Категорія «механізм» у суспільних науках

Сергій Рудницький, кандидат філологічних наук, доцент, докторант кафедри політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

УДК 32:303.446

В статті аналізується використання категорії «механізм» філософами, соціологами, правознавцями, економістами, представниками наук з державного управління. Розглянуто підходи до визначення механізмів і особливості використання даної категорії представниками різних суспільних наук. Звертається увага на співвідношення між механізмами і процесами; методами, формами та засобами і механізмами; механізмами, системами та організаціями.

Ключові слова: механізм, процес, методи, форми і засоби, системи та організації.

В статье анализируется использование категории «механизм» философами, социологами, правоведами, экономистами, представителями наук государственного управления. Рассматриваются подходы к определению механизмов и особенности использования данной категории представителями разных общественных наук. Обращается внимание на соотношение между механизмами и процессами; методами, формами и средствами и механизмами; механизмами, системами и организациями.

Ключевые слова: механизм, процесс, методы, формы и средства, системы и организации.

The use of the category of «mechanism» by philosophers, sociologists, lawyers, economists and representatives of state government is analyzed in the article. The approaches to determining the mechanisms and the features of the use of this category by representatives of various social sciences are learnt. The attention to the relationship between mechanisms and processes; methods, forms, means and mechanisms; mechanisms, systems and organizations is paid.

Key words: mechanism, process, methods, forms and tools, systems and organizations.

Категорію «механізм» часто використовують політолог для опису різноманітних явищ і процесів у політичному житті сучасної України зі зрозумілих причин - адже саме її гносеологічні можливості дозволяють пояснити, яким чином задекларовані права чи існуючі інтереси суб'єктів суспільно - політичного життя реалізуються в політичній дійсності.

Аналіз використання даної категорії представниками політичної науки, результати якого висватлені автором в окремій статті, свідчить про відсутність консенсусу стосовно її змістовного наповнення. Не є усталеним також у політологічній літературі співвідношення між такими категоріями, як «механізм» та «інститут» і відповідно «інституціалізація», «механізми» та «зв'язки», «механізми» і «методи». Але дану категорію використовують для опису різноманітних явищ та процесів також представники інших наук - економісти, юристи, соціологи, філософи, представники наук із державного управління, тож звернення до їхніх напрацювань може прояснити дані питання.

Тому метою статті є аналіз використання категорії «механізм» в економічних, правових науках, соціології і філософії, науці з державного управління. Потрібно наголосити на тому, що при викладі основного матеріалу розташування окремих наук є довільним. Не можна також провести чіткого розмежування між окремими науковими дисциплінами, тому що насправді суспільні, економічні, правові, політичні явища і процеси тісно пов'язані між собою, що відповідно відображається в аналізованому матеріалі. Так, на думку А. А. Чухно, через економічні функції держави здійснюється регулювання неринкових відносин [1, c. 463]. А О. Ф. Скакун вважає, що механізм правового регулювання є складовою частиною механізму соціального регулювання, тому правова діяльність механізму супроводжується політичним, економічним, етичним та іншими видами механізму [2]. Варто також зазначити, що автор не претендує на вичерпну характеристику аналізу використання даної категорії у вказаних науках через обсяг джерельного матеріалу та обмежений характер статті.

Категорія «механізм» у філософії використовується для опису трудових відносин [3], самореалізації особистості [4], легітимації політичних інститутів [5], соціального організму країни [6], самовідтворення української політичної нації [7], функціонування і розвитку соціуму [8] та ін. явищ. Огляд праць, що використовують дану категорію у соціально - економічній, соціально - філософській літературі, здійснив С. Сухачов [3, c. 7]. Використання категорії «механізм» для опису різних сфер соціального життя, зокрема для економічної (ринковий механізм, механізм ціноутворення), політичної (механізм державного регулювання), духовної (механізм духовного відродження) проаналізувала Г. Нестеренко [7, c. 147-148]. На думку В. Муляра, який також розглядає використання даної категорії суспільствознавцями, найбільшу увагу привернули проблеми механізму дії законів суспільного розвитку, механізму управління в різних галузях життєдіяльності суспільства, господарського (економічного) механізму, на особистісному рівні найчастіше розглядаються питання механізму соціальної активності особистості. На його думку, механізменний аспект не набув широкого застосування в соціально - філософській думці радянського часу, так само як не привернув достатньої уваги з боку сучасної суспільнознавчої науки [4, c. 107-8].

Якщо говорити про змістовне наповнення згаданої категорії, то С. Сухачов структурами соціального механізму функціонування трудових відносин вважає систему оплати праці, систему розподільчих відносин, умови праці і шляхи залучення до неї [3]. Г. Нестеренко, спираючись на визначення Н. Моїсеєва, який під механізмом розуміє сукупність логічних зв'язків, процедуру змін в тій або іншій системі, що еволюціонує [9], приймає, зазначає, що механізм - це внутрішній пристрій системи, дія якого забезпечує її специфічне функціонування та розвиток (механізми саморегуляції соціальних систем являють собою зв'язки між різними виявами соціальних процесів, які забезпечують збереження цілісності та відносної стабільності соціуму [7, c. 147-8]. Одночасно механізми, як сукупність логічних зв'язків, постають певною послідовністю процесів, а інколи, наприклад у випадку соціальної самоорганізації, механізм має форму соціального інституту [7, c. 153-154]. На думку В. Муляра, механізм (у даному випадку - самореалізації особистості) - це поняття, в якому відображається структура самого явища, влаштування його сутності, а також схема «руху» цієї сутності у форми прояву [4, c. 107]. Так, структура механізму самореалізації особистості включає способи і засоби самореалізації [4, c. 110-115].

Опис різноманітних явищ за допомогою категорії «механізм» широко використовується в економічних науках, зокрема для аналізу міжтериторіального та транскордонного співробітництва [10], реалізації регіональної політики [11], взаємодії держави та ринку в умовах різноманітних моделей інноваційного розвитку економіки [12], самофінансування інвестицій господарюючих суб'єктів [13], стратегічного управління підприємством в умовах кризових ситуацій [14] чи загалом функціонування і розвитку економіки [1, c. 456-467]. Економічний енциклопедичний словник пояснює механізми банкрутства, використання економічних законів, викупу акцій, вироблення менеджменту цілей, грошової емісії, дії економічних законів, забезпечення економічної безпеки країні, захисту інтелектуальної власності, зменшення основних економічних ризиків, справляння податків, формування ринкової вартості товарів і ціноутворення [15, с. 495-502]. В економічних науках під механізмом розуміють послідовність етапів і комплекс способів (так, механізм вироблення менеджменту цілей - це послідовність етапів розробки основних цілей управління та комплекс способів їх вироблення) [15, c. 497], послідовність етапів та комплекс методів (так, механізм ціноутворення - послідовність різних етапів формування цін, а також комплекс методів, які при цьому застосовуються [15, c. 502] або, навпаки, комплекс заходів і послідовність їх використання [15, c. 501-2].

Деякі тлумачать механізм як послідовність процесів, етапів, процедур та інструментів - так, механізм банкрутства - це послідовність процесів і етапів, відповідних процедур та інструментів від початку боргової неспроможності підприємства до його ліквідації або санації та реструктуризації [15, c. 495], причому процес розкладається на етапи, а етапи включають певні процедури, кожна з яких обумовлює наступний етап. Деякі автори не розділяють процесуальних і змістовних складових. Так, А. Чухно під господарським механізмом розуміє спосіб організації і управління виробництвом із властивими йому формами, методами і засобами [1, c. 461]. Частина авторів включає в механізм такі складові, як інструменти, засоби й інститути [16, c. 39-64]; суб'єкти, систему і засоби (так, механізм залучення інвестицій включає суб'єкти господарювання, систему планування та прогнозування залучення інвестицій, сукупність засобів зі збільшення і використання грошових засобів [13, c. 10]); методи, важелі й інструменти (складовими організаційно - економічного механізму регулювання регіонального розвитку є нормативні, прямі, опосередковані методи, адміністративні і економічні важелі, а також інструменти у вигляді цільових програм, трансферів, кредитів та податків [17, c. 50]); структуру і комплекс форм і методів [15, c. 499] чи врешті, просто способи (механізм викупу акцій - способи вилучення акцій з обігу [15, c. 497]). Звертає на себе увагу факт, що економісти часто вживають категорію механізм зі сполученнями «фінансово - організаційний» чи «організаційно - економічний».

Категорію «механізм» у правових науках використовують для опису адміністративно - правового регулювання правоохоронної [18] чи охоронної [19] діяльності, взаємодії явних і неявних принципів права [20], вирішення колізій правових актів [21], дії принципів земельного права [22], забезпечення прав і свобод особи [23], реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади [24]. Багато місця механізмам приділяє у підручнику «Теорія держави і права» О. Ф. Скакун, яка розглядає систему і механізм правового виховання та правову вихованість [25], механізми правового регулювання [26], його елементи і призначення [27], стадії [28], а також соціально - правовий механізм забезпечення прав людини [29].

Огляд використання даної категорії в правових науках здійснюють у своїх працях В. Жукевич [20, c. 67], О. Єщук [19, c. 256-257], К. Волинка [23, c. 21], І. Снігур [24, c. 42-55] та ін. На думку І. Снігур, вперше механізм впливу права на суспільні відносини в радянській науці дослідив М. Г. Александров [30], визначивши взаємозв'язок права і суспільних відносин, специфічні форми та нормативний характер впливу права на суспільні відносини [24, c. 45]. Сьогодні в правових науках говориться про механізм правового регулювання, механізм правотворчості, механізм дії права [20, c. 67]. На думку відомого українського науковця М. П. Орзіха, «механізменний» підхід (концепція) в юридичних дослідженнях дозволяє розглянути відповідні явища правової дійсності в єдності всіх складових частин цих явищ, відобразити процеси функціонування права, його динаміку [31].

А. М. Колодій і А. Ю. Олійник вважають, що деякі правові механізми розроблені ґрунтовно. Так, механізм правового регулювання одержав у загальній теорії держави та права всебічну розробку, але недостатньо уваги приділено механізму реалізації суб'єктивних прав [32]. Крім цього, на думку К. Волинки, переважає вузько - юридичний контекст, недоліком є опис лише нормативних засобів без урахування соціальних факторів [23, c. 22-27].

З огляду на наявність праць, що аналізують використання категорії механізм у правових науках, у даній статті варто обмежитися представленням лише основних підходів до його розуміння.

Під механізмом представники правової науки розуміють сукупність форм, методів та інструментів [18, c. 67]; систему засобів, способів і форм [26]; систему засобів та чинників [29] або просто комплекс (систему) засобів [21; 33; 32; 24, c. 56].

Зокрема, І. Снігур під механізмом реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади розуміє систему засобів (правових, політичних, соціальних та інших), за допомогою яких можливості та блага, що становлять зміст вказаного права, втілюються в реальні суспільні відносини, завдяки чому громадяни можуть брати участь у громадсько - політичному житті держави та здійсненні державної влади [24, c. 56]. Механізм трактується також як знаряддя (устрій), що визначає порядок певного роду діяльності [20, c. 67], або як система заходів [34, c. 9] чи порядок дій (так, механізм правового виховання - це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних [25]). Інколи розуміння механізму як системи засобів поєднують із розумінням механізму, як системи дій (заходів). Так, О. Єщук під механізмом адміністративно - правового регулювання охоронної діяльності розуміє цілісний комплекс адміністративно - правових засобів, а також систему заходів щодо забезпечення правових, організаційних, економічних, технологічних та інших чинників, пов'язаних із забезпеченням особистої безпеки фізичних осіб [19, c. 257-8].

Залежно від змісту механізму, різні автори включають в нього різні складові, які з огляду на багатоманітність підходів до визначення механізму і обмежений обсяг статті недоцільно перелічити.

Натомість варто звернути увагу на факт, що проблема правових механізмів є актуальною з 60 - х років ХХ ст., - крім названого вже М. Г. Александрова [30; 35], про них писали З. М. Рахлін [36], С. С. Алексеєв [37], В. Д. Рєзвих [38], згадуваний уже М. Орзіх [31, c. 68-69]. Не слабне увага до них і у сучасній українській правовій науці, доказом чого є праці О. П. Угровецького [34], В. В. Галунько [39], К. Волинки [23] та І. Снігур [24].

Представники правової науки у своїх працях детально описують також процес правового регулювання і його стадії, їх обумовленість певними чинниками [28]; звертають увагу на існування у механізмі головної ланки (головного елемента) [24, c. 66; 19, c. 258], визначають принцип оцінки ефективності механізму [24, c. 124]. Вкрай важливою є думка М. Орзіха про те, що механізм є самостійною системою, на вході якої є імпульс правового регулювання - нормативно - правовий матеріал, обумовлений суспільними потребами, а на виході - суспільні відносини, що організовані згідно з потребами розвитку і функціонування суспільства [31, c. 68-69].

В науках про державне управління досліджуються адміністративні і політичні механізми у системі управління охороною здоров'я [40], розглядається державно - приватне партнерство як механізм антикризового державного управління [41], правові механізми впливу громадян на місцеву владу [42], механізми державного управління розвитком курортів [43]. Механізми використовуються для опису регулювання земельних відносин [44], господарської діяльності [45], фондового ринку [46] і ринку страхових послуг [47], управління закордонними справами України [48], охороною здоров'я [49] і системою первинної медико - санітарної допомоги [50] чи природними монополіями [51]. Врешті, розглядають механізми охорони навколишнього середовища [52], реалізації державної етнонаціональної [53], молодіжної [54] або гендерної політики [55] чи описують систему органів державного управління як складовий елемент механізму державного управління [56].

Багато авторів розглядають використання категорії «механізм» в науках про державне управління, причому в деяких працях класифікують підходи до її визначення [57, c. 37-39; 48, c. 144; 47; 56, c. 153]. Потрібно також відмітити наявність окремих робіт суто методологічного характеру (так, Н. Нижник, Г. Леліков, С. Мосов розглядають співвідношення категорій «процес» і «механізм» [58]) і робіт, де здійснюється типологізація організаційних механізмів (так, залежно від основних параметрів організаційного процесу Н.Р. Нижник і О. А. Машков поділяють їх на організаційно - структурні, організаційно - технічні, організаційно - економічні, організаційно - адміністративні і комплексні [57, c. 49]). Увага до даної категорії посилюється тим, що в науках про державне управління вичленовлено окрему спеціальність 25.00.02 (механізми державного управління), за якою відбувається захист кандидатських і докторських дисертацій.

В науках про державне управління склалися вже «класичні» визначення механізмів. Так, Г. В. Атаманчук під механізмами формування і реалізації державного управління розуміє сукупність та логічний взаємозв'язок соціальних елементів, процесів і закономірностей, через які суб'єкт державного управління «схоплює» потреби, інтереси та цілі суспільства, закріплює їх у своїх управлінських рішеннях і діях та практично втілює їх у життя, спираючись на державну владу [59]. Н. Р. Нижник і О. А. Машков включають у механізм управління цілі управління, елементи об'єкта та їх зв'язки, на які здійснюється вплив, діяння в інтересах досягнення цілей, методи впливу, матеріальні і фінансові ресурси управління, соціальний та організаційний потенціал [57, c. 49]. На думку О. Ф. Скакун, механізм держави - це цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави [60]. В. Князєв і В. Бакуменко розуміють під механізмом державного управління практичні заходи, засоби, важелі, стимули, за допомогою яких органи державної влади впливають на суспільство, виробництво, будь - яку соціальну систему з метою досягнення поставлених цілей [61]. Л. П. Юзьков вважає, що механізм управління - це організація практичного здійснення державного управління [62], а В. Б. Авер'янов під механізмом державного управління розуміє сукупність відповідних державних органів, організованих у систему для виконання цілей (завдань) державного управління відповідно до їх правового статусу, та масив правових норм, що регламентують організаційні засади та процес реалізації вказаними органами свого функціонального призначення [63]. Визначення механізму наводили також Ю. Тихомиров [64], Ф. Шамхалов [65], Л. Дідківська та Л. Головко [66], Н. Бугель [67], О. Ком'яков [68] та інші. Аналізуючи багатоманітність дефініцій, С. Федчишин виділив у теорії управління та науці адміністративного права близько двадцяти трьох підходів до визначення механізму державного управління [48, c. 144].

Спроби їх типологізації здійснювалися ще у радянські часи. Так, Л. П. Юзьков виділяв структурно - організаційний та структурно - функціональний підходи. Представники першого під механізмом розуміють сукупність складових елементів, що створюють організаційну основу для певних явищ і процесів, представники другого звертали увагу, крім цього, на його функціональну складову [62, c. 57, 59]. Поділ на структурно - організаційний і структурно - функціональний підходи пропонує і Н. Єсипчук [56, c. 154]. С. Федчишин називає підходи до окреслення механізмів структурно - статичним та функціонально - динамічним, причому представники функціонально - динамічного підходу, який, на його думку, є більш поширеним, використовують широке тлумачення складу механізму управління: крім системи органів управління, її підсистем та структур органів управління, до нього зараховують і «динамічні» елементи, наприклад, взаємодію між об'єктом та суб'єктом управління, управлінський процес, методи та форми управління [48, c. 144].

Розмежовують поняття «механізм» і «процес» у окремій статті Н. Нижник, Г. Леліков і С. Мосов [58]. Вказані автори вважають неправомірним ототожнення механізму із сукупністю елементів, таких, як організаційні форми та структури управління, методи і важелі впливу, тому що у даному випадку механізм ототожнюється із системою управління. Не можна також ототожнювати механізм із процесом. На їхню думку, механізм є сукупністю дій, що виконує етапи процесу. Так, процес вироблення і реалізації рішень складається з окремих етапів (пошук та обробка інформації, встановлення мети, ухвалення загального рішення, конкретизація рішення у вигляді планування, вироблення

часткових рішень і т.п.), а до механізму ухвалення рішення належать узгодження проекту рішення, внесення проекту рішення до Кабміну, попередній розгляд в апараті Кабміну, узгодження рішення з віце - прем'єрами, ухвалення рішення на засіданні Кабміну. Таким чином, процес є загальним, механізм - специфічним, призначеним для реалізації першого, процес складається з етапів, механізм - це специфічна дія, яка робить можливим здійснення етапів процесу.

По - іншому трактує співвідношення апарату і механізму (у даному випадку - держави) О. Ф. Скакун. На її думку, поняття механізму держави за складом і структурою ширше за поняття державного апарату. Механізм держави є апаратом у дії, у функціонуванні із усіма зв'язками, що існують і виникають між його частинами [60].

У свою чергу, О. Андреєва розкрила співвідношення між методами, формами й інструментами як складовими механізму. На її думку, механізм - це дії органів через методи, форми та інструменти, причому кожному методу відповідають свої форми і свої інструменти. Так, методу адміністративно - правового регулювання ринку страхових послуг відповідають такі форми, як страховий нагляд, ліцензування та обов'язкове страхування, яким, у свою чергу, відповідають такі інструменти, як ліцензія, реєстрація, умови страхування, нормативи, тарифи, ліміти, квоти, страхова сума, штраф [47].

Категорія «механізм» у соціології використовується для опису соціальної дії та реалізації права [69], досягнення суспільної згоди [70], регулювання трудових відносин [71] і трудової поведінки [72], взаємодії в соціальному управлінні [73], попередження і вирішення соціально - трудових конфліктів [74] чи формування стилів життя [75].

На думку відомої російської дослідниці Т. Заславської, категорія соціального механізму стала одним із базових елементів методології ряду соціологічних шкіл у Росії і в Україні [76, c. 199]. Як вважає В. Пилипенко, описані такі «часткові» соціальні механізми, як соціальний механізм удосконалення виробничих відносин, механізм соціального управління, механізм самоуправління демографічної системи, соціально - економічний механізм стимулювання, механізм формування міграційних орієнтацій, механізм комплектації управлінських кадрів [72, c. 22]. Соціологи, зокрема Т. Заславська і Р. Ривкіна, встановили також принципи опису механізмів [77], а К. Шалаєва проаналізувала історію становлення категорії «механізм» у світовій соціологічній думці. На її думку, підходи до визначення поняття «соціальний механізм» розроблялись переважно в американській і російській соціології. Представники американської школи (Т. Парсонс і Н. Смелзер) концентрували увагу на структурі соціальних механізмів, а російської - на розвитку їх пояснювальних можливостей, причому першою в російській соціології дала визначення і запропонувала застосовувати соціальні механізми для пояснення соціальних явищ в економіці Т. Заславська [75, c. 99-101, 146].

Як вважає російський соціолог, соціальний механізм суспільного процесу - це стійка система взаємодії соціальних акторів різних типів і рівнів, кінцевою метою яких є задоволення певної суспільної потреби [76], c. 199]. На думку В. Гуляєва, який проаналізував підходи до визначення соціальних механізмів і навів їх визначення у працях С. Ф. Фролова, Т. І. Заславської і Р. В. Ривкіної, В. Є. Пилипенка, Л. Б. Холода, Л. Воротіної, С. А. Шудло, Е. А. Якуби, Л. Я. Косалса [74, c. 68-71], соціальні механізми - це сукупність соціальних явищ і процесів, що окреслюють порядок функціонування, появи та зміни інших явищ і процесів; порядок чергувань станів соціальних явищ [74, c. 72]. К. Шалаєва під соціальним механізмом формування стилів життя розуміла складну інтегровану систему інституціоналізованих засобів упровадження нормативних зразків мислення та діяльності, яка покликана здійснювати соціальний контроль за життєдіяльністю соціальних груп і окремих осіб [75, c. 146].

Із вищенаведеного видно, що в соціологічній науці існують розбіжності в розумінні змісту механізму, який трактують як взаємодію соціальних акторів або сукупність явищ і процесів, або як систему засобів. Звернення до інших численних праць, які використовують дану категорію навряд чи вирішить дану суперечність. Тож натомість варто звернути увагу на деякі положення, висловлені в окремих роботах.

Насамперед, Т. Заславська, описуючи соціальний механізм трансформації російського суспільства, поділяє його на блоки, які, у свою чергу, складаються із певних елементів, і звертає увагу на зв'язки між блоками та елементами блоків, причому зв'язки виступають між блоками і елементами у кожному блоці, а також між елементами у рамках одного блоку. Соціолог виокремлює також прямі і зворотні зв'язки між блоками й елементами в окремих блоках [76, c. 203-204]. Суттєвим методологічним заува женням російської дослідниці є те, що, крім російських акторів, у механізм трансформації входять і закордонні актори - від окремих громадян до транснаціональних корпорацій, причому входження акторів у сам механізм розмежовується від впливу на його діяльність.

В. Гуляєв розглядає співвідношення категорій «система», «організація» і «механізм» (на його думку, механізм з огляду на своє призначення можна вважати специфічною частиною системи [74, c. 64-65]) і аналізує співвідношення методів і механізмів [74, c. 91-2]. Так само як і представники інших наук соціологи звертають увагу на спонтанні і створені механізми, на потреби як чинник, що спричиняє виникнення механізму, на інерційність соціальних механізмів, виокремлюють головний елемент (блок) механізму, окремо говорять про механізм і функціонування механізму, йдеться також про функції і дисфункції механізмів, чинники, які суттєво впливають на його функціонування.

Отже, категорія «механізм» широко використовується філософами, соціологами, правознавцями, економістами, представниками наук із державного управління, причому у деяких науках говориться про механізменний підхід (механізменну концепцію) до опису певних явищ чи процесів, а в соціології дана категорія стала базовим елементом методології ряду наукових шкіл.

Представники суспільних наук описують становлення категорії в американській і російській соціології, встановлюють принципи опису механізмів, здійснюють типологізацію окремих механізмів, класифікують підходи до визначення категорії «механізм», причому велике значення має факт, що існуючі у науках про державне управління структурно - організаційний та структурно - функціональний підходи були закладені ще у 60 - х. рр. ХХ ст. у радянських працях із теорії держави і права.

Попри значну увагу до даної категорії (а може саме завдяки цьому), так само як у політичній науці відсутній консенсус стосовно змістовного наповнення даної категорії - під механізмом розуміють або набір певних елементів, або їх дію (взаємодію) чи процес, або зв'язки, причому у багатьох роботах намагаються поєднати предметне і діяльнісне розуміння механізму.

Багатоманітність підходів до трактування категорії спричиняє, що по - різному вирішуються питання про співвідношення категорій механізм і процес, етап і процес та місце в них механізмів, причому зустрічається і вузьке трактування механізму (забезпечує етап як складову процесу), так і широке (етапи і процедури є складовими механізму). В деяких працях детально описані методи, форми й інструменти як складові механізму, прямі і зворотні зв'язки між його складовими, розглянуто співвідношення між механізмами, системами та організаціями, звертається увага на інерційність механізмів, створені і спонтанні механізми, їх функції та дисфункції.