ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ РЕАДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В ПРАКТИКУ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

УДК 316.6:159.922.62

У статті розкрито особливості впровадження системи соціальної реадаптації осіб, які повернулися із місць позбавлення волі, колишніх учасників бойових дій, військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку. Показано, що системний підхід є основою для процесу реадаптації осіб зрілого віку, а запропонована нами система соціальної реадаптації, що заснована на спеціальній організації соціального середовища відповідно до особистісних особливостей реадаптантів та яка включає технології підвищення інтерперсональних та інтраперсональних складових адаптаційного потенціалу сприяє їх реадаптації та особистісному зростанню.

Ключові слова: особистість, системний підхід, дезадаптація, соціальна реадаптація.

В статье раскрыты особенности внедрения системы социальной реадаптации лиц, вернувшихся из мест лишения свободы, участников боевых действий, военнослужащих, уволенных в запас или в отставку. Показано, что системный подход

является основой для процесса реадаптации лиц зрелого возраста, а предложенная система социальной реадаптации основанная на специальной организации социальной среды в соответствии с личностных особенностей реадаптантов, и включающая технологии повышения интерперсональных и интраперсональных составляющих адаптационного потенциала, способствует их реадаптации и личностному росту.

Ключевые слова: личность, системный подход, дезадаптация, социальная реадаптация.

In this paper the features of the introduction of social readaptation of returnees from places of deprivation of liberty, combatants, military personnel, retired or resigned. It is shown that a systematic approach is the basis for the process of readaptation of persons of mature age, as suggested by our system of social integration based on an ad hoc organization of the social environment in accordance with the personality traits, and includes technology to improve the interpersonal and intrapersonal components of adaptive capacity contributes to their readaptation and personal growth.

Key words: personality, systematic approach, maladjustment, social readaptation.

Проблеми адаптації, дезадаптації та реадаптації людини належать до фундаментальних як у психології, так і в багатьох інших галузях наукового знання. Їх входження до кола важливих загальнопсихологічних проблем визначається як реальними вимогами життя, так і логікою розвитку наукової психології. Істотну роль у збереженні їх наукової і практичної значущості відіграє емоційна напруга, яка зростає через невідповідність темпу адаптаціогенезу і тих перетворень, що відбуваються у всіх сферах життєдіяльності людини [1-3]. Пошук пояснення поведінкових модифікацій, визначення інтегральних чинників впорядкування психологічних трансформацій також неможливо зробити без вивчення адаптаційних можливостей особистості. Крім того, в останні роки спостерігається підвищення інтересу до проблеми соціальної реадаптації осіб зрілого віку і все більш активне вивчення цього феномену в руслі соціальної психології [4 - 6].

У загальнотеоретичному аспекті найкраще вивчено процеси соціальної дезадаптації та реадаптації у підлітковому віці. Науковці наголошують на особистісному підході до вивчення соціальної дезадаптації, який орієнтує на розгляд її як результату відхилення у розвитку особистості внаслідок негативного впливу різних факторів. Так, одні автори (В. С. Бітенський, В. Я. Гіндікін, С. В. Дворяк, Б. Г. Херсонський) вказують на роль соціально - психологічних чинників у формуванні дезадаптації, інші - дотримуються концепції індивідуально - типологічних чинників (А. Є. Лічко, І. П. Рущенко). У працях Н. Ю. Максимової обґрунтовано, що особистісна деформація провокує соціальну дезадаптацію, а процес реадаптації підлітків має спиратися на показники особистісних дисфункцій. Найбільш гостро стоїть проблема соціальної реадаптації осіб зрілого віку, які відбули покарання в місцях позбавлення волі, соціальної реадаптації до мирних умов життєдіяльності колишніх учасників бойових дій, осіб, звільнених у запас або у відставку [7 - 10]. Однак, дослідження за цією проблематикою майже винятково були пов'язані із медико - психологічними аспектами, - переважно з особливостями постравматичної реабілітації учасників бойових дій (Н. В. Дмитрієва, М. В. Друмова, О. О. Лазебна, Л. Ф. Шестопалова та ін.) або із соціальними аспектами реадаптації дезадаптованих осіб, які повернулися із місць позбавлення волі (Т. Р. Татидінова, В. М. Трубніков та ін.). Крім того, процеси адаптації та реадаптації осіб зрілого віку розглядалися в структурі професіоналізації особистості педагогів (Л. П. Бутузова, Г. Г. Горєлова, К. У. Чимбеленге та ін.), професійної адаптації працівників органів внутрішніх справ (Д. О. Кобзін, В. В. Конопльов, А. П. Москаленко, В. О. Соболєв). Лише порівняно недавно вчені почали досліджувати проблеми прогнозування психологічних наслідків локальних військових конфліктів (А. Г. Маклаков, В. В. Стасюк, С. В. Харченко, С. В. Чермянін, Є. Б. Шустов та ін.), соціально_психологічної реадаптації інвалідів бойовий дій (П. П. Іванов, О. Г. Караяні, Н. В. Тарабрина), психолого_педагогічні умови адаптації осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі (С. В. Бабурін, М. Г. Шурухнов, О. М. Яковлєв). Процес реадаптації, при цьому, здебільшого розуміють як заходи, пов'язані або з корінною перебудовою функціональних систем організму в цілому при екстраординарних обставинах, або у особистості у зв'язку із новими життєвими обставинами, що відрізняються від попередніх умов життя й діяльності. При такому підході поза увагою вчених залишається такий фактор соціальної реадаптації, як адаптаційний потенціал особистості, відсутність якого може зробити неефективними заходи, що спрямовані на оптимізацію психофізіологічних станів чи соціально - психологічної складової.

Отже, актуальність обраної проблеми, її недостатнє теоретичне висвітлення та емпіричне вивчення, а також соціальна значущість і зумовили напрямок даного дослідження.

Мета дослідження - розкрити особливості впровадження системи соціальної реадаптації осіб, які повернулися із місць позбавлення волі, колишніх учасників бойових дій, військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку.

У дослідженні, яке проводилось на базі Центру психічного здоров'я та Центру зайнятості м. Луганська, вибірка була представлена досліджуваними, які повернулися із місць позбавлення волі - 180 осіб; досліджуваними із посттравматичними стресовими розладами (учасники бойових дій) - 104 особи; військовослужбовцями звільненими у запас або відставку - 238 осіб. На всіх етапах було обстежено 522 досліджувані. Вік досліджуваних від - 40 до 52 років.

Методи дослідження: структуроване інтерв'ю, аналіз документів, метод експертних оцінок, психодіагностичні методи, які використовувалися для визначення основних показників адаптаційного потенціалу: методики діагностики самооцінки, локусу контролю, самосприйняття; методики визначення акцентуацій характеру, емоційної стійкості, спрямованості і типу реакції у ситуації фрустрації, агресивності, методики вивчення змістовного та динамічного аспектів мотивації; методики визначення особливостей та ресурсів соціальної підтримки (психологічної, інструментальної); методи підвищення адаптаційного потенціалу особистості.

Як показало дослідження, критерії зниження адаптаційного потенціалу досліджуваних включають такі показники інтраперсональних складових: неадекватність самооцінки, незбалансованість локусу контролю, підвищену агресивність, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, перевагу егозахисного типу реакцій на ситуацію фрустрації у поєднанні із екстрапунітивною спрямованістю, дезінтеграцію між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності, перевагу уникаючої мотивації, наявність акцентуацій або психопатії. Показниками інтерперсональних складових, які знижують адаптаційний потенціал досліджуваних, є: недостатність психологічної (емоційної, когнітивної) та інструментальної підтримки, обмежена соціальна мережа підтримки, низький рівень соціальної інтеграції. Показники цих критеріїв дозволяють виокремити рівні адаптаційного потенціалу осіб зрілого віку із різним ступенем соціальної адаптації.

Отримані дані вказують на певне співвідношення між рівнем адаптаційного потенціалу та ступенем соціальної адаптації досліджуваних: переважна більшість соціально адаптованих мають високий рівень адаптаційного потенціалу, які не потребують спеціальної корекційної роботи; найбільша кількість досліджуваних із частковою соціальною адаптацією мають середній рівень адаптаційного потенціалу, підвищення якого на більш високий рівень дасть можливість їхньої успішної соціальної реадаптації; більшість досліджуваних із тотальним та із деструктивним ступенем соціальної дезадаптації мають, відповідно, низький та дуже низький рівень адаптаційного потенціалу. Зазначені особи потребують спеціальних умов перебування (постійний контроль, зовнішня організація побуту, санкціонована необхідність виконувати соціально корисну працю) та застосування психотерапевтичного впливу.

На основі отриманих емпіричних даних, визначених критеріїв та рівнів адаптаційного потенціалу у відповідності із теоретичною моделлю реадаптації особистості, було побудовано систему соціальної реадаптації особистості зрілого віку. Результати апробації зазначеної системи показали високий рівень валідності попередньо розроблених діагностичних процедур та ефективність застосованих методів формувального впливу щодо підвищення адаптаційного потенціалу.

Аналіз апробації системи соціальної реадаптації у відповідності до ступеня соціальної адаптації та рівня адаптаційного потенціалу обстежуваних показав таке. При недостатності навичок емоційної саморегуляції, наприклад, у групі досліджуваних із частковою соціальною адаптацією (військовослужбовці, звільнені у запас або відставку, учасники бойових дій із середнім адаптаційним потенціалом), яка призводила до напруженості, незадоволеності, пригніченості і причини якої крилися у підвищеній емоційній збудливості, невпевненості в собі, залежності від життєвих обставин, від оточення, невизначеності ситуації, в якій опинилися досліджувані і в якій важко, з об'єктивних причин, приймати або реалізовувати розумні рішення, або через складні суперечливі відносини з оточеннями, як методи групової психокорекції пропонуються аутотренінг (групова форма); тілесноорієнтовані технології розвитку адаптаційного потенціалу (техніки, пов'язані з усвідомленням м'язових затисків, зняттям напруженості); тренінгові заняття на зняття психоемоційної напруги. Неадекватність зовнішнього вираження емоційних реакцій досліджуваних, які порушували соціальну взаємодію і призводили до появи негативних емоційних переживань (підвищена тривожність, стрес, самотність), вимагали впровадження психодрами, орієнтованої на досліджуваного або на проблему; ефективним був також тренінг сензитивності; гештальтгрупа - з метою корекції негативних емоційних переживань; тренінгові заняття на подолання самотності і негативних емоційних станів. Нижче наведено вправи, які використовувалися нами для програвання досліджуваними деяких своїх внутрішньоособистісних конфліктів, які вони не усвідомлюють або які їх турбують. Розігрування ролей використовується для розширення усвідомлення поведінки і можливої її зміни.

Серед основних проблем у сфері міжособистісних відносин і конкретизації методів роботи з досліджуваними зазначимо, перш за все, низький рівень комунікативної компетентності, невміння налагодити ефективну взаємодію із партнером, причини якої крилися в наявності дисгармонійногопоєднання акцентуйованих рис характеру, які відштовхували інших, налаштовували проти них. Заважали також наявність у більшості цих досліджуваних форм поведінки, що викликають негативні реакції з боку оточення, невміння протистояти тим, хто провокує на конфлікти, неправильна інтерпретація цілей, намірів, мотивів поведінки інших людей, а також ситуацій, в які вони потрапляли, нездатність гнучко міняти свою поведінку залежно від ситуації і від дій партнера за спілкуванням, вимагали впровадження соціально - психологічних тренінгів, зокрема тренінгу ефективних комунікацій (тренінг партнерського спілкування); психодрами, орієнтованої на проблему; це була група з орієнтацією на розвиток соціальної сензитивності; темоцентрована взаємодія (тема «Пізнаємо інших, розкриваючи себе», «Пошук нових способів спілкування із моїми близькими»).

Проблема відсутності навичок впевненої поведінки, невміння виражати свої відчуття (наявність ознак невпевненої або агресивної поведінки), причини якої криються в незадоволеності собою, заниженій самооцінці, в наявності таких негативних рис характеру, як недовіра до оточення, підозрілість, замкнутість, агресивність, у наявності потреб та інтересів, із різних причин несумісних із потребами та інтересами інших людей, вимагали впровадження тренінгових занять на впевнену поведінку, психодрами, орієнтованої на проблему протогоніста; темоцентрованої взаємодії (тема «Пошук способів впевненої поведінки»); тренінгу сензитивності.

Проведений аналіз чинників, що впливають на успіх соціальної реадаптації осіб, які повернулися із місць позбавлення волі, показав, що він залежить принаймні від трьох груп чинників. До першої групи слід віднести такі показники його адаптаційного потенціалу, як особистість самого звільненого: його світогляд, риси характеру, темперамент, інтелект, правосвідомість, моральність, освіта, спеціальність, трудові навички тощо. До другої групи чинників - умови мікросоціального середовища, яке оточує звільненого: наявність житла, сім'ї і взаємовідносини із нею, роботи, задоволеність нею і взаємовідносини із трудовим колективом, відносини з членами малих груп, в які звільнений входить за місцем роботи, проживання і т. п. До третьої групи чинників - умови, в яких перебував осуджений і які позначаються на його поведінці в перші місяці після звільнення: організація трудового процесу, структура колективу осуджених, термін перебування у виправно - трудових установах, навчання, виховна дія адміністрації, структура малих груп, в які входив осуджений.

Для осіб, які повернулися із місць позбавлення волі, соціальна реадаптація можлива тільки у випадку, якщо супроводжуватиметься: включенням досліджуваних у сферу праці; встановленням здорових сімейних стосунків (і в батьківській, і в своїй сім'ї); відновленням комунікативних суспільних зв'язків; зміцненням системи головних життєвих цінностей як регулятора соціальної поведінки.

Наукові дослідження та життєві спостереження доводять серйозну значущість психологічної підтримки дружин, матерів або інших близьких людей, що проживають разом із соціально дезадаптованими. Робота із сім'ями соціально дезадаптованих охоплює різні рівні організації стосунків між членами сім'ї на основі комплексного підходу, теоретичною основою якого є психоаналітичні ідеї, а також концепції сімейної терапії [10 - 11].

Конфліктна дисоціалізуюча сім'я підриває основи позитивного ціннісного значення ставлень до досліджуваного з боку оточення, цю знедоленість потім індивід проектує на інших. Інтенсивні комунікативні, інтеракційні і перцептивні процеси, що відбуваються в сім'ї і забезпечують процес спілкування, є найважливішим чинником, що обумовлює психологічний клімат сім'ї і її духовне благополуччя. Образ сім'ї, подружні, дитячо - батьківські стосунки мають велике значення у формуванні адаптивних можливостей [12 - 13].

При впровадженні системи соціальної реадаптації ми виходили з того, що сімейна психокорекція, як і психотерапія, мають на увазі комплекс психокорекційних прийомів і методів, головними механізмами позитивного ефекту якого вважається емоційне об'єднання, підтримка і зворотний зв'язок. У рамках системи соціальної реадаптації робота із сім'єю проводиться за такими напрямами: семінартренінг «Сім'я» з уміння розв'язувати кризи і конфлікти. Особливості і тактика взаємовідносин у сім'ї; сімейне консультування у напрямі створення психологічних умов для набуття подружжям позитивного досвіду взаємодії один з одним. У процесі сімейної психотерапії розв'язуються такі завдання: переосмислення ролі і позиції батька; формування взаєморозуміння та взаємоповаги прав і потреб один одного; зниження тривожності та набуття впевненості в собі; формування готовності вирішувати всі спірні конфліктні ситуації в сім'ї; створення ефективної взаємодії з дітьми; навчання коректним способам розв'язання сімейних проблем; закріплення нових форм позитивної поведінки; забезпечення такої якості сімейного середовища, як її стабільність. Очевидно, основний принцип сімейної психотерапії - дія на сім'ю в цілому - обумовлює необхідність дотримання основних етичних принципів цієї роботи: довіру, відповідальність, інформованість, збіг цінностей та установок психолога і членів сім‘ї.

Створення реадаптаційного соціального середовища передбачало комплексність психологічних дій як на дезадаптованих, так і на людей, що оточують їх і взаємодіють із ними, насамперед на їхнє сімейне оточення. Завданнями сімейної терапії були виявлення порушень у структурі сімейної взаємодії; усвідомлення даної структури та побудова мотивації учасників для зміни взаємодії; зміни, спрямовані на нормалізацію структури сім'ї. Методи: раціональна (когнітивна) психотерапія, стратегічна сімейна терапія, робота із конструювання метафор, корекція індивідуальних психологічних проблем у членів сім'ї. На першому етапі сімейної терапії виявлялася структура сімейних стосунків, у чому значною мірою допомагала методика емоційної соціограми сім'ї. Досліджуваний і член його сім'ї малює схему взаємодії всередині сім'ї, на якій позначається ступінь близькості і характер стосунків між членами сім'ї. У процесі сімейної терапії нами виконувалась функція посередника задля сприяння досягненню взаєморозуміння і конкретних угод щодо організації життя сім'ї як у період реадаптації, так і надалі. Завданням цієї терапії було зменшення ступеня суперечності посилань, проявів взаємного шантажу. Таким чином сім'я поступово приходила до згоди, починала планувати спільне майбутнє, в якому враховані інтереси всіх членів сім'ї. У деяких випадках було необхідним застосування біхевіоральної терапії - чіткої системи заохочень і покарань за дотримання (або порушення) встановленого режиму взаємодії в сім'ї. При роботі із метафорою, в основному використовувались метафори, що підкреслювали зміни в структурі сім'ї із віком, необхідність створення чіткої вікової стратифікації сім'ї. Досить часто використовувались метафори дресування - емоційного і реального підкріплення соціально адаптивної поведінки, підтримки прагнення досліджуваного до реадаптації. Оцінити ефективність сімейної психотерапії за допомогою кількісних методів вкрай складно. Однак за результатами дослідження можна дійти висновку, що проведення такого роду психотерапії пом'якшувало прояви депресії, зменшувалорівень конфліктності в сім'ї, прискорювало процес соціальної реадаптації.

Отримані результати показали, що системний підхід є основою для процесу реадаптації осіб зрілого віку; запропонована нами система соціальної реадаптації, що заснована на спеціальній організації соціального середовища відповідно до особистісних особливостей реадаптантів, та включає технології підвищення інтерперсональних складових (соціально - психологічні та індивідуально - типологічні властивості і якості), які актуалізуються особою для створення та реалізації нових програм поведінки в змінених умовах життєдіяльності, й інтерперсональних складових (особливості соціальної підтримки та соціальної інтеграції), що сприяє їх реадаптації та особистісному зростанню.

Отже, складовими ефективної реалізації системи соціальної реадаптації є: використання психотехнологій, максимальна ефективність яких є специфічною до інтраперсональних та інтерперсональних складових адаптаційного потенціалу особистості; створення реадаптаційного соціального середовища, яке передбачає комплексність впливу як на самих дезадаптованих, так і на найближче оточення, насамперед сімейне, через системну сімейну психотерапію, інтервенції підготовлених медіаторів; в разі неможливості стабілізації соціального статусу - організацію спеціальних умов перебування з обов'язковою соціально корисною працею та контролем поведінки в мікросоціумі для запобігання рецидивів злочинів, узалежнення від психотропних речовин.

Важливим напрямом подальших досліджень є вивчення особливостей динаміки та шляхів соціальної реадаптації осіб з особливими потребами та осіб, які перебувають у особливих умовах життєдіяльності (обмеження чи позбавлення волі).