Сучасні тенденції функціонування партійних організацій в Україні

А. С. Моїсеєва, асистентка кафедри політології
Східноукраїнського національного університету імені В. Даля
УДК 329(477)

Досліджено сучасні тенденції функціонування та перспективи розвитку партійних організацій в умовах модернізації політичної системи України.

Ключові слова: партійна організація, партійна дисципліна, партійний лідер, внутрішньо - партійна  демократія.

Створення ефективно діючої організаційної структури виступає необхідною умовою успішності політичної партії на виборах. Підтримка критичного рівня організованості партій забезпечує адаптивність останніх до викликів сучасного політичного життя. Підвищення стабільності і функціонування політичних партій в Україні пов'язане з подоланням олігархічних проявів в їх діяльності. Зосередження влади в руках лідера, посилення централізації управління структурними підрозділами, звуження автономії місцевих партійних організацій, зменшення можливості рядового члена брати участь в прийнятті рішень гальмує процес створення моделі демократичної організації партії. Реалізація конституційної реформи на сучасному етапі політичного розвитку української держави, апробація пропорційної виборчої системи обґрунтовують необхідність організаційної модернізації політичних партій.

Політичні партії досліджуються науковцями в різноманітних аспектах. У той же час проблеми організаційного становлення партій ще не привернули достатньої уваги. Дослідження організаційної складової як домінанти у діяльності партій пов'язано з роботами М. Острогорського, Р. Міхельса, М. Дюверже, Дж. Сарторі [1]. На сучасному етапі воно продовжилось вивченням організаційних моделей «всеохватної» партії О. Кіркхаймером, картельної Р. Кацем та П. Меіром, електорально - професійної А. Панеб'янкою, «оновленої (модернізованої) кадрової партії» Р. Коолем [2]. Створення універсальних класифікацій організаційних моделей партій запропонували Р. Гантер та Л. Даймонд, С. Волинець, Дж. Т. Ішіяма [3]. Так, для створення універсальної класифікації організаційних моделей партії С. Волинець запропонував враховувати не тільки кількість членів, рівень організації, але й «складність партійної організації (в тому числі і на різних рівнях), наявність чи відсутність множини владних центрів, фракційну чи коаліційну структуру, відношення до інших організацій, способи розподілу ресурсів, проведення виборчих кампаній [4, с. 145]. Дж.Т. Ішіяма, проаналізувавши організаційний розвиток партій у посткомуністичній політиці, виділив програмні та клієнтилістські партії [5, с. 153].

Специфіка формування та розвитку партійних організацій в Україні обумовила зростання інтересу вітчизняних дослідників до проблем партійного будівництва. Організаційний аспект функціонування партій України вивчається В. Мейтусом та В. Мейтусом, М. Примушем, Ю. Шведою, М. Обушним [6]. Однак, дослідження специфіки організаційного становлення партій України, яке відбувалось нерозривно від з'ясування сутності партії, її ролі у виборчому процесі, ідеологічного спрямування, вимагає окремого розгляду функціонування партій як організацій і актуалізує запропоновану тему.  

Мета статті полягає в аналізі сучасних тенденцій та перспектив функціонування партійних організацій в Україні на базі емпіричного аналізу їх статутів та наукового теоретичного доробку видатних вчених.

Для сучасного етапу організаційного функціонування партій України характерні наступні тенденції:

• посилення ролі лідера у процесі формування партійної організації і на цій основі домінування партій лідерського типу;

• контрольованість процесів кадрової ротації з боку керівництва;

• зниження участі рядового члена в прийнятті рішень;

• звуження автономної сфери місцевих партійних організацій;

• посилення жорсткості дисципліни і централізації управління партійними підрозділами.

Партійне лідерство відіграє суттєву роль при виробленні та реалізації організаційних стратегій політичних партій. Його специфіка полягає в здатності компенсувати низьку ефективність організаційних, кадрових та програмно - цільових ресурсів партії. Так, наприклад, лідер Соціалістичної партії України О. Мороз значно компенсує непопулярність її партійного керівництва.

Показовим підтвердженням цієї тези є організаційний розвиток Прогресивної Соціалістичної партії на електоральний успіх серед потенційних виборців. Його особистісні характеристики дуже часто відіграють на виборах вирішальну роль порівняно з виборчою програмою партії і тими фінансовими витратами, що вкладаються у передвиборчу агітацію.

Але іноді і наявність такого лідера, і достатньо - успішна ідеологія не можуть забезпечити успішність та результативність партії. Яскравим прикладом є стратегія Соціал - демократичної партії України (об'єднаної). По - перше, партія свого часу мала впливового лідера В. Медведчука, до її лав було залучено значну кількість відомих політичних фігур. По - друге, було обрано найефективнішу та найдієвішу ідеологію на Заході - соціал - демократичну. По - третє, партія характеризувалась наявністю високопрофесійної групи партійних лідерів, відносно розгалуженої і діючої партійної структури, впливової партійної фракції в парламенті 1998 року. Все це давало підстави для СДПУ(о) утвердитися впливовим суб'єктом у партійно-політичному спектрі, про що свідчить також аналіз участі партії у виборах народних депутатів 1998 року [7, с. 18819]. Але, зосередившись на просуванні ідей соціал - демократії на партійних форумах і у внутрішньопартійному середовищі, партія не змогла популяризувати ідеологію у широкому загалі. Втрата адміністративного впливу В.Медведчука призвела до зменшення популярності партійного проекту і, власне, переходу СДПУ(о) з найпотужніших дочисла другорядних партій.

Роль лідера посилюється в кризові моменти розвитку політичної партії: виборчий період, внутрішньопартійні конфлікти, трансформація організаційної моделі. З одного боку, партійне лідерство характеризується схильністю керівників партії зосереджувати владу в своїх руках, приймати одноосібно рішення, обмежувати участь рядових членів партії у виробленні партійної політики. З іншого, цей механізм слугує своєрідною гарантією досягнення згоди центрального керівництва та низових партійних структур, не зважаючи на потенційні протиріччя. Посилення ролі партійного керівництва, контрольованість процесів кадрової ротації пояснюється відсутністю ініціативи з боку рядових членів, прагненням партійної еліти зберегти єдність [8, с. 109].

Вироблення та реалізація партійної політики в Україні відбувається практично без впливу рядових громадян. Формалізація їх участі у процесі прийняття рішень обумовлена розбіжностями між змістом прав, обов'язків рядового члена та реалізацією їх на практиці. Наприклад, застосування права на вільне висловлювання думки членом партії розглядається у двох аспектах. З одного боку, рядові члени отримують право відстоюю вати точку зору до ухвалення рішень більшістю, а після зобов'язані виконувати його. З другого, вони можуть не виконувати рішення партійного керівництва, у разі якщо ці рішення протирічать його переконанням [9, 369]. Але в обох випадках дисципліна в партії зобов'язує виконувати розпорядження чи постанови керівних органів, засновані на рішеннях, прийнятих більшістю. Свідченням укріплення засад внутрішньопартійної демократії діяльності партій України є закріплені в статутах наступні права: ініціативи відкликання однопартійців зі складу керівних органів (Всеукраїнська партія миру і єдності, Комуністична партія трудящих, Комуністична партія України (оновлена)), обрання первинної організації, в якій бажає працювати або перехід за власним бажанням в іншу (Демократична партія України, Партія зелених України).

В умовах низького рівня культури внутрішньопартійних відносин розуміння демократії крізь призму вседозволеності, механічне розширення прав члена партії на практиці може призвести до безконтрольності та безвідповідальності рядових членів. Тому встановлення балансу авторитарних та демократичних тенденцій розвитку партійних організацій не може бути забезпечене через автоматичне розширення прав рядових членів, обмеження функцій керівництва. Для реалізації завдань демократизації організаційних моделей партій в Україні необхідна воля і керівників, і рядових членів неухильно виконувати статутні приписи.  Особливого значення на сучасному етапі партійного життя набуває принцип жорсткої партійної і фракційної дисципліни. Її важливим моментом є положення про виключення з партії внаслідок переходу народного депутата України - члена партії - в іншу фракцію у Верховні Раді України. Воно передбачає, що у разі припинення членства в партії або виходу (виключення) партійця з фракції, керівні органи можуть звернутися з поданням про припинення ним депутатських повноважень [10, с. 121]. До речі, такі положення були зафіксовані в статутах ще задовго до прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України», який на законодавчому рівні закріпив наслідки виходу з партійної фракції для парламентаря. Але на практиці ця процедура майже не здійснювалась. З одного боку, таку незалежність парламентаря можна пояснити сприйняттям інституту партії як допоміжного засобу досягнення влади. З другого, саме волі партійного керівництва не вистачало для застосування цієї процедури.

Статус автономії місцевих партійних організацій України як базових одиниць здійснення

внутрішньопартійної демократії розглядається в статутах в двох аспектах: ступеня свободи та міри підконтрольності. Місцеві партійні організації вільні у визначенні часу скликання, дати, місця проведення, регламенту, попереднього порядку денного проведення зборів (конференції). Про їх проведення попереджають за один місяць, як виняток, за два тижні [11, 127]. Місцеві організації самостійно здійснюють прийом членів та їх виключення. Право участі у виробленні партійної політики органів вищого рівня реалізується за допомогою ініціювання розгляду назрілих проблем в своїй діяльності перед вищими органами (ВО «Батьківщина»), створення внутрішньопартійних фракцій (Партія Зелених України), відкликання депутатів місцевих рад, що не виправдали довіри партії, проведення громадських слухань, зборів громадян та інших форм участі громадян в управлінні публічними справами (Партія підприємців та промисловців України). Рішення керівного органу можуть бути оскаржені членами партії або її територіальними організаціями до Контрольної Ревізійної комісії. Регіональні організації можуть ініціювати позачерговий з'їзд. Обласні організації можуть безпосередньо рекомендувати не менше як по одному представнику до складу центрального координаційного органу [12, с. 838].

Підконтрольність місцевих організацій реалізується через ряд наступних положень. Місцеві організації звітують про роботу перед організаціями вищого рівня. Рішення останніх є обов'язковим для виконання. Вони повинні погоджувати списки кандидатів у депутати з вищим керівництвом партії, що, на нашу думку, звужує їх сферу автономності, створює умови для маніпуляцій списками. Згідно статутів партій України місцеві та територіальні партійні організації можуть бути ліквідовані у разі недотримання програми та статуту. Але сам статут не дає чіткого визначення позицій, згідно з якими може бути застосована така процедура. Тобто фактично організацію можна ліквідувати за невиконання рішень керівних органів. А демократичний момент їх діяльності полягає в тому, що керівництво місцевої партійної організації може оскаржити прийняте рішення щодо її ліквідації. Але у випадку внутрішньопартійних конфліктів, які підривають авторитет партії, вносять дисбаланс у її функціонування, така міра є виправданою. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки. На шляху організаційної модернізації партій першочерговим завданням виступає вдосконалення механізму формування партійних відносин із залученням низових організацій для вироблення основних засад внутрішньопартійної політики. Формування позитивно дисциплінованих, згуртованих та дієздатних партійних організацій підвищить ступінь раціональності та керованості політичної системи в цілому. Для подолання суперечностей генеральної лінії «керівництво - члени» повинна бути продумана чітка концепція розподілу обов'язків керівних органів та участі рядових функціонерів у справах повсякденного партійного життя. Необхідно формувати функціональну взаємодію керівництва та рядових членів. Децентралізація прийняття рішень дозволить звільнити місцеву ініціативу, забезпечити високий ступінь автономії місцевих партійних організацій, формулюючи їх організаційну ідентичність.

Неодмінною умовою демократичності будь - якої партії повинні стати практика партійних плебісцитів з питань затвердження рішень партійних з'їздів, наприклад, щодо об'єднання з іншими партіями, забезпечення колегіальності при прийнятті рішень та персональної відповідальності членів партії за їх виконання, виключення можливості дублювання функцій партійними органами різних рівнів, забезпечення жорсткого контролю виборних органів партії за діяльністю її апарату.

Исследованы современные тенденции функционирования и перспективы развития партийных

организаций в условиях модернизации политической системы Украины.

Ключевые слова: партийная организация, партийная дисциплина, партийный лидер, внутрипартийная демократия.

Modern tendencies in activity and development of party organizations in conditions of political system modernization of Ukraine are explored.

Key words: party organization, party democracy, party discipline, party leader, democracy inside party