ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

                Олена Левчишина, старший викладач кафедри психології Вінницького соціально - економічного інституту Університету «Україна»

УДК 159.99

У статті розглядаються результати емпіричного дослідження чинників формування ідентичності в юнацькому віці. Загострення кризи ідентичності трактується в контексті психодинамічного підходу, де головна увага зосереджується на переживаннях досвіду дитинства, травмуюча функція якого пов'язана із характером та успішністю розв'язання проблем психосоціальних стадій розвитку.

Ключові слова: ідентичність, ідентифікація, криза ідентичності, інтрапсихічний конфлікт, базові потреби, механізми психічного захисту, юнацький вік.

В статье рассматриваются результаты эмпирического исследования факторов формирования идентичности в юношеском возрасте. Обострение кризиса идентичности трактуется в контексте психодинамического подхода, где главное внимание сосредоточено на переживаниях опыта детства, травмирующая функция которого связана с характером и успешным решением проблем психосоциальных стадий развития.

Ключевые слова: идентичность, идентификация, кризис идентичности, интрапсихический конфликт, базовые потребности, механизмы психической защиты, юношеский возраст.

In the article the results of empiric research of factors of forming of identity are examined in youth age.Sharpening of crisis of identity is interpreted in the context of psikhodinamichnogo approach, where main attention is concentrated on experiencing of experience of childhood, the injuring function of which is related to character and progress of decision of problems of the psikhosocial'nikh stages of development.

Key words: identity, authentication, crisis of identity, intrapsikhichniy conflict, base necessities, mechanisms of psychical defence, youth age.

Ідентичність - інтегрований образ усіх знань про себе, що грунтується на минулому досвіді і включає уявлення про майбутнє. В такому разі людина може сказати про себе: «у мене є внутрішнє відчуття, хто я»; «я можу довіряти собі»; «я можу бути самостійним і автономним»; «я можу бути допитливим, досліджувати і творити»; «я можу бути послідовним і будувати тривалі стосунки»; «я можу любити і можу довіряти»; «я можу просто бути...». Найбільш важливим періодом, коли необхідно дати відповідь на подібні запитання, є юнацький вік.

У віковій періодизації цей етап онтогенезу розглядають як кризу ідентичності (Е. Еріксон), період особистісного самовизначення (Л. І Божович, А. В. Петровський, І. С. Кон). В юнацькому віці продовжується процес активного засвоєння соціокультурного досвіду, в результаті чого формується багатомірна модель світу (О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, Л. М. Собчик). Особливості становлення особистості в юності визначає соціальна ситуація розвитку (Л. С. Виготський). Головними конфліктами цього віку є ціннісні конфлікти: розрив між соціальними цінностями, з одного боку, і базовими цінностями, що сформувалися на основі вражень раннього дитинства, з іншого.

Внутрішнє чуття ідентичності (Его - ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Формування його є, за твердженням Е. Еріксона, головним завданням та найважливішою проблемою юності [1]. Із цим пов'язана властива юнацькому віку криза ідентичності - особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.

Усвідомлена ідентичність, як підкреслював Е. Еріксон, більша ніж сума ідентифікацій дитинства [1]. Щоб досягти ідентичності, потрібно інтегрувати генетичні здібності, егосилу, сформовану раніше, із можливостями, які співзвучні із нашими культурними соціальними ролями. Нездатність зробити вибір серед запропонованих зразків і моделей поведінки призводить до кризи ідентичності, що проявляється в неадекватній поведінці і негативних переживаннях, неспроможності усвідомити свій образ «Я».

Концептуальний аналіз проблеми кризи ідентичності на прикладі студентської молоді дає можливість інтерпретувати її в руслі фундаментальних теоретико - емпіричних підходів, зокрема психоаналізу (А. Адлер, З. Фрейд, К. Хорні, К. Юнг та ін.), теорії символічного інтеракціонізму (І. Гофман, Ч. Кулі, Дж. Мід, Ю. Хабермас), теорії ідентифікації (С. Арчер, Е. Еріксон, Г. Теджфел, Д. Тернер та ін.). Дослідження кризи ідентичності здійснено у працях вітчизняних учених: А. Г. Амбрумової, Н. А. Антонової, Л. Ф. Бурлачука, Е. А. Донченко, М. В. Заковоротної, Г. С. Костюка, В. І. Павленко, Л. Б. Шнейдер.

Актуальність нашого дослідження полягає в розумінні значення успішного подолання кризи ідентичності, яка найяскравіше виявляється в юності, для набуття особистістю психологічної зрілості, здатності керувати подібними переживаннями упродовж індивідуального розвитку та соціального становлення. В дослідженні особлива увага приділена аналізу глибинних чинників становлення ідентичності, що передбачає врахування протиріч і взаємодії різних інтрапсихічних сил, що в кінцевому результаті і визначають особливості психічного функціонування молодої людини на рівні складних поведінкових проявів та самоусвідомлень, так як складну координацію сукупності цілей, бажань, цінностей і намірів може виконувати лише цілісна і зінтегрована структура «Я».

Порушення становлення ідентичності має різні форми: дифузія ідентичності, що проявляється в інфантильній поведінці, неможливості здійснити професійне і особистісне самовизначення; дифузія часу, пов'язана із неадекватним відчуттям часу; застій у роботі - порушення природної працездатності, захопленість непотрібними речами, нездатність виконувати відповідні для свого віку завдання; негативна ідентичність виражається у запереченні традиційних цінностей і ролей, слідуванні зразкам поведінки, які не схвалюються оточеннями [2].

Як зауважувалось, нездатність зробити вибір серед запропонованих зразків і моделей поведінки призводить до кризи ідентичності, що проявляється, зокрема, в неадекватній поведінці і негативних переживаннях, неспроможності усвідомити свій образ «Я».

Криза ідентичності в юнацькому віці виявляє себе в різних формах: депресія і апатія, безглузда жорстокість, різні форми залежності і безпорадності, прагнення втекти від реального світу, прояви надлишкової владності, різні форми містицизму, нігілізму і нарцисизму, в алкоголізмі, вживанні наркотиків, сексуальних збоченнях. Ця тенденція веде до негативної автономії, дезінтеграціі і відсутності життєвих планів, тобто до втрати ідентичності.

Б. С. Положий зазначає, що вона виявляється у кожної окремої людини по - різному і виділяє чотири варіанти кризи ідентичності: апатичний, дисоціальний, або агресивно - деструктивний, негативістичний, або пасивно - агресивний і магічний варіант [3].

Апатичний варіант становить близько 40% усіх виявлених випадків кризи ідентичності. Найбільш гостро він проявляється тривожнодепресивними розладами, а також утратою життєвої перспективи, зниженням активності і цілеспрямованості, відходом у світ своїх переживань, зниженням самооцінки, позитивного самоставлення, замкнутістю, пасивним очікуванням вирішення своїх проблем.

Тому в нашому дослідженні, аналізуючи чинники становлення ідентичності, будемо порівнювати результати дослідження студентської молоді із високим та низьким рівнем невротизації, яка визначена за методикою «Діагностика рівня особистісної невротизації» В. В. Бойка.

У дослідженні взяли участь студенти соціально - гуманітарного факультету; вік досліджуваних - 17-21 рік; число досліджуваних - 100 осіб.

Високий рівень невротизації вказує на виражену емоційну збудливість особистості, внаслідок чого з'являються негативні переживання (тривожність, напруженість, занепокоєння, розгубленість, дратівливість); безініціативність, яка формує переживання, пов'язані із незадоволеністю бажань; егоцентричну особистісну спрямованість, що призводить до іпохондричної фіксації на соматичних відчуттях і особистісних недоліках; виникнення труднощів у спілкуванні; соціальну боязкість і залежність. Низький рівень невротизації свідчить про емоційну стійкість; про позитивний фон переживань (спокій, оптимізм); про ініціативність; почуття власної гідності; незалежність; соціальну сміливість; легкість у спілкуванні.

Причини різного рівня невротизації можуть бути проаналізовані в контексті психодинамічних теорій, де головна увага зосереджується на переживаннях досвіду дитинства, травмуючи функція якого пов'язана із характером (та успішністю) розв'язання проблем психосоціальних стадій розвитку. Зокрема, в нашому дослідженні ми аналізуємо особливості ідентифікації, рівень фрустрованості базових потреб на різних стадіях психосоціального розвитку, особливості ускладнень у контактах з іншими людьми (опитувальник Дж. Бредшоу); особливості самоставлення (методика С. Р. Пантилєєва); типологію психологічних захистів (опитувальник Р. Плутчик в адаптації Л. І. Вассермана, О. Ф. Єришева, О. Б. Клубової й ін.).

За показниками опитувальника Дж. Бредшоу, ускладнення у сферах «ідентифікації», «базових потреб», «соціальній сфері» свідчать про рівень «травмованості Я». Травмована «внутрішня дитина» «заражає» доросле життя людини хронічною слабовираженою депресією, яка переживається як порожнеча. Коли людина втрачає своє справжнє «Я», вона втрачає контакт зі своїми справжніми почуттями, потребами і бажаннями. Натомість вона переживає почуття, яких вимагає фальшиве «Я». Коли «внутрішня дитина травмована», життя відчувається як нереальне. Наслідком є самотність, тому що молода людина не буває такою, якою є насправді, ніколи не присутня по - справжньому.

За результатами порівняльного аналізу, за допомогою χ2 - критерію Пірсона нами виявлені статистично значущі відмінності у рівнях травматизації у сферах ідентифікації, базових потреб і соціальної взаємодії осіб юнацького віку із низькою та високою невротизацією (χ2 = 38,3; ρ ≤ 0,01).

Зокрема, в два рази перевищує травматизація у сфері «ідентифікації» в осіб юнацького віку з високою невротизацією, порівняно з досліджуваними із низькою невротизацією (χ2 =19,95; ρ 0,01). Варто зазначити, що студенти з високим рівнем невротизації почуваються фрустрованими у сфері ідентифікації через високі вимоги до себе, надмірну самокритичність, ригідність та страх у починанні нової справи, у них спостерігається самозвинувачення щодо гріховності, переживання провини через невідповідність сподіванням значущих інших та образу ідеального, залежності та почуття меншовартості. Ми припускаємо, що найбільш фрустрованим у таких молодих людей є емоційно - ціннісне самоставлення, прийняття себе. Порівняно з ними, досліджувані студенти з низьким рівнем невротизації переживають неспокій у ситуаціях невизначеності, розгубленість у визначенні власних справжніх бажань, роздратованість щодо своєї неорганізованості у завершенні справ та недосяжності ідеального.

У сфері «базових потреб» досліджувані із низьким рівнем невротизації наголошують на значущості вітальних потреб у їжі та сексі, водночас вказують на проблеми у диференціюванні власних почуттів та готовності їх контролювати. Досліджувані із високим рівнем невротизації вказують на переживання фрустраційних переживань у ситуаціях конфлікту, сварки. Особливо часто зустрічають твердження, пов'язані з вираженням афекту, «я боюся гніву, як власного, так і з боку інших людей». Такі молоді люди тривожні, часто помислові та мають порушений сон.

Студенти із низьким рівнем невротизації вказують на проблеми у сфері «соціальних контактів» пов'язані із хибною перцепцією партнера, низьким рівнем комунікативних навичок ефективної взаємодії у конфлікті, фіксованості на стратегіях конкуренції та уникання у конфліктах, переживанні надмірної відповідальності. Водночас студенти із високим рівнем невротизації більшою мірою турбуються почуттями самотності та покинутості, саме тому конфлікт виступає для них як загроза їхній цілісності. Залежні взаємини із близьким оточенням блокують спонтанність, відкритість та відвертість таких молодих людей. Вони зазначають, що бояться прямих відповідей «так, або «ні», майже завжди уникають конфліктних ситуацій або ж підкорюються у них, нехтують і знецінюють власні інтереси.

Виконаний вище аналіз дає підстави припускати, що особистість юнацького віку з вираженим рівнем невротизації може характеризуватися проблемним емоційно - ціннісним самоставленням (методика дослідження само ставлення С. Р. Пантилєєва). Особливої уваги заслуговують відмінності розподілу результатів за фактором «внутрішня невлаштованість», який відображає глибоку внутрішню дезадаптацію і кризу, що переживає особистість. Порівняльний аналіз за χ2 - критерієм Пірсона показав значне переважання студентів із високою невротизацією ровесників із низьким рівнем невротизації за фактором «внутрішня невлаштованість» (χ2 = 16,17; ρ 0,01) і шкалами «внутрішня конфліктність» (χ2 = 6,85; ρ 0,01) і «самозвинувачення» (χ2= 10,67; ρ 0,01). У два рази перевищують невротизовані студенти своїх ровесників за шкалою «самозвинувачення», що свідчить про самозвинувачення, готовність поставити собі в провину свої невдачі, власні недоліки. Значення шкали «внутрішня конфліктність» характеризуються конфліктністю, пов'язаною із недостатністю самоповаги (недооцінкою своїх можливостей, компетентності, знань і здібностей), а значення шкали «самозвинувачення» є індикатором відсутності симпатії, що супроводжується негативними емоціями на свою адресу. За фактором «аутосимпатія» спостерігається ряд відмінностей, проте статистично значущих відмінностей нами не виявлено. У студентів із високим рівнем невротизації найбільше страждає почуття самоприхильності. Як компенсаційний механізм, у таких дівчат та хлопців виникає переконання і сподівання, що інші мають їх прийняти такими, як вони є. За фактором «самоповага» також не виявлено статистично значущих відмінностей, проте варто зазначити, що досліджувані із високим рівнем невротизації більшого значення надають «дзеркальному «Я», яке вказує на сподівання щодо їхнього справедливого оцінювання за результатами сумлінної праці або порядного ставлення до інших.

Проте наведені відмінності, на нашу думку, вказують на складні соціальні взаємини студентів із високим рівнем невротизації, які мають характер латентного соціального конфлікту і вираженого інтрапсихічного конфлікту.

Фіксації на ранніх стадіях розвитку дають рецидиви у поведінці шляхом дії захисних механізмів заміщення, компенсації, сублімації впродовж усього життя. Загалом, психологічний захист - механізм соціально - психологічної адаптації, призначений для контролю емоцій у тих випадках, коли досвід сигналізує людині про небезпеку, проте психологічні захисти мають різну природу і по - різному визначають поведінку молодої людини.

Аналіз наукової літератури із проблем психічного захисту особистості [4, с. 88] дозволяє структурувати їх у вигляді так званої ієрархічної піраміди захисних механізмів психіки (з вершиною у вигляді шару конструктивних захистів та основою у вигляді найменш конструктивних (примітивних): конструктивні (свідомі) психічні захисти; неконструктивні (несвідомі) психічні захисти, а серед них такі, як: а) захисні механізми «вищого» рівня - витіснення, придушення, психічне стискування (анапсиоз) та його часткове вираження - емоційна глухота; до цього ж рівня можна віднести раціоналізацію, інтелектуалізацію, окремі види проекції, наприклад, атрибутивну, аутистичну, раціональну; б) захисні механізми «нижчого» рівня - зокрема відхід у фантазії, релігійність, заперечення; в) захисні механізми найнижчого рівня - так звані «примітивні» захисні механізми: знецінювання, ідеалізація, персоніфікація, проективна ідентифікація та дисоціація (розщеплення).

Т. Яценко зауважує, що потрібно зважати на рівні розуміння функціональних характеристик захисних механізмів. Так, «слабкість «Его» - в домінуванні примітивних захисних механізмів, що детермінуються глибинно - психологічними цінностями (цінностями інфантильного «Я») і мають різноспрямовані тенденції: «До сили Я», «До слабкості Я». Умовно можна стверджувати, що за тенденцією «До сили Я» стоять ситуативні захисти, «До слабкості Я» - базові захисти. Водночас вони тісно взаємопов'язані: базові задають спрямованість психіки, ситуативні - поведінку [5, с. 81].

З метою вивчення механізмів психологічного захисту нами використана методика діагностики типологій психологічних захистів (Р. Плутчик в адаптації Л. І. Вассермана, О. Ф. Єришева, О. Б. Клубової й ін.). Порівняльний аналіз психологічних механізмів досліджуваних із різними рівнями невротизації виявив такі статистично значущі відмінності: «регресія» (χ2= 4,02; ρ 0,05) і «проекція» (χ2 = 8,675; ρ 0,01). Варто відмітити, що юнаки із високим рівнем невротизації перевищують своїх ровесників і за захисними механізмами «витіснення», «компенсація», «заміщення» та «інтелектуалізація».

В результаті аналізу можна стверджувати, що особистість користується «захистами». Проте, як показала психоаналітична практика, для більш зрілого, гармонійного функціонування важливо користуватися різними «психічними захистами», із переважанням «зрілих», які формують, у тому числі, структуру ідентичності. Неможливість відмовитися від «примітивного психологічного захисту» призводить до послаблення «Я», та, як наслідок, до серйозних психічних і особистісних порушень.

Таким чином, переживання кризи ідентичності посилює почуття власної розгубленості та дезорієнтованості. Можна припустити, що студенти з вираженим рівнем невротизації перебувають у стані мораторію або ж дифузної ідентичності, що, у свою чергу, дизгармонізує «Я» особистості, спонукає до порівняння себе з іншими, гострого переживання самотності та відкинутості, втрату самоповаги.

У досліджуваних достатньо окреслені захисні механізми: регресія, заміщенням, витісненням (інфантильні механізми захисту), що, на нашу думку, вказує на недостатню зрілість реакцій осіб юнацького віку у подоланні життєвих проблем. Проте, також проявляються захисти: компенсація та інтелектуалізація, що свідчить про використання когнітивних механізмів захисту, пов'язаних із розвитком рефлексії.

Завершення кризи ідентичності характеризується певною визначеністю щодо цілей, бажань та перспектив власного життя, досягненням більш високого рівня психологічної зрілості особистості юнацького віку, подоланням кризи ідентичності. Якщо особистість юнацького віку переживає гострі негативні стани: апатія, депресивні стани, проявляє різні форми залежності і безпорадності, «втікає» від реального світу, виявляє жорстокість, владність, різні форми містицизму, нігілізму та нарцисизму, має залежність від алкоголю, наркотиків, відчуває нездатність будувати близькі стосунки із людьми протилежної статі, вона потребує психологічної допомоги. Така допомога може здійснюватися як у формі індивідуального консультування, так і групової психокорекції в рамках спеціалізованих програм, які беруть до уваги особливості психокорекції інтрапсихічних конфліктів, що пов'язані з кризою ідентичності юнаків. При створенні такої програми, на нашу думку, варто ґрунтуватися на психодинамічному підході, який передбачає цілісне бачення людини в її свідомих і несвідомих проявах. Головна увага у психодинамічній моделі психокорекції зосереджується на переживаннях досвіду дитинства, травмуюча функція якого пов'язана з характером (та успішністю) розв'язання проблем психосоціальних стадій розвитку. Метою і результатом психокорекційного процесу є переведення несвідомих конфліктів суб'єкта у свідомі й створення умов для повторного переживання ним травматичного досвіду дитинства з метою аналізу та глибшого розуміння його ролі в подальшому житті людини.