МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕЛІГІЄЗНАВЧОЇ ОСВІТИ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ СПОРТИВНОГО ПРОФІЛЮ

               Соломія Гнот, кандидат історичних наук, доцент кафедри гуманітарних дисциплін Львівського державного університету фізичної культури

УДК 37.017.93:796.077.5

У статті розглядаються особливості викладання релігієзнавства у вищому навчальному закладі спортивного профілю. Аналізуються структура, методи, принципи, поняття академічного релігієзнавства. Увага акцентується на зв`язку між фізичним та духовним розвитком особистості.

Ключові слова: релігія, академічне релігієзнавство, релігійність, віра, особистість, методи, принципи, структура.

В статье рассматриваются особенности преподавания религиеведения в высшем учебном заведении спортивного профиля. Анализируются структура, методы, принципи, понятия академического религиеведения. Внимание акцентируется на связи между физическим и духовным развитием личности.

Ключевые слова: религия, академическое религиеведение, религиозность, вера, личность, методы, принципи, структура.

The article examines peculiarities of teaching religious studies at a higher educational sports institution and analyses the structure, methods, principles and notion of academic religious studies. Attention is focused on the connection between the physical and spiritual development of a personality.

Key words: religion, academic religious studies, religiosity, faith, personality, methods, principles, structure.

Актуальність пропонованої проблематики, насамперед пов'язана із тим, що на шляху інтеграції освіти України до Болонської системи важливою складовою морально - етичного розвитку особистості є релігієзнавчі знання. Вони покликані сформувати ціннісні орієнтації сучасної молоді. Сьогодні спостерігаємо, як цивілізація несе в собі небезпеку знищення всього людського в людині. Освіта і основні цінності, на яких вона ґрунтується, перебувають, як і все суспільство, в кризовому стані. Новизна пропонованого дослідження зумовлена авторським підходом до розв`язання методологічних проблем релігієзнавчої освіти у світському вищому навчальному закладі спортивного профілю.

Взаємодію релігії і суспільства досліджують філософи, соціологи, історики, психологи, географи, мистецтвознавці тощо. Серед праць, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, варто виділити роботи Васильєвої О. С. [3], Гаврилюка Т. В. [4], Дудар Н. П. [5], Жаловаги А. С. [6], Ковальчука А. С. [7], Лубської М. В. [9], Предко О. І. [11].

Враховуючи як теоретичні, так і практичні потреби, автор поставила за мету - проаналізувати в короткому огляді методологію викладання і роль релігієзнавства в системі підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

1. Сформулювати методичні принципи викладання дисципліни «Релігієзнавство» у вищому навчальному закладі спортивного профілю.

2. Визначити структуру, методи, принципи, поняття і категорії академічного релігієзнавства, структуру, соціальні функції релігії.

3. Підкреслити, що релігія - поліфункціональний феномен людської культури. Методи та методологія дослідження.

У межах дослідження використовуються методи індукції, дедукції, емпіричні: спостереження, аналізу документальних даних та інші.

Релігієзнавство - цілісна і водночас полідисциплінарна галузь гуманітарного знання, вивчення якої пропонується студентам старших курсів. У майбутніх фахівців у галузі фізичного виховання і спорту, котрі оволоділи знаннями з філософії, історії, культурології, соціології та інших навчальних дисциплін, сформована достатня інформаційна база для осмислення поліфонічності методів дослідження релігії.

Релігієзнавство має свій, належний лише йому предмет дослідження, що виокремлює його в структурі гуманітарного знання. Ним є релігія в усій єдності її структурних елементів та функціональності.

При викладанні нормативного курсу «Релігієзнавство» студентам світського вищого начального закладу спортивного профілю необхідно усвідомити, що академічне релігієзнавство - відмінна від теологічного сфера знань, яка застосовує у дослідженні релігії досягнення науки. Особливістю академічного релігієзнавства є дотримання світоглядного нейтралітету щодо релігії, толерантності, що відсутнє у богословсько - теологічному, конфесійно зорієнтованому релігієзнавстві. На відміну від релігійної освіти, яку здобувають у спеціалізованих навчальних закладах, релігієзнавча є світоглядно - плюральною, оскільки знайомить із різними поглядами на релігії, розкриває сутність багатьох віровчень, особливості історичного розвитку тієї чи іншої релігійної течії.

Релігія - суспільне явище у духовному житті людей, у їх духовній культурі. На думку православного богослова і біблеїста О. Меня, при визначенні релігії, необхідно включати позалюдське начало, із яким через зв'язок людини виникає релігія [10, 33]. У сучасному суспільстві існують сотні релігій, кожна з яких прагне до збільшення своєї пастви. Як наслідок, на нашій планеті не залишилось жодної свідомої людини, яка б не визначилась у своєму ставленні до релігії. Це ставлення формується в кожної людини індивідуально. У випускників вищого навчального закладу спортивного профілю ставлення до релігії має бути сформованим під час ґрунтовних теоретичних та практичних занять.

Завдання релігієзнавства у вищій школі полягає, на нашу думку, у вивченні релігії, з погляду її культурологічної функції. Це означає, що майбутній фахівець у галузі фізичного виховання і спорту без оволодіння змістом цієї функції не може вважати себе повноцінною особистістю та повноцінним соціальним суб'єктом своєї держави. Не менш важливу роль відіграє і світоглядна функція, як компонент світогляду кожної людини та суспільства. Без знання змісту цієї функції в студента не сформується цілісний, систематичний підхід до розуміння релігії.

Основні релігієзнавчі школи, концепції та підходи у вивченні феномену релігії з'явилися у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. З цього часу у структурі релігієзнавства виокремилося декілька наукових дисциплін: філософія релігії, історія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, футурологія релігії, феноменологія релігії, антропологія релігії, культурологія релігії та ін. Так, філософію і релігію поєднує те, що вони є різновидами відповідного світогляду. Соціологія релігії спирається на аналіз взаємодії релігії та суспільства. При цьому основна увага звертається на релігію як основний тип мотивацій соціальної поведінки. Психологія релігії сформувалася як наслідок цілеспрямованої роботи багатьох учених вузькоспеціалізованих наук, таких як, психологія, парапсихологія, невропатологія та ін. Історія релігії відтворює минуле різних релігій, зберігає інформацію про численні релігії, що існували і існують. Прогнозами та перспективами розвитку релігії у майбутньому займається футурологія релігії. Феноменологія релігії описує, класифікує та порівнює релігійні явища. Головне завдання релігійної антропології - дослідження людини в контексті релігійного світосприйняття. А основні принципи - єдність духовних і тілесних засад у людині (Здоровому тілу - здоровий дух). Особливістю релігієзнавчих дисциплін є те, що релігія в них виступає об'єктом дослідження, а різноманітність суспільних і духовних процесів розглядається у підпорядкованості саме розвитку релігії. В інших науках релігія досліджується в контексті їх сфери пізнання світу.

Як комплексна дисципліна релігієзнавство використовує різноманітні методи пізнання релігії: загальнофілософський, соціологічний, генетичний, історичний та ін. У процесі дослідження релігії вдаються до інтегрування індивідуальних методів і прийомів. А засобом пізнавальної організації діяльності є низка методологічних принципів, серед яких: принцип історизму, принцип об'єктивності, принцип толерантності, принцип правового забезпечення свободи совісті, а також антропологічний і культурологічний.

Академічне релігієзнавство має свій набір понять і категорій. Як різновиди думки про загальні ознаки свого предметного поля, поняття і категорії релігієзнавства близькі за змістом і функціями, але, водночас, є і якісно специфічними формами мислення [8, 84 -115]. До них можна віднести такі поняття, як «тотемізм», «віра в духів», «церква», «іслам», «баптизм», «віруючий» та категорії «релігія», «релігійна віра», «релігійний досвід», «надприродне», «вільнодумство», «секуляризація» та ін. Одним із найважливіших у релігієзнавстві є поняття «релігійність». Воно характеризує кількісну і якісну визначеність суб'єктивного засвоєннярелігійних ідей, норм, цінностей та їх вплив на життєдіяльність віруючих. Категорії релігієзнавства не можна вважати різновидом його понять.

При вивченні курсу «Релігієзнавство» ми не ставимо за мету узгодити погляди на релігію віруючого і невіруючого, а допомагаємо пізнати, дослідити релігію; виробити об'єктивні критерії в оцінці релігійного феномену; прищеплюємо фахівцям навички наукового аналізу для самостійного осмислення еволюції релігійного комплексу; розвиваємо практичні навички роботи із науковою літературою для критичного осмислення документів та першоджерел.

Важливо усвідомити, що віра в Бога притаманна тільки людям. Жодна жива істота на Землі, навіть високоорганізована, не має такої властивості. Це здатність людського мозку, обумовлена спрагою пізнання. Попри розвиток науки, люди й досі не можуть пояснити усього, що трапляється у світі. Людину створив Бог, і ще тоді в неї було вкладено віру на генетичному рівні. Всі ми віримо в щось, у якусь вищу силу та вищий розум. Бог - це істота, що має особистість та духовне начало, але не має тіла. Так, у християнській релігії це Свята Трійця - Боготець, Бог - син, який на 33 роки отримав тілесну оболонку, та Святий Дух. Віра як феномен зцілення тілесного і духовного не може залишити людину в жодній справі. Віра робить людину непохитною. Релігійна віра, віра в перемогу - елементи людської свідомості, що допомагають спортсменам долати непереборні бар'єри. Віра є нашим потенціалом, який потрібно реалізовувати. Без віри неможливе духовне життя. Важливо пам'ятати, що у вірі бере участь не лише мозок, а й серце - носій емоцій, які не завжди можуть контролюватися мозком. Мозок дає нам раціональне мислення, але є чимало такого, що ми відчуваємо серцем. Ми пізнаємо світ через віру, а не тільки через фізичні закони.

Атеїзм - це також віра, а не протилежність їй. Але йдеться про віру в прогрес, науку, у безмежність людського панування над природою, коли відкидається думка про існування надприродного, вищого, божественного. Сліпа віра в науку поступово приходить на зміну вірі в Бога.

У процесі вивчення дисципліни студентам необхідно засвоїти, що релігія як соціальний феномен самовиражається через свої функції: сотеріологічну (сотеріологія - вчення про спасіння), компенсаційно - терапевтичну, світоглядну, регулятивну, комунікативну, інтегративну, дезінтегративну, ідеологічну, політичну та ін. Це дає можливість стверджувати, що релігія - поліфункціональний феномен. Кожна із перелічених функцій відповідає запитам, потребам, зрештою, інтересам певної групи спільнот.

Релігія має й власну специфічну структуру. В ній виділяють такі основні елементи як: релігійна свідомість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації. Головною метою своєї діяльності релігійні організації вважають формування в особи певних цінностей та ідеалів. Серед різноманітності релігійних організацій виокремлюємо чотири основні типи: церква, секта, харизматичні культи, деномінації. Перелічені вище організації існують в Україні та знаходять своїх прихильників.

Джерелом ідеології кожної релігії є її Святе Писання. У буддистів це Трипітака,у християн - Біблія, у мусульман - Коран. Зміст священних книг є також елементом релігійної свідомості.

Вивчаючи християнство, студентам слід усвідомити, що саме Біблія пропонує тисячолітній досвід у плані гуманістичного виховання людини. Гуманістичні цінності освіти мають спільні корені із християнськими. Християнство - релігія, що вміщує весь набір ціннісних орієнтацій про те, як слід жити людині, про сенс морального буття, про совість, обов'язок, честь тощо. Сутність християнської моральності сформована у заповідях Мойсея та у Нагірній проповіді Ісуса Христа. Головне правило практичної моралі звучить в Нагірній проповіді: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки» [2, Мт. 7:12]. Така настанова присутня у багатьох моральних вченнях Сходу та Заходу. У житті «Шукайте найперш Царства Божого й правди Його - а все це вам додасться» [2, Мт. 6:33] вчать Ісус Христос і апостоли.

Велику увагу християнська доктрина приділяє моральній відповідальності людини за власні вчинки перед сумлінням та перед Богом. У Біблії наголошується на особистій відповідальності особи не лише за слова або вчинки, але й за приховані думки, бажання та наміри [2, Мт. 5:21_30]. Отже, кожен, хто усвідомлює необхідність щоденного пізнання Біблії - підвищує рівень як соціальної, так і психологічної зрілості.

Важливою рисою християнської моральності є її активний характер, спрямованість на перетворення не тільки окремої людини, але й усього навколишнього соціуму. Метою людського життя, згідно із християнським ученням, є спасіння. Це досягається кожним за умови безперервного духовного вдосконалення. У сучасній поліконфесійній ситуації в Україні студентам важливо наголосити на спільності християнського морального вчення щодо основних догматів і принципів христоцентризму. Водночас необхідно вказати й на певні відмінності. Адже конфесійні особливості східної і західної гілок християнства помітно впливають на формування поглядів молоді. Так, у католицизмі і православ'ї спасіння вважається можливим лише за сприянням церкви та виконанням віруючими добрих справ. Протестантизм не визнає посередницьку рятівну роль церкви і висуває принцип особистого виправдання вірою.

Майбутнім фахівцям у галузі фізичного виховання, спорту, здоров'я людини та туризму варто наголосити на нерозривному зв'язку, що існує між тілом і душею людини. Вченими доведено, що релігійність позитивно впливає на стан організму. За даними дослідників, регулярні відвідини церкви принаймні раз на тиждень зменшують ризик смерті приблизно на 20%. Ці висновки базуються на аналізі здоров'я і способу життя понад 92 тисяч учасників дослідження із різних релігійних конфесій.

Молитва лікує не тільки душу, а й тіло. Науковці простежили за одужанням хворих, котрі перенесли операцію на серці. З'ясувалося, що в тих, за кого молилися рідні та близькі, ускладнень після операції було на 20 - 30% менше, аніж в інших пацієнтів.

Віра в Бога зменшує неспокій і мінімалізує страх, стверджують психологи. Вони дослідили, що віра відіграє позитивну роль у лікуванні депресивних розладів.

Вивчення студентами навчальної дисципліни передбачає знайомство із розвинутими релігійними системами нехристиянських релігій, новими релігійними рухами, а також із моделями державно - церковних відносин в історії України та у світі. У процесі їх вивчення майбутні фахівці опановують ідейні вчення, моральні цінності світових релігій - буддизму, ісламу, причини виникнення та спільні риси нових релігій та нетрадиційних культів. А отримані знання практично проявляються у сформованому вмінні орієнтуватися в різноманітних проявах релігійності в сучасному світі; аргументованих висновках стосовно ролі релігії в загальносвітових процесах; аналізі етапів історичного розвитку відносин між державою та церквою в Україні та у світі.

Релігієзнавчі знання як складова комплексу професійної підготовки студентів забезпечують принцип світськості освіти, відповідають положенню правових документів про відокремлення школи від церкви, а церкви - від держави.

Важливе значення для формування духовного світу особи має увага викладача до студента як індивіда. Для забезпечення принципу релігійної толерантності необхідно проводити заняття на надконфесійній основі, налагодити діалог викладач - студент та зацікавити молодь у поглибленні своїх знань.

Висновки. В результаті вивчення курсу «Релігієзнавство» студент повинен знати:

1. Зміст релігієзнавства як навчальної дисципліни, теоретичні засади та понятійний апарат. 

2. Причини, що визначають еволюцію релігіїв сучасному світі.

3. Роль і значення конфесійних чинників у бутті українського народу; тенденції розвитку релігійних процесів у сучасній Україні.

4. Особливості традиційних і неорелігійних вірувань та їх послідовників.

5. Роль релігії в сучасних інтегративних процесах, вирішенні політичних, міжетнічних конфліктів, соціально - політичних рухах.

Отже, викладання й засвоєння релігієзнавства - важливий внесок у гуманітаризацію освіти. Релігієзнавчі знання в системі підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту, здоров'я людини покликані сприяти вихованню моральної, стійкої і впевненої, цілеспрямованої особистості, здатної адекватно сприймати навколишній світ, з повагою ставитись до інших переконань, нести позитивні емоції у суспільство.