Євроінтеграційний вектор зовнішньої політики України у 2010 році

Ігор Тодоров, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету, доктор історичних наук,

Віктор Малік, аспірант кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету

УДК : 32.019.51

5. Офіційний сайт Посольства США в Україні // www.usambassy.org                               

Розглядається євроінтеграційний вектор зовнішньої політики України у 2010 році у контексті змін у політичній сфері держави. Наводяться дані експертного опитування, що демонструють основні проблемні питання у сфері євроінтеграції України.

Ключові слова: Європейська інтеграція, Європейська політика сусідства, Східне партнерство, угода про асоціацію, зовнішня політика.

Рассматривается евроинтеграционный вектор внешней политики Украины в 2010 году в контексте изменений в политической сфере государства. Приводятся данные экспертного опроса, демонстрирующие основные проблемные вопросы в сфере евроинтеграции Украины.

Ключевые слова: Европейская интеграция, Европейская политика соседства, Восточное партнерство, договор об ассоциации, внешняя политика.

Актуальність теми дослідження обумовлена важливістю європейської інтеграції як ключового пріоритету зовнішньої політики України. Внаслідок змін, що відбулися на початку 2010 року у політичному житті країни (обрано нового Президента, створено нову владну коаліцію у Верховній Раді, сформовано новий уряд), зовнішня політика України протягом 2010 року занала значних змін. Можна констатувати завершення періоду «єврооптимізму» в українській зовнішній політиці. Отже, необхідно розглянути, як протягом першого року роботи нового Президента та уряду розвивалася політика України у сфері євроінтеграції.

Об’єктом дослідження виступає зовнішня політика України. Предметом дослідження є її євроінтеграційний вектор.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період із лютого 2010 року по лютий 2011 року, тобто перший рік роботи команди нового Президента.

Метою дослідження є аналіз політики України на шляху євроінтеграції протягом першого року роботи нової влади.

Для дослідження даної проблеми велике значення мають такі джерела, як офіційні документи Європейського Союзу, офіційні коментарі окремих представників органів ЄС; документи органів влади України, насамперед нормативно-правові акти; заяви та інтерв’ю офіційних осіб ЄС та України. Окремо слід відмітити аналітичні матеріали і публікації експертних організацій та дослідницьких центрів [1]; коментарі й оцінки експертів щодо політики України у сфері євроінтеграції [2]; результати експертних опитувань [3].

2010 рік характеризувався значними змінами як в українському політичному житті, так і в зовнішньополітичному оточенні України. Визначальною подією в українському політичному житті стали президентські вибори 2010 року, в результаті яких новим Президентом України став Віктор Янукович. У Верховній Раді було сформовано нову більшість на чолі із Партією регіонів, сформовано новий уряд на чолі з М. Азаровим. Місцеві вибори у жовтні 2010 року та відміна конституційної реформи (повернення до Конституції зразка 1996 р.) закріпили позиції Партії регіонів та сприяли значній консолідації влади. Таким чином, уперше після 2005 року головні державні інститути — Президент, Уряд та Верховна Рада — опинилися під контролем однієї політичної сили. Новою владною командою було проголошено курс на реформи, які мають сприяти подоланню негативних наслідків фінансової кризи, стабілізації економічної ситуації в країні.

Серед перших кроків нового Президента та нової владної команди — декларація незмінності курсу на євроінтеграцію. Партія регіонів на чолі із В. Януковичем традиційно сприймалася як проросійська політична сила. Тому певним символічним жестом, що мав продемонструвати значення європейського напряму для України, став перший офіційний закордонний візит, що його здійснив В. Янукович на посаді Президента на початку березня 2010 року до Брюсселя (для порівняння — перший закордонний візит Президент В. Ющенко здійснив до Москви). Під час зустрічі із Президентом Єврокомісії Ж. М. Баррозу новообраний Президент підкреслив важливість європейської інтеграції як пріоритетного напрямку зовнішньої політики України: «Для України європейська інтеграція — ключовий пріоритет зовнішньої політики, а також стратегія здійснення системних соціально-економічних реформ» [4].

Зміни торкнулися нормативно-правової основи зовнішньої політики. Важливою подією стало прийняття 1.07.2010 нового Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики». Відповідно до Закону, «Україна як європейська позаблокова держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур» [5]. Україна дотримується політики позаблоковості, «що означає неучасть України у військово-політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес» [6]. Таким чином, офіційно Україна не проголошує за мету інтеграцію до НАТО або іншого військово-політичного блоку (ОДКБ), але декларує свою зацікавленість у всебічному розвитку співробітництва з міжнародними безпековими організаціями. Подібне закріплення «позаблокового» статусу України сприяє консолідації українського суспільства, оскільки знімає з порядку денного одне із найгостріших питань, яке, через його надмірну політизацію, активно використовувалося у політичній боротьбі. З іншого боку, продовження співпраці з Північноатлантичним Альянсом залишається пріоритетним напрямом української безпекової політики, і, якщо для цього будуть необхідні передумови, питання власне інтеграції України до НАТО може бути повернено до порядку денного у майбутньому.

В той же час, «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі» залишається серед засад зовнішньої політики [7]. Таким чином, відбулася загальна прагматизація зовнішньої політики, відмова від політичних декларацій, зміна акцентів з результату на процеси співробітництва з ЄС та НАТО, значної актуальності набувають практичні питання співробітництва, наприклад створення зони вільної торгівлі, запровадження безвізового режиму тощо. При цьому можна констатувати і значне посилення євразійського вектора зовнішньої політики України — посилення співпраці з Російською Федерацією, зацікавленість у співробітництві з Китаєм.

Розглянемо, як розвивалася ситуація за ключовими напрямками співробітництва України та ЄС у 2010 р.

Україна та ЄС мають тривалу та насичену історію співпраці, яка мала як суто декларативні, так і цілком практичні прояви. Безумовно, одними з найважливіших практичних інструментів діалогу Україна-ЄС є процес укладання Угоди про асоціацію (включаючи створення зони вільної торгівлі) та запровадження безвізового режиму.

Новим інструментом у відносинах України та ЄС став так званий Порядок денний асоціації, що має на меті підготувати та сприяти набуттю чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. З метою моніторингу за його виконанням було створено Спільний Комітет старших посадових осіб, перше засідання якого відбулося у січні 2010 року. На цьому засіданні були визначені 78 пріоритетів на 2010 рік.

25 травня 2011 Європейською комісією було оприлюднено Звіт про реалізацію Європейської політики сусідства в Україні у 2010 році, в якому відмічається значний прогрес України у реформуванні економічної сфери держави [8]. Серед особливих досягнень, що мали місце у 2010 році, слід віднести ухвалення Закону України «Про державні закупівлі», що має зіграти важливу роль у приборканні корупції та покращенні конкуренції, а також прийняття Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», який проклав шлях до вступу України в Енергетичну Спільноту (лютий 2011 року). Цей закон заклав значний потенціал для модернізації та реструктуризації енергетичної галузі та інфраструктури України — із можливістю одержання дуже високих економічних вигід.

Водночас ЄС відмічав погіршання стану справ із правами людини, відсутність поступу у боротьбі з корупцією, критиці були піддані місцеві вибори 2010 року.

Україна продовжувала активно співпрацювати з ЄС стосовно регіональних і міжнародних питань та приєдналася до 26 з 44 заяв спільної зовнішньої та безпекової політики, до яких її було запрошено.

Важливою подією стало прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України № 1073-р від 19 травня 2011 р. «Про затвердження плану першочергових заходів щодо інтеграції України до Європейського Союзу на 2010 рік», метою якого є залучення фінансової допомоги ЄС, покращення доступу товарів на ринок ЄС, поліпшення інвестиційного клімату, активізація безвізового діалогу між Україною та ЄС, остаточне приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, забезпечення модернізації ГТС України тощо.

Значною подією став 14-й саміт Україна-ЄС, який відбувся 22 листопада 2010 р. у Брюсселі. Найбільш вагомим досягненням саміту стало прийняття Плану дій щодо запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС. Незважаючи на відсутність гарантій із боку ЄС щодо запровадження безвізового режиму після виконання Плану, цей документ повинен наблизити Україну до загальної мети.

В економічній сфері для України стратегічним завданням є створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом.

Протягом 2010 року відбувалось зростання обсягів двосторонньої торгівлі між Україною та ЄС, хоча загальний обсяг торгівлі так і не досяг рівня 2008 року. Експорт ЄС до України збільшився на 24,5% в порівнянні з 2009 р., а експорт України до ЄС збільшився на 43,4% [9]. У 2010 році проведено п’ять раундів переговорів про глибоку та всебічну зону вільної торгівлі (ГВЗВТ) між ЄС та Україною.

Актуальні питання зовнішньої політики України традиційно залишаються у центрі уваги експертного середовища. Наприклад, за результатами дослідження, що було проведено О. Потєхіним та Н. Пархоменко у грудні 2009 року та у грудні 2010 року, було опитано відповідно 50 та 42 особи з числа осіб, причетних до аналізу, планування, експертизи зовнішньої та безпекової політики України і прийняття політичних рішень (працівники органів державної влади й державних аналітичних структур, військова еліта, фахівці неурядових організацій, журналісти). Значно зросла кількість експертів, які вважають, що Президент України та його адміністрація (або секретаріат) має вирішальний вплив на зовнішню політику (з 76% у грудні 2009 року до 97,6% у грудні 2010 року), а також тих, хто вважає, що вузьке неформальне коло осіб навколо Президента має найбільший вплив на зовнішню політику — з 28% до 90,5% [10].

Щодо відносин України зі стратегічними партнерами, то значна кількість експертів відмічає зближення з Російської Федерацією (45,2%). Зросла частка експертів, які характеризують сферу відносин з Європейським Союзом як «стагнацію відносин» (з 28% до 45,2%) або як «нерівноправне, асиметричне партнерство» (з 46% до 59,5%) [11].

Традиційно абсолютна більшість опитаних експертів підтримують актуальність вступу України до Європейського Союзу, хоча й тут можна відмітити певне зростання «євроскептицизму». Серед чинників, що на сьогоднішній день найбільше перешкоджають реалізації євроінтеграційних прагнень України, на перше місце вийшла корупція та організована злочинність (54,8%). На другому місці — нездатність лідерів держави визначати та втілювати на практиці стратегічні пріоритети (52,4%). Третю сходинку зайняв вплив російського чинника та повільні економічні реформи (50%). Зросла негативна оцінка такого чинника, як небажання на практиці правлячої еліти інтегруватися (42,8%), що і вивело його на 4-те місце. Реставрація окремих елементів радянської системи управління, характерна для діючої влади, практично удвічі збільшила результат такого чинника, як спадщина радянської системи мислення та суспільної організації (14% у 2009 році проти 26,2% у 2010). Збережено тенденцію зростання негативного рейтингу такого чинника, як порушення прав людини (9,5% у 2010 році, 6% у 2009, 0 — у 2008) [12].

Можна констатувати, що з приходом до влади нового Президента та уряду Україна значним чином сконцентрувалася на внутрішніх проблемах, були започатковані економічні та політичні реформи. Підбиваючи підсумки 2010 року, Президент відмітив головні досягнення на європейському напрямі — приєднання України до Договору про Енергетичне Співтовариство та прийнятий на останньому Саміті Україна — ЄС План дій щодо запровадження безвізового режиму. Гарант підкреслив, що «ми бачимо Європейський Союз як оптимальну модель суспільного розвитку, економіки, публічних інститутів, а в перспективі — і як наш спільний дім». Характеризуючи стан відносин із Євросоюзом, В. Янукович наголосив на їх прагматизації: «у своїх очікуваннях на європейському напрямі ми спустилися із захмарних висот на ґрунт реальності» [13].

Таким чином, зовнішня політика України протягом першого року президентства В. Януковича не стала автоматично проросійською — окрім угоди щодо продовження перебування Чорноморського флоту у Криму до 2042 року, інших значних кроків (практичних, а не декларативних) у бік Росії Україна не зробила. Це стосується, насамперед, енергетичної сфери — Україна залишила за собою контроль за газотранспортною системою, а у лютому 2011 року стала членом Європейського енергетичного співтовариства. Переговори щодо укладання Угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі не було призупинено, навпаки, економічна інтеграція з ЄС залишається одним із найголовніших пріоритетів для України.

Скоріше, протягом першого року президентства В. Януковича спостерігається певне повернення до політики «багатовекторності» часів Л. Кучми. З одного боку, були зняті занадто політизовані питання у російсько-українських відносинах — такі, як продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на українській території, зняття з порядку денного питання щодо вступу до НАТО та проголошення України нейтральною країною. При цьому Україна отримала певну економічну вигоду у вигляді знижки у ціні на російський газ. З іншого — європейська інтеграція залишається (та очевидно, залишиться) ключовим пріоритетом для України, насамперед в економічній сфері.