Концепт "істишхад" в ідеологічній основі ескалація суїцидного тероризму

С. І. Качур, старший науковий співробітник Інституту
дослідження проблем державної безпеки
УДК 323

У статті подано результати аналізу політичних трактатів, публічних виступів ідеологів транснаціонального екстремістського руху «салафітського» спрямування, які містять обґрунтування «самопожертви в боротьбі з ворогом ісламу». Визначено пропагандистські прийоми, до яких вдаються для возвеличення терактів смертників. Виявлено розходження аргументів, спрямованих на морально - правове виправдання актів сакральної самопожертви, із засадами традиційних богословсько - правових шкіл в ісламі.

Ключові слова: політичні трактати публічних виступів ідеологів, суїцидний тероризм, сакральне самопожертвування, доктрини екстремістів.

Суїцидний тероризм, що до кінця 90 - х років минулого століття сприймався як феномен локального характеру, пов'язаний з діяльністю місцевих радикальних груп, в останні роки перетворився на транснаціональне явище, яке загрожує міжнародній безпеці. З 2005 - го щороку у світі фіксується більше проявів суїцидного тероризму, ніж за весь період 1980-1990 років (понад дві сотні таких терактів на рік). Розширюється географія проявів суїцидного тероризму: протягом 2001-2008 років смертники вчинили теракти на території щонайменше 25 країн у різних регіонах світу. Чимало проявів суїцидного тероризму мало місце за межами зони збройних конфліктів, в країнах, де немає іноземної військової присутності. Дедалі частіше такі теракти вчиняють безпосередньо в громадських місцях, зростає чисельність жертв. Особливо непокоїть експертів потенційна небезпека використання смертників для проведення операцій із застосуванням зброї масового ураження.

Тенденції останніх років вказують, зокрема, на те, що поширена концепція, яка акцентує увагу на організаційному рівні суїцидного тероризму й пояснює його ескалацію через ефективність нападів смертників як тактики діяльності терористичних організацій безпосередньо в зоні збройних конфліктів, недостатня для визначення ефективних шляхів зниження рівня загрози суїцидного тероризму міжнародній безпеці. Для вирішення цього завдання необхідно всебічно розкрити зміст соціальних аспектів суїцидного тероризму, які досі не достатньо вивчені. Адже в жодному разі не применшуючи значення силових методів протидії терористичній діяльності, наголосимо, що не менш важливо усунути умови, які експлуатуються терористами для розширення своєї соціальної бази, сприяють поширенню радикальної ідеології, роблять цілі й методи терористичної діяльності привабливими в суспільстві. Невипадково доповідь Генерального секретаря ООН «Єдність у боротьбі з тероризмом: рекомендації щодо глобальної контртерористичної стратегії» містить заклик до науковоодослідних установ провести додаткову роботу з вивчення корінних причин ескалації тероризму [1].

Розв'язання порушеної проблеми започатковано рядом досліджень останніх років щодо ролі в ескалації суїцидного тероризму соціального контексту: етнічних і релігійних зв'язків, культурних і соціально - психологічних чинників тощо. Варті уваги, зокрема, результати досліджень С. Атрана (Франція), М. Сейджмена (США), Д. Стерн (США) з висновками щодо характеристик соціального середовища, яке є джерелом сьогочасних терористів - смертників [2-4]. Нині переосмислюється значення ідеологічної складової в ескалації міжнародного тероризму. В аналітичних оцінках і прогнозах, у наукових дослідженнях останнім часом більше уваги приділяється аналізові матеріалів ідеологічного характеру [5]. Питання щодо необхідності забезпечити ідеологічну відповідь пропаганді ідей, що містять світоглядне обґрунтування суїцидного тероризму, одними з перших поставили ізраїльські дослідники Й. Швейцер і С. Голдстейн - Фербер [6]. Учений із США А. Моххадам доводить наявність причинно - наслідкового зв'язку між поширенням «салафіто - джихадстської» ідеології й ескалацією транснаціонального суїцидного тероризму [7]. Релігійні аспекти тероризму були предметом розгляду тематичних збірок, виданих в останні роки науковими установами Російської академії наук [8-9]. Ряд науковців досліджував різні інтерпретації доктрини війни в ісламі, полеміку, що ведеться навколо цієї проблеми. Так, онтологія релігійно - філософських концептів війни і миру в християнстві та ісламі була предметом дисертаційного дослідження вітчизняного науковця К. Семчинського [10]. У працях українського вченого В. Лубського розкрито генезис проблеми війни і миру в теології та питання війни і миру в сучасному ісламі [11-12]. Інтерпретації доктрини «джихаду» в новітній історії дослідив науковець з Нідерландів Р. Пітерс [13]. У контексті теми цієї статті, безумовно, становлять інтерес відповідні дослідження ісламських учених [14].

Разом з тим аналіз наукових публікацій, в яких розкриваються ідеологічні аспекти суїцидного тероризму як соціально - політичного явища, дозволяє дійти висновку про необхідність більш детального дослідження світоглядного обґрунтування сакральної самопожертви як центрального концепту в ідеологічній основі ескалації суїцидного тероризму. Це має сприяти, зокрема, вирішенню важливого для теорії й практики завдання - відмежуванню доктрини екстремістів від вчення традиційних напрямів і шкіл в ісламі, так само як і від світоглядної основи сучасного поміркованого руху ісламського відродження.

У цій статті подано результати аналізу політичних трактатів, публічних виступів ідеологів транснаціонального екстремістського руху «салафітського» спрямування, які містять обґрунтування «самопожертви в боротьбі з ворогом ісламу», визначено пропагандистські прийоми, до яких вдаються для возвеличення терактів смертників, виявлено розходження аргументів, спрямованих на морально - правове виправдання актів сакральної самопожертви, із засадами традиційних богословсько - правових шкіл в ісламі.

В останні роки в переважній більшості випадків акти смертників у різних регіонах світу було вчинено саме активістами децентралізованого, організованого за мережовим принципом, транснаціонального екстремістського руху «салафітського» спрямування. («Салафітами» називають мусульман, котрі сповідують ідею повернення до віри й норм життя ранньої мусульманської общини - «праведних предків».) Цей рух відомий під різними назвами, наприклад: «Міжнародний ісламський фронт», «салафіто - джихадистський рух», «Аль - Каїда та її союзники». У західній літературі для характеристики ідеології «Салафітів» часто використовують терміни «фундаменталізм», «ідеологія відродження» («revivalism»), а також уведений в обіг англійцями ще в XIX ст. термін «ваххабізм». В ісламському світі для визначення ідейно - політичної доктрини й характеру діяльності цього екстремістського руху останнім часом часто застосовують термін «такфіризм», який указує на схильність екстремістів удаватися до практики «такфір» (відлучення людини від мусульманської спільноти як безбожника). Важливо враховувати, що серед тих, хто декларує прихильність віровченню «праведних предків», є і більш помірковані в поглядах, і більш радикальні. Нерідко вони вдаються до взаємних звинувачень у відхиленні від «істинного віровчення». Автор уживає термін «салафіти» щодо активістів екстремістського руху, причетного до терактів смертників, в лапках, аби підкреслити умовність такого визначення (незважаючи на його поширеність), як і претензій «салафітів» на монопольну роль послідовників віри «праведних предків».

Початок організаційного становлення цього руху (саме як транснаціонального руху на широкій соціальній основі) припадає на кінець 80-х - початок 900х років минулого століття, його ядро склали так звані «афганські моджахеди» - учасники бойових дій проти радянських військ в Афганістані. Серед ідеологів руху, ідейним предтечею якого були глашатаї «джихаду» другої половини минулого століття, як - то Саїд Кутб, Саліх Сіррійя, Абд ас - Салам Фараґ, зокрема: пропагандист «афганського джихаду» професор Абдаллах Аззам (загинув у 1989 році), відомі лідери «аль - Каїди» (чи в новій інтерпретації «Каїди алььДжихад») Осама бен Ладен й Айман Завахірі, лідер «аль - Каїди на Аравійському півострові» Юсуф Саліх Фах даль - Айірі (загинув у 2003 році), ідейний натхненник «аль - Каїди в межиріччі» Абу Мухаммад аль - Макдісі, названий європейськими ЗМІ «духовним лідером «алььКаїди в Європі»» Омар Махмуд Мохаммед Отман (відомий як Абу Катада), автор ідеї «брудної бомби для брудної нації» Абу Мусааб ас - Сурі, богослови із Саудівської Аравії Хаммуд аш - Шуайбі, Насір аль - Фахд, Алі аль - Худайр, Ахмад аль - Халіді та інші. (На час підготовки цієї статті більшість із названих осіб ув'язнено.)

Ідеологи розробили доктрину, яка обґрунтовує цілі й методи діяльності руху. В її основі  - радикальна інтерпретація «салафітських» ідей. Апологети руху переконані в тому, що досягнення їхніх цілей («повернення до віри праведних предків», «відродження» ісламської імперії - халіфату) можливе лише шляхом переможної збройної боротьби з «ворогами ісламу». На їхню думку, в умовах сьогочасного світу участь у такій боротьбі - основний обов'язок мусульманина. Війну необхідно продовжувати доти, доки не буде відвойовано всі землі, які раніше належали мусульманській спільноті, щоб іслам запанував там знову. Ворогами мусульман визначено - у першу чергу - США, Ізраїль, їхніх союзників, хто словом і ділом підтримує «антимусульманську політику» цих держав, у тому числі мусульман, які співпрацюють із Заходом, а також «безбожні» правлячі режими в мусульманських землях.

Попри те, що ідеологи транснаціонального екстремістського руху «салафітського» спрямування у своїх пропагандистських матеріалах використовують поняття й символи ісламу, посилаються на судження авторитетних теологів минулого, цей рух не слід ототожнювати ні з будь - якою традиційною школою чи напрямом в ісламі, ні з поміркованим рухом ісламського відродження. Переважна більшість авторитетних ісламських богословів з різних країн стверджує ,що в основі доктрини цього руху - ідеї, які суперечать основним принципам ісламу. Ідеологи екстремістів вдаються до раціональних і досить вільних інтерпретацій сакральних текстів, цитати з них використовують вибірково, фрагментарно, ігноруючи контекст, широко застосовують аналогії. Такий підхід характерний, зокрема, для світоглядного обґрунтування концепту «істішхад» - «самопожертви в боротьбі з ворогом ісламу».  

У пропагандистських матеріалах руху акти смертників возвеличуються як найвища форма «джихаду» й найвищий вияву віри. Обґрунтовуючи правомірність таких актів з позицій шаріату наводять оповіді з хадісів, у яких звеличується військова доблесть, непохитність віри, готовність до самопожертви. У своїй праці «Лицарі під прапором Пророка» Айман Завахірі стверджує, що операції з використанням смертників - найбільш ефективний спосіб завдати максимальних збитків ворогові. На цій підставі він вважає смертників кращими серед тих, хто бореться за віру, і навіть серед тих, хто загинув у боротьбі [15].

Водночас ідеологи екстремістів усіляко намагаються відмежувати поняття «істішхад» від самогубства, яке однозначно засуджується в Корані. Вони обмежують «самогубство» як явище випадками, коли людина позбавляє себе життя з «егоїстичних» мотивів: через страждання внаслідок болю, негараздів в особистому житті, слабкості, недостатньої віри тощо. Натомість «мученик», за їх словами, жертвуючи собою, цінить власне життя менше, ніж боротьбу за віру. Для нього смерть - вічне життя в потойбічному світі й надання іншим можливості гідно жити в цьому світі, звільнення їх від несправедливості. Не випадково у пропагандистських матеріалах смертники зображаються як люди непохитної віри, демонструється прагнення цих людей виконати «місію» смертника, їхня радість в останні хвилини життя перед виконанням теракту. Таким чином стверджується, що «істішхад» - не гріх, а навпаки, найближчий і найлегший шлях до вічної благодаті. При цьому ігнорується той факт, що в усіх оповідях Сунни Пророка, де йдеться про зразки військової доблесті й непохитності віри, мусульмани не вбивали себе, а гинули від рук ворога. Останню обставину ідеологи екстремістів намагаються подавати як не принципову, якою можна знехтувати, якщо того вимагає обстановка.

Інша богословсько - правова проблема, пов'язана з актами смертників, полягає в тому, що в результаті їх учинення гинуть люди, непричетні до збройного конфлікту. Адже згідно із вченням мусульман, позбавити когось життя з причин, не виправданих шаріатом, - це тяжкий гріх і злочин проти людства. Важливо також відмітити, що війна в ісламі продиктована необхідністю відбити агресію чи припинити переслідування за проповідування ісламу. Крім того, в ісламській традиції існують правила ведення війни. Коран, Сунна Пророка - джерела мусульманського права -  засуджують тактику бойових дій і зброю, які знищують мирне населення [10, 42]. Халіфи наказували війську мусульман не вбивати дітей, жінок, літніх людей, монахів і священнослужителів, гуманно поводитися з полоненими [16]. Ідеологи ж екстремістів стверджують, що існує «законний терор» («ірхаб») [17]. Вони доводять, зокрема, що жертви серед цивільного населення допустимі за певних обставин. Як аргумент наводять приклад, коли військо Пророка використало катапульти при облозі міста Таіфа. (Йдеться про військові дії мусульман проти аравійців - язичників. Облога міста Таі фа, за переказами, відбулася в 630 році.) Знак рівності між «Боїнгами», спрямованими на будівлі Всесвітнього торгівельного центру, і катапультою - промовистий приклад того, наскільки вільно в цих колах застосовуються аналогії в інтерпретаціях ісламської традиції. Ще один аргумент, який наводиться у виправдання жертв серед цивільного населення в результаті вчинення терактів (як правило, з посиланням на авторитетне судження теолога XIV ст., представника ханбалістської традиції Такі адддін Ахмада ібн Таймійї) - допустимість жертв серед цивільного населення, у тому числі з числа мусульман, якщо ворог використовує їх як живий щит. Знову ж таки, приклад своєрідної аналогії - жертви нинішніх терористичних нападів на цивільне населення в громадських місцях, прирівнюються до людей, котрими ворог прикривався в бою в середні віки, і які могли бути вражені стрілами мусульман (хоч останні не бажали цього).

Крім того, громадяни західних держав, на думку ідеологів - екстремістів, несуть відповідальність за політику своїх урядів, оскільки сплачуючи податки, вони фінансують реалізацію цієї політики, делегують владу правлячим колам на виборах, виявляють лояльність до влади. Тож лідер «аль - Каїди» публічно закликав громадян США задля власної безпеки примусити уряд їхньої країни відмовитися від «антимусульманської політики» [18]. На адресу США закидають політику колоніалізму, звинувачують цю державу в жахливих злодіяннях, порушенні моральних норм, у геноциді мусульман. Військову кампанію в Іраку порівнюють з монгольською навалою в XIII столітті. Як наслідок, будь - які дії у відповідь визнаються виправданими. Типову для таких пропагандистських матеріалів риторику ілюструє наведений далі витяг з одного з них: «Америка цілковито хазяйнує в регіоні, проводить масові вбивства мусульман, принижує їх і вчиняє по відношенню до них жахливі злочини... Із цією дійсністю, до породження якої причетна не лише Америка, але й правителі мусульман, учені й агенти, звісно, мусульмани не можуть примиритися. Серед мусульман є й ті, хто не зупиняється на межі лише неприйняття цього, а й поділяють думку, що саме джихад на шляху Аллаха проти Америки - це ключ до того, щоб змінити положення мусульман, вигнати Америку й замінити неісламські уряди. Таким чином, шлях установлення Ісламської держави - це джихад на шляху Аллаха. Але те, що необхідно спочатку - це джихад проти американців й американської присутності в регіоні. І оскільки з Америкою неспроможні боротися держави, то необхідно завдати їй поразки за допомогою нетрадиційної війни й нерегулярних військ...» [19].

Відчуття несправедливості й обурення посилюються численними фото -  й відео матеріалами з місць збройних конфліктів, які демонструють приниження і страждання мусульман. Такі матеріали спрямовано на те, аби створити враження вселенського зговору проти ісламу й мобілізувати мусульман усього світу на боротьбу, апелюючи до їхньої гідності.

Основним каналом поширення радикальної ідеології і пропаганди тероризму, зокрема спонукання до вчинення актів смертників, в останні роки став Інтернет. Віртуальний простір для екстремістів - засіб комунікації, «школа», «клуб». З використанням мережі Інтернет культивують «мученичество», звеличують акти смертників, молодь підбурюють наслідувати їхній приклад. Активність екстремістів у використанні мережі, очевидно, зумовлена її особливостями, зокрема: глобальним характером, вільним доступом й анонімністю, обмеженістю можливостей державного контролю й регулювання.

Таким чином, ідеологи екстремістів для возвеличення актів смертників застосовують ряд пропагандистських прийомів:

- дегуманізацію «ворога», звинувачення його в жахливих злочинах, таємній змові, навішування ярликів;

- моральне виправдання вчиненого акту шляхетною і священною ціллю, а також особливими обставинами;

-   зняття відповідальності з виконавця (він, мовляв, виконує волю Бога);

- тлумачення наслідків учиненого акту як однозначно позитивних (наприклад, стверджується, що не лише виконавці таких актів, але й випадкові невинні жертви потрапляють до раю).

Проте аргументи ідеологів транснаціонального екстремістського руху «салафітського» спрямування, в намаганні дати моральне й правове виправдання актам смертоносної самопожертви, містять чимало суперечливих положень. Хіба можна прирівняти теракти, тобто цілеспрямоване вбивство цивільного населення, до проявів військової доблесті на полі бою? Чи є ворогами мусульман мешканці міст західних держав і самі мусульмани, які стають жертвами терактів? Чи тотожне прагнення вбити себе й інших у готелі, громадському транспорті, театрі чи школі готовності до самопожертви в ісламській традиції? Невже криваві теракти приносять користь мусульманській спільноті? Хіба вони сприяють поширенню ісламу у світі? Перелік таких майже риторичних запитань можна продовжити.

Боротьба з тероризмом - це в певному сенсі боротьба інтерпретацій. У цьому контексті визначення «фундаменталізм» для ідеології екстремістів, котрі намагаються у своєрідний спосіб використовувати символи ісламу, вважають себе авангардом мусульманської спільноти, послідовниками «праведних предків», видається неконструктивним. Так само не доцільним видається використання для визначення суб'єктів і характеру діяльності цього руху понять, позитивних для мусульман, таких як «шахіди», «джихад» тощо.

 Разом з тим ескалація діяльності екстремістських угруповань, які намагаються апелювати до релігії, в умовах кризи ідентичності молоді в західних (та й не лише в західних) країнах, зумовлює необхідність переосмислення місця й ролі релігії в суспільстві, взаємин між церквою і державою. Традиційні релігії можуть зробити значний позитивний внесок у виховання молоді, справляти конструктивний вплив на політичну свідомість людей.

Ефективна протидія поширенню радикальних ідей, що спонукають до масових убивств і прославляють смертників, можлива лише за умови об'єднання зусиль держав і громадянського суспільства на основі норм міжнародного права, поваги до прав і фундаментальних свобод людини, загальнолюдських цінностей і моральних принципів, утілених у всіх світових релігіях. Масштабний міжнародний рух останніх років, спрямований на розвиток діалогу релігій і культур, відображає прагнення народів світу до утвердження в суспільстві атмосфери гуманізму, толерантності, політичного плюралізму, неприйняття радикальних доктрин, які сіють ненависть і виправдовують насильство. Усвідомлення проблеми і прагнення міжнародного

співтовариства до її подолання вселяють оптимізм, дають надію на те, що спільними зусиллями вдасться подолати непрості протиріччя.

В статье поданы результаты анализа политических трактатов, публичных выступлений идеологов транснационального экстремистского движения «салафитского» направления, содержащих обоснование «самопожертвования в борьбе с врагом ислама». Определены пропагандистские приемы, используемые для возвышения терактов смертников. Выявлены расхождения аргументов, направленных на морально - правовое оправдание актов сакрального самопожертвования, с основами традиционных богословско - правовых  школ в исламе.

Ключевые слова: политические трактаты публичных выступлений идеологов, суицидный терроризм, сакральное самопожертвование, доктрины экстремистов.

The article presents analysis of political treatises, public statements of ideologists of the transnational extremist «Salafist» movement, containing substantiation «selffsacrifices in struggle against the enemy of Islam». The propaganda receptions used for an eminence of suicide attacks are determined. Divergences of the arguments directed on the moral - legal justification of acts of sacral selffsacrifice with bases of traditional Islamic schools of law are revealed.  

Key words: political treatises of public statements of ideologists, suicidal terrorism, sacral selffsacrifice, doctrines of extremists.