Диференційна роль стресів у виникненні хворобливих синдромів

            Микола Ільєнко, доктор біологічних наук, професор Університету «Україна»

УДК: 576.12:596

Стаття висвітлює собливості деяких синдромів - результатів стресу.

Ключові слова: стрес, синдром професійного «вигорання», синдром хронічної втоми.

Статья раскрывает особенности некоторых синдромов - результатов стресса.

Ключевые слова: стресс, синдром профессионального «выгорания, синдром хронической усталости.

Features of some syndromes - of results stress.

Key words: stress, professional «burnout» syndrome, chronic fatique syndrome.

Перша публікація про соматичні зміни у тварин на вплив стресу з'явилася в 1936 р. Ендокринолог Ганс Сельє [4] після ряду експериментів на пацюках виявив на їх трупах сильне збільшення наднирників. Прояви стресу Г. Сельє назвав неспецифічним адаптаційним синдромом. Учені спочатку скептично поставилися до повідомлення Сельє, адже всім давно було відомо, що без відносно слабких стресів (різноманітних подразників), без сигналізації із зовнішнього світу та внутрішнього середовища організму

пристосування і відповідно виживання були б неможливими. Дослідник уточняв, що не так важливо, які та з якою силою стресори діють на організм, бо більш важливим є реакція організму, відповідь на це подразнення. Тобто рівень ефекту чи реакції залежить, на його думку, від типу нервової системи, стану гомеостазу на даний момент, реакції інтегруючих систем (нервової та ендокринної) і т. п. Проте, стало зрозуміло, що занадто сильний, короткотривалий стрес справляє руйнівний вплив на організм, викликаючи хворобливі зміни через вихід гомеостазу з - під контролю, а функцій - за межі норми реагування.

Цікаво, що якщо до цього ці явища не вважали за серйозну проблему (і так зрозуміло, що «всі хвороби від нервів»), то уже менш як через 40 років потому з'являється відгалуження попередньої вже визнаної реакції організму, нової проблеми, яку назвали синдромом емоційного чи професійного «вигорання», [1], а ще через 10 років (1984) офіційно медична практика визнала ще один синдром - «хронічної втоми» (СХВ). Почали фіксувати й інші синдроми, що мають стресову причину, очевидно імпринтингового походження чи прояву стійкого динамічного стереотипу. Це так званий синдром учасника бойових дій («в'єтнамський» - у американських солдатів, «афганський» у радянських, наприклад), відомі й інші [2, 3, 5-8].

Стало зрозумілим, що в основі і типового стресу, і «вигорання», і СХВ - стреси різного походження, сили та тривалості, реакції людини на дію стресора, виду адаптації. Доти все це «списували» на стрес взагалі і призначали однотипні заходи щодо профілактики та лікування.

Дана стаття присвячена специфіці подразників - стресорів та характеристиці проявів деяких видів синдромів.

Подразники факторів довкілля, безумовно, потрібні для людини щомиті. Вони впливають на організм непомітно, без них людина як соціальна зоологічна одиниця практично жити не могла б і навіть швидко деградувала б (про що свідчать наслідки різних депривацій, ізоляцій), до них організм давно адаптований і у нього виробилась на них відповідна (в межах норми реагування) реакція. Ці подразники позитивні, хоча їх (на наш погляд, не зовсім правильно) також класифікують як стресори.

Стрес негативного плану - це досить сильне, найчастіше короткотривале, неочікуване подразнення (вибух, виверження вулкана, землетрус, цунамі, пожежа, сильна емоційна реакція і т. д.) Стрес має три фази: шок, пристосування (резистентність) та астенію. Ці фази можуть відбуватися послідовно, майже одноразово, при успішній адаптації третя стадія може і не бути реалізованою. Себто, людина часто проходить перші дві стадії, але коли вона успішно справляється з дією стресу, адаптується, організм повертається до попереднього стану, до нормалізації гомеостазу. Такого походження стрес досить часто закінчується соматичними ушкодженнями (інсульт, інфаркт, виразкові хвороби, суїцид, психічне зрушення тощо). Одна і та ж новина про якусь подію, але з різним знаком, може викликати бурхливу радість чи, навпаки, крайнє занепокоєння, емоційно сприймається інакше і може викликати стрес майже однакової сили, з однаковими наслідками для організму сприймаючої особи.

В 1974 р Х. Дж. Фрейденбергер (американський психіатр) вводить у науку термін під назвою синдрому емоційного або професійного «вигорання» [цит. За 1]. Його описують як психологічний стан здорових людей, перш за все, комунікативних професій, які тривалий час працюють та спілкуються з іншими людьми, в системі «людина - людина», в результаті інтенсивного спілкування з клієнтами, в емоційно напруженій обстановці (психологи, соціальні працівники, диспетчери, медичні працівники, наглядачі в тюрмах, касири, продавці, вчителі, педагоги, менеджери, безробітні і т. п.). Часто ця комунікація перевантажує психіку людини. Частіше стресорами в такому випадку служать слова, емоції та деякі невербальні подразники. Людина, котра має ознаки «вигорання», відчуває сильну втому, негативне ставлення до іншої чи інших людей, знижену повагу до самого себе, втрату інтересу до самої роботи і професії. Можливі головні болі, безсоння, втрата апетиту і відпо відно втрата ваги або, навпаки, переїдання і поява зайвої ваги (особливо у безробітних), іноді виникає агресивність, деморалізація, розчарування. Таких, зовні ніби абсолютно здорових людей, дехто іноді вважають симулянтами. Тобто, зовні фізично ніби здоровій людині не довіряють, що вона має певні проблеми зі здоров'ям. Психологи вважають «вигорання» як механізм захисту, бо воно допомагає людині економно і дозовано використовувати свої енергетичні ресурси. Все врешті залежить від типу нервової системи (темпераменту) самої «вигораючої» людини, частково від недостатньої фахової підготовки, від специфіки оточення з боку колег, впливу розпоряджень недосвідченого керівництва, відсутності оптимальних умов праці. Спрацьовує, очевидно, механізм сумації негативних подразнень. На сьогодні відомий т. зв. інформаційний стрес. Причинами його бувають: семантичні (змістовні), суб'єктивна складність завдання, відповідальність завдання, небезпека ситуації, недостатній контроль за ситуацією, невідомість операторської ситуації, інформаційне протиріччя, дефіцит часу, великий термін впливу робочого навантаження, аритмічність інформації, високий темп доставки інформації, відволікання уваги, неправильний вибір потрібної інформації, сумісництво роботи, відмова системи, блокування сигналів, накладка їх, недисциплінованість, безвідповідальність, неохайність, низький рівень знань, відсутність досвіду, зниження резервів організму при захворюванні, функціональні відхилення (заколисування, стомлюваність, слаба чутливість органів відчуття), низька або висока мотивація до справи, психічні особливості особистості, недоліки мікроклімату, невідповідний газовий склад повітря, високий рівень акустики, вібрації, недостатня освітленість робочого місця, поганий мікроклімат у колективі, недостатня сумісність, низький ролевий статус, недостатній рівень соціальної відповідальності, особистого довір'я, схвалення; недоліки в компоновці, забарвленні приладів, у конструкції приладів, органів управління тощо. З іншого боку, фахівець нездатний або свідомо не бажає звикати до ситуації, яка йому неприємна, не приносить задоволення, перебуває за межами його переконань тощо.

Люди, котрі мають цю проблему, починають допомагати собі, піднімати тонус, приймаючи збуджуючі засоби (каву, чай, алкоголь, нікотин і навіть наркотики), або знижувати збудження, приймаючи транквілізатори, антидепресанти. Тимчасово після таких процедур можливе полегшення, проте проблема повністю не знімається. Медичні дослідження свідчать, що це пов'язано на перших порах не із соматичними, а функціональними порушеннями, порушенням гомеостазу і характеризуються проявами з боку нервово - ендокринної сфери. Страждають дещо більше (за деякими результатами досліджень 54 і більше %) жінки, вік цих людей від 21 до 52 років, та саме тоді, коли досить довго працюють у цій системі «людина - людина». Психологи доводять, що жінка більше, ніж чоловік, навантажена психологічно (вона більш емоційна, крім роботи, жінка майже повністю задіяна на кухні, займається більше вихованням дитини).

Такі пацієнти скаржаться на недугу, головні болі, напруження м'язів, емоційну нестабільність, часті зміни настрою, зниження працездатності, діарею чи запори, метеоризми, похолодання стоп ніг та долоней рук. Були скарги з боку травної, дихальної, серцево - судинної систем, які, однак, не підтверджувались спеціальними методами дослідження, порушення пам'яті, уваги. Отже «вигорання» виникає від довготривалого впливу стресорів дещо меншої сили, але особливо тоді, коли вони попадають на сприятливий «грунт»: слабка нервова система, слабка фахова підготовка, песимізм, «допомога» колег, невдячні клієнти, пацієнти і т. п. Емоційне виснаження проявляється в переживаннях зниженого емоційного тонусу, втраті зацікавленості до оточення, в агресивних реакціях, проявах гніву, появі симптомів депресії.

Японські автори вважають, що, крім деморалізації, виснаження та втрати мотивації, існує ще четвертий фактор, а саме - залежність, яка проявляється головними болями, порушенням сну, подразливістю, а також наявність хімічних залежностей (алкоголь, паління). Явище «вигорання» розглядають як стан фізичного і психічного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях. При цьому головним фактором є емоційне виснаження. Виробничий стрес та синдром «вигорання» провляється в фізіологічних та психічних реакціях на складну виробничу ситуацію.

Виробничий стрес впливає на продуктивність працівника, фінансову ефективність, стабільність і конкурентну здатність усієї організації в цілому. В результаті «вигорання» людина втрачає психічну енергію, в неї розвиваються психосоматична втома (виснаження), емоційне виснаження, з'являється невмотивована тривога, дратівливість, вегетативні розлади, знижується самооцінка, втрачається усвідомлення власного професійного рівня. Це властиво частіше «трудоголікам», тобто тим, хто працює з високою самовіддачею та відповідальністю. Прояв: незадоволення собою і роботою, відчуття «загнаності в клітку», симптоми тривоги, депресії, емоційний дефіцит, психосоматичні порушення. Тобто це психосоціальне явище.

Захворювання стресового походження, описане в 1984 р. американським фахівцем А. Ллойдом, увійшло в науку під назвою синдрому «хронічної втоми» (СХВ). Вперше його спостерігав в Америці лікар Поль Чейні, який мав справу з 200 хворими в один і той же період та в одному і тому ж регіоні в 1984р. [6]. Головний симптом - постійне відчуття втоми. Але при цьому спостерігалися ще й інші специфічні прояви: дифузний біль м'язів особливо шиї та спини, біль суглобів (особливо великих) кінцівок, проте без їх напухання чи почервоніння, без запальних явищ - артритів, характер болю інший, ніж при ревматизмі; симптоми простуди або слабкої лихоманки, біль у горлі, припухлість деяких лімфатичних вузлів, забування, депресивні стани, порушення сну, прояв симптомів протягом відносно короткого часу (годин чи днів).

Знову ж таки дещо частіше страждають жінки, молоді люди частіше, ніж дорослі.

Хворобу пов'язували з порушенням імунної системи, з алергіями, з наявністю вірусів в організмі (в першу чергу, герпесу, мишиного вірусу тощо), післяопераційними станами організму, алкоголізмом, переохолодженням чи перегріванням, після видужання на вірусні хвороби, недоїданням чи переїданням, фізичної чи інтелектуальної перевтоми.

Можливі болі в області серця (спеціальні методи дослідження не вказують, однак, на певні недуги - ендокардити, міокардити тощо); біль м'язів, але при відсутності запальних процесів - міозитів; діарея чи запори, але без морфологічних змін в органах травної системи; астенія, депресія, але лише на рівні пограничних проявів, явища із психічними відхиленнями.

Відомий ще один специфічний прояв стресового походження - синдром учасника бойових дій, симптомами якого є: нав'язливі напливи спогадів про особливості важких ситуацій на війні, відчуття відірваності, самотності, відчуженості від інших людей, вибухи необґрунтованого гніву або агресивності поряд із відчуттям втоми, самотності, тривоги, провини перед загиблими. Постраждалим властива імпульсивність дій і тому у них бувають часті сімейні драми, неадекватність поведінки в колективі, неврівноваженість, нестабільність настрою і т. д.

Надбаний динамічний стереотип реакції на ворога, небезпеку, імпринтингкрові, смертей довгостроково диктує поведінку, яка проявляється підвищеними підозрілістю і пильністю, у прагненні застосовувати силові прийоми (емоційний, словесний або фізичний) на оточуючих з будь - якого приводу.

Із засобів біологічної адаптації в даній ситуації важливі:

- фізіологічна адаптація - це гомеостаз функціонального стану організму. Гомеостаз регулюється ендокринною та нервовою системами, безумовними та умовними рефлексами, між якими існують прямі та зворотні зв'язки;

- поведінкова адаптація - це вибір організмом стратегії поведінки. Вона реалізується на базі фізіологічних проявів організму. При цьому важливу роль відіграють аналізаторні системи, кора головного мозку, умовні рефлекси. Прикладом може бути поведінка людини на вулиці, в незнайомому колективі тощо;

- соціальна адаптація - це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості.

Соціальна адаптація - складний, багаторівневий процес, що відображає пристосування особистості або соціальної групи, до реального соціального середовища. Процес соціальної адаптації починається з усвідомлення особистістю (соціальною групою) тих обставин, що минулий досвід не сприяє досягненню успіху і необхідно змінювати модель поведінки із урахуванням вимог, умов нового соціального середовища. А для зміни поведінкових зразків необхідна активна позиція самої особистості.

Кожен індивід живе в реальному суспільстві, йому доводиться постійно пристосовуватися до тих чи інших процесів життєдіяльності. Всі фактори впливають або безпосередньо на організм людини, або діють як інформаційний влив сигналів - стресорів першої сигнальної системи. Соціальні фактори це: виробнича діяльність, побутова сфера, спілкування однієї людини з іншою (комунікація), стосунки людини і машини (інженерна психологія) і, нарешті, інтрапсихічна адаптація. Абіотичні фактори виробничої сфери діють на людину через першу сигнальну систему, а в соціумі діє друга сигнальна система - словесна інформація. Слово як сигнал сигналів у даному випадку відіграє роль стресора.

Від впливу багатьох факторів природного середовища людина захищає себе надбаннями соціуму. Це житло і одяг, засоби пересування, заміна мускульної енергії людини використанням тварин, знарядь праці, машин, це колосальне зростання обсягів використання різних джерел енергії, це створення технічних засобів, які допомагають людині в розумовій діяльності та засобів інформаційного зв'язку, це створення хімічних технологій та синтез багатьох хімічних сполук, це діяльність сільського господарства та харчової індустрії, які забезпечують Людину продуктами харчування, і т. д. і т. п.

За визначенням Г. Сельє, сукупність загальних реакцій організму на ряд стимулів, що порушують гомеостаз фізіологічних та біохімічних процесів - це загальний адаптаційний синдром або синдром біологічногостресу. Адаптаційний синдром - це стійкі фобії, зацикленість на успіхах і т. п. В першій фазі напруженість систем організму досягає рівня пристосування до нових умов, стадія резистентності. Інакше кажучи, наступає патологічна регуляція функцій. Якщо причина продовжує діяти чи наростає, наступає фаза виснаження, при якій захисні механізми не спрацьовують і наростає неузгодженість життєво важливих функцій.

Більшість наших актів поведінки - це умовні рефлекси. Всі наші знання, манери, акти ввічливості, дисципліни, культурної поведінки, релігійних обрядів не успадковані, а є набутими умовними рефлексами. Вони були вироблені впливом соціального середовища: «виховані» свідомо вчителями, батьками чи несвідомо як акти копіювання. В основі спілкування між окремими особинами в соціумі головним принципом буде наявність прямих і зворотних зв'язків.

Отже, різниця наведених нами синдромів така: сила, інтенсивність, неочікуваність, тривалість впливу стресора. Стрес, як неспецифічний адаптаційний синдром, за визначенням Г. Сельє, - наслідок найбільш інтенсивного, короткотривалого впливу на організм значного за силою подразника, який призводить до соматичних порушень в організмі; синдром « вигорання» - емоційні навантаження, що повязані з особливостями професієї, переважно вербального характеру навантаження, відсутність морфологічних змін в організмі; СХВ - це втома, надлом усіх інтегруючих систем і, перш за все, порушення імунного статусу організму. Всі вони врештірешт розхитують гомеостаз і можуть призвести до більш серйозних наслідків.