Інноваційний розвиток України в контексті впровадження нових знань

Микола Дмитренко, доктор політичних наук, професор кафедри політичних наук НПУ імені М. П. Драгоманова           

УДК 378

У статті розглядаються проблеми інноваційного розвитку України на основі впровадження науково!технічних інновацій та інтеграції науки й освіти як стратегій розвитку держави.

Ключові слова: наука, освіта, інноваційний розвиток, стратегії розвитку, нові знання.

В статье рассматриваются проблемы инновационного развития Украины на базе внедрения научно!технических инноваций и интеграции науки и образования как стратегии развития государства.

Ключевые слова: наука, образование, инновационное развитие, стратеги развития, новые знания.

In clause the problems of development of Ukraine are considered on the basis of introduction scientific  and technical both integration of a science and education as strategy of development of the state.

Key words: science, education, innovations, innovative development, strategists of development.

Дослідження інноваційних стратегій розвитку держави зумовлені потребами становлення України як повноправного суб'єкта міжнародної спільноти на основі розбудови економічно розвинутого, демократичного, і що важливо для України, правового суспільства. Адже демократія може розвиватися лише в тих країнах, де діють закони одні для всіх членів суспільства, трактуються однаково для всіх і виконуються всіма, незалежно від посад і владних повноважень. В іншому разі, демократія, як свідчить історія, «перероджується у свою протилежність: нічим не регульований розгул збуджених політичною риторикою пройдисвітів, які, спекулюючи інтересами народу, збуджують маси до злочинних дій, здобуваючи на цьому і авторитет, і владу» [1].

Розмах інноваційних процесів пов'язано як з державною інноваційною політикою підтримки їх зародження та розвитку, так і з ефективним управлінням цими процесами, що має бути забезпечено заходами з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації менеджерів, керівників інноваційних проектів та програм за освітніми програмами інноваційного менеджменту, а також підвищення кваліфікації державних службовців (певних категорій, які займаються питаннями державної інноваційної політики) з проблем інноваційного розвитку України.

Ефективність розвитку кожної держави прямо залежить від того, як вона ставиться до науки. Проте, в Україні наука має недостатню підтримку, а тому нові знання «витікають» за кордон, замість впровадження їх у своїй державі [2].

Складність ситуації посилюється тим, що в Україні переплітаються два різнорідні процеси. По - перше, здійснювався перехід від стану одного із залежних регіонів колишнього СРСР до стану самостійної держави, по - друге, руйнувалася стара авторитарно - бюрократична система і ніяк не сформується нова модель суспільного розвитку, основними характеристиками якої повинні стати політичний плюралізм, громадянське суспільство, демократичні права і свободи особи.

Сьогодні у нас, на жаль, незрозуміло для багатьох, куди ж ми все - таки йдемо. Ідея незалежності, незважаючи на суспільні негаразди, підтримується народом, але значною мірою залишається ідеєю «незалежності від: чи то від Росії і СНД, чи від Заходу та НАТО, чи від МВФ і ЄБРР та ін. Надзвичайно важливий політичний аспект стратегічного розвитку України полягає у визначенні державного устрою. У сучасному державному устрої України виникло унікальне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління і радянської влади. Такий симбіоз нежиттєздатний, тому головною проблемою щодо цього є вибір найприйнятнішої для наших умов і менталітету народу форми правління. Змішування різнорідних форм правління, як правило, призводить до неспроможності політичної влади, її дискредитації в очах народу і, зрештою, - до політичної кризи (чому ми є свідками), наслідки якої можуть бути трагічними для країни.

Усе це ставить для України завдання розробити довготривалу стратегію науково - освітнього розвитку, визначення наукових та науково - технічних пріоритетів. Структурній перебудові економіки надається вирішальне значення для забезпечення переходу на інноваційну модель зростання і впровадження економіки знань. Головним змістом структурного маневру є випереджальне зростання частки галузей і виробництв із високим рівнем технологічної переробки та доданої вартості, швидким обігом капіталу та значною часткою наукоємної складової. Найбільш вагомими очікуваними результатами з погляду впровадження науково - технічних інновацій на підприємствах України є:

- ефективність та ощадність використання енергетичних і матеріальних ресурсів.  Адже надзвичайно високі виробничі витрати палива й енергії є стримуючим чинником, що помітно гальмує конкурентний розвиток вітчизняної промисловості. Так, на кожен долар національного прибутку Україна витрачає приблизно 3,5 л. нафти (у вуглеводневому виразі), у той час як Росія - 1,5 л., Німеччина - лише 300 грамів;

- збільшення частки продукції з високим рівнем переробки; зміна структури виробництва у цьому напрямі є необхідною умовою подолання сировинної орієнтації економіки та розглядається як одне з ключових завдань промислової політики, що призведе до підвищення технологічної складності економіки, а також дещо змінить екологічну ситуацію у бік подолання кризи;

- впровадження сучасних управлінських новацій та елементів логістики у виробництво; організація виробничого процесу, оптимізація ресурсів і зниження корпоративних витрат досі є не повністю задіяним чинником скорочення виробничих витрат та підвищення продуктивності;

- забезпечення гнучкості виробництва з урахуванням попиту на інновації; високі темпи відновлення продукції як умова збереження конкурентних позицій на ринку висувають підвищені вимоги щодо технологічної структури національного виробництва, його здатності реагувати на зміни ринкової кон'юнктури [3], [4].

З огляду на актуальність і масштаби цих світових тенденцій і векторів вітчизняного розвитку, аксіоматичного звучання набуває твердження, що час дискусій і суперечок навколо них, час картання глобалізації та пов'язаних із нею наслідків минув. Ми змушені визнати, що з трьох можливих варіантів суспільного розвитку - «рух на місці», «рух навздогін», «рух на випереджання» - нам найбільше підходить останній, тобто випереджальні стратегії розвитку [5]. Україна не має їм альтернативи, якщо не хоче опинитися на маргінесі історії і прогресу.

Нині всі, хто здатний мислити та кому не байдуже майбутнє власної держави, не можуть не розуміти, що, лише створивши комплекс інноваційних структур випереджального та потужного духовно - інтелектуального потенціалу (системи національної науки, освіти, культури, економіки тощо), Україна спроможна вибудувати концепцію власного розвитку та віднайти ефективні механізми гуманізації сучасних глобалізаційних процесів чи, принаймні, синхронізувати їх зі своїм становленням.

Жодна країна, що піклується про розвиток національної освіти, незадоволена її ефективністю принаймні з трьох причин. По - перше, через недостатню оперативність упровадження нових знань у навчальний процес, тобто низький рівень інтеграції таких окремих і взаємопов'язаних систем, як наука й освіта. По - друге, через недотримання принципів соціальної справедливості, згідно з якими кожна молода людина, яка прагне знань, повинна мати умови, щоб їх здобути. По - третє, ринок освіти недостатньо відгукується на потреби часу, практики тощо.

Отже, Україні потрібна стратегія випереджального інтелектуально - інноваційного розвитку. Саме він може забезпечити справедливі та рівні можливості для всіх народів (народностей) щодо генерування нових технологій, знань, нової інформації як першоідеї будь - якого розвитку - світового, національного чи регіонального. Від рівня освіти, науки, їх ефективної інтеграції залежать нині всі атрибути інформаційного суспільства, а також компоненти інформаційної економіки. До перших належать якісно нові системи навчання, організації й управління виробництвом, зміст праці та структура зайнятості, де домінує розумова праця, перевага сфери послуг, у тому числі зв'язку, над матеріальним сектором, високий рівень екологічного забезпечення тощо. Другі - це інформаційно - телекомунікаційні технології, розробка програмного забезпечення, виробництво ЕОМ, насиченість послугами комп'ютерної мережі Інтернет, онлайновий бізнес тощо [6]. Для України розбудова суспільства, де інформація буде предметом і результатом творчої, високоінтелектуальної праці, має стати стратегічним напрямом.

Як зазначив на Інтелектуальному форумі України президент НАН України академік Б. Патон: «Сучасна науково - технічна революція, формування інформаційного суспільства, процеси глобалізації перетворили розум на головну рушійну силу суспільного поступу. Нині інтелектуальний капітал - це найважливіший, я б навіть сказав, єдиний ресурс нації, здатний забезпечити її майбутнє. І зрозуміло, що розбудова інноваційного потенціалу нашої держави, формування в Україні громадянського суспільства, духовне зростання залежать передусім від об'єднання зусиль інтелектуальної еліти» [7].

Проте інтелектуальний капітал нації - це не просто множина здобутків яскравих особистостей - політичних і державних діячів, учених, освітян, митців, промисловців. Це складний, багаторівневий феномен. Він потребує постійної підтримки з боку суспільства та держави, дієвого піклування про стан науки, освіти, соціально - культурної сфери. Спільними зусиллями ми маємо подбати про його збереження та розвиток, а головне - про ефективне використання, широке впровадження інтелектуальних здобутків у практику суспільно - політичного, соціально - економічного та духовно - культурного життя. І необхідною умовою для цього є розвиток безпосередніх зв'язків інтелектуальних осередків (науково - технічних, культурно - освітніх) із владними структурами і громадсько - політичними організаціями. У розв'язанні зазначеного комплексу проблем визначальна роль належить інституту вищої освіти, від розвиненості й ефективності функціонування якого у країні залежить характер і якість розвитку національного відродження, що значною мірою зумовлено діяльністю висококваліфікованих кадрів, професійно підготовлених у сфері вищої освіти. Про значущість цього інституту в суспільному виробництві свідчить влучна теза американського економіста Е. Хансена: «100 доларів, вкладених у справу освіти, спричинять вище зростання продуктивності праці, ніж 100 доларів, вкладених у виробничі споруди, машини та обладнання» [8].

Звернувшись до історії розвитку людства, можна побачити декілька якісно відмінних фаз його еволюції. Перша та найдовша має чіткі ознаки доаграрного й аграрного суспільства. Ця фаза тривала декілька десятків тисячоліть. Вона ознаменувалася здійсненням аграрної революції, внаслідок якої люди селекціонували та відібрали для своїх потреб групи продуктів рослинного і тваринного походження та винайшли технології їх переробки.

Створення парової машини, перших видів механізованого транспорту та відкриття електрики символізували перехід людства до індустріального суспільства. Тривалість цієї фази вимірюється часовим відрізком, трохи більшим за два століття. Здійснивши технічну революьцію, ознаками якої є опанування новими видами енергії, розробка матеріалів із програмованими властивостями, створення надшвидкісного транспорту, завоювання космосу та ін., індустріальне суспільство наблизилося до кризи.

Його парадигма, яка полягала в тому, що розвиток надпотужної техніки та технологій повною мірою був збалансований з енергетичними і природними ресурсами Землі, перестала спрацьовувати. Наприкінці XX ст. людство усвідомило, що запаси органічних видів палива, життєво важливих корисних копалин та екологічних ресурсів планети не безмежні. Тому продовження попередніх тенденцій розвитку вже через декілька десятиліть безальтернативно призведе до колапсу. Пошук нової парадигми влаштування світу, що потребує глобалізації знань та наукових досягнень, і став передумовою виникнення наступної фази розвитку людства, пов'язаної з появою інформаційного суспільства та його найдосконалішої форми - суспільства знань [9].

Тому сучасні реалії потребують переходу від сировинної економіки до економіки знань, оскільки більшість сировинних ресурсів і корисних копалин є обмеженими та невідновлюваними. За умов глобальної економіки для держав, що спеціалізуються на експорті сировини і продукції важкої промисловості, існує реальна загроза маргіналізації та невідворотного відставання розвитку економік. Провідні країни світу, враховуючи перспективи стратегічного розвитку, збільшують частку високотехнологічної продукції та послуг. Курс на індустріальний розвиток, обраний Україною нині, унеможливлює зайняття нею будь - яких важливих позицій у світовому співтоваристві. Однак Україна має всі ресурси та можливості для того, щоб увійти до групи країн - лідерів, перейшовши від сировинної складової до інтелектуальних технологій.

Характерними ознаками інноваційних технологій є домінування у структурі ВВП високо - технологічних галузей та інтелектуальних послуг, формування переважної частки національного прибутку за рахунок інноваційної або технологічної ренти, основна вартість яких формується завдяки нематеріальним активам, тобто інтелектуальній складовій. Головна відмінність інноваційних технологій полягає у безперервному технологічному оновленні науки й освіти та самовідтворенні їх «знаннєвих» чинників, їх невідчуження у виробничому процесі, швидкому оновленні та відносній доступності для використання. Інновації базуються на розгалужених горизонтальних зв'язках суб'єктів, процесах їхньої самоорганізації та прийняття управлінських рішень під впливом інформації, що надходить. Складовими нової інноваційної політики України мають стати:

- створення національної інноваційної системи з метою забезпечення позитивних кінцевих результатів діяльності в циклі від виникнення наукової ідеї до її впровадження як продукту або послуги;

- заохочення попиту суб'єктів національного виробництва на продукти ІКТ, знання,

створення сприятливих умов для впровадження інновацій у виробничу діяльність і побут населення;

- розбудова сучасної, доступної всім інноваційної інфраструктури, що містить телекомунікації, кластери, венчурні фонди, технопарки, інноваційні інкубатори, центри трансферу технологій і транспортні мережі;

- заохочення здійснення суб'єктами національного виробництва й іноземними компаніями інвестицій інноваційного спрямування, включаючи венчурні інвестиції;

- забезпечення вільного доступу до публічної інформації всіх сфер наукової діяльності для стимулювання розвитку електронного бізнесу й електронної комерції;

- побудова бюджетної системи на нових принципах, враховуючи інтереси регіонів, і відповідно до стратегічних цілей їх розвитку;

- створення нових організаційних форм функціонування національної інноваційної

системи забезпечення співпраці малих, середніх і великих підприємств у сфері розробки, впровадження, виробництва та реалізації продукції ІКТ, у тому числі - на міжнародному рівні;

- приведення у відповідність до світових стандартів правових механізмів захисту прав інтелектуальної власності, авторських прав і механізмів міжнародного трансферу технологій;

- створення умов для реалізації національними підприємствами стратегії експансії на зовнішніх ринках, підтримки конкуренції на внутрішньому ринку.

Одним із кроків інноваційного розвитку України має стати розбудова економіки знань, що зараз уже намітилася в Україні, принаймні на рівні програмних документів. Одним із них є Доктрина Економіки знань, що розкриває положення стратегії «Європейський вибір», відповідає завданням «Стратегії сталого розвитку та структурно - інноваційної перебудови української економіки (2004-2015 роки)» й окреслює практичні шляхи реалізації Концепції інноваційного розвитку економіки України [1]. Головне завдання Доктрини економіки знань полягає:

- по - перше, в загальному нарисі перспективних шляхів удосконалення державної інноваційної політики в аспектах розвитку освітньої, наукової, науково - технічної, інноваційної та суміжних галузей, наданні практичних рекомендацій щодо постіндустріальної розбудови національної економіки України як такої, що базується на сучасних джерелах і ресурсах зростання;

- по-друге, у визначенні напрямів практичної реформаційної діяльності, що має забезпечити прискорені темпи якісного зростання виробництва та реформування системи суспільних відносин.

Розбудова економіки, що базується на знаннях - «економіка знань», - в усьому світі визнається основним шляхом підвищення конкурентоспроможності країн. І це стосується не лише розвинених країн, а й країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна. Здатність країни продукувати знання, зокрема наукові, їх упровадження й ефективне використання для розвитку стають у такій економіці основними факторами сталого розвитку поряд із традиційними джерелами - інвестиціями і трудовими ресурсами.

Запровадження інноваційної моделі економіки знань має стати першим кроком політики інноваційного розвитку. Адже йдеться про нову якість життя всього суспільства, що можливе лише за умови поєднання політичних, гуманітарних, соціальних, психологічних, макро- і мікроекономічних та інституційних чинників єдиним замислом.

Загальні питання реструктуризації знань, імперативи перебудови навчання за умов глобалізації та науково - технічного прогресу, характеристики державного управління впровадженням інновацій в освіту, основні напрями розвитку сфери освітніх послуг у розвинених країнах світу і зв'язок освітнього потенціалу зі сталим розвитком країни, а також методологічні проблеми визначення потреби у кваліфікованих кадрах уже знайшли своє втілення у низці наукових публікацій [11].

Нині знання перетворилися на найважливіший фактор суспільного розвитку. Для групи розвинених країн, що входять до організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), темпи базового довгострокового зростання економіки залежать від підтримки та розширення глобальної бази знань, що стало можливим за умов інформаційного суспільства. Ці країни розбудовують свої економіки, які ґрунтуються на знаннях, створюючи мільйони робочих місць, пов'язаних із використанням новітніх знань за групами несподівано відкритих нових напрямів і дисциплін [9].

Сучасна інформаційна революція стала можливою завдяки збігові декількох факторів:

- появі цифрових способів обробки інформації; бурхливому розвитку електроніки;

- опануванню людиною космосу і створенню супутникових технологій зв'язку;

- розробці інформаційних мережевих технологій і створенню мережі Інтернет.

Це дозволило нагромаджувати та передавати у будь - які куточки світу величезні обсяги інфор мації з колосальними, непомітними для людини швидкостями та дуже низькими витратами.

Процес глобалізації прискорює ці тенденції. Порівняльні переваги національних економік уже менше визначаються багатством природних ресурсів або дешевою робочою силою та дедалі більше - конкурентним застосуванням знань і науковими інноваціями. Суспільний прогрес зараз визначається насамперед процесом накопичення знань, що в результаті забезпечує нагромадження капіталу. У країнах ОЕСР обсяги капіталовкладень у нематеріальні активи, що формують національні бази знань, зокрема у професійну підготовку кадрів, наукові дослідження, патентування та ліцензування, програмне забезпечення для обчислювальних систем, маркетинг, дорівнюють, а інколи й перевищують капіталовкладення в основні фонди.

На жаль, країни, що розвиваються, ще не повною мірою використовують усі переваги та потенційні вигоди, що надає інформаційне суспільство. Генерування та використання знань, інвестиції в науку й освіту задля забезпечення сталого розвитку і підвищення рівня життя в різних країнах істотно різняться. За даними Світового банку, 85% сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни!члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай і Бразилія та нові промислово розвинені країни Східної Азії, і лише 4% - решта країн світу, до яких належить і Україна. Тому країни з передовими технологіями створили для себе благодатне замкнене коло, коли результати наукових досліджень і якісної підготовки кадрів забезпечують створення нових багатств, що є основою для подальшого розвитку [11].

Нині здатність до генерації, використання та розповсюдження нових знань стає основою національної конкурентоспроможності та базовою передумовою прискореного інтенсивного зростання. Економіка знань може стати підґрунтям інноваційного розвитку. Її фундаментальна основа - це продуктивні знання та якісна змістовна освіта, що зумовлюють спроможність до втілення гуманітарно - інтелектуального капіталу в результати виробничої діяльності [10].

Перехідний етап українського державотворення повинен стати переходом від централізованої адміністративно - командної системи індустріального типу до інформаційного суспільства постіндустріального типу. Це передбачає також перехід від застарілої технологічної структури з високою питомою вагою виробництв третього технологічного устрою (металургія, багатотоннажна хімія, традиційна структура паливно - енергетичного комплексу з ресурсовитратними технологіями) до технологічної структури, що ґрунтується на виробництвах п'ятого, шостого технологічних устроїв, базовими технологіями яких є інформаційні та комунікаційні технології, біотехнології генного рівня, наноелектронні технології, ресурсозберігаючі технології тощо.

Такий перехід до постіндустріального суспільства має бути здійснений через поширення інноваційних процесів, під час яких мають бути запроваджені базисні технології передових технологічних укладів, що зумовлюватимуть відповідні прогресивні технологічні зміни в національній інфраструктурі [3]. Реалізація зазначеного технологічного переходу вимагає відповідного забезпечення перебігу інноваційних процесів професійно підготовленими у сфері вищої освіти кадрами, які потенційно спроможні стати суб'єктами інноваційних процесів, усвідомлюють сутність і значущість цих процесів. Без активізації творчої енергії цих кадрів і її спрямування на ініціацію й інтенсифікацію інноваційної діяльності неможливо досягнути масштабного перебігу інноваційних процесів і позитивних зрушень щодо утвердження інноваційної моделі розвитку суспільства. Це передбачає організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за пріоритетними напрямами науково - технічного прогресу, спрямованими на розвиток базових технологій вищих технологічних укладів і їх запровадження через інноваційні процеси у сфери виробництва та послуг. Разом із тим у системі вищої освіти України не проводиться підготовка фахівців у необхідній кількості не лише на перспективу кадрового забезпечення структурно - інноваційної перебудови України за напрямом розвитку наукоємних виробництв і галузей, віднесених до передових технологічних устроїв, а навіть на забезпечення поточних потреб в інженерно - технічних кадрах для предметних галузей, технологій, індустріальних устроїв, де зараз спостерігається сталий розвиток.

Для визначення подальшого розвитку України у цьому напрямі слід виділити складові елементи сучасних знань:

- доступна, якісна та безперервна освіта населення на основі нових наукових знань;

- економічні стимули й інституційний режим, що заохочують до ефективного використання національних і глобальних знань у всіх секторах життєдіяльності;

- ефективна інноваційна система, що об'єднує в єдиний комплекс економіку, наукові, академічні та дослідницькі центри;

- інфраструктура, що з'єднує елементи інноваційної системи між собою та із зовнішнім

середовищем;

- держава як ініціатор та координатор процесів розбудови на основі нових знань.

Стратегічні завдання новітніх знань:

- консолідація методологічних та інформаційних систем, освітньо - професійних, освітньо - наукових, освітньо - виробничих інфраструктур і комунікацій у рамках єдиного національного інноваційного простору;

- посилення міжнародної інтеграції України в гуманітарній сфері та суміщення національної інноваційної системи з технологічною платформою глобального постіндустріального суспільства;

- забезпечення вертикальної мобільності України, що відповідає національним завданням і наявному потенціалу суспільства, в питаннях включення в глобальну систему розподілу праці, визначення динаміки та напрямів розвитку передових країн світу і переваг від результатів сучасної НТР.