Формування ставлення до зарубіжних країн за допомогою фреймів у ЗМК

Валерія Карпиленко, аспірантка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.

УДК 007 : 304 : [32.019.51 : 654.19] (045)

В статті розглядається вплив сюжетів новин, що висвітлюють життя за кордоном, на ставлення аудиторії до іноземних країн. Аналізується змістова наповненість новинних блоків та інформаційна спрямованість.

Ключові слова: новина, фрейм, міжнародні засоби масової комунікації, вплив мас-медіа.

В статье рассматривается влияние сюжетов новостей, освещающих жизнь за рубежом, на отношение аудитории к иностранным государствам. Анализируется смысловая наполненность новостных блоков и информационная направленность.

Ключевые слова: новость, фрейм, международные средства массовой коммуникации, влияние масс-медиа.

The article considers the impact of news stories covering the life abroad in relation to the audience of foreign countries. Examines the semantic content of news and information block orientation.

Key words: news, frame, international means of mass communication, influence the media.

Ставлення до тієї чи іншої країни формується через ЗМК, адже далеко не кожна людина має змогу виїхати за кордон та наочно переконатися в тому, у чому нас кожного дня переконують випуски новин. Тож без перебільшення, від щоденного перегляду новинних блоків на певному телеканалі формується сприйняття людиною світу, що перебуває за межами українських кордонів. Як імідж України формують закордонні теле-, радіо- та Інтернет-ЗМІ, так і наші ЗМІ створюють образ інших країн: від багатьох факторів залежить, яким цей образ в кінцевому варіанті постане перед глядачем. У нашій статті ми перелічимо деякі з них — найпоширеніші та найважливіші.

Цікавим є той факт, що найчастіше та найкраще поширюються новини з-за кордону, які мають сенсаційний характер. Важливою складовою досліджень, пов’язаних зі взаємодією новин, є проблема їх поширення. Дослідження цієї сфери частіше зосереджені навколо саме надзвичайних новин. Учені досліджують шляхи, за якими люди дізнаються про новини, і швидкість, за якою поширюються новини взагалі і надзвичайні особливо. Починаючи з 1940-их років, коли були проведені перші дослідження поширення новин, учені відкрили декілька основних характеристик, пов’язаних з їх поширенням. По-перше, новина розповсюджується набагато швидше, якщо вона являє собою дуже важливу і впливову подію. По-друге, на швидкість поширення новини також впливає час її появи [1]. Тож із цього можна зробити висновок, що думку про країну складають значною мірою саме факти сенсаційного характеру, тож і уявлення про неї є доволі необ’єктивним. Адже якщо в сюжетах про деякі країни ми бачимо здебільшого терористичні напади, революційні заворушення чи воєнні конфлікти, це зовсім не означає, що країна постійно перебуває у надзвичайному стані. Хоча здається все саме так і не інакше. Так, якщо мова йде про Лівію, то це обов’язково воєнні конфлікти, якщо про Грецію, то частими є повідомлення про демонстрації протестів населення.

Етнічна інформація в ЗМІ — це, передусім, згадки в публікаціях про народи і країни, про національні або етнічні звичаї і цінності. Це, звичайно, і безмежне поле етнічної політики та міжетнічної взаємодії; це та інформація про етнічну економіку, про спорт і медицину, педагогіку та інші сфери суспільного життя. Але, крім того, етнічність у ЗМІ — це ще й дуже важковловимі явища, пов’язані з етнічною психологією людей — почуттями, емоціями, уявленнями [2; 46].

Деяке пожвавлення інтересу преси до міжнародного життя спостерігається у зв’язку з подіями 11 вересня 2001 р., а також із наступними акціями США і їх союзників щодо Афганістану та Іраку, але це не торкнулося міжнародної журналістики в цілому. Свідчення тому, зокрема, істотне скорочення географічного охоплення світових подій у транснаціональних ЗМІ. Незважаючи на зростаючу глобалізацію інформаційних процесів, медійне відображення світу стає все більш звуженим унаслідок того, що поза увагою найбільших ЗМІ виявляються цілі регіони світу. Критики зазначають, що сьогодні велика частина країн зникає (або вже зникла) з медійної карти світу. Після 11 вересня 2001 ігноруються новини навіть із великих країн із багатомільйонним населенням (на зразок Бразилії, Індонезії та Малайзії) — особливо якщо ці новини не пов’язані з великомасштабними драматичними подіями: війнами, терактами, етнічними і міжрелігійними конфліктами, гострими політичними та економічними кризами. Тенденції форсованої драматизації і загального негативізму міжнародної інформації не компенсуються новинами про позитивні зміни в різних регіонах та країнах, в результаті чого у медійній аудиторії формується збіднений і спотворений катастрофічний образ сучасного світу. Так, наприклад, багато в чому під впливом однобічного висвітлення в транснаціональних ЗМІ подій та проблем Африки сформований її образ як регіону перманентної політичної нестабільності, насильницьких конфліктів і всепроникної злочинності, економічної відсталості та регресу, гуманітарних і екологічних катастроф, зони поголовного поширення СНІДу та інших невиліковних хвороб. Тобто, регіону без майбутнього — хоча насправді Африка багата величезними природними та людськими ресурсами для розвитку.

Глобалізація інформаційної діяльності, що відкрила величезні можливості для взаємовпливу і взаємного збагачення культур народів світу при збереженні їх культурного різноманіття, для становлення товариств відкритого типу, що забезпечила миттєву доставку інформації до будь-якої частини світу, разом з тим може сприяти уніфікації масової свідомості, духовному нівелюванню країн і народів [3]. Поодинокими є публікації, на зразок дорожніх нарисів, в яких описується не сенсаційна подія, а розповідається про власне країну, її звичаї, особливості проживання та культуру. Звичайно, коли цей опис — не зібрання відомостей у мережі Інтернет, а факти та враження, отримані під час перебування там. Загалом, ці враження вкрай відрізняються від здобутих опосередковано, через перегляд новин. Таким прикладом може послугувати стаття доктора філософських наук Тамари Оленіч «Иран — страна, которую мы не знаем до сих пор», у якій відображено перебування громадянки України в Ірані, ставлення до неї місцевих жителів, власне спосіб їхнього життя, дотримання звичаїв та ставлення до звичаїв представниці іншої культури, інших релігійних поглядів [4]. Більшість подій, про які повідомляє преса, мають принаймні один із загальних елементів новин: близькість, популярність, своєчасність, актуальність, значимість, драматизм. Але точної формули, що визначає, чи є подія новиною, не існує. Зрештою журналісти покладаються на власний вибір [5].

Провівши моніторинг теленовин з 27.05.2011 по 2.06.2011 на центральних українських телеканалах, слід відмітити, що на різних каналах кількість сюжетів, в яких висвітлюється ситуація за кордоном, коливається. Найбільше за даний період часу сюжетів вийшло на телеканалі ТРК Україна (37 сюжетів), тоді як на 1+1 лише 18.

Негативні новини здебільшого превалюють над позитивними. Так, за 2.06.2011 дві міжнародні новини з трьох на «Першому національному» каналі носили негативний характер («Росія заборонила імпорт європейських овочів»; «Німецькі науковці виявили бактерію-мутанта, що спричинила епідемію в Європі»), третя ж була суто інформаційною («У Латвії — новий Президент»). Майже та сама ситуація на «Новому каналі» («Потужний торнадо обрушився на американський штат Масачусетс»; «В столиці Іраку Багдаді навіть удень непроглядні сутінки — на місто обрушилась піщана буря»). На «5 каналі» ситуація ще більш критична — п’ять сюжетів із негативними новинами із п’яти наявних («Євросоюз вимагає від Росії негайно скасувати заборону на експорт усіх овочів із країн ЄС»; «Кримінальні справи у зв’язку з отруєнням росіян у Туреччині порушив слідчий комітет при прокуратурі Російської Федерації»; «Головному підозрюваному у вбивстві російської журналістки Анни Політковської висунули звинувачення за чотирма статтями»; «Абхазія попрощалася із Сергієм Багапшею»). А на каналі ТРК «Україна» взагалі з 13 подій 11 із негативним відтінком. Причому дві інші не конкурують із ними за сенсаційністю [6].

Звичайно, у поле зору журналістів потрапляють саме сенсації, а не буденні повідомлення про життя у певній країні сьогодні. Але характер цих сенсацій формує образ країни в цілому у свідомості глядача. Тож і певна держава може постати перед ним як місце постійних терактів, безкінечних воєн, свавілля у ставленні до жінок, суцільної бідності або ж, навпаки, безтурботного життя… Звісно, що образ тієї чи іншої країни може бути сформовано як «випадково» (залежно від позитивних чи то негативних подій, які відбуваються там найчастіше), так і свідомо. Слід пам’ятати, що імідж закордону формує сприйняття життя в Україні. Тож у порівнянні імідж Батьківщини мав би вигравати. Втім сьогодні про це вже не так переймаються, як за часів СРСР. Та повідомлення про спалахи захворювань або будь-яку іншу небезпеку і нині є актуальними для, наприклад, конкуруючих між собою курортних країн.

Прикладом впливу на економічний фактор є так звана «огіркова паніка», що протрималася в Європі доволі довго. Протягом місяця майже кожен день на ТБ виходили сюжети стосовно зараження огірками та небезпеки їх споживання. Так, із 30.05.2011 по 2.06.2011 кожного дня на всіх каналах виходило по одному, а інколи й по декілька сюжетів на цю тему. І якщо почалося все з повідомлення про зараження кишковою паличкою та отруєння шкідливими овочами громадян Німеччини («У Німеччині вже 12-та жертва кишкової інфекції» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1» та «Іспанські огірки налякали всю Європу» — передача ТСН на «1+1», «12 людей померли в Німеччині через зараження кишковою паличкою» — передача Факти на «ICTV», «В Европе растет число жертв отравления огурцами» — передача События на ТРК «Украина» і т.д. за 30.05.2011), то вже 2.06.2011 виходять сюжети такого характеру: «Через спалах кишкової інфекції в Німеччині Україна посилила контроль на кордоні за ввезенням овочів із країн Європейського Союзу» та «У самій Європі — суцільна огіркова паніка» — передача «Факти» на «ICTV», «Европе овощной бойкот — Москва решила уберечь россиян от кишечной палочки» — передача «События» на ТРК «Украина», «Німецькі науковці виявили бактерію-мутанта, що спричинила епідемію в Європі» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1» [6]. Ознайомившись з Інтернет-сторінкою «Першого каналу», можна зробити висновок, що ця новина на 11 липня все ще залишається актуальною, адже там розміщена інформація такого характеру: «Україна тимчасово заборонила ввозити з Європи деякі овочі без офіційного документа про дослідження на кишкову паличку» [7]. Про кишкову ж інфекцію пишуть і на сайті «1+1», уже на прикладі смерті громадянина США: «У США зафіксовано першу смерть від кишкової палички E.coli» [8].

Схожі ситуації з продуктовими паніками, розповсюдженими за допомогою ЗМІ, можна спостерігати неодноразово. Довгочасним було занепокоєння з приводу зараження «пташиним грипом», через яке транспортування і продаж птиці проходили під жорстким контролем. Подібні новини, що зачіпають фактори торгівлі, звичайно, є економічно невигідними для тієї чи іншої країни. В самих же країнах подібні випадки трапляються на мікрорівні, впливаючи на грошові надходження бізнесових структур, цілих міст або власне окремих громадян — як то обіцяний дефіцит гречаної крупи, що і стався завдяки паніці населення, або випадки захворювання холерою в м. Маріуполі, повідомлення про які позбавили місто напливу відпочивальників цього року, але медики так і не дійшли спільного висновку, чи саме вода Азовського моря спричинила захворювання людей.

Повідомлення про захворювання на холеру в м. Маріуполі періодично з’являлися більше ніж два місяці як у міських, так і у всеукраїнських ЗМК. На початку інформація була подана як власне факт спалаху хвороби, без особливих подробиць: «Холера на узбережжі Азовського моря у Маріуполі» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1», «Обережно, холера!» — передача ТСН на «1+1», «Перша справжня літня спека принесла до Маріуполя холеру» — передача «Факти» на «ICTV», «В Мариуполе запретили купаться и рыбачить» — передача «События» на ТРК «Украина» за 30.05.2011. Вже наступного дня в новинах йдеться про конкретних постраждалих від хвороби («Діагноз «холера» підтвердили вже у 4 жителів Маріуполя» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1» за 31.05.2011), та з кожним днем надходить інформація про все нових хворих («Холера у Маріуполі збирає нові жертви» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1», «В Мариуполе уже 5 случай заболевания холерой» — передача «События» на ТРК «Украина» за 2.06.2011). Подібну інформацію можна простежувати ще довго, та до неї додаються також нові повідомлення з новим фактологічним наповненням, наприклад: «Причина холери в Маріуполі — каналізаційні стоки» — передача ТСН на «1+1» (6.06.2011), «Холера вже у Волновасі» — передача «Факти» на «ICTV» та «Холерна географія розширюється» — передача ТСН на «1+1» (7.06.2011). Незважаючи на повідомлення про успішну боротьбу з хворобою («У Маріуполі готуються до виписки трьох пацієнтів, які потрапили до лікарні з холерою» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1» за 8.06.2011), станом на 9.06.2011 ситуація знову загострюється: «За фактом розповсюдження холери у Маріуполі міліція порушила кримінальну справу» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1». Якщо характеризувати висвітлення даної ситуації у ЗМІ в цілому, то слід зауважити, що подання інформації було доволі «рівномірним» — відомості про стихання хвороби («Холера на Донеччині відступає» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1» за 18.06.2011; «У Маріуполі дозволено купатися у морі та ловити рибу» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1» за 21.06.2011), змінювались відомостями про по одиночні випадки нових заражень («Ще один хворий на холеру в Маріуполі» — передача ТСН на «1+1» за 28.06.2011; «Новий випадок холери в Маріуполі» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1» за 2.07.2011; «Два нові випадки холери в Маріуполі» — передача «Підсумки дня» на «УТ-1» за 11.07.2011; «Холера не покидає Маріуполь» — передача ТСН на «1+1» за 16.07.2011) [6]. Втім, зважаючи на доволі тривалий часовий відрізок, у який глядачам повідомлялися ці новини, можна дійти висновку, що напруження та недовіра відносно води в Азовському морі та відпочинку на узбережжі зростала і продовжує існувати.

Говорячи про специфічні особливості збору та поширення новин у журналістиці іноземних країн, слід мати на увазі, що більшість засобів масової інформації купляють готові матеріали, включаючи публіцистику і комікси, у найбільших інформаційних агентств, або, як їх ще називають, синдикатів. Оскільки синдикати продають одні й ті ж матеріали кільком організаціям, ціни для передплатників виходять невисокими, а інформаційні агентства мають стабільний прибуток. Виходить, що виграють обидві сторони цього інформаційного процесу [5]. Втім, слід зауважити, що популярною є практика великих українських телеканалів мати власних кореспондентів у різних країнах світу та постійного кореспондента, що спеціалізується саме у зборі та поданні закордонних новин, які є найбільш цікавими для телеглядача.

Ризик при зборі новин особливо очевидний, коли мова йде про події за кордоном. Навіть якщо репортер зможе легко зібрати матеріал і помістити його в значимий контекст, стаття, перш ніж дійти до аудиторії, надійде в розпорядження безлічі редакторів, кожен з яких здатен змінити її зміст.

Зрозуміло, те, що виходить друком і з’являється в ефірі, подобається далеко не всім. Найчастіше преса піддається несправедливій критиці. Найбільш часті звинувачення в ідеологічному спотворенні подій [5]. Телебачення сьогодні вийшло на такі рубежі, коли подія не є подією, якщо вона не отримала продовження на телевізійному екрані у вигляді того чи іншого варіанта свого висвітлення [9;35]. Цей феномен добре показано в американській кінострічці «Wag the Dog», один із головних героїв якої каже таку фразу: «Війна закінчилася. Все закінчилось — я бачив по телевізору».

Колись це отримало назву ефекту CNN, коли демонстрація якогось факту ставала тиском на військових та політиків, що переводило прийняття рішення в іншу площину. Телевізійна реальність впливала на справжню реальність, а не навпаки. Ми бачимо, що телевізійний варіант реальності важить не менше, а подекуди навіть більше, ніж справжня реальність. Це пов’язано зі зміною суспільства, в яке вступило людство. У цьому новому демократичному суспільстві іншу роль відіграє не тільки інформаційна складова, а й окрема людина. Влада має знаходити підтримку своїм діям у суспільстві, вона не може все вирішувати одноосібно. Тому реалізується апеляція до масової свідомості.

Американська міфологія практично створена кінематографом. Це постійна фіксація і підтримка потрібного варіанта картини світу, що в результаті дає позитивні настанови. Наша картина світу має поки що руйнівні основи. Вона дестабілізує соціальні зв’язки, вона зіштовхує соціальні класи, вона не розв’язує, а розпочинає нові і нові конфлікти [9; 37]. Сценарії популярних вітчизняних серіалів часто є закупленими з-за кордону або ж транслюються самі серіали з перекладом. Що ж до українського кінематографа, то це, мабуть, тема для окремого дослідження. Втім, переглядаючи українські, російські або спільні проекти, можна відмітити загальну схожість у ключових темах та здебільшого напускну проблемність у зображеному житті героїв, що впливає на психіку глядача, примушуючи, тим самим, на свої реальні проблеми дивитися під кутом майже неможливості вирішення.

Кіно в принципі являє особливий інтерес, оскільки, як було свого часу зазначено З. Кракауером, будучи комерційним мистецтвом, воно зобов’язане підлаштовуватися під настрій масової аудиторії. Звідси випливає інтерес до кіно і в наших цілях як можливого шляху для виявлення національних особливостей у конкретній точці часу і простору. Знання національних характеристик досить центральний параметр як у випадку пропаганди, так і у випадку розвідки [10]. Сценарії кінофільмів також можуть формувати негативне ставлення до тієї чи іншої національності. Так, бандитами в американських фільмах і досі часто є саме росіяни. Російські ж фільми самі по собі сповнені жорстокості та проблем, які дивовижним чином розв’язуються лише у фіналі. Серіали, що мали б нести соціальну, виховну функцію, викликають зовсім інші емоції (наприклад, російський телесеріал «Школа»).

Так, дослідження показали, що школярі «брали» з «мильної опери» «В’язень» паралелі зі своїм шкільним життям, вбачаючи в наглядачах типажі своїх учителів. Аборигени Австралії сприймали фільм «Рембо» з точки зору конфлікту з білими. Кінореальність складним чином корелює з буденним життям [10].

Таким чином, у нас немає адекватних «машин» для створення власної міфології. Це мильні опери, бестселери, але це також і новини. Доти, поки власні новини будуть розглядатися глядачем як нецікаві, ми не зможемо повернути уваги до себе, підняти власну гідність. На сьогодні маємо досить формальні новини, які не завжди хочеться дивитися неспеціалістам [9;37]. Новина переводить неоформлену ситуацію у більш завершену, оскільки відбувається накладання фрейму, який задає одночасно з фактами, хто правий, хто винний у цій ситуації, хто герой, а хто ворог.

Ми можемо побачити у всьому цьому певну реалізацію теорії культивації Дж. Гербнера, коли глядач у результаті перегляду телепрограм отримує спотворене уявлення про пріоритети тих чи інших подій у реальності [11; 177]. Поширеною є практика формувати новинні блоки, ставлячи на перше місце псевдосенсацію або ж певну шокуючу подію, яка відволікатиме увагу від подальших повідомлень. Серед таких новин – інформації про пожежі, автомобільні аварії чи бійки, які не є сенсаційними у масштабі цілої країни і не заслуговують бути повідомленими першими.

Новина є елементом подієвої ситуації, формуючи і трансформуючи її. З цієї причини стають такими значимими як сама професія журналіста, так і володіння масмедійним ресурсом, що дозволяє змінювати реальність. Міжнародні ЗМІ утримують картинку дійсності більш глобальних процесів, місцеві — локальних [11; 178].

Не можна применшувати соціальну небезпеку навішування ярликів, трансляції негативних намірів, а то і конкретних закликів до розправи над «іновірцями». Від навішування ярликів до створення образу ворога — один крок. Від образу ворога до насильства над «ворогом» — ще один крок. Ясно, що підпали, пошкодження і вибухи молитовних будинків та місць культового поклоніння, вандалізм на кладовищах, замахи на вбивства релігійних лідерів не є простими актами хуліганства [2]. Суспільство відповідає агресією на агресію. Тож дуже обережними слід бути у поданні новини про конфлікти між різними релігійними конфесіями за кордоном або про поодинокі випадки негідного ставлення за кордоном до наших громадян. Адже занадто гостро та суб’єктивно подана інформація викликає агресію до іноземних громадян, які проживають у нашій країні та суто негативне ставлення до самої іноземної держави.

Глобальні телемережі несуть особливу відповідальність за показ випадків терору, бо забезпечують міжнародне висвітлення подій, що стає особливо привабливим для екстремістів. Тому одна із головних концепцій репортажів про такі випадки — зведення до мінімуму рекламного аспекту повідомлення.

При висвітленні терористичних актів журналісти телемереж особливо прагнуть до емоційної безпристрасності при викладі матеріалу. Будь-яке експресивне вираження, у тому числі інтонаційне або мімічне, може обернутися серйозними наслідками. Згідно з принципами міжнародної професійної етики, кореспонденти повинні ставитися до подій відповідально, випускати в ефір тільки ретельно перевірену інформацію; не перетворювати окремі інциденти в події, щоб не загострити ситуацію і не створювати паніки, не допускати, щоб терористи виступали в ефірі з політичними вимогами; уникати тривалого висвітлення насильства [12]. Звідси виникають так звані образи і стереотипи. Це узагальнені твердження про представників конкретного народу-етносу чи про весь народ у цілому. І в даному випадку журналіст, конструюючи образи, не повинен випускати з уваги, що вони можуть бути нейтральними, позитивними чи конфліктними. Це можуть бути стереотипи чи образи «нас», а також «інших» — друзів та партнерів або супротивників і ворогів [2; 55].

Як ми зазначали раніше, головними стають саме новини-сенсації. Втім, як зазначають Ш. Айенгар і Д. Кіндер, сенсації також можуть бути створеними штучно. Тоді на вершині опиняється не головна новина, а та новина, яка вигідна людям, що мають безпосередній вплив на телеканал.

Дослідники проблем комунікації постійно виявляють зв’язок між висвітлюваними засобами масової комунікації історіями і тим, що глядачі розглядають як найбільш важливі проблеми дня. Зміст, що передається засобами масової комунікації, визначає для громадськості політичний та соціальний порядок денний [13].

Новинна інформація глобальних телеканалів дозволяє політикам включати ті чи інші питання до їх порядку денного, визначає пріоритети найважливіших тем. Тому в багатьох урядових і дипломатичних установах телевізори в офісах налаштовані на CNN чи ВВС World. Формування порядку денного обумовлено ступенем важливості певних питань. Завдання глобальних телемереж — виділення першорядності тієї чи іншої події (наприклад, можна поставити на перше місце заяву президента в галузі зовнішньої політики або репортаж про політику уряду з економічних питань). Відповідно головним стане найбільш інтенсивно висвітлюване і виведене на перше місце в новинах, і саме воно приверне більше уваги, ніж другорядне. Крім визначення першорядності, глобальне новинне телебачення визначає критерії висвітлення події, ракурси, вибудовує конфігурацію фактів. Послідовність викладення фактів може істотно змінити сприйняття показаного політиками та дипломатами. По суті, саме у функціях визначення першорядності події і особливостей його висвітлення закладена потенційна потужність глобального новинного телебачення.

У 1993 році на семінарі Анненберзької школи з питань комунікаційної політики, в якому брали участь колишні урядовці США, включаючи експрезидента, а також директора ЦРУ, було заявлено про дві потужні можливості телебачення. По-перше, показ непередбачених подій, який впливає на суспільне сприйняття міжнародних криз. По-друге, здатність телебачення формувати порядок незапланованих і неочікуваних подій, особливо в періоди початку та завершення кризових ситуацій [12].У цьому зв’язку не можна забувати і про те, що глобальне телебачення дає широкі можливості для пропаганди, дезінформації, дипломатичних та політичних маніпуляцій громадською думкою, що спричиняє виклики для інформаційної дипломатії. Тож лідери держав і політичні діячі нерідко виступають в ефірі глобального телебачення із жорсткими заявами, сподіваючись похитнути позиції супротивників і відстояти свою точку зору [12].

Етнічна інформація, передана через пресу, радіо, ТВ, може виконувати і справді виконує гуманну, толерантну місію. Вона навчає людей, інформує їх, розважає, може організувати на добрі справи і виконує ще багато інших корисних функцій. Із цього джерела люди дізнаються багато нового не тільки про життя інших народів-етносів, але нерідко і про своє власне. Подібна етнічна інформація виховує у читачів, слухачів, глядачів інтерес та повагу до інших народів, до їх життя і досягнень. Позитивна етнічна інформація про свій власний народ також сприяє формуванню етнічної самосвідомості, шанобливого ставлення до своєї етнічної спільності, до своєї національної гідності. І крім того, толерантна етнічна інформація, передана через пресу, радіо, телебачення в масову свідомість, сприяє формуванню позитивних уявлень і установок людей у сфері міжнаціональних відносин. Але вона може виконувати і вкрай негативну функцію, викликаючи неприязнь, підкреслюючи відмінності, прив’язуючи до етносу певні негативні риси і пробуджуючи почуття небезпеки, що загрожує з боку тієї чи іншої етнічної групи [2; 46, 47]. Психологічний вплив телеобразів буває, на думку окремих медіадослідників і політиків, настільки великим, що може змінити або скоригувати рішення офіційних осіб з того чи іншого питання [12].

Тож, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що за допомогою формування міжнародних новин можливо вплинути на імідж цілої країни та світового ставлення до неї. Від закордонних журналістів залежить правдивість та об’єктивність подання інформації. Саме через об’єктиви їхніх телекамер світ споглядає на ту чи іншу країну і складає свою думку про неї.