Вплив вікових особливостей молодших школярів на їхню поведінку у конфліктних ситуаціях

УДК 377.1

У статті викладені результати теоретичного вивчення проблеми вікових особливостей поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях. Визначені головні складові психологічної характеристики поведінки школярів у конфліктах. 

Ключові слова: молодші школярі, конфліктні ситуації, емоційно-вольова незрілість, самооцінка, соціальні ролі.

В статье изложены результаты теоретического изучения проблемы возрастных особенностей поведения младших школьников в конфликтных ситуациях. Определены главные составляющие психологической характеристики поведения школьников в конфликтах. 

Ключевые слова: младшие школьники, конфликтные ситуации, емоционально-волевая незрелость, самооценка, социальные роли. 

In the article the results of theoretical study of problem of age-dependent features of conduct of junior schoolboys are expounded in conflict situations. The main constituents of psychological description of conduct of schoolboys are certain in conflicts.

 Key words: younger schoolboys, conflict situations, emotoinal-volitional immaturity, self - appraisal, social roles. 

Проблема поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях стала нині однією з найактуальніших у педагогічній психології. Це зумовило дослідження таких вітчизняних і зарубіжних психологів, як Н. Д. Левітов, М. І. Буянов, А. Є. Лічко, В. А. Татенко, Т. М. Титаренко, А. А. Реан, К. Лоренц, К. Хорні, Е. Фромм, Л. Берковітц, Дж. Доллард. 

Метою статті є теоретичне обгрунтування означеної проблеми. Відтак її завданнями стали:

а) аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;

б) уточнення провідних теоретичних позицій дослідження.

Знання психологом, учителем причин особливостей поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях, уміння своєчасно вплинути на дитину допоможе не лише значно поліпшити взаємовідносини між учнями та їх однолітками, учнями та педагогами, учнями та їхніми батьками, педагогами та батьками, а й знизити чисельність правопорушень, що здійснюються на базі конфліктності та емоційної неврівноваженості.

За даними психологічних досліджень вікових особливостей особистісного розвитку (Л. Артемова, О. Кононко, В. Котирло, Ю. Приходько, Т. Рєпіна, О. Рузська, Д. Ельконін та ін.), інтенсивне засвоєння способів поведінки у стосунках з іншими дітьми відбувається саме в молодшому шкільному віці [1; 54].

Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які, у свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

За Г. Крайг, Д. Бокум сприймання і розуміння учнями початкової школи одне одного, міжособистісні конфлікти, поведінка можуть мати широкий діапазон варіацій, але стан вдоволеності - невдоволеності - основний критерій оцінки міжособистісних ставлень, симпатії - антипатії, привабливість - непривабливість - поняття, які перехрещуються, але не збігаються повністю. Перше характеризує лише емоційне ставлення в системі «суб'єкт-суб'єкт», друге - ширше і включає момент взаємного притягання [4; с. 28].   

Одним із різновидів взаємовідносин є спілкування, яке відіграє не останню роль у формуванні відносин між молодшими школярами і істотно впливає на їхню поведінку у конфліктних ситуаціях. У спілкуванні з однолітками діти «навчаються жити в колективі ... сердитися, обстоювати свої права» [2; с. 15], у учня початкової школи створюється можливість налагодити взаєостосунки з рівними йому людьми і будувати з ними відносини на рівних.

Спілкування надає змогу дітям молодшого шкільного віку побороти замкнутість соціального (сімейного) світу і пов'язаний з ним егоцентризм. Взаємовідносини з однолітком більш продуктивні ніж спілкування з дорослим, у плані формування особистості учня початкової школи. Під час спілкування формуються такі риси особистості учня, як: доброта, відкритість, готовність до спілкування, саме однолітків молодший школяр наслідує більше, ніж дорослих. У взаємовідносинах з однолітками він частіше за дорослого демонструє альтруїстичну поведінку, але водночас частіше адресує ровеснику й антагоністичну поведінку, більш агресивний і вибагливіший до нього [5; с. 76].

Отже, в умовах суспільного виховання, коли дитина постійно знаходиться з іншими дітьми, вступає з ними в різні контакти, складається дитячий колектив, у якому дитина набуває певних навичок поведінки в колективі, встановлення взаємовідносин з оточуючим колективом, який є не наставником, а рівним йому учасником спільного життя і діяльності.

Таким чином, вплив групи ровесників на розвиток особистості молодшого школяра полягає насамперед у тому, що саме в умовах спілкування з однолітками дитина постійно стикається із необхідністю застосовувати на практиці правильні норми і правила безконфліктної поведінки стосовно інших людей, та в конкретних ситуаціях, тим самим формуючи властиві лише для неї, способи та особливості поведінки у конфліктних ситуаціях.

Наше вивчення масової практики початкової школи щодо виховання нормативної поведінки показало, що у міжособистісних стосунках молодших школярів постійно виникають ситуації, що потребують узгодження дій, проявлення дружелюбних взаємостосунків до ровесників, уміння відмовитися від особистого бажання заради досягнення спільної мети. У цих ситуаціях діти далеко не завжди знаходять потрібні способи поведінки. Нерідко між ними виникають конфлікти, коли кожен обстоює свої права, не рахуючись з правами однолітків. Втручаючись в конфлікти, улагоджуючи їх, учитель вчить молодших школярів обмірковувати свою поведінку. Спільна і взаємна діяльність забезпечує впевненість молодших школярів у правильних діях, яка необхідна для того, щоб дитина не тільки знала норми поведінки, але й практично ними користувалася.

За даними О. В. Скрипченко, Л. В. Долинської, З. В. Огороднійчук [1] комформність у молодших школярів є перехідним етапом в оволодінні вмінням узгоджувати свою думку. Але у деяких молодших школярів вона закріплюється і може стати негативною якістю особистості.

Оцінювання учнями початкової школи поведінки своїх ровесників, спочатку виявляється як просте повторення оцінок вчителя, але поступово їхні оцінки стають змістовнішими. Вони намагаються утриматися від учинків, що можуть спровокувати конфліктну ситуацію і негативне ставлення з боку ровесників.

Кожен учень молодших класів займає в колективі особливе місце, яке визначається тим, як до нього ставляться однолітки. Зазвичай вирізняються два - три учні, які користуються найбільшою популярністю: з ними більшість молодших школярів хочуть дружити, сидіти поруч на заняттях, з радістю виконують їхні прохання. Разом з цим є діти, які зовсім не популярні з-поміж ровесників. З ними мало спілкуються, їх не приймають в дитячі ігри. Інша частина молодших школярів перебуває між цими «полюсами». Ступінь популярності, якою користується дитина, залежить від багатьох факторів: її знань, розумового розвитку, особливостей поведінки, вміння встановлювати контакти з іншими дітьми, зовнішності, фізичної сили, витривалості тощо.

Отже, вступ учня початкової школи до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання с важливим і складним процесом, який супроводиться суттєвими змінами в його житті та розвитку, визначає вікові особливості поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях.

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя учня початкової школи. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність - вчиться, і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра для молодшого школяра була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою. Неуспішність учня початкової школи чи відсутність бажання виконувати навчальні завдання добросовісно також становить вікову особливість конфліктної поведінки молодших школярів. 

Вагомим фактором, що позначається на поведінці молодших школярів у конфліктних ситуаціях, є те, що навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї.

Отже, становище молодшого школяра в дитячому колективі особливості його поведінки в конфліктних ситуаціях показують, наскільки прийнята дитина ровесниками, чи реалізоване її визнання однолітками.

Разом з тим у молодших школярів вже поступово розвивається усвідомлення своїх емоцій і почуттів і розуміння необхідності їх виявлення в інших людей, що спонукає до інколи бурхливого вираження свого ставлення до оточуючих, яке згодом переростає у конфліктну ситуацію [3; 4].

Відомо, що причиною афективних станів, які інколи виникають у молодших школярів, є передусім розбіжності між домаганнями і можливостями їх задовольнити, прагненням більш високої оцінки своїх особистісних якостей і реальними взаємостосунками з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.

Іншою вагомою віковою особливістю молодших школярів, що спричинює конфліктність, є їх емоційна вразливість, що почасти призводить до конфліктів з оточуючими [1; с. 67]. У молодших школярів стрімко розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-які приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.

Будь-яке обмеження повноцінного емоційного досвіду дитини у молодшому шкільному віці, сенситивному для формування відповідних досягнень, провокує їхній розвиток у перекрученій формі. Навіть якщо дитині був забезпечений повноцінний емоційний розвиток, і вона виявляла своєрідний талант у характеристиці вікових психологічних новоутворень, все одно зі зміною віку необхідно міняти тип ставлення до дитини.

Першокласники і значна частина учнів других класів не спроможні до повноцінній саморегуляції, тоді як діти, котрі навчаються в третьому і четвертому класах, цілком здатні управляти собою і зовнішньо - своєю відкритою поведінкою, і внутрішньо - своїми психічними процесами та почуттями [1; с. 36].

Своєрідними конфліктогенами у поведінці молодших школярів постають почуття симпатії, що розвиваються і відіграють важливу роль у формуванні малих груп у класі та стихійних компаній, які інколи стають сторонами міжгрупових конфліктів. Життя в класному колективі виступає як фактор формування у молодших школярів моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності, що об'єктивізує виникнення конфліктних ситуацій. При цьому молодші школярі схильні переоцінювати особисті моральні якості і недооцінювати

їх у своїх однолітків. Проте з віком вони стають більш самокритичними.

Нова провідна діяльність - шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо, що може супроводити внутрішньоособистісні та інші типи конфліктів.

Нестійкість емоційного стану виявляється в частих змінах настрою, схильності до афективного реагування, недостатній саморегуляції. Внаслідок наявності ознак депресивного синдрому в учнів простежується тривожність, скутість, невпевненість у собі. Результатом цього є труднощі в соціальних контактах. Нестійкість емоційного стану виявляється в схильності до афективного реагування. Також в учнів відзначається наявність ознак депресивного синдрому в емоційному стані.

На думку В. І. Захарова [7], друге місце у цій ієрархії посідає аутоагресія. Такі діти переконані, що завдають шкоди оточуючим їх людям і схильні відчувати докори сумління. Тут зазначимо, що у низькоконфліктних учнів ця форма конфліктної поведінки знаходиться на першому місці. Негативізм посідає третє місце в групі висококонфліктних учнів. Пасивний опір посилюється аж до активної боротьби проти встановлених правил [7; с. 55].

Отже, такi форми конфліктної поведiнки, як аутоагресія, негативiзм, пiдозрiлiсть, використовуються молодшими школярами як засiб задоволення потреби в домiнуваннi, самовираженнi та самоствердженнi. Основою такої поведiнки є пiдвищений рiвень психопатизацiї особи.

Відомо, що у багатьох сiм'ях ще існує жорстоке ставлення до дiтей. У цьому сенсі особливо вiдзначаються напруженi стосунки з батьками. Про це свiдчать такі висловлювання учнiв: «Батько постiйно ображає мене», «Батько грубо зi мною поводиться» тощо. Деякі батьки практично не придiляють уваги своїм дiтям, мало цiкавляться їхніми справами, і це, як правило, є причиною виникнення конфліктів в дитячому середовищі. Дуже напруженi стосунки існують і мiж самими батьками. Учнi початкової школи відверто вказують на те, що батьки постiйно сваряться, ображають одне одного в їхній присутностi, мало часу проводять у сiмейному колi. Кожен із батькiв живе власним життям, не цiкавиться сiмейними справами.

Загалом конфліктна поведiнка молодших школярів, з одного боку, є моделлю батьківської поведiнки, а з іншого - результатом жорстокого ставлення батькiв до дітей і намагання якось привернути до себе увагу.

Жорстокiсть батькiв слугує причиною виникнення образи, ненавистi, гнiву. Результатом цього є пiдозрiлiсть, недовiра до оточуючих, котрi, на їх думку, здатнi зашкодити.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (прояв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Вікові особливості поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях виявляються і в тому, що школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною. Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним для молодших школярів, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім із батьками, формує ставлення дорослих до учня початкової школи та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності учня початкової школи.

А оскільки позиція вчителя стосовно учня молодших класів відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирає на себе функції батьків, стосунки школяра з учителем складаються тільки під час навчальної діяльності і є чітко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно - більш діловими і стриманішими, що, безумовно, впливає на вибір типу поведінки школярів у конфліктних ситуаціях. У зв'язку з цим надзвичайно важливими для педагога є знання особливостей молодший школяра - з тим, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно і безконфліктно включитися в нове життя.

Таким чином, учнi з неблагополучних сiмей бiльше схильнi до конфліктної поведінки, порiвняно з їхніми однолiтками. Вiдповiдно сiм'я - одне зосновних джерел для отримання дiтьми знань про моделi безконфліктної поведiнки.                                 

Взагалі дослідники проблем поведінки молодших школярів одностайно указують на такі їхні характеристики, які, на наш погляд, є вагомими для розуміння вікових особливостей поведінки молодших школярів у конфліктах, а саме:

1. Поступове обмеження учня початкової школи як суб'єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб'єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку. У молодшому

шкільному віці зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов'язків, розуміння необхідності їх виконання.

2. Іншою вагомою віковою особливістю молодших школярів, що спричинює конфліктність, є їхня емоційна незрілість, що почасти призводить до конфліктів з оточуючими. У молодших школярів стрімко розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-які приниження їхньої особистості та позитивне переживання визнання їхніх якостей.

3. Індивідуальні особливості молодших школярів також позначаються на їхній поведінці. Характер у цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці молодших школярів чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. Однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів і ставлень.

5. Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується насамперед внаслідок досягнутих успіхів і невдач у попередній діяльності. Коли у навчальній діяльності учня початкової школи невдач більше, ніж успіхів, і цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію поширюватися й на інші види діяльності.

6. Вікові обмеження у набутому досвіді соціальних стосунків молодших школярів створюють сприятливу атмосферу для виникнення багатьох конфліктних ситуацій, що зрештою і позначається на поведінці. Оскільки у молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової, а шкільне життя вимагає систематичного й обов'язкового виконання дитиною багатьох правил: вона мусить вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо, відтак дотримання цих правил вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим цілям.

7. Вікові особливості поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях зумовлені також зміною соціальної ролі учня початкової школи, появою нових  бов'язків, що позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку дитина захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба базована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, мешкають в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо).

8. Оскільки життя в школі пов'язано з особистістю вчителя, відтак і поведінка молодших школярів у конфліктних ситуаціях значною мірою зумовлена реакцією вчителя на таку поведінку.

9. У молодших школярів конфліктна поведiнка, з одного боку, є моделлю батьківської поведiнки, а з іншого - результатом жорстокого ставлення батькiв до дітей і намагання якось привернути до себе увагу.