Реформування пенсійної системи як складова частина реформ в Україні

Олег Мазепа, студент магістратури Університету «Україна»

УДК329(477)

У статті автор обґрунтовує зміст реформ пенсійного забезпечення в Україні й за кордоном, хід реформ в Україні, напрямки та етапи їх, рекомендації щодо правового та законодавчого врегулювання існуючих проблем.

Ключові слова: системи пенсійного забезпечення, державне страхування, пенсійне забезпечення, солідарна система пенсійного страхування, джерела доходів, пенсійний вік, фінансові інститути, персоніфікований облік відомостей.

В статье автор обосновывает содержание реформ пенсионного обеспечения в Украине и за границей, существующее состояние реформ в Украине, направления и этапы их, рекомендации относительно правового и законодательного урегулирования существующих проблем.

Ключевые слова: системы пенсионного обеспечения, государственное страхование, пенсионное обеспечение, солидарная система пенсіонного страхования, источники доходов, пенсионный возраст, финансовые институты, персонифицированный учет данных.

In the article the author get up maintenance of reforms of the pension providing in Ukraine and give well grounded step of reforms in Ukraine, directions and stages of reforms, recommendation in relation to the settlement of existent problems legal and legislative.

Keywords: systems of the pension providing, state insurance, pension providing, solidarna system of pension insurance, sources of profits, retirement age, financial institutes, personnelitiv account of information.

Перед системами пенсійного забезпечення стоять [1, 2, 3] три основні завдання. Це, перш за все, захист від бідності. По - друге, надання доходу при завершенні трудової діяльності, розмір якого, як правило, пропорційний сумі заробітку, який виплачувався безпосередньо перед виходом на пенсію. По - третє, захист цього доходу від зниження реального рівня життя в результаті інфляції.

У більшості розвинутих країн поширені [1, 9] чотири види пенсійних систем: державна система пенсійного забезпечення, професійна система пенсійного забезпечення, система особистих пенсійних збережень і система додаткових виробничих пенсій.

Державна система пенсійного забезпечення включає в себе загальні або універсальні пенсії, які призначаються системою обов'язкового державного страхування. У багатьох країнах державні пенсії по старості виплачуються всім жителям країни залежно від терміну проживання на її території. Приклад - джерела доходів у пенсійному віці у США (див. рис. 1).

Вони існують [5, 6, 7, 9] в Данії, Нідерландах, Великобританії. Так, проживши 50 років в Нідерландах, людина отримує право на пенсію по старості: для одружених 100% місячної зарплати і для одиноких - 70% місячної зарплати. Крім того, виплачується 8% на відпустку [63, 102 ст]. Стратегічним завданням держави є підвищення матеріального добробуту і створення пристойних умов життя людей, забезпечення зайнятості населення; гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров'я, житло; переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що призначаються сім'ї; надання підтримки соціально найуразливішим верствам населення; поліпшення демографічної ситуації тощо.

Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачає: суттєве збільшення доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб; посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість; диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов'язкових і добровільних накопичувань.

На сьогодні [1, 2, 3] в Україні система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів:

- Перший рівень - солідарна система пенсійного страхування, що базується на засадах субсидування та здійснення пенсійних виплат за рахунок коштів Пенсійного фонду.

- Другий рівень - накопичувальна система, яка функціонуватиме на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді.

- Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка грунтуватиметься на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

В останні роки в Україні [3, 4, 5, 9, 10] зростає частина пенсіонерів у загальній кількості населення. Спостерігається тенденція «старіння нації», а відповідно настане той час, коли пенсіонерів не буде кому утримувати. Тобто не буде необхідної кількості працездатного населення, яке б із своєї заробітної плати сплачувало страхові внески в сумі, достатній для забезпечення виплати пенсій пенсіонерам.

У Верховній Раді вже неодноразово поставало питання підвищення пенсійного віку, що, як вважають народні депутати, є найкращим способом поліпшити пенсійне забезпечення. Багато громадян досягають того віку, коли вони вже не можуть продовжувати трудову діяльність, щоб забезпечити своє існування.

Через це пенсійні системи мають надавати послуги двох типів. По - перше, це створення надійних і привабливих умов для заощадження коштів з метою самозабезпечення у пенсійному віці, а по - друге - гарантування громадянам похилого віку такого рівня життя, який був би не нижчим за прийнятий у країні мінімальний стандарт (незалежно від того, чи була у них можливість заощаджувати кошти протягом трудової діяльності). Соціальна держава зобов'язана надати певну підтримку нужденній особі, щоб не переобтяжувати Державний бюджет.

Україна відстає [8, 9] від країн пострадянського простору з проведення пенсійних реформ і створення адекватної до ринкових умов системи соціального захисту громадян, які втратили працездатність. З початку національної пенсійної реформи в 2004 р. більшість проблем залишаються невирішеними:

- низький розмір пенсій переважної більшості пенсіонерів і нерівні умови пенсійного забезпечення. Пенсія 55% пенсіонерів не перевищує 800 грн, а їхня частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій становить усього 38%. Разом з тим 12% пенсіонерів з порівняно високими пенсіями (понад 1500 грн) одержують 28% від загального обсягу місячних видатків на виплату пенсій. Тільки 3,2 тис. пенсіонерів одержують дійсно високі пенсії (понад 10000 грн), з них третина особи, які мають видатні заслуги перед Батьківщиною (Герої України);

- пенсійні видатки зростають випереджальними темпами порівняно з можливостями економіки щодо їх забезпечення: питома вага пенсійних видатків у ВВП в Україні одна з найвищих у світі й має тенденцію до збільшення (у 2004-2007 рр. - 12-14%, у 2008 р. - 15,8% ВВП). У кризовому 2009 р. цей показник досяг 18,0% ВВП, при цьому трансферти з держбюджету становили майже 40% доходів Пенсійного фонду. Високі пенсійні зобов'язання відволікають ресурси економіки від цілей розвитку, ставлять під загрозу виконання державою своїх функцій. В основі згаданих вище проблем є такі ключові причини:

- пенсійний вік жінок на 5 років нижчий, ніж у чоловіків, що є однією з причин низького розміру їхніх пенсій, а також суперечить гендерній рівності з трудових і соціальних прав;

- численні пенсійні пільги за професійною й соціальною ознаками ставлять під сумнів справедливість пенсійної системи й знижують стимули участі у ній;

- низький рівень залучення населення до пенсійного страхування - внески сплачують трохи більше половини населення працездатного віку. На 10 платників внесків припадає 9 пенсіонерів. Унаслідок високого рівня тінізації зайнятості й доходів майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із зарплати, що не перевищує мінімальну;

- недостатня диверсифікованість механізмів пенсійного забезпечення. В Україні повною мірою функціонує лише солідарний рівень пенсійного страхування, тоді як впровадження II рівня (обов'язкової накопичувальної системи) постійно відкладається, розвиток добровільного пенсійного забезпечення обмежується нерозвиненістю фондового ринку, низьким рівнем доходів і недовірою населення до фінансових інститутів. Інвестиції для забезпечення обов'язкової накопичувальної системи законодавчо обмежені (див. табл. 1).

Виходячи з викладеного, доцільно визначити три етапи пенсійної реформи в Україні [11]:

I етап (до кінця 2011 р.):

- вдосконалення персоніфікованого обліку відомостей;

- запровадження фіксованого розміру пенсійного внеску для суб'єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування;

- розробка системи інформування громадян про страховий стаж і коефіцієнт заробітної плати;

- обмеження максимальних пенсій;

- уточнення умов запровадження II рівня пенсійної системи, здійснення організаційно_підготовчої роботи.

II етап (до кінця 2012 р.):

- створення стимулів для пізнішого виходу на пенсію й збільшення мінімальної тривалості страхового стажу для одержання пенсії за віком;

- удосконалення порядку призначення й індексації пенсій;

- скасування необґрунтованих пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків;

- початок поступового вирівнювання пенсійного віку жінок і чоловіків;

- запровадження єдиного соціального внеску;

- поступовий перерозподіл ставки внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;

- підвищення ефективності нагляду за накопичувальними пенсійними фондами;

- запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- запровадження обов'язкових корпоративних пенсійних схем для фінансування дострокових і спеціальних пенсій для особливих категорій професій, пов'язаних з ризиком для життя.

III етап (до кінця 2014 р.):

- диверсифікованість схем приватного пенсійного страхування, його економічне стимулювання, запровадження програм спільного інвестування тощо.

Індикатори успіху:

- коефіцієнт заміщення (співвідношення середніх розмірів пенсій і зарплат) - не менше 45%, у т.ч. із солідарної системи - 40%;

- співвідношення середніх розмірів пенсій жінок і чоловіків - не нижче 75%;

- ставка відрахувань на пенсійне страхування - не більше 35%;

- співвідношення обсягу пенсійних видатків із ВВП - не більше 12% до 2014 р.

Вдосконалення персоніфікованого обліку відомостей [1, 2, 10] є складовою частиною пенсійної реформи в Україні, насамперед, тому, що:

по - перше - дозволить поліпшити точність нарахування пенсій і запровадити залежність розміру пенсій від розміру заробітної плати і сплачених пенсійних внесків. Завдяки персоніфікованому обліку Пенсійний фонд матиме у своєму розпорядженні достовірні дані про тривалість

трудового стажу, заробітки та внески з них, що дасть можливість відновити диференціацію розмірів пенсій, залежно від тривалості стажу та величини сплачених внесків;

по - друге - дозволить змінити нинішню ситуацію щодо обліку трудового стажу, заробітної плати і сплачених внесків. Підприємства, установи та організації, громадяни - підприємці подають один раз на рік звіти про зарплату і внески, сплачені за кожного працівника, до місцевих органів Пенсійного фонду, які обробляються і передаються у центральне сховище. Це дало можливість створити умови для контролю працівників за сплатою цих платежів роботодавцями;

по третє - створити умови гарантованого одержання від Пенсійного фонду за запитом об'єктивних довідок з інтегрованими або деталізованими відомостями про розмір заробітку, страхових внесків та стажу в розрізі років та роботодавців. Така схема поінформованості застрахованих осіб сприятиме реалізації принципу саморегулювання відносин з роботодавцем щодо забезпечення необхідної повноти та достовірності зазначених відомостей протягом конкретних періодів трудових відносин, а не по їх завершенню, на етапі оформлення пенсії;

по четверте - персоніфікований облік є однією з передумов створення системи обов'язкового накопичення, тому що персоніфікація забезпечує ефективну систему обліку, за допомогою якої можна правильно розподіляти внески між солідарною і накопичувальною системами, а також між окремими платниками внесків. Запровадження цієї системи передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних рахунках. Кошти у розмірах, що

обліковуватимуться на цих рахунках, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку.

Висновки

1. Наведені дані підкреслюють необхідність мати різноманітну пенсійну систему - різні пенсійні компоненти, фінансові інструменти, інші заощадження.

2. Недоцільно ігнорувати адекватність пенсій заради досягнення фінансової стабільності.

3. Оцінка ефективності пенсійної реформи є проблематичною - стислі інвестиційні терміни недоречні, оскільки пенсійні заощадження потребують тривалого часу.

4. Якщо індивідуальні пенсійні рахунки здобули погану репутацію, то потім важко виправити і сподіватися на підтримку.

5. Успішну пенсійну реформу підтримують два стовпи - спроможність уряду і ефективність приватного сектора.

Рекомендації [9, 10]

1. Інформувати громадськість про коливання інвестиційних доходів та вплив на пенсії.

2. Забезпечення захисту найбільш вразливих працівників.

3. Зменшення впливу фінансових ризиків у період накопичення заощаджень і пенсійного періоду.

4. Забезпечення належного нагляду і контролю з метою покращення дохідності пенсійних інвестицій для учасників.

5. Активно впливати на розвиток ринків капіталів, зокрема пропонуючи захищені від інфляції облігації.

6. Запровадження системи персоніфікованої частини внесків громадян (одночасно з удосконаленням персоніфікованого обліку) є однією з передумов створення системи обов'язкового накопичення, що сприятиме реалізації принципу саморегулювання відносин з роботодавцем.