Культурні цінності політичної комунікації у ЗМІ

А. А. Данько-Сліпцова, аспірант Відкритого міжнародного
університету розвитку людини "Україна"
УДК 316.75

В статті характеризуються особливості політичної комунікації в Україні, взаємозв'язок культури політичної комунікації від культури суспільства в цілому і в Україні конкретно.

Ключові слова: політична комунікація, політична культура, ідейно - політичні цінності.

Проблемами розроблення та вивчення «інформаційного суспільства» сьогодні займаються все більше і більше науковців. Ця проблема стає невід'ємною складовою як комунікаційних відносин, так і життя суспільства у глобальному вимірі. Ще в 50 - ті роки ХХ ст. М. Вінер справедливо передбачав, що в майбутньому «Розвиток обміном інформацією між людиною й машиною, між машиною й людиною і між машиною й машиною буде відігравати ключову роль» [5]. У науковий обіг поняття «інформаційного суспільства» ввів японський вчений І. І то у 1981 році. Для інформаційного суспільства характерним є те, що якість життя, соціальні зміни та політичний розвиток прямо залежить від інформації та її використання. Не дарма ж все актуальнішим стає вислів «хто володіє інформацією, той володіє світом». І значення цього вислову набуває чітких практичних рис. В інформаційному суспільстві стандарти праці та відпочинку, навчання та багато інших речей, до вподобань кожного конкретного індивідуума, більшою мірою залежать від інформації, Тієї, що отримує людина в інформаційному суспільстві, Адже ні для кого не секрет, що саме завдяки інформації, яка постійно передається через ЗМІ, у сучасному суспільстві вкоріняються або змінюються якісь стандарти. З іншого боку, вільний доступ до інформації та її вільне поширення має й негативні сторони.

На сьогодні інформації так багато, що людина просто не здатна її всю сприйняти та засвоїти, тому більшість з того, що виробляють ЗМІ - залишається поза увагою кінцевого реципієнта. Це стосується й політичної інформації, оскільки відомості про політичне життя країни стали такими ж постійними, як і прогнози погоди у ЗМІ. Науковці ДЖ. Нейзбіт та П. Абурден підмітили, що «на нашій планеті сьогодні менше диктаторів тому, що вони вже не здатні повністю контролювати інформацію». А й справді, саме контроль та розповсюдження політичної інформації - важливий елемент у визначенні типу політичних режимів: при авторитаризмі інформаційні процеси беруться під суворий контроль, тоді як демократичний режим дозволяє інформації вільно поширюватися між різними частинами суспільства.

Кожна політична система розгортає власну мережу політичної комунікації відповідно до своїх можливостей. Ця мережа розвивається одночасно з політичними структурами. Однак існує безпосередній зв'язок між рівнем економічного розвитку суспільства та рівнем розвитку структур політичної комунікації. Останній визначається як технічним рівнем передавання інформації, так і базовою ідеологією політичної системи.

Як і суспільства, політичні системи можуть бути ліберальними або авторитарними чи тоталітарними. Відповідну типологію мають і системи політичної комунікації.

Ліберальні структури політичної комунікації мають демократичний підхід, якщо існує постійний діалог між владою та суспільством. З погляду цієї концепції можна говорити про «уряд громадської думки», який є виявом демократії крізь призму взаємообміну інформацією між правителями та підлеглими [2, с. 33].

Якщо ж говорити про ідеальне демократичне суспільство, то в основі його політичної комунікації є діалог між тими, хто управляє і тими, ким управляють. А в основі цього діалогу закладений рівноправний обмін точними, повними і перевіреними повідомленнями про політичні явища та процеси. І велику вагу при цьому мають свобода політичних, релігійних та інших переконань, свобода совісті, свобода слова, мітингів та інших зібрань та інше. Саме тому політична комунікація має бути мистецтвом досягнення гармонії, компромісів, координації інтересів завдяки повазі до кожного члена суспільства.

Звичайно, культура політичної комунікації залежить, в першу чергу, від правлячої еліти, яка є ініціатором такої комунікації, а вона (культура) у нашій країні, на жаль, сьогодні ще не на такому рівні, аби говорити про політичну комунікацію як мистецтво досягнення гармонії в суспільстві. Скоріше, навпаки. Ласий до будь - якої скандальної інформації українець після стількох років залізного мовчання, ладен слухати будь - що, аби там були інтригуючі моменти. Звичайно, сімдесят років «радянської культури», коли газети майоріли статтями на всю шпальту про стаханівські досягнення та поросят, далися взнаки. Люди просто «переїли» такої інформації, так само як і політичної про з'їзди партії, де ніби й все відкрито - ось, читайте про те, що відбувалося там, і в той же час - про справжній стан речей у політиці годі було й дізнатися. Вже після набуття незалежності до нас війнув «вітер змін» із Заходу і... понеслося. Люди сприймали все, що було написане і всьому вірили, адже у радянських країнах чи не найбільша довіра людей до ЗМІ. До речі, попри вісімнадцять років тотальної неправди у ЗМІ довіра до засобів масової інформації в Україні та інших країнах СНД залишається досить високою. Це є наслідком того, що у радянські часи кожен виступ у пресі був контрольним пострілом, тобто на будь яку критику - була ж миттєва реакція. Ще й до сьогодні більшість людей вважає, що завдяки критичним виступам у ЗМІ можливо змінити ситуацію, тобто що кожний тривожний сигнал, про який сказано журналістом, може бути виправлений відповідними органами. А тим паче політична інформація, яка після років невідомості полилася бурхливими, інколи досить брудними зливами на громадян. З психології відомо, що все заборонене - завжди більш бажане. Тож цей бруд став тим, що найбільше хотіли почути, побачити та почитати люди у ЗМІ.

Саме тому політична інформація поступово витіснила всі інші види інформації і опинилася на першому місці за рейтингами. На другому - пікантні подробиці із життя зірок. Та й самі політики стали зірками. ЗМІ перетворилися на рупори політичних партій. І, керуючись очікуваннями читача, все більше й більше «дають на гора» політичних «цікавинок», які б призвели не до «миру у всьому світі», а які б ще більше підігрівали інтерес у населення до політики і спонукали політиків робити все більш шокуючі заяви. А в такому контексті говорити про якусь етику - дуже важко, тим паче про цінність такої політичної комунікації.

Попри те - маємо те, що маємо (воістину, пророчі слова). Ціннісні якості сучасної політичної комунікації неодноразово переосмислюються сьогоднішньою політичної елітою у власних інтересах, проте у багатьох випадках вони відображають також і культурний стан всієї країни, всього населення. Не можливо поливати брудом людей там, де вони цього не дозволять зробити. Тож політична комунікація, виступаючи засобом та способом передачі політичної культури, в свою чергу, також сама вбирає в себе культурні та ціннісні норми суспільства.

Комунікація життєво необхідна політичній системі. У розвинених суспільствах політичні «послання» (тексти, повідомлення), як правило, розуміють усі пересічні громадяни. Вони знають певні загальноприйняті «правила гри». А в суспільствах, що розвиваються, політична інформація має бути більш диференційованою залежно від адресата (жителі міста чи села, робітники чи підприємці, безробітні чи науковці). Хоча, звичайно, абсолютно гомогенних систем політичної комунікації не існує. Може йтися лише про середній загальний рівень культурного та політичного розвитку країни.

Аналогічно можна класифікувати системи політичної комунікації з погляду мобільності, оперативності інформації, що циркулює її каналами. Якщо, скажімо, газети й журнали доходять до читачів лише через тиждень після виходу, це, безперечно, не є ознакою високого рівня розвитку політичної системи взагалі та системи політичної комунікації зокрема. Те саме можна сказати і про обсяги інформації та її спрямованість. У розвинених у цьому сенсі політичних системах інформація надходить не тільки згори вниз директивним шляхом, а й навпаки: від пересічних громадян до урядових структур найвищого рівня.

Політична комунікація є специфічним видом політичних відносин і розглядається як невід'ємний елемент політичної сфери суспільства, частина його політичної свідомості.

Узагалі політична та інша інформація може передаватися трьома основними способами комунікації: завдяки засобам масової інформації, через організації та неформальні контакти. У першому випадку йдеться про друковані (газети, журнали, книжки, плакати, листівки) або електронні (телебачення, радіо, комп'ютер тощо) засоби масової інформації. У другому випадку мають на увазі комунікативні можливості урядових організацій, політичних партій, суспільних організацій, рухів, груп тиску і т. ін. Останні використовуються як двосторонні ланцюги обміну політичною інформацією між правителями та підлеглими громадянами.

Громадська думка формується насамперед під впливом мас - медіа. Зрозуміло, що політична, й особливо правляча еліта намагаються переконати більшість населення у правильності своїх дій і доцільності свого перебування при владі.

У цьому контексті виокремлюють констатуючу (нейтральну) та спонукальну (яка закликає до певних дій) політичну інформацію. Спонукальна інформація, у свою чергу, може бути спрямована на активізацію (»підштовхування» до дій у певному напрямі) і дестабілізацію (руйнування політичних структур, норм і форм поведінки або діяльності). На жаль, в Україні все більше й більше утверджується дестабілізаційна спонукаюча політична інформація. У буремні часи сьогоднішньої Руїни, спрямована на утихомирення політичних дій, на створення певної гармонії в суспільстві, політична інформація є незатребуваною. А якщо так, то на війні всі методи гарні. Сьогоднішня ж політична картина у ЗМІ показує, що політичної елітою дійсно ведеться війна за допомогою ЗМІ. [3, с.142]

Політична інформація, що надходить до її споживача, може сприйматися повністю, частково (після внутрішньої «цензури»), або не сприйматися взагалі. Це залежить від того, на кого спрямована інформація, чи має вона конкретну направленість на цю людину чи групу людей і чи підготовлені реципієнти її сприйняти. Адже кримські татари краще сприймуть ту інформацію, де йдеться безпосередньо про їхні права та землі, шахтарі - ту, у якій зачіпаються проблеми вугільнодобувної галузі й таке інше. У той же час, це може вилитися у політику подвійних стандартів, коли говориться лише те, що хочуть чути і аж ніяк не те, що закладено в основі.

Якщо ж говорити по основні функції політичної комунікації, то вони такі:

• поширення ідейно - політичних цінностей, знань, політичної інформації;

• формування політичної свідомості;

• поширення норм політичної культури, здійснення політико_культурного обміну, розвиток політичної культури суб'єктів політики (індивідів, груп, політичних структур);

• інтеграція та регулювання політичних відносин;

• підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності.

Як бачимо, до кожного вислову можемо підставляти культурні, політичні та комунікаційні норми та стандарти певної країни і кожного разу матимемо інший результат. З іншого боку, кожна складова функцій політичної комунікації є взаємозалежною від іншої. Так, наприклад, від того, яка політична інформація буде поширена, на що вона буде спрямована (на врегулювання відносин у суспільстві чи розпалення ворожнечі) залежить політична свідомість громадян і, відповідно, їхня політична активність. Так, якщо на початку дев'яностих років і майже до 2005 року політична активність громадян України була досить високою, то сьогодні спостерігаємо не лише спад політичної активності та зацікавленості, а й певну апатію, неприйняття політичної інформації взагалі.

Насамкінець зазначу, що політична комунікація в сучасному суспільстві має бути засобом виявлення культурних, соціальних, демократичних політичних та інших надбань людства. Саме завдяки політичній комунікації, яка ґрунтується на відкритості, доступності та повному обсязі інформації, має викристалізовуватися політично свідоме суспільство. Це та мета, до якої потрібно прагнути, і це той шлях, який може вивести будь - яку країну у лідери.

В статье характеризуются особенности политической коммуникации в Украине, взаимозависимость культуры политической коммуникации от культуры общества в целом и в Украине конкретно.

Ключевые слова: политическая коммуникация, политическая культура, идейно - политические  ценности.

The features of political communication are characterized in Ukraine, interdependence of culture of

political communication from the culture of society on the whole and in Ukraine concretely.

Key words: the political communications, political culture, ideological and political values.