Екологічна освіта в Україні: психолого - педагогічні основи формування екологічних знань

                Тетяна Лукашенко, старший викладач кафедри психології Університету «Україна»

Віктор Малишев, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімії та новітніх хімічних технологій Університету «Україна»

УДК 372.8:504.03:504.05

У статті розглянуто психолого - педагогічні аспекти формування екологічних знань в Україні.

Ключові слова: екологічна ситуація, екологічна освіта, психолого - педагогічні основи екологічних знань.

В статье рассмотрены психолого - педагогические аспекты формирования экологических знаний в Украине.

Ключевые слова: экологическая ситуация, экологическое образование, психолого - педагогические основания экологических знаний.

In article psihologo - pedagogical aspects of formation of ecological knowledge in Ukraine are considered.

Key words: an ecological situation, ecological formation, the psihologo - pedagogical bases of ecological knowledge.

Екологічна ситуація сьогодення та екологічна освіта Сучасний стан навколишнього природного середовища переконливо свідчить, що факти, які детермінують загострення екологічної ситуації, об'єктивно діють у будь - якому індустріальному суспільстві незалежно від соціально - економічного ладу, але значно корелюючись (посилюючись або послаблюючись) чинниками техніко - технологічного, а головне економічного та соціокультурного порядку, рівнем розвитку демократії у сфері політики та господарства, можливостями впливу громадян на центри й процеси прийняття рішень тощо.

Наш час - це період тотального екологічного всеобучу, коли основи екологічних знань викладають усім, починаючи з дитячого віку - в школах та інститутах, на різних семінарах і курсах,  о радіо й телебаченню - та закінчуючи підвищенням рівня екологічної освіти керівників усіх рангів у всіх країнах, на всіх континентах. У більшості країн світу екологія стала обов'язковою дисципліною в усіх школах і вищих закладах освіти. У багатьох вищих навчальних закладах створено кафедри або факультети екологічного профілю, проведено сотні екологічних національних і міжнародних семінарів, конференцій, з'їздів. Велику еколого - просвітницьку роботу провадять у всьому світі організації «зелених», товариства з охорони природи, серед них такі відомі, як «Грінпіс», «Легамбіенте» та ін. Ці важливі для цивілізації процеси екологізації свідомості населення, формування нового - екологічного світогляду, нової - екологічної культури цілком характерні й для України.

За останні 5 років у нашій державі також розроблено програми й концепції розвитку екологічної освіти і виховання, видано посібники й підручники з екології, створено десятки кафедр і факультетів екологічного профілю в інститутах та університетах, започаткувалося багато журналів загальноекономічного, еколого - економічного, екологогеографічного змісту («Ойкумена», «Світ у долонях», «Пролісок», «Паросток», «Рідна природа» та ін.).

Ще в 1975 р. учасники Міжнародного семінару з екологічної освіти (Бєлград, Югославія) запропонували глобальну схему екологічної освіти. Відповідно до цієї схеми, головною метою екологічної освіти має бути формування в населення планети усвідомлення того, що довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов'язання як для індивідуальної, так і для колективної роботи задля порятунку біосфери та запобігання майбутнім екологічним катастрофам.

Сьогодні активно розвиваються як формальна екологічна освіта (в школах, вищих навчальних закладах, інститутах підвищення кваліфікації), так і неформальна (за допомогою засобів масової інформації, кіно, музеїв, виставок, заходів природоохоронних товариств тощо).

Концепція освіти вУкраїні повинна враховувати безпрецедентну інтегративність екології, її орієнтацію на вивчення сфери безпосередніх життєвих інтересів людини. Від формування цих знань залежитьпевний рівень ставлення людини до навколишнього середовища, тобто не лише знання і розуміння, але й виховання. Від цих знань залежить саме існування людства і всієї планети Земля.

Підвищення культури громадян України у спілкуванні з природою, екологічна підготовка кадрів в умовах складного перехідного періоду мають важливе державне значення, оскільки покликані допомогти у вирішенні життєво важливих соціально - економічних, еколого - економічних і геополітичних проблем.

В останнє десятиліття в системі екологічних наук з'явились нові наукові і навчальні дисципліни: екологія міст, екологія особистості, екологія дитини та ін. Заявила про себе і визначена як одна з важливих складових системи екологічних дисциплін - соціальна екологія. З огляду на це є необхідність розширити і по - новому сформлювати предмет дослідження та вивчення загальної і соціальної екології.

Загальна екологія - це наука, що вивчає супряженість живих організмів і їх асоціацій із середовищем свого існування. Соціальна екологія - наука, що вивчає супряженість людини і людських асоціацій із середовищем свого існування (природним і соціальним). Загальна і соціальна екології покликані допомагати людині найбільш адекватно сприймати навколишній світ, учити її будувати науково обґрунтовані взаємозв'язки із середовищем існування, із зовнішнім світом. Загальна і соціальна екології повинні допомогти людині відповісти на одне з найважчих питань, а саме: «Світ для людини чи людина для світу?», тобто стати мостом, яким людина і суспільство зможуть перейти від природознавства до світознавства, зробивши тим самим ще один крок до пізнання вселенської гармонії. Через це національні програми з екологічної освіти повинні враховувати ті зміни, що зумовлені формуванням нової наукової картини світу, заснованої на принципі Всеєдності і всезагального зв'язку [2].

Аналіз тенденцій глобальних, регіональних і локальних змін у природних екосистемах та біосфері загалом свідчать про нагальну потребу формування у студентів економічних спеціальностей з метою набуття ґрунтовних екологічних знань та культури спілкування з природою необхідних навичок раціонального природокористування, екологізації практично всіх навчальних дисциплін.

Тому навчальний курс «Основи екології» займає сьогодні належне місце серед найголовніших та фундаментальних дисциплін. Навчальна програма з курсу, що рекомендована МОН, розроблена з урахуванням сучасних вимог до рівня екологічних знань, наявності базових екологічних знань, отриманих у школі, світового й вітчизняного досвіду.

Обсяг екологічного матеріалу, отриманого студентами внаслідок успішного засвоєння курсу «Основи екології», повинен забезпечити розуміння екологічної аксіоматики, сформулювати у кожного з них особисте ставлення до екологічних проблем світу, рідного краю, а також галузі майбутньої діяльності, що особливо важливо в межах нашого дослідження, допомогти враховувати екологічні вимоги і стандарти при вирішенні інженерних та інших завдань, забезпечити запас фундаментальних знань і концептуальних основ сучасної екології, достатній для подальшого поглиблення й удосконалення екологічної освіти, спрямованої на екологічно безпечну життєдіяльність.

Курс «Основи екології» включає інформацію про фундаментальні теоретичні, глобальні екологічні і ресурсно - галузеві екологічні проблеми, стратегію, тактику і методи їх розв'язання локального, національного і глобального рівнів.

Зміст курсу «Основи екології» побудовано на основі сучасних уявлень про сутність, структуру, цілі й завдання екології, її значення в житті суспільства, місце й зв'язок з іншими науками.

Система отриманих на цій основі знань має забезпечити формування чітких і обґрунтованих уявлень про взаємодію та взаємозв'язок усіх компонентів у природничій, соціальній і технологічній сферах, про стратегію і тактику збереження й стабільного розвитку життя на Землі.

На нашу думку, у зв'язку з викладеним очевидною є необхідність змін у структурі екологічної освіти, оновленні її змісту, реалізованого в системі традиційних та нових наукових понять, дидактично і методично пов'язаних з різними освітніми і освітньо - професійними рівнями; потрібне оновлення технологій навчання екології, спрямованих на реалізацію програм неперервної освіти, навчальних планів дисциплін різних рівнів засвоєння.

Структура та зміст екологічної освіти у вищих навчальних закладах України, її методологічна основа та принципи

Останнім часом істотно посилився вплив людини на природу. За останні 40-50 років людство встигло пройти більшу частину шляху, який відділяє планету від екологічної катастрофи. Шкідливі виробничі і побутові відходи стали суттєво перекривати можливості біосфери щодо їх природної переробки й нейтралізації. Вони стали нагромаджуватися в атмосфері, воді, ґрунті і виявляти руйнівну дію на природні цикли, що складалися мільйони років. Дедалі більше посилюється нестача сировинних ресурсів, може настати загроза в дефіциті кисню і питної води. Забруднення довкілля веде до скорочення ареалів і вимирання цілого комплексу живих організмів, необоротних втрат у генофонді планети. Трагедією для України і всього світу стала аварія на Чорнобильській АЕС. Сучасна радіоекологічна ситуація утворює небезпеку виродження української нації [1].

У наш час надвисоких перетворень середовища існування з величезними масштабами і не завжди передбачуваними наслідками рівень екологічної освіти, виховання та культури населення визначає не тільки сутність держави, а й умови економічного благополуччя і здоров'я нації. Завдяки цьому в економічно розвинутих країнах, де екологічна культура, яка визначає рівень екологічної безпеки, перебуває під постійним контролем держави і ставиться у ранг державної політики, населення значно менше зазнає стресових ситуацій, ніж у регіонах зі слабким екологічним контролем. Оптимізація взаємодії суспільства з природою, вироблення вмінь активно і цілеспрямовано використовувати екологічні знання становлять найголовніше завдання екологічної освіти. Це завдання стоїть перед усіма ланками освіти і має вирішуватись суспільством у цілому.

Враховуючи значимість екологічної освіти, слід визначити її природу і завдання. З огляду на те, що захист і поліпшення середовища потребують включення в цю діяльність широких мас населення різного віку, рівня освіти і різної професійної орієнтації, екологічна освіта повинна бути пристосована до всіх цих категорій населення, розвивати в них розуміння необхідності підтримувати екологічну рівновагу в середовищі, що оточує людину, і запобігати небезпеці, що може загрожувати людині в разі його порушення.

Існують різноманітні трактування екологічної освіти. Наприклад, що слід дати знання і розвинути здатність оцінювати становище і бачити комплексні проблеми стосовно середовища. Також є думка, що екологічна освіта повинна вносити вклад у формування конструктивного підходу до середовища - як у філософському, так і в прагматичному плані. Є розуміння того, що екологічна освіта повинна займатися ставленням людини до її природного і штучного середовища, має охоплювати проблеми населення, забруднення, використання ресурсів, збереження природи. Можна сказати, що в різних визначеннях присутня одна і та сама думка: екологічна освіта - це освіта з глобальних умов існування людства і стратегії збереження цих умов при постійному поліпшенні якості життя. Метою екологічної освіти є розвиток уявлень про основні характеристики середовища, що оточують людину, відношення в ній і до неї, на основі чого людина прагне до збереження і поліпшення середовища.

По суті, екологічна освіта в рамках навчання має зробити внесок у новий підхід у ставленні людини до свого середовища - як єдності природного і штучного, пов'язуючи знання природничих і суспільних наук про середовище як єдиний і необхідний життєвий простір людини, який можна зберегти і при постійному розвитку науки і техніки. Однак екологічна освіта може робити внесок не тільки у стратегію існування, а й у поліпшення якості життя в конкретних середовищах.

Методологічною основою екологічної освіти слід вважати такі положення:

1. Світ матеріальний являє собою складну систему зв'язків і взаємовідносин, тобто зміни його елементів взаємозумовлені.

2. Захист природи являє собою застосування закону відносин і взаємних дій, що існують у матеріальному світі.

3. Людина і суспільство - наслідок еволюції живої природи (суспільство і природа становлять неподільне суперечливе ціле).

4. Зміни в біосфері, що шкідливі для людини і суспільства, зумовлені відсутністю або недостатністю заходів у регулюванні взаємодії суспільства і природи.

5. Існує вплив природи на темпи розвитку суспільства, але відсутній вплив природи на характер суспільних відносин [2].

Виходячи з цього, екологічна освіта намагається відповісти на запитання: які наслідки зростаючої інтенсифікації в обміні матерією і енергією між природою і суспільством; які найважливіші зміни в системі взаємовідносин у біосфері; які наслідки має введення до біосфери великої кількості нових речовин і елементів; які суспільні детермінанти ставлення суспільства до природи і чи повинен захист природи відбуватися через гальмування технічного прогресу; в чому суть відповідальності людини за стан навколишнього середовища?

Екологічна освіта має на меті формування екологічної свідомості, вона робить внесок у розвиток уявлення щодо того, що порушення екологічної рівноваги необов'язково супроводжує діяльнісне ставлення до природи, але виникає в рамках певних соціально - економічних відносин. Екологічна освіта повинна робити внесок у розуміння того, що збереження середовища людини стає важливою категорією в системі цінностей суспільства, і воно повинно стати предметом етичного ставлення людей до їхнього природного і суспільного середовища.

Такі цілі екологічної освіти зумовлюють її присутність не тільки на всіх сходинках системи освіти, а й у додатковій, неперервній освіті. В галузі вищої освіти не існує концептуально і змістовно побудованої системи екологічної освіти і виховання, яка відповідала б вимогам суспільства, за винятком окремих предметів у навчальних планах ВНЗ, в яких має бути проблематика захисту середовища. У навчальних програмах з інших предметів екологічні проблеми якщо і присутні, то викладені фрагментарно і в невеликому обсязі.

Курс «Основи екології» є складовою частиною навчальних планів усіх напрямів підготовки спеціалістів з вищою освітою і входить до блоку дисциплін природничо - наукової підготовки. Курс включає інформацію про фундаментальні теоретичні, глобальні екологічні і ресурсно - галузеві екологічні проблеми, стратегію, тактику і методи їх вирішення локального, національного і глобального рівнів.

З другої половини 70 - х років екологічна освіта в Україні стає обов'язковою. Спочатку був спорадичний факультатив, присвячений, передусім, охороні природи. Після Тбіліської конференції під егідою ООН (1988) викладання набуває певної системності. За розмовами про важливість екологічної освіти лишилося непоміченим справді основне і принципове: змінилася парадигма екологічної освіти. Спочатку метою було формування психологічної настанови на раціональне природокористування, охорону природи взагалі. Тепер ставиться завдання формувати екологічну свідомість, культуру, мораль, етику. Тобто прагматику заступили світоглядні цінності.

Сьогодні існують різні тенденції екологічної освіти стосовно пріоритету формування тих або інших підструктур екологічної свідомості. Відповідно до стратегічних орієнтацій в екологічній освіті є три основні підходи до проблеми змісту екологічної освіти [3]. Перший підхід пов'язаний з формуванням екологічних уявлень. Для студентів вищої школи сьогодні практично не існує концептуальної і змістовно вибудованої системи екологічної освіти, за винятком хіба що окремих предметів. Другий підхід - формування ставлення до природи. Обираються така екологічна інформація і такі види діяльності, які передбачають взаємини суб'єкта з природою. Третій підхід пов'язаний із формуванням технологій взаємодії з природою.

Екологічна освіта із середини 80 - х років невпинно входить в освітню практику, однак без жодного позитивного ефекту. Основна причина та, що екологічна освіта 80 - х років орієнтована на гербартську педагогіку, що діє за принципом виховуючого навчання. Вихованці накопичують екологічну інформацію, екологічні знання, але екологічна культура при цьому не формується. Як наслідок - маємо екологічно обізнану й екологічно невиховану особистість, котра, володіючи екологічними знаннями, проявляє актив екологічного вандалізму. Тому невідкладним є розроблення стратегії екологічного виховання, оскільки вважається, що здійснюється воно автоматично - разом з екологічним навчанням. Ясна річ, процес навчання і виховання тісно пов'язані між собою, хоча екологічне навчання - це власне складова природничо - наукової освіти, а екологічне виховання має ціннісний аспект, адже передусім ідеться про формування психоемоційної сфери студента [3].

Методичний аспект проблеми екологічного виховання студента висвітлюється на засадах міждисциплінарних зв'язків, що дає змогу всебічно аналізувати будь - яке негативне явище у навколишньому середовищі, яке виникло під впливом антропогенної діяльності, глибше осмислювати теорію взаємозв'язків суспільства й природи та будувати практичну діяльність на наукових засадах гармонізації таких взаємозв'язків. Екологічна культура спеціаліста розглядається як соціально значуща діяльність у взаємозв'язку з матеріальними та духовними цінностями. Через розширення кола екологічних питань поняття екологічного виховання набуває нового конкретного статусу, зумовленого його якісно новим тлумаченням, відмінним від природоохоронного виховання [2].

Для правильної організації екологічної освіти і виховання у вищих навчальних закладах, підвищення її ефективності слід керуватися такими принципами:

- першочергове завдання екологічної освіти - формування наукових уявлень про біосферу як унікальну оболонку Землі, де існує життя, - екологічна освіта повинна пов'язувати засвоєння наукових уявлень про біосферу з розвитком діалектично суперечливої єдності «біосфера - людство»;

- екологічні проблеми тісно пов'язані з демографічними, енергетичними, продовольчими і сировинними проблемами. Екологічна освіта перебуває на стику наук про природу і про людину. Тому при розробленні питань про зміст та форми роботи, методи і методики екологічного вихованнявиходять з того, що воно є одним з найважливіших напрямів забезпечення синтезу природних і соціальних наук у процесі навчання, виховання і освіти;

- екологічна освіта має формувати наукові уявлення про соціальне коріння глобальних екологічних проблем. Проблеми взаємозв'язку природи і суспільства тісно переплітаються з широким колом етичних і естетичних питань;

- навколишнє середовище, природне і створене людством, має розглядатись як єдине ціле, підходячи до його оцінки і характеристик з екологічних, економічних, соціальних, законодавчих, культурних і естетичних позицій;

- цілі, які мають відношення до розуміння та вирішення проблем, пов'язаних із навколишнім середовищем, мають бути чітко виокремлені з - поміж цілей освіти на всіх рівнях і всіх секторах;

- має бути узгоджений той вклад, який різні галузі науки повинні внести в розуміння навколишнього середовища і у розв'язанні його проблем, роблячи при цьому особливий акцент на розвиток відносин, які дозволяють приймати спосіб життя і моделі розвитку, що не справляють негативного впливу на якість довкілля;

- екологічна освіта та виховання повинні бути безперервними і являти собою підсистему в системі вищої освіти;

- необхідно дотримуватися міждисциплінарного підходу, тобто розглядати екологічні питання не як окремі дисципліни, а насамперед як принцип, за якого всі дисципліни навчального плану пронизані ідеями збереження довкілля. Це дає змогу отримати цілісне уявлення про навколишнє середовище, озброїти майбутніх спеціалістів необхідністю ефективного впливу на нього;

- внаслідок міжгалузевого характеру проблем з навколишнього середовища підготовка кадрів повинна здійснюватись переважно на рівні спеціалізації;

- екологічна освіта і виховання повинні орієнтуватись на активну взаємодію людини з природою, побудовану на науковій основі, на оцінюванні людини як частини природи;

- екологічні знання, доповнені ціннісними орієнтаціями, мають стати основою екологічної культури і екологічного мислення.

Розвиток екологічної освіти привів до виділення його специфічних особливостей:

- усвідомлення складності охорони навколишнього середовища та її вивчення з позиції системного аналізу;

- усвідомлення глобального характеру екологічних проблем;

- міждисциплінарний підхід;

- урахування та пізнання зв'язку екологічних проблем з економічними, культурними та соціальними проблемами;

- різноманітність джерел знання та методів навчання.

Екологічну освіту необхідно звести не стільки до передавання знань з окремих тем, скільки до формування екологічного світогляду. Думаючий економіст повинен розуміти причинно - наслідкові зв'язки в природних явищах, уміти простежити, в якому взаємозв'язку вони з іншими явищами більш широкої системи. Екологічні цілі повинні стати базисними цілями економіки [2].

За останні 15-20 років питання екологічної освіти та виховання зі сфери дискусій про правомірність екологічної освіти змістилося в площину її практичної реалізації. Ця обставина значно впливає на педагогіку і сучасну систему освіти. Зокрема, робиться спроба педагогічного осмислення ключових для сучасної екології категорій - свідомості, моралі, етики, культури та інших понять, правомірність існування яких ще недавно рішуче заперечувалася, як таких, що нібито стоять над мораллю суспільства, а людину ставлять у позицію сліпого поклоніння перед природою, тоді як справжнім завданням екологічної освіти, на думку ідеологів від освіти, слід було вважати «наукове обґрунтування перебудови біосфери в інтересах людини».

Екологічна освіта розвиває комунікативні можливості людини через сучасний інформаційно - зв'язковий мінімум кожної людини. Екологічна освіта у ВНЗі підпорядковується основній меті - дати молоді світоглядні цінності. Тому предмет екології має бути віднесеним до базових дисциплін гуманітарного циклу.

Аналізуючи державні навчальні програми з екології, виявили спрямованість на формування екологічної свідомості у студентів, на раціональне використання природних ресурсів, кількість і якість яких щорічно зменшується.

Формування відповідального ставлення людини до довкілля в усіх видах діяльності повинно розпочинатись ще в ранньому віці і тривати протягом усього життя. Саме це і передбачає втілення єдиної системи безперервної освіти та виховання у навчальний процес усіх навчальних закладів. Екологічний світогляд, екологічна культура повинні стати складовою частиною загальної культури людини. Підтвердженням екологічної свідомості та культури людини є тільки її діяльність, оскільки екологічна ситуація, що склалася на сьогодні, є наслідком діяльності людини. Щоб така діяльність була спрямована на створення гармонійних відносин між суспільством і природою, необхідно мати глибокі знання в галузі екології та раціонального природокористування [2].

Однією з головних підсистем єдиної системи безперервної екологічної освіти та виховання є підсистема вузівської екологічної освіти, коли студент набуває професійних екологічних знань відповідно до своїх професійних обов'язків. Студенти - економісти під час навчання повинні засвоїти такі поняття, як економіка природокористування, природні ресурси, національна екополітика, навколишнє середовище та ін.

Добір змісту екологічної освіти і виховання у ВНЗі передбачає певний набір і зміст навчальних предметів, струнку її систему, взаємозв'язок і послідовність введення, визначення знань, умінь і навичок, якими мусить володіти майбутній фахівець з економіки, а також систему понятійно - термінологічного апарату.

Самостійним і найобсяжнішим блоком системи екологічної освіти та виховання є базовий понятійно - термінологічний апарат. Він є зв'язною ланкою, що забезпечує єдність усіх підсистем безперервної освіти.

Розвиток понять відбувається успішно лише за умови ретельного добору навчального матеріалу та вмілого відокремлення головного від другорядного; наявності логічно - стрункої системи навчальних занять, використання раціональних методів та дидактичних засобів навчання.

Екологічні поняття надзвичайно складні за змістом, оскільки кожне з них містить цілу низку відносно простих підпорядкованих одне одному понять. При створенні системи екологічних понять важливо визначити послідовність розвитку опорних екологічних понять, різноманітні методи та прийоми їх упровадження.

Загальнометодичне тлумачення поняття «екологічна криза» має вкрай негативний характер для розвитку екосистем або притаманних їй суттєвих складових частин. Екологічна криза виявляється у порушеннях рівноваги умов і впливів у природному довкіллі, що призводить до руйнування самоорганізуючих систем природи і суспільства. Сучасне розуміння процесів їх взаємодії чітко вирізняє соціально - антропотехнічні аспекти екології, їх прояви у соціоекосистемах різних рівнів.

Екологічні кризи антропогенного походження доіндустріальної епохи не завдали відчутної шкоди рівновазі природних екосистем. НТР трансформувала характер і масштаби цього впливу. У взаємовідносинах людини і природи пануючими стали «парадигма людської винятковості», різні технократичні концепції та антропоцентричний світогляд. За обставин, коли людина поступово перетворилася, за висловлюванням В. Вернадського, на головну геологічну силу й спричиняє нині нечуваний раніше за інтенсивністю та різноманітністю геохімічний вплив на довкілля, пізнання генезису змін в екосистемах унаслідок надмірного антропотехногенного пресингу об'єктивно потребує геоекологічного підходу, актуалізує дослідження їх соціально - економічних і культурологічних причин.

У вищих навчальних закладах (ВНЗ) України здійснюється єдина (базова) екологічна освіта. Її основою є інтегрований курс «Основи екології», який включає найважливіші аспекти екологічної проблеми і враховує певні концептуальні положення.

1. Природне середовище (біосфера) є саморегулюючою системою, яка перебуває у стані динамічної рівноваги і виявляє стійкість у досить широкому, але кінцевому діапазоні зовнішніх впливів. Воно накладає певні обмеження на темпи і масштаби соціально - економічного розвитку людства, які зумовлюються розмірами планети Земля, запасами її ресурсів, можливостями саморегуляції і підтримання рівноваги.

2. Стан природного середовища на сучасному етапі розвитку людства є наслідком взаємодії його біологічних і фізичних аспектів з аспектами соціально - економічного і культурного розвитку суспільства. Екологічні проблеми мають глобальний, регіональний, національний і місцевий характер. Аналіз усіх проблем повинен здійснюватися у відповідності з їх проявом, на основі врахування певних вимог екологічного, економічного і політичного характеру, виходячи із ресурсних можливостей природного середовища.

3. Виснаження природних ресурсів планети, забруднення середовища і порушення природної рівноваги внаслідок стихійної діяльності людства неминуче призведе до загальнопланетарної екологічної кризи. Потрібно істотно змінити виробничу основу діяльності людства, виходячи із ресурсних можливостей планети Земля, необхідності технологічної модернізації виробництва, яке б максимально вписувалося у біологічні цикли природи. Необхідною умовою для забезпечення подальшого існування людства є формування нової цивілізації на основі зміни менталітету людини, її моралі, глибокого розуміння свого місця у природному середовищі.

Психолого - педагогічні основи формування екологічних знань у студентів

Створення багатокомпонентної єдиної системи безперервної екологічної освіти і виховання в Україні є нагальною потребою не тільки національного, а й міжнаціонального рівня. Адже для екологічних проблем характерний досить високий ступінь трансграничності, що зумовлює особливі і досить високі вимоги до наповнення цієї системи змістом. Єдина система безперервної екологічної освіти та виховання є важливою і невід'ємною складовою комплексу забезпечення формування екологічно безпечного існування населення України. Формування екологічно безпечного стану довкілля залежить від величезної кількості різноманітних факторів, умов і т. д. З - поміж найважливіших факторів, що здатні тим чи іншим шляхом вплинути на формування безпечного екологічного стану компонентів довкілля чи певної території, або навіть об'єкта, є екологічна свідомість як інтегральне відображення цілого комплексу необхідних спеціальних знань, переконань, зорієнтованої поведінки та ін., яке ґрунтується на достатній інформації і додержанні головних принципів екологічної освіти та виховання [2].

Саме завдяки свідомості цілеспрямовано регулюються взаємини особистості з навколишньою природною і соціальною дійсністю [1]. Посилаючись на останнє, є підстави, мабуть, стверджувати, що свідомість, як властивість високоорганізованої матерії - людського мозку, у своїй першооснові була певною мірою екологізованою. Звідси випливає, що поряд із соціальним феноменом існує феномен екологічної свідомості. Економічна свідомість зумовлює формування екологічної культури. Екологічна культура є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища. Таким чином, через екологічну свідомість і екологічну культуру людина як особистість та суспільство загалом формує цілком конкретний екологічний стан. І це закономірно, оскільки за В. Крисаченко [1], осердям екологічної культури є екологічна життєдіяльність, і у процесі цієї діяльності задається певний напрям розвитку довкільних процесів та станів об'єктів оточення.

Викладене зумовлює складання переліку навчальних курсів, що здатні забезпечити отримання необхідних знань, умінь і навичок на рівні міжнародних вимог до сучасного фахівця. При цьому треба чітко уявляти собі та розмежовувати, що необхідно віднести до загальноосвітнього аспекту, а що потрібно при підготовці економістів. Саме студенти економічних спеціальностей при вивченні курсу «Екологія» повинні усвідомити ідею доцільності збереження і раціонального використання природних ресурсів на нашій планеті. Від них залежить кількість природних ресурсів, яка перейде до майбутніх поколінь.

Під час формування у студентів особистісного ставлення до екологічної дійсності важливо чітко окреслювати коло екологічних проблем усього людства, своєї країни та своєї місцевості. Лише за цих умов можна проводити справді ефективну роботу. Так, під час вивчення теми «Екологічні проблеми оболонок Землі», а саме питання «Екологічні проблеми водного середовища і його охорона» необхідно звернути увагу студентів на обмеженість водних ресурсів нашої країни. Для підкреслення важливого значення води в житті людини можна використати слова Антуана де Сент - Екзюпері: «Вода, ти не маєш ні смаку, ні запаху, тебе неможливо описати, тобою насолоджуюся, не знаючи, що ти таке. Не можна сказати, що ти необхідна для життя, ти - саме життя».

Оскільки водні ресурси країни обмежені і дуже нерівномірно розміщені по території, у багатьох містах воду подають лише на декілька годин на добу. Крім того, наявні ресурси прісної води в Україні дуже забруднені. Великої шкоди Дніпру, з якого п'ють майже 35% жителів України, завдалааварія на Чорнобильській АЕС. І все - таки водні ресурси нашої країни використовуються вкрай нераціонально, в тому числі і в побуті.

Запаси водних ресурсів - величезне національне багатство. Всі повинні прагнути до збереження його в чистоті для нинішніх та майбутніх поколінь. У вирішенні цього важливого і почесного завдання немає дрібниць і немає людей, від яких нічого не залежить. Велике значення має конкретизація причин забруднення водних ресурсів стосовно своєї місцевості. Методично правильно використовувати ці відомості у порівнянні з показниками по країні в цілому, по Європі, всьому світові. Важливо також назвати конкретні, зрозумілі студентам цифри витрат води в країні, місті. Необхідно підкреслити, що там, де погано закручений або несправний кран, з якого не тече, а лише крапає вода (до 50 крапель на хвилину), за добу втрачається близько 400 літрів води. А які величезні втрати з усіх недбало закручених кранів міста, області, країни в цілому! [4] Дидактичними умовами формування екологічних знань у студентів економічних спеціальностей є такі.

Принцип науковості. Його сутність - усі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні, так само, як і спосіб обґрунтування положень і законів та формування понять у процесі навчання [5]. Для реалізації цього принципу необхідне вивчення основних екологічних законів та вміння їх використовувати на практиці. Принцип науковості дає змогу розкрити причинно - наслідкові зв'язки явищ, які відбуваються в навколишньому середовищі, демонструє потужність людських знань в екології, розкриває історію розвитку науки, боротьби тенденцій, орієнтації на міждисциплінарні наукові зв'язки.

Принцип систематичності й послідовності навчання передбачає системність у роботі студентів (систематичне відвідування занять, увага на лекціях, систематичне повторення навчального матеріалу).

Принцип доступності навчання. Реалізація цього принципу передбачає: врахування рівня розвитку; індивідуальних особливостей; дотримання правил: від простого - до складного, від відомого - до невідомого, від близького - до далекого.

Принцип зв'язку навчання з життям. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на семінарах життєвого досвіду студентів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної значимості знань; безпосередня участь студентів у громадському житті. Реальне життя показує, що екологічна освіта виявляється малоефективною, коли вона базується тільки на повідомленні відповідних знань, порад, інструкцій та ін. Вона не сприяє своєчасному психоемоційному сприйняттю екологічної інформації. Оскільки компонентами процесу виховання незалежно від його змісту є свідомість особистості, її емоційно - чуттєва сфера, навички і звички поведінки, реальним постає той факт, що заняття з екології повинні базуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини: співпереживанні, співчутті, радості, любові, відчутті гармонії. Саме за таких умов екологічна освіта буде здійснюватися через спеціально організоване екологічне навчання та виховання, орієнтоване на формування екологічної культури студентів. Тому необхідно показати, що існують різноманітні, досить ефективні форми екологічного навчання молоді.

Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля призвели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива суспільна характеристика особистості.

Мета екологічної освіти - пропаганда ідей охорони та збереження навколишнього середовища. Екологічна освіта в Україні оцінюється як критична, не сходять з порядку денного ключові проблеми: забруднення атмосфери, водних і земельних ресурсів, нагромадження промислових відходів, що не переробляються, і міського сміття, неспроможність зберегти унікальні екосистеми та біологічне різноманіття.

Екологічні кризи часто розглядають як явище зовнішнє стосовно людини, а не як те, що знаходиться в ній самій. Однак будь - які методи та заходи, що приймаються на захист природи, визначаються поведінкою людини, яка взаємодіє з нею, її ставленням до природи.

Аналізуючи формування ставлення до окремих природних об'єктів та природи в цілому з точки зору психології, слід наголосити, що існує кілька каналів ставлення [6], таких, як перцептивний, когнітивний та практичний канали. Перцептивний канал формування ставлення базується на так званих природних психологічних релізерах, результатом впливу яких є відчуття (рис. 1). Нетрадиційні форми та засоби екологічного виховання в давній схемі зачіпають ланку саме формування ставлення в процесі побудови перцептивного образу.

Згадані особливості дають основу для розуміння того, що згодом сформувалось під назвою екологічної психопедагогіки. «Екологічна психопедагогіка - це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розроблюють критерії відбору змісту, а також підходи до створення принципів, методів та форм екологічної освіти» [6].

Отже, методологічною основою впровадження нетрадиційних форм та засобів екологічної освіти і виховання в навчально - виховний процес стала інвайроментальна педагогіка, що базується, перш за все, на ексцентричному типі екологічної свідомості. Її центральною ідеєю є стимулювання дій таким чином, щоб зменшити ту шкоду, яку ми завдаємо природі. Для здійснення таких дій людина повинна бути готовою психологічно. Тому екологічна освіта і виховання повинні мати на меті, передусім, підготовку особистості, яка мислить. Як зазначає Дж. Мейсі, реорганізація нашого сприйняття звільняє нас від ілюзії про те, чим нам необхідно володіти і приводить нас до усвідомлення нашої єдності з живим тілом Землі [7, 8]. Серед багатьох можливих шляхів такої реорганізації вона вказує на загальну теорію живих систем, що відображає самоорганізуючу природу реальності та присутність розуму в природі; екологію, що веде нас від антропоцентризму до планети всіх живих істот, та екопсихологію, що допомагає засобами психотерапії [8]. Поєднуючи саме ці три ланки, екологічне навчання і виховання повинно формувати сприйняття природи, як всесвіту, коли кожний природний об'єкт принципово унікальний та неповторний, так само, як і кожна людина.

Відомо, що метою екологічної освіти і виховання є формування «екологічної особистості», тобто особистості з ексцентричним типом екологічної свідомості. За спрямуванням та рівнями саморефлекси екологічна свідомість може бути імпліцитною або експліцитною [7]. Імпліцитність екологічної свідомості визначається прихованістю змісту, непевністю тієї екологічної місткості, яка може бути виявлена лише опосередковано через свої зв'язки з іншими об'єктами або процесами. Імпліцтність екологічної свідомості проявляється:

1) у широкому розумінні слова, як сукупність наявних та недоведених уявлень людей (групи людей або окремої людини) про зміст та фактори екологічного забруднення чи екологічної дійсності взагалі;

2) у вузькому розумінні слова як нечітке емпіричне (таке, що виходить з життєвого досвіду) уявлення про співвідношення та питоме значення переваги певного екологічно шкідливого фактора щодо інших.

Експліцитність екологічної свідомості - явний, чіткий, розгорнутий вид суджень, що доступні зовнішньому спостереженню форми екологічних вчинків та дій. Цей рівень екологічної свідомості класично розгортається в освітніх програмах [9]. Таким чином, складається така логічна схема (рис. 2).

Експліцитність може безпосередньо мотивувати ставлення до тієї чи іншої проблеми або через підсвідомість та внутрішнє відчуття учнів створити мотивацію, яка передбачає психологічну включеність особистості в світ природи. Нетрадиційні форми та засоби екологічного виховання забезпечують суб'єктне сприйняття природних об'єктів особистістю, яка тепер уже матиме, за умови надання їй фахових, у нашому дослідженні економічних знань, необхідний потенціал непрагматичної взаємодії із світом природи.

Для досягнення безпосереднього результату потрібно обрати доцільний метод, який потім передбачає правильне застосування форм та засобів і побудову алгоритму. Фахові знання у поєднанні з оцінкою проблеми, що мають на меті етичні, моральні та духовні норми і цінності людини, передбачають моделювання поведінки, яка за відповідних умов (психолого - педагогічні методи емпатії, ідентифікації та рефлексії, на основі яких обираються відповідні комплексні форми та засоби екологічного виховання «глибинною екологією»), може реалізуватися у стимулюванні практичної діяльності при вирішенні поставленого завдання.

У даному випадку доцільніше використовувати саме психолого - педагогічні методи емпатії, ідентифікації та рефлекси, які були окреслені В. А. Ясвіним та С. Д. Дерябо [6].

Метод екологічної ідентифікації полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об'єкта, ситуацій, обставин, в яких він перебуває. Цей метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об'єктів, сприяє кращому розумінню цього стану, що поглиблює уявлення про даний об'єкт. Крім того, цей механізм актуалізує відповідну поведінку щодо цього об'єкта.

Метод екологічної емпатії має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного об'єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об'єкти через ототожнення з ним (співпереживання), а також переживання особистих емоцій та почуттів з приводу стану природних об'єктів (співчуття). Таким чином формується суб'єктифікація природних об'єктів.

Метод екологічної рефлексії полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу людиною своїх дій та вчинків з точки зору їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, який вигляд може мати поведінка людини, і точки зору тих природних об'єктів, яких вона стосується.

Враховуючи досвід спеціалістів у галузі екологічного виховання, можна виділити чотири типи студентів за їхніми психолого - дидактичними особливостями.

1. Це ті, хто в навчанні керується почуттям. Вони чутливіші до людей та оточення. Тому вони краще навчаються через специфічний досвід, менше орієнтовані на авторитети, ніж інші, не шукають теоретичних підходів до вирішення проблеми, більшу допомогу отримують від дискусій та роботи на заняттях, тому в навчальних ситуаціях більш відкриті, швидко адаптуються до них та діють переважно інтуїтивно.

2. Ті, хто навчається, спостерігаючи та слухаючи. Учні та студенти цієї групи довіряють тільки ретельному дослідженню у формуванні висновків, віддають перевагу ситуаціям, які дозволяють їм бути об'єктивними спостерігачами. Вони спираються тільки на особисті думки та відчуття при формуванні поглядів на конкретну проблему, можуть бачити різні перспективи і часто шукають суть предмета. Тому вони більше розкриваються на лекціях та демонстраціях дослідів.

3. Ті, хто навчається через мислення. Ця група людей винаходить аналітичні, концептуальні підходи у вирішенні проблеми, віддає перевагу винятково логічному мисленню та раціональній оцінці. Вони більш орієнтовані на речі та символи, краще навчаються у авторитарно спрямованих ситуаціях, які базуються на теоріях та синтетичному аналізі; часто спростовують «винахідливе» навчання і віддають перевагу систематичному плануванню та навчанню.

4. Ті, хто навчається через дію. Останню групу становлять дійові особи, які довіряють винятково експериментам і краще навчаються, коли мають можливість узяти участь у проекті або дискусіях. Вони ігнорують лекції та інші пасивні форми навчання та виховання.