Катарсис. Природне осмислення українознавства

Валерій Сніжко, кандидат біологічних наук, завідувач відділу природи та психології етносу ННДІУ (м. Київ)

УДК 329.4

Психофілософська природна концепція, як філософія універсалізму, становить теоретичну основу українознавства. Наукове українознавство треба розуміти як процес узагальненого пізнання українства.

Ключові слова: інтуїція, універсалізм, інтелігентність, інтелектуалізм, спосіб мислення, трипільська культура, коло.

Психофилософская природная концепция, как философия универсализма, составляет теоретическую основу научного украинознавства. Научное украинознавство нужно понимать как процесс всестороннего изучения украинства.

Ключевые слова: интуиция, универсализм, интелигентность, интелектуализм, способ мышления, трипольская культура, круг.

Psychological and philosophical natural conception, as a philosophy of universalism, is the theoretical basis of ukrainoznavstvo. Scientific ukrainoznavstvo be understood as a process of generalized knowledge of Ukrainians.

Key words: intuition, universalism, intelligence, intellectualism, mentality, Trypillian culture, circle.

Наука є безпосереднім продуктом творчої інтелектуальної діяльності, яка виникала в процесі генези людства як засіб пізнання Світу і ще більше як підтвердження світоглядних концепцій, теорій, гіпотез чи екстраполяцій. Наука, як пізнання різних векторів генези Планети і Природи, диференціювалася на різноманітні підходи пізнання, які продовжують нарощуватися кількісно, тим самим творячи різні галузі. Модерна ж наука нині утворює так звані міжгалузеві дослідницькі структури, які в процесі своєї практично - теоретичної діяльності створюють оригінальні методики аналізу та унікальні методи спостереження і експерименту. Без сумніву, що ця новітня науково - дослідницька діяльність значним чином відрізняється від попередньої, особливо новим обладнанням. Проте основу, як і тисячі років тому, становить творчо - інтелектуальна діяльність людського мозку. Наразі мозок саме через постійне збільшення інформативних об'ємів та образів уяви, «включаючи» навіть і нові центри, розширює межі не лише знань про Світ, а і про безпосередню мету існування людства на Планеті і у Всесвіті.

Кожні здобутки інтелекту (зокрема визначення певних природних закономірностей як генези Живого, так і самої Планети) мають свою візуалізацію у символах, які обов'язково мають свої словесні визначення. Проте із плином часу та зміною психоідей визначення багатьох символів або їх мовне означення як «термін» втрачають свою впевненість, набуваючи іноді нового змісту або й визначення, здебільшого ж ідейно зникаючи, а лишаючись тільки як графічний «знак» - символ чогось. Нині існують визначення з новим змістом, приміром, «фізика», «атмосфера», «екологія», «архетип», «анархія», «позитивізм», «психоаналіз», «біосфера», «ноосфера» тощо.

Нинішнє наукове українознавство, вирішивши і безпосередньо утвердивши свої магістральні напрямки та випрацювавши оригінальні дослідно - аналітичні та експериментальні методики, перейшло до фундаментальних розробок і розвідок. Природничий напрямок наукового українознавства будує «споруду» своїх досліджень на міцному фундаменті біологічних, психологічних та філософських здобутків української і іншої світової науки [3].

Право Природи в межах природного довкілля в еволюційному процесі (природно - творчий просторочас) здійснюється через суб'єктивний конкурс на виживання, тобто природний добір. Людство, перебравши на себе природно - правові повноваги, всупереч і одночасно, в продовження божественної ідеї життя, намагається і здійснює природний пошук досконалого через свій штучний суб'єктивний добір. Мета на вигляд та ж сама - досягнення доцільної досконалості. Відмітними є критерії підходу та оцінювання, як на пересічний погляд. Прискіпливіше розлянувши, виявиться помітним, що природний добір відбувається за суб'єктивної Божої Волі, тобто надприродно - системної волі. Натомість штучний добір людини, хоча є також суб'єктивним, проте відбувається у скерованості інтуїцією, тобто за участі т.з. внутрішнього голосу, що скеровується іззовні, зокрема тієї саме надприродно - системної волі.

Нині є у певних об'єднаннях аналітиків обґрунтована переконаність у цілеспрямованості зовнішнього впливу на людську психічну діяльність, а саме на інтуїцію, інопланетян. Наразі існують цілком обґрунтовані схеми, які показують, що всі досягнення, приміром, у галузі електроніки, генній інженерії та роботехніці, здійснено саме завдяки впливу інопланетян у вигляді інтуїтивних психовиявлень. Проте чим є для нинішніх суспільств наведені вище новації, такими ж були в давнину технічні розробки Архімеда та Леонардо да Вінчі або Михайла Ломоносова та Миколи Кібальчича, а згодом багатьох і багатьох учених - дослідників, аналітиків, осмислювачів. Мовляв, то все втаємничена діяльність т.з. інопланетян. Напевно, що ідея використання прадавньою людиною дрючка або каменюки - також інформація тих таємних істот, як, наприклад, і операції на черепі людини кам'яного періоду. Далебі аналіз генези людства не рішуче, проте аргументовано спростовує вплив інопланетян, залишаючи ідею Вищого Розуму чи надприродної інформаційної системи - Природи, Універсуму чи Абсолюту. Проте сучасна філософія універсалізму, як узагальнена теорія пізнання, є зорієнтованою не лише на зовнішнє, а значним чином на екзистенційне, і тоді пізнання виявляється спроможним збагачуватися разом із сцієнтистським сенсом і екзистенційно - аналітичним осмисленням, чого не робили донині західноєвропейські аналітики.

Образно - уявне сприйняття, як очевидного, природно прагне пізнавального осягнення щонайперше природного довкілля, як матеріальної субстанції, і певної людності в ньому, спочатку лише як користувача, а потім як основи гуманістичного начала. Людина - модуль стабільно - динамічного пізнання через універсальність функціонування мозку - наповнена творчою семантизацією, яка сприяє загально - людському всеоб'єму і осмислювано - творчій дії усвідомлення Універсуму, де домінує ідея Краси і натхненної Духовності. Саме інтуїтивне сприйняття цих аспектів Універсуму і втілюється в духовному осмислюванні, а виявляє себе через морально - етичні сентенції, які, розширюючи узагальнену теорію пізнання, утворюють гуманітарний інтуїтивно - духовний простір, в якому поряд із надіндивідуальними пізнавальними спроможностями співіснують, лише десь на кілька щаблів нижче, пересічні людські якості розуму - віра, воля, любов, совість, моральність, натхнення, уява й інтуїція. Тож бо духовне життя не є пов'язаним із душею, душа - зовсім інша об'єктивна реальність, а не суб'єкт ні духовності, ні духовності (релігійності), бо вона є унікальна самість, яка вже нині для узагальненої науки пізнання не є ідеалістичною уявою, а є об'єктивною реальністю. Духовність - здатність трансформувати універсум зовнішнього буття у внутрішній світ особистості на етичній основі, - вважав С. Кримський. Проте саме духовність спроможна, не переймаючись змінністю існуючих життєвих ситуацій, через інтуїцію народити гуманістичне сприйняття Світу. Гуманістичне світосприйняття і ставлення себе як в спорідненому Світі загалом і у внутрішньому Світі особистості на етичній основі - досить високий щабель духовної мудрості.

Коли котресь прогресуюче суспільство врешті визначається і з своїм суспільним способом мислення, воно неодмінно опиняється перед неспроможністю сповна осягнути все те, що пропонує колективний спосіб мислення, якою б всеузагальнюючою не була теорія пізнання. Витоки колективної стереотипової поведінки визначали на індивідуальному рівні унікумиінтелектуали чи оригінали, а до осмислення і перетворення індивідуального в колективне мислення потрібен унікальний просторо час і, найголовніше, «споживачі» того інтелектуального індивідуального суспільного продукту, які мають його «перетравити» на свідомо - підсвідомому рівні (із перевагою у бік несвідомого чи позасвідомого). Така дія - творчий процес народної психології, яка поступово виявляє себе щонайперше в усній творчості, зокрема в різноманітній інтерпретації переказів та ужитковому мистецтві, згодом - декоративно - прикладне мистецтво, міський кіч, аристократичний диспут інтелектуалів тощо. Проте втілити увесь оцей неструктуровано існуючий суспільний продукт як «душа народу» у вигляді реальності спроможні лише ті, хто розуміє цю дуже хитку і дуже суб'єктивну модель як конкретну. Ті, хто це здійснить, перетворяться на безпосередніх носіїв цієї конкретизованої душі народу як певної національної (етнічної) психоідеї. Попервах носіями вони є через підсвідоме, поступово утверджуючись в «чистоті ідей» свідомо. Це і є ті особистості, яких нині визначають як інтелігентів - ті, хто і відчуває, і розуміє, і співчуває, і усе оце розуміння його передає обов'язково іншим як ідеали Краси, щільно поєднані із Доброчинністю - не ідеалами, які лише проголошуються, а ідеалами, які і є життям. Чому не існує писаних послань Ісуса Христа Назаретянина? Тому, що він їх не здійснював, бо його «послання» було самим життям, життям, яке якщо його написати, буде не убий! Що пропагуєш або чому навчаєш - будь сам таким. Слова як образ «не убий» вимовляє людина, заглиблюючись в себе або занурюючись поглядом у зоряні безмежжя Всесвіту: думаючи про себе - не убий - не поруш - не знецінь, а люби... Люби Красою в Доброті. Оце і все..., що має бути присутнім обов'язково в інтелігенті.

Уже є загальновідомим фактом те, що певна психічна діяльність за умов певного природного регіону провокує певне мислення, яке невдовзі у процесі природного дизайну, зокрема прагнення досконалого, набуває цілковито певного способу мислення, що нині визначається як менталітет. Тобто відбувається становлення регіонального психосуб'єктивного світогляду. Тому, коли накидається всьому науковому середовищу як узагальнено - уніфіковане історико - філософське світобачення, приміром, як класичне (академічне) Г. В. Ф. Гегеля або І. Канта, Д. Дідро чи Р. Декарта (вивченням їхньої спадщини, як і всіх мудрагелів минулого, сучасного і майбутнього переймається класична (академічна) українська філософія), виникає цілком слушне запитання, а чи правомірно це?! Нехай і найяскравіша філософія античності відображена грекомовними творами чи є відбитком способу думання людності всього Світу тієї доби? Звичайно, що ні - відповість кожен поновому мислячий науковець. Та й не може існувати узагальнене світобачення чи мислиннєва діяльність. Тому підтвердженням є не лише розмаїття конфесійних психоідейних конфігурацій, а і самих глобальних міжнародних психоідеологій.

То ж що має покладатися в основу розбудови філософії українознавства? Щонайперше - твори авторів східноєвропейського світоосмислення, особливо слов'яномовних. Проте у жодному разі не слід нехтувати іншомовними авторами: фіномовними, тюрко- та татаромовними, а також творіннями авторів Закавказзя. Говорячи про таку необхідність, не наголошуймо лише на пріоритеті Григорія Сковороди, коштом відсторонення, приміром, І. Гізеля або інших українських, проте не україномовних мислителів. Навпаки, має бути рівноцінне найглибше їх вивчення. Як і, приміром, сучасних, зокрема ХІХ-ХХ ст. ст. авторів з українських теренів як російськомовних, так і польськомовних.

Про моральні цінності, спільні для «європейського дому» наразі говорено забагато, проте, а чи існують вони в пересічному, а не теоретичному житті, зокрема в культурі або у побутовоужитковому сенсі? Всі т.з. моральні цінності мають загальнолюдське походження. Проте різняться їх виявлення і психоетнічними, і регіонально - географічними особливостями, а іноді дуже виразно. Європи це стосується у релігійному сенсі. І тут відмінності помітні не лише поміж Західною та Східною чи Північною Європою, а і дуже виразне різнотлумачення навіть православ'я в Східній Європі. Чого, приміром, варте ортодоксальне візантійське із відчутним азійським впливом тлумачення віри в каноні церкви т.з. Московського патріархату і українське православіє із ледве прихованим увібранням в себе ознак автохтонних природних культів із поділом на автокефальну церкву, греко - католицьку та церкву Київського патріархату.

Чи може інтелектуал бути інтелігентом, як може він зокрема прагнути стати інтелігентом? Винятково через свідоме самовдосконалення. Трагедія Гоголя саме і сталася через те, що він на підсвідомому рівні був українським інтелігентом від народження, а на свідомому - визначним россійським письменником* та світового ґатунку інтелектуалом. Пушкін не був інтелігентом, ані россійським, ані чиїмось іншим. Природним чином від народження йому Всевишньою Волею було дано через загострене відчуття природної енергетичної вібрації втілити її в мову та літературу, значним чином збагативши їх і зробивши мову достатньо досконалою для споживання всіх без винятку верств россійського суспільства. Його потрібно вважати талановитим вузькоспеціалізованим інтелектуалом, проте аніяк не інтелігентом. Те саме стосується, приміром, і лорда Байрона у Великій Британії. Прикладом унікальної природної музичної енергетики слугує мелодія української пісні «Їхав козак за Дунай», яка є унікальною моделлю, а через те і може звучати із різномовними словами, приміром, китайською, ідиш тощо.

Мене здивував дуже ґрунтовний сучасний аналітик своїм особистим здивуванням і навіть деякою безпорадністю, коли почув про неінтелігентність Гамлета. А чи дійсно Гамлет, як принц Данський, міг бути інтелігентом лише через те, що дуже ретельно переймався отим одвічним «бути чи не бути»? Яким, до речі, і переймалися до нього, і не більш успішно нині. Вірогідно його турбувала як підтекстова ідея - бути йому, втомленому відсутністю в його житті хоч би котроїсь творчої наснаги, чи не бути інтелігентом? Можливо, що інтелектуалом ще так, а от інтелігентом, то годі й казати, ні! Із досить помітною натяжкою, як відповідність до західноєвропейського світогляду, можливо вважати Гамлетових сподвижників Розенкранца і Гільденстерна інтелектуалами, що прагнуть національної інтелігентності, як виразники думок Шекспіра як західноєвропейця, а не національного мислителя. На мій погляд, ані драматург, який ховався за образом Шекспіра, ані Шакспер, дійсний історичний образ, не є інтелігентами ані космополітичного штибу, ані національного. Якщо перший і є безсумнівним інтелектуалом, до того ж ще й гуманістичного ґатунку, що робить можливим природну присутність котроїсь інтелігентності, так другий навіть із значною натяжкою до західноєвропейськості, зокрема знахабніло - спрощеного світовідчуття - ніяк. Цікавим є театральне втілення Гамлета видатним совєтським россійськомовним актором Висоцьким - колоритний образ і дуже динамічний, проте далекий від інтелігентності, як і створений іншим видатним совєтським россійськомовним актором Смоктуновським той же образ, проте в іншій психотиповій площині. Унікальні за своєю інтелектуально - осмислюванною глибиною образи, які у світовій скарбниці перебувають поряд із тим саме образом, створеним Михайлом Чеховим в Ризі на третину століття раніше.

Питання інтелігентності, тобто існування інтелігентів, для сучасного українського суспільства, як і завжди, є конче актуальним. Далебі нині ця проблема актуальна новим робом існує самостійна українська країна, а національної інтеграції, яка б що - небудь у цій країні визначала не існує і це є традиція для українського суспільства. Наразі суспільство інтелектуалів, щоби привернути увагу, має вміщувати себе в межі англомовної свідомості чи россійськомовної свідомості, існуючи традиційно як модуль «хохол».

Слід неодмінно зауважити, що інтелектуалізм, як психофілософський стан певних постатей чи котрогось суспільного прошарку, в складній ситуації для суспільства здатен сприяти подоланню тих незгод. Натомість інтелігентність у подібній ситуації іноді призводить до безпосередності і лише коштом жертовних надмудрагелів (приміром, легендарний Данко) спроможна подолати шкідливу ситуацію, суспільство ж зазнає значних втрат. Українська ж інтелігентність за політичної структури не лише потрапляє у тенета безпосередності, а і до духовно - психічної депресії, що позначається поведінковою трагедією і як результат: втрата провідних позицій - малоросійство, а то і зовсім вже до зрадництва національних прагнень та ідеалів - шельменківщини чи хохляцтва.

Загалом світоглядна тенденційність у підходах осмислювання - західноєвропейська чи східноєвропейська, більш того слов'янська, - є дуже і дуже важливим й істотним процесом, бо вони докорінно поміж собою відмінні. Трагічно, коли робиться однозначним світосприйняття українське та россійське як східнослов'янське лише через своє мовне виявлення та нав'язаний силою московський «панславізм». Стає прикро за тих аналітиків, які через свою россійськомовність не помічають особистісного малороссійства, яке і робить россійське слов'янським, а через те «генетично» спорідненим із українським, чеським та іншими слов'янськими народами. Слов'янськість, як унікальна психотипова риса, існує для західноєвропейців у їхньому гуманітарному просторі, як таке, що є надихненим гуманістичністю у значно вищій мірі, ніж їх автохтонне прагматично - реалістичне. І коли західноєвропейці висловлюються про деяких своїх майстрів мистецтва, що вони втілюють у мистецтві щось таке, сиріч таке, що західноєвропейцям не зрозуміло, проте якого вони потребують, вони його формують як слов'янськість. Приміром, у співі таким чином говориться, напряму про Патрісію Каас. Від того стає трохи дивно, проте саме її щирість і натякає на її глибинну слов'янську гуманістичність.

Россія через своє брутальне анти інтелігентне нав'язування панславізму в ХІХ ст. і особливо у ХХ ст. свідомо поруйнувала слов'янську метаетнічну мовну та духовну (спосіб мислення) спорідненість, а через те і геополітичну наближеність. Такою «слов'янською» діяльністю вона продовжує топтати етнічну гідність і природну інтелігентність мільйонів россіян неслов'янського походження. Цих россіян було колонізовано і силою прилучено до російськомовного світосприйняття. Така місія активно продовжується й нині, значною мірою россійськими імперськими інтелектуалами, на великих просторах Россійської Федерації, проте в значно більшій за своїм обсягом масштабності за кордонами Россійської Федерації, особливо в країнах, що вивільнилися з СРСР і є т.з. близьким зарубіжжям. Бо з країнами далекого зарубіжжя сталося так, як не бажалося. Зокрема, нинішні «сомалійські пірати» - наслідки військової таємної бази СРСР періоду «холодної війни», наповненої різноманітною зброєю. Дещо раніше, вивільнившись із власності СРСР, ще одна африканська базова територія, що була переповнена зброєю, Мозамбік, вела безкінечну війну. Те саме з Анголою, Танзанією тощо.

Россія - імперія, як кожна імперія, її державна верхівка сповнена психоідеєю мондіалізму, демонструє імперську зверхність до автохтонів. Те саме відбувалося з усіма імперіями давнини, а нині із США та КНР. І нового тут нічого немає, бо, ще створюючи Московське царство, його ідеологам марився візантійський мондіалізм. Погано це чи добре? Генеза не робить порівняльних експериментів. Далебі кожна імперія, як і найдавніша із відомих, що існувала на основі т.з. трипільської археологічної культури, формується із різних, навіть в расовій своїй відмінності, народів, представників суспільств із достатньо відмінними, наприклад, господарським устроєм та богорозумінням. Ті народи примусом і, в значно меншій мірі природним шляхом, об'єднуються в одне ціле - нове суспільство, нову націю. Не є суспільства США та Канади спільниками в англосаксонській єдності із англійцями, ірландцями, шотландцями або данцями, норвегами, ісландцями, шведами чи іншими. Всі ці автохтонні північно- та західноєвропейські народи мають певні природно - територіальні психоетнічні корені, через які й існує серед них, із додаванням мовної, природна спорідненість, якої не може існувати із США, Канадою, Австралією, Зімбабве чи ПАР.

Саме оця психоетнічна, через природну геопсихоповедінковість, відмінність і розмежовує непоєднаним психоідейним кордоном українськість та россійськість, як і німецький із австрійським народами. І якщо М. Гоголь із своєю українською інтелігентністю привніс до россійської літератури новизну, інтелектуальну заглибленість, хоча чужорідну, проте яскравість, які й зробила її світовою, як і Д. Конрад - великобританську літературу, то Ф. Достоєвський у блукальницькому пошуку інтелігентності в россійському суспільстві (Гоголь не шукав, бо знав, що її там нема) через слов'янське самозанурення в «самого себе» випірнув дуже близько біля західноєвропейських психофілософських берегів інтелектуалізму і дуже далеко від гаїв слов'янської інтелігенції. Слов'янська інтелігентність завжди виходила з того, що альтруїзму і гуманізму не буває забагато.

Нині науковою спільнотою вважається, що азійський, зокрема китайський, інтелектуалізм охоплює ідею глобально, надаючи великого значення контексту. Натомість сучасним інтелектуалам США притаманно фокусувати свій аналітичний пошук на центральному об'єкті. І вважають, що ці відмінності викликані суспільним устроєм. Зауважимо, що кожен суспільний устрій - колективний спосіб регіонального мислення щонайперше.

Жорстокість, як природна поведінкова якість, притаманна всьому живому на Планеті. Приміром, сучасний український психолог Сергій Максименко наголошує, що високий рівень насильства серед молоді характерний для посттоталітарних країн, що стали на шлях демократії. Свобода волі стає для людини психічним ударом, особливо для молоді. Вільність перетворюється на вседозволеність, скасовуються суспільні цінності, які раніше були стримуючим фактором... Через негативні впливи, які відчуває на собі підліток, відбувається деформація його особистості. Людина має докласти зусиль, щоби формувати в собі доброзичливе ставлення до інших. Якщо цього немає, у підлітків формується механізм насильницької поведінки до ровесників, бо в кожному із нас побутовий садизм є закладеним генетично.

З цим усім неодмінно погодимось, а особливо із тим, що людині, як психо - матеріальному модулю, створеному за «божою подобою», потрібно свідомо формувати в собі протягом усього свого життя доброзичливість і доброчинність, саме для того і формує свідоме людство гуманітарне середовище, в якому прагне виховувати завдяки освіті гуманістичне суспільство. Але ж природна настанова формулює інше: нищачи і споживаючи в різних життєвих ланцюжках творення, існує і репродукує себе далі життя. Далебі це не проста для пересічного розуміння закономірність, бо, приміром, велика кількість бактерій веде активний спосіб життя всередині іншого живого організму, в його шлунку або кишковику, а для цього бактерії мають бути з'їденими. Нині існує науково обґрунтована ідея, що і людський, і тваринний організми є надорганізмами, бо, приміром, життєдіяльність людини визначається не лише людськими генами, а і генами мікробів, які співіснують у симбіотичній єдності. Кожному людському організму сприяє жити співтовариство мікробів масою близько 1кг. Проте лише людина використовує жорстокість як свідому дію та ще й перетворюючи її на «мистецтво війни». Його український інтелігент Олександр Довженко влучно назвав шизофренією.

Часопис «Ентертейнмент віклі» із США визначив 15 найжорстокіших кінофільмів в історії кіно. Перше місце посіло «Американська історія ікс» (1998 р.) - Британія, режисер Т. Кей. Стрічка із відвертими сценами насилля, в якій таке слово як «фак» виголошено 205 разів. Подальші місця посіли: «Пристрасті Христові» австралійця Гібсона; про людожера «Мовчання ягнят» - США, реж. Дж. Демма; «Ганібал» - британця Р. Скотта; про Другу світову війну «Порятунок рядового Раяна» - США, реж. С. Спілберг. Перші - представники англомовносвідомого суспільства. Це те саме суспільство, яке нагороджує представників свого кола найвищими мистецькими нагородами (наприклад, «Оскар») та науковими (наприклад, Нобелівська) преміями, а також іншими нагородами та званнями, тим само затвердивши як активно розумовий обшир своєї мовносвідомої психовідчуттєвої психоповедінкової моделі. Все ж інше, як у давнину: «елліни» - ми та «варвари» - інші. Я не знаю, чи увійшов до переліку жорстоких фільмів італійський фільм 50 - х років (я бачив його у 60 - ті) за участі Джульєтти Мазіні про бродячий цирк, де головна героїня наприкінці фільму від знущань втрачає глузд і грає трагічне соло на трубі. Я бачив цей фільм у свої молоді роки, і він мене дуже болюче вразив, дуже! Я вперше через мистецтво (неореалізм) відчув безвихідь та жорстокість. Я не є прихильником совєтської ідеології. Проте мушу зауважити, що за часів СССР ні в кіно, ні на театральній сцені не було творів із відвертою жорстокістю, навіть коли зображували політичних супротивників. Нині це вважають хибою відставання у відтворенні дійсності соцреалізмом перед неореалізмом? Натомість я переконаний у відмінності мистецької творчості, де присутнє інше світосприйняття і особливо світовідчуття: інтелігентне та інтелектуальне. Тож бо: «Син Божий помер у стражданнях не для того, щоб люди не страждали, але, щоб їхні страждання не могли бути такими, як його», - справедливо вважає Джордж Макдональд у своїх «Невисловлених проповідях» [2].

Після розпаду СССР Россія лишилася правонаступницею россійсько - більшовицького режиму, не покаявшись перед Судом Людства і не відбувши катарсису, тому що її сучасне кіно дуже лякає. Вдруге в житті, проте вперше після СССР, я відчув огиду до відвертої жорстокості, задекларованої «найактивнішим вихованцем» - россійськомовним кіно та нахабної безвиході у россійському фільмі, де дійство відбувається із новітнім шоу, утвореним з двійників політичного керівництва СССР. У фільмі проголошено брутальну безвихідь жорстокості! Я нині переглядаю фільми дуже зрідка і лише в телевізійному їх форматі. Проте в тому, що бачу, оця безвихідь жорстокості твердо і реалістично утверджується в россійському кіно, певно що в мистецтві загалом, у співзвучності із словами пісні «нікуди - нікуда мнє нє дєтса от етаво» плюс дивовижна сексуалізація мистецтва загалом...

А що ж сприяло з прадавніх періодів загальної генези людства формуванню інтелігентності? На мою думку, для цього слід розглянути такі поняття як землеробство та хліборобство. Землеробство - це використання агротехнічних систем у землекористуванні з метою ведення вдумливого господарства, а не лише «оранки» землі. Хліборобство - діяльність, яка не стосується вирощування зернових культур (т. з. хлібних), приміром, кельти не переймалися землеробством, а на виготовлення хліба вони використовували борошно із дубових жолудів і борошно інших, не обов'язково зернових, культур: рогіз, латаття, пирій. У сучасних тропічних регіонах Світу дуже широко культивуються т.з. хлібне дерево (Artocarpus altibis) та джекфрут (Artocarpus heterophyllus), дуже близький за своїми якостями до хлібного дерева вид. Ці рослини до нашого розуміння хліба не мають ані найменшого відношення, проте вони дуже важливий,як і, приміром, банан, кокос чи агава, кожен у своєму регіоні продукт (харч) життєзабезпечення людини тропічного кліматичного поясу Світу. Його продукують дерева самостійно, без втручання людини, в природних умовах. Людина лише віднаходить плоди, як і, приміром, орангутан, павіан, шимпанзе чи макака. Це і є найдавніша форма залежності людства від природного довкілля - збиральництво. Приміром, Біблія говорить про «хліб» як «їжу», а не землеробську працю як систему господарювання, якою переймалися певні народи, а не людство загалом, яке було споживачем «хліба», саме як продукту збиральницької діяльності - хліборобства. Через це для українства буде незрозумілим россійське «хлєбопашество». Та й біохімічна дія зернового борошна і жолудевого чи пирієвого зовсім різна, якщо у продуктів, виготовлених із зернового пшеничного борошна, буде кислотною реакція на організм, то у продуктів із рогозу, жолудів, латаття тощо - реакція лужна. Відповідно і присутність у значній кількості певних елементів у людському організмі сприятиме одним мислиннєво -поведінковим реакціям, а відсутність чи незначна кількість сприятимуть пріоритетності інших реакцій. Не відкидаймо й геопсихічний вплив енергетичних природних полів. Таким чином і починає формуватися різність між поведінкою людності різних регіонів - регіональний психофункціональний суб'єктивізм. Слід зауважити, що багато різноманітних плодів, таких, як банани, динне дерево, анони, оливи, кактуси й агави або близькі нам бук, сосна кедрова, каштан благородний (їстівний) та гриби, складають їжу, як хліб у певних регіонах Світу протягом багатьох і багатьох століть і тисячоліть. Таким чином ми бачимо, що одна суспільна модель - це безпосередня залежність від дарованої їжі; друга модель - співпраця із Природою у вигляді відтворюючого господярювання. Друга модель - відтворююче господарювання - примушує до активного «відгадування» утаємничених знань Природи, сиріч - відшуковування прихованих закономірностей як розвитку живого природним шляхом. Розгадавши такі процеси, потрібно їх удосконалити, перетворивши в агротехнічну галузь.

Регіональний психофункціональний суб'єктивізм - основа світоглядних засад повного етносу, а надалі й національного світосприйняття. Через оці обставини і відбувається відмінність людності із західноєвропейською свідомістю і людності словянського світогляду. У людності північних регіонів Європи була відсутня землеробська свідомість загалом, а вплив цієї людності на населення західноєвропейських регіонів у ранньому Середньовіччі та й поготів був дуже виразним. Тож надалі в західній свідомості європейців землеробські світоглядні засади не утвердили себе як провідні, а саме вони і є гуманістичними. У слов'янській свідомості домінує землеробське гуманістичне світобачення. Наведу побутовий приклад - існування т.з. поясів вірності (або «венеціанської решітки»), яку західноєвропейські жінки вдягали з 12 років від зґвалтування. Слов'янські дівчата з цією метою, як показник цноти, носили на голові вінки. І якщо в подальшому для західноєвропейського жіноцтва той дівочий пояс перетворився на пояс вірності із замком, то у слов'ян він так і не виник. Тож, коли і в науці, і у повсякденні тотально впроваджувалась і впроваджується, як світогляд, західноєвропейська філософія, а як наука англо - американська психологія, на українських теренах слід замислитись і прискіпливо оцінити: а чи багато це принесло або принесе користі?

Якщо відповідь буде негативною, як і в переучуванні ліворуких на праворуких, то чи не час такі підходи істотно змінити? Змінити не аби на що, а на конкретні, історично традиційні. Бо ще дохристиянські традиційні природні богорозуміння, пов'язані із обожненням природного довкілля, містили в собі значну гуманістичність, значно вагомішу за західноєвропейську світоглядність. Не сліпе дублювання, а вдумливе

і зряче відновлення природної гуманістичності - завдання наукового українознавства.

Окреслюючи на місцевості тереновий образ Географічно - культурної свідомості української людності, потрібно зазначити, що давні археологічні культури - цивілізації - Трипілля, Хараппа, Мохенджо - Даро, Шумер, Та - Кем, Яншао, Бабілон - перебували під впливом конкретного географічно - психічного комплексу довкілля. Центром формування новітньої свідомості людності базованої на відновлюваному господарюванні на українському терені переважна більшість вітчизняних учених вважає поселення трипільської археологічної культури, її давні центри, як об'єкти розвитку культури та суспільних відносин, є унікальними через таку світоглядну особливість як будівництво житлових та господарських споруд вшир і по колу, що було однією із найголовніших їх психоетнічних особливостей. Натомість більшість міст Давнього Світу поза теренами трипільської археологічної культури мали тенденцію до зростання уверх, використовуючи узвишшя, скелі, а згодом штучні будівлі і споруди, які були унікальними витворами людського інтелектуалізму - храми, башти, піраміди, палаци, житлові комплекси, - всі вони створювалися гігантських розмірів і тягнулися вгору. Засвідчували вони силу і велич володарів, що мали свою відчутну зверхність, тому і повинні домінувати над свідомістю життєвої маси людей, щоби натовп відчував свою мізерність і нікчемність у навколишньому світі, що тисне на них.

Агроміста трипільської культури є - це типові міста - держави з різноманітним осілим землеробським населенням. Розташовувапись вони наближено одне від одного, а також не мали спеціалізованих військових оборонних споруд, що свідчить про неконфліктне господарське, суспільне, культурне співіснування цих поселень. Самі поселення розташовувалися таким чином, щоби протистояти різноманітним природним впливам, зокрема таким, як повені, буревії, снігові замети, проникнення великої кількості хижих звірів мігруючих давньоукраїнським тереном гігантських стад дикої худоби, приміром турів. Було багато давніх звірів, які дуже активно протистояли людині, і через те протистояння більшість їх зникла з українського терену. Наприклад, величезні за своїми габаритами печерні ведмеді та шаблезубі тигри, зграї гієн, вовків, пантер, значно більших за розміром, ніж їх сучасні нащадки. Існувала значна кількість турів 2 м заввишки і з величезними рогами, які шаленіли повесні, відчуваючи самок, значна кількість яких була серед свійської худоби. Натомість сучасні дослідники переконані, що це відбувалося, щоби у відповідності до сучасної ідеології, боронити своїх мешканців від лихих ворогів - нападників.

Виробнича система неполивного землеробства поселень трипільської культури не потребувала пануючого адміністративно - господарського прошарку з його владою та власністю на землю, а тому і не потребувала типових для інших регіонів у давній час владних структур. Аналогічний трипільському господарський устрій мали суспільства культур Халжілара, Сескло, Караново, Вінчі, Бояна, Гумельниці, Кукутені, які існували на теренах від Балкан до Нижнього та Середнього Подунав'я і Карпатського регіону, а також Дністро - Дніпрового лісостепу, що і об'єднувало їх у певну геопсихічну господарсько - світоглядну природну структуру. І така побудова є глибоко закарбованою психосемантичною схемою, яка уникає гострих кутів і прагне у своєму ідеалі кола. Коло - сонце, воно лежить в основі вінка, снопа, майдану, міста й слов'янського танцювального кола. Коло і парний вимір - гуманістична основа природної психофілософії слов'янства загалом і українства зокрема. Колом гуманітарного простору треба визнати об'єднання освітян із метою гуманізації суспільства.

На пересічному рівні в Світі українців вважають дещо інфантильними. Це даремно, українці по - дитячому відверті і щирі, а тому складається широке комунікаційне поле, де діє принцип: заселення давньоукраїнського терену починалося із зони листових та мішаних лісів, - лісостепового рідколісся і передгірських або з підгірських районів, які просякнуті любов'ю: якщо ти любиш веселку, то неодмінно маєш любити й дощ... Не ураган чи торнадо, або зливу - ти маєш любити дощ.. А коли дощ іде, то, як це нагадав українцям Павло - Іоан ІІ, - діти ростуть... А гарні діти ростуть на щастя, на гарне майбутнє... у гуманістичному суспільстві.

І наостанок хотів би наголосити, що всі розглянуті проблеми є важливими в осмисленні філософією українознавства. Проте найважливішою проблемою, природною основою концепції філософії українознавства є надважлива система терен. Це не пересічне усвідомлення території як субстрату безпосереднього існування котрогось суспільства. Це утворення Природи, далебі це такого собі метафізичного планетарного штибу надсистема. Становлення українського народу і як етносу, і як нації не є докорінно відмінним від загального процесу становлення інших народів. Через те є довготривалим природним процесом накопичення всього того, що утворилося автономним шляхом, а згодом і привнесене, яке з плином часу природним шляхом перетворювалося на автохтонне. І так багато разів: як приплив і відплив, коли щось приносять хвилі, а те, що не закріпилося, хвилі відносять у море. Такі природно - суспільні процеси не лише відбувалися в минулому, вони значно активніше відбуваються нині.

Тож найбільш енергетично напружена біонадсистема терен сприяє значно потужнішій асиміляції природних у штиб автохтонної психоідеї, ніж переформатування місцевого етносу під психоідею прибульців. Український терен із найдавніших періодів демонструє саме таку якість: чужинці стають українцями, або мігрують, або... Нині в ННДІУ ця система різнобічно розглядається і осмислюється із природничопсихічним підходом відділом Природи та психології етносу, залучаючи не лише ідеї Володимира Вернадського, а й Іллі та Льва Мечнікових, Левка Симиренка, Миколи Холодного та спадкоємців його школи, приміром, таких, як Андрій та Дмитро Гродзинські, а також Валентина Крисаченка.

Важливим є не нагадування відомих, невідомих, забутих і ніколи не знаних прізвищ, а творче використання їхніх мислительських поглядів у науковому творенні українознавства, філософії українізму.

* Россійський від Россія, обов'язково з подвійним «сс»; потрібно відрізняти від Росії - складової Боспорського царства. В українському правописі назв Голландія чи Голлівуд, як і у багатьох інших, зберігається подвійність літер, проте цього можна і не робити, бо немає потреби різнити від іншого, з Россією і Росією це конче потрібно, щоби не викликало плутанини.