Роль спонсорства і меценатства у відродженні історико - культурної спадщини в контексті реалізації гуманітарної політики держави

Леонід Чупрій, докторант відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, кандидат філософських наук, доцент

УДК 323:351.862.22:177.72(477)

В статті аналізується стан спонсорства та меценатства в Україні та висуваються пропозиції щодо вироблення ефективних механізмів збереження історико-культурних об'єктів України шляхом створення державою належних умов для розвитку меценатської діяльності.

 Ключові слова: гуманітарна політика, меценатство, спонсорство.

 В статье анализируется состояние спонсорства и меценатства в Украине и выдвигаются предложения относительно выработки эффективных механизмов сохранения историко-культурных объектов Украине путем создания государством надлежащих условий для развития меценатской деятельности.

Ключевые слова: гуманитарная политика, меценатство, спонсорство.

The article analyzes the state sponsorship and philanthropy in Ukraine and put forward proposals to develop effective mechanisms to preserve historical and cultural sites in Ukraine by the state to create adequate conditions for patronage.        

Key words: humanitarian policy, patronage, sponsorship.

Збереження і популяризація історико-культурної спадщини є одним із головних напрямів політики української держави у гуманітарній сфері. Забезпечення рівного доступу громадян до культурних надбань та збереження національної культурної спадщини у контексті формування нової гуманітарної політики були чітко поставлені Президентом України Віктором Януковичем як пріоритет на засіданнях Громадської гуманітарної ради 17 березня і 30 червня 2011 року. Він, зокрема, зазначив першочергову необхідність щодо термінового узаконення збереження історичного середовища міст, передусім - історичної зони Софії Київської, Києво-Печерської лаври. Президент України також чітко відмітив, що сьогодні настав час від слів і документів переходити до справ і вибудувати надійну систему державного захисту не лише Софії Київської чи історичного центру Івано-Франківська, Ужгорода та Львова, а й усіх національних святинь від будь-яких посягань як на саму пам'ятку, так і на її історичне середовище.

Мета статті: аналіз ролі спонсорства та меценатства у збереженні вітчизняної історико-культурної спадщини і розробка шляхів розвитку меценатської діяльності в Україні.

Правові, політичні та соціокультурні аспекти культурно-історичної спадщини українського народу вивчали В. Андрущенко, Ю. Афанасьєва, В. Борейко, В. Горбик, О. Гриценко, Т. Катаргіна, Т. Курило, М. Левада, М. Степико, Л. Скорик, П. Толочко, П. Тронько, Ю. Шемшученко та інші. Проблеми благодійництва і меценатства в українському суспільстві досліджували ряд українських дослідників, зокрема І. Суровцева, В. Корнієнко, Т. Курінна, А. Стогній, Т. Ткаченко та інші.

Досліджуючи дану проблематику, нам потрібно чітко з'ясувати значення відповідних термінів. Енциклопедичний словник ХІХ століття Ф. Брокгауза та І. Ефрона трактує «благодійність» як прояв співчуття до ближнього і моральний обов'язок заможного поспішати на допомогу незаможному. Тлумачний словник В. Даля характеризує особистість благодійника як «творящего, делающего добро другим». У законодавстві даються такі визначення даним термінам. Відповідно до статті 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» (від 16 вересня 1997 р. № 531/97), благодійництво - це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. У статті 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» (№ 3091-111 від 7 березня 2002 р) зазначається, що «меценатство» - це добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги; «спонсорство» - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна і інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації винятково свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

Україна має багаті історичні традиції у сфері благодійництва та меценатства. На весь світ звучали імена відомих українських меценатів та промисловців Терещенків, Ханенків, Бродських, Галаганів, Гіршів, Дідушицьких, Любомирських, Симиренків. Зокрема славетна династія цукрозаводчиків Терещенків залишила нащадкам храми, медичні установи, громадські споруди в різних містах України. Терещенки були засновниками близько двох десятків і покровителями до півсотні навчальних закладів у Києві, Глухові, на Правобережній та Лівобережній Україні. Загалом родина Терещенків пожертвувала на благодійні цілі понад 5 млн крб. [1, 12]. Інший славетний українець Г. П. Галаган створив Колегію для малозабезпечених дітей та ряд інших навчальних закладів. Загальна сума витрат Г. П. Галагана на Колегію становила більше 1 мільйона карбованців. Г. П. Галаган та його дружина подарували вихованцям Колегії унікальну нумізматичну колекцію та колекцію книг і стародруків, що стала основою колегіатської книгозбірні, яка постійно поповнювася за рахунок засновника [2, 8].

Терещенки, Ханенки та О. М. Поль зібрали неоціненні колекції мистецтва та старожитностей, що ввійшли до найкращих вітчизняних музеїв і стали їх гордістю. Це, насамперед, Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків, Київський музей російського мистецтва, Національний художній музей України, Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького [3, 18]. Таким чином, на українських землях за часів Російської імперії була сформована своєрідна культура благодійності, коли більшість підприємців та купців спрямовували свої зусилля на допомогу хворим та нужденним, підтримку різноманітних культурних заходів.

Нині Україна має багату історико-культурну спадщину, яка містить значний потенціал туристичної й інвестиційної привабливості нашої країни на світовому ринку. Наша держава є однією із провідних країн Європи за кількістю об'єктів історико-культурної спадщини (близько 140000 - це майже в 2,5 разу більше, ніж у Польщі) [4]. Але, на жаль, цей потужний культурний потенціал не використовується повною мірою, у зв'язку з наявністю ряду значних проблем у даній галузі. Сьогодні слід відмітити досить низький рівень державного менеджменту у сфері охорони та збереження культурних об'єктів, що значною мірою спричинено інерцією адміністративного управління, браком актуальних інформаційних та інтелектуальних технологій тощо. Значною проблемою також є не належний рівень збереження визначних історико-культурних пам'яток України, зумовлений недостатністю відповідного фінансування галузі. Внаслідок браку коштів реставрація та ремонт пам'яток проводились у недостатніх обсягах, тому нині до 50-70% об'єктів історичної культурної спадщини у багатьох регіонах України мають незадовільний технічний стан, до 10 % - аварійні. Приблизно 300 пам'яток національного значення потребують ремонтно-реставраційних або консерваційних робіт. Із двадцяти тисяч пам'яток архітектури та містобудування кожна десята пам'ятка потребує негайного втручання реставраторів. Близько мільйона одиниць зберігання музейних цінностей сьогодні також потребують реставраційних робіт [5].

За попередніми розрахунками, орієнтовна вартість лише першочергових протиаварійних і ремонтно-реставраційних та консерваційних робіт становить близько 600 млн. гривень. Держава бере на себе значну частину витрат із фінансування цих робіт. Певну частину коштів на реставрацію і ремонт пам'яток виділяють благодійні організації.

Згідно із даними Єдиного державного реєстру благодійних організацій, станом на січень 2010 року в Україні зареєстровано 1035 благодійних організацій та фондів. Якщо в попередній період благодійна діяльність в Україні розвивалася незначними темпами і благодійницькі заходи часто відбувалася за рахунок зарубіжних коштів, то останнім часом зростають обсяги благодійної діяльності вітчизняних меценатів, які починають відігравати ключову роль у цій сфері. Ще чотири роки тому загальний фонд приватних благодійних проектів в Україні становив усього 4 млн дол., причому 95% цих грошей надходили зі США та Канади. А останніми роками, наприклад, один тільки Фонд «Розвитку України» витратив на благодійні цілі 142 мільйони гривень (дані за 2008 рік) [6]. 

Стан нормативно-правового регулювання

 В Україні прийнято ряд законів, що здійснюють нормативно-правовове регулювання благодійної діяльності. Так, благодійна діяльність регулюється Законами України: «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. № 2460-XIІ; «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. № 531/97; «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97; «Про гуманітарну допомогу» від 22 жовтня 1999 р. № 1192-XIV; «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 р. № 2908-ІІІ та ін. Фінансові аспекти благодійницької діяльності відображені в законах «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР., «Про податок з доходів фізичних осіб» вiд 22.05.2003 № 889-IV та інших.

 Слід зазначити, що нормативно-правова база в сфері благодійності нині вже є застарілою, більшість законів було прийнято ще в 90-роках минулого століття. Це значно стримує розвиток благодійницької та меценатської діяльності в Україні. За даними соціологічних досліджень, здійснених Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Мережі громадянської дії в Україні в червні 2008 року, протягом 2008 року близько 12,9 млн громадян України потребували благодійної допомоги. Тільки 20% від тих, хто потребував допомоги, або у перерахунку майже 2,6 млн. громадян, змогли її отримати. Однією із причин цього була недосконалість благодійного та податкового законодавства, про що зазначають представники багатьох благодійних організацій. Зокрема, директор Благодійного фонду «Розвиток України» Анатолій Заболотний повідомив, що з 142 мільйонів гривень, витрачених 2008 року на добродійні програми, 15% було сплачено як податки. «Ми могли б відправити на лікування за кордон сім дітей, а виходить лише шість», - розповів він [7].

Ряд пунктів вітчизняного законодавства у сфері благодійницької діяльності частково чи повністю не відповідають європейським та міжнародним нормам. Чинне законодавство України частково відповідає законодавству ЄС у пунктах:

- звільнення від оподаткування доходів благодійних організацій від господарської діяльності;

- надання податкових пільг корпоративним донорам.

Українське законодавство не відповідає ні міжнародному, ні європейському законодавству у пунктах:

- оподаткування благодійної діяльності податком на додану вартість;

- надання податкових пільг індивідуальним донорам;

 - звільнення від оподаткування доходу бенефіціарів-фізичних осіб.

Очевидно, що останні три пункти потребують внесення змін до законодавства про оподаткування та до адміністративної і судової практики України у пріоритетному порядку.

Слід зазначити, що адаптація національного законодавства до норм законодавства ЄС у сфері оподаткування благодійної діяльності ПДВ є міжнародно-правовим зобов'язанням України.

Для розробки та підтримки реформ у сфері благодійного та податкового законодавства шляхом доопрацювання і внесення змін до законів «Про благодійництво та благодійні організації», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про доходи фізичних осіб», «Про місцеві податки і збори» було створено коаліцію благодійних та громадських організацій, до якої долучилися Форум благодійників України, фонди «Східна Європа», «Розвиток України», «Відродження», «Рідний дім», Фундація ім. Князів-благодійників Острозьких, Інститут громадянського суспільства, Мережа розвитку європейського права, Український незалежний центр політичних досліджень, Центр філантропії. При підтримці даних організацій у кінці 2008 року в рамках підготовки пропозицій до Міністерства культури і туризму України щодо урядового законопроекту «Про благодійництво і благодійні організації» було проведено ряд круглих столів. У рамках експертних обговорень були визначені основні проблеми в галузі благодійницького законодавства та сформульовані можливі шляхи їх вирішення [8].

До основних проблем благодійницького та податкового законодавства ми можемо віднести:

1. Недостатню ефективність податкових пільг для донорів благодійної діяльності.

2. Нечітку визначеність ознак основної діяльності благодійної організації, що дають можливість отримати статус неприбутковості.

3. Недосконалість та неузгодженість норм законодавства про оподаткування одержувачів благодійної допомоги.

4. Неможливість отримання податкового кредиту.

5. Наявність територіального статусу благодійної організації.

6. Невизначеність правового статусу благодійних фондів, установ, спонсорів і меценатів

Для вирішення цих проблем були запропоновані такі кроки:

1) внесення змін у податкові пільги для донорів шляхом збільшення відсотка оподаткованого доходу (прибутку), що включається до валових витрат або податкового кредиту донорів (до 10-20%, як у більшості країн ЄС); звільнити від оподаткування певний відсоток суми окремих пожертв без обмеження загальної суми; встановити альтернативну податкову базу для звільнених від оподаткування благодійних внесків у межах відсотка валового (сукупного) доходу та/або окремих витрат[8].

2) звільнення від оподаткування доходів від основної діяльності в межах певної максимальної суми або відсотка загального річного доходу благодійної організації, або доходів від видів діяльності, які звільнені від податку на додану вартість.

3) установлення чіткого критерію основної діяльності (не більше 40% загального доходу благодійної організації за три роки має надходити від господарської діяльності);

4) поширити на суб'єктів благодійності права на податковий кредит, зменшити ставку податку на додану вартість;

5) підвищити фіксований розмір звільненої від оподаткування благодійної допомоги фізичним особам; підвищувати розмір звільненої допомоги відповідно до розмірів прожиткового мінімуму;

6) скасування вимог щодо територіального статусу благодійних організацій;

7) визначення особливостей правового статусу благодійних фондів та установ, спонсорів і меценатів.

Крім внесення змін до закону «Про благодійництво та благодійні організації» та податкового законодавства, варто було б також прийняти закон про меценатство. Термін «меценатство» згадується в статті 1 Закону України «Про благодійництво і благодійні організації» як специфічна форма благодійництва, але не визначаються його основні ознаки. Нова редакція проекту закону «Про меценатство» №. 6176 від 22.09.2004, розроблена Міністерством культури і туризму України у 2007 році, вже містить не лише більш розроблену термінологію щодо меценатської діяльності, а й систему державного протекціонізму стимулювання розвитку даної галузі. Після відповідного доопрацювання та узгодження з положеннями Закону «Про благодійництво і благодійні організації» даний проект потрібно подати на розгляд Верховної Ради.

При внесенні змін до благодійницького та податкового законодавства потрібно також ураховувати європейські і світові законодавчі норми, які стимулюють розвиток новітніх форм та тенденцій розвитку благодійної діяльності.

Серед них ми можемо назвати:

1) Відсоткова філантропія - правова норма ряду кран Східної Європи, зміст якої полягає у можливості переадресувати 1% сплаченого податку на суспільні/культурні потреби безпосередньо окремій організацій у цій сфері. Даний механізм надання благодійної допомоги є ефективним засобом залучення широких верств суспільної підтримки розвитку та формування громадської відповідальності за культуру. Відсоткова філантропія сприяє формуванню громадянського суспільства та популяризації благодійної діяльності серед широких верств населення.

2) Венчурна філантропія (ВФ) - це галузь благодійної діяльності, в якій моделі приватної власності/венчурного капіталу застосовуються у неприбутковому і благодійницькому секторах. Європейська асоціація венчурної філантропії розробила таке визначення: ВФ - це такий підхід до благодійності, при якому в соціальному секторі застосовуються принципи венчурного капіталу, такі, як довготривале інвестування та практична підтримка. Венчурні філантропи працюють у партнерстві з широким колом організацій, які мають чіткі соціальні цілі. Це можуть бути благодійні інституції, соціальні підприємства чи соціально спрямований бізнес із організаційною формою, що відповідає законодавству даної країни та культурним нормам [9].

3) Ендавмент - сума коштів або цінних паперів, які вносяться благодійником у банк або небанківську фінансову установу, завдяки чому набувач благодійної допомоги отримує право на використання процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту. При цьому такий набувач не має права витрачати або відчужувати основну суму такого ендавменту без згоди благодійника. Фактично всі великі організації культури, музеї, благодійні фонди Заходу мають ендавменти, які становлять 10-15% річного прибутку.

Значною проблемою в контексті популяризації благодійницької діяльності є також недостатній рівень висвітлення цієї діяльності у ЗМІ, а відтак недостатній рівень обізнаності населення про благодійницькі заходи.

Соціологічні дослідження, проведені «Демократичні ініціативи» на замовлення Центру філантропії 12-23 грудня 2008 року [10] демонструють, що порівняно з 2006-м, у 2008 році різко зменшилася інформативність ЗМІ щодо питань благодійної діяльності - роль телебачення зменшилася на 13%, преси - на 12%, радіо - на 8% (проте зросла роль Інтернету - до 5%). Певна частина респондентів (18%) вважає, що насправді інформація про благодійництво та громадську діяльність фактично відсутня. Дослідження також указують на неоднозначність думок населення щодо оцінок благодійництва: вірять у хороші історії про благодійництво 35%, не вірять - 33%, решта не змогла дати певної відповіді. Тож низька інформаційна кампанія значною мірою унеможливлює подолання негативних стереотипів та формування позитивного ставлення у суспільній свідомості щодо благодійної діяльності. Слід зазначити також недостатню зацікавленість владних структур у підтримці благодійницьких заходів. Значну увагу потрібно приділяти формуванню у громадської думки іміджу престижності статусу «благодійника» та «мецената». Зокрема, у Франції одним із таких стимулюючих механізмів є щорічна спонсорська премія «Les Oscars», заснована у 1980 році незалежною організацією Admical. Премія має національний статус, а її основною ідеєю є заохочення розвитку благодійництва у сфері культури. В Україні подібні ініціативи проявляють певні громадські організації та фонди. Зокрема, у 2008 році Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», Всеукраїнський благодійний фонд «Дитячий світ» та інші структури організували конкурс «Благодійник року», на Чернігівщині започатковано конкурс «Благодійник року» імені меценатів Тарновських. Варто було б відповідними президентськими указами організувати щорічний конкурс «Меценат року», затвердити відповідні державні нагороди за благодійницьку та меценатську діяльність, які б вручалися особисто Президентом України з висвітленням у ЗМІ.

Зарубіжний досвід

Сьогодні у світі і Європі зокрема дедалі більше уваги приділяється традиціям меценатства, розвивається корпоративна філантропія, зростає бізнес-етика. На Заході здійснення благодійницької діяльності зумовлено високим рівнем соціальної відповідальності бізнесових структур. І великі корпорації, і заможні люди створюють благодійні фонди чи направляють значні кошти на благодійні цілі. Зокрема, один із найбільших багатіїв світу Ворен Баффет переказав неймовірну суму грошей - понад 30 млрд. доларів - у благодійний фонд Білла Ґейтса. У західних країнах держава активно підтримує розвиток благодійництва та меценатства, створюючи для цього досить сприятливі умови. У Бельгії і Великобританії передбачене стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що обкладаються податком. В Австрії та Франції спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу і не оподатковуються.

У США меценатська та благодійницька діяльність має також значні пільги. У цій країні розмір добродійної пільги - до 10% доходу компанії; із пожертвувань у грошовій формі можна отримати податкове вирахування в межах 50% річного доходу, із пожертвувань не в грошовій формі - 20-30%. Тому щорічні відрахуванння на добродійність в США досить значні: наприклад, за 2007 р. в країні було пожертвувано близько $300 млрд доларів, причому 75,6% цієї суми - внески приватних осіб. Загальний обсяг благочинності у США останніми роками становить близько 2% від ВВП. У Франції в 2003 р. упроваджена податкова система, що передбачає зменшення на 60% податків підприємств у разі надання ними меценатської допомоги. Угорщина дозволяє відраховувати на меценатство 70% прибутку підприємств і компаній, Греція - 30%, Німеччина - 33,2% [11].

Значну увагу у зарубіжних країнах приділяють моральному заохоченню благодійників.

Наприклад, в Оттаві (Канада) у дворі однієї із шкіл можна побачити три гранітні колони. На першій із них значиться назва фірми, що пожертвувала школі близько 1 млн. доларів. На другій - назви організацій, що виділили десятки тисяч доларів. На третій висічені прізвища приватних жертводавців. Указані суми внесків навіть у розмірі $5. У Швеції, Франції щорік проводиться церемонія «Меценат року».

Слід зазначити, що, незважаючи навіть на економічний спад, розвиток благодійності у багатьох західних країнах не зменшується. Про це свідчать результати дослідження, опубліковані світовим провайдером фінансових послуг Barclays Wealth у липні 2009 року. Чверть потужних інвесторів Великої Британії та США, інвестиційні активи яких перевищують мільйон доларів США, збільшили обсяги благодійної допомоги упродовж останніх півтора року. Три чверті - залишили на попередньому рівні [12].

Більшість із 500 опитаних інвесторів зізналася, що в разі продовження кризи вони економитимуть на предметах розкоші, харчуванні, на святах і подорожах, а також на співробітниках. Ці статті, за словами опитаних, витратніші, ніж благодійні пожертви.

Заможні благодійники хочуть бачити високу результативність своїх благодійницьких пожертв. 45% донорів високого рівня погоджуються віддати свої статки при житті, аби стати свідками їх впливу на суспільство. 40% вважають, що благодійні організації найкраще будуть використовувати пожертвування. Водночас 51% із цим не погоджується. Чимало донорів схиляється до інвестування в окремі соціальні проекти, а не до передачі коштів великим фондам.

Відродження та збереження українських замків

Досить важливою і цінною частиною вітчизняної історичної спадщини є українські замки. До початку ХХ століття в Україні існувало понад 500 замків і фортець. На жаль, частина їх являє собою залишки так званих замчищ та окремих споруд. За оцінками експертів, можна говорити, що тепер у країні налічується близько 200 замків різного ступеня збереженості - це приблизно стільки ж, як у Чехії і вдвічі більше, ніж у Польщі[13].

З особливою гостротою сьогодні постає проблема охорони та збереження замків, так як держава сьогодні неспроможна належним чином виконувати ці функції. У більшості країн світу для вирішення цієї проблеми застосовується механізми приватизації цих історичних споруд з умовою їх належного збереження та перетворення у туристичні об'єкти. Адже замки є брендом місцевості, в цьому полягає їх основна комерційна цінність і додана вартість, яку вони створюють для свого регіону.

Головною умовою приватизації є підписання договору між власником та відповідним державним органом. Зокрема, стаття 2 Закону «Про перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації» (Закон № 574-VI від 23.09.2008.) вказує, що пам'ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником із відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про майбутній охоронний договір на пам'ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам'ятки, робіт, які майбутній власник зобов'язується виконати з метою утримання пам'ятки в належному стані.

В Європі дуже поширена практика передачі в приватну власність напівзруйнованих замків тим, хто здатний реставрувати і підтримувати ці будови у належному стані. Наприклад, в Іспанії в 2004 році пропонувався за 1 євро середньовічний замок. Новому власникові належало відновити твір архітектури. У 2001 році в шотландському графстві Ренфрешир за 1 фунт стерлінгів був запропонований місцевий напівзруйнований замок з акром землі, який потрібно було реставрувати. Продаж замків, що перебувають у пристойному стані, також досить поширене явище в Європі. Так, у 2004 році на аукціоні Еbay був виставлений шотландський 700-річний готичний замок Лі разом з угіддями в 100 га і власним баронським титулом. Мінімальна ціна пропонувалася в $8 млн. Нині на французькому інтернеті-аукціоні продається чотириповерховий замок епохи Відродження з рядом прибудов за 1,8 млн євро. Основна частина будівлі була зведена в XIV столітті і лише одного разу пережила повну реконструкцію в XIX столітті.

Створення на базі українських замків популярного туристичного продукту є дієвою альтернативою погіршенню стану історичних об'єктів, це сприятиме як збільшенню потоків в'їзного туризму, так і зміні стереотипу поведінки вітчизняних туристів, переорієнтовуючи їх із відпочинку за кордоном на відпочинок в Україні. Більшість експертів підтримують пропозиції щодо перетворення замків у туристичні об'єкти шляхом приватизації, хоча не всі дослідники схвалюють цю ідею. Зокрема, закарпатський історик Йосип Кобаль упевнений, що замки не можна ні в якому випадку приватизовувати, найкращий вихід - це консервація. Адже при реставрації, без залучення фахівців, багато що з історичної спадщини буде втрачено назавжди. Науковець пропонує йти європейським шляхом. «Немає сенсу і відбудовувати замки. Для цього немає документальних планів, ніхто не знає, який він мав вигляд у минулому. Замки треба законсервувати, зате побудувати навколишню інфраструктуру. Можна зробити чудове «золоте кільце» по замках Закарпаття, якого у нас поки що немає. Але якщо у замках почнуть робити ресторани, то для культури й історії вони будуть втрачені назавжди...» [14].

Певну допомогу у цій сфері намагаються подавати також іноземні громадяни. Зокрема, португальський архітектор Антоніо КастелБранко вирішив допомогти відреставрувати Невицький замок на Закарпатті, що опинився сьогодні під загрозою руйнування. За оцінками експертів, реставрація може коштувати понад 10 мільйонів євро. Частину грощей на реконструкцію архітектор хоче отримати в Євросоюзі у вигляді гранта. Проблема є тільки одна - умови отримання подібних грантів передбачають, що частину фінансування бере на себе держава, без цього в Європі грантові кошти не виділяють [15].

Підсумовуючи, слід зазначити, що для вирішення проблеми відродження і збереження об'єктів історико-культурної спадщини в країні необхідно створювати умови для формування корпоративної та приватної культури благодійництва і меценатства шляхом удосконалення відповідного законодавства. Крім того, потрібно з боку держави створювати прозорі умови здійснення приватизації об'єктів історико-культурної спадщини для залучення стратегічних інвесторів, здатних забезпечити належний рівень охорони і збереження історичних пам'яток та перетворення їх в об'єкти туристичної інфраструктури. Для цього потрібні законодавчі гарантії щодо інвестицій, прозорі правила гри і підтримка держави на всіх ступенях реалізації проектів.

Слід рекомендувати Міністерству культури і туризму України, Міністерству економіки України, Державній податковій інспекції, іншим відповідним структурам розробити і внести на розгляд Верховної Ради законопроекти, спрямовані на підтримку та стимулювання благодійницької та меценатської діяльності через податкові пільги чи інші економічні механізми.

Рекомендувати відповідним виконавчим органам України посилити контроль за дотримання вимог Охоронних договорів на пам'ятки історико-культурної спадщини, розробити і внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів, що регламентують проведення експертизи цінності пам'яток, збереження їх автентичного вигляду татехнічного стану.