Мотиваційні особливості амбівалентності особистості юнацького віку

              Мар'яна Хоменко, практичний психолог Луцького педагогічного коледжу

              УДК 159.922.8

У статті розглядається проблема амбівалентності особистості в юнацькому віці. Запропоновано дослідження, в якому представлено спробу визначення мотиваційних ознак амбівалентності в юнацькому віці, що дало змогу провести типологію амбівалентної особистості на рівні мотиваційно збалансованих/розбалансованих проявів у юнацькому віці.  

Ключові поняття: особистісна амбівалентність, юнацький вік, мотивація, збалансованість/розбалансованість, інтегрованість/ дезінтегрованість. 

В статье рассматривается проблема амбивалентности личности в юношеском возрасте. Предложено исследование, в котором представлена попытка определения мотивационных признаков амбивалентности в юношеском возрасте, что дало возможность провести типологию амбивалентной личности на уровне мотивационно сбалансированных/разбалансированных проявлений в юношеском возрасте.  

Ключевые понятия: личностная амбивалентность, юношеский возраст, мотивация, сбалансированность/разбалансированность, интегрированность/ дезинтегрованость.

In the article the problem of ambivalence personality is examined in youth age. Research in which the attempt of determination of motivational signs of ambivalence is presented in youth age is offered what gave an opportunity to conduct the typology of ambivalence personality at the level of the motivational balanced/disbalance displays in youth age. 

Key words: рersonality ambivalence, youth age, motivation, balanced/disbalance, integrating /of disintegrating.

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського суспільства, в умовах радикальних соціально-економічних змін масова й індивідуальна свідомість характеризуються протилежністю оцінок подій, що відбуваються, суперечливістю внутрішнього світу особистості. Нерозривний зв'язок між проблемами суспільства й особистості, наростання колізій оточуючого світу підвищують рівень особистісної амбівалентності, яка відображає тенденцію до одночасного відкидання і прийняття індивідом як зовнішнього, так і свого внутрішнього світу.

                Феномен амбівалентності перебуває в полі зору філософії (М. О. Бердяєв, Ф. Ніцше, А. Камю), соціології (О. А. Донченко, Е. Дюркгейм, І. М. Лисий, Р. Мертон); психіатрії (Д. Атвуд, Е. Блейлер, Б. Брандшафт, П. В. Ганнушкін, Д. Голбер, Ю. Г. Дем'янов, Н. В. Дмитрієва, Ц. П. Короленко, Д. Шапіро), педагогіки (С. В. Бадмаєва, Є. Ф. Баранова, Н. Є. Щуркова), а також психології. У вітчизняній психології проблема амбівалентності досліджувалася побіжно - як супутня щодо інших проблем (Г. М. Бреслав, Л. С. Виготський, Є. С. Калмикова, О. В. Кузьменкова, М. Ш. Магомед-Емінов, Л. М. Мітіна, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, В. А. Семиченко, Л. М. Собчик, О. Б. Фанталова). Лише декілька вітчизняних досліджень присвячені окремим аспектам особистісної амбівалентності: як морально-психологічній проблемі (І. Н. Михєєва); амбівалентності у поведінці дітей раннього віку по відношенню до незнайомого дорослого (Т. М. Сорокіна), розвитку в дітей уявлень про амбівалентні емоції (О. В. Гордєєва).

               У низці праць з проблем профілактики і корекції особистісної амбівалентності у зв'язку з дослідженням інших проблем приділялась увага створенню методик і прийомів її дослідження (Р. Ассаджолі, Е. Берн, І. В. Дубровіна, А. М. Прихожан, К. Роджерс, Т. С. Яценко). Вивчався також вплив художніх творів на прояви амбівалентності (М. Бахтін, І. Н. Михєєва, М. Є. Осипов, Г. В. Чуйко).

              Разом з тим проведений аналіз доводить, що проблема мотиваційних особливостей прояву амбівалентності особистості в юнацькому віці не досліджувалася. На сьогоднішній день у вітчизняній психології виникла потреба вивчати дану особистісну рису не на рівні часткових аспектів, що є необхідним етапом вивчення будь-якого явища, а досліджувати психологічні особливості, структуру, механізми та засоби зниження її інтенсивності.

              Юнацький вік - надзвичайно складна, суперечлива та визначна стадія життєвого шляху. Перехід від несамостійного та залежного дитинства до самостійної та відповідальної дорослості торкається усіх аспектів життя, супроводиться внутрішніми та зовнішніми суперечностями, які знаходять своє відображення у теоретичних підходах до юнацького віку. Уже кілька десятків років даний вік привертає увагу психологів. У першоджерел численних теоретиків цього періоду стояли такі вчені, як С. Холл, К. Левін, Е. Шпрангер, Ж. Піаже, Л. С. Виготський, В. В. Давидов, Л. І. Божович, О. М. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін та ін.

             Юнацький вік - надзвичайно відповідальний етап розвитку в житті людини, коли завершується морфофункціональне дозрівання організму, відбуваються суттєві зміни його особистості, психологічне та соціальне дорослішання, Згідно з періодизацією, прийнятою у віковій фізіології, юнацький вік у дівчат починається в 16 років, у хлопців - 17 років [1, с. 23].

             Загалом варто наголосити на тому, що емоційні труднощі та негаразди не є типовими для юнацького віку. Ймовірніше, тут спостерігається деяка загальна закономірність, а саме: підвищення рівня організації і саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно розширюються й можливості психологічного захисту [3, с. 4].

               Аналіз підходів до вивчення вікової динаміки особистісної амбівалентності виявив, що її становлення відбувається впродовж усього процесу психічного розвитку особистості, набуваючи у період ранньої юності вирішального значення. У цьому віці перед особистістю постає проблема самовизначення, переходу до дорослого життя, що актуалізує суперечність між потребою у спілкуванні з іншими та психологічною відчуженістю; емоційною нестійкістю, мінливістю емоцій, їх негативною спрямованістю при переживанні проблем минулого й уявних проблем невизначеного, нестабільного майбутнього та прагненням до зняття напруження, до емоційної рівноваги, фрустраційної толерантності; імпульсивністю, необдуманістю вчинків, агресивністю - та самоконтролем, стриманістю, доброзичливістю в поведінці (Л. І. Божович, О. Е. Байтингер, І. В. Дубровіна, Е. Еріксон, І. С. Кон, К. Н. Поливанова, Л. А. Регуш, Х. Ремшмідт, Г. Салліван, О. Т. Соколова, В. Г. Степанов та ін.). Вказані фактори зумовлюють необхідність всебічного вивчення особистісної амбівалентності в ранньому юнацькому віці як визначальному етапі, коли дана особистісна риса може зафіксуватися на негативних, дискордантних рівнях або проявлятися узгоджено, конкордантно, забезпечуючи особистісне зростання, гармонійність розвитку особистості.

              Дослідження підходів до визначення структури особистісної амбівалентності показало, що увага більшості науковців спрямована на аналіз окремих її компонентів [4, с. 18]. У межах системного підходу проблему амбівалентності розглядали Е. Блейлер, Т. М. Зелінська, І. Н. Михєєва. Підхід до вивчення нами цього конструкту як особистісної риси також передбачає необхідність її багатоаспектного дослідження. Критеріями прояву особистісної амбівалентності дослідники видзначають: здатність до саморегуляції, рівень індивідуального розвитку, розвиток ігрової та практичної діяльності, прив'язаність, страх, стабільність настрою, агресивність, неспроможність приймати рішення, спрямованість на негативні події [2, с. 78 ].

              Амбівалентність можна розглядати і як комплексне особистісне утворення, яке детермінує, спрямовує та забезпечує реалізацію поведінки. Емоційність даної особистісної властивості відрізняє юнацький вік від решти вікових періодів. Крім того, на емоційний аспект амбівалентної поведінки звертає увагу й прояв індивідуальних особливостей суб'єкта, оскільки амбівалентність як емоційна риса є властивістю, що структурує емоційно-поведінкову сферу індивіда.

              На завершення теоретичного аналізу зозначеної проблеми зауважимо, що амбівалентність визначається нами як особистісна риса, притаманна кожному індивіду, яка проявляється у співіснуванні рівних за силою взаємовиключних, протилежних мотивів, почуттів, когніцій та поведінки відносно зовнішнього чи/та внутрішнього світу.

              Таким чином соціальна значущість проблеми та її недостатнє вивчення і зумовили вибір нами теми наукового пошуку. Тому основою роботи вважаємо: теоретично і практично вивчити мотиваційні ознаки прояву амбівалентності в юнацькому віці.

Об'єктом дослідження є амбівалентність особистості юнацького віку.

Предмет дослідження: мотиваційні особливості прояву особистісної амбівалентності в юнацькому віці.

Основні завдання роботи:

               1. Дослідити теоретико-методологічні підходи до вивчення психологічних особливостей прояву амбівалентності особистості в юнацькому віці.

              2. Скласти вибірку досліджуваних.

              3. Виявити мотиваційні особливості особистісної амбівалентності в юнаків.

              4. Скласти типологію амбівалентної особистості на рівні мотиваційно збалансованих/розбалансованих проявів у юнацькому віці.

              На підставі узагальнення проведеного аналізу та виходячи з мети, поставлених завдань, були визначені основні теоретичні підходи до експериментального дослідження психологічних особливостей особистісної амбівалентності в юнацькому віці, що дало змогу провести типологію амбівалентної особистості на рівні мотиваційно збалансованих/ розбалансованих та дезінтегрованих проявів у юнацькому віці.

              Організація експериментального дослідження психологічних особливостей амбівалентності включає в себе три етапи:

1-й етап - проведення організаційно-підготовчої роботи: вивчалися теоретичні, методологічні та методичні аспекти проблеми особистісної амбівалентності в юнацькому віці; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розроблено програму дослідження, де використовувалися такі методи, як теоретичний аналіз й узагальнення літературних джерел, спостереження, діагностичні стандартизовані та проективні методики; визначено базу для проведення констатувального експерименту.

2-й етап - вивчення психологічного змісту особистісної амбівалентності та її мотиваційних ознак. На даному етапі було проведено експериментально-діагностичне обстеження досліджуваних за допомогою діагностичних методик (стандартизованих і проективних).

3-й етап - аналіз й інтерптація отриманих результатів, що дало змогу побудувати типологію амбівалентної особистості на рівні мотиваційно збалансованих/ розбалансованих проявів у юнацькому віці.

Методичне забезпечення дослідження становили такі методики: метод портретних виборів (модифікований варіант Сонди) [6, с. 5] та опитувальник О. О. Меграбіяна [5, c. 134], який застосовується для вивчення мотивації афіляції та виявлення таких тенденцій: тенденції до прийняття (здатності до прояву тепла, прив'язаності, підтримки тощо); тенденції до страху знетхування (здатності до виникнення відповідного почуття провини, чутливості до критики на свою адресу тощо).

               Базовою у визначенні амбівалентності особистості була визначена методика портретних виборів (модифікований варіант Л. Сонді). Упровадження цієї методики надало змогу виділити з вибірки досліджуваних групу осіб, які продемонстрували вибір амбівалентних реакцій (коли реакції переваги та відторгнення аналогічні або повністю однакові), які відображають подвійність, різнонаправленість, внутрішнє прагнення врівноважити одну якість іншою. Таких досліджуваних виявилося 36 (40%) осіб. Решта 54 (60%) особи продемонстрували так звану потребу в активності або у спокої. Аналіз обраних портретів досліджуваними з амбівалентними реакціями дав змогу простежити закономірність їх вибору щодо портретів, яким віддається перевага. Так серед обраних домінують такі фактори:

m+ (сильний нестійкий тип вищої нервової діяльності; людині властиві екстравертний тип реагування, вона активна, оптимістична, екзальтована; за рисами характеру превалюють «пошук визнання», прагнення до емоційної захопленості, вразливості, прагнення до співробітництва, вирішення групових інтересів; особистісна структура характеризується нестійкою мотивацією, емоційною лабільністю, екстравертованістю, гнучкістю та комунікабельністю в контактах з оточуючими; їх художнє та наочно-образне сприйняття, реакція на стрес (переважно у переживаннях страху), механізми захисту спрацьовують за психосоматичним типом або типом витіснення; за соціальною спрямованістю вони орієнтовані у сферу мистецтва та суспільного життя);

h+ (слабкий тип вищої нервової системи; емоційні реакції відрізняються більшою теплотою емоцій та конкретною адресованістю емоційній прив'язаності; характерологічно це особи, які відрізняються сентиментальністю, екзальтованістю почуттів, високою чуттєвістю до середовищних впливів, вони нерішучі, схильні перекладати прийняття рішення та відповідальність на інших людей, мають великі сумніви щодо власного здоровя, їх настрій значною мірою залежить від ставлення до них оточуючих, вони вразливі, ранимі і естетично орієнтовані);

s- (слабкий тип вищої нервової діяльності; конституціонально відрізняється астенічністю та гіпотимним типом реагування; основні характерологічні риси - нерішучість, мякість, залежність, схильність до ідеалізації об'єкта прив'язаності, конформність, співчуття до людей, тенденція до самообмеження заради близьких людей, схильність до глибокої прив'язаності за слабо вираженою сексуальною стурбованістю, превалювання культурних цінностей; властивий високий рівень мотивації уникнення неуспіху; стиль міжособистісної поведінки - залежний та пасивний; йому властивий вербально-аналітичний тип сприйняття; у стресі найчастіше виявляє поведінку обмеження із підвищеним контролем свідомості, його домінуючий захисний механізм - відмова від самореалізації). І лише 8 (22,2%) досліджуваних цієї групи склали студенти, у яких виявлені інші фактори вибору портретів.

Подальший інтерпретаційний аналіз стосується фіксації нульових реакцій, які засвідчують про розрядженість потреби, яка відображена даним фактором. Найвищий показник розрядженості потреби відмічено за фактором h- (25%) та фактором s+ (25%). Також слід відмітити, що у групі осіб, яким властиві амбівалентні реакції, виділяються переваги за фактором hy+ (змішаний нестійкий тип вищої нервової діяльності; за конституціональними особливостями - це емоційно незрілий, інфантильний варіант з емотивним типом реагування; характерологічно цей тип відрізняється високою емоційною захопленістю, нестійкістю та мінливістю емоцій, рисами демонстративності, суперечливістю установок) та фактором е+ (змішаний тип реагування з домінуванням рухливості та тривожності; індивідуально-характереологічні особливості виявляються у конформності установок, декларації альтруїзму, схильності до співпраці, доброзичливості, самопожертвуванні, релігійності, терпимості та прагненні допомагати іншим людям). Вони незначні, тому що лише у 16,7% досліджуваних виявлено їх превалювання, але їх психологічна інтерпретація була нами проведена.

              Проведений психологічний аналіз виборів портретів респондентами, дав змогу чітко диференціювати їх індивідуально-психологічні характеристики. Така диференціація психологічних типів та домінуючих факторів вибору є першим кроком у вирішенні поставлених завдань дослідження.

               Отже, проведена обробка результатів методики ще раз дає підстави переконатися, що ця методика є складною в інтерпретації та перевантажена психоаналітичними поняттями, що розставляє жорсткі акценти у переліку особистісних проблем людини. У ході роботи з методикою було очевидним, що вона виявляє глибинні механізми психічних процесів та неусвідомлювані аспекти особистості, що не завжди складає приємне враження про людину.

              Виходячи з мети та завдань даного дослідження, було використано опитувальник О. О. Меграбіяна, який застосовувався для вивчення мотивації афіліації.

               Мотивація афіліації є базовим мотиваційним критерієм (водночас виявляються мотиви прагнення прийняття та страху знехтування), яка реалізується на трьох рівнях:

               - збалансованому (висока інтенсивність мотиву прагнення прийняття та незначна інтенсивність мотиву страху знехтування);

               - розбалансованому (висока інтенсивність обох протилежних мотивів - прагнення прийняття та страху знехтування);

              - дезінтегрованому (поєднує низьку інтенсивність мотиву прагнення прийняття зі страхом знехтування високої або низької інтенсивності).

               За результатами дослідження за методикою О. О. Меграбіяна було виявлено, що найсприятливішим для особистісного розвитку є збалансований рівень мотивації афіліації, який недостатньо виражений у ранньому юнацькому віці (40%), тоді як прояви розбалансованого (50%) та дезінтегрованого (10%) рівнів разом становлять 60%, тобто в юнаків домінує дискордантний (розбалансований та дезінтегрований) рівень мотивації афіліації.

              Проаналізовано специфіку мотиваційних характеристик у групі амбівалентних осіб (за результатами застосованої методики портретних виборів Л.Сонді - це вибір із факторним навантаженням m+, h+ та s;). Їх мотиваційні характеристики на рівні мотиваційно збалансованих/розбалансованих та дезінтегрованих проявів становлять:

             1. Амбівалентність (перевага віддається фактору m+): збалансований рівень продемонструвало 5,55% досліджуваних; розбалансований рівень - 11,1% та дезінтегрований рівень - 11,1%;

               2. Амбівалентність (перевага фактора h+): збалансований рівень продемонструвало 2,77% досліджуваних; розбалансований рівень - 13,8% та дезінтегрований рівень - 8,33%;

3. Амбівалентність (перевага фактора s;): збалансований рівень продемонструвало 2,77% досліджуваних; розбалансований рівень - 11,1% та дезінтегрований рівень - 2,77%.

               Таким чином, нами було доведено, що амбівалентність як риса особистості містить мотиваційні характеристики, які визначають її змістову інтенсивність: амбівалентній особистості властиві розбалансовані (характеризується одночасним переживанням протилежних мотивів прагнення прийняття та страху знехтування, які досягають значної інтенсивності) та дезінтегровані (поєднує низьку інтенсивність мотиву прагнення прийняття з високим або низьким страхом знехтування) мотиваційні прояви. Слід зауважити, що домінують розбалансовані мотиваційні прояви в усіх типах дискордантної амбівалентності (шизоїдний, депресивний, нав'язливий, істеричний), про що свідчить й статистично значуща відмінність (p = 0,02) щодо прояву цієї мотиваційної характеристики в осіб з вираженими потребами в активності та спокою.

              Завершальним етапом проробленої роботи є складання методичних рекомендацій щодо зниження особистісної амбівалентності в юнацькому віці.

               Відповідно до поставленої мети нами були визначені та реалізовані такі основні принципи побудови методичних рекомендацій щодо зниження особистісної амбівалентності:

               1) єдність і послідовність діагностичного та корекційного етапів;

               2) системність психологічного впливу (всебічність впливу на всі взаємопов'язані структурні компоненти амбівалентності особистості);

               3) проектування (створення психологічної програми на підставі аналізу психологічної літератури та результатів експериментального дослідження);

               4) диференційованість (врахування вікових, статевих особливостей прояву досліджуваної особистісної риси);

5) інтегративність засобів психокорекційного впливу на основі іманентних зв'язків психології з художньою літературою (використання різних форм роботи - заняття психокорекційної групи, індивідуальні консультації);                                                        

6) комплексність у використанні методів, методик різних напрямків практичної психології: арттерапії (бібліотерапія, створення психомалюнків та інших продуктів творчості), психосинтезу, гуманістичної психотерапії.

               Такі вправи, на нашу думку, можуть:                                                                                       

              - активізувати механізми позитивної дезінтеграції - послабити цілісність, відокремити протилежності у прагненні прийняття та страху знехтування, в переживанні фрустраційної інтолерантності та фрустраційної толерантності, у проявах агресивності та доброзичливості;

             - формувати навички усвідомлення, самоаналізу та зменшення інтенсивності власних амбітенденцій для забезпечення їх часткової позитивної інтеграції;

           - розвивати процеси формування збалансованих проявів мотивації афіліації, переживання фрустраційної толерантності, доброзичливості шляхом механізму вторинної глобальної інтеграції.

Висновки: В результаті проведення дослідження було з'ясовано, що домінуючою складовою структури особистісної амбівалентності в юності є мотиваційна сфера. Основним критерієм її прояву є мотивація афіліації (мотиви прагнення прийняття та страху знехтування). Ці мотиваційні характеристики визначають інтенсивність прояву особистісної амбівалентності, що дає змогу провести типологію амбівалентної особистості на рівні мотиваційно збалансованих/розбалансованих та дезінтегрованих проявів у юнацькому віці.

               Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми особистісної амбівалентності. Подальшого розроблення потребують такі її аспекти, як створення психодіагностичних методик дослідження, вивчення видів, умов та особливостей функціонування особистісної амбівалентності впродовж життєвого шляху людини, виявлення індивідуальних, статеворольових та інших особливостей, що й буде предметом нашого подальшого наукового пошуку.