегулювати протиріччя, непорозуміння і конфлікти між народами. Подібний міф створює ілюзію того, що імперська влада є найсильнішою, і тільки вона може захистити і врятувати своїх підданих від агресії інших мешканців імперії та від інших держав. Прикладами впровадження цього міфу можна вважати «Доктрину Монро», «Бурятську проблему», значну кількість колоніальних війн, що вели Британія і Франція. Останніми прикладами доцільно вважати «Бурю в пустелі» та «П'ятиденну війну» в Південній Осетії.

Серед політичних міфів, що створені підданими про імперії, можна виділити декілька загальних, властивих всім імперіям:

- міф про «втрачену велику культуру і варварів - загарбників»

Є одним з варіантів міфу про «золоте століття». Домінуюча імперська нація постає як нижча за культурним розвитком, слабка духовно і неповноцінна. Успішне загарбання своєї території підкорений народ пояснює в цьому міфі як збіг обставин, невміння вождів керувати або «волю долі». Показовим у даному випадку є польські міфи про Росію, індійські - про Британію, японські і західноєвропейські - про США.

- міф про «тотальне пригноблення»

Породжується свого роду напівінтелігенцією, яку не залучили до загальноімперської еліти. Характеризується гіперболізацією «утисків», що впроваджуються імперським центром по всій імперії, має на меті посіяти недовіру і ненависть до імперської влади і домінуючої нації. Імперія подається як абсолютне зло, антипод людяності, жорстока бюрократична машина. Яскраво це ілюструє міф про «Росію як в'язницю народів» [3].

- міф про «свою імперію»

Викликаний тим, що народи, які входять до складу імперії, з одного боку, намагаються здобути самостійність і незалежність, а з іншого боку, підсвідомо прагнуть збереження імперських принципів управління, але «перенацілених» вже на інші нації. Важливу роль тут відіграє свого роду «комплекс неповноцінності» підкорених країн, які прагнуть реалізуватись у домінуванні над іншими. Подібне яскраво простежувалося у Третьому Рейху, коли, приміром, за допомогою подібних міфів формувалися добровільні збройні підрозділи з мешканців окупованих країн, а потім ці колабораціоністи були залучені для охорони таборів і антипартизанської боротьби.

Стосовно імперської міфології в Україні необхідно зазначити, що вона розвивалася у дуже сприятливих умовах, які характеризуються, зокрема, такими чинниками:

- розташуванням України на «лінії розлому» між цивілізаціями;

- надзвичайно молодим досвідом державності; - наявністю відносно спільної ментальності населення при різному геокультурному сприйнятті навколишнього світу;

- наявністю релігійної неоднорідності, розколів і протистоянь;

- Україна ніколи не була імперією, але її еліта була значно інтегрована у загальноімперську, що дозволяло створювати не тільки антиімперські міфи, але й ті, що йшли на користь імперській владі, незалежно від того, чи була вона австрійська, російська чи радянська.

В таких ауспіціях виникли численні політичні міфи, причому полярної спрямованості. В цілому можна виділити кілька тематичних блоків в імперській міфології України. Передусім, необхідно звернути увагу на міфи, що спрямовані проти Росії (Радянського Союзу) як імперського центру. Це і вищезазначений міф про «тюрму народів», і різноманітні міфи про росіян як націю (про їх «жорстокість», «варварство», «неслов'янське походження» тощо [3]), і міфи про СРСР (особливо персоніфіковані - героїчні: про І. Сталіна, Л. Берія, М. Хрущова, М. Горбачова тощо). Серед цього блоку окремо треба виділити міфи, що виникли за часів громадянської війни, коли українська міфологія була спрямована як проти «білої», так і проти «червоної» Росії. За роки незалежності міфи подібної тематики активно створювалися і розповсюджувалися за підтримки Західного імперського центру, зокрема США.

Іншим тематичним блоком можна справедливо вважати антизахідні (в цивілізаційному плані) міфи, що були культивовані переважно Радянським Союзом ще в роки «холодної війни» і базувалися на ідеологічних штампах і кліше комунізму. Ці міфи мають на меті дискредитацію образу «Заходу» в очах українців, вони необхідні для того, щоб не допустити відходу всієї України від Слов'янської цивілізації. Найбільш яскравим політичними міфами цього напрямку є тези про «агресивність і ворожість НАТО», різноманітні міфи про американців, деякі європейські народи тощо.

Однак, якщо вищезазначені політичні міфи є свого роду «міжнародного масштабу», то третій блок - це міфи внутрішньоукраїнські. Головним міфом цього блоку є «розкол України» - основа для десятків різноманітних нових міфів і стереотипів (про «западенців і східняків», «донецьких і київських», «помаранчевих і біло - блакитних» тощо). У даному блоці знаходять віддзеркалення різні світоглядні позиції тих частин України, які протягом тривалого часу були підконтрольні різним імперським центрам, політика яких розглядала людей по інший бік кордону як потенційного ворога.

У цілому, необхідно зазначити, що імперська міфологія не тільки була ефективна і популярна в епоху національних держав, але й тепер, коли вона стає інструментом гуманітарної боротьби між цивілізаціями. Імперські міфи можуть бути породжені як імперськими центрами, так і підкореними народами, але, врешті - решт, більш важкими є наслідки для останніх. Імперії ніколи не програють - програють їх піддані.