РОЛЬ ЕМПАТІЇ У РОЗВИТКУ МОРАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ПІДЛІТКІВ

УДК 159.9

Аналізується емпатія як емоційно - ціннісна складова моральної самосвідомості підлітків. Розкриваються її психологічні особливості та основні форми прояву. Розглядається вікова динаміка здатності до емпатії та її вплив на розвиток моральної самосвідомості на етапі дорослішання.

Ключові слова: емпатія, моральна самосвідомість, підліток, співчуття, співпереживання.

Анализируется эмпатия как эмоционально - ценностная составляющая морального самосознания подростков. Раскрываются её психологические особенности и основные формы проявления. Рассматривается возрастная динамика способности к эмпатии и ее влияние на развитие нравственного самосознания на этапе взросления.

Ключевые слова: эмпатия, моральное самосознание, подросток, сочувствие, сопереживание.

Analyzed empathy as emotional and valuable part of the moral consciousness of teenagers. Uncover its psychological features and basic forms of manifestation. We consider the dynamics of age the capacity for empathy and its influence on the development of moral

consciousness in mature stage.

Key words: empathy, moral consciousness, the teenager, compassion, empathy.

Актуальність дослідження. У психолого - педагогічній науці і практиці все частіше виникає необхідність у прикладних експериментальних дослідженнях, спрямованих на вивчення психологічних якостей, що визначають рівень морального розвитку особистості. Велике значення як для ефективного керування процесом розвитку дитини, так і для формування моральних основ особистості, гуманного ставлення до інших людей має емпатія. Емпатійні почуття, що виникають як відгук на переживання іншої людини, яка перебуває поруч, спонукають усвідомлення необхідності дотримання норм, що регулюють стосунки з іншими людьми, активно реагувати й усвідомлювати результати своїх вчинків.

Найвираженіші емоційні переживання виникають у «критичні періоди» взаємодії дитини і суспільства. Саме такий період виникає при переході дитини із молодшого шкільного у підлітковий вік. [3] Цей перехід характеризується глибокими змінами, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізичної зрілості організму, а також стосунків, які складаються у підлітків із дорослими людьми та однолітками. Еталони міжособистісного сприймання, якими користуються підлітки, оцінюючи інших людей, стають усе більш узагальненими і співвідносяться з ідеалами, цінностями і нормами. Тому самев підлітковому віці емпатійність може закріпитися як емоційна основа моральних якостей.

У психологічних дослідженнях кінця ХІХ початку ХХ ст. питання емпатії вирішувалось у ході вивчення інших суміжних проблем. Так, О. Ф. Лазурський, вивчаючи явище альтруїзму, зазначає, що воно базується на «психолого - характерологічному комплексі» почуття симпатії або вчуття. С. Л. Рубінштейн розглядав емпатію складовою частиною любові. Фізіолог і психіатр В. С. Дерябін відносить співчуття і співстраждання до позитивних соціальних почуттів. Б. М. Теплов вважав емпатію функцією «живої уяви», яка уможливлює співчуття іншим. П. М. Якобсон зазначав, що взаємодія почуттів людей у процесі спілкування базується на «механізмі емоційного зараження». Як елемент дитячої рольової гри розглядав емпатію Д. Б. Ельконін, яка, на його думку, сприяє подоланню «пізнавального егоцентризму» шляхом формування когнітивної та емоційної децентрації дитини.

Роль емпатійних почуттів (співчуття, співпереживання) у формуванні і розвитку гуманних, доброзичливих стосунків дітей один до одного відмічають І. Д. Бех, Л. І. Бондаренко, Б. С. Братусь, А. А. Валантинас, М. І. Губрієнко, О. І. Кульчицька, В. К. Котирло й ін. Деякі дослідження присвячені власне проблемі емпатії: її теоретико - методологічним аспектам і особливостям прояву у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (Т. П. Гаврилова, Л. Н. Джрназян, А. М. Резек, Л. П. Стрелкова й ін.).

Об'єднуючим між цими двома групами є ряд робіт, що досліджують психологічні особливості міжособистісних стосунків, способи прояву соціальних емоцій, до яких і належать емпатійні переживання (О. О. Бодальов, Г. М. Бреслав, О. В. Запорожець, Г. П. Лаврентьєва, М. І. Лісіна, К. Н. Платон, Ю. О. Приходько, В. А. Семиченко, С. Г. Якобсон та ін.).

Розвиток емпатії як когнітивного процесу намічено в роботах С. Б. Борисенко, Р. Б. Карамуратової, З. В. Огороднійчук, Т. І. Федотюк. У ряді досліджень виявлено феномен діючої групової ідентифікації (ДГЕІ), інтерпретація якого має багато спільного із розумінням емпатійного процесу (В. В. Абраменкова, В. А. Петровський, Л. П. Хохлова й ін.). Виділення цієї лінії в міжособистісній взаємодії свідчить про функціональний зв'язок емпатії та ідентифікації (Н. Н. Авдєєва, О. О. Бодальов, М. М. Обозов, Б. Д. Паригін та ін.).

У зарубіжній психологічній літературі А. Бен, Т. Ліппс, У. Мак - Дугалла, Г. Олпорт, Г. Райк, Т. Рібо, К. Роджерс, Г. С. Салівен, А. Сміт, Г. Спенсер, З. Фрейд, Е. Фромм та ін. Проблему емпатії розглядають, насамперед, із погляду розуміння її як переживання певної емоційної модальності, пов'язаного із мотивами поведінки та діяльності. У зарубіжних філософських і психологічних дослідженнях емпатії прослідковуються такі тенденції: вивчення емпатійної мотивації просоціальної поведінки; вікової динаміки розвитку емпатійних переживань; виділення емоційної і когнітивної функцій емпатії. З одного боку, емпатія трактується як безпосередній емоційний відгук індивіда на переживання чи експресивні знаки обличчя іншого, що виникає незалежно і до усвідомлення джерела та змісту таких переживань. З іншого боку, емпатія наближається до «розуміння» або трактується як емоційнийаспект останнього. При цьому загальний зміст існуючих підходів полягає в тому, що особистість і її стосунки неможливо зводити до елементарних психічних процесів. Вони мають свій глибокий, суб'єктивний, особистісний зміст, для розуміння якого необхідно знати ту систему понять, у якій самі індивіди виражають і структурують свій зовнішній та внутрішній життєвий світ. Розвиток емпатії проходить від нижчих інстинктивних форм до вищих соціальних почуттів та обумовлюється соціальним впливом, а також системою виховних впливів. Механізмами емпатії є: емоційне зараження, ідентифікація і проекція.

На основі аналізу вітчизняної наукової літератури з проблеми емпатії визначені основні положення у вивченні цього явища: емпатія входить у структуру таких складних психічних явищ, як любов (у її різних формах і проявах) та альтруїзм (О. Ф. Лазурський, С. Л. Рубінштейн); емпатія за своєю природою є рефлекторною емоційною реакцією (В. М. Бехтерєв, І. М. Сеченов, І. П. Павлов, В. С. Дерябін); здатність до емпатії підвладна якісним віковим змінам і перебуває в прямій залежності від попереднього емоційного досвіду суб'єкта (І. Д. Бех, Л. І. Бондаренко, Б. С. Братусь, А. А. Валантинас, М. І. Губрієнко, О. І. Кульчицька й ін.); емпатія є умовою і результатом збалансованих і повноцінних міжособистісних стосунків (Г. П. Лаврентьєва, М. М. Обозов, Ю. О. Приходько, В. А. Семиченко й ін.); емпатія, у своїй вищій поведінковій формі, виступає могутнім фактором регуляції соціальної поведінки особистості (Л. І. Божович, Г. М. Бреслав, О. В. Запорожець, М. І. Лісіна й ін.); механізмом емпатії є ідентифікація (В. О. Абраменкова, А. В. Петровський, В. А. Петровський і ін.); емпатія здійснюється за допомогою сукупності емоційного і когнітивного механізмів (Т. П. Гаврилова, А. М. Резек, Л. П. Стрелкова); емпатія має дві форми прояву - співчуття і співпереживання (Т. П. Гаврилова, Л. П. Стрелкова, А. А. Валантинас, І. Д. Бех та ін.). Існуючі трактування феномену емпатії відбивають різноманіття напрямків у дослідженні цього явища.

Отже, емпатія, по - перше, визначається як психічний процес, спрямований на моделювання внутрішнього світу переживань іншої людини. За такого підходу до емпатії підкреслюється її динамічний, процесуальний і фазовий характер. По - друге, емпатія розглядається як психічна реакція у відповідь на стимул. По - третє, емпатія визначається як властивість або здатність особистості, яка розкривається в умінні давати опосередкований емоційний відгук на переживання іншого, що включає рефлексію внутрішніх станів, думок і почуттів самого суб'єкта емпатії. В цілому аналіз психолого - педагогічної літератури свідчить про те, що на даний момент відсутні узагальнені дослідження змісту, природи, факторів виникнення емпатії, динаміки її розвитку і форм прояву у дітей різного віку і, зокрема, підліткового.

Роль емпатії в моральному розвитку особистості неодноразово підкреслювалась як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Г. М. Горбач, І. С. Кон, Д. Ф. Ніколенко, Л. М. Проколієнко, Л. І. Рувинський, Х. Ремшмідт зазначають, що на формування емпатійних почуттів підлітків впливають якісні зміни морального розвитку. Це, насамперед, перегляд і лібералізація ціннісних уявлень, на основі яких формуються такі здібності: застосування до інших тих же критеріїв оцінки, що і до самого себе; використання фундаментальних критеріїв моральної поведінки як основи оцінювання себе й інших; здатність враховувати потреби, інтереси і почуття інших так само, як свої власні. Тому у підлітковому віці для морального розвитку є важливим функціонування емпатії у структурі моральних цінностей дитини як стійкої моральної риси.

Одним із невід'ємних аспектів динаміки самосвідомості підлітка є розвиток моральної самосвідомості, що зумовлює трансформацію особистості дитини з об'єкта виховного впливу в суб'єкт власної життєдіяльності та моральної поведінки [2]. Так, емоційно - ціннісна складова моральної самосвідомості підлітків пов'язана із засвоєнням домінуючих цінностей: відповідальності, честі, гідності, що визначають їхні моральні позиції, вибір цілей, інтересів, мотивацію поведінки. Якраз функціонування емпатії як емоційного відгуку на проблеми іншого дозволяє особистості інтуїтивно проникати у внутрішній світ іншої людини, сприймати її потреби, переживання, проблеми, труднощі є завдяки орієнтуванню в її настроях, думках, емоційних станах, спонуканнях та ін. Завдяки емпатії підліток коригує свої реакції й поведінку відповідно до почуттів, думок та станів іншої людини. Емпатія у підлітків залежить від ціннісних ставлень до об'єктів і суб'єктів, емоційної близькості з ними, які виникають у процесі спілкування.

Емпатія - це емоційна основа моральної якості, яка розвивається залежно від рівня розвитку особистості, її здатності розуміти стан іншого, тісно пов'язана із психологічними новоутвореннями та соціогенними потребами людини і існує в двох основних формах свого прояву - пасивного споглядання (співчуття) і активної дії (співпереживання, співучасті). Співчуття і співпереживання можуть бути ланками єдиного процесу формування і закріплення емпатії як стійкої якості особистості або розглядатися як самостійні форми прояву емпатійного почуття, формуванняякого залежить від ступеня особистісного розвитку дитини. У цьому плані співчуття - початкова форма прояву емпатії (на рівні емоції, почуття); співпереживання - вища і складніша форма, що виникає в результаті розширення знань про об'єкти, предмети і явища довкілля і переростає в активну дію, спрямовану на розв'язання емпатогенної ситуації моральної колізії. Між двома формами прояву емпатії підлітків - співчуттям і співпереживанням - міститься проміжна ланка, яку характеризують як активне споглядання, тобто співчуття, що супроводжується бажанням надати допомогу об'єкту емпатії [3].

Становлення емпатії як емоційної складової моральної якості відбувається в тісному взаємозв'язку із навколишньою дійсністю. У дошкільному і молодшому шкільному віці проходить активне засвоєння і поступове осмислювання знань про моральні цінності і норми, на яких ґрунтуються стосунки людей у суспільстві. Спочатку, на емоційно - оцінному рівні, через наслідування, а потім - через поступове усвідомлене засвоєння моральних норм і поведінки, що формується на їх основі, здобувається основний моральний досвід дитини, активно розвиваються її емпатійні почуття. Емпатія знаходить своє відображення в системі суспільних відносин, і в підлітковому віці стає стійкою особистісною якістю.

Психологічні особливості емпатії підлітків виявляються в таких загальних особливостях розвитку досліджуваних складових: 1) емоційно - оціннісна чи суб'єктивна складова - відображення стану людини; 2) пізнавальна чи когнітивна складова - відображення об'єктів і явищ, на основі якого виникають певні потреби, цілі і мотиви людини, що перебуває у певному емоційному стані; 3) поведінкова складова - активна дія, яку суб'єкт спрямовує на розв'язання емпатогенної ситуації.

Критеріями виявлення психологічних особливостей емпатії підлітків є: зовнішня, емоційно - експресивна сторона прояву емпатійних почуттів; розуміння підлітками сутності емпатії, емпатогенної ситуації і шляхів її розв'язання, що передбачає оцінку себе, своєї діяльності, свого становища в групі; свідомі, керовані волею дії, що грунтуються на певних переконан нях, яких дотримуються підлітки у розв'язанні емпатогенної ситуації.

Прояв емпатії залежить від вольових якостей особистості, завдяки яким підлітки свідомо підпорядковують свої дії в емпатогенних ситуаціях значущим і важливим цілям, спираючись на морально - етичні переконання та ідеали. Емпатійні реакції підлітків, що виникають в емпатогенних ситуаціях навколишньої дійсності, залежать від таких факторів: стилю спілкування в сім'ї, типу темпераменту, статі. Перебування в емпатогенній ситуації спрямовує підлітка на усвідомлену активність, цілеспрямованість і планомірність поведінки. Вольова регуляція емпатійної реакції детермінується умовами, в яких вона відбувається. Аналіз показників динаміки емпатії в пубертатному та постпубертатному періодах виявив деякі її вікові особливості і закономірності. Молодший підліток дивиться на себе очима оточення [1] і, в першу чергу, членів референтної групи. Одностатеві угруповання хлопчиків і дівчаток, що почали виникати ще в третьому класі, в 5 - 6 класах досягають апогею у своєму розвитку. Між членами групи зав'язуються дружні стосунки на основі взаєморозуміння і відчуття єдності. У членів таких груп часто розвиваються емпатійні відносини: вони співчувають невдачам своїх товаришів і радіють їхнім успіхам, а за необхідності надають допомогу, іноді навіть на шкоду своїм інтересам (вигороджування товариша будь - яким чином, узяття його провини на себе тощо). Тобто в підлітковому віці починають інтенсивно розвиватися групоцентричні емпатійні відносини [2]. Одночасно, у відносинах різних угруповань можна спостерігати й агресивність, і конкуренцію, і байдужість, проте спільна діяльність із досягнення певної мети може об'єднати членів різних груп і зумовити у них установлення відносин співробітництва.

У старшому підлітковому віці посилюються процеси індивідуалізації особистості, що спричиняє деяке ослаблення емпатійних відносин. Проте розвиток у школярів вищих форм інтелектуальної діяльності, рефлексії, здійснення, за словами Ж. Піаже [5], останньої фундаментальної децентрації сприяє розумінню не лише дійсності, але й себе та інших. Розширення та ускладнення інтелектуальних можливостей, актуалізація і посилення «туги за другом» [4], активний його пошук, потреба в тому, хто б міг тебе зрозуміти і разом з тобою співпереживати, зумовлюють розвиток вищих форм особистісно - смислової емпатії в моносуб'єктних емпатійних відносинах.

У спілкуванні підлітки репрезентують ставлення до людини як до носія соціальних ролей, суб'єкта власної життєдіяльності. У результаті такого спілкування відбувається інтеріоризація морально - етичних норм, критично переосмислюється система моральних цінностей, формуються моральні переконання, відбуваються якісні зміни в моральній свідомості.

Безумовно, ми не можемо говорити про розвиток емпатійності однаковою мірою у всіх підлітків. Так, Н. В. Рогава [6], дослідивши розвиток потреби допомоги і співчуття в шкільному віці, виявив, що тільки третина підлітків надала допомогу своїм товаришам через співчуття їм.

На динаміку емпатії в підлітковому віці, очевидно, впливають загальні особливості психічного та особистісного розвитку цього періоду. Спостерігається нерівномірний, дискретний розвиток емпатійності у підлітків різного віку. Так, у шестикласників виявлено загальну позитивну спрямованість на іншу людину. У більшості з них відмічається середній рівень емпатії. Вони не схильні до агресії. Лише 18,52% шестикласників мають низьку емпатійність.

Зовсім іншу картину спостерігаємо у семикласників. Схоже, що особливості емпатійності відображають «кризу 13 років» та індивідуалістичну акцентуацію, пік якої, за Д.І. Фельдштейном [7], припадає на середину пубертату. Індивідуалістичну акцентуацію підлітки проявляють у спрямованості активності на задоволення, насамперед, власних потреб, на особисте самоствердження. Суспільство, інші люди цікавлять їх опосередковано, крізь призму власних інтересів.

Після 13 років намічається тенденція до збільшення кількості підлітків, які мають середній і високий рівні розвитку емпатії. Особливо значні позитивні зміни спостерігаються у 8 класі. Дев'ятикласники дещо порушують загальну позитивну динаміку розвитку емпатії. Схоже, що на межі між пубертпатпом і постпубертатпом найяскравіше проявляється юнацький максималізм, який зумовлює високу диференціацію рівнів розвитку емпатії у школярів [2]. Так, кількість високоемпатійних девятикласників і таких, які мають дуже низьку емпатію, найбільша порівняно з учнями всіх інших класів підлітково - юнацького періоду.

Отже, емпатія відіграє важливу роль у становленні моральної самосвідомості підлітка. Це моральна якість, яка розвивається залежно від здатності особистості розуміти стан іншого. Вона існує в двох основних формах свого прояву - пасивного споглядання (співчуття) і активної дії (співпереживання та співучасті). Підлітковий вік є сенситивним для подальшого розвитку і закріплення емпатії у структурі моральної самосвідомості, зокрема емпатія є проявом її емоційно - ціннісної складової. Динаміка здатності до емпатії на етапі дорослішання має свої вікові особливості та закономірності, характеризується нерівномірністю та диференційованістю.