Державна політика у формуванні інформаційного суспільства в умовах глобалізації в країнах Латинської Америки

Анатолій Ткач, здобувач кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

УДК 321.015

Розглянуто проблеми стратегій політичної модернізації залежно від формування інформаційного суспільства та забезпечення інформаційних технологій у Латинській Америці.

Ключові слова: цивілізація, демократія, Латинська Америка, політична система, режим, модернізація, розвиток.  

Проанализированы проблемы взаимодействия неолиберализации и политической модернизации в зависимости от условий в странах Латинской Америки.

Ключевые слова: цивилизация, демократия, Латинская Америка, политическая система, режим, модернизация развитие.

Globalization proсes a considerable challenge comparative politics, understood as the comparison of separate states. Different institutions are functionally equivalent when they the same role within the political system. This a comparative study of this topic might need to compare different mechanisms of scrutiny across the selected.

 Key words: social state, social policy, social partnership, democratic political regime, legal state, liberal state, social democracy.

Постановка проблеми. Термін «інформаційне суспільство» на початку 60-х р. незалежно один від одного ввели Ф. Махлун (США) і Т. Умесі (Японія). Інший відомий американський дослідник Д. Белл запропонував концепцію «постіндустріального суспільства». В сучасних умовах деякі автори використовують поняття як синоніми, і для цього є підстави [1; с. 80].

Інформаційне суспільство принципово відрізняється від індустріального. Змінюється форма організації виробництва, знижується ступінь концентрації виробництва, зменшується значення бюрократичних механізмів управління. Паралельно диференційовані економічні процеси переплітаються у світовому масштабі (розмивання «внутрішніх» товарних ринків або «мережної інтеграції» валютних ринків). Транснаціональні корпорації набувають справді глобальної структури і складно визначити як національну приналежність, так і походження вироблених ними благ.

Дослідження проблеми науковцями. Визначенню базисних понять, що характеризують інформаційне суспільство в цілому, присвячений ряд робіт зарубіжних авторів, більша частина яких написана в руслі концепцій постіндустріалізму. Серед них слід назвати праці Д. Белла, Е. Тоффлера, Й. Масуди, М. Пората, А. Туренна, Дж. Гелбрейта, Р. Арона, П. Дракера, Т. Стоуньєра, М. Маклюена, Е. Гідденса, М. Кастельса, Ф. Уебстера. У дослідженнях даних авторів акцент робиться переважно на вивченні технологічної та соціальної складових інформаційного суспільства, процесах збільшення кількості інформації і кодифікування теоретичного знання. При цьому інформаційне суспільство розглядається як нова стадія суспільного устрою, при якій активно формується інформаційний сектор економіки, що набуває пріоритетного значення.

Різні аспекти інформаційного суспільства, зокрема роль і місце людини в процесах глобалізації та інформаційних взаємодіях, специфіка розвитку інформаційного суспільства в окремих високорозвинених країнах, і країнах, що розвиваються, проаналізовані в українській і російській літературі у працях І. Ю. Алексєєвої, М. С. Демкової, Т. А. Берези, Л. В. Березовець, О. Л. Вартанової, С. Т. Кара-Мурзи, А. В. Колодюка, І. Б. Коліушко, В. І. Лисицького, Л. Г. Мельника, І. С. Мелюхіна, А. І. Ракитова, Г. Л. Смоляна, Д. С. Черешкіна, А. А. Чернова та ін.

Розгляду політичних аспектів суспільства знання, що формується, присвячені роботи Г. Т. Артамонова, В. А. Васильєва, М. С. Вершиніна, М. С. Демкової, М. З. Згуровського, В. В. Пастухової, А. І. Ракитова, Т. Л. Тихонової, М. Фігеля та ін. Проблеми забезпечення інформаційної безпеки в умовах глобалізації порушуються в працях таких вітчизняних авторів, як М. Г. Делягін, О. П. Дзьобань, Г. В. Ємельянов, А. Ю.Кузнєцов, А. Н. Райков, Л. А. Сергієнко, Г. Л. Смолян, В. А. Чернієнко та ін. Питання правового забезпечення процесу становлення глобального інформаційного суспільства розглядають В. А. Копилов, А. В. Колодюк, А. А. Стрельцов, М. В. Якушев, Б. Коліушко та ін.

Виклад основного матеріалу. У праці «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура» М. Кастельс називає сучасне суспільство суспільством мережних структур, підкреслюючи, що «влада структури виявляється сильнішою за структури влади», а сам факт приналежності до мережі стає джерелом влади і змін у суспільстві». Глобальні мережні структури здійснюють провідну роль, витісняючи всі традиційні форми взаємодії в суспільстві. Мережі, на думку М. Кастельса, є найважливішим компонентом нової реальності поряд з технологічними інструментами (телекомунікаційні мережі, комп’ютери, програмне забезпечення), глобальною конкуренцією і державою. Інтернет трактується як Мережа мереж. Мережа своїм домінуванням веде суспільство з-під національного і місцевого контролю убік домінування глобального регулювання.

Цитуючи М. Кастельса, автори визначають: «Глобальна економіка — це економіка, здатна працювати як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети». Однак стан окремих країн у «новій капіталістичній економіці» відрізняється. Пріоритетом у створенні і розвитку інформаційних технологій здавна володіють США з їх компаніями-лідерами світового рівня: Microsoft, Cisco, Dell. Більшість інших країн відстає від світового лідера, але «цифровий прорив» визначається в європейських та латиноамериканських державах, зокрема Мексиці. Утім, на наш погляд, це не означає фатальної приреченості на відставання і неможливості «наздогнати» лідерів. Сучасний ринок інформаційних технологій — дуже складне структурне утворення, що розвивається одночасно за напрямками, що відкривають спектр можливостей для модернізації стосовно «відсталих» [2, с. 89].

Особливість розвитку Мексики полягала в тому, що вже в перехідний період від промислового до інформаційного виробництва вона визначила електронну промисловість як першу дійсно високотехнологічну галузь. У порівнянні з автомобільною промисловістю витрати на сировину в електронній промисловості на порядок менше, а складні технології і «знання» відіграють величезну роль.

Із відкриттям ринку в 80-х р. з’явилися нові можливості для зростання експорту електронних товарів. Цим скористалися міжнародні корпорації. США створили в Гвадалахарі підконтрольне підприємство. У цей же період починають діяти мексиканські підприємства комп’ютерів на базі імпортних компонентів фірм. Вони одержали додаткові вигоди від кроків лібералізації мексиканської зовнішньої торгівлі (1990 р.) [4; с.122]

У галузі електроніки «макіладорас» стали виробничим сектором, орієнтованим на експорт до США. Таким чином, вони залежали від економічного циклу північного сусіда. Щорічний середньорічний приріст був до 10%. Незабаром «макіладорас» перетворилися в першого виробника електронних товарів у країні. У 1991 р. вони експортували електро- і електронні товари на 9,3 млн. дол., у той час як підприємства національного сектора — на 1,2 млн. дол. Виробництво на «макіладорас» почало диверсифікуватися. Поряд зі складанням вони освоюють випуск матеріалів і компонентів для електротехніки та електроніки.

Результатом стало перетворення електронної галузі у провідне джерело промислового експорту (до 23%). У 1991–2000 р. вартість продажів електроніки та електротоварів на зовнішньому ринку («макіладорас» і національних підприємств) зросла з 1 до 15 млрд. дол., а середньорічний коефіцієнт зростання був до 30%. У 2000 р. електронна промисловість перетворилася у провідну галузь країни, обігнавши за вартістю виробництва (33 млрд. дол.) автомобілебудування і випуск автозапчастин (32,3 млрд. дол.). Мексика стала 11-м експортером електронних товарів у світі і фактично компонентом північноамериканської економіки, «країною-платформу». Це сприяло перетворенню Мексики у важливий полюс зростання в Латинській Америці (поряд із Меркосур) [5; с. 98].

Далі розпочався парадоксальний, на перший погляд, процес. У 2002–2003 р. Американський імпорт електронних товарів знову став збільшуватися, а мексиканський експорт до США продовжував знижуватися. Мексиканська електронна промисловість втратила свої позиції, завойовані на американському ринку до 2001 р., і в 2004 р. фактично повернулася до рівня 2000 р.

Перспективи електронної промисловості — в інтеграції двох типів підприємств імпортозаміни і «макіладорас». В Мексиці підприємства першого типу стали асимілюватися до режиму тимчасового імпорту для виробництва експортних товарів, а другого типу — виходити на внутрішній ринок. Проте в цілому сектор інформаційних технологій у країні розвинутий неоднозначно: виробництво hardware (власне електроніки) і електротоварів на експорт контролюється іноземним капіталом, а управління цими галузями здійснюється через слабку внутрішню інформаційну інфраструктуру за відсталої національної науково-дослідної бази.

Глобалізація змушує підприємства електронної промисловості Мексики конкурувати і на світовому, і на внутрішньому, і на субрегіональному (НАФТА) ринках. Міжнародна організація співробітництва (НАФТА) уступає свою нішу на американському ринку Китаю і не тільки через низький рівень оплати праці китайських робітників у порівнянні з мексиканськими, але й через інтенсивне зростання виробництва електронних товарів у Китаї протягом 90-х р. (у середньому 35% за рік) та їх експорту (28%). Зростання виробництва в Китаї було досягнуто завдяки провідній ролі держави, що співробітничає із приватним капіталом, тайваньському менеджментові і технологіям, що випереджає зростання продуктивності праці в порівнянні з його оплатою, а також політиці девальвації національної грошової одиниці, що сприяла експорту. У Мексиці підтримка державою розвитку національної інформаційної інфраструктури набагато слабкіша, попит на внутрішньому ринку на електронні товари невисокий, а політика обмінного курсу є несприятливою для виробництва.

Таким чином, Мексика здійснює виробництво hardware скоріше за звичкою. У виробництві такого типу висока вартість первісного налагодження виробництва. Це вимагає широкого припливу іноземного капіталу, залучення складних технологій і кваліфікованих закордонних фахівців.

Проте Мексика має альтернативу. Щоб не залишатися «сировинним придатком», країні потрібно перейти до виробництва основних цінностей постіндустріального суспільства — до виробництва інформації.

Квінтесенцією нової економіки є виробництво програмної продукції або програмного забезпечення. Створення програмного забезпечення — це не зовсім інженерна дисципліна. Тут є творчий компонент («проекту» або «вихідного коду»). Саме тому вкладені у виробництво грошові ресурси меншою мірою корелюють з якістю кінцевого продукту, ніж, скажімо, у виробництві електронних комплектуючих і техніки. Це відкриває можливості для створення малих і навіть мікропідприємств без значного збільшення фінансових витрат. Але є одна жорстка умова — таким фірмам потрібні висококласні фахівці програмування, які б мали значний досвід практичної роботи. Саме таких фахівців країні бракує.

В 2001–2008 рр. у різних країнах світу накопичений чималий досвід освоєння сучасного виробництва. Були, зокрема, показові приклади інтенсивного та адаптаційного прориву у вузькій галузі, але вони визначалися ситуацією — народженням нового ринку. Для Мексики такий прорив у вузькому полі є нереальним. Тому відбувається планомірне, повільне розширення позицій «на всіх фронтах». Так, у 2002 р. Обсяги виробництва пакетів досягли 676,8 млн. дол., а програм на замовлення — 160 млн. дол [6; с. 112].

У 2010–2011 рр. ситуація почала виправлятися, хоча не можна сказати, що це визначалося державною політикою. Основним фактором стала поява нових технологій, що дозволяють одержувати високошвидкісний доступ до Інтернету без додаткових вкладень у розвиток кабельної інфраструктури. У Мексиці високий рівень охоплення населення — 50% великих міст, а в столиці навіть 70%. Це — гарний показник для гіперурбанізованої країни, в якій 75% населення мешкає у містах. Але подальше разгортання кабельних мереж не можна вважати економічно вигідним. Швидко дешевшають комп’ютери. Вартість одного метра кабелю залишається постійною. Це пов’язано з особливостями технології виробництва.

Технології нового покоління поділяються на два сегменти: з одного боку, це ті, що використовують телефонну інфраструктуру як канал передачі даних, з іншого боку — безпровідні. У першому випадку розповсюдженим став ADSL-доступ (Asynchronous Digital Subscriber Line). Він дозволяє створити широкий інтернет-канал (до 6 Мбіт), не заважаючи роботі звичайного телефонного та факсового устаткування. Перевагою таких послуг є відносна дешевизна: ціна необмеженого за часом доступу на швидкості 256 Кбіт є прийнятною для приватних осіб (30 дол. на місяць). Проблема полягає в тому, що ринок таких послуг монополізований однією компанією — Telmex, що здійснює установку дорогого устаткування на АТС. Відповідно на конкуренцію і гнучкість цінової політики в доступній для огляду перспективі розраховувати не доводиться.

Тому велику популярність здобувають способи безпровідної передачі інформації. І в даному аспекті Мексика виявилася на «гребені» технологічного прориву, наприклад Telmex надає послуги безпровідного доступу до Інтернету на швидкості 128 Кбіт за 30 дол. на місяць, покриваючи до 70% території країни. Паралельно сотові оператори Мексики також розгортають мережі третього покоління (GSM), що дозволяють передавати дані з високою швидкістю. Отже, можливість доступу до Інтернету практично має кожен мешканець Мексики [7; с. 149].

Таким чином, виробництво програмного забезпечення є надзвичайно вигідним для Мексики сегментом ринку технологій. Але для країни це неосвоєний ринковий простір на відміну від щільно заполоненого сегмента виробництва електронних компонентів, на який посилюється конкурентний тиск із боку компаній Китаю та інших азіатських країн.

Досвід свідчить, що процес модернізації в Мексиці складний. Виникають внутрішні суперечності та «вузькі місця». Наприклад, на шляху до ефективного виробництва важливі не лише розвиток інформаційної інфраструктури і можливість провести Інтернет «до кожного будинку», але і розвиток системи професійної підготовки програмістів, державна підтримка національних підприємств, програми стимулювання експорту програмних продуктів та формування внутрішнього ринку для збуту, розширення системи онлайнових платежів.

              Висновки. Таким чином, новий напрямок з виробництва програмного забезпечення є виграшним для Мексики, оскільки за незначних фінансових витрат вимагає великих працевиттрат. На більш гнучкому, менше монополізованому (у порівнянні з виробництвом hardware) ринку у країни є шанс вирватися на світовий рівень у виробництві програмного забезпечення. Розвиток аутсорсінгової моделі програмування у 2011 р. дозволяє здійснювати роботи для найбільших західних фірм «на замовлення». Для Мексики є корисним досвід Індії. Наприклад, спочатку з існуючих програмних продуктів та адаптації для конкретних підприємств, а потім з розвитку власного програмування для внутрішнього ринку.