Методологія моделювання демократії

Вікторія Маcліна, аспірантка Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України.

УДК 321.7:001.893.54

У статті аналізується методологія моделювання різних форм організації демократії, що відбуваються під впливом інтенсивного розвитку інформаційних процесів.

Ключові слова: аналіз, влада, демократія, інформаційні процеси, методологічні підходи, моделювання, народовладдя, форми правління.

В статье представлен анализ методологии моделирования разных форм организации демократии, которые происходят под влиянием интенсивного развития информационных процессов.

Ключевые слова: анализ, власть, демократия, информационные процессы, методологические подходы, моделирование, народовластие, формы правления.

The article analyses the methodology of modelling various forms of democracy that are carried out under the influence of intensive development of information processes.

Key words: analysis, power, democracy, information processes, methodological approaches, modelling, forms of government.

Постановка проблеми та результати дослідження. Сучасні перетворення в сфері демократії пов'язані з активним впливом інформаційних процесів на систему владних відносин, що широко представлено в світовій та вітчизняній науковій думці. Цьому сприяли публікації відомих авторів з проблем інформаційних феноменів, зокрема «інформаційне суспільство» (Й. Масуда), «інформаційна супермагістраль» А. Гор), «мережеве суспільство» (М. Кастельс), «кіберкомунізм» К. Мея, «суспільство знань» (П. Дракер, Ф.Махлуп); «електронне суспільство» (Р. Хоултон); «технотронне суспільство» (З. Бжезинський); «цифрове суспільство» (У. Даттон, А. Фінберг, Д. Барні і А. Уілхелм); «комп'ютерне суспільство» (М. Дертоз і Дж. Мозес); «технологічне суспільство» (Ж. Еллюль); «силіконове суспільство» (Д. Лайон); «віртуальне суспільство» (Г. Рейнголд); «програмоване суспільство» (А. Турен).

Дослідження демократії, як влади народу в хрестоматійному сенсі, використовуються для будь - якої моделі демократії, як загальнолюдської цінності державного ладу та форми владарювання. Слідом за А. Лінкольном, Е. Хейвудом сучасні науковці запропонували декілька сотень визначень демократії як феномена. В роботах С. Хантінгтона, Р. Даля, А. Турена демократія трактується, як форма правління, в якій є можливість керованих обирати тих, хто ними керує. Г. Діленський, Дж. Сарторі, Р. Дерендорф і Дж. Кінг трактують демократію, як процес, що забезпечує підзвітність влади у числених публічних сферах. На рубежі тисячоліть виник новий формат розвитку демократії, якому притаманні сучасні ознаки, що розкривають проблему кризи демократичних форм правління (А. Ковлер), появу демократичних центрів і демократичних периферій із відмінними процедурами та цінностями (М. Грачов, А. Мадатов), динамічна модель демократії (Д. Ростоу) і, нарешті, виникнення демократії участі (Й. Масуда), глобальної чи космополітичної демократії (Ф. Шміттер) та різновидів електронної демократії (Ю. Лінц, Г. Ерме).

Мета даної статті - використання моделювання як методології та технології, що дозволяють розглянути різні шляхи демократизації під впливом інформаційних потоків. Методика дослідження передбачає органічне поєднання широко розповсюджених методів суспільних та загальнонаукових дисциплін, причому моделювання дозволить їх органічно поєднати.

Методологія розглядає науку, як комплекс окремих дій, замкнутих в єдиний дослідницький процес, що є підтвердженням відповідного аналізу, здійсненого на підставі вивчення окремих розрізнених фактів, явищ, у подальшому узагальнених поставленою метою. Різні наукові кола використовують метод аналізу, синтезу, аналогії, порівняння та інтерпретації, що застосовуються при дослідженні політичних інститутів, процесів та явищ. Зазначені методи виступають конкретним інструментарієм пізнання об'єктивної реальності, де вони, за визначенням А. Соловйова, пов'язані «з основним засобом побудови теоретичних моделей, що пояснюють сутнісні риси політичних процесів» [1, с. 21].

Звичайно, названі методи дослідження тісно пов'язані із філософсько - світоглядними принципами та аксіологічними критеріями. Вони разом використовуються в соціально - гуманітарних та загальнонаукових сферах дослідження. В даному випадку мова йде саме про вивчення процесів у сфері політики та розвитку комп'ютерних технологій, де моделювання зазначених складових зумовлює появу нових підходів, пов'язаних із гуманітарною та інформаційно - технологічними сферами. Стає добре зрозумілим пошук відповідної аналітичної методики, яка адекватно буде враховувати як складність і багатомірність, так динамізм та узгодженість системності політичних відносин і людського мислення. Тому у виборі інструментів та методів передбачається врахування практики пізнання політичних процесів із реальною динамікою керування інформаційних потоків, пов'язаних із регулюванням політичних процесів і особливо реальною діяльністю владних структур. Як зауважують у своїй книзі «Порядок із хаосу» відомі дослідники Ілля Пригожин та Ізабелла Стенгерс: «Матерія стає «активною», вона народжує незворотні процеси, а незворотні процеси організують матерію» [2, с. 37].

Використання моделювання, як формату відповідної конструкції, дозволить узяти на озброєння ті знання про реальність, що представлені в конкретній аналогії до предмета дослідження та до мети пізнання того чи іншого об'єкта або процесу. Моделювання суспільного процесу дозволяє поглибити знання про складні асиметричні зміни, пов'язані з демократизацією та реалізацією інтересів відповідних груп людей, з урахуванням використання інструментів та ресурсів влади. В даному випадку метосприяння може забезпечити з'ясування умов об'єднання людей навколо інтересів або, навпаки, коли мова йде про використання влади задля реалізації інтересів тих чи інших людей. Якщо метосприяння доповнити важливим компонентом, пов'язаним з силою та впливом інформаційних потоків, то в цих же самих різновидах ми можемо отримати абсолютно відмінні моделі об'єднання людей залежно від сили інформаційного впливу або використання влади залежно від авторитету і всебічності інформаційних впливів. При моделюванні соціальних процесів поставлена мета обов'язково повинна відповідати точності і ресурсній базі аналога.

Модель, за визначенням М. Кондакова, - це штучно створена конструкція, яка є аналогом конкретного об'єкта або процесу. Вона в особливий спосіб виражає мислиму форму оригінала та розкриває склад і структуру його складових й одночасно відтворює форми зв'язків та відносин, що утримують відповідне явище чи процес в цілісному стані [3, с. 312, 313].

У суспільних дослідженнях модель повинна відповідати тій чи іншій меті та характеру і змісту поставленого завдання. Відома російська дослідниця із використання проблем моделювання в суспільних науках Е. Каракозова відмічає: «Структура моделі відображає взаємодію ідеалізованого об'єкта з описом його зв'язків» [4, с. 36]. Якщо об'єктом моделювання виступає демократія як загальна форма відносин влади і народу, то модель обов'язково повинна враховувати найбільш істотні характеристики елемента, його складових частин та взаємозв'язків, які відбуваються між інститутами, що розкривають систему владарювання та конкретними індивідами, а також утвореними за їх участю соціальними групами.

За цих умов, «модель - це є певний спосіб представлення х, яке забезпечує хоча б  певне наближення до фактичної ситуації. Більше того це означає визнання можливості альтернативних способів представлення х для інших цілей. Розгляд будь - чого в якості теорії х означає визнання, що х управляється такими - то і такимито принципами, а не просто припущення про те, що з такою - то і такими - то принципами, а не просто припущення про те, що з такою - то метою доцільно представляти х в якості структури, яка управляється цими принципами або що ці принципи близькі до тих, які управляють ними у дійсності» [5]. Тому при такому форматі моделювання необхідно враховувати як пізнавальний вимір, так і часовий, а також приймати до уваги ті функції, які притаманні конкретному об'єкту. Моделювання - побудова, вдосконалення і використання моделей. Усе, що стосується властивостей чи принципів побудови архітектоніки складових елементів, однаковою мірою стосується моделі та навпаки, але в модельній цілісності складові компоненти розкривають форму і спосіб зв'язків існуючих між елементною базою.

Поняття «демократія» має безліч відтінків, а саме: «один з основних політичних режимів: тип політичної і соціальної організації суспільства, що розвивається в історії; форма організації держави, політичної системи і влади, коли не одна особа, а всі громадяни, що користуються рівними правами, беруть участь в управлінні державою... ідеал суспільного устрою, певний тип світогляду...» [6, с. 44].

Як саме поняття, так і явище демократія пройшли тривалий історичний розвиток. У класичному форматі своє повноцінного функціонування в теорії і на практиці вони знайшли в античні часи і не втратили своєї актуальності і в умовах сьогодення. В різні історичні епохи представники політичної думки репрезентували ідеї демократії відповідним чином, що можна назвати як деякими форматами моделювання. Маємо констатувати, що вперше модельний вимір демократії в його повноцінному варіанті представлений у працях Алексіса - де - Токвіля, де демократія в Америці постала як тип соціальної організації життя, як спосіб державного устрою, як форма системи владних відносин, як відповідна політична система, як різновид управлінської діяльності, як певний світопогляд, як суспільний ідеал, як формат правових відносин.

Розглядаючи американську демократію в дихотомічному вимірі влади і правління, А. Токвіль інтерпретує їх тільки через механізм забезпечення демократичного суспільства шляхом збереження свободи. Що загрожує рівновазі американського суспільства? За його розумінням, - існування демократії прямо пов'язане із забезпеченням індивідуальних свобод. Досягнути цього можливо тільки, коли люди однаково діють у сенсі загальної спільноти індивідів і через вільне самоздійснення та самовиявлення. Основа американського правління і сенс демократичного режиму в тому, що це «суспільство тут діє цілком самостійно, управляючи саме собою» [7, с. 72]. Для того, щоб цього досягнути, люди повинні бути згуртовані в громаду, товариство і самі створювати демократичні форми самоорганізації, допильновуючи принцип рівності та переводячи його на форми соціальної організації.

У Токвілівській моделі основна увага приділяється аналізу американської демократії, де свобода набула свого апогею і стала тією силою, яка « втілюється в єдності всіх... ця свобода полягає в тому, щоб без страху творити все добре і справедливе. Цю святу свободу ми зобов'язані боронити... і в разі потреби задля нею жертвувати власним життям» [7 с. 50]. У рамках дилеми політичної свободи та влади Токвіль виділяє суспільний устрій, як відносно автономний від політичної сфери процес зв'язку з тим, що політична влада значно мінливіша, коли свобода узалежнюється тільки від влади, тоді суспільство в цілому і народ, зокрема, стають заручниками політики і незбагненної раціональної фатальності. Природа свободи повинна органічно поєднуватися із саморозвитком людини, щоб не допустити її свободу на самоплив політичних розрахунків.

Громада була тим місцем, підкреслює Токвіль, яке об'єднувало та міцно зав'язувало людей і де вони могли здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки. Громада обирала посадових осіб, установлювала місцеві податки, забезпечувала громадський порядок, піклувалась про освіту, утримувала нужденних. «Громада утворилась раніше, ніж округа; округа з'явилась раніше за штат, а штат раніше ніж уся конфедерація» [7, с. 48]. Сенс громадського самоврядування Токвіля полягає в тому, що сила громад створює самостійну царину громадського життя відносно державної влади і тим самим функції центральної влади значно обмежує, так само і обмежені функції посадових осіб.

Тільки об'єднані громади утворюють штат, який є носієм державної влади. Через громади здійснюється принцип народовладдя і регулюються відносини між державою і громадянином. Громада власними зусиллями здійснює власну владу, спираючись на принцип рівності та самоврядування, задля власної безпеки і забезпечення саморозвитком індивідів та реалізації їхніх свобод. Токвіль дійшов висновку, що для сучасної йому Америки «залучення на державні посади видатних людей - явище рідкісне, демократії, - підкреслює він, - завжди бракує здатності обирати гідних людей, їй бракує бажання і схильності до цього» [7, с. 169], а звідси рівень здорового глузду народу, його розуміння спільного блага, спільне розуміння власних потреб проявляється через громади та структури, які забезпечені безпосередньою діяльністю людей.

Тому Токвіль говорить про необхідність «навчати людей демократії, відроджувати, наскільки це можливо, демократичні традиції, очищати звичаї, регулювати демократичні рухи, поступово заохочувати громадян до справ управління державою, позбавляючи їх від недосвідченості в цих питаннях і, витісняючи їхні сліпі інстинкти усвідомленням своїх справжніх інтересів, змінити систему правління відповідно до часу і місця, приводячи її у відповідність до обставин і реальних людей...» [7, c. 30].

Про наступ нової ери в сфері інформатизації все частіше заявляють учені, авторитетні дослідники, відомі політики. Колишній Віце - президент, кандидат на посаду Президента США. А. Гор залишив політику і переключився в сферу глобальної інформатизації, де прийшло всесвітнє визнання, - адже він став лауреатом Нобелівської премії, яка була йому вручена разом із відомими американськими дослідниками за глобальні екологічні та інформаційні дослідження. В одному із своїх виступів учений заявив: «Завдяки міжконтинентальним інформаційним мережам ми одержимо сталий економічний прогрес, міцні демократії, більш правильні відповіді на глобальні і місцеві екологічні виклики, досконалу охорону здоров'я і в кінцевому рахунку - більш глибоке розуміння спільного управління нашою маленькою планетою. Глобальна Інформаційна Інфраструктура повсюдно розповсюджує демократію участі. В певному сенсі ця інфраструктура стане певною метафорою самої демократії» [8].

Включення політичних інститутів до інформаційного простору дозволяє говорити про нову форму демократії - «електронну демократію», яка трактується як політична система, в якій комп'ютер і комп'ютерні мережі використову ються для виконання найважливіших функцій демократичного процесу, таких як, поширення інформації і комунікації, об'єднання інтересів громадян і прийняття рішень, шляхом поради та голосування» [9, с. 116].

Одним із перших ідею електронної або теледемократії сформулював відомий дослідник інформаційного простору А. Етціоні. В це поняття вкладено створення мережних суспільств, де, на відміну традиційних ієрархічних владних відносин, створюється незалежність членів мережі, множинність лідерів, добровільність зв'язків, об'єднуюча мета і множинність рівней взаємодії [9, с. 57].

Засновник і президент Інституту інформаційного суспільства в Японії Й. Масуда одним із перших у світовій практиці і науці спробував підійти до феномена демократії як явищу, яке перебуває в соціальному розвитку. Основним компонентом цього явища він вважає здатність демократії еволюціонувати від одного стану до іншого шляхом удосконалення форм прямої участі людей у способах прийняття рішень. На відміну від демократії участі, парламентська, тобто представницька демократія, нагадує Й. Масуда, є системою, за допомогою якої більшість накидає меншості свою волю та політику, що відбувається у відповідності до принципу мажоритарного правління. Вона базується на засадах індивідуалізму та егоїзму, що має «радикально замінено» на систему демократії участі, яка є альтруїстичною та об'єднавчою. Разом з тим, він цілком слушно застерігає від ототожнення духу синергії з примітивним колективізмом, оскільки синергізм, на відміну від примітивного колективізму, базується на повазі до свободи та інтересів кожного індивідуума [10, с. 45-49].

На думку Масуда, технологічну основу даного різновиду демократії становлять інформаційні мережі з їх можливістю використання зворотного зв'язку, що дозволяє враховувати позицію як меншості, так і більшості. За таких умову владних структур є шанс приймати політичні рішення в такий спосіб, коли в ньому акумулюється суспільний консенсус. Настає час для нового формату політики, в якій органічно поєднується баланс інтересів різних груп людей. «Майбутнє інформаційне суспільство стане безкласовим суспільством, вільним від панування влади. Ядром суспільства будуть добровільні товариства» [10, с. 41]. У цьому контексті вартує уваги висновок вітчизняного політолога А. О. Сіленко, що «механізмом, спроможним у майбутньому забезпечити баланс інтересів, Й. Масуда вважає демократію участі, що замінить демократію парламентських систем» [11, с. 101].

Названі суттєві зміни та трансформації вплинули на механізми і способи отримання влади, які забезпечили абсолютно нові умови для опосередкованої реалізації владних устремлінь, пов'язаних із представницькою демократією і суттєво змінили місце та роль основного суб'єкта влади - народу в умовах демократичного суспільства. Відбулося оновлення владних еліт, з'явилися на авансцені владарювання «інфократія» (власники інформації) та «нетократія» (власники та активні користувачі інформаційних мереж). Їхнє панівне становище в суспільстві перетворило інформаційні мережі та інформаційно - комп'ютерні технології в особливий вид владарювання.

І, нарешті, інформатизація набула тривалого глобального характеру. Вона охопила всі сфери суспільного життя. Її впливовість відчувається на планетарному, державному, національному, регіональному, місцевому, особистому рівнях. Прояви її як позитивного, так і негативного впливу геніально передбачав Е. Тоффлер ще в середині 60 - х років. Зокрема, він відмічав, що в перспективі відбудеться загострення боротьби між регіональними, політичними, етнічними та релігійними елітами і спільнотами. Він одним із перших сформував ідею про високоякісну владу, як важливий атрибут майбутнього суспільства знань. Звідси є всі підстави постановки питання відносно появи особливої моделі демократії, де знання та їх носії виступають специфічними суб'єктами.

В цій моделі одночасно відбулася радикальна заміна ресурсної бази влади, як суспільного явища. В системі традиційно існуючих джерел влади, а саме: сила, багатство, знання - також відбулася кардинальна революційна зміна пріоритетів, у ході якої знання стали домінуючим компонентом на противагу тисячолітнім тенденціям, які існували в історичному минулому до середини двадцятого століття. Функціональне призначення влади як засобу досягнення результативності, необхідної для суб'єкта, також суттєво трансформувалося. Це призвело до зміни суб'єктно - обєктних відносин та засобів інструментів здійснення влади.

Ці вимоги американський дослідник Д. Белл представив як зміну носіїв влади та інструментів її отримання. Ними стають «знання» та освіта. При цьому ті, хто пов'язані з освітою та знаннями (вчені, дослідники, аналітики) висуваються на передній план. Це не означає, підкреслює Д. Белл, що «вчені монолітні, і діють як корпоративна група... у практичних політичних ситуаціях вони здатні розходитися ідеологічно» та об'єднуватися з різними частинами інших еліт [12, с. 482].

На особливу увагу практичного і теоретичного характеру заслуговують три моделі влади, запропоновані американським дослідником. Перша модель базується на успадкованій владі та власності; друга - на знаннях, здобутих за допомогою освіти; джерелом третьої моделі виступає політична посада, доступ та використання якої забезпечується відповідним організаційним апаратом. «Складність аналізу влади в сучасному західному суспільстві, - підкреслює Д. Белл, - полягає в тому, що ці три системи існують, частково співпадають і взаємно проникають одна в одну» [12, с. 485].

В умовах інформаційного суспільства (або постіндустріального), за Д. Беллом, відбуваються суттєві зміни в самих структурах влади, у взаємовідносинах між їх складовими, у «механізмах стримань та противаг», у балансі між гілками влади та у функціональних повноваженнях політиків і державних діячів. Відбувається суттєва зміна статусу політика, виконання ними своїх обов'язків, а звідси і до оновлення політичного процесу в цілому.

Отже, проведений аналіз дозволяє сформулювати такі висновки:

- методологія моделювання дозволяє охопити величезний обсяг фактологічного матеріалу, яким можна скористатися для всебічного аналізу такого складного явища, яким є демократія. Причому застосування даної методики можна ефективно використовувати як для загальної характеристики демократії, так і для конкретних форм її організації у відповідній країні. В статті це було використано для аналізу Токвілівської моделі демократії в Америці;

- інформаційні процеси суттєво вплинули на розвиток демократії. Вони змінили величезну кількість владних атрибутів, внесли корективи навіть у соціальну природу влади та форми її організації, а також значно скорегували суб'єктнооб'єктні відносини і трансформували рольовий статус провідних гравців на політичному полі.