Мода і ліберілізм: колізії темпоральності

Г. М. Куц, кандидат філософських наук,докторант кафедри політології
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
УДК 391:111.1+329:12

Стаття присвячена виявленню кореляції феноменів моди та лібералізму у європейській культурі, для яких поняття свободи є ключовою категорією. Сутнісною характеристикою, як моди, так і лібералізму, є орієнтація на зміни та новації, руйнування обмежень свободи в різноманітних проявах буття. І мода, і лібералізм - на перший погляд кардинально відмінні явища - здійснюючи спільну експансію в різноманітні суспільно - політичні сфери, здатні активно посилювати процеси соціокультурної динаміки, змінюючи життєвий простір індивіда.

Ключові слова: мода, лібералізм, свобода, час, політика.

Ліберальному стилю мислення притаманні відкритість і критичність, віра у людський розум і спонтанні ініціативи. З концептом моди найтісніше корелюють поняття спонтанності, мінливості, випадковості, непередбачуваності. Ключовою категорією як для феномену моди, так і для феномену лібералізму є поняття свободи, що по - особливому актуалізує проблематику дослідження взаємовпливів інтенцій моди та лібералізму в контексті динаміки змін сучасного політичного простору.

Актуальність обраної теми зумовлена також критикою лібералізму, яка активізувалася у зв'язку з фінансово - економічною кризою у сучасному світі. Причому, критиці піддається весь корпус ліберальних ідей, незважаючи на те, що саме завдяки досягненням лібералізму в сфері індивідуальних та політичних свобод відбулося становлення оптимального політичного устрою західних країн, який став взірцем для інших членів світової спільноти. Не будемо окремо зупинятися на причинах сучасної фінансово - економічної кризи, яка, на наш погляд, спровокована неоліберальними стратегіями в економіці. Зазначимо лише, що неолібералізм своїм виникненням дійсно завдячує ліберальному дискурсу, але на практиці він дистанціювався від ідей класичного лібералізму настільки, що став нести загрозу ліберальній демократії. Неолібералізм призвів до небаченого зростання впливовості корпоративних груп, відтіснивши на задній план індивіда («героя» лібералізму) з його власними проблемами та свободами. Неоліберали створюють загрозу для демократії, оскільки не здатні сприймати правління за принципом більшості, натомість вони готові віддати владу певній групі експертів чи еліті суспільства.

Визначенню сутності лібералізму, його трансформаційного потенціалу присвячено багато наукових праць у різних напрямках ліберального дискурсу (Дж. Локк, А. Сміт, Дж. С. Міль, І. Бентам, Т. Грін, Л. Гобгауз, Л. фон Мізес, Ф. А. фон Хайєк, І. Берлін, М. Фрідман, Б. Констан, Дж. Ролз, Р. Рорті, В. Кимліка, Р. Нозік, Д. Хелд, І. Валлерстайн, Ф. Фукуяма, Д. Боуз, Дж. Грей та ін.). Аналізу феномену моди, виявленню його ролі в різноманітних суспільних сферах приділяли увагу як зарубіжні теоретики (Р. Барт, Г. Блумер, Ж. Бодрійяр, Т. Веблен, Г. Зіммель, В. Зомбарт, Ж. де Лабрюйєр, Ж. Ліповецьки, А. Сміт, Г. Тард, Ю. Хабермас та ін.), так і науковці пострадянського простору (Д. Безнюк, Ю. В. Бічай, Н. М. Волвенко, О. Б. Гофман, Л. П. Дихнич, В. Є. Кемеров, Т. В. Кузнєцова, Ю. Г. Легенький, Ю. М. Лотман, А. Ю. Нечипоренко, Л. П. Ткаченко, Л. І. Ятіна та ін.). Втім, майже не існує наукових розвідок, присвячених виявленню специфіки взаємовпливів феноменів моди та лібералізму.

Метою статті стало виявлення кореляції феноменів моди та лібералізму в контексті динаміки суспільно - політичних процесів. Завдання статті полягає в темпоральній експлікації взаємовпливів феноменів моди та лібералізму в європейській культурі крізь призму динаміки суспільно - політичних процесів.

Сутнісною характеристикою як моди, так і лібералізму є орієнтація на зміни та новації, руйнування обмежень свободи в різноманітних проявах буття. Взаємна кореляція обох феноменів здатна призводити до появи непередбачуваних суспільно - політичних тенденцій розвитку. І мода, і лібералізм - на перший погляд кардинально відмінні явища - здійснюючи спільну експансію в різноманітні сфери, здатні активно посилювати процеси суспільно - політичної динаміки, змінюючи життєвий простір індивіда.

Щодо феномену моди насамперед зазначимо, що всі уявлення про це явище традиційно формувались під сильним впливом домінуючої форми її існування - сфери одягу. Саме тому мода вважалась достатньо повсякденним та зрозумілим явищем. Це сприйняття автоматично переносилось в інші, зокрема, наукові області, що призводило до суперечливих та найчастіше поверхневих оцінок моди, створюючи невірне уявлення про чітку визначеність цього феномену, зокрема, у філософських та політичних науках.

Зупинимось на концептуальному наповненні терміну мода, багатоманітність вживання якого об'єднує достатньо широкий спектр уявлень [8]. У масовій свідомості (як уже зазначалось) найперша асоціація від поняття «мода» співвідносить її лише зі сферою одягу, що ускладнює розуміння цього явища. Такі уявлення зумовлені розмитістю самого поняття «мода», яким, з одного боку, позначають певні явища, що характеризуються підвищеною мінливістю в будь - якій сфері культури а, з іншого - аналогічні явища лише у класичній області існування моди - сфері одягу. Таким чином, вживаючи термін «мода», будемо мати на увазі явище моди взагалі, моди, як культурно - історичної цілісності.  

Крім того, контекст поняття «мода» доволі невизначений та розпливчастий, оскільки під ним розуміється як явище моди взагалі, так і кожний її окремий процес зокрема. Тобто, концептуальні розбіжності в трактуванні цього поняття проявляються у тому, що в деяких ситуаціях термін використовується без зазначення чітко окреслених меж існування цього явища в часовому вимірі. В інших ситуаціях при використанні терміну «мода» мається на увазі конкретне явище моди, конкретний її прояв, який чітко обмежений у своєму існуванні часовими рамками (він появляється і швидко зникає). Відповідно, якщо в першому випадку, розмірковуючи про явище моди взагалі, доцільніше використовувати поняття «мода», то в другому випадку доцільніше користуватися терміном «модність», маючи на увазі певну характеристику конкретного об'єкта моди, яка може появлятися та в подальшому зникати.

Як мода, так і лібералізм своїм виникненням зобов'язані європейській культурі, зокрема, християнству. Кожна епоха продукувала своє ставлення до часу. Ставлення до часу в європейській культурі зумовлене тим сприйняттям, яке спостерігається в християнстві, виступаючи своєрідною секуляризацією релігійно оформленого сприйняття есхатологічного часу. Адже християнська культура - це культура лінійної теорії часу, що призвела до сприйняття часу як послідовності минулого, теперішнього та майбутнього, тобто, як ріки плинності часу з його окремими моментами.

Сприйняття часу як дороги, спрямованої в майбутнє, сформувало такий тип людини, яка найчастіше живе майбутнім, не затримуючись в сьогочасності. Ще Б. Паскаль відмічав, що «минуле і теперішнє для нас засоби; тільки майбутнє - наша мета. І таким чином, ми взагалі не живемо, а лише збираємося жити, і постійно надіємось на щастя, але ніколи не досягаємо його, і це неминуче» [13, 47 (172)].

Отже, соціокультурні умови в християнській європейській культурі зумовлювали сприйняття часу людиною як звичайної тривалості, націленої лише на майбутнє. Це було зумовлено есхатологічною концепцією, у контексті якої істинним християнам слід очікувати другого пришестя Ісуса Христа, звіряючи всі свої вчинки з біблійними заповідями та проектуючи їх наслідки у віддалене майбуття. Відповідно, найчастіше людина психологічно не була здатною до повноцінної самореалізації у сьогочасності, вона просто не вбачала необхідності в цьому. Тому в європейській культурі з'являються явища, завдяки яким людина відчуває себе причетною до теперішнього, сьогочасності. Таким явищем стала мода як своєрідний механізм, що дозволяє людині реалізовуватися саме в сучасності, тут - і - ізараз, акцентуючи увагу на конкретному моменті життя.

І, дійсно, більша частина дефініцій моди дається за посередництвом таких понять, як «тимчасовість», «миттєвість», «періодичність», «плинність», тобто концептів, що вказують на співвіднесеність моди з часом. Мода виступає фактором осучаснення культури. Мода виявляє сучасність, прояви моди дотичні лише теперішньому [8]. Саме в цьому полягає її сутність. Мода не існує поза теперішнім. Спроби зберегти зразки минулого сприймаються як комічне, авангардні ініціативи викликають здивування та нерозуміння. Таким чином, моду можна використовувати в ролі певного методологічного інструментарію в суспільно - політичних дослідженнях, оскільки своєю співвіднесеністю саме із теперішнім вона точно показує, що було популярним в той чи інший конкретний проміжок часу.  

Для більш детальної аргументації необхідно відзначити ще один момент. Модусом сприйняття часу в дзеннбуддизмі служить nunc stans - «вічне теперішнє» (на відміну від nunc fluens - перехідного теперішнього). Причому, пробудження усвідомлення nunc stans, тобто сприйняття часу не як лінійної послідовності, але як над лінійної цілісності, вважається суттю буддизму. Відповідно, той факт, що мода владно заявила про себе саме в християнській культурі, і більшість східних культур виявилися менш піддані її впливу, стає більш зрозумілим. Саме тут з'являється досить сильний аргумент для підтвердження того, що мода - своєрідний прорив у сьогочасність. Адже східним культурам, як виявляється, спеціальних механізмів (на кшталт моди) для «вживання» у сьогочасність, для «дотичності» із теперішнім не потрібно. Вони і так - у «вічному теперішньому». Тобто мода - це саме той плацдарм, де людина пробує конструювати себе в сьогочасності.  

Разом з тим, саме християнство продукувало негативне ставлення до моди, що також пов'язано з концепцією часу. Сприйняття часу як відображення Божественної вічності (в якій час відсутній) зумовило таке ставлення до часу, як до послідовності окремих його моментів. Співвіднесеність категорії часу лише із земним (на відміну від Божественної вічності, де часу не існує) детермінувала негативне ставлення до таких явищ як мода, які чітко співвідносяться саме із земним, тлінним, минущим. Вірогідно, в цьому сприйнятті, з однієї сторони, полягали причини негативного ставлення до людини, яка живе лише теперішнім, сьогоднішнім днем. З іншої сторони, негативне ставлення до людей, які живуть лише теперішнім було зумовлене ідеєю Божого провидіння, оскільки вважалося, що майбутнє задане (і потрібно думати лише про нього), тому людина, яка живе сьогочасністю, поступає всупереч Божій волі.

Отже, виникнення моди в європейській культурі пов'язане саме з християнством. Мода - це своєрідний «побічний продукт» християнської культури, що випадково з'явився на перехресті різних її інтенцій.  

Тут виникає ще декілька цікавих моментів. По - перше, лінійна теорія часу відкрила шлях до продукування новацій в європейській культурі. Якщо час перетворюється в дорогу із чітко окресленим напрямком руху, то ніщо не повторюється, як вважалося в культурах циклічного часу (де все йде по колу, відповідно, треба дотримуватися усталених звичаїв, оскільки всілякі новації є згубними). У лінійній теорії часу з'являється місце для випадковостей і для новацій. Втім, не лише феномен моди своєю появою завдячує цій теорії, багато інших нових явищ з'явилося в європейській культурі завдяки лінійній концепції часу (приміром, наука, ідеології тощо).

Щодо другого моменту про кореляцію моди з християнством метафізичного плану. На думку Ж. Бодрійяра, мода отримує свою легковажність від смерті, «в ній і розпач від того, що ніщо не вічне, і, навпаки, насолода від знання, що за порогом смерті все зберігає шанс на повторне життя» [2, с. 1700171]. Отже, мода дає своєрідний шанс (психологічного характеру) на повторне життя, постійно відтворюючи ідею воскресіння. Хоча, на думку Ж. Ліповецьки, «усуваючи з життя все, що нагадує про серйозне, особливо про смерть - найбільш заборонену тему нашого часу, мода відмітає останні сліди затиснутого в кулак дисциплінарного світу та стає кумедною у всіх своїх вираженнях» [9, с. 221].

Але не лише мода стала таким явищем, завдяки якому людина відчуває себе причетною до теперішнього. Лібералізм, витоки якого також неважко відшукати у християнській культурі, продукує подібне ставлення до часу (втім, із своєрідною специфікою).  

Зупинимось спочатку на причинах виникнення ідеології лібералізму. У політичній науці загальноприйнятим є виділення трьох типів класичних політичних ідеологій: консерватизму, лібералізму та соціалізму. Достатньо цікавою видається початкова самолегітимізація всіх трьох ідеологій. Як зазначав К. Манхейм, «вожді консервативних партій вважали себе виразниками народу, ліберали - виразниками духу часу, соціалісти і комуністи - пролетарської класової свідомості» [11, с. 121-122]. Таке позиціюваннне в останню чергу зумовлене тогочасним соціокультурним фоном, зокрема, ставленням до новацій та змін. На думку І. Валлерстайна, виникнення політичних ідеологій саме в епоху Нового часу пов'язане з формуванням позитивного ставлення до ідеї змін, причому, цьому сприяла Французька революція. Зміщення акцентів у політичному дискурсі на позитивне сприйняття ідеї змін витіснило ідею пріоритетності політичної стабільності на задній план. Саме реакцією на цю ідею стала поява трьох ідеологічних доктрин - консерватизму, лібералізму та соціалізму [4, с. 74], кожна з яких дає свою відповідь щодо ідеї «нормальності» змін. Якщо ідеологія консерватизму стала першою (причому негативною) реакцією на цю ідею, то з боку лібералізму та соціалізму спостерігалося позитивне ставлення до змін. Відмінність полягала в розумінні характеру процесу змін. В ідеології лібералізму вважається, що зміни повинні носити реформаторський характер, бути поступовими та раціонально осмисленими. В ідеології соціалізму, навпаки, вважається, що зміни повинні бути революційними. Таким чином, недовіра до новацій стала однією із засадничих рис консерватизму, тоді як лібералізм і соціалізм позитивно налаштовані на динаміку змін. Втім, щодо консерватизму слід зазначити, що він не заперечує зміни загалом, просто консерватор покладається на вищу мудрість чи авторитет, який спостерігатиме за всіма змінами, ретельно упорядковуючи їх.

Християнські корені лібералізму виявити неважко, пригадавши середньовічні дискусії щодо триєдинства Бога, які згодом переросли у філософську проблему універсалій. Якщо реалізм - результат природної схильності людей до пошуку спільного в різних об'єктах, до пошуку того, що поєднує людей, то номіналізм - результат протилежної тенденції: природної схильності до пошуку в людях того, що їх відрізняє один від одного. Саме реалізм призвів до появи в майбутньому такого явища як соціалізм, вважав Г. Тард, а номіналізм став батьком лібералізму, для якого унікальність індивіда - на передньому плані [15, с. 7].

Обговорюючи проблему релігійних витоків як лібералізму, так і соціалізму, слід зважати, що «різне тлумачення релігійного вчення може привести до майже діаметрально протилежних висновків» [5, с. 132]. Якщо розглядати людину як Боже творіння, що створене за образом і подобою Творця, можна дійти висновку про унікальність особистості, про виправдання її зосередженості на власному «Я». Звідси - один крок до аргументів на користь ідей лібералізму. Але якщо зазначати, що й інші люди теж створені за образом і подобою Бога, можна прийти до ідеї рівності всіх перед Всевишнім. Більш того, «враховуючи такі заповіді, як «люби свого ближнього, як самого себе», «усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть і ви їм», людину можна розглядати лише як частинку людської спільноти» [5, с. 132]. Звідси - лише один крок до пріоритетних ідеалів соціалізму: суспільної власності та громадського життя.  

Християнські корені лібералізму можна виявити ще глибше. Свобода, рівність і братерство - основоположні категорії лібералізму - не що інше, як «євангельські цінності». Постулювання ідеї рівності знаходимо в посланні апостола Павла до римлян: «Немає бо різниці між юдеєм і між греком; бо той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто його призиває» [1, Рим. 10.12]. Розвиток сучасної політики в цьому контексті можна представити як своєрідну секуляризацію «євангельських цінностей».

Більш того, оригінальність всієї політичної історії Європи напряму пов'язана з християнством. Широке розповсюдження цієї думки, як і наявність достатньої аргументації на її користь, не залишають місця для сумнівів щодо кореляції християнських і політичних поглядів у європейській культурі. Релігія і політика - різні виміри реальності, що зовсім не означає їх взаємного неприйняття. Якщо ідеї Бога, людини та їх зв'язку окреслюють центральну проблематику релігії, то в центрі політики - проблеми пошуку правильного земного життя людини і суспільства, позбавлення від тягаря страждань, що переслідують людське життя тощо.

Звернемось до темпоральних розбіжностей у позиціях трьох класичних ідеологій (консерватизму, лібералізму, соціалізму), їх ставленні до часу. На думку К. Манхейма, диференціація історичного часу залежить від тієї утопії, яку поділяє конкретна соціальна група [11, с. 179]. Консервативне сприйняття часу орієнтоване в минуле, оскільки вважається, що саме в минулому були створені всі варті уваги цінності. Щодо лібералізму зазначимо, що лібералізм «ніколи не був доктриною, орієнтованою в минуле. Ніколи не було доби, коли б сповна реалізувалися ліберальні ідеали і лібералізм вже не очікував на подальше вдосконалення інститутів» [6, с. 67]. На думку К. Манхейма, повне здійснення ліберальних ідеалів очікується в далекому майбутньому. У цьому спостерігається схожість соціалізму з лібералізмом. В обох випадках «царство свободи та рівності переміщується в далеке майбутнє. Втім, у соціалістичній утопії це майбутнє характерним чином визначається значно конкретніше як час загибелі капіталістичної культури» [11, с. 201]. Але, як  зазначає В. П. Заблоцький, орієнтація лібералізму на далеке майбутнє здійснюється через теперішнє, через «осучаснення суспільства», яке звільняє його для розвитку [7, с. 5]. Саме в цьому спостерігається певна темпоральна спорідненість між феноменами моди та лібералізму, яка полягає в експлуатації темпоральної парадигми «тут - і - ізараз».

Стосовно лібералізму Л. фон Мізес зазначав, що ця доктрина, будучи спрямованою на поведінку людей в цьому світі, не зачіпає їх внутрішніх, духовних і метафізичних потреб [12, с. 9]. Лібералізм не обіцяє щастя, лише задоволення від речей зовнішнього світу. І в цьому, вказують критики, його найсерйозніша помилка. Але ж всяка соціально - економічна доктрина, будучи здатною привести людей до багатства чи до бідності, ніколи не зможе зробити людей щасливими. Обіцянки ідеологами щастя та виконання найпотаємніших бажань - фантастика. Лібералізм «не прагне створити нічого, крім зовнішніх передумов розвитку внутрішнього життя» [12, с. 10]. Створення цих передумов, будучи націленим на майбутнє, стосується насамперед реального світу і співвідноситься насамперед з реальним теперішнім часом. Отже, лібералізм спрямований у майбуття через теперішнє.

Слід зазначити, що мода, фіксуючи сучасність, також вельми вдало заграє з майбутнім, демонструючи тенденції майбутнього. Мода вводить у культуру не просто звичайні новації, а, найчастіше, авангардні новації, які, самі по собі, випереджаючи теперішнє, стають орієнтиром, який визначає майбутнє. Відповідно, мода - «випереджуюча» сьогочасність, майбутнє в теперішньому. Так, Ю. М. Лотман відмічав, що обов'язковим елементом моди є її екстравагантність [10, с. 126], тобто, здатність пропонувати авангардні новації.  

Мода заявляє про себе найчастіше у різноманітних сферах на нових, незвіданих територіях, здійснюючи своєрідну розвідку. Мода, згідно з Ю.М.Лотманом - це своєрідна «експериментальна перевірка меж дозволеного» [10, с. 128]. Адже будь - які нововведення цікаві тим, що вони, з одного боку, ще не користуються довірою, а з іншого, і не втрачали її. Відповідно, мода виступає своєрідним перевірочним полігоном новацій: або новаціям стануть довіряти і вони повноправно ввійдуть у культуру (і ніхто згодом не згадає, що ці новації зароджувалися у вигляді моди), або ці новації не пройдуть перевірки часом і все спишеться на їхню «модність».

Отже, будь - яка модна новація завжди йде хоча б на півкроку попереду інших культурних новацій, будучи своєрідним «проривом» у майбутнє чи, дотримуючись нашої термінології, у випереджуючу сьогочасність. Так, М. Хайдегер вказував, що теперішнє завжди відкрите майбутньому [16, с. 400]. Отже, мода здатна «вводити» людину у випереджуючу сьогочасність, яка відкрита майбутньому.  

На думку К. Хюбнера, який досліджував індивідуальні  риси різних національних економік, «італійська мода в усьому світі розглядається як авангардистська» [17, с. 379]. Причому, поступово італійці настільки звикли до цієї думки, що їхні продукти все більше стали відриватися від традиційних смаків. Це призвело до того, відзначав К. Хюбнер, що італійські товари сприймаються на європейському ринку як більш оригінальні, авангардні, такі, що диктують напрямки майбутнього. Таким чином, сутність моди полягає не лише у розширенні меж сього часності, але й у випередженні теперішнього, визначенні напрямків майбутнього.

Лібералізм теж вдало демонструє свою темпоральну орієнтацію на майбутнє. Так, приміром, якщо раніше консерватизм протиставлявся лібералізму, то в сучасному динамічному світі вони, як вважає Гі Сорман, доповнюють один одного. Консерватизм - це позиція, лібералізм - це модель, проект суспільства [14, с. 9]. Причому, на думку Д.Боуза, саме ідеологія лібералізму найбільше підходить «для динамічного світу, в який ми зараз вступаємо, як би його не назвали: інформаційна епоха, третя хвиля чи третя промислова революція» [3, с. 4].  

Активний розквіт моди в сучасній культурі, як і пріоритетність ліберальних цінностей в західній політичній культурі, свідчить про зміщення акцентів на позитивне сприйняття теперішнього, сьогочасності. Людина починає усвідомлюю вати, що важливі саме ті цінності, які реалізовуються тільки в теперішньому, прагнучи більш ретельно його конструювати.

Як мода, так і лібералізм, продукуючи культурні інновації, сприяють швидкій адаптації людей до неординарних ситуацій. Ці феномени, продукуючи новації, сприяють кризам ідентичності (людина моди часто стикається з необхідністю ідентифікувати себе з новим образом), демонструючи індивіду, що йому підвладне подолання криз ідентичності і більш глибокого, екзистенційного характеру.

Мода - своєрідний індикатор «відкритості» суспільства. Процеси мінливості моди активізуються саме в тих сферах культури, в яких присутність процедур для критики достатньо висока, тобто експансія моди в нові сфери культури свідчить про здатність цих областей культури бути критикованими. Причому, здатність до критики є елементом відкритості конкретної сфери культури, а мода найактивніше процвітає саме у відкритих суспільствах, що також споріднює її з лібералізмом.

Таким чином, як для феномену моди, так і для феномену лібералізму орієнтація на зміни та новації, руйнування обмежень свободи в різноманітних суспільних сферах є сутнісною характеристикою. Як мода, так і лібералізм, здійснюючи спільну експансію в різноманітні суспільно - політичні сфери, здатні активно посилювати процеси соціокультурної динаміки, змінюючи життєвий простір індивіда. Їх поєднує темпоральна орієнтація на сьогочасність. Втім, ця орієнтація на темпоральну парадигму «туттіізараз» має в обох випадках суттєві відмінності. Лібералізм - стратегія для майбутнього, що частково реалізується в сьогочасності. Мода - «триваюче теперішнє», яке частково відкриває майбутнє. Мода, здійснюючи перевірку тенденцій майбутнього, більш занурена у сьогочасність, тоді як лібералізм спрямований у майбуття через теперішнє.

Статья посвящена выявлению корреляции феноменов моды и либерализма в европейской культуре, для которых понятие свободы является ключевой категорией. Сущностной характеристикой, как моды, так и либерализма выступает ориентация на изменения и новации, разрушение ограничений свободы в различных проявлениях бытия. И мода, и либерализм - на первый взгляд кардинально разные явления - совершая общую экспансию в различные общественно - политические сферы, способны активно усиливать процессы социокультурной динамики, изменяя жизненное пространство индивида.

Ключевые слова: мода, либерализм, свобода, время, политика.

The article is devoted to fashion and liberalism phenomena correlation in European culture for which the notion of freedom is a key category. The essential feature of fashion, as well as of liberalism, is the focus on changes and innovations, destruction of freedom limits in various forms of life. Both fashion and liberalism - radically different phenomena at first glance - through a joint expansion into various socioopolitical spheres are able to strengthen the processes of social and cultural dynamics, changing individual life space.

Key words: fashion, liberalism, freedom, time, politics.